http://multycourse.com.ua/ 0 0 ua 90 18 28993a33bf761cb1893d78fcc4fd712c 34

УВАГА!

Не обрана стать. Вам необхідно перейти до профілю, обрати стать та зберегти внесені зміни.

Перейти до профілю
Закрити вікно
 
При натискані на цю кнопку ви потрапите на головну сторінку сайта
 
Це кнопка активації глосарія
   
Ця кнопка дозволяє скопіювати курс для офлайн проходження
 

Фон

color1 color2 color3
Дозволяє замінити колір фону робочої зони

Текст

Вибір мови:

Модуль 3. Тематика шкільних курсів з питань безпеки і здоров’я
Індикація модуля, в якому знаходиться користувач

3.8 Соціальні компетентності

Ефективне спілкування

Здатність до емпатії

Попередження і розв’язання конфліктів

Протидія шкільному булінгу

 

Ефективне спілкування

 

Поняття комунікації.

 
 

Спілкування (комунікація) - процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом повідомленнями.

 
   

 

Комунікативна компетентність є фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Вдосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша позиція стає зрозумілою іншим людям. Тому ймовірніше, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Функції комунікації.

Комунікація виконує кілька важливих функцій у житті людей, зокрема такі:

  1. Задоволення потреби у спілкуванні. Ми маємо потребу в інших людях так само, як в їжі, воді, даху над головою.
  2. Уточнення уявлення про себе. За допомогою спілкування ми дізнаємось, якими ми є і як люди реагують на нашу поведінку.
  3. Демонстрування поваги до іншого. Зустрівши знайому людину ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт!» тощо. В такий спосіб ми показуємо, що вирізняємо цю людину з-поміж інших, тобто демонструємо повагу.
  4. Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, але і, що найважливіше, встановлюємо стосунки.
  5. Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо через спостереження, читання, перегляд телевізора. Іншу частину – через пряме спілкування з людьми.
  6. Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоч один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку – переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

Вербальне і невербальне спілкування.

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів — невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація – процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова – це сукупність слів, знаків і системи їх використання, загальних для людей одного й того самого мовного співтовариства.

Невербальна комунікація – обмін невербальними сигналами, що супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в певній культурі або в певному мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування належать міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова — невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, якщо ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, то доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосові певної висоти, гучності, темпу і тембру.

Бар’єри ефективного спілкування.

 

 
 

Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємоповагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

 
 


Здається, що може бути простіше за спілкування: один говорить, а другий слухає? Однак цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник (рис.).

 

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наших бажань або мотивів наших вчинків. Однак насправді дві людини можуть подивитися той самий фільм, прочитати ту саму книжку й отримати від них зовсім протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не збігаються.

Поради для ефективного спілкування.

  • Установіть контакт зі співрозмовником. Для цього продемонструйте йому зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
  • Слухайте активно: подавайте співрозмовникові сигнали, що ви слухаєте уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
  • Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
  • Не переривайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
  • Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу думку, коли ви говорите, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Що конкретніше буде висловлена ідея, то простіше іншій людині зрозуміти її.
  • Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
  • Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовникові більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя тощо).

 

Гендерні відмінності невербального спілкування.

Невербальне спілкування чоловіків і жінок істотно різниться. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести —«стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття»— характеризуються як переважно чоловічі. А жести —«тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі»— розпізнаються як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, а й по-різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.

 

Здатність до емпатії

 

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія (від грецьк. em – всередині, pathos – почуття), як особливий спосіб розуміння іншої людини, є невід’ємною частиною такого контакту. Людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

 
 

Емпатія - це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. 

 
 

 

Емпатія також вважається важливим чинником морального розвитку. Її розглядають як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, вона сприяє розвитку гуманних взаємин, альтруїстичного стилю поведінки. Співпереживання виступає мотивом у допоміжній діяльності, а також є одним із засобів обмеження людиною своєї агресивності.

Емпатійність виявляється у:

  • терпимості до вираження емоцій іншими людьми;
  • намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника;
  • готовності адаптувати своє сприймання конкретної ситуації до сприймання її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається.

 

Рівні емпатії.

Розрізняють 3 рівні емпатії.

  1. Низький рівень. Людина відчуває труднощі у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, учинених під впливом душевних зворушень.
  2. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою проблемою. Розуміє емоційні вчинки інших людей, але вважає, що не треба виставляти свої почуття напоказ.
  3. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Співпереживає близьким і чужим людям.

 

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Це, наприклад, менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі.

Наслідки порушення рівня емпатії.

