Мультимедійний навчальний курсі

Модуль 1. Здоров’я, безпека і превентивна освіта

1.1 Важливість освіти у галузі здоров’я і безпеки

Зміст

Цінність здоров’я

Стан здоров’я молоді у світі

Стан здоров’я молоді в Україні

Взаємозв’язок здоров'я і освіти

Права дитини і освіта в галузі здоров’я і безпеки

 

 

Цінність здоров’я

 

Здоров'я – безцінне надбання людини, важлива умова повноцінного і щасливого життя. Здоров'я допомагає успішно вирішувати основні життєві завдання: вчитися, працювати, спілкуватися, дружити, створювати сім'ю, виховувати дітей, здійснювати задумане, долати труднощі, а якщо доведеться, то й значні перевантаження.

Здоров'я людини – це набагато більше, ніж відсутність хвороб. Це і добре самопочуття, і енергійність, і здатність швидко відновлювати сили, і успішно справлятися з хворобами.

Здоров'я є безцінним надбанням не тільки окремої людини, але і всього суспільства. Як життєдіяльність окремої людини в значній мірі визначається станом її здоров'я, так і успішний розвиток суспільства в цілому залежить від стану здоров'я населення. При збільшенні в суспільстві частки людей з поганим здоров'ям, можливості його соціально-економічного розвитку обмежуються.

Здоров'я людини залежить, насамперед, від неї самої, її способу життя. Переважна більшість людей ставлять здоров'я на перше місце в рейтингу життєвих цінностей. Але в той же час багато несвідомо, а іноді свідомо, приносять здоров'я в жертву досягненню інших цілей – навчанню, роботі, кар'єрі, отриманню задоволення (наприклад, від куріння або вживання наркотиків). Часто це відбувається в молодому віці, адже багато людей починають усвідомлювати практичну цінність здоров'я пізніше, коли у них починаються проблеми зі здоров'ям.

Отже, збереження і зміцнення здоров'я населення в цілому, і підростаючого покоління в тому числі, – цінність, яка має стратегічне значення для сталого розвитку суспільства і належить до актуальних завдань розвитку сучасної України.

 

Стан здоров’я молоді у світі

 

Згідно з даними міжнародного дослідження «Поведінка дітей шкільного віку стосовно охорони здоров'я» (HBSC), яке проводиться кожні чотири роки в країнах Європи і Північної Америки, в тому числі в Україні, у підлітковому віці в порівнянні з періодом дитинства (до 10-12 років) стан здоров'я погіршується і скорочується поширеність здорової поведінки. Саме в цей період зростає поширеність суб'єктивних негативних показників здоров'я, таких, як скарги на здоров'я, низька самооцінка стану здоров'я і низький рівень задоволеності життям, особливо серед дівчаток.

Зростання поширеності функціональних розладів і хронічних хвороб серед підлітків, погіршення показників їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості, збільшення поширеності поведінкових чинників ризику на фоні епідемії ВІЛ-інфекції та зростаючого споживання наркотиків актуалізувало завдання збереження і зміцнення загального і репродуктивного здоров'я підлітків.

Більшість молодих людей починають вести активне статеве життя у віці до 19 років, а перший сексуальний досвід переживають в 15-16 років. Статеве життя пов'язане з ризиком зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), в тому числі ВІЛ, а також небажаної вагітності. Переривання небажаної вагітності в підлітковому віці чинить негативний вплив на репродуктивний потенціал жінки, а ІПСШ можуть стати причиною як жіночого, так і чоловічого безпліддя.

 

Стан здоров’я молоді в Україні

 

Основні демографічні показники та показники стану здоров'я населення України упродовж останніх десятиліть демонструють негативні тенденції. Причиною цього стали суспільно-економічні трансформаційні процеси, які відбуваються з початку 90-х років. Спочатку економічне падіння, а з часом незбалансоване економічне зростання, політична нестабільність, декілька хвиль економічної кризи, суттєве ослаблення системи охорони здоров'я, усі ці фактори призвели до погіршення стану здоров'я і до серйозної нерівності різних категорій населення з точки зору доступу до послуг у сфері охорони здоров'я. Не менш вагомою причиною також стала складна екологічна ситуація, наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, значне техногенне забруднення навколишнього середовища.

Погіршення стану здоров'я населення є одним з головних факторів негативних демографічних тенденцій в Україні. Депопуляція властива більшості країн сучасної Європи, проте в Україні скорочення населення відбувається в прискореному темпі - в 1993 році населення України становило 52,2 млн. осіб, а за 20 років скоротилося майже на 6,7 млн. І станом на 1 січня 2013 року вже не перевищувало 45,6 млн. осіб. Внаслідок низьких показників народжуваності та відтоку молоді, яка виїжджає за кордон, швидко змінюється віковий склад населення – зростає кількість громадян середнього і похилого віку.

У порівнянні з іншими європейськими країнами, українці не тільки вмирають в більш молодому віці, але і проживають менше років в здоровому стані. Різниця тривалості життя у чоловіків також набагато більше, ніж в країнах ЄС. Очікувана тривалість життя в Україні на 8,2 роки коротша середнього показника ЄС для жінок і на 14 років коротша для чоловіків.

Поширення інфекційних і неінфекційних захворювань, а також висока смертність, особливо серед чоловіків працездатного віку, призводить до серйозних соціально-економічним наслідків, які можуть перешкодити економічному зростанню країни і підвищенню якості життя громадян.

Діти, підлітки та молодь – пріоритетні цільові групи для профілактичних програм. Згідно з даними дослідження «Поведінка дітей шкільного віку стосовно охорони здоров'я» (HBSC) в Україні в 15 років зокрема:

56% дівчаток і 25% хлопчиків повідомляють про численні скарги на здоров'я частіше ніж один раз на тиждень (44% дівчаток і 26% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Самооцінка рівня здоров’я

 

6% дівчаток і 14% хлопчиків мають надлишкову масу тіла (10% дівчаток і 18% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Відсоток підлітків з надлишковою масою тіла

 

18% дівчаток і 17% хлопчиків щодня вживають безалкогольні підсолоджені напої * (22% дівчаток і 28% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Вживання безалкогольних підсолоджених напоїв

 

69% дівчаток і хлопчиків проводять по буднях за телевізором дві і більше години на день ** (62% дівчаток і 64% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Перегляд телепередач

 

13% дівчаток і 31% хлопчиків курять не рідше одного разу в тиждень (17% дівчаток і 19% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Куріння підлітків

 

30% дівчаток і 44% хлопчиків вживають алкоголь не рідше ніж один раз на тиждень (17% дівчаток і 25% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Регулярне вживання алкоголю підлітками

 

24% дівчаток і 38% хлопчиків мали не менше двох випадків сп'яніння (29% дівчаток і 34% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Випадки сп’яніння

 

5% дівчаток і 18% хлопчиків коли-небудь споживали коноплю (15% дівчаток і 20% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Вживання психоактивних речовин

 

17% дівчаток і 40% хлопчиків мають досвід сексуальних стосунків (23% дівчаток і 29% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах);

Досвід сексуальних стосунків

 

5% дівчаток і 23% хлопчиків брали участь в бійках за останні 12 місяців не менше трьох разів (5% дівчаток і 16% хлопчиків у середньому по всіх обстежених країнах).

Прояви насилля

 

_______________________________________________

* Регулярне вживання підсолоджених напоїв супроводжується відповідно підвищеним споживанням калорій, ризиком розвитку надлишкової маси тіла та ожиріння, розвитку хронічних метаболічних захворювань, пов'язаних з ожирінням, таких як метаболічний синдром і діабет ІІ-го типу.

** малорухлива поведінка має кумулятивну дію упродовж дитинства, при цьому помічений зв'язок між проводженням часу біля телевізора в підлітковому віці і збільшенням маси тіла в дорослому житті.

_______________________________________________

 

Взаємозв’язок здоров'я і освіти

 

Освітні установи і, в першу чергу, школа, де діти, підлітки та молоді люди проводять більшу частину свого часу, мають величезний виховний і здоров'язбережний потенціал. Школа в тісній взаємодії з сім'єю і найближчим оточенням школяра вирішує двоєдине завдання: збереження і зміцнення здоров'я та виховання гармонійно розвиненої, освіченої, творчої, соціально активної та відповідальної особистості.

При цьому позитивне сприйняття шкільного життя учнями розглядається як ресурс для забезпечення здоров'я і благополуччя, тоді як негативне її сприйняття може бути фактором ризику, що впливає на їх фізичне і психічне здоров'я.

У ситуації позитивного шкільного клімату, що має на увазі і наявність доброзичливих, дбайливих вчителів, спостерігається не тільки вища успішність, а й більш сприятлива поведінка учнів щодо свого здоров'я.

Для актуалізації у підлітків та молоді цінності здоров'я, формування у них мотивації і поведінкових установок, необхідних для його збереження і зміцнення, в установах освіти всіх рівнів повинна систематично здійснюватися послідовна, цілеспрямована і комплексна навчально‑виховна робота. Учні повинні бути охоплені програмами з мотивації до здорового способу життя, профілактики вживання психоактивних речовин, збереження репродуктивного здоров'я до досягнення віку, в якому можливо прилучення до шкідливих звичок і початку статевого життя.

Такі програми повинні сприяти становленню ціннісних орієнтирів дитини і підлітка, готувати до дорослого життя, формувати вміння і навички самостійно ухвалювати поінформовані рішення, ефективно спілкуватися, адекватно висловлювати свої почуття і емоції, критично мислити, чинити опір негативному впливові і тиску з боку однолітків і дорослих, обирати моделі поведінки, що сприяють збереженню здоров'я.

 

Права дитини в галузі здоров’я і безпеки

 

Визнання державою права дітей, підлітків і молодих людей на охорону здоров'я і безпечну життєдіяльність зобов’язує державні інституції надавати їм інформацію, освіту та доступ до послуг, який дозволяє зберегти і зміцнити здоров'я.

Відповідно до Конвенції про права дитини, яку підписали 195 держав, включаючи Україну, діти мають загальні і невід'ємні права, включаючи право на освіту, яке має бути направлена на розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі (статті 28 і 29 ) і на отримання інформації (стаття 13).

Держави, які підписали Конвенцію про права дитини, зобов'язані забезпечувати повагу, захист і дотримання прав дітей. Освіта повинна відповідати найкращим інтересам і цілям сталого розвитку дитини в цілому, без дискримінації, з повагою до поглядів дитини і з її активною участю. Освіта у сфері здоров'я на засадах формування навичок є одним із засобів досягнення цих цілей.

У 1994 році на Міжнародній конференції з народонаселення та розвитку в Каїрі представники 179 держав, включаючи Україну, визнали важливість доброго репродуктивного здоров'я для реалізації людьми своїх основних прав. На конференції було прийнято Концепцію репродуктивних прав, яка зокрема передбачає, що жінки і чоловіки, дорослі і молоді мають право отримувати повну і достовірну інформацію про статеве репродуктивне здоров'я, його збереження, в тому числі про попередження інфекцій, що передаються статевим шляхом та про запобігання небажаної вагітності.

 

Список використаних джерел:

  1. Європейське опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин – ЕСПАД (ESPAD) [Електронний ресурс] // Український Інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка – Режим доступу до ресурсу: http://www.uisr.org.ua/espad.
  2. Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді [Електронний ресурс] // Український Інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка – Режим доступу до ресурсу: http://www.uisr.org.ua/hbsc.
  3. Конвенція про права дитини [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021.

1.2 Здоров’язбережна компетентність і превентивна освіта

Зміст

Поняття здоров’язбережної компетентності і превентивної освіти

Складові здоров’язбережної компетентності

Очікуванні результати шкільної превентивної освіти

Зміст і методи формування дітей та підлітків здоров’язбережної компетентності 

 

 

Поняття здоров’язбережної компетентності і превентивної освіти

 

 
 

Здоров’язбережна компетентність – це здатність людини планувати і реалізовувати свою життєдіяльність у спосіб, сприятливий для здоров’я і безпеки самої людини та її соціального оточення.

 
   

 

Здоров’язбережна компетентність набувається через формування сприятливих для здоров’я знань, умінь, ставлень (психологічних установок, принципів, цінностей, вірувань, прагнень). Розвиток здоров’язбережної компетентності у сучасному світі усе частіше відбувається шляхом впровадження превентивної освіти.

 

 
 

Превентивна освіта – це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на фізичний, психологічний, духовний, соціальний розвиток особистості, формування в неї відповідальної поведінки, імунітету до можливих негативних впливів соціального оточення; профілактику чи корекцію негативних проявів поведінки.

 
   

 

Складові здоров’язбережної компетентності

 

Важливими складовими здоров’язбережної компетентності є сприятливі для здоров’я спеціальні та психосоціальні (життєві навички).

До психосоціальних компетенцій (життєвих навичок) належать: позитивна самооцінка, самоконтроль, керування стресами, мотивація успіху і гартування волі, аналіз проблем і прийняття зважених рішень, критичне і творче мислення, ефективне спілкування, співчуття, розв’язання конфліктів, протистояння негативним соціальним впливам тощо.

До спеціальних компетенцій належать: санітарно-гігієнічні навички, раціональне харчування, рухова активність, загартування, організація режиму праці та відпочинку, надання першої допомоги тощо.

Далі в таблиці наведено перелік спеціальних та життєвих навичок та їх складових.

 


  Різновидність навичок Складові навичок (уміння, звички…)
Навички, що сприяють фізичному здоров’ю Навички раціонального харчування
  • дотримання режиму харчування;
  • уміння складати харчовий раціон з урахуванням реальних можливостей, потреб та користі;
  • уміння визначати і зберігати високу якість харчових продуктів.
Навички рухової активності
  • виконання ранкової зарядки;
  • регулярні заняття фізичною культурою, руховими іграми, фізичною працею.
Санітарно-гігієнічні навички
  • навички особистої гігієни;
  • уміння виконувати гігієнічні процедури (доглядати за шкірою, зубами, волоссям тощо).
Режим праці та відпочинку
  • уміння чергувати розумову та фізичну активність;
  • уміння знаходити час для регулярного харчування й повноцінного відпочинку.
Життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю Навички ефективного спілкування
  • уміння слухати;
  • уміння чітко висловлювати свої думки;
  • уміння виражати свої почуття;
  • уміння просити про послугу або допомогу;
  • володіння невербальною засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо);
  • уміння адекватно реагувати на критику.
Навички співчуття
  • уміння розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей;
  • уміння висловити це розуміння;
  • уміння зважати на почуття інших людей;
  • уміння допомагати та підтримувати.
Навички розв’язання конфліктів
  • уміння розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів;
  • уміння толерантно розв’язувати конфлікти поглядів;
  • уміння розв’язувати конфлікти інтересів за допомогою конструктивних переговорів.
Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації
  • уміння уникати небезпечних ситуацій і діяти при загрозі насилля; обстоювати свою позицію та відмовлятися від небажаних пропозицій, зокрема й пов’язаних із залученням до куріння, вживання алкоголю, наркотичних речовин;
  • уміння розрізняти прояви дискримінації, зокрема щодо людей з особливими потребами, ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД;
  • навички впевненої поведінки, зокрема й застережливих дій щодо ВІЛ/СНІДу.
Навички спільної діяльності та співробітництва
  • уміння працювати в «команді»;
  • уміння адекватно оцінювати свої здібності, свій внесок у спільну діяльність;
  • уміння визнавати внесок інших у спільну роботу.
Життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю Самоусвідомлення та самооцінка
  • позитивне ставлення до себе, інших людей, до життєвих перспектив;
  • уміння реально оцінювати свої здібності та можливості;
  • адекватна самооцінка;
  • уміння адекватно сприймати оцінки інших людей.
Навички самоконтролю
  • уміння правильно виражати свої почуття;
  • уміння контролювати прояви гніву, долати тривогу;
  • уміння переживати невдачі;
  • уміння раціонально планувати час.
Мотивація успіху та тренування волі
  • уміння зосереджуватися на досягненні мети;
  • розвиток наполегливості та працьовитості;
  • установка на успіх і віра в себе.
Аналіз проблем і прийняття рішень
  • уміння визначати суть проблеми та причини її виникнення;
  • здатність сформулювати декілька варіантів розв’язання проблеми;
  • уміння передбачити наслідки кожного з варіантів для себе та інших людей;
  • уміння оцінювати реальність кожного з варіантів, враховуючи власні можливості та життєві обставини;
  • здатність вибирати оптимальні рішення.
Визначення життєвих цілей та програм
  • уміння визначати життєві цілі, керуючись своїми потребами, нахилами, здібностями;
  • уміння визначати пріоритети й раціонально використовувати час;
  • уміння планувати свою діяльність, враховуючи аналіз можливостей і обставин.

 

Мета і очікувані результати шкільної превентивної освіти

 

Мета шкільної превентивної освіти – мотивувати і підготувати дітей та підлітків дотримуватися моделей поведінки, сприятливих для особистого, сімейного і суспільного здоров'я, безпеки, добробуту та сталого розвитку.

Узагальнені очікувані результати шкільної превентивної освіти представлені у таблиці.

Результат 1. Учні розуміють сучасні концепції здоров’я і безпеки, пов'язані зі зміцненням здоров'я, профілактикою захворювань і травматизму.

Обґрунтування. Сприйняття основних концепцій здоров'я, безпеки та шляхів їх досягнення створює основу для зміцнення здоров'я та посилення здорової поведінки серед молоді. Цей результат включає в себе основні концепції, засновані на доведених теоріях і моделях впливу на поведінку в контексті здоров'я і безпеки. Критерії досягнення цього результату включають як індикатори зменшення ризику, так і індикатори зміцнення здоров’я.

Результат 2. Учні досліджують вплив сім'ї, однолітків, культури, засобів масової інформації, технологій та інших факторів на здорову поведінку.

Обґрунтування. Здоров'я залежить від безлічі позитивних і негативних впливів в суспільстві. Цей результат фокусується на виявленні та розуміння різних внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на поведінкові практики серед молоді в тому числі на особисті цінності, переконання і прийняття норм поведінки.

Результат 3. Учні демонструють здатність знаходити достовірну інформацію, корисні продукти і послуги для зміцнення здоров'я.

Обґрунтування. Доступ до достовірної інформації для зміцнення здоров'я та просування здорових товарів і послуг має вирішальне значення в профілактиці, ранньому виявленні та вирішенні проблем зі здоров'ям. Цей результат фокусується на тому, як визначити і отримати доступ до надійних ресурсів та відмовитися від неперевірених джерел. Навички аналізу, порівняння та оцінки альтернативних варіантів ресурсів надає можливість учням досягти грамотності в питаннях здоров'я.

Результат 4. Учні демонструють здатність використовувати навички міжособистісного спілкування для зміцнення здоров'я та запобігання або зниження ризику для здоров'я.

Обґрунтування. Ефективне спілкування підвищує особисте, сімейне і громадське здоров'я. Цей результат фокусується на тому, як відповідальні люди використовують вербальні і невербальні навички спілкування для того, щоб розвивати і підтримувати здорові особисті стосунки. Здатність організовувати і передавати інформацію та почуття є основою для зміцнення міжособистісних стосунків, запобігання конфліктам або їх конструктивне розв’язання.

Результат 5. Учні демонструють здатність використовувати навички ухвалення рішень для зміцнення здоров'я.

Обґрунтування. Навички ухвалення рішень необхідні для того, щоб визначити, впроваджувати і підтримувати поведінкові практики, сприятливі для здоров'я і безпеки. Цей результат містить основні кроки, які необхідні для ухвалення здорових рішень. В контексті зміцнення здоров’я процес ухвалення рішень дозволяє людям співпрацювати з іншими з метою зменшення ризиків та поліпшення якості життя.

Результат 6. Учні демонструють здатність використовувати навички постановки мети для зміцнення здоров'я.

Обґрунтування. Навички цілепокладання необхідні для того, щоб допомогти учням визначати, приймати і дотримуватися здорового способу життя. Цей результат включає в себе критично важливі кроки, необхідні для досягнення як короткострокових так і довгострокових цілей щодо здорового способу життя. Ці навички надають людям можливість мати прагнення і формувати плани на майбутнє.

Результат 7. Учні демонструють здатність дотримуватися здорової поведінки та запобігати або знижувати ризики для життя і здоров'я.

Обґрунтування. Поведінкова практика зміцнення здоров’я може зробити внесок у підвищення якості життя. Багатьох захворювань і травм можна запобігти шляхом зменшення шкідливої ризикованої поведінки. Цей результат сприяє прийняттю особистої відповідальності за своє здоров'я і заохочує дотримуватися практик здорового способу життя.

Результат 8. Учні демонструють здатність пропагувати зміцнення особистого, сімейного та громадського здоров'я.

Обґрунтування. Адвокаційні навички допомагають учням посилити соціальні норми щодо здорового способу життя. Цей результат допомагає молоді розвивати важливі життєві навички пропаганди здоров'я і заохочення інших до здорового способу життя.

 

Зміст і методи формування у дітей та підлітків здоров’язбережної компетентності

 

Узагальнений зміст шкільної превентивної освіти наведено у таблиці.

Тематичні блоки превентивної освіти Зміст тематичних блоків
Життя і здоров’я людини Безпека, здоров’я, здоровий спосіб життя, безпека життєдіяльності
Розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний)
Фізичне здоров’я

Особиста гігієна

Рухова активність і загартування
Раціональне харчування
Режим праці і відпочинку. Профілактика «шкільних захворювань»
Соціальне здоров’я Соціальне середовище і здоров'я Ефективне спілкування
Соціальна взаємодія (культура взаємин між статями, робота в команді, співчуття, мирне розв’язання конфліктів)
Протидія соціальному тиску і дискримінації
Профілактика соціально небезпечних захворювань і шкідливих звичок
Безпечне довкілля Небезпечні місця і ситуації
Безпека у школі
Побутова безпека
Дорожня безпека
Пожежна безпека
Соціальна безпека
Безпека на природі
Надзвичайні і екстремальні ситуації
Надання невідкладної допомоги
Психічне та духовне здоров’я Позитивна ідентичність (розвиток самоповаги і поваги до інших людей)
Емоційне благополуччя (самоконтроль, керування стресами, мотивація успіху і гартування волі)
Інтелектуальне благополуччя (уміння вчитись, аналіз проблем і прийняття рішень, критичне і творче мислення)
Духовне благополуччя (орієнтація на загальнолюдські цінності, пізнавальні, естетичні, етичні потреби, потребу у самореалізації)

 

Методи навчання. Сприятливі для здоров’я навички набуваються у процесі діяльнісного (компетентнісного) підходу до навчання. Компетентнісний підхід передбачає використання на уроках основ здоров’я інтерактивних методів, які забезпечують: активну участь кожного учня; творчу співпрацю між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди тощо.

 

Список використаних джерел:

  1. О. В. Березюк, Т. В. Воронцова, О. В. Єресько, В. С. Пономаренко, І. А. Скорбун. Організація профілактичної роботи у навчальний заклад. Посібник для адміністраторів системи освіти - Київ: - «Здоров'я через освіту», 2014. - 128 c.
  2. Соціальні детермінанти здоров'я і благополуччя підлітків. Дослідження «Поведінка дітей шкільного віку у випадку охорони здоров'я»: міжнародний звіт за результатами обстеження 2009-2010 рр. // Серія «Політика охорони здоров'я дітей і підлітків», випуск № 6 / Під ред. Currie C і ін. - Копенгаген: - Європейське регіональне бюро ВООЗ, 2012 г.. - 253 c.

1.3 Новітня історія профілактичної освіти

Зміст

Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»

FRESH: універсальна рамка для ефективного забезпечення здоров'я у школах

Школи сприяння здоров'ю

Школи, дружні до дитини

Статева освіта і клініки дружні до молоді

 

 

Рекомендації щодо здорового способу життя мають тисячорічну історію, але узгоджені рамки системних дій держав із реалізації превентивної освіти було сформовано лише у 2000 році.

 

Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»

 

На Всесвітньому форумі з освіти, який відбувся в Дакарі (Сенегал) в квітні 2000 року, міжнародне співтовариство підтвердило свою мету - забезпечення якісної базової освіти для всіх.

У прийнятих на форумі «Дакарських рамках дій» представлені цілі та стратегії щодо виконання цього завдання до 2015 року. Зокрема, однією з важливих умов здійснення права дітей на отримання базової освіти є створення «безпечного, здорового, інклюзивного навчального середовища, що сприяє успішному навчанню, і досягненню чітко визначених рівнів успішності для всіх при справедливому забезпеченні ресурсами».

Відповідно до Дакарських рамок дій мають бути забезпечені:

  • відповідне водопостачання і належні санітарно-гігієнічні умови;
  • доступ до служб охорони здоров'я і харчування;
  • політика і кодекси поведінки, які сприяють поліпшенню фізичного, психосоціального і емоційного стану викладачів і учнів;
  • зміст і практика освіти, яка сприяє засвоєнню знань, соціальних установок, цінностей і життєвих навичок, необхідних для зміцнення самоповаги, здоров'я і особистої безпеки [1].

 

 

FRESH: універсальна рамка для ефективного забезпечення здоров'я у школах

 

Відповідно до Дакарських рамок дій учасники Всесвітнього форуму за освітнім напрямком схвалили підготовлені Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Світовим банком єдині рамки дій, спрямованих на охорону здоров'я школярів - FRESH (Focusing resources on effective school health, що в перекладі з англійської означає фокусування ресурсів на ефективне забезпечення охорони здоров'я у школах).

Мета ініціативи FRESH полягає в підтримці ефективних, реалістичних і орієнтованих на результат програм охорони здоров'я для того, щоб школи стали більш здоровим місцем для навчання, з одного боку, а також місцем, де діти навчаться бути здоровими – з іншого. Ці програми покликані забезпечити дітям вступ до школи та навчання, отримання знань, а також розвиток життєвих навичок і прийняття моделі здорового способу життя [4, 9].

Концепція FRESH будується на чотирьох основних компонентах (програмних принципах), які повинні здійснюватися у всіх школах:

  • Політика рівного доступу до охорони здоров'я в школах
  • Безпечне освітнє середовище
  • Освіта в сфері здоров'я на засадах розвитку навичок
  • Послуги в області охорони здоров'я і харчування в школах

 

Реалізація політики рівного доступу до охорони здоров'я в школах передбачає наявність національних стандартів і норм для охорони і зміцнення здоров'я та безпеки учнів і викладачів і дотримання них у всіх освітніх установах. Така політика спрямована на забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу і створення сприятливого клімату в навчальному закладі спільними зусиллями адміністрації, педагогів, учнів, батьків і місцевої громади.

Безпечне освітнє середовище забезпечує як фізичну, так і емоційно-психологічну безпеку учасників освітнього процесу.

Фізичне середовище - вся територія і шкільні приміщення, включно з навчальними класами, приміщеннями для заняття спортом, проведення заходів, роздягальні, туалетні та душові кімнати, їдальню та інші, - повинні бути тими місцями, де суворо дотримуються відповідних санітарно-гігієнічних умов і де школярам не загрожують небезпека, хвороби, фізична шкода або травми.

Емоційно-психологічну безпеку учнів і вчителів забезпечує сприятливий шкільний клімат. Перший крок до створення такого клімату - запобігання всіх форм насильства: тілесних покарань, бійок, цькування, знущання, сексуального та гендерного насильства, дискримінації за будь-якою ознакою.

Освіта у сфері охорони здоров'я має здійснюватися на основі розвитку навичок. Такий підхід забезпечує не тільки надбання знань, а й формування ставлень (психологічних установок та ціннісних орієнтирів) і необхідних у повсякденному житті когнітивних навичок (здатності вирішувати проблеми, творчого та критичного мислення, вміння ухвалювати рішення), емоційних навичок (самоусвідомлення та розбудови самооцінки, вміння володіти собою і керувати стресами), а також навичок міжособистісних стосунків (ефективної комунікації, кооперації та вміння домовлятися і розв’язувати конфлікти).

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я життєві навички є здатністю до адаптації і практики позитивної поведінки, що дозволяє людям ефективно вирішувати проблеми і долати труднощі щоденного життя.

Зокрема, життєві навички включають в себе вміння і навички міжособистісного спілкування, які допомагають людям приймати поінформовані рішення, мислити критично і творчо, ефективно спілкуватися, будувати здорові стосунки, співпереживати, справлятися з життєвими проблемами, вести здоровий і продуктивний спосіб життя.

Життєві навички можуть бути спрямовані на особисті дії або дії щодо інших людей, а також на дії зі зміни навколишнього середовища з тим, щоб зробити його сприятливим і безпечним для здоров'я [3].

 

Послуги в галузі охорони здоров'я в школі дозволяють здійснювати диспансерний нагляд за станом здоров'я школярів, своєчасно виявляти проблеми зі здоров'ям і направляти до фахівців. Забезпечення школярів повноцінним і збалансованим харчуванням не тільки сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, але і підвищує успішність.

FRESH - це комплексна, всеосяжна рамкова ініціатива, спрямована на розвиток охорони здоров'я в школах, яка може реалізовуватися замість або паралельно з іншими відомими ініціативами, такими як «Школи сприяння здоров'ю» та «Школи, дружні до дитини» [4, 9].

 

Школи сприяння здоров'ю

 

Всесвітня організація охорони здоров'я ініціювала розробку програми зі створення шкіл, які сприяють зміцненню здоров'я в усьому світі. У країнах Європи ця ініціатива розвивається за підтримки Європейського регіонального Бюро ВООЗ, Європейської ради та Комісії Європейського співтовариства щодо розвитку європейської мережі шкіл сприяння здоров'ю. Школи, що реалізують політику сприяння здоров'ю, підвищують можливості дітей і дорослих в плані забезпечення безпечного і сприятливого для здоров'я соціального, фізичного та психологічного середовища, сприяють формуванню в учнів свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я оточуючих. У школах сприяння здоров'ю учні набувають і закріплюють особистісні та соціальні навички та націлені на здоровий спосіб життя поведінкові установки, які також сприяють підвищенню їх академічної успішності.

Школи сприяння здоров'ю покликані:

  • забезпечити у навчальних закладах сприятливі для здоров'я умови для роботи і навчання шляхом відповідного благоустрою шкільних приміщень, ігрових майданчиків і їдалень, вжиття належних заходів безпеки тощо;
  • сприяти формуванню почуття відповідальності за здоров'я окремих людей в сім'ях та серед населення в цілому;
  • заохочувати формування здорового способу життя та запропонувати як учням, так і шкільному персоналу реалістичний і привабливий діапазон можливостей для оздоровлення свого способу життя;
  • дати можливість всім школярам найповніше розкрити свій фізичний, психологічний і соціальний потенціал, а також сприяти формуванню їх почуття впевненості в собі;
  • поставити чіткі завдання в плані зміцнення здоров'я і забезпечення безпеки для всього шкільного колективу (учнів і дорослих, які працюють в школі);
  • сприяти формуванню хороших стосунків між викладацьким складом і учнями, між самими учнями, а також між школою, сім'єю і місцевою громадою;
  • забезпечити ефективне використання наявних на місцевому рівні ресурсів для підтримки роботи, спрямованої на зміцнення здоров'я;
  • розробити комплексну і послідовну програму профілактичної освіти, що передбачає використання педагогічних методів, які сприяють активній участі в ній самих учнів;
  • дати учням можливість здобути теоретичні знання і практичні навички, необхідні для прийняття раціональних рішень, що стосуються їх здоров'я, а також для охорони і оздоровлення їх навколишнього фізичного середовища;
  • сприяти формуванню більш широкого погляду на медичні кабінети у навчальних закладах, як на додатковий ресурс для проведення санпросвітницької роботи, що допомагає учням стати більш обізнаними користувачами послуг сектора охорони здоров'я [2].

 

 

Школи, дружні до дитини

 

Розвиток шкіл сприяння здоров'ю – крок до реалізації більш широкої концепції Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) «Школа, дружня до дитини». Це школа, в якій створюється середовище якісного та ефективного навчання з відповідними фізичними умовами, політикою і послугами. Школи, дружні до дітей, охоплюють всіх дітей, в них панує атмосфера захищеності та турботи про здоров'я учнів, відчувається уважне ставлення до гендерних питань, тут з повагою ставляться до інтересів учнів, їх досвіду і потреб; серйозно підходять до змісту навчального плану і процесу навчання, умов навчання в класі і шкільному середовищі, до розробки не травмуючих методів оцінки результатів навчання.

Школи, дружні до дитини, покликані допомогти дітям у навчанні навичок, необхідних в сучасному мінливому світі, щоб поліпшити їх здоров'я і благополуччя, створити безпечне середовище, підвищити мотивацію вчителів і суспільства до підтримки освіти. Кінцевою метою Школи, дружньою до дитини, є всебічний розвиток всіх дітей і повна реалізація творчого потенціалу учнів.

 

Школа, дружня до дітей:

  • Здорова і безпечна для дітей - забезпечена хорошими санітарними умовами: свіжою питною водою, чистими і теплими туалетами, доступним і корисним харчуванням;
  • Надає рівні можливості для всіх - сприймає всіх дітей однаково, незалежно від їх статі, соціального статусу, культурного походження, віросповідання або стану здоров'я;
  • Забезпечує якісну освіту - розширює горизонти навчання дитини, розвиває навички та вміння у всіх сферах навчання, забезпечує навчальним планом і програмами відповідно до віку, враховує індивідуальні особливості учнів, різні стилі навчання, підтримує активне навчання і критичне мислення, знайомить дітей з інформаційними технологіями, розвиває навчання життєвим навичкам з професійними, компетентними і вмотивованими вчителями;
  • Захищаюча і турботлива - враховує інтереси учнів, оберігає їх від ризикованої поведінки, захищає від надзвичайних ситуацій природного, техногенного або соціального походження;
  • Залучає учнів, сім'ї та місцеві громади - цінує і стимулює участь батьківських комітетів та шкільного самоврядування в плануванні шкільних заходів; надає освітні послуги дорослому населенню, є освітнім центром громади [5].

 

 

Статева освіта і клініки, дружні до молоді

 

У 60-ті роки двадцятого століття цінності і норми, пов'язані з сексуальністю, почали змінюватися спочатку в Європі і Америці, а потім і в інших країнах світу. Сексуальність стала темою відкритих громадських дискусій. Статева поведінка стало більш вільною. Період життя між дитинством і зрілістю став подовжуватися. Для нього стали характерними зростаюча незалежність від батьків, сексуальні контакти і спільне проживання без шлюбу. Молоді люди вступали в статеві стосунки в 16-18 років, до 25 років у багатьох з них вже було декілька сексуальних партнерів. Вступ до шлюбу став відстрочуватись до 25-30 років.

У цей тривалий період часу від настання статевої зрілості до встановлення стабільних статевих стосунків юнаки і дівчата піддавалися подвійній небезпеці – зараженням інфекціями, що передаються статевим шляхом, і перериванням небажаної вагітності.

Щоб уберегти підлітків від ранньої і небезпечної для здоров'я вагітності та інфекцій, що передаються статевих шляхом (ІПСШ) в Європі, починаючи з 60-х років двадцятого століття стали впроваджувати програми сексуальної освіти або статевого виховання. Вперше вони стали обов'язковим предметом в школах Швеції у 1955 році. У Німеччині обов'язкове статеве виховання в школі ввели у 1968 році, а в Австрії, Данії і Фінляндії - в 1970 році. У ті ж роки воно стало впроваджуватися в голландських і швейцарських школах.

Одночасно почали відкривати безкоштовні консультації для підлітків з питань, пов'язаних з контрацепцією і плануванням сім'ї. У 1980-ті сексуальну освіту набуло поширення у Франції, Великобританії, а трохи пізніше в Іспанії, Італії та Португалії. У 1990-ті вона стала обов'язковою у Бельгії, Греції, Латвії, Естонії та Словаччині. Найпізніше обов'язковий статус вона набула в Ірландії у 2003 році.

На думку експертів, найбільш вдалі програми сексуальної освіти реалізуються в Фінляндії, Швеції та Данії, у Франції та Німеччині, а також в Бельгії та Нідерландах. Ці програми охоплюють широке коло питань, викладаються спеціально підготовленими вчителями в рамках обов'язкових предметів із залученням батьків.

В кінці 1990-х у Фінляндії через економічний спад скорочувалися витрати на освіту і охорону здоров'я. Статеве виховання в школах стало факультативним. Наслідки виявилися негайно – зросло число абортів у дівчаток-підлітків (приблизно на 50%), збільшилася захворюваність інфекціями, що передаються статевим шляхом, зросла кількість дітей, які починають статеве життя в 14-15 років. У 2004 році сексуальна освіта у Фінляндії знову стала обов'язковою. Протягом короткого часу середній вік початку статевого життя підвищився до 16,5 років, а число підліткових вагітностей і пологів скоротилося [6].

В Україні статева освіта реалізується через зміст обов’язкового предмета «Основи здоров’я», факультативних курсів та курсів за вибором.

У багатьох країнах світу, включаючи Україну, разом із статевою освітою у школах, існують доступні медико-соціальні служби, так звані клініки дружні до молоді (КДМ). Клініки дружні до молоді – це спеціалізовані підрозділи, як правило в складі дитячих поліклінік, які надають медичні послуги молоді, а також інформують та консультують, зокрема з питань профілактики ВІЛ та інфекцій, які передаються статевим шляхом. ЮНІСЕФ надає допомогу Міністерству охорони здоров’я України у покращенні надання послуг з охорони здоров’я дітям та молоді віком до 18 років шляхом створення мережі КМД. На разі в Україні діє 104 клінік, дружніх до молоді.

 

Список використаних джерел:

  1. Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»: виконання наших колективних зобов'язань (2000) // http://www.unesco.org/education/efa/ed_for_all/dakfram_eng.shtml .
  2. Європейська мережа шкіл зміцнення здоров'я // http://www.niigd.ru/pdf/2.pdf .
  3. Навички, необхідні для здоров'я. Освіта в області здоров'я, заснована на прищепленні життєвих навичок (ООЗОПЖН), - важливий компонент доброзичливої до дитини зміцнює здоров'я школи. ВООЗ. 2003. // http://www.who.int/school_youth_health/media/sch_skills4health_russian.pdf
  4. Посібник з моніторингу та оцінки для шкільних програм охорони здоров'я. Вісім ключових показників на підтримку FRESH. (Формування ресурсів для ефективного шкільного охорони здоров'я). Червень 2013. - 54 с.
  5. О школах, доброжелательных к детям, см. на сайте http://www.unicef.org/ceecis/ru/education_21974.html
  6. Стандарти сексуальної освіти в Європі. Кельн, ФЦПСЗ і Європейське регіональне бюро ВООЗ, 2010. // https://www.bzga-whocc.de/fileadmin/user_upload/Dokumente/WHO_BZgA_Standards_russisch.pdf - 2017.
  7. ЮНІСЕФ. Глобальна оцінка програм освіти в області життєвих навичок. Підсумковий звіт. 2012 р .// <http://www.unicef.org/evaluation/files/USA-2012-011-1_GLSEE.pdf> 2013.
  8. School-Based Sexuality Education Programmes. A Cost and Cost-Effectiveness Analysis in Six Countries. Paris, UNESCO, 2011. // http://www.unesco.org/new/fileadmin/MULTIMEDIA/HQ/ED/pdf/CostingStudy.pdf - 2014.
  9. Schools & Health // http://www.schoolsandhealth.org/fresh-framework - 2014.

1.4 Ефективні програми шкільної превентивної освіти

Зміст

Школа і превентивна освіта

Ознаки ефективних превентивних програм

Умови ефективного навчання

Нормативно правові підстави превентивної освіти в школах Україні

Шкільні курси з доведеною ефективністю в Україні

 

Школа і превентивна освіта

 

Школа є ідеальним середовищем для введення навчальних програм превентивної освіти. Тут є найкращі можливості для здійснення масового, ефективного та завчасного впливу.

1. Масовість. Школа охоплює більшість дітей у віці до 18 років. Це той період життя, коли формується самоідентичність людини, її особиста система цінностей, погляди і переконання.

2. Ефективність. Школа - місце, де учні і вчителі проводять разом багато часу. Це дозволяє поєднувати навчальний процес з вихованням. Впровадження високоякісних превентивних програм полегшує це завдання.

3. Завчасність. Навчальні програми дозволяють ретельно спланувати і здійснити вплив ще до того, як в житті молодої людини виникнуть реальні ризики і проблеми. Орієнтація на зону найближчого розвитку дітей і підлітків уможливлює своєчасне формування соціально-психологічних компетентностей, важливих для найближчого майбутнього.

Для досягнення успіху превентивна робота в школі повинна носити системний характер. Системність підходу забезпечується охопленням превентивною освітою всіх учнів навчального закладу та її впровадження на всіх рівнях шкільної освіти – у початковій, основній та старшій школі.

Сталі результати потребують використання всіх можливих навчально-виховних засобів впливу і залучення до превентивної роботи педагогічного колективу, шкільної психологічної служби, батьків, інших державних служб, ресурсів місцевої громади.

Необхідною умовою якісної превентивної освіти є також створення в школі єдиного сприятливого середовища відповідно до рамки FRESH. Превентивна робота в школі може проводитися через навчально-виховний процес, що включає безпосередньо уроки і факультативні заняття, заходи, які проводяться шкільної психологічної службою, позаурочну навчально-виховну діяльність тощо.

Підвищенню ефективності превентивної освіти сприяє впровадження її елементів у різні навчальні дисципліни і створення міжпредметних зв'язків. Однак головна роль у шкільній превентивній освіті в Україні належить навчальному предмету «Основи здоров'я» і тренінговим курсам з доведеною ефективністю.

 

Ознаки ефективних шкільних програм

 

Ефективні профілактичні програми мають загальні риси, незалежно від того, де їх впроваджують - в Україні, Південній Африці чи США. Це підтверджується результатами системних досліджень. Наприклад, аналіз превентивних програм [3,4], здійснених в різних країнах світу, показав, що ефективні програми мають ряд спільних ознак. Вони:

  • розроблені за участю різних фахівців, в тому числі в галузі педагогіки, підліткової психології та медицини;
  • складені з урахуванням реальних потреб підлітків і молоді в отриманні інформації з питань здоров'я, в тому числі, репродуктивного здоров'я та комунікативних навичок;
  • використовують ціннісно-мотиваційний підхід, щоб актуалізувати у молодих людей цінність здоров'я;
  • побудовані на принципах цілеспрямованого і поетапного формування поведінкових установок, що враховують ключові пізнавальні, соціально-психологічні та індивідуально-особистісні чинники зміни поведінки;
  • націлені на формування і закріплення певних навичок - життєво важливих навичок спілкування, аналізу ситуації, самостійного ухвалення рішень, опору тиску з боку однолітків та інших;
  • надають науково достовірну інформацію, мають чітко позначені завдання і пропагують здоров'язбережні моделі поведінки;
  • розглядають конкретні приклади небезпечних з точки зору здоров'я ситуацій та способи недопущення таких ситуацій або виходу з них;
  • використовують інтерактивні методи, передбачають щотижневі заняття упродовж декількох років;
  • розраховані щонайменше на 30 занять на рік, щоб дати можливість учням не тільки засвоїти інформацію, а й виробити до неї певне ставлення, сформувати і закріпити важливі навички;
  • припускають активну участь самих учнів в освітньому процесі через залучення тренерів з числа однолітків, які використовують метод «рівного навчання»;
  • враховують вплив навколишнього середовища, поведінку дорослих і однолітків, національні та соціокультурні особливості і традиції;
  • складені з урахуванням статі, гендерних особливостей, віку і когнітивних можливостей учнів з використанням простої і зрозумілої мови;
  • обговорюють питання, пов'язані зі збереженням репродуктивного здоров'я, до того періоду, коли молоді люди можуть вступити в статеві стосунки - тобто до того, як їм виповниться 15-16 років.
  • визнають первинну роль батьків і сім'ї як джерела інформації, підтримки та турботи в процесі вироблення здоров'язбережних поведінкових установок і включення батьків в освітній процес.

 

На відміну від ефективних, неефективні програми:

  • невдало спроектовані (у них відсутня науково обґрунтована концепція; містять загальні декларації замість ясної мети і конкретних навчальних завдань; використовують неефективні методи навчання; висувають розмиті і недоречні вимоги до навчальних результатів, формальні або незрозумілі критерії і процедури оцінювання);
  • розраховані на розмиті і невизначені соціальні групи (наприклад, молодь в цілому або учнів взагалі);
  • складені і впроваджуються людьми, які мало знають про умови життя цільової групи, її соціально-психологічні особливості;
  • розглядають учнів як об'єкт впливу;
  • передбачають застосування односторонніх дидактичних підходів (лекції, повідомлення, демонстрації матеріалів);
  • передбачають разові або несистемні заходи, недостатньо часу для формування стійких переконань або поведінкових навичок;
  • ґрунтуються на залякуванні та застосуванні репресивних механізмів.

 

Умови ефективного навчання

 

Ефективність превентивної освіти залежить від багатьох факторів, але насамперед, від компетентності вчителя, якості навчально-методичних матеріалів і способу організації навчально-виховного процесу.

Вимоги до підготовки вчителя

Вчитель має знати:

концептуальні і методичні основи формування здоров’язбережної компетентності

програми і зміст предмету «Основи здоров’я»

вікові особливості дітей та підлітків

інтерактивні методи та особливості їх застосування

опорні плани проведення тренінгових занять для учнів

методи і процедури форматуючого оцінювання

Вчитель має вміти:

чітко формулювати цілі заняття та його складових частин

враховувати потреби та очікування учасників

дотримуватися рекомендованого плану уроків-тренінгів

забезпечувати демократичну дисципліну

демонструвати мультимедійні презентації

організувати активне обговорення

організовувати відпрацювання практичних умінь

підтримувати доброзичливу атмосферу на тренінгу

правильно реагувати на складних учасників

організовувати зворотний зв'язок

Вчитель має
демонструвати:

повагу і позитивне ставлення до дітей і підлітків, бажання і прагнення працювати з ними

готовність зрозуміти потреби, цінності і можливості дітей і підлітків

готовність не нав’язувати свої погляди і цінності

бажання і готовність постійно підвищувати свій професійний рівень

готовність застосовувати інтерактивні методи навчання, які забезпечують активну участь кожного учня; творчу співпрацю між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди

 

Вимоги до навчально-методичних матеріалів

Високоякісні навчальні матеріали для сучасних профілактичних програм повинні: 

 

Умови ефективної організації навчально-виховного процесу

Викладання програм, спрямованих на розвиток життєвих навичок, висуває нові вимоги до кваліфікації педагога та організації навчально-виховного процесу. Серед них:

 

Нормативно-правові підстави шкільної превентивної освіти в Україні

 

Здійснення державної політики в сфері превентивної освіти, здорового способу життя та профілактики захворювань і травматизму серед учнівської молоді покладено на Міністерство освіти і науки України (МОН). Обов'язкове впровадження превентивних програм в загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади визначається пріоритетними складовими державної освітньої політики, забезпечення яких гарантує держава. Впровадження програм первинної профілактики, популяризація здорового способу життя, профілактика ВІЛ та інших соціально небезпечних хвороб, а також організаційні вимоги до умов перебування в навчальних закладах, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я, режим раціонального харчування і відпочинку, регулюються низкою законодавчих актів і нормативних документів.

Нормативними документами, що визначають місце профілактичного освіти в системі освіти України в цілому, є:

Відповідно до державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 року № 462, метою навчання в освітній галузі «Здоров'я і фізична культура» є формування здоров'язберігаючих компетентностей шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення здоров'я та дбайливого ставлення до нього, розвитку особистої фізичної культури.

Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання, зокрема, таких завдань:

Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року визначає здоров'язберігаючу компетентність як одну із ключових. Основною метою освітньої галузі «Здоров'я і фізична культура» є розвиток здоров'язберігаючих компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення, використання здоров'я та дбайливого ставлення до нього, розвитку фізичної культури особистості та готовності до дій в умовах надзвичайних ситуацій та до захисту Вітчизни.

Завданнями галузі, зокрема, є:

Основи здоров’я і нова українська школа. Мета, завдання, зміст, результати і, особливо, методи навчання предмета «Основи здоров’я» є засадничими основами для «Соціальної і здоров’язбережної освітньої галузі», визначеної концепцією «Нова українська школа» та проектом Державного стандарту початкової освіти як одна із ключових. Таким чином зберігається методологічна наступність у процесі підготовки вчителів та навчанні учнів.

 

Шкільні курси з доведеною ефективністю в Україні

 

Предмет Основи здоров’я. ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ та інші авторитеті міжнародні організації відзначають наявність обов’язкового предмету «Основи здоров’я» в національному курикулуму як визначне досягнення України. Предмет існує 15 років і має статистично доведену ефективність.

За 15 років викладання навчального курсу «Основи здоров’я» було зафіксовано позитивні зрушення в поведінкових практиках української учнівської молоді, зростання довіри до вчителів як до джерела інформації на делікатні теми, такі як ВІЛ/СНІД та шляхи його передачі та статеві стосунки. 

Джерела отримання інформації про статеві стосунки, %, у динаміці

Джерело: Health Behaviour in School-aged Children (HBSC)

Джерела отримання інформації про ВІЛ/СНІД, %, у динамиці

Джерело: Health Behaviour in School-aged Children (HBSC)

 

Позитивні зрушення під впливом навчального курсу «Основи здоров’я» підтверджуються даними міжнародних опитувань учнівської молоді «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді» (HBSC) та «Європейського опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин» (ESPAD). 

Динаміка відповідей на запитання:«Як ти вважаєш, наскільки складно тобі буде дістати сигарети, якщо би ти захотів(ла)? (сума відповідей «дуже легко» і «скоріше, легко»), за статтю, %

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які курили хоча б 1 раз у житті(за статтю, у динаміці, %)

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які вживали будь-які алкогольні хоча б 1 раз у житті(за статтю, у динаміці, %) 

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких алкогольних напоїв хоча б 1 раз протягом останніх 12 місяців(за статтю, %) 

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка відповідей на запитання: «Як ти вважаєш, наскільки складно тобі буде дістати такі алкогольні напої, якщо би ти захотів(ла)?» (сума відповідей «дуже легко» і «скоріше, легко»2), серед усіх, % 

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких наркотичних речовин протягом життя (за статтю, %) 

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання марихуани або гашишу протягом життя, за статтю, %

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Більше інформації у зверненні Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка «Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах 1-9-х класів ЗНЗ України» можна знайти у додатку або за посиланням.

Тренінгові курси з доведеною ефективністю. В рамках оновлених програм предмета «Основи здоров’я» рекомендується використовувати тренінгові курси «Вчимося жити разом» (розвиток соціальних навичок) та «Формування здорового способу життя та профілактики ВІЛ/СНІДу». Ці курси в повній мірі реалізують компетентісний підхід і мають статистично доведену ефективність впливу на знання, ставлення, уміння і поведінку дітей та підлітків. Обидва курси орієнтовані на використання інтерактивних методів навчання, що базуються на принципах партнерства, інклюзивності, активного навчання та врахування вікових потреб і рівня розвитку учнів. Всі необхідні ресурси за цими курсами доступні (безкоштовно) на Порталі превентивної освіти.

Структура і тематика курсу «Вчимося жити разом» визначається чинними навчальними програмами для 1-9 класів, отже не потребує додаткових годин на його вивчення. Головне завдання курсу полягає в тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, сприятливих для запобігання конфліктів і розбудови миру. Курс сприяє формуванню позитивного ставлення до себе, свого життя та своїх життєвих перспектив, прийняття інших поглядів, поваги до культурних відмінностей, емпатії, солідарності, соціальної відповідальності, почуття справедливості та рівності. Цей курс забезпечує відпрацювання таких психосоціальних компетентностей: самоусвідомлення і самооцінка, ефективна комунікація, самоконтроль, емпатія, здатність до кооперації, аналіз проблем і прийняття рішень, запобігання і конструктивне розв’язання конфліктів.

В ході пілотного впровадження курсу «Вчимося жити разом» у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській і Харківської областях здійснювалось дослідження його ефективності. Зокрема, для оцінки ефективності була використана технологія он­лайн опитування вчителів (1-­11 класи) та учнів (4­-11 класи) за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ». В опитуванні взяли участь понад 63 тисячі осіб, що дозволило отримати статистично достовірні результати.

В дослідженні оцінювався вплив проекту на знання, ставлення, уміння та поведінку учнів, а також на емоційну атмосферу в школі, стосунки у класі, методи викладання, відчуття психологічного благополуччя тощо (всього за 42 індикаторами).

Головний результат дослідження: за всіма індикаторами отримано статистично достовірні позитивні зміни. Зокрема прогрес у рівні сформованості життєвих навичок учнів (комунікації, самоконтролю, емпатії, кооперації, аналізу та розв’язання проблем, попередження та розв’язання конфліктів, асертивності, самоусвідомлення і самооцінки) за оцінками вчителів становить від 2,4 % до 20,6%.

Найбільший прогрес продемонтсруваали учні початкової школи, найменший – старшої (див. номограми). Однак старшокласники мали найбільший початковий рівень сформованості життєвих навичок, а за час проекту показали найбільший прогрес у розвитку навичок самоконтролю та емпатії (більш як 8%).

 

 

 

Згідно з опитуванням, частка учнів, які визначили предмет «Основи здоров’я» щонайменше корисним, варіюється від 94% (11 клас) до 99% (4 клас). Понад 94% вчителів вважають основи здоров’я життєво важливим предметом для дітей та молоді.

Повний звіт про результати проекту і дослідження його ефективності можна завантажити за посиланням. На Порталі превентивної освіти також доступні електронні ресурси, розробки уроків, тренінгів, відеоматеріали та мультимедійні презентації з тематики проекту.

У 2017-2018 навчальному році курс «Вчимося жити разом» впроваджується через предмет «Основи здоров’я» та виховні години у всіх областях України.

Список використаних джерел:

  1. Звернення Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка «Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах 1-9-х класів ЗНЗ України» http://autta.org.ua/files/files/3_Rekomendatsii%20Instytutu%20Yaremenko%20shchodo%20predmetu%20OZ.pdf – 2017.
  2. Звіт про результати дослідження ефективності проекту "Вчимося жити разом" https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcazN4Nkl3YndhcEU - 2017.
  3. Міжнародне технічне керівництво щодо статевої освіти. ЮНЕСКО, 2010 року.
  4. Міжнародні стандарти щодо профілактики вживання наркотиків. УНП ООН, 2012.

Додаткові Матеріали

  1. Звернення Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка «Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах 1-9-х класів ЗНЗ України»
  2. Звіт про результати дослідження ефективності проекту "Вчимося жити разом"

Модуль 2. Психосоціальний розвиток дітей і підлітків

2.1 Розвиток і вікова періодизація дітей і підлітків

Зміст

Поняття розвитку і віку

Вікова періодизація

Стадії розвитку за Еріком Еріксоном

Закономірності дитячого розвитку за Виготським

Провідна діяльність та періодизація за Ельконіним

Стадії когнітивного розвитку за Піаже

Визначення ООН щодо підліткового віку і юності

 

 

Поняття розвитку і віку

 

 
 

Розвиток – це процес формування і зміни внутрішніх якостей людини.

 
   

 

Виділяють декілька аспектів розвитку: біологічний, психічний, соціальний і духовний (моральний).

Біологічний розвиток проявляється в дозрівання анатомо-фізіологічних структур, зміни функцій різних систем і органів людини.

Психічний розвиток виражається в ускладненні психічних процесів і здібностей - почуттів, відчуттів, сприйняття, мислення, пам'яті, уяви, в ускладненні таких психічних утворень, як здатності і мотиви діяльності, потреби і інтереси, ціннісні орієнтації.

Соціальний розвиток - це поступове входження людини в різні види відносин - економічні, правові, суспільні, виробничі. Людина стає членом суспільства, засвоюючи всі ці види відносин і в них - свої функції.

Духовний (моральний) розвиток проявляється в осмисленні людиною життєвого призначення.

 

 
 

Вік – це категорія, що служить для позначення характеристик індивідуального розвитку.

 
   

 

Виділяють поняття хронологічного, біологічного, психологічного та соціального віку.

Хронологічний вік виражається кількістю календарних років, місяців, днів від моменту народження.

Індивідуальні відмінності біологічного, психологічного та соціального розвитку від середніх показників слугували підставою для введення понять «біологічний вік», «психологічний вік», «соціальний вік».

Біологічний вік визначається станом обміну речовин і функцій організму в порівнянні із середньостатистичними показниками.

Психологічний вік встановлюється шляхом співвіднесення рівня психічного (інтелектуального і емоційного) розвитку індивіда з відповідним нормативним рівнем.

Соціальний вік вимірюється за допомогою співвіднесення рівня соціального розвитку людини (наприклад, володіння певним набором соціальних ролей) з тим, що статистично нормально для її однолітків.

Так як ріст і розвиток мають індивідуальні особливості, та чи інша фаза біологічного, психічного або соціального розвитку дитини може початися раніше або пізніше в порівнянні з середніми показниками для популяції. Зустрічаються діти, біологічний, психологічний або соціальний розвиток яких значно випереджає хронологічний (паспортний) вік, або навпаки, значно відстає. Наприклад, різниця між хронологічним і біологічним віком може досягати 5 років.

У XX столітті намітилася тенденція до прискорення темпів біологічного розвитку дітей і підлітків, а також до збільшення абсолютних розмірів тіла дорослих. Це явище отримало назву акселерації. Вона проявляється в більш ранньому статевому дозріванні і більш ранньому досягненні віку шкільної зрілості (в середньому 6 років).

 

Вікова періодизація

 

 
 

Вікова періодизація – це спроба виділити загальні закономірності, яким підкоряється життєвий цикл людини.

 
 

 

Поділ життєвого шляху на періоди дозволяє краще зрозуміти закономірності розвитку і специфіку окремих вікових етапів.

Фізіологічна періодизація прийнята у 1965 році на Міжнародному симпозіумі з вікової фізіології і виділяє сім періодів розвитку в дитинстві і юнацтві:

Психологічні періодизації в залежності від критерію виділяють різні періоди в житті людини. Однак, не дивлячись на різні підстави періодизацій розвитку, більшість теорій виділяють схожі вікові етапи.

 

Стадії розвитку за Еріком Еріксоном

 

Американський психолог Ерік Еріксон (1902-1994) виділив декілька психосоціальних стадій розвитку особистості.

 

Закономірності розвитку дитини за Виготським

 

Радянський психолог Л. С. Виготський (1896-1934) встановив чотири основні закономірності, або особливості, дитячого розвитку:

Циклічність. Розвиток має складну організацію в часі, темп і зміст розвитку змінюються протягом дитинства. Підйом, інтенсивний розвиток змінюється уповільненням, згасанням. Цінність місяця в житті дитини визначається тим, яке місце він займає в циклах розвитку: місяць в дитинстві не дорівнює місяцю в підлітковому віці.

Нерівномірність розвитку. Різні якості особистості, в тому числі психічні функції, розвиваються нерівномірно. Є періоди, коли функція домінує, це є періодом її найбільш інтенсивного, оптимального розвитку, а інші функції опиняються на периферії свідомості і залежать від домінуючої функції. Кожен новий віковий період знаменується перебудовою міжфункціональних зв'язків - в центр висувається інша функція.

Згідно Виготському, рушійна сила (чинник, фактор) психічного розвитку – це навчання. Не кожне навчання виконує роль рушійної сили розвитку, може трапитися і так, що воно буде марним або навіть загальмує розвиток. Щоб навчання було розвиваючим, воно повинно орієнтуватися не на вже завершені цикли розвитку, а на виникаючі, на зону найближчого розвитку дитини. Зона найближчого розумового розвитку визначається Виготським як різниця, «відстань» між рівнем актуального розвитку дитини і рівнем її потенційного розвитку. Рівень складності завдань, що вирішуються дитиною самостійно, позначає актуальний рівень розвитку. Рівень складності завдань, що вирішуються під керівництвом дорослого, визначає потенційний рівень. У зоні найближчого розвитку знаходиться психічний процес, що формується у спільній діяльності дитини і дорослого; після завершення етапу становлення він стає формою актуального розвитку самої дитини.

Л.С. Виготський розділяє періоди розвитку дитини відповідно до психологічного віку, який визначається до початку кожного вікового періоду соціальною ситуацією розвитку - своєрідним, специфічним для даного віку, неповторним ставленням між дитиною і навколишнім середовищем, способом життя дитини, його «соціальним буттям».

Накопичуючись з плином часу, психологічні новоутворення – продукти вікового розвитку і одночасно передумови подальшого розвитку – поступово приходять в протиріччя зі старою соціальною ситуацією розвитку, ведуть до її зламу і побудови нових відносин, які відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді. Так відбувається зміна психологічних вікових груп. Л.С. Виготський розрізняв два типи вікових періодів, що змінюють один одного: стабільні і критичні (кризи).

Періодизація, вибудувана Виготським, включає наступні періоди:

 

Провідна діяльність та періодизація за Ельконіним

 

Радянський психолог Д. Б. Ельконін (1904-1984) використовував поняття провідна діяльність, розроблене російським, психологом A.Н. Леонтьєвим (1903-1979), як критерій виділення психологічних вікових груп. У кожному віці є система різних видів діяльності, але провідна займає в ній особливе місце. Провідна діяльність проходить тривалий шлях становлення, розвитку (під керівництвом дорослих), а не виникає в готовій формі. Провідна діяльність – це не та діяльність, яка займає у дитини найбільше часу. Це головна діяльність по її значенню для психічного розвитку. Ельконін асоціює різні періоди розвитку дитини з провідними видами діяльності.

Усередині провідної діяльності виникають і розвиваються так звані психологічні новоутворення. При зміні однієї провідної діяльності іншою (коли, наприклад, ігрова діяльність дошкільного віку заміщається іншою провідною діяльністю - навчальною, характерною вже для молодшого шкільного віку) відбувається криза. Залежно від змісту виділяють кризи відносин (3 роки і 11 років) і кризи світогляду (1 рік, 7 і 15 років).

 

Стадії когнітивного розвитку за Піаже

 

Швейцарський і французький психолог Жан Піаже (1896-1980) взяв за основу вікової періодизації стадії когнітивного (інтелектуального) розвитку. Кожна з цих стадій характеризується певним стилем мислення і способом розв'язання поставлених завдань.

Сенсомоторна стадія (до 2 років)

Дитина в цей період сприймає навколишній світ відносно своїх відчуттів. Вона живе «тут і тепер». Іграшка існує тільки тоді, коли дитина її бачить, чує, торкається її. Коли іграшка зникає з поля відчуттів — для дитини її не існує, вона її не шукає. По закінченні цього періоду дитина починає розуміти об’єктивний характер навколишнього світу (наприклад, що речі можуть існувати навіть тоді, коли вона їх не бачить), а також усвідомлювати найпростіші причинно-наслідкові зв’язки (наприклад, що отримає десерт, якщо з’їсть основну страву).

Доопераційна стадія (2—7 років) складається з двох підстадій:

Стадія конкретних операцій (7—11(12) років. На цій стадії поступово формуються зачатки логічного мислення. Однак зберігається здатність розв’язувати задачі, які легко уявити.

Стадія формальних операцій(12—14(15) років). Формується здатність оперувати абстрактними поняттями, логічно мислити, аналізувати наслідки і робити висновки. Зверніть увагу, що лише по завершенні цієї стадії дитина здатна самостійно робити свідомий вибір(!) і відповідати за його наслідки. Це враховано у кримінальному та цивільному законодавстві, яке підходить до правопорушень дитини інакше, ніж до правопорушень дорослої людини. Вік настання адміністративної і кримінальної відповідальності — 16 років, за деякі особливо тяжкі злочини — 14 років. До цього віку дитина вважається не повністю дієздатною, тобто такою, що не має змоги усвідомлювати і керувати своєю поведінкою, а отже, й нести відповідальність за її наслідки.

 

Визначення ООН щодо підліткового віку і юності

 

За відсутності загальноприйнятого визначення підліткового віку і юності Організація Об'єднаних Націй відносить до підлітків осіб у віці 10-19 років, а до молоді - осіб у віці 15-24 років для цілей статистичного обліку без шкоди для інших визначень, що використовуються державами – членами ООН. Разом підлітки і молодь позначаються терміном «молоді люди», до яких відносяться особи у віці 10-24 років. Конвенція про права дитини визначає дітей як осіб у віці від народження до 18 років [3].

 

Список використаних джерел:

  1. Реан А. А., Бордовская Н. В., Розум С. И. Психологияиі педагогика. - СПб .: Питер, 2002. - 432 с .: ил. - (Серия «Учебник нового века»)
  2. Шаповаленко И.В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология). Москва, 2005. http://www.alleng.ru/d/psy/psy014.htm
  3. ЮНФПА. Підліткова і молодіжна демографія. Огляд.http://www.unfpa.org/webdav/site/global/shared/factsh. (Англійською мовою)

2.2 Особливості психосоціального розвитку учнів початкової школи

Зміст

Розвиток і механізми дозрівання структур головного мозку дитини

Особливості розвитку учнів 1-4 класів

1 клас (6-7 років)

2 клас (7-8 років)

3 клас (8-9 років)

4 клас (9-10 років)

 

 

Час навчання у початковій школі часто розглядається, як відносно спокійний період, під час якого фізичний, психічний та соціальний розвиток дитини відбувається поступово та рівномірно. Багато педагогів звикли застосовувати до першокласників ті ж прийоми та методи навчання, як і до учнів 4-го класу. Однак, при таких підходах від 50% до 80% першокласників виявляються повністю або частково не готовими до засвоєння шкільних програм і значна частина дітей втрачає мотивацію до навчання ще в перші два роки. Це негативно позначається на інтелектуальному потенціалі нації, майбутньому економічному та соціальному розвитку держави.

У чому ж проблема? Пояснень слід шукати у механізмах дозрівання структур головного мозку дитини. В останні три десятиліття з’явилися можливості для вивчення процесів, що відбуваються у людському мозку. За допомогою методів електроенцефалографії (ЕЕГ), комп’ютерної томографії (КТ) та інших науковці зробити чимало відкриттів, які допомагають зрозуміти, як функціонує наш мозок на різних етапах життя.

 

Розвиток і механізми дозрівання структур головного мозку дитини

 

Одним із важливих наукових досягнень виявилось відкриття про спеціалізацію півкуль головного мозку. Вчені з’ясували, що права півкуля сприймає та обробляє інформацію з довкілля цілісно, а ліва – послідовно. Праву півкулю умовно називають «Художником», тому що вона найбільш активна при творчій діяльності, сприйнятті ритму, рими, інтонацій, просторовій орієнтації, розпізнаванні емоцій, запам’ятовуванні образів, у тому числі й людських облич. Ліву півкулю умовно називають «Мислителем» і вона найбільш активна під час процесів логічного і абстрактного мислення, обчисленнях, вивченні мов (мова – це послідовність речень, які складаються з послідовності слів, які в свою чергу складаються з послідовності звуків).

Однак спеціалізація півкуль відбувається не від самого народження. Немовлята, яким внаслідок хвороби вилучали ліву півкулю головного мозку, не мали подальших проблем з вивченням мов, на відміну від людей, яким робили таку ж операцію у дорослому віці. Досліджуючи діяльність мозку в різновікових групах, вчені з’ясували, що спочатку обидві півкулі беруть участь у всіх мозкових процесах. До 6-7 років відбувається спеціалізація творчої правої півкулі, а спеціалізація раціональної лівої півкулі завершується приблизно до 9-10 років. До цього ж віку дозріває і така структура головного мозку, як мозолисте тіло, яке забезпечує тісний взаємозв’язок лівої та правої півкуль.

Врахування функціональної асиметрії мозку – один із важливих факторів в організації навчання учнів початкової школи. Це стосується як учнів 1-2-х класів, так і старших дітей з переважанням правопівкульного мислення, оскільки шкільні програми та підручники здебільшого розраховані на навчання школярів з домінуючою лівою півкулею. На жаль, в школі, починаючи з першого класу, прийнято смиренно сидіти, не рухатись, букви і числа вчити лінійно, читати і писати на дошці чи в зошиті, тобто лівопівкулевим способом. Таке навчання швидко перетворюється на дресирування дитини, приводить до зниження мотивації, стресів і неврозів. Зловживання термінами і абстрактними поняттями знижує пізнавальний інтерес дитини, формує звичку до зубріння.

Останнім часом з’явилася тенденція розділити початкову школу на два етапи: 1-2 і 3-4 класи. На першому етапі навчання відбувається переважно у формі гри, а навколишній світ вивчається так, як діти його сприймають – цілісно, а не по галузях знань.

Далі розглянемо особливості фізичного, психічного та соціального розвитку учнів, а також актуальні проблеми учнів для кожного класу початкової школи. Як і в будь-яких вікових періодизаціях, тут описуються загальні характеристики середньостатистичної дитини, якої в природі не існує. Тому індивідуальні відхилення є неминучими.

 

Особливості розвитку учнів 1-4 класів

 

1 клас (6-7 років)

Фізичний розвиток

У першому класі темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення ваги прискорюється, особливо за рахунок м'язів, що сприяє зростанню фізичної сили, підвищенню здатності організму до відносно тривалої діяльності. За цими показниками хлопчики випереджають дівчаток.

Дрібні м'язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще недосконало координують рухи, здійснювані дрібними м'язами рук. Тому першокласникові важко писати в межах рядка, спрямовувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які швидко викликають втому.

Психічний розвиток

До моменту коли дитина йде до школи (6-7 років) у неї більш розвинена (спеціалізована) права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, риму, ритм, творчість, просторову орієнтацію та цілісне сприйняття світу. Ліва півкуля, відповідальна за логіку, обчислення, вивчення мов і засвоєння іншої теоретичної інформації, завершує спеціалізацію до 9 років. Тому навчання молодших школярів повинно проходити природнім для них правопівкулевим методом – через творчість, наочність, позитивні емоції, сенсорні відчуття. Уроки повинні проводитися в максимально ігровій формі. Діти потребують того, щоб постійно рухатися, розмовляти, діяти. Физкультхвилинки і пальчикова гімнастика обов’язкові на кожному уроці.

Соціальний розвиток

Соціальна ситуація, в яку потрапляє дитина у школі, – це світ досі їй невідомих стосунків з однокласниками і вчителями. Учитель для першокласника – головний авторитет. Кожна дитина намагається отримати увагу і похвалу учителя. Навіть ставлення до однокласників залежить від ставлення до них дорослих: «Я люблю тих, кого любить учитель».

Актуальні проблеми

Зі вступом до школи збільшується кількість вимог, очікувань, акцент робиться на тому, що дитина «повинна» робити, а не на тому, що вона «хоче». Їй необхідно освоїти новий шкільний простір, засвоїти норми поведінки та звикнути дотримуватися нових правил, узгодити своє життя з шкільним розпорядком дня. У дітей, які не відвідували дошкільний навчальний заклад і не звикли до режиму, це може викликати стрес. Їм може бути складно вчасно лягати спати, рано вставати, внаслідок недосипання у дитини може виникнути виражена загальмованість чи, навпаки, гіперзбудливість, гіпердинамія.

Період освоєння, прийняття навчальної ситуації за сприятливих умов триває близько двох місяців (всю першу чверть, а іноді весь перший рік). Не можна «кинути» дитину в цій важкій ситуації, розраховуючи, що вона повністю самостійно з нею впорається, але шкідлива й інша крайність – перехоплювання, удушення ініціативи дитини.

Перше півріччя – високий ризик виникнення синдрому дезадаптації. Порушення адаптаційного процесу можуть виявлятися у вигляді:

2 клас (7-8 років)

Фізичний розвиток

Для фізичного розвитку 7-8-річної дитини характерно швидке нарощування м'язової маси, зокрема в області тазу, грудей і спини, навіть візуально видно округлення статури школяра. Дуже бажано, щоб дитина щодня виконувала вправи для зміцнення м'язів, це допоможе у формуванні правильної постави.

Психічний розвиток

Поступово розвивається воля, пам'ять, довільна увага. Розвивається воля (діти вчаться стримувати безпосередні імпульси, зважати на думку інших). Переважає наочно-дієве мислення.

Для тривалої концентрації уваги учні потребують зовнішньої опори у вигляді демонстрацій, цікавих картинок, ігрових ситуацій. Здатність до концентрації залежить не лише від волі, але і від темпераменту дитини. Деяким дітям ще складно бути уважним упродовж усього уроку. Стійкість уваги знижується до кінця дня, тижня, навчальної чверті (триместра), після хвороби. Не варто вимагати від другокласників абсолютної тиші і дисципліни на уроках, адже дехто з них заради дотримання тиші витратить весь запас своїх сил.

Соціальний розвиток

Разом з навчальною діяльністю діти починають все більше уваги приділяти стосункам з учителями і однолітками. Учитель залишається для них авторитетом, але ставлення до нього стає більш особистим. Діти прагнуть спілкуватися з вчителями на перервах, прогулянках.

Розвивається здатність до взаємодії з однолітками в іграх і навчанні, діти вчаться домовлятися, поступатися, розподіляти завдання без допомоги дорослих. По суті – це перші паростки дорослішання, які характеризуються балансом у бажанні отримувати і давати.

Актуальні проблеми

Для другого класу характерна висока індивідуальна варіативність темпів дозрівання. Різниця психологічного віку серед учнів одного класу до півтора років.

Починає розвиваатися пізнавальна рефлексія, діти починають оцінювати себе, розмірковувати над причинами невдач. У деяких через це знижується самооцінка («Я поганий, тому що погано пишу, читаю»). Тому особливим завданням вчителя є створення для учнів ситуації успіху, щоб жодна дитина не зневірилась у своїх силах і не втратила мотивацію до навчання.

3 клас (8-9 років)

Фізичний розвиток

У 8-9 років дівчатка наздоганяють у вазі хлопчиків. Відбувається окостеніння кісток зап’ястя, розвиваються м’язи кистей рук, посилено формується дрібна моторика.

Відбувається дозрівання лобних зон кори головного мозку та мозолистого тіла, через що рухи дітей стають більш чіткими, стабільними, вони можуть контролювати темп, швидкість і якість рухів.

Продовжується формування гальмівних синапсів, через це діти стають емоційно врівноваженішими, рідше плачуть через найменші проблеми.

Психічний розвиток

Діти спокійні і уважні на уроках. Добре виконують стандартні завдання, уміють діяти за зразком. Через завершення спеціалізації лівої півкулі, що відповідає за раціональне мислення, у дітей пробуджується здатність до логічного та абстрактного мислення; швидко формуються умовні рефлекси; навички міцні і стійкі до зовнішнього гальмування.

Дещо уповільнюється розвиток уяви і творчих здібностей. Щоб запобігти пригніченню лівою півкулею діяльності правої, варто постійно стимулювати в учнях креативність, включати у навчальний процес творчі завдання.

Соціальний розвиток

Відбуваються зміни в стосунках зі значимими дорослими (учителями і батьками). Завдяки пробудженій здатності до аналізу та критичного мислення діти починають реалістичніше оцінювати дорослих, але при цьому в них може виникнути негативне ставлення, "нігілізм", страх, злість чи образа за несправедливі переваги іншим учням, погані оцінки тощо.

Більшого значення набувають стосунки з однолітками. Поступово втрачає значущість формула: «Я люблю того, кого любить учитель». Самооцінка більше будується на стосунках з однолітками: «Я хороший, тому що у мене багато друзів».

У цьому віці діти більше прагнуть спілкуватися з однолітками своєї статі, тому вчитель має докладати зусиль, щоб об'єднати весь клас, підтримувати хороші стосунки між хлопчиками і дівчатками.

Актуальні проблеми

Для більшості учнів - це найбільш стабільний період в початковій школі. Діти вже звикли до своєї соціальної ролі. У них сформований образ старанного учня і вони чітко уявляють, що треба робити, щоб відповідати цьому образу.

Але в цьому віці діти часто ходять не лише до школи, а відвідують інші установи, наприклад музичну школу, туристичний клуб, до яких вони можуть добиратися пішки чи на громадському транспорті. Також часто в компанії однолітків вони можуть виходити за межі двору і навіть вулиці. Тобто, автономність дитини значно зростає, а разом з нею виникають додаткові ризики.

4 клас (9-10 років)

Фізичний розвиток

Приблизно з 10 років дівчатка випереджають у вазі хлопчиків. У них починається передпубертатний період, під час якого вони набирають додаткову масу тіла, яка забезпечує запас для наступного «стрибка росту». В цей період діти мають підвищену потребу в поживному та калорійному харчуванні, а недостатнє чи незбалансоване харчування може спричинити сповільнення росту і розвитку в підлітковому віці.

Психічний розвиток

В цей період завершується виражена спеціалізація лівої півкулі головного мозку, яка більш пристосована до аналітичної діяльності й відповідає за логічне мислення, формулювання понять, побудову узагальнень, висновків, складання прогнозів тощо.

Завдяки цьому учні четвертого класу здебільшого вчаться швидко і зосереджено. Самостійно працюють з підручником, розуміють значення піктограм, символів, шрифтових виділень. Завдяки розвитку логічного мислення посилюється здатність до:

Соціальний розвиток

У стосунках з дорослими найважливішою рисою цього віку є особлива відкритість душі. Діти не лише пускають дорослих у свій внутрішній світ, але й запрошують до нього. Вони із задоволенням спілкуються з дорослими. Це практично останній віковий період, коли дитина настільки відкрита і саме у цей період можна особливо ефективно впливати на формування її світогляду.

У стосунках з однолітками діти стають самостійнішими в рішенні шкільних проблем. У групових іграх та спільному навчанні вони охоче беруть на себе роль лідера. Переймаються справами друзів, допомагають, надають психологічну підтримку.

Актуальні проблеми

У четвертому класі діти готуються до першої у своєму житті державної підсумкової атестації (ДПА). І хоч результати атестації не мають для них життєво важливого значення (наприклад, від цього не залежить, чи приймуть дитину до 5-го класу), значна частина дорослих (вчителів і батьків) дуже хвилюються та передають своє хвилювання дітям.

Пов’язані з цією подією інтелектуальні та емоційні перевантаження можуть зашкодити дитині, змінити її пізнавальну мотивацію на менш продуктивну мотивацію уникнення («Я вчують не тому, що мені цікаво, а щоб не отримати поганих оцінок на ДПА»). А якщо оцінки виявились недостатньо високими, мотивація до навчання може суттєво знизитися. Завдання вчителів і батьків не допустити цього та підтримати дітей незалежно від результатів ДПА, пояснити, що оцінки – це лише цифри, які жодним чином не відображають їх потенціал.

Список використаних джерел:

1. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (початкова школа) – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcd2l2WkRrQW9Ra1U

2.3 Особливості психосоціального розвитку учнів основної школи

Зміст

5 клас (10-11 років)

6 клас (11-12 років)

7 клас (12-13 років)

8 клас (13-14 років)

9 клас (14-15 років)

 

 

Перехід учнів з початкової школи в середню справедливо вважається кризовим періодом. Багаторічні спостереження педагогів і шкільних психологів свідчать про те, що цей перехід неминуче пов'язаний зі зниженням успішності, хоч і тимчасовим. Учень звик до певних порядків початкової школи і потрібен час, щоб пристосуватися до нового темпу і стилю життя.

Одні пишаються тим, що подорослішали, і швидко втягуються в навчальний процес, а інші переживають зміни в шкільному житті, і адаптація у них затягується. У такий період діти нерідко змінюються - тривожаться без явних на те причин, стають боязкими або, навпаки, розв'язними, занадто метушаться. Як результат - у дітей знижується працездатність, вони стають забудькуватими, неорганізованими, іноді також погіршуються сон і апетит.

Часто зовнішні зміни за часом співпадають з початком фізіологічних змін в організмі дітей. Усе це в першу чергу відбивається на успішності. Наприклад, відмінник в початковій школі раптом в п'ятому класі починає отримувати низькі оцінки. Хоча буває і так, що дитина, що ледве-ледве вчилася в початкових класах, раптом починає краще вчитися.

Період адаптації до нових правил і вимог може займати у дитини від одного місяця до цілого року. Критерієм успішності адаптації виступає, передусім, міра збереження психологічного і фізичного здоров'я учнів.

 

5 клас (10-11 років)

 

Віковий період 10-11 років характерний переходом від молодшого шкільного віку до підліткового. Як і будь-який перехідний період, він має свої особливості і пов'язаний з певними труднощами як для учнів і їх батьків, так і для учителів.

Навчальна діяльність доповнюється іншими видами діяльності, і всі разом тепер вони впливають на психічний розвиток учнів. Навчальна діяльність при цьому залишається основною і продовжує визначати зміст мотиваційних сфер особистості. З початку навчання в середній школі розширюється саме поняття «навчання», оскільки тепер воно може виходити за межі класу, школи, може частково здійснюватися самостійно, цілеспрямовано. Якісно змінюються вимоги до мотивації навчальної діяльності. З'являється новий вид навчального мотиву - мотив самоосвіти, представлений в найбільш простих формах (інтерес до додаткових джерел знань). Крім того, успішне навчання в середній ланці вимагає глибших і змістовніших спонукальних сил: орієнтація на способи отримання знань, інтерес до закономірностей і принципів, розуміння сенсу навчання «для себе».

На жаль, соціальна ситуація в сучасній школі така, що в ієрархії цінностей навчання не завжди займає гідне місце, пізнавальна активність школярів розвинена слабо, і тільки оцінка є головним стимулом і основним кінцевим результатом навчання. Рубіж 3-4-х класів, за свідченням багатьох психологів і педагогів, характеризується деяким зниженням інтересу до школи і самого процесу навчання. Це виражається в невдоволенні школою в цілому і обов'язковим її відвідуванням, небажанні виконувати домашні завдання. Такі негативні прояви властиві багатьом учням, але у тих з них, чий розвиток вже був проблемним, є вірогідність збереження і закріплення негативних тенденцій в стійких формах поведінки. Таким чином, перехід від дитинства до підліткового віку характеризується своєрідною мотиваційною кризою, викликаною зміною соціальної ситуації розвитку і зміною змісту внутрішньої позиції школяра.

Істотно міняється також характер самооцінки школярів цього віку. Звичні в молодших класах ситуації, коли самооцінка визначалася учителем на підставі результатів навчання, піддаються коригуванню і переоцінці іншими дітьми; при цьому до уваги беруться ті якості дитини, які проявляються в спілкуванні.

Перехід з початкової школи в середню пов'язаний з появою нових учителів, різноманітністю їх вимог, зайняттями в різних кабінетах, необхідністю вступати в контакти із старшокласниками. Дитина вже не хвилюється про свою успішність або неуспішність у вузьких рамках стосунків з одним учителем, оскільки погляди різних вчителів на успіхи і поведінку школярів різні, іноді і протилежні. Для дитини це означає перше зіткнення з протиріччями в стосунках, адже і в майбутньому на її шляху зустрічатимуться люди, що сприймають її по-різному. Важливим завданням для неї в цій ситуації є збереження самоповаги, в чому їй зобов'язані допомогти педагоги і психолог. Дитина повинна зберегти самоповагу, навіть попри те, що учитель математики ставить їй погані оцінки або вона стає об'єктом критики учителя біології або завуча школи.

Ще одним завданням педагогів і психолога на цьому етапі соціалізації п’ятикласника буде навчання його здатності усвідомлювати свої мотиви і спонукання, уміти формулювати оціночні судження про себе. Доцільно в цьому віці пропонувати дітям різні анкети, розмовляти з учнями про них самих, про те, як вони представляють себе порівняно з іншими учнями.

 

Фізичний розвиток

Початок передпубертатного періоду, спостерігається швидкий «стрибок» росту, порушення пропорцій (швидко ростуть стопи, кінцівки).

Психічний розвиток

В інтелектуальному аспекті починається поступовий перехід від конкретного мислення до абстрактного. Проте абстрактне мислення ще не повністю розвинене, тому слід уникати навчального матеріалу, в якому багато нових понять (рекомендується не більше трьох нових термінів за один урок). Більше цікавого, конкретного, практичного, актуального.

Соціальний розвиток

Загалом велика залежність від батьків, учителів, але у зв’язку з переходом до основної школи посилюється автономність. В основній школі, як правило, немає групи продовженого дня, тому все більше дітей самі ходять до школи, а після занять до приходу батьків залишаються без нагляду дорослих.

У структурі класу формуються групи, переважно з дітей однієї статі. Лідерами найчастіше є учні, які добре вчаться або можуть зацікавити інших особливими здібностями чи навіть новими іграшками, модними речами.

Актуальні проблеми

Адаптація до навчання у середній школі

Виникає загроза «зриву адаптації». Багато нових предметів і вчителів, різні вимоги, необхідність самостійного виконання домашніх завдань (якщо учень відвідував групу подовженого дня в початковій школі) і як наслідок — зниження успішності — такі проблеми постають перед багатьма учнями. Перше півріччя у 5-му класі вважається навіть складнішим, ніж у першому. Найголовніша проблема в тому, що діти не вміють ефективно спланувати час, щоб його вистачило не лише на заняття, а й на відпочинок. Це призводить до перевтоми, частих захворювань, зниження оцінок і втрати інтересу до навчання.

5—6-ті класи вважаються вирішальними у тому, буде дитина вчитися чи вона відмовиться від зусиль у цьому напрямі й почне самореалізовуватися в інший спосіб. Тому профілактика «зриву адаптації» і стресів має бути вирішальною у 5-му класі.

Стосунки з новими учителями

Багатьом дітям, зокрема сором’язливим, важко спілкуватися з новими вчителями. Тому п’ятикласників важливо вчити ефективних прийомів спілкування, зокрема вмінню долати сором’язливість (як попросити про послугу, допомогу тощо).

Збільшення ризиків внаслідок більшої автономності

Головна проблема полягає в тому, що п’ятикласники зазвичай не відвідують групу подовженого дня, більшість ходить додому самостійно і часто бувають вдома самі або спільно з однолітками гуляють поза межами двору, можуть обирати для ігор будівельний майданчик, недобудову, ліс, берег річки, інші небезпечні місця.

У зв’язку з цим треба особливу увагу приділити навчанню дорожньої і побутової безпеки, а також умінням спілкуватися зі сторонніми людьми та відмови від пропозицій пограти у небезпечних місцях і з небезпечними предметами.

 

6 клас (11-12 років)

 

Фізичний розвиток

У більшості шестикласників спостерігається швидкий ріст і різке збільшення маси тіла. Іноді це призводить до надмірної або недостатньої ваги, диспропорції між різними частинами тіла, тулубом і кінцівками, порушення координації рухів. Починають функціонувати епокринові потові залози, виникають косметичні проблеми, у декого з дівчаток починається менструація.

Психічний розвиток

Триває формування абстрактного мислення, хоча загалом зберігається потреба у цікавій, конкретній, актуальній інформації. Зростає здатність до розуміння наукової термінології, засвоєння значних обсягів текстової інформації. Здатність до синтезу абстрактних понять і моделей поведінки поки що обмежена, зате учні добре аналізують наведені ситуації, порівнюють їх, роблять висновки. Люблять проводити досліди, виконувати проекти.

Завершується період відносної емоційної стабільності. Підлітки починають реагувати емоційніше, дехто потерпає від різких перепадів настрою, депресій. Зростає рівень тривожності. Багатьох підлітків турбує проблема їхньої «нормальності», дехто переживає, що розвивається надто швидко, інші непокояться через затримку розвитку. Основні причини цих змін криються в особливостях розвитку головного мозку (детальніше дивіться у відео в додаткових матералах до цієї теми).

Соціальний розвиток

Актуалізуються соціальні потреби підлітків: у належності до групи, у дружбі, визнанні серед однолітків.

У структурі класу відбувається становлення соціальної ієрархії. Серед лідерів поки що залишаються учні, які добре вчаться, але починають завойовувати авторитет і ті, хто самоствержується через насилля, тютюнопаління, інші прояви асоціальної поведінки.

Актуальні проблеми

Втрата мотивації до навчання 

На жаль, декому з учнів не вдається запобігти «зриву адаптації» при переході від початкової до основної школи. Дехто з шестикласників почувається розчарованим у своїй навчальній перспективі й шукає інших способів самоствердження, наприклад, у спорті або мистецтві. Однак деякі підлітки починають утверджуватися через агресію та інші прояви асоціальної поведінки. Для запобігання негативним явищам треба підвищувати самооцінку підлітків, розвивати у них наполегливість і силу волі.

Зростання автономності

Шестикласники дедалі більше часу проводять зі своїми однолітками. Вони багато подорожують із класом, гуляють на природі з друзями, їздять на екскурсії, до літніх таборів. Через це у них удвічі (порівняно з учнями четвертого класу) зростає ризик травмування.

У цей період важливо вчити дітей безпечної поведінки в автономних ситуаціях (у лісі, в полі, у горах, на воді). Підлітки із задоволенням вивчають азбуку Морзе, способи повідомлення про своє місцезнаходження, прийоми виживання в екстремальних умовах, правила для велосипедистів тощо.

Посилення негативних соціальних чинників

Зростає потреба розвитку навичок відмови та критичного мислення, зокрема щодо реклами нездорової їжі, тютюну, алкоголю. На часі впровадження ефективних програм профілактики вживання тютюну, алкоголю, наркотичних речовин.

Проблеми у спілкуванні з друзями

Шестикласники багато часу спілкуються з однолітками, тому батькам важливо знати, з ким товаришують їхні діти і чим вони займаються. Важливо вчити шестикласників правильно обирати собі друзів, застерігати від спілкування із небезпечними компаніями.

Відсутність друзів також пов’язана з проблемами. У таких дітей нерідко формується занижена самооцінка, вони почуваються самотніми. Для них актуальним є розвиток навичок комунікації, подолання сором’язливості, впевненої поведінки.

Проблеми з батьками і вчителями

Для цього вікового періоду характерний негативізм: діти часто не погоджуються з дорослими (передусім з батьками). Конфлікти здебільшого виникають із приводу одягу, навчання, домашніх обов’язків.

Важливо вчити дітей асертивної поведінки, правильно висловлювати свої почуття, уникати конфліктогенів, конструктивно розв’язувати конфлікти.

 

7 клас (12-13 років)

 

Фізичний розвиток

У цьому віці особливо помітні відмінності у фізичному розвитку підлітків: у декого з них розпочався пубертатний період і вони виглядають старшими. Для хлопців це непогано. Ті, хто розвивається раніше, переважають однолітків у зрості та фізичній силі, що цінується у підлітковому середовищі й викликає повагу в дорослих. Але статеве дозрівання дівчаток починається в середньому на 2 роки раніше, ніж хлопців. Тому дівчата, які розвиваються раніше, можуть бути в цей період найвищими у класі й мати сформовані вторинні статеві ознаки. Через це вони нерідко стають об’єктами недобрих жартів і образ з боку однолітків і деяких нетактовних дорослих.

Учителям і батькам треба бути особливо делікатними з дівчатками, у яких раніше починається статеве дозрівання. Важливо розвивати у них навички розбудови самооцінки та вміння правильно висловлювати свої почуття.

Запізнілий статевий розвиток також може бути травмуючим чинником, особливо для хлопців, які виглядають зовсім, як діти. З огляду на це, важливо роз’яснювати учням особливості фізичного розвитку в підлітковому віці, вчити їх правильно реагувати на критику і протидіяти образам та шкільному булінгу.

Психічний розвиток

Більшість семикласників мають розвинене абстрактне мислення. Вони здатні спостерігати за поведінкою різних людей, узагальнювати власний досвід, прогнозувати наслідки і робити висновки.

В емоційному плані підлітки надзвичайно вразливі, для них характерні різкі зміни настрою і поведінки. То він чи вона поводиться як дитина, а то починає вимагати більшої самостійності.

У підлітковому віці посилюється індивідуалізм і егоцентризм. Часом здається, що підлітка, крім власної персони, не хвилює ніщо. Насправді це позитивний і цілком природний процес. Так підлітки намагаються зрозуміти свою цінність, яку пізніше навчаться зіставляти з цінністю інших людей.

Особливої гостроти набувають проблеми самоідентичності і розбудови самооцінки. Дехто починає самостверджуватися, принижуючи інших. Важливо допомогти учням сформувати здорову самооцінку, навчити розбудовувати її завдяки власним досягненням.

Соціальний розвиток

Процес соціалізації семикласників відбувається швидкими темпами. Важливу роль продовжують відігравати підліткові компанії. У цей період колосальний вплив має реклама, особливо щодо іміджу тіла та вживання психоактивних речовин — цигарок і алкоголю. Тому підлітків треба вчити розпізнавати рекламні стратегії, розвивати в них навички критичного мислення і протидії маніпуляціям.

Актуальні проблеми

Зростання рівня агресії

У підлітковому середовищі зростає рівень агресії і насилля. Це пояснюється як фізіологічними особливостями (в організмах хлопців концентрація тестостерону зростає майже у 20 разів), так і тим, що ЗМІ часто створюють романтичний імідж насилля. У підлітків це створює враження, що насилля є невід’ємною частиною людського життя. Агресивність підлітків посилюється під впливом алкоголю. Іноді батьки дозволяють дітям-підліткам вживати алкоголь на родинних святах. Насправді це погана ідея, оскільки дозвіл вживати алкоголь підлітки сприймають буквально, і вже ніщо не стримає їх від випивки у компанії однолітків.

Експериментування з психоактивними речовинами (ПАР)

Варто пам’ятати, що 7-й клас — це вік, в якому діти починають масово експериментувати з психоактивними речовинами. Запобігти цьому можна лише спільними зусиллями школи і родини. У школі мають бути жорсткі бар’єри щодо вживання ПАР і відповідний антинаркотичний контроль. Важливо провести тематичну зустріч із батьками семикласників, пояснити їм особливості розвитку підлітків та необхідність добре пильнувати, з ким дружать їхні діти і чим вони займаються у вільний час.

Нерідко батьки вважають, що їхні діти вже достатньо дорослі, й дають їм практично необмежену свободу. Однак підлітки потребують певних обмежень. Відсутність батьківського контролю і чітких правил негативно впливає на їх розвиток, породжує тривогу, часто провокує девіантну поведінку та вживання психоактивних речовин.

 

8 клас (13-14 років)

 

Фізичний розвиток

Триває статеве дозрівання підлітків. У переважної більшості учнів пубертатний період уже розпочався. Ті, в кого він «запізнюється», можуть мати проблеми. Переважно це стосується хлопців, які на вигляд молодші і фізично слабші за своїх однолітків. З такого підлітка можуть зробити «цапа-відбувайла», і тому він потребує захисту та моральної підтримки з боку дорослих, а також розвитку соціальних навичок, зокрема впевненої поведінки, протидії насиллю і дискримінації, розбудови рівноправних стосунків.

Психічний розвиток

У підлітковому віці процеси збудження переважають над процесами гальмування. Цим пояснюється підвищена збудливість, емоційна нестійкість і гіперактивність підлітків. Однак порівняно з семикласниками учні 8-го класу дещо врівноваженіші, хоч вони, як і раніше, переживають із приводу своєї зовнішності та стосунків з оточенням.

У цьому віці важливо мати змогу відверто поговорити про свої проблеми з дорослими, яким вони довіряють, або із близьким другом. Якщо такої можливості нема, підліткові може загрожувати депресія. Це доволі небезпечно, адже на відміну від інших підліткових проблем, які зменшуються з віком, підліткова депресія здатна лише продовжуватися і посилюватись у дорослому віці.

Дуже важливо мотивувати підлітків замислюватися про своє майбутнє, планувати життєві цілі та шлях до них. Адже в тих учнів, які живуть тільки сьогоденням, емоційно занурюються в підліткові компанії, спостерігається зниження інтересу до навчання і, як наслідок — шкільної успішності.

Соціальний розвиток

Спілкування з однолітками є вирішальним у становленні особистості підлітка. Воно може сприяти його успішній соціалізації, а може і штовхнути до асоціальної поведінки. Особливого значення для підлітків набуває дружба. Саме у спілкуванні з близьким другом відбувається процес самопізнання. Однак підлітки не лише прагнуть до саморозкриття, а й пильно оберігають свій внутрішній простір. Тому в друзях вони найбільше цінують здатність берегти довірені їм таємниці.

Однак роль сім’ї також дуже важлива. Зокрема, довірливі стосунки в родині можуть компенсувати деякі труднощі у спілкуванні з однолітками, допомагають підліткові визначити свою позицію щодо асоціальних прагнень його приятелів. І навпаки, не знайшовши порозуміння в родині, підліток шукатиме тепла і уваги серед своїх однолітків. Дитина, яка була жертвою жорстокого поводження в сім’ї, може самостверджуватися через знущання над слабшими і молодшими.

Актуальні проблеми

Прагнення незалежності

Якщо ви працюєте з восьмикласниками, то, напевно, знаєте, як часом складно «втримати» їхню увагу. Нерідко вони поводяться агресивно, демонстративно ігнорують вимоги вчителя. Так підлітки доводять іншим — і передусім собі — свою дорослість. Інший вияв потягу до незалежності можна помітити в підлітковій субкультурі, що заперечує традиційний варіант дорослості — загальноприйняту моду, лексику, музику, розваги. Адже найціннішою ознакою дорослості підлітки поки що вважають свободу і можливість діяти на власний розсуд. Однак хоча в багатьох аспектах підлітки відчувають себе дорослими, та справжньої самостійності вони ще не мають, бо матеріально повністю залежать від батьків. Їм важливо усвідомити, що вони не марно втрачають цей час, а разом із батьками роблять інвестиції у своє майбутнє. Адже щоб досягти успіху в сучасному світі, треба здобути освіту.

Вживання психоактивних речовин

Восьмикласники — це вікова категорія, яка найбільше експериментує із психоактивними речовинами (переважно тютюном і алкоголем). Куріння і вживання алкоголю є проявами ризикованої поведінки і можуть стати послідовними кроками до вживання міцних алкогольних напоїв, нелегальних наркотиків, ранніх статевих стосунків тощо. Тому держава, школа і родина мають стати єдиним фронтом на шляху цих згубних звичок.

Важливо пояснити батькам, що будувати довірливі стосунки з дитиною — не означає відмовитися від контролю за тим, чим вона займається у вільний від школи час. Школа, своєю чергою, має проводити профілактичну роботу і забезпечити антинаркотичний контроль на території навчального закладу. У родині і в школі доцільно прийняти чіткі правила, спрямовані на запобігання вживанню психоактивних речовин. До розроблення цих правил у навчальному закладі треба залучити педагогів, учнів і батьків, а після затвердження правил стежити за неухильним дотриманням їх.

Практикою доведено, що у школах, де проводиться профілактична робота та існує контроль, порушення правил трапляються вкрай рідко. І навпаки — там, де такого контролю нема, палять і вживають алкоголь більшість старшокласників.

Ранні статеві стосунки Серед восьмикласників уже трапляються сексуально активні підлітки. Це переважно ті, хто в такий спосіб задовольняє свої несексуальні потреби (в любові, визнанні, єднанні з групою). Інакше кажучи, 13—14-річні підлітки вступають у сексуальні стосунки, щоб здаватися дорослішими або через брак любові в родині, чи в гонитві за друзями, щоб не відрізнятися від них, отримати визнання однолітків: «Ти справді крутий!»
Інші поведінкові ризики Настає вік, з якого багато підлітків стають водіями на дорогах (велосипедистами, водіями мопедів, мотоциклів). Дехто може брати транспорт без дозволу у батьків чи у сторонніх людей. Зазвичай підлітки роблять це в компанії, підігрітій алкоголем. Настає вік кримінальної відповідальності за деякі види злочинів, і деякі підлітки вже можуть мати проблеми із законом.

 

9 клас (14-15 років)

 

Фізичний розвиток

У переважної більшості учнів триває, а в декого завершується пубертатний період. Частина підлітків може мати характерні для підліткового віку проблеми зі здоров’ям, приміром, недостатню або зайву вагу чи проблемну шкіру. Іноді це спричиняє дисморфобію — психічний розлад, при якому людина надто стурбована незначним дефектом своєї зовнішності. Важливо знати, що цей розлад, як правило, починається в підлітковому віці і порівняно з іншими психічними розладами супроводжується високим ризиком самогубств. Тому підлітки потребують особливо делікатного ставлення з боку батьків і вчителів до їхнього зовнішнього вигляду, а також розвитку навичок розбудови здорової самооцінки.

Психічний розвиток

Інтелектуальний рівень дев’ятикласників наближається до інтелекту дорослої людини, а в деяких сферах навіть перевищує його. Хоча це переважно не стосується таких інтелектуальних здатностей, як уміння планувати майбутнє, всебічно аналізувати проблеми, бачити себе з позиції інших людей.

Порівняно з восьмикласниками, учні 9-го класу виглядають дещо врівноваженішими. Хоча вони, як і раніше, переживають із приводу своєї зовнішності і стосунків з оточенням, зовні це може бути майже непомітно.

Багато підлітків у цьому віці починають замислюватися над своїм майбутнім, думають, чи варто продовжувати навчання у загальноосвітньому навчальному закладі, чи краще обрати коледж або ПТНЗ. Це може виявитись у зростанні мотивації до навчання, якщо учень ставить перед собою амбіційні цілі, чи, навпаки, жити тільки сьогоденням, якщо підліток не прагне чогось особливого.

Соціальний розвиток

У спілкуванні з друзями стають дещо самостійнішими, більше цінують власну думку, поводяться відповідно до власних поглядів і переконань. Прагнуть романтичних стосунків з протилежною статтю, але не завжди вміють їх будувати. Важливо роз’яснювати потребу рівноправних стосунків, розвінчувати ґендерні стереотипи, розвивати навички впевненої поведінки і відмови від небажаних пропозицій.

Актуальні проблеми

Планування майбутнього

Головна проблема — у складності процесу самовизначення, вибору майбутньої професії. Важливо надавати учням допомогу у профорієнтації, спонукати їх докладати зусилля для здійснення своїх мрій, формувати відповідальність за власне майбутнє.

Міжстатеві стосунки

Проблема полягає у суперечності між потребою у встановленні стосунків із протилежною статтю і небезпекою раннього початку статевого життя. Необхідно ознайомлювати підлітків із негативними наслідками останнього для репродуктивного і психологічного благополуччя, навчити їх відмовлятися від сексуальних пропозицій. Також украй важливо ознайомлювати їх із засобами захисту від ВІЛ та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.

 

 

Список використаних джерел:

  1. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c
  2. Иванова Н.В., Кузнецова М.П. Адаптационный период в школе: смысл, значение, опыт // Журн. практ. психолога. 1997, N 2.
  3. Лусканова Н.Г. Методы исследования детей с трудностями в обучении. - М.: Просвещение, 1993.
  4. Образовательный портал «Слово» // http://www.portal-slovo.ru/pedagogy/37952.php –2013. – 18 сентября.
  5. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. - М.: Просвещение, 1993.
  6. Эльконин Д.Б.Психология обучения младшего школьника. - М.: Просвещение, 1974.

Додаткові Матеріали

2.4 Особливості психосоціального розвитку учнів старшої школи

Зміст

Особливості розвитку головного мозку учнів 10 (11) класів

Пізнавальні процеси в старшому підлітковому віці

Емоційна сфера старшокласників

Соціальний розвиток юнаків і дівчат

Особливості професійної орієнтації і мотивації навчальної діяльності

Психосоціальний розвитку учнів 10-11-го класу

 

 

Коли діти переходять до старшої школи, багато батьків охоплює передчуття проблем, які мають посипатися з усіх боків. Адже дитина стає самостійнішою, віддаляється від батьків і намагається захистити свою автономію. Спілкування з однолітками займає все більше часу, а їх думка стає нерідко визначальною в поведінці, пристрастях і самооцінці. Відчуваючи себе дорослими, старшокласники з роздратуванням сприймають ставлення батьків до себе, як до дітей. З одного боку вони протестують проти батьківського контролю, а з іншого, все ще потребують підтримки з боку дорослих. При цьому вони активно освоюють світ, експериментують і ризикують.

 

Особливості розвитку головного мозку учнів 10(11) класів

 

Ще 20 років тому вважалося, що основний процес розвитку головного мозку відбувається у перші роки життя. В останні десятиліття за допомогою таких сучасних методів дослідження, як функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ), стало можливим не просто побачити мозок живої людини, але й знімати відео його активності, стимулюючи різні ділянки. Тоді стало очевидним, що головний мозок розвивається не лише в ранньому дитинстві, а й після 20 і навіть 30 років.

Підлітковий вік визначають, як період значних біологічних, гормональних та фізичних змін. Саме протягом цього періоду зазнає значних змін префронтальна кора, яка знаходиться в передній частині головного мозку. В людей вона розвинута набагато краще, ніж в інших тварин. Саме вона задіяна при виконанні таких завдань, як планування, прийняття рішень, з її допомогою люди втримуються від необачних слів та вчинків.

Об’єм сірої речовини префронтальної кори головного мозку сягає свого піку на початку підліткового віку (10-11 років), а потім він йде на спад через «відсікання» зайвих синапсів (нейронних зв’язків), які використовуються найменше. А нейронні зв’язки, які часто застосовуються, з цього часу мають можливість закріпитися. Це схоже на процес обрізання кущів троянд, коли садівник вирізає зайві гілки, даючи можливість повноцінно розвиватися тим, що залишилися.

Які саме нейронні зв’язки закріпляться і стануть основою поведінки, значною мірою залежить від навколишнього середовища, в тому числі й освітнього. Тому саме цей період є найсприятливішим для навчання та розвитку творчих здібностей людини.

Цікаво, що в період з 10 до 25 років спостерігається найбільший розрив в розвитку лімбічної системи та префронтальної кори головного мозку. Лімбічна система відповідає за аналіз емоцій, центр задоволення та заохочення, що часто є передумовою ризикованої поведінки підлітків, які насамперед прагнуть розваг. Вона є найбільш чутливою у підлітків, в той час, як префронтальна зона, яка оберігає нас від необдуманих вчинків, ще продовжує формування.

У ході наукових експериментів доведено, що 15-річні підлітки на рівні з дорослими виконують завдання, в яких треба йти за інструкціями, але припускаються набагато більше помилок там, де треба розробляти власні стратегії, вирішувати самостійно, враховувати багато сторонніх чинників, прогнозувати наслідки не лише для себе, а й для оточення.

Виходячи із цього, висока схильність до ризику, невміння себе контролювати та рахуватися із думкою оточуючих – якості, які відображають зміни в мозку підростаючого покоління.

 

 

У декого може виникнути думка, що ця інформація є однією з чергових вигадок психологів, які виправдовують зіпсованість молодого покоління. Проте в історії існує безліч описів підліткового віку, дуже схожих на те, що пишуть зараз. Ось знаменита цитата з «Зимової казки» Уільяма Шекспіра, де він описує підлітковий вік: «Краще б люди, коли їм вже виповнилося 10, але ще не 23, зовсім не мали віку. Краще б юність проспала свої роки, тому що немає у неї іншої забави, як робити дівкам живіт, ображати старих, битися і красти…» Майже 400 років тому Шекспір зобразив підлітків дуже схожими на сучасних, а сьогодні вчені отримали можливість зрозуміти їх поведінку в світлі тих прихованих процесів, що відбуваються в мозку.

 

Пізнавальні процеси в старшому підлітковому віці

 

Оскільки розвиток основних пізнавальних процесів стався до старшого шкільного віку, в цьому віці лише йде їх удосконалення. Школярі старших класів мають значиміші мотиви для тривалої концентрації уваги, при цьому увага утримується ними не лише при демонстрації навчального матеріалу, а й при його поясненні, а також при викладі теоретичних питань. Якщо для школярів молодших і середніх класів провідним чинником зосередження уваги є форма подання навчального матеріалу, то для старшокласників важливою стає і його зміст.

Триває розвиток абстрактно-логічного мислення. Наслідок цього – філософські роздуми старшокласників, їх прагнення вести розмови й дискусії на абстрактні теми. Для багатьох з них абстрактна можливість здається цікавішою і важливішою за дійсність.

У 15-16 років різко знижується ригідність (інертність) мислення, воно стає більш гнучким, приблизно з 18 років підвищується здатність до прогнозування (встановлення причинно-наслідкових зв'язків, планування, висунення й аналіз гіпотез, актуалізація і реконструкція минулого досвіду).

Розвиток пам'яті в учнів старших класів пов'язаний з освоєнням школярами прийомів мнемічної діяльності, тобто прийомів сприяючих запам'ятовуванню теоретичного матеріалу (запам'ятовування за допомогою асоціацій, заздалегідь складеного плану, виділення опорної інформації тощо). Таким чином, відбувається поєднання вроджених здібностей (задатків) і надбаного уміння вчитися.

 

Емоційна сфера старшокласників

 

Старший шкільний вік співпадає із старшим підлітковим віком і початком юності. Це час, коли інтенсивно реалізуються і розвиваються усі ті емоції, які закладені в людині від народження. Юнацькі почуття стають зрілішими, стійкішими, глибшими.

Емоційна сфера старшокласників характеризується:

Найбільш частий улюблений зміст суперечок і задушевних бесід старшокласників – це етичні, моральні проблеми. Старшокласники готові довго і гаряче обговорювати, чи можна закохатися одночасно в двох, чи може бути дружба між юнаком і дівчиною. Вони ставляться до життєвих, етичних понять так само, як до понять природничо-наукових: чекають точних, однозначних відповідей і не схильні миритися з розбіжностями і неясностями. Пошуки старших школярів пройняті поривами почуття і волі, їх мислення носить пристрасний характер [3].

 

Соціальний розвиток юнаків і дівчат

 

Спілкування старшокласників має свої особливості. Насамперед воно використовується для саморозкриття і тому стає більше довірливим з однолітками. Саме спілкування підлітків стає глибшим і змістовнішим, з'являються такі емоційно насичені форми взаємодії, як дружба і кохання. Юнацьке кохання - здорове почуття, і дорослі мають ставитися з повагою до нього. У більшості випадків перше кохання викликає у юнаків та дівчат благородні почуття, прагнення до самовдосконалення. Звичайно, перше кохання відрізняється від зрілої любові дорослих, в якій гармонійно поєднуються статевий потяг і потреба в глибокому особистому спілкуванні. У юнаків і дівчат ці два потяги дозрівають не одночасно. Хоча дівчата раніше дозрівають фізіологічно, у них потреба в емоційній близькості виражена сильніше, ніж у фізичній. У юнаків, навпаки, в більшості випадків спочатку з'являється статевий потяг, а потреба в духовній близькості виникає пізніше.

Прагнення до автономії від батьків – істотна характеристика старшого шкільного віку. Виділяють автономію:

Час спілкування старших підлітків з дорослими може зменшитись, але потреба в неформальному, нерегламентованому спілкуванні з батьками залишається. Молоді люди прагнуть отримати пораду з того або іншого питання, особливо, в разі виникнення проблем чи необхідності приймати життєво важливі рішення (наприклад, щодо подальшого навчання).

Незадоволення потреби у спілкуванні може стати причиною формування цілого ряду негативних тенденцій, аж до проявів делінквентної поведінки, що характеризується асоціальною, протиправною спрямованістю і завдає шкоди окремим людям і суспільству.

 

Особливості професійної орієнтації і мотивації навчальної діяльності

 

У старших класах навчально-пізнавальна діяльність підлітків починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи і професійних намірів [4]. Навчальні мотиви старшокласників все більше сплітаються з мотивами професійної орієнтації. Окрім власне інтересу до певної діяльності, потреби в самоактуалізації і самовираженні, вибір молодою людиною тієї або іншої професії часто визначається її соціальною престижністю, власним освітнім рівнем, професією батьків, матеріальним добробутом родини. Велике значення має також передбачуваний рівень зарплати, хоча з віком спостерігається тенденція до зниження цієї залежності.

 

Психосоціальний розвитку учнів 10-11-го класу

 

Фізичний розвиток

Період ранньої юності, завершення статевого дозрівання у переважної більшості дівчат і в значної частини хлопців. Деякі юнаки і дівчата вже практично дорослі на вигляд, хоча ріст і розвиток систем організму продовжується щонайменше до 20-22 років. 

Психічний розвиток

Доросла зовнішність часто породжує очікування від підлітків дорослої поведінки, на яку вони ще часто не здатні через недорозвиненість мозкових структур, що відповідають за критичне мислення, всебічний аналіз, здатність до рефлексії.

Соціальний розвиток

Юнаки і дівчата відчувають гостру потребу в самореалізації, вони прагнуть бути корисними й отримувати заслужене визнання. Тому в соціальному плані дуже важливим є залучення десятикласників до волонтерської діяльності та участі у різноманітних соціальних проектах.

Актуальні проблеми

Невизначенність життєвих перспектив

Інколи молоді люди, які мають занижену самооцінку, не бачать для себе жодного сенсу мріяти про гідне майбутнє. А підлітки без позитивних життєвих перспектив втрачають мотивацію до навчання і починають шукати задоволення деінде – занурюються у непродуктивні стосунки, демонструють схильність до ризикованої поведінки у всіх сферах життя тощо. Виходячи з цього, школа й родина мають заохотити кожного учня ставити перед собою високі цілі і робити кроки у напрямку до них. 

Ризики трудової діяльності 

У цьому віці дехто з підлітків починає підробляти і самостійно заробляти гроші. Дуже важливо попередити молодих людей про небезпеку залучення до розповсюдження наркотиків, здирництва, крадіжок, секс-бізнесу та навіть участі у збройних формуваннях.

Ризикована поведінка

Згідно з порівняльним опитуванням Українського інституту соціологічних досліджень ім. О. Яременка за 2010 рік, 53 % хлопців і 36 % дівчат — першокурсників ПТНЗ — уже мають досвід статевих стосунків. У загальноосвітніх навчальних закладах це 31 % і 13 % відповідно.

Відмінність у показниках можна пояснити тим, що учні ПТНЗ проживають, як правило, в гуртожитках, а більшість десятикласників — під наглядом родин.

Також учні ПТНЗ отримують стипендію і мають кошти, які витрачають на власний розсуд, зокрема, купують цигарки і алкогольні напої.

Так, згідно з дослідженням, майже 46 % хлопців і 25 % дівчат — першокурсників ПТНЗ — щодня палять. А серед учнів десятого класу ЗНЗ таких 18 % і 9 % відповідно. Як мінімум раз на тиждень вживають пиво 52 % першокурсників ПТНЗ і 38 % їх однолітків у ЗНЗ. На жаль, 26 % першокурсників ПТНЗ уже спробували нелегальні наркотики (марихуану або гашиш). Серед десятикласників ЗНЗ таких 12 %.

Усі ці дані свідчать про необхідність упровадження ефективної профілактичної освіти у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів і, особливо, у професійно-технічних навчальних закладах.

 

 

Список використаних джерел:

  1. Абрамова Г. С. Возрастная психология. М., 1998.
  2. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c
  3. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. СПб., 2000.
  4. Курс обшей, возрастной и педагогической психологии / Под ред. М. В. Гамезо. Вып. М.: Просвещение, 1982. С. 99-100
  5. Психология человека от рождения до смерти. Под ред. Реана А.А. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. - 656 с. - (Серия «Психологическая энциклопедия»).
  6. Сара-Джейн Блэкмор: Секреты работы мозга в подростковом возрасте – Режим доступу:   – 14.09.2017
  7. Собкин В. С. Динамика ценностных ориентации в старшем школьном возрасте: Дис. в виде науч. доклада на соиск. докт. психол. наук. М., 1997.

Додаткові Матеріали

2.5 Психосексуальний розвиток дітей і підлітків

Зміст

Етапи і стадії становлення сексуальної поведінки дітей і підлітків

Характеристики стадій підліткової сексуальності

Темпи психосексуального розвитку підлітків

Особливості статевої освіти

 

 

Статевий і психосексуальний розвиток не є синонімами.

 
 

Статевий розвиток – це формування вторинних статевих ознак, розвиток репродуктивних органів, формування здатності до дітородіння.

 
   

 

Він запрограмований генетично і відбувається без нашої участі.

 

 
 

Психосексуальний розвиток (ПСР) – це формування статевої самосвідомості (відчуття себе представником певної статі), спрямованості статевого потягу і статевої поведінки в результаті спільних зусиль природи і виховання.

 
 

 

Етапи і стадії становлення сексуальної поведінки дітей і підлітків

 

Перший етап - формування статевої самосвідомості, статева ідентифікація, тобто усвідомлення приналежності індивіда до певної статі. Складається з уявлення людини про те, наскільки вона схожа на інших людей своєї статі і уявлення про те, на кого б вона хотіла бути схожою. Зміст етапу значною мірою детерміновано статевим диференціюванням мозку в пренатальному періоді, тобто до народження дитини.

Упродовж перших шести років діти швидко стають з повністю залежних відносно незалежними. Вони більше дізнаються про своє тіло, у них, навіть у ранньому дитинстві, з'являються сексуальні відчуття. Між другим і третім роками життя діти дізнаються про фізичні відмінності між чоловіками і жінками. У цей період вони починають пізнавати власні тіла і також можуть намагатися досліджувати тіла своїх друзів (гра в доктора). Спілкуючись з іншими, порівнюючи себе з ними, дитина отримує образне уявлення про свою статеву належність, а в процесі гри уточнює будову свого тіла і починає освоювати статеву роль. Розуміння статевої приналежності реалізується через дитячу цікавість, вивчення своїх статевих органів. Таким чином, інтерес до геніталій у маленьких дітей чисто пізнавальний.

Етап можна вважати завершеним, коли дитина чітко засвоїла, хто вона - хлопчик чи дівчинка. До 4-6 років діти вже повинні розуміти, що стать змінити не можна, і віднесення людини до чоловічої або жіночої статі визначається будовою геніталій.

Другий етап - формування стереотипу статево-рольової поведінки - публічного вираження статевої ідентичності, що відповідає прийнятим в суспільстві нормативам і забезпечує індивіду приналежність до певної статі в очах інших людей. Цей етап триває упродовж всього препубертатного періоду. Навички і стиль статеворольової поведінки формуються в іграх і в побуті. Хлопчик засвоює чоловічий тип поведінки, а дівчинка – жіночий. Зміст етапу реалізується, насамперед, через виховання в сім'ї - поведінка і розподіл ролей матері та батька. Він багато в чому визначає формування відповідної статевої ролі в дитини.

Діти в молодшому шкільному віці стають більш інтровертними і сором'язливими. Сексуальність набуває прихованого характеру, а їх моральний розвиток викликає посилення відчуття сорому щодо неї.

Третій етап - формування сексуального потягу, вибір об'єкта потягу, реалізація цього потягу. У формуванні сексуального потягу беруть участь як гормональний фон (ступінь статевої зрілості), гени, інстинкти, так і відповідний рівень психічної і соціальної зрілості (особливо моральної), сексуальне виховання.

Третій етап включає три стадії: платонічна стадія - 9-11 років, еротична стадія - 12-14 років, і стадія сексуального потягу - 15-17 років.

У період статевого дозрівання соціальна ідентичність доповнюється пошуком психологічної ідентичності. Підлітки розмірковують про свої особисті якості і цінності, а також замислюються про своє місце в житті. Таким чином психосексуальний розвиток підлітка не можна розглядати у відриві від статевого, психічного і соціального дозрівання. У становленні сексуальності послідовно формується емоційний, потім тілесний компонент і лише потім, у міру дозрівання моралі, - почуття відповідальності.

 

Характеристики стадій підліткової сексуальності

 

Платонічна стадія - стадія дитячої закоханості. З початком статевого дозрівання (9-11 років) молодші підлітки вступають в платонічну стадію розвитку сексуальності (дитяча закоханість). Вони вчаться знайомитися, звертати на себе увагу і спілкуватися з об'єктом своєї закоханості. Про те, що дитина досягла цієї стадії, можна судити з появи інтересу до своєї зовнішності, одягу, косметики і прикрасам, прагненню виділитися з-поміж однолітків, проявів уваги до об'єкта закоханості.

Найголовніше в дитячій закоханості – це прагнення емоційної близькості, «душевного» спілкування. На цьому етапі розвитку підлітки вчаться показувати свої симпатії, спілкуватися наодинці, обговорювати різні теми. Вони вперше наважуються написати записку, зізнатися у своїх почуттях.

У платонічному потягу поки що немає власне сексуальної сторони. Однак, саме дитяча закоханість в значній мірі формує емоційний і чуттєвий компонент кохання в майбутніх дорослих стосунках.

У цей момент успішність дитини може знизитися, але причина не в самій закоханості, а в фізіологічних змінах. З початком статевого дозрівання підвищується активність підкіркових структур мозку, зокрема гіпоталамуса. Саме це забезпечує пубертатний «стрибок росту». А активність кори головного мозку, що відповідає за інтелект, тимчасово знижується.

Заборони батьків на спілкування з об'єктом закоханості можуть викликати у підлітка негативні реакції: протест, думки про втечу з дому і навіть спроби суїциду. Чим більше можливостей для закоханості на ранніх етапах становлення сексуальності, тим легше буде людині в подальшому знайти собі супутника життя. Навпаки, єдине і нерозділене кохання у підлітковому віці може обмежити можливості створення сім'ї у майбутньому.

Еротична стадія. Приблизно у віці перших місячних у дівчат і перших полюцій у юнаків (12-14 років) відбувається початок еротичної стадії сексуального розвитку.

На цій стадії виникає тілесний компонент любові, як гармонійний і природний перехід до майбутньої статевої близькості: еротичні фантазії, бажання доторкнутися до того, кого любиш, поцілувати і обійняти. Еротичний потяг проявляється по-різному, але декілька з перерахованих нижче ознак мають бути обов'язково присутні:

Сексуальна поведінка проявляється у дотиках, обіймах, поцілунках. Важливою формою тілесного контакту є танці, а внаслідок цього і більш тісне особисте спілкування. Так відбувається освоєння комунікації в парі, двоє людей вчаться довіряти одне одному. Зазвичай навіть при тілесному спілкуванні на етапі формування еротичного потягу в статеву близькість підлітки не вступають, але у них виникає потреба у вивченні фізіології статевого акту і безпечного сексу.

Якщо зустрічі закоханих стають регулярними, якщо обоє відчувають задоволення від обіймів і поцілунків, поступово між долаються сором і страх, і підлітки починають замислюватися про сексуальні стосунки. В ідеалі це відбувається лише після досягнення фізіологічної зрілості (15-17 років).

На стадії сексуального потягу з'являється бажання статевої близькості. Підлітки починають вступати в сексуальні стосунки.

Для дівчат в сексуальних стосунках набагато важливішим є емоційний компонент, а для юнаків – тілесний. Дорослі чоловіки, зазвичай, вступають у сексуальні стосунки з тими, хто їм подобається. Хлопці-підлітки, потяг яких недиференційований, іноді починають статеве життя зовсім не з тими дівчатами, в яких вони закохані.

Дівчатка починають дозрівати раніше, але при цьому сам процес статевого дозрівання у них триваліший. Так, коли дівчатка вже починають закохуватися, у хлопчиків ще зберігаються суто дитячі інтереси, дівчата їх мало цікавлять. Однак в процесі статевого дозрівання сексуальний потяг у хлопчиків з’явиться раніше, ніж у дівчат, які на той час ще перебувають на еротичній стадії сексуального розвитку. Тому дівчата інколи починають статеве життя під тиском партнера, не відчуваючи в цьому справжньої потреби.

 

Темпи психосексуального розвитку підлітків

 

Існує декілька варіантів психосексуального розвитку (ПСР), які визначаються індивідуальними фізіологічними особливостями (співвідношенням рівнів статевих гормонів і гормону росту), а також психологічними факторами (насамперед, ставленням до сексуальності дитини в сім'ї).

Нормальний ПСР. Для цього варіанта характерні середні темпи фізичного і статевого розвитку. Підлітки з нормальним ПСР мають середній зріст і масу тіла. Середній вік перших місячних 13,5 років, перших полюцій – 15 років. Формування сексуального потягу завершується до 16-17 років, він виражений слабо або помірно. Підлітки цього психологічного типу найчастіше цілком задовольняються заняттями і інтересами, не пов'язаними з сексом. Установка «хочеться спробувати, але розумію, що ще рано» стримує їх сексуальну активність. У них частіше спостерігається високий інтелект і не дуже високий гормональний фон.

Прискорений ПСР. Для підлітків цієї групи характерний нормальний або бурхливий фізичний розвиток, вони мають фенотипічний вигляд дорослої жінки або чоловіка. Їх сексуальна активність може проявитися вже з 12-13 років. У всіх осіб цієї групи до 15-16 років спостерігається регулярне статеве життя, як правило, з високим ступенем задоволеності.

Дівчата зазвичай середнього або нижче середнього зросту, злегка пухкенькі. Психологічно вони спокійні, доброзичливі, життєрадісні, комунікабельні. Потяг до розваг переважає мотивацію до навчання. Нерідко є лідерами молодіжних компаній. Юнаки теж зазвичай середнього або нижче середнього зросту, широкоплечі, міцні. Високий рівень андрогенів забезпечує їх високу фізичну активність, наполегливість, агресивність. Статеве життя починають з 13-14 років.

У підлітків цієї групи в сексуальності переважає фізіологічний компонент над емоційним. Вони не цінують тривалих залицянь. Головне для них – отримати задоволення. Вони швидко закохуються і швидко охолоджуються до партнера. Вони мають найвищий ризик небажаної вагітності і зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом. Дівчата цього типу частіше стають жертвами сексуального насильства.

В цілому, ранній початок статевого життя без психоемоційного компонента може принести розчарування і послужити потужним джерелом стресу і причиною неврастенії. Конфлікти з батьками через їх неприйняття раннього статевого досвіду дочки або сина можуть спровокувати втечу підлітка з дому. У такій ситуації жодні вмовляння і заборони не ефективні, так як активність лімбічної системи домінує над активністю префронтальної кори головного мозку: підлітки спочатку роблять і тільки потім думають, що зробили. Тому вже до 12 років їх необхідно знайомити із заходами профілактики вагітності та інфекцій.

При уповільненому ПСР всі стадії статевого потягу з'являються пізніше, ніж при нормальному розвитку. Платонічний потяг формується лише до 14-15 років. Зовні такі підлітки або мініатюрні, або при нормальному зрості мають недостатню масу тіла. У дівчат місячні з'являються після 15-16 років. Еротичний потяг формується після 16 років, а сексуальний – у 18-20 років. Відсутність сексуального потягу сприймається як сором'язливість, порядність і збігається з їх моральними і етичними установками.

В характері підлітків з уповільненим ПСР є такі риси, як пасивність, інфантильність, споглядальність, тривожність, сором'язливість, замкнутість. У юнаків часто має місце помірна соціальна дезадаптація в колективі однолітків. Дівчата не сприймають їх серйозно, і в силу цього у них виникає дефіцит спілкування з протилежною статтю. Як правило, підлітки даної категорії до 16-18 років не мають статевих контактів (статевий потяг у них затримується на платонічній або еротичній стадії). Вони не дають приводів для скандалів в сім'ї, слухняні, старанні, як правило, захоплені навчанням.

У таких підлітків розмови про сексуальність (використання презервативів, протизаплідних таблеток, інфекційні захворювання, вагітність та ін.) можуть викликати неприємні почуття, навіть викликати шок. За рівнем біологічного розвитку ці підлітки фактично ще є дітьми, тому їх виховання в тому, що стосується питань статі, має бути дуже делікатним.

Пригнічений ПСР. У цьому випадку розвиток досягає платонічної або навіть еротичної стадії, а потім пригнічується. Перший тип підлітків з пригніченим ПСР – дівчата, які стикаються в родині зі складними проблемами: гіперопікою, емоційною ізоляцією з боку матері, сексуальними домаганнями з боку вітчима; відсутністю батька або наявністю батька-алкоголіка, неправильним статевим вихованням. Дівчина спостерігає важку долю матері і не хоче її повторити, тому внутрішньо відкидає роль жінки і матері. Характерна особистісна ригідність: «любов має бути однією-єдиною», почуття неповноцінності – «це не для мене». Другий тип підлітків з пригніченою сексуальністю – це гіперсоціальні юнаки і дівчата з підвищеними вимогами і високими кар'єрними устремліннями. При повній сублімації сексуальності, наприклад, у навчання, у юнаків може порушитися вироблення сперматозоїдів і еректильна функція, а у дівчат – менструальний цикл.

У деяких підлітків, як правило, дівчат, статевий потяг витісняється уявленнями про те, що секс – це брудно і вульгарно. Вони намагаються не помічати цієї сторони людського життя. У той же час психологічні тести виявляють дуже істотну потребу в сексі. При нормальному і навіть прискореному статевому розвитку і високому рівні естрогенів сексуальні переживання у них нічим не заміщуються, що веде до психологічних труднощів і виникнення психосоматичних розладів, таких як виражена вегетативна дисфункція, тобто порушення в роботі внутрішніх органів (серцево-судинної системи, органів дихання, травлення ) внаслідок розладу їх нервової регуляції. Можливі хворобливі менструації і маткові кровотечі пубертатного періоду.

 

Особливості та статевої освіти

 

При здійсненні статевого виховання необхідно дотримуватися таких принципів:

Статеве виховання старшокласників має стосуватися більш специфічних питань, включаючи різні аспекти психологічної та фізіологічної сумісності майбутнього чоловіка і жінки, безпосередньо питань підготовки створення сім'ї тощо.

В статевому вихованні необхідно використовувати різні форми і методи. Це і включення відповідних відомостей у різні навчальні предмети, і бесіди класного керівника та фахівців різного профілю (вчителі «Основ здоров'я», шкільні психологи, медики, соціальні працівники, співробітники правоохоронних органів) з учнями.

Організаційними формами можуть бути:

 

Список використаних джерел:

  1. Adolesmed - Режим доступу: <http://adolesmed.szgmu.ru/s/22/?m1=12> - 10.10.2017.
  2. Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / Под ред. А.М. Куликова.–СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.

Модуль 3. Тематика шкільних курсів з питань безпеки і здоров’я

3.1 Здоров'я і спосіб життя

Зміст

Холістична модель здоров’я

Фізичне благополуччя

Психологічне благополуччя

Соціальне благополуччя

Рівні здоров’я

Чинники впливу на здоров’я

Здоровий спосіб життя: мотивація і життєві компетентності

 

 

Холістична модель здоров’я

 

Із XVII століття розвиток західної медицини пішов хибним шляхом, умовно відокремивши людину від навколишнього середовища і поділивши її на дві самостійні сутності: тіло (soma) і душу (psyche). Відтоді майже до середини ХХ ст. здоровим вважали кожного, хто не був хворим, пацієнта розглядали лише як тіло з відхиленнями від фізіологічної норми, а зусилля лікарів спрямовувалися на компенсацію цих відхилень.

У ті часи панувала думка, що незабаром винайдуть ліки від будь-якої хвороби. Але цього не сталося, хоча медицина й досягла значного прогресу у багатьох напрямках. Лікарі навчилися допомагати при переломах, пораненнях, більшості небезпечних інфекцій, ускладненнях під час пологів. Завдяки запровадженню стерильності у лікарнях, винайденню вакцин і антибіотиків, а також поліпшенню харчування, очищенню питної води та пастеризації молока, збільшилася середня тривалість життя людей.

Та в боротьбі з такими поширеними у сучасному світі захворюваннями, як алергія, онкологічні захворювання, цукровий діабет, гіпертонія, порушення травлення, медицина й досі не може похвалитися вагомими досягненнями.

Стало очевидним, що здоров’я і хвороби не містяться лише в тілі чи, навпаки, лише у психіці. Почавшись у тілі, хвороба спричиняє пригнічений психологічний стан. І навпаки, наслідком тривалого чи дуже сильного стресу можуть бути фізіологічні відхилення і соматичні (тілесні) захворювання — інфаркт, виразка шлунку, цукровий діабет тощо.

Учені також усвідомили, що руйнування природи як середовища проживання — шлях до самознищення людства, у тому числі від хвороб. З огляду на це у другій половині ХХ ст. виник інший підхід до здоров’я — холістичний, що в перекладі з давньогрецької означає «цілий, цілісний».

За холістичного підходу здоров’я розглядається не лише як відсутність хронічних хвороб, а набагато ширше, як стан загального добробуту, благополуччя. Здоров'я — це життєва енергія, натхнення і задоволення від насиченого подіями життя. Це здатність ставити цілі й досягати їх, максимально реалізовувати свій потенціал. Це свобода від болю, руйнівних пристрастей, егоїзму і духовного занепаду.

У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вказано, що здоров’я — це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя.

Якщо взяти до уваги, що психологічне — це емоційне, інтелектуальне і духовне, отримаємо п'ятивимірну модель здоров’я (мал.). Кожен з п'яти вимірів є важливим для загального благополуччя людини.

 

Фізичне благополуччя

Добре фізичне самопочуття, енергія, бадьорість, здатність витримувати фізичні навантаження

Психологічне

благополуччя

Інтелектуальне

Уміння вчитися й отримувати задоволення від навчання, здатність аналізувати проблеми та приймати зважені рішення

Емоційне

Здатність розуміти почуття — свої та інших людей, уміння долати невдачі, керувати стресами

Духовне

Усвідомлення свого призначення і сенсу життя, сприйняття загальнолюдських цінностей, залученість до культурної спадщини людства

Соціальне благополуччя

Задоволення соціальним статусом і якістю стосунків з оточенням, здатність ефективно спілкуватися та взаємодіяти з людьми

 

Усі три аспекти здоров’я (фізичний, психологічний і соціальний) тісно взаємопов’язані (подібно до триноги, на якій встановлено фотоапарат: якщо одна з ніжок коротша за інші, стійкість триноги порушується). Тому важливо зберігати рівновагу і дбати про всі аспекти благополуччя.

Наприклад, у поході юнаки і дівчата не лише тренують своє тіло (дбають про фізичне благополуччя), а й гартують волю, навчаються чогось нового, отримують задоволення від спілкування з природою (психологічне благополуччя), а також приємно проводять час зі своїми друзями, вчаться бути командою, надихати і підтримувати одне одного (соціальне благополуччя).

 

Фізичне благополуччя

 

Фізичне здоров’я (благополуччя) характеризує рівень розвитку і функціональні можливості органів і систем людського організму.

Базовими показниками фізичного здоров'я є робота серця, стан імунної системи і здатність організму засвоювати кисень. Ознаки фізичного здоров'я: чиста гладка шкіра, здорові зуби, блискуче, міцне волосся, рухливі суглоби, пружні м'язи, здорове серце, відчуття бадьорості протягом дня, висока працездатність.

Фізичне здоров'я забезпечує енергію для повсякденного життя, полегшує адаптацію до навколишнього середовища (наприклад, до погодних умов), допомагає виживати в екстремальних ситуаціях. Воно підвищує наші шанси захиститися від інфекцій і уникати травм, а також швидко одужувати, якщо захворів. Для підтримки фізичного здоров'я важливо повноцінно відпочивати, мати нормальну вагу тіла, піклуватися про свою фізичну форму, особисту гігієну, а також проходити регулярний медичний огляд і лікуватися в разі потреби. Також важливо уникати шкідливого впливу на організм тютюну, алкоголю, інших психоактивних і токсичних речовин.

Ознаками фізичного нездоров'я можуть бути:

Не існує «здоров’яміра», за допомогою якого можна було б точно виміряти рівень свого здоров’я. Тому кожен оцінює його суб’єктивно (за власними критеріями). Тут важливо бути реалістом. Якщо під здоров’ям розуміти п’ять років без будь-яких хвороб і здатність пробігати марафонську дистанцію, небагато хто назве себе здоровим. А коли розуміти здоров’я як баланс і здатність швидко одужувати — чимало людей переконані, що вони здорові.

 

Психологічне благополуччя

 

Більшість людей вважає себе здоровими, якщо у них немає ознак порушень фізичного здоров’я. Однак вони можуть мати захворювання, навіть хронічні чи невиліковні, які не виявляються жодними аналізами і пов’язані з порушеннями їхньої ментальної (емоційної, інтелектуальної чи духовної) сфери.

Наше психологічне благополуччя залежить від того, що ми думаємо про себе, як долаємо стреси, засвоюємо інформацію і приймаємо рішення. Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її можливістю адаптуватися до стресів. Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики і проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Аллан Фромм.

Психологічно врівноважені люди усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх у найкращий спосіб. Вони здатні прийняти мудре рішення, керуючись моральними цінностями і відповідальністю.

У табл. наведено деякі ознаки психологічного благополуччя, а також ознаки порушення психологічної рівноваги.

 

Ознаки психологічного

благополуччя

Ознаки порушення психологічної

рівноваги
адекватне сприйняття дійсності викривлене сприйняття дійсності
здатність засвоювати знання, логічно мислити погіршення пам’яті, уваги, інших інтелектуальних здібностей
здатність аналізувати проблеми і приймати зважені рішення хаотичність, категоричність мислення
цілеспрямованість, активність, незалежність нерішучість, залежність від чужої думки
здатність дотримуватися соціальних норм і правил схильність до порушення правил, моральних норм, законів
розвинене почуття відповідальності за себе (своє життя і здоров’я) уникання відповідальності, наявність шкідливих звичок
критичне мислення підвищена навіюваність
здатність адекватно оцінювати себе, самоповага занижена самооцінка, утрата віри в себе, свої можливості
природність поведінки, вихованість, чемність демонстративність, грубість, пихатість
здатність співчувати, доброзичливість емоційна черствість, ворожість, агресивність
вміння пробачати і забувати образи злостивість
володіння собою імпульсивність, різноманітні фобії
оптимізм тривожність, зневіра

 

Соціальне благополуччя

 

Люди є істотами соціальними і не можуть нормально існувати без взаємодії з іншими людьми та суспільством. Важливим критерієм соціального благополуччя є показник соціальної адаптованості людини, який пов’язують з її здатністю ефективно спілкуватися та налагоджувати здорові міжособистісні стосунки, адаптуватися до соціальних норм і правил, що існують у суспільстві, взаємодіяти з державними інституціями.

Люди з високим рівнем соціального благополуччя:

Про низький рівень соціального благополуччя свідчать:

 

Рівні здоров'я

 

Рівні здоров'я можна уявити як безкінечність динамічних станів на лінійці, на одному кінці якої — передчасна смерть, а на другому — ідеальне здоров'я. Між теоретичним поняттям «досконале здоров'я» і хворобою існують проміжні стадії:

Досягнення високого рівня благополуччя залежить від багатьох чинників.

 

Чинники впливу на здоров’я

 

Здоров’я населення оцінюють за трьома показниками. Перший — показник дитячої смертності. Другий — кількість робочих днів, пропущених через хворобу. Третій — середня тривалість життя. Вплив медицини на ці показники, за оцінками ВООЗ, не перевищує 10 %. Решта залежить від спадковості (20 %), стану довкілля (19 %), а найбільше (51 %) — від нашого способу життя (мал. ).

На деякі з цих чинників ми можемо впливати повністю, на інші — лише частково, на решту не маємо жодного впливу.

Спадковість

Спадковість — це те, що біологічно передається людині від батьків: колір очей, форма носа, зріст, особливості статури тощо. Науково доведено вплив спадковості майже на всі аспекти фізичного і психічного здоров’я. Однак це не знімає відповідальності кожного за своє здоров’я. Навпаки, ті, хто успадкував схильність до певного захворювання (наприклад, діабету), мають вести такий спосіб життя, щоб знизити ймовірність його виникнення.

Окрім фізичного здоров’я, спадковість впливає на базові інтелектуальні здібності й таланти — у спорті, музиці, образотворчому мистецтві.

Медицина

Якість і доступність медичних послуг — важливий чинник охорони здоров’я. У кризових ситуаціях він є вирішальним. Але набагато важливіше запобігти проблемам зі здоров’ям, тобто більше уваги приділяти профілактиці. Недаремно британці кажуть, що фунт профілактики кращий за тонну ліків.

Середовище (природне, техногенне, соціальне)

Навіть прихильники здорового способу життя не в змозі повністю компенсувати вплив несприятливих кліматичних умов, забрудненого повітря, підвищеного рівня шуму, радіації чи наслідків соціальних потрясінь.

З-поміж природних чинників на здоров’я людей найбільше впливають несприятливі погодні умови. Влітку зростає ризик для людей із серцево-судинними захворюваннями, а восени і взимку збільшується кількість тих, хто захворів на застуду і грип. Ризикують і ті, хто потрапив у зону стихійного лиха: землетрусу, виверження вулкана, посухи чи повені.

Технології — це доступні нам досягнення технічного прогресу. Сучасні медичні технології у діагностиці та лікуванні серцево-судинних захворювань, ВІЛ-інфекції допомагають багатьом людям жити довше і мати кращу якість життя. Інші технології — пастеризація молока, дезінфекція у лікарнях, вакцинація — суттєво зменшили поширення інфекційних захворювань. Існують технології очищення викидів промислових підприємств, що уможливлюють зниження рівня забруднення довкілля. Однак розвиток технологій може і негативно позначатися на здоров’ї. Механізми та автомати майже повністю звільнили людину від фізичної праці. Нині багато хто веде малорухливий спосіб життя: сидить на роботі, користується транспортом замість того, щоб ходити пішки, удома відпочиває перед телевізором або грає в комп’ютерні ігри. Рівень фізичної активності таких людей дуже низький, і у них виникають проблеми зі здоров’ям.

Негативним наслідком технічного прогресу є техногенні аварії, що загрожують життю і здоров’ю людей. Сукупний ефект техногенних забруднень (хімічних, радіаційних, шумових) впливає на кожного, хто живе у забруднених зонах або вживає вирощені у них продукти.

Соціальне середовище — це насамперед родина, друзі, інші люди, з якими ви щодня спілкуєтеся. Сприятливе оточення — важливий чинник підтримання психологічної рівноваги.

Невід’ємною складовою життя підлітків є спілкування з однолітками (друзями, приятелями, однокласниками). Ті, хто дбає про своє здоров’я, можуть позитивно впливати і на здоров’я своїх друзів. А ті, хто поводиться ризиковано (курить, вживає алкоголь, порушує закон), нерідко психологічно тиснуть на своїх друзів, спекулюючи на їхній потребі належати до групи.

Соціальне середовище людини не обмежується її найближчим оточенням. На здоров’я впливають і такі соціальні чинники, як культура і засоби масової інформації. Особливості національної кухні, народні традиції, релігія — усе це елементи культури, які можуть впливати на здоров’я. Пізнання культури свого народу допомагає краще зрозуміти самого себе, сприяє формуванню ідентичності, а ознайомлення з різними культурами спонукає краще розуміти інших людей, формує толерантність.

Засоби масової інформації (ЗМІ) — телебачення, Інтернет, радіо, газети, журнали, друкована реклама — надають інформацію. Вони також відіграють вирішальну роль у формуванні громадської думки. На жаль, не вся поширювана у ЗМІ інформація є достовірною. Так, реклама має на меті збільшення прибутків від продажу товару, тому нерідко висвітлює лише його кращі якості й приховує недоліки. Тому при виборі товарів, продуктів, від яких залежить наше здоров’я, довіряти треба лише достовірним джерелам інформації (наприклад, публікаціям професійних організацій у сфері охорони здоров’я — Академії медичних наук, Міністерства охорони здоров’я, державних санітарних служб тощо).

Спосіб життя

Здоров’я і благополуччя залежать передусім від нас самих. Кожному під силу правильно харчуватися, покращувати фізичну форму, керувати стресами, не курити, не вживати алкоголю чи інших психоактивних речовин. Кожен здатен подбати про своє довкілля, гармонійні стосунки з оточенням, особистісний розвиток і наповненість життя глибоким сенсом.

Якщо ми нічого не робимо для свого здоров'я, переживаємо багато стресів, маємо шкідливі звички і схильність до невиправданих ризиків, рівень і резерви здоров'я знижуються.

А коли підтримуємо добру фізичну форму, живемо в гармонії зі своїм внутрішнім світом і з світом навколишнім, протистоїмо негативному впливу оточення, то зазвичай досягаємо високого рівня благополуччя.

 

Здоровий спосіб життя: мотивація і життєві компетентності

 

Спосіб життя — це сукупність типових для людини видів життєдіяльності. Він характеризується її звичками та особливостями поведінки на роботі, в побуті, на відпочинку.

Деякі наші вчинки і звички пов’язані із ризиком виникнення захворювань. Наприклад, куріння може спричинити рак легень, а ризиковані статеві стосунки ­— інфікування ВІЛ, ІПСШ.

Інші звички, навпаки, підвищують захисні можливості організму і покращують самопочуття та здоров’я. Це, зокрема: спати 8–10 годин на добу, щоранку снідати, вживати різноманітну їжу і достатню кількість води, виконувати фізичні вправи, щодня бувати на свіжому повітрі, дбати про гігієну тіла, одягу і житла, уникати травм, позбавитися шкідливих звичок.

Мотивація здорового способу життя. Науково доведено, що люди, які ведуть здоровий спосіб життя, зазвичай живуть довше, повніше реалізують себе і відчувають більше задоволення від життя. «Здоров’я настільки переважає всі інші блага, що здоровий жебрак щасливіший за хворого короля», — зазначав німецький філософ Артур Шопенгауер.

Чому ж так складно переконати людей дбати про своє здоров’я?

Лікарі, психологи і вчителі переконані, що самих лише знань недостатньо. Адже знати про здоровий спосіб життя — це одне, а вести його — зовсім інше. Згідно із законами психології, люди схильні повторювати дії, які приносять задоволення, й уникати того, що неприємне. На жаль, наслідки здорової і нездорової поведінки бувають оманливими, оскільки нагорода за здоровий спосіб життя зазвичай відтерміновується в часі, а задоволення від неправильної поведінки може наставати миттєво.

Те, що шкодить здоров’ю, буває смачним (як тістечка або чіпси) чи цікавим (як комп’ютерні ігри). Однак надмірне захоплення жирною та солодкою їжею може призвести до ожиріння, а часті ігри у «стрілялки» і «бродилки» — до комп’ютерної залежності. І навпаки, регулярні заняття спортом потребують самодисципліни, а здорове харчування передбачає певні обмеження.

Тому вибір на користь здоров’я потребує високого рівня розуміння і зацікавленості. Ось чинники, що сприяють такому вибору:

 

Список використаних джерел:

  1. Байер К., Шейнберг Л. Здоровый образ жизни: Пер. с англ. – М.: Мир, 1997.
  2. Гладышев Ю.В., Гладышева Н.Г. Валеология: Учебно-методический комплекс. - Новосибирск: НГУЭУ, 2008. http://valeologija.ru/knigi/valeologiya-uchebnij-komlpeks-gladisheva
  3. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С .. Основи здоров'я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх узакладів .http: //autta.org.ua/files/user_Irene_304/rus/7_pidv.pdf
  4. Здоровий спосіб життя - http: //4brain.ru/zozh/pitanie.php - Тема з екрану.

3.2 Безпечна життєдіяльність

Зміст

Безпека ‑ базова потреба людини

Принципи безпечної життєдіяльності

Аналіз ситуацій і оцінка ризиків

Сучасний комплекс проблем безпеки

Правила безпечної поведінки

 

Безпека ‑ базова потреба людини

 

 
 

Безпека — це відсутність загроз життєво важливим інтересам людини: її життю, здоров’ю і добробуту.

 
   


Безпека належить до базових людських потреб і є потребою дефіциту. Це означає, що доки людина не почувається безпечно, вона не може належним чином дбати про потреби вищого порядку — соціальні та духовні.

І навпаки, навіть мінімальне відчуття безпеки породжує прагнення до соціальних зв’язків. Задоволення потреб у повазі та визнанні підвищує рівень соціальної безпеки. Адже в такому разі особисті інтереси людини збігаються з інтересами соціального оточення і підтримуються ним.

Найвищою потребою людини є духовний розвиток, що спонукає її дбати не лише про безпеку свою та близьких, а й про безпеку наступних поколінь і всього живого на Землі.

Абсолютна безпека, як і абсолютне здоров’я, є категорією теоретичною, адже ніхто цілковито не захищений від випадкових небезпек, наприклад від імовірності потрапити у ДТП.

Рівень особистої безпеки залежить насамперед від самої людини: як вона вміє передбачати небезпеки і уникати їх, раціонально діяти у небезпечній ситуації, від її характеру й особистих якостей. Наприклад, оптимізм і віра у власні сили допомагають вижити в екстремальній ситуації, а така риса характеру, як поміркованість, — уникати зайвих ризиків. І навпаки, песимізм відбирає сили і надію, а звичка «ходити по краю» перетворює життя на суцільний екстрим.

Однак безпека людини залежить не лише від її поведінки, а й від кількості та сили загроз, що існують у суспільстві. Загалом поведінка людини дає їй змогу лише реалізовувати (чи не реалізовувати) суспільний рівень безпеки.

 

Принципи безпечної життєдіяльності

 

З давніх-давен люди вивчають небезпечні ситуації, щоб уникати їх і запобігати їм. Та коли це неможливо, намагаються діяти так, щоб урятуватися. Існують загальні принципи безпечної життєдіяльності, які можна звести до формули: «Передбачати, запобігати, діяти».

Передбачати — означає:

  • вміти розпізнавати небезпечні ситуації;
  • передбачати наслідки своїх дій;
  • оцінювати ризик.

Запобігати — означає:

  • діяти так, щоб не потрапляти у небезпеки;
  • самому не створювати небезпеки (наприклад, на дорозі й у транспорті);
  • вживати запобіжних заходів (наприклад, встановлювати охоронну сигналізацію, проводити пожежні тренування).

Діяти — означає:

  • не розгубитися, тобто бути фізично і психологічно готовим діяти у небезпечній ситуації;
  • знати, що і як треба робити в таких випадках;
  • уміти зв’язуватись і взаємодіяти з рятувальними службами, правильно використовувати рятувальне спорядження;
  • не втрачати надії й боротися, зробити все можливе, щоб урятуватися самому і допомогти іншим.

 

Щоб поводитися відповідно до принципів безпечної життєдіяльності, недостатньо лише знати їх. Люди, робота яких пов’язана з постійним ризиком (пожежники, рятувальники, пілоти-випробувачі, альпіністи, водолази), вважають запорукою своєї безпеки знання, витримку, вміння миттєво аналізувати ситуацію, оцінювати ризики і приймати рішення.

 

Аналіз ситуацій і оцінка ризиків

 

Поняття ризику. Потрапивши в будь-яку незнайому ситуацію, треба оцінити рівень її безпеки. У такий спосіб перевіряють, чи існує загроза життю і здоров’ю. Таку загрозу ще називають ризиком, а джерела ризику — чинниками ураження.

Майже всі життєві ситуації пов’язані з ризиком. Як визначити, що ситуація є дуже ризикованою? Для цього, оцінюючи ризик, слід вважати на:

Наприклад, імовірність того, що в автозаправну станцію вдарить блискавка, доволі мала. Але внаслідок цього може статися потужний вибух, який зруйнує все навкруги і призведе до забруднення довкілля. Зважаючи на серйозні наслідки, ризик вважають високим і обладнують автозаправки спеціальними щоглами з громовідводами.

Види ризику. Виділяють три види ризику для життя і здоров’я людини:

Розрізняють ризик виправданий і невиправданий. Розпочинаючи нову справу, беручи участь у конкурсі, спортивному змаганні, ми ризикуємо розчаруватись, утратити авторитет. Однак такий ризик є виправданим, адже недарма говорять: «Хто не ризикує, той не виграє». Іноді кажуть, що ризик — благородна справа. Це стосується випадків, коли людина ризикує собою заради інших (захищає слабших, рятує чиєсь життя).

Проте, дехто має схильність до нерозумних вчинків: курить, вживає алкоголь, наркотики, поводиться агресивно або вчиняє протиправні дії. Така поведінка є невиправдано ризикованою. Зазвичай одні види ризикованої поведінки тягнуть за собою інші. Більшість кримінальних злочинів, ДТП, утоплень, нещасних випадків у побуті та на виробництві пов’язані з уживанням алкоголю та наркотиків.

 

Сучасний комплекс проблем безпеки

 

В усі часи батьки, вчителі навчали дітей особистої безпеки: як уникати небезпек, вести здоровий спосіб життя, як правильно поводитися в екстремальних ситуаціях, надавати домедичну допомогу.

Дехто може подумати, що цього достатньо, що світ, правду кажучи, не змінився. Виникли, звісно, нові небезпеки, пов’язані з наслідками технічного прогресу, але створено й служби, які допомагають людям у нових умовах, наше життя стає безпечнішим і комфортнішим.

Однак нині людство вступило в нову епоху свого розвитку. Тепер безпека кожного залежить не лише від його поведінки і від рівня безпеки в суспільстві (національної безпеки), а й від безпеки всього людства і біосфери загалом. Додавши загрозу зіткнення планети з великим метеоритом чи кометою, матимемо сучасний комплекс проблем безпеки (мал.)

 

Правила безпечної поведінки

 

У шкільних курсах превентивної освіти розглядаються теми, присвячені питанням безпечної поведінки у навколишньому середовищі, зокрема:

Далі наведено приклади правил безпечної поведінки у вигляді інструкцій.

 

Правила безпеки на багатолюдних громадських заходах (мітингах):

  • Залиште дітей вдома.
  • Не беріть з собою предметів, які колють або ріжуть.
  • Не беріть наплічника чи сумки на довгому ремінці, їх можуть затиснути натовпом, також вас можуть пограбувати.
  • Кінці хустки, краватки, шарфу треба заправити під одяг.
  • Без крайньої необхідності не беріть плакатів на жердинах і палицях. Коли натовп стає некерованим, вони можуть бути небезпечними.
  • Не беріть з собою фотоапарат, відеокамеру, інші коштовні речі, не вдягайте прикрас.
  • Візьміть з собою посвідчення особи.
  • Не наближайтеся до агресивно налаштованих груп, осіб.
  • Не намагайтеся потрапити ближче до трибуни чи мікрофона.
  • Якщо виник конфлікт з поліцією, не втрачайте самовладання, не робіть різких рухів, не кричіть, не біжіть.
  • Якщо вас затримали, не намагайтеся на місці сперечатися і доводити, що ви тут випадково.
  • Не намагайтесь йти проти руху натовпу, уникайте його центру, а також краю, небезпечного сусідства з вітринами, стінами, парканами, стовпами.
  • Ухиляйтеся від усього нерухомого на шляху, інакше вас можуть розчавити.
  • Не чіпляйтеся ні за що руками - їх можуть зламати.
  • Не намагайтеся підняти речі, які впали.
  • Якщо ви впали, швидко підтягніть до себе ноги, захистіть голову, згрупуйтесь і спробуйте ривком встати.
  • Зі щільного, але нерухомого натовпу вибирайтеся, прикинувшись хворим або зробивши вигляд, що вас нудить.

 

 

Правила безпеки в Інтернеті:

  • Ніколи не надавайте невідомим секретні відомості (такі як номер рахунку або пароль) у відповіді на повідомлення електронної пошти, миттєве повідомлення або повідомлення з соціальної мережі.
  • Перш ніж вводити секретні відомості при оплатах в Інтернеті, зверніть увагу на наявність таких ознак, як адреса веб-сторінки, що починається з префікса https і значка у вигляді закритого замка  поруч з адресним рядком, який означає безпечне з'єднання.
  • Ніколи не відповідайте на прохання надіслати гроші від «членів сім'ї», на пропозиції про угоду, які занадто гарні, щоб бути правдою, на повідомлення про розіграші лотереї, в яких ви не брали участь, або інші шахрайські повідомлення.
  • Не переходьте за посиланнями і не натискайте кнопки у спливаючих повідомленнях, які здаються підозрілими.
  • Використовуйте надійні паролі та зберігайте їх у таємниці.
  • Ніколи не публікуйте особисту інформацію, яку ви не хотіли б бачити на дошці оголошень.
  • Підходьте вибірково до пропозицій дружби. Періодично аналізуйте, хто має доступ до ваших сторінок в соціальних мережах, а також переглядайте інформацію, яку ці користувачі публікують про вас.

 

 

Список використаних джерел:

  1. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С .. Основи здоров'я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів.http: //autta.org.ua/files/user_Irene_304/rus/7_pidv.pdf
  2. Здоровий спосіб життя - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //4brain.ru/zozh/pitanie.php - Тема з екрану.

3.3 Підтримка фізичного здоров’я

Зміст

Рухова активність

Здорове харчування

Гігієна

Сон і відпочинок

Контроль маси тіла

 

Щоб жити, ми потребуємо їжі, води, мусимо рухатися, відпочивати і доглядати за своїм тілом. Інакше ризикуємо мати серйозні проблеми з фізичним здоров’ям, яке є основою психологічної рівноваги і високої якості нашого життя. «Стовпи», що підтримують наше фізичне здоров'я та є основними чинниками впливу на нього, - це рухова активність, раціональне харчування особиста гігієна, сон і відпочинок.

 

Рухова активність

 

Рухова активність — це будь-які форми руху, під час яких організм використовує енергію. Це можуть бути заняття спортом (плаванням чи гімнастикою) або такі буденні справи, як прибирання чи вигулювання собаки. Більшість видів рухової активності покращує нашу фізичну форму.

Принципи рухової активності.

Виділяють щонайменше три принципи рухової активності, про які важливо пам’ятати.

Піраміда рухової активності.

Існує шість складових фізичної форми: витривалість (загальна і м’язова), сила, спритність, гнучкість і склад тіла. Для підтримання доброї фізичної форми існують спеціальні вправи, зокрема ті, які нині називають фітнесом (від англ. to be fit — тримати себе у формі). Більшість їх поділяють на дві категорії: аеробні та анаеробні.

 
 

Аеробні вправи — будь-які активності, в яких задіяні великі групи м’язів і які виконуються ритмічно в помірному темпі протягом щонайменше 10 хвилин тричі на день або 20–30 хвилин одноразово.

 
   

 

Приклади аеробних вправ: біг підтюпцем, плавання, катання на велосипеді, танці. Ці активності тренують серце, поліпшують кровообіг, і м’язи отримують достатню кількість кисню. Аеробні активності підвищують показники загальної і м’язової витривалості.

 
 

Анаеробні вправи — види рухової активності, під час яких м’язи змушені продукувати енергію в умовах дефіциту кисню, оскільки кров не встигає постачати потрібну його кількість. Забіг на коротку дистанцію, тренування на силових тренажерах — приклади анаеробних активностей. 

 
 

 

Вони збільшують об’єм м’язів і підвищують показники м’язової витривалості і м’язової сили.

Окрім аеробних і анаеробних активностей, для підтримання доброї фізичної форми слід регулярно виконувати вправи для розвитку спритності та гнучкості.

Спритність — добра координація рухів і швидка реакція. Розвивають спритність східні єдино­борства, фехтування, всі види тенісу, бадмінтон, танці, плавання.

Гнучкість — здатність суглобів забезпечувати максимальну амплітуду рухів. Втрата гнучкості може призвести до розтягнень м’язів, а сильні й еластичні м’язи забезпечать активність до старості. Вправи для розвитку гнучкості — це гімнастика, акробатика, танці, східні єдиноборства, йога.

Може постати питання: «Де взяти час для виконання всіх необхідних вправ?» Насправді підтримання доброї фізичної форми насамперед залежить від нашого бажання, тоді й час знайдеться, і результати не забаряться, адже користь і задоволення від занять відчуваються майже одразу. Спланувати свої заняття допоможе піраміда рухової активності (мал.).

Користь рухової активності для фізичного благополуччя.

Фізична активність робить нас сильними, наповнює енергією, покращує статуру, координацію рухів і швидкість реакції. Вона тренує м’язи (у тому числі й серце), зміцнює кістки, стимулює обмін речовин, допомагає підтримувати ідеальну масу тіла, зменшує ризик виникнення захворювань. Регулярні тренування покращують показники роботи багатьох органів і систем, зокрема:

  • серцево-судинної системи — завдяки тому, що треноване серце менше «зношується» і забезпечує ефективне постачання кисню та поживних речовин до кожної клітини організму;
  • респіраторної системи — завдяки тому, що під час фізичних навантажень збільшується ємність легень і тренуються м’язи, які беруть участь у процесі дихання (треновані спортсмени менше страждають від задишки при фізичних навантаженнях);
  • скелета — завдяки тому, що фізичні вправи сприяють збільшенню щільності кісткової тканини та еластичності зв’язок. У поєднанні з повноцінним харчуванням це найкраща профілактика остеопорозу, який виникає через вимивання кальцію з кісток і загрожує складними переломами;
  • ендокринної системи — завдяки тому, що рухова активність прискорює обмін речовин, запобігає ожирінню і діабету;
  • нервової системи — завдяки тому, що регулярні тренування покращують координацію рухів і швидкість реакції, що особливо важливо для тих, хто водить автомобіль чи в майбутньому хоче стати водієм.

 

Користь рухової активності для психологічного благополуччя.

Помірні фізичні навантаження сприяють виділенню особливих речовин — ендорфінів, які ще називають «гормонами щастя». Тому фізично активні люди частіше перебувають у доброму настрої, почуваються психологічно врівноваженими.

Спортивні досягнення здатні суттєво підвищити самооцінку. Для цього не обов’язково завойовувати олімпійські медалі. Багатьом достатньо покращити свій результат у бігу на коротку дистанцію, опанувати новий стиль плавання або навчитися кататись на гірських лижах.

Фізичні вправи допомагають підтримувати ідеальну вагу, формують чудову статуру. Компліменти оточуючих з цього приводу також покращують настрій і підвищують самооцінку.

Заняття спортом гартують волю, вчать досягати успіху в спорті й у навчанні. Завдяки насиченню крові киснем поліпшується робота мозку, зростають інтелектуальні можливості (звісно, якщо тренувати не лише м’язи, а й інтелект).

Спортивні змагання вчать гідно переживати успіхи і поразки. Фізичні вправи знижують рівень стресу, зменшують ризик виникнення депресії. Вправи на розтяжку (наприклад, заняття йогою) розслаблюють, знімають психологічне напруження, тривогу. Інтенсивні вправи допомагають упоратися з такими сильними емоціями, як, наприклад, гнів.

 

Користь для соціального благополуччя.

Різні види рухової активності впливають на соціальне благополуччя людини. Навіть якщо ви тренуєтесь індивідуально, це позначається на ваших стосунках з оточенням. Регулярні тренування, наприклад, покращують зовнішній вигляд, і, отже, людина почувається впевнено навіть у малознайомій компанії.

Коли заняття проводять у групі (наприклад, у клубі бальних танців), є можливість познайомитися з багатьма людьми, удосконалити свої навич­ки спілкування і знайти нових друзів.

Якщо ви захоплюєтеся командними видами спорту — спортивним туризмом, футболом чи волейболом, то вчитеся бути членом команди, надихати і підтримувати одне одного, досягати спільної мети.

Вражаючі успіхи спортсменів параолімпійців доводять, що навіть проблеми зі здоров’ям і фізичні вади не є перепоною для занять спортом, досягнення вагомих успіхів та підтримання високого рівня фізичного, психологічного і соціального благополуччя.

 

 

Здорове харчування

 

Їжа є джерелом енергії і необхідних для життя поживних речовин, а харчування - засобом для їх отримання.

Процес травлення (комплекс фізіологічних, хімічних і фізичних процесів, під час яких складні поживні речовини розщеплюються до простіших хімічних сполук) починається в порожнині рота. Тут їжа механічно подрібнюється, зволожується слиною з ферментами, створюється необхідна форма для ковтання (харчова грудка) і продовження перетравлення.

Перемістившись стравоходом, харчова грудка потрапляє в шлунок, де упродовж декількох годин відчуває механічний та хімічний вплив, який залежить від складу та кількості їжі. Частина поживних речовин всмоктується в шлунку, решта у вигляді однорідної напівперетравленої кашки переміщується в тонкий кишечник, де процес травлення завершується, поживні речовини засвоюються і всмоктуються в кров. У товстій кишці всмоктується вода, деякі лікарські препарати. З неперетравлених залишків формуються калові маси, які є завершальним етапом травлення.

Здорове харчування забезпечує нормальний розвиток і життєдіяльність людини, сприяє профілактиці захворювань. Воно передбачає, що в організм регулярно, в необхідній кількості та оптимальних співвідношеннях надходять усі необхідні поживні речовини — білки, вуглеводи, жири, вода, мінеральні речовини і вітаміни.

Поживні речовини, які надходять в організм з їжею, виконують багато важливих функцій. Одна з них — енергетична. Лише для підтримання дихання та інших функцій організм підлітка щодоби потребує 1300–1500 ккал. Помірна активність збільшує потребу приблизно на 1000 ккал, інтенсивні заняття спортом – у 1,5–2 рази.

Інші важливі функції поживних речовин — захисна й відновлювальна. Наш організм постійно протистоїть безлічі шкідливих чинників: стресам, забрудненням, інфекціям. Речовини, що надходять з їжею, допомагають організмові долати негативні впливи і дають сили та матеріал для відновлення і росту.

Однак харчування впливає не лише на фізичне здоров’я. Коли людина голодна, у неї псується настрій, вона стає дратівливою. І навпаки, смачна їжа — джерело приємних емоцій, а спільні трапези збирають для спілкування родину, друзів, ділових партнерів.

Принципи здорового харчування.

Поживні речовини. Поживних речовин, які не виробляються в людському організмі, всього 40. Із них в організмі утворюються майже 10 тисяч різних сполук, необхідних для підтримання здоров’я. Нестача однієї з поживних речовин призводить до дефіциту сотень потрібних сполук. І як наслідок — порушується обмін речовин, людина починає хворіти.

За молекулярною структурою поживні речовини поділяються на чотири групи: білки (амінокислоти); вуглеводи; жири; вітаміни і мінеральні речовини.

Білки:

  • будівельний матеріал для організму;
  • білки крові «транспортують» поживні речовини;
  • окремі білки сприяють загоєнню ран;
  • ферменти і гормони, що складаються з білків, регулюють обмін речовин та інші процеси в організмі;
  • антитіла, які також є білками, захищають організм від інфекцій.

 

Вуглеводи:

  • найкраще джерело енергії;
  • прості вуг­ле­во­ди допомагають швидко втамувати голод і здолати втому;
  • складні вуглеводи надовго дають відчуття ситості;
  • клітковина і пектини сприяють нормалізації процесів травлення.

 

Жири:

  • найбагатше джерело енергії для організму;
  • захищають внутрішні органи від переохолодження і травмування;
  • необхідні для засвоєння багатьох вітамінів;
  • поліпшують смак продуктів;
  • утворюють в організмі запаси, які використовуються під час нетривалого голоду.
  • ненасичені жири (рослинні олії, риб’ячий жир) – найкорисніші для здоров’я людини, організм потребує і певної кількості насичених жирів (наприклад, вершкове масло, кокосова олія).
  • трансжири, що містяться в недорогих замінниках вершкового масла, маргаринах і кондитерських жирах. Вони штучно створені шляхом хімічної реакції з дешевих рослинних жирів. Надлишок штучних трансжирів знижує ефективність роботи імунної системи, може призвести до розвитку атеросклерозу і навіть спровокувати онкологічні захворювання. Найбільше штучних трансжирів міститься в стравах швидкого харчування (фаст-фудах). Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує вилучити штучні трансжири з раціону харчування, замінюючи їх ненасиченими жирами. 

 

Вітаміни і мінеральні речовини:

  • Про важливість вітамінів свідчить їхня назва («віта» в перекладі з латинської мови означає «життя»). Щоб рости і розвиватись, організм має отримувати всі необхідні вітаміни і мінеральні речовини.
  • Вітаміни поділяють на жиророзчинні і водорозчинні. Жиророзчинні (А, D, Е) мають надходити в організм разом із жирами. Тоді вони добре засвоюються, можуть накопичуватись і залишатися в організмі від кількох днів до шести місяців. Моркву, наприклад, найкраще їсти зі сметаною, бо в такому поєднанні вона є чудовим джерелом каротину, який в організмі перетворюється на вітамін А. Водорозчинні вітаміни — С, В1, В2, В6, В12 — навпаки, не затримуються в організмі. Тому їх бажано вживати щодня.
  • Вміст вітамінів у свіжих фруктах і овочах залежить від терміну зберігання. Тому краще купувати свіжі фрукти і овочі та зберігати їх у холодильнику не більш як тиждень. Взимку найкраще вживати заморожені фрукти, овочі, ягоди. Їх заморожують одразу після збирання, тому вітаміни в них зберігаються навіть краще, ніж у свіжих.
  • Організм людини не може обійтися без мінеральних речовин. Деяких із них потрібно багато, наприклад кальцію, натрію чи калію. Їх називають­ макроелементами. А де­яких — дуже мало, наприклад йоду, заліза або цинку. Їх називають мікроелементами.
  • Натрій виконує в організмі важливі функції. Він підтримує водно-сольовий баланс у крові та інших рідинах організму, бере участь у проведенні нервових імпульсів, велика його роль і в діяльності серця. Однак більшість людей вживає надто багато натрію у вигляді кухонної солі (в середньому 9–12 г щодня) і недостатньо калію (менше як 3,5 г).
  • Надмірне споживання натрію призводить до підвищення кров’яного тиску, яке, у свою чергу, збільшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань.
  • За даними ВООЗ, щорічно можна було б запобігти 1,7 мільйона випадків смерті в разі скорочення споживання солі до рекомендованого рівня — менш як 5 г на день.

 

Групи харчових продуктів.

Розрізняють п’ять груп харчових продуктів, які містять поживні речовини:

Зернові продукти

Продукти з групи зернових багаті на вуглеводи, вітаміни групи В, залізо, білки. До цієї групи належать крупи (гречка, рис, кукурудза, овес) і вироби з борошна. Завдяки високому вмісту клітковини продукти з цільного зерна чи борошна грубого помелу покращують роботу шлунково-кишкового тракту, допомагають нормалізувати процеси травлення. Сніданок із цільнозернових продуктів заряджає організм енергією на цілий день. Регулярне вживання таких продуктів покращує стан шкіри, сприяє зменшенню рівня холестерину, зниженню кров’яного тиску, запобігає виникненню цукрового діабету ІІ типу.

 

Фрукти та овочі

Фрукти та овочі містять вітаміни А, С та харчові волокна. Багатим джерелом вітаміну С є цитрусові, фруктові соки і помідори. Вітамін С — водорозчинний. Його необхідно споживати щодня, оскільки невикористаний надлишок вітаміну С виводиться з організму.

На вітамін А багаті всі овочі темно-зеленого, жовтого та помаранчевого кольорів. Він жиророзчинний і накопичується в організмі, тому його можна споживати через день.

 

Молочні продукти

Продукти цієї групи багаті на білки, кальцій, фосфор, вітамін А. Особливо корисні кисломолочні продукти пониженої та середньої жирності без солодких наповнювачів. Продукти високої жирності містять забагато насичених жирів, а фруктові йогурти та солодкі сирки — цукру.

 

М’ясо та рослинні білки

Продукти цієї групи постачають організму білок, залізо, мікроелементи, вітаміни групи В. Ця харчова група складається з продуктів, що містять білки тваринного походження (яловичина, телятина, баранина, свинина, домашня птиця, риба, яйця) та рослинні білки (боби, горох, горіхи).

Страви з харчових продуктів, багатих на рослинний білок, містять близько 30 % білків, що є в продуктах тваринного походження. Для збалансування дієти рослинні білки краще споживати з молочними білками.

Цікаво, що дороге м’ясо часто містить багато жиру, що покращує його смак. Купуючи пісне м’ясо, можна заощадити і водночас знизити споживання насичених жирів.

 

Солодощі, солоні закуски

Ці продукти не вважаються вкрай необхідними, проте є допустимими в раціоні у невеликих кількостях. Щоденна норма їх вживання — не більш як 2–3 порції, адже вони містять забагато жиру та/або цукру, дуже багаті на енергію, проте бідні на вітаміни і мінеральні речовини. Зловживання солодким призводить до зайвої ваги, ожиріння, збільшення ризиків для здоров’я внаслідок серцево-судинних захворювань і цукрового діабету.

 

Піраміда харчування. Люди мають потребу у харчуванні, яке забезпечує організм енергією і всіма поживними речовинами. Та як визначити потрібну кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин у щоденному меню? Харчова піраміда допомагає правильно спланувати своє харчування. Адже включаючи в меню продукти з різних груп, ви гарантуєте собі повноцінну дієту на кожен день.

 

Гігієна

 

Громадська і особиста гігієна.

Наука гігієна вивчає вплив довкілля на організм людини і розробляє норми, правила та рекомендації, які допомагають зменшити дію негативних чинників довкілля на здоров’я. Існують заходи громадської і особистої гігієни.

Заходи громадської гігієни спрямовані на збереження здоров’я населення. До них належать: державний контроль за якістю продуктів, ветеринарний контроль, санітарний контроль лікарень, закладів громадського харчування, навчальних закладів тощо.

Особиста гігієна спрямована на збереження і зміцнення індивідуального здоров’я. Серед її складових — гігієна органів слуху, зору, гігієна порожнини рота, гігієна шкіри, волосся, а також гігієна одягу, взуття, житла, гігієна харчування.

Піраміда особистої гігієни.

Рекомендації щодо частоти виконання гігієнічних процедур можна представити у вигляді піраміди особистої гігієни (мал.)

Гігієна харчування. Харчові інфекції є небезпечними для здоров’я людини. Відомо, що тяжкі захворювання, у тому числі рак, артрит і неврологічні розлади, можуть бути спричинені забрудненою їжею чи водою. Для профілактики харчових інфекцій Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) розроблено принципи безпечного харчування:

1. Підтримувати чистоту

  • Мити руки перед контактом із продуктами харчування, а також у процесі їх приготування.
  • Мити руки після відвідування туалету.
  • Мити і дезінфікувати поверхні та кухонне обладнання.
  • Захищати зону кухні від комах, паразитів та інших тварин.

2. Відокремлювати сире від готового

  • Відокремлювати сире м’ясо, птицю та морепродукти від інших продуктів харчування.
  • Використовувати окреме обладнання (зокрема ножі та дошки) для роботи з сирими продуктами.
  • Зберігати продукти в контейнерах, щоб уникнути контакту сирих продуктів з готовими.

3. Здійснювати ретельну теплову обробку продуктів

  • Здійснювати ретельну теплову обробку, особливо під час приготування м’яса, птиці, яєць і морепродуктів.
  • Доводити супи і страви з тушкованих продуктів до кипіння, щоб переконатися, що вони досягли температури 70 °C.

4. Зберігати продукти при безпечній температурі

  • Не залишати готові продукти при кімнатній температурі більш як 2 години.
  • Зберігати в холодильнику готові страви і продукти, які швидко псуються.
  • Не зберігати продукти харчування занадто довго навіть у холодильнику.
  • Не розморожувати заморожені продукти при кімнатній температурі.

5. Використовувати чисту воду і чисту харчову сировину

  • Використовувати чисту воду або додатково очищувати воду, щоб зробити її безпечною.
  • Обирати свіжі та безпечні продукти і продукти, що пройшли обробку (наприклад, пастеризоване молоко).

 

Вибір засобів особистої гігієни.

Обираючи засоби гігієни, дехто насамперед звертає увагу на позначки «для жінок» або «для чоловіків». Та якщо не брати до уваги аромат (жіночі засоби зазвичай мають квіткові аромати, а чоловічі – переважно свіжі та різкі), то особливої різниці між ними не існує. Часто це є маркетинговим прийомом, який змушує сім’ї витрачати більше коштів на придбання засобів особистої гігієни.

А от на що справді слід звертати увагу, то це на склад продукту і термін його зберігання. Пам’ятайте, що на кожному косметичному засобі мають бути такі позначки (мал.):

Знак «Термін придатності» — означає кінцевий термін придатності косметичного засобу після відкриття упаковки.

Термін придатності — встановлюється виробником на підставі відповідних чинних нормативних документів із зазначенням встановлених умов зберігання.

Знак «Продукт не проходив тестування на тваринах» — ним позначається продукція, що не проходила тестування на тваринах.

Національний та європейський знаки оцінювання відповідності — позначається відповідність вимогам усіх обов’язкових в Україні та в Європейському Союзі регламентів і стандартів.

 

Сон і відпочинок

 

Біоритми і працездатність людини.

Біоритми впливають на працездатність людини, її здатність до навчання і сприйняття інформації, пам’ять, творчі здібності, концентрацію, м’язову силу, швидкість реакції, настрій тощо. Більш як 300 фізіологічних процесів в організмі людини підпорядковуються добовому ритму. Тому тим, хто прагне максимально використати свій потенціал, слід враховувати добові біоритми у своєму розпорядку дня (мал.).

 

Самопочуття і працездатність людини змінюються й протягом тижня. Це тому, що існує семидобовий біологічний ритм, який синхронізується із соціальним ритмом. Загальною закономірністю семидобового ритму є поступове зростання працездатності з понеділка до четверга й різке зниження у п’ятницю та суботу. Це також варто враховувати у плануванні своєї діяльності.

Відпочинок — це та складова способу життя людини, яка найбільше підпорядковується біологічним ритмам. Передусім людина потребує щоденного нічного сну. Навіть одноразове ігнорування цієї потреби негативно впливає на її самопочуття та працездатність.

Це особливо стосується підлітків. Вони багато працюють: щодня ходять до школи, виконують домашні завдання, відвідують гуртки і спортивні секції, мають певні домашні обов’язки. Також потрібен час, щоб розважитись і погуляти з друзями.

Тому вони нерідко лягають спати останніми в родині, «заощаджуючи» на сні. Цього робити не варто, адже їхня потреба у відпочинку навіть більша, ніж у батьків. Дорослим цілком достатньо восьми годин сну. Підліткам — стільки, як дворічному малюкові (9–10 годин). Той факт, що дворічній дитині треба спати вдень, ні в кого не викликає сумніву, адже вона росте. А підлітки, які ростуть