http://multycourse.com.ua/ 0 0 ua 90 18 a0470220b379400ea2d1d2597ae05ce1 34

УВАГА!

Не обрана стать. Вам необхідно перейти до профілю, обрати стать та зберегти внесені зміни.

Перейти до профілю
Закрити вікно
 
При натискані на цю кнопку ви потрапите на головну сторінку сайта
 
Це кнопка активації глосарія
   
Ця кнопка дозволяє скопіювати курс для офлайн проходження
 

Фон

color1 color2 color3
Дозволяє замінити колір фону робочої зони

Текст

Вибір мови:

Модуль 3. Тематика шкільних курсів з питань безпеки і здоров’я
Індикація модуля, в якому знаходиться користувач

3.8 Соціальні компетентності

Ефективне спілкування

Здатність до емпатії

Попередження і розв’язання конфліктів

Протидія шкільному булінгу

 

Ефективне спілкування

 

Поняття комунікації.

 
 

Спілкування (комунікація) - процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом повідомленнями.

 
   

 

Комунікативна компетентність є фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Удосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша точка зору стає зрозумілою іншим людям. Тому більш ймовірно, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Функції комунікації.

Комунікація виконує кілька важливих для життя людей функцій:

  1. Задоволення потреби в спілкуванні. Ми маємо потребу в інших людях так само, як в їжі, воді, даху над головою.
  2. Уточнення уявлення про себе. За допомогою спілкування ми дізнаємося, якими ми є та як люди реагують на нашу поведінку.
  3. Демонстрація поваги до іншого. Зустрівши знайому людину ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт» тощо. Ти самим ми показуємо, що вирізняємо цю людину серед інших, тобто демонструємо повагу.
  4. Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, але і, що ще більш важливо, встановлюємо стосунки.
  5. Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо шляхом спостереження, читання, перегляду телевізора. Іншу частину - через пряме спілкування з людьми.
  6. Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоч один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку - переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

Вербальне і невербальне спілкування.

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів - невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація - процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова - це сукупність слів, знаків і системи їх використання, загальних для людей одного і того ж мовного співтовариства.

Невербальна комунікація - обмін невербальними сигналами, які супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в даній культурі або даному мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування відноситься міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова - невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, коли ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, ми доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосу певну висоту, гучність, темп і тембр.

Бар’єри ефективного спілкування.

 

 
 

Ефективна комунікація - це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємну повагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

 
 


Здається, що може бути простіше спілкування: один говорить, інший слухає. Але цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник (рис.).

 

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наші бажання або мотиви наших вчинків. Але насправді дві людини можуть подивитися той же фільм, прочитати ту ж книгу і отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не співпадають.

Поради для ефективного спілкування.

  • Встановіть контакт зі співрозмовником. Для цього продемонструйте йому зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
  • Слухайте активно: подавайте співрозмовнику сигнали, що ви слухаєте уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
  • Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
  • Не переривайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
  • Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу думку, коли ви говорите, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Чим конкретніше буде висловлена ідея, тим простіше іншій людині зрозуміти її.
  • Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
  • Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовнику більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя тощо).

 

Гендерні відмінності невербального спілкування.

Невербальне спілкування чоловіків і жінок має істотні відмінності. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести «стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття» характеризуються як переважно чоловічі. А жести «тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі» розпізнаються як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, але й по різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.

 

Здатність до емпатії

 

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія (від грецьк. em – всередині, pathos – почуття), як особливий спосіб розуміння іншої людини, є невід’ємною частиною такого контакту. Людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

 
 

Емпатія - це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. 

 
 

 

Емпатія також вважається важливим чинником морального розвитку. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, сприяє розвитку гуманних стосунків, альтруїстичного стилю поведінки. Співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також є одним із засобів обмеження людиною своєї агресивності.

Емпатійність виявляється у:

  • терпимості до вираження емоцій іншими людьми;
  • намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника;
  • готовності адаптувати своє сприйняття конкретної ситуації до сприйняття її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається.

 

Рівні емпатії.

Розрізняють 3 рівні емпатії.

  1. Низький рівень. Людина відчуває складність у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
  2. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою проблемою. Розуміє емоційні вчинки інших людей, але вважає, що не слід виставляти свої почуття напоказ.
  3. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Співпереживає близьким і стороннім людям.

 

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Це, наприклад: менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі.

Наслідки порушення рівня емпатії.

Дітям з високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак занадто високий рівень емпатії молодших школярів може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені розрізняти емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти з допомогою агресії.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому випадку говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні діти часто завдають іншим біль, щоб отримати те, що хочеться. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один ‑ його зазвичай підтримають інші. Емпатія також набувається в процесі соціалізації, що передбачає розвиток здатності приймати соціальні ролі й установки інших.

Великий вплив на розвиток емпатї має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка та школи до процесу виховання долучаються педагоги. Розвиток емпатії залежить від того, як вчитель сприятиме розвитку стосунків між дітьми, як проявляє емпатію до учнів, як допомагає дітям вирішувати конфлікти. Емпатійність дітей виявляється в їх ставленні до тварин та піклуванні про них.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Дитина самостійно вчиться слухати іншу людину, вникати в тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженнями від почутого. Прагнути розібратися в собі – важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомила свої думки, почуття, стремління – вона починає глибоко розуміти мотивацію інших людей.

Мистецтво є потужним засобом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в інший світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, хороші фільми, читаючи книги людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи тим самим здатність до емпатії.

Деякі інтерактивні методи, які можна застосовувати в класі, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій та ситуацій (case study).

  • Робота в групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учасникам уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення в групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше рахуватимуться з ними.
  • Рольові ігри – характеризуються відігріванням певних життєвих ситуацій і можливість подивитися на одну і ту ж ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритися і бути висміяним. Через рольові гри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розбиратися в емоційному світі іншої людини.
  • Аналіз історій і ситуацій — детальний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

 

Попередження і розв’язання конфліктів

 

Поняття конфлікту.

У перекладі з латини конфлікт (conflictus) означає «зіткнення». Конфлікти виникають тоді, коли в суперечність вступають інтереси і бажання однієї людини (наприклад, якщо вона одночасно хоче подивитися цікавий фільм і підготуватись до контрольної) або інтереси і бажання двох чи більше людей, соціальних груп.

Конфлікти людини із собою — внутрішні конфлікти, а між різними людьми або їх групами — зовнішні. Зовнішні конфлікти можуть виникати між двома або більше особами (міжособистісні), особою і групою осіб (особистісно-групові) або між двома чи більше групами (міжгрупові).

Уміння конструктивно розв’язувати конфлікти є ознакою зрілої особистості. Воно допомагає розбудовувати здорові стосунки і підтримувати високий рівень благополуччя.

Дехто вважає, що конфлікти — винятково негативне явище, і тому намагається за будь-яку ціну уникати їх або, поки є змога, не визнавати їх існування. Але це неправильно. Конфлікти — є невід’ємною частиною людських стосунків. Виникають вони через те, що кожна людина є унікальною і неповторною: має відмінні від інших погляди, уподобання і переконання, власні інтереси і бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами інших.

Конфлікти поглядів. Коли люди спілкуються між собою, разом навчаються, працюють, або відпочивають, іноді з’ясовується, що вони по різному розуміють, що є необхідним, важливим, чи правильним. Якщо вони мають різну віру, переконання або їм подобаються чи не подобаються певні речі (одяг, музика тощо), вони ніби спілкуються різними мовами. Те, що для одного «добре», може бути «поганим» для іншого; те, що одному подобається, в іншого може викликати відразу. У такому разі між ними можуть виникати конфлікти поглядів.

Розв’язання такого конфлікту не означає, що його учасники мають змінити свою віру чи переконання. Тут доречно пригадати народну мудрість: «Про смаки не сперечаються». Дуже важливо розвинути у собі толерантність – уміння визнавати і поважати право іншої людини на власну, відмінну від нашої, думку і пам’ятати, що толерантність – це пошук того, що об’єднує, а не роз’єднує людей.

Конфлікти інтересів. Зіткнення інтересів, або ігнорування однією стороною інтересів і потреб іншої – друга група причин, з яких виникає переважна більшість конфліктів інтересів. Якщо люди діють без врахування інтересів іншої сторони, такі конфлікти навіть у випадку примирення не вичерпуються і можуть тривати роками.

Стадії розвитку конфліктів 

У розвитку конфліктів виділяють п’ять стадій: виникнення конфліктної ситуації; усвідомлення конфлікту; початок відкритого протистояння; ескалація конфлікту; завершення конфлікту.

  1. Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні двох або більше людей, інтереси чи переконання яких істотно відмінні.
  2. Усвідомлення конфлікту настає тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично і недоброзичливо думає про них або уникає контактів з ними.
  3. Початок відкритого протистояння — момент, коли один з учасників наважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатися чи нападати.
  4. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції та висувають вимоги. Вони можуть і не усвідомлювати власних інтересів, не розуміти глибинної суті конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів — слів або дій, що розпалюють конфлікт.
  5. Завершення конфлікту можливе у разі його розв’язання (досягнення компромісу), згасання конфлікту через втрату зацікавленості учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

 

 

Способи розв’язання конфліктів

Існують різні способи розв’язання конфліктів (мал.).

У більшості ситуацій найкраще розв’язувати конфлікти шляхом переговорів. Однак іноді краще відсторонитися від конфлікту або піти на поступки чи рішуче відстоювати свою позицію.

 

1. Коли краще відсторонитися від конфлікту:

  • коли всім потрібно заспокоїтися;
  • коли потрібно продумати аргументи;
  • коли немає шансів залагодити суперечку.

2. Коли варто поступитися:

  • коли розумієш, що не правий;
  • коли предмет спору є більш важливим для інших, ніж для тебе;
  • коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
  • коли небезпечно будь-яке загострення стосунків (наприклад, у ситуації виживання).

3. Коли варто рішуче боротися:

  • якщо рішення конфлікту іншим способом може нашкодити тобі або близьким;
  • якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
  • коли даєш відсіч зловмисникам.

 

 

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

  • Розберіться, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтесь з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні і тактовні запитання.
  • Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилась. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє вирішенню конфлікту.
  • Слідкуйте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слова «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, вирішуйте основну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
  • Слідкуйте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що ви відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь-ласка, краще не обіцяй того, що не можеш зробити»).
  • Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає можливість продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації - одна з умов управління конфліктом.

 

 

Протидія шкільному булінгу

 

Протидія булінгу.

Булінґ (цькування ) – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або створити негативне середовище для людини.

Зазвичай в якості об'єкта знущань (жертви) булінґу обираються ті, в кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна приналежність.

Форми цькування.

Найпоширенішими формами цькування є:

  • Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.
  • Образливі жести або дії, наприклад, плювки.
  • Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити.
  • Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.
  • Вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
  • Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).
  • Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (смс-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), розпускання чуток і пліток.

 

 

Наслідки шкільного насилля.

Жертви булінґу переживають важкі емоції - почуття приниження та сором, страх, розпач і злість. Цькування вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

  • неадекватне сприйняття себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
  • негативне сприйняття однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули в школі;
  • неадекватне сприйняття реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
  • девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Поради дітям – жертвам цькування.

  • Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не говорить про боягузтво, адже навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
  • Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/ кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
  • Стримуйте гнів і злість. Адже це - саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
  • Не вступайте в бійку. Кривдник тільки і чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
  • Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

 

Що можуть зробити вчителі

Вирішальна роль у боротьбі з булінґом у школі належить вчителям. Але впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

  • Всі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання, і нетерпимість є неприйнятними в школі.
  • Кожен повинен знати про те, в яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру повинно бути включено в шкільну програму.
  • Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
  • Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
  • Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
  • При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов'язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
  • В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
  • Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.
  • Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
  • Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичкам ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 

Список використаних джерел:

  1. Бадалев А.А., Каштанова Т.Р. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии// Групповая психотерапия при неврозах / Под ред. Б.Д.Карвасарского и В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
  2. Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. – СПб.:прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
  3. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) // Алатон. – 2017.
  4. Глобальне опитування про булінг ЮНІСЕФ http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
  5. Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : “Ранок”, 2014. – 144 с.
  6. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
  7. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2014.
  8. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  9. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017.
  10. Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности. Одесса, 1995.
  11. Стоп булінг – Режим доступу: <http://stopbullying.com.ua> - 31.10.2017
  12. Ю.Д. Бойчук, О.С. Бородіна, О.М. Микитюк. Інклюзивна компетентність майбутнього вчителя основ здоров’я. http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf
  13. ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.

Самоконтроль

1) Втрата деталей, доповнення від себе, вкладання іншого змісту – це:

2) Оберіть правильну відповідь:

3) Які з даних тверджень ви вважаєте вірними?

4) Оберіть невербальні ознаки активного слухання:

5) Як вчитель має реагувати на прояви булінґу:

6) Оберіть спосіб розв’язання конфліктів де усі виграють (повністю або частково):

7) Оберіть стадію, на якій найкраще вирішувати конфлікти:

8) Оберіть ознаки, які притаманні дітям з недостатнім рівнем розвитку емпатії:

9) При високому рівні розвитку емпатії людина:

10) Яке з даних тверджень ви вважаєте вірним?

Закінчити тест
Скролінгована робоча зона розкриття змісту тем модуля. Містить тексти, зображення, аудіо та відео матеріал.