Дітям із високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак надто високий рівень емпатії молодших школярів може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені розрізняти емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти за допомогою агресії.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому разі говорять про «бездушність—неемоційність» дітей, що означає брак емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні діти часто завдають іншим біль, щоб отримати те, чого хочуть. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один — його зазвичай підтримають інші. Емпатія також набувається у процесі соціалізації, що передбачає розвиток здатності приймати соціальні ролі й установки інших.

Неабиякий вплив на розвиток емпатії має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка та школи до процесу виховання долучаються педагоги. Розвиток емпатії залежить від того, як учитель сприятиме розвитку взаємин між дітьми, як виявляє емпатію до учнів, як допомагає дітям розв’язувати конфлікти. Емпатійність дітей виявляється у їхньому ставленні до тварин та піклуванні про них.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Дитина самостійно вчиться слухати іншу людину, вникати в тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженнями від почутого. Намагатися розібратися в собі – важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття, прагнення, вона починає глибоко розуміти мотивацію інших людей.

Мистецтво є потужним засобом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в інший світ, емоційно переживаючи те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, гарні фільми, читаючи книги, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи в такий спосіб здатність до емпатії.

Деякі інтерактивні методи, які можна застосовувати у класі, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій і ситуацій (case study).

  • Робота у групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учасникам уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше зважатимуть на них.
  • Рольові ігри – характеризуються програванням певних життєвих ситуацій і можливість подивитися на одну й ту саму ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритись і бути висміяним. Через рольові ігри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розуміти емоційний світ іншої людини.
  • Аналіз історій і ситуацій — докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

 

Попередження і розв’язання конфліктів

 

Поняття конфлікту.

У перекладі з латини конфлікт (conflictus) означає «зіткнення». Конфлікти виникають тоді, коли в суперечність вступають інтереси і бажання однієї людини (наприклад, якщо вона одночасно хоче подивитися цікавий фільм і підготуватися до контрольної) або інтереси і бажання двох чи більше людей, соціальних груп.

Конфлікти людини із собою — внутрішні конфлікти, а між різними людьми або їхніми групами — зовнішні. Зовнішні конфлікти можуть виникати між двома або більше особами (міжособистісні), особою і групою осіб (особистісно-групові) або між двома чи більше групами (міжгрупові).

Уміння конструктивно розв’язувати конфлікти є ознакою зрілої особистості. Воно допомагає розбудовувати здорові стосунки і підтримувати високий рівень благополуччя.

Дехто вважає, що конфлікти — це виключно негативне явище, і тому намагається за будь-яку ціну уникати їх або, поки є змога, не визнавати їхнього існування. Проте це неправильно. Конфлікти — є невід’ємною частиною людських стосунків. Виникають вони через те, що кожна людина є унікальною і неповторною: має відмінні від інших погляди, уподобання і переконання, власні інтереси й бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами інших.

Конфлікти поглядів. Коли люди спілкуються між собою, разом навчаються, працюють, або відпочивають, іноді з’ясовується, що вони по-різному розуміють, що потрібне, важливе чи правильне. Якщо вони сповідують різну віру, мають різні переконання або їм подобаються чи не подобаються певні речі (одяг, музика тощо), вони ніби спілкуються різними мовами. Те, що для одного «добре», може бути «поганим» для іншого; те, що одному подобається, в іншого може викликати відразу. В такому разі між ними можуть виникати конфлікти поглядів.

Розв’язання такого конфлікту не означає, що його учасники мають змінити свою віру чи переконання. Тут доречно згадати народну мудрість: «Про смаки не сперечаються». Дуже важливо розвинути у собі толерантність – уміння визнавати і поважати право іншої людини на власну, відмінну від нашої, думку і пам’ятати, що толерантність – це пошук того, що об’єднує, а не роз’єднує людей.

Конфлікти інтересів. Зіткнення інтересів або ігнорування однією стороною інтересів і потреб іншої – друга група причин, із яких виникає переважна більшість конфліктів інтересів. Якщо люди діють без урахування інтересів іншої сторони, такі конфлікти навіть у разі примирення не вичерпуються і можуть тривати роками.

Стадії розвитку конфліктів 

У розвитку конфліктів виокремлюють п’ять стадій: виникнення конфліктної ситуації; усвідомлення конфлікту; початок відкритого протистояння; ескалація конфлікту; завершення конфлікту.

  1. Виникнення конфліктної ситуації відбувається під час зіткнення двох або більше людей, інтереси чи переконання яких істотно відмінні.
  2. Усвідомлення конфлікту настає тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично і недоброзичливо думає про них або уникає контактів із ними.
  3. Початок відкритого протистояння — момент, коли один з учасників наважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатися або нападати.
  4. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції та висувають вимоги. Вони можуть і не усвідомлювати власних інтересів, не розуміти глибинної суті конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів — слів або дій, що розпалюють конфлікт.
  5. Завершення конфлікту можливе у разі його розв’язання (досягнення компромісу), згасання конфлікту через втрату зацікавленості учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

 

 

Способи розв’язання конфліктів

Існують різні способи розв’язання конфліктів (мал.).

У більшості ситуацій найкраще розв’язувати конфлікти через переговори. Однак іноді краще відсторонитися від конфлікту або піти на поступки, чи рішуче відстоювати свою позицію.

 

1. Коли краще відсторонитися від конфлікту:

  • коли всім потрібно заспокоїтися;
  • коли треба продумати аргументи;
  • коли нема шансів залагодити суперечку.

2. Коли варто поступитися:

  • коли розумієш, що не маєш рації;
  • коли предмет суперечки є важливішим для інших, ніж для тебе;
  • коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
  • коли небезпечне будь-яке загострення взаємин (наприклад, у ситуації виживання).

3. Коли варто рішуче боротися:

  • якщо розв’язання конфлікту іншим способом може зашкодити тобі або близьким;
  • якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
  • коли даєш відсіч зловмисникам.
  •  

 

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

  • З’ясуйте, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтеся з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні й тактовні запитання.
  • Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилася. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє розв’язанню конфлікту.
  • Стежте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слів «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, розв’язуйте головну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
  • Стежте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь ласка, краще не обіцяй того, чого не можеш зробити»).
  • Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає змогу продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації —одна з умов керування конфліктом.

 

 

Протидія шкільному булінгу

 

Протидія булінгу.

Булінґ (цькування) – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або створити негативне середовище для людини.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є щось відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

Форми цькування.

Найпоширенішими формами цькування є:

  • Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.
  • Образливі жести або дії, наприклад, плювки.
  • Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити.
  • Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.
  • Вимагання грошей, їжі, речей, умисне пошкодження особистого майна жертви.
  • Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).
  • Приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (смс-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

 

 

Наслідки шкільного насилля.

Жертви булінґу переживають гнітючі емоції — почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Цькування вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

  • неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
  • негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
  • неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
  • девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Поради дітям – жертвам цькування.

  • Ігноруйте кривдника. Якщо є змога, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
  • Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/ кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
  • Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
  • Не вступайте в бійку. Кривдник тільки і чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій ситуації для вашої безпеки і вашого здоров'я.
  • Не соромтесь обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

 

Що можуть зробити вчителі?

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Однак упоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

  • Усі члени шкільної спільноти повинні дійти спільної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість є неприйнятними у школі.
  • Кожен має знати про те, у яких формах може виявлятися насильство і цькування та як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
  • Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені позитивні «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
  • Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
  • Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою під час повторних випадків агресії.
  • Аналізуючи ситуацію, потрібно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
  • Залежно від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
  • Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за потреби покликати дорослих на допомогу.
  • Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми мають бути тактовними, забезпечувати учням підтримку і конфіденційність.
  • Для успішного попередження та протидії насильству потрібно проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 

Список використаних джерел:

  1. Бадалев А.А. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии / А. А. Бадалев, Т. Р. Каштанова // Групповая психотерапия при неврозах; под ред. Б.Д.Карвасарского , В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
  2. Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер. – СПб.:прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
  3. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— К. :Алатон, 2017.
  4. Глобальне опитування про булінг ЮНІСЕФ.— Режим доступу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
  5. Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : Ранок, 2014. – 144 с.
  6. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
  7. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2014.
  8. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.:Алатон, 2016.
  9. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2017.
  10. Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова.— Одесса, 1995.
  11. Стоп булінг. – Режим доступу: <http://stopbullying.com.ua> - 31.10.2017
  12. Бойчук Ю. Д. Інклюзивна компетентність майбутнього вчителя основ здоров’я / Ю. Д. Бойчук, О. С. Бородіна, О. М. Микитюк.– Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf
  13. ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.

Перевір себе

1) Оберіть правильну відповідь:

2) Оберіть стадію, на якій найкраще вирішувати конфлікти:

3) Які з даних тверджень ви вважаєте вірними?

4) Оберіть спосіб розв’язання конфліктів де усі виграють (повністю або частково):

5) При середньому рівні розвитку емпатії людина:

6) Як вчитель має реагувати на прояви булінґу:

7) Оберіть ознаки, які притаманні дітям з недостатнім рівнем розвитку емпатії:

8) Психологічні установки, життєвий досвід, освіта, інтереси, емоційна значимість інформації, відволікання у процесі слухання – це:

9) Встановіть відповідність:

  • Вербальна комунікація
  • Невербальна комунікація
  • процес двостороннього мовного обміну інформацією.
  • обмін невербальними сигналами, які супроводжують мовні повідомлення.

10) Яке з даних тверджень ви вважаєте вірним?

Закінчити тест
Скролінгована робоча зона розкриття змісту тем модуля. Містить тексти, зображення, аудіо та відео матеріал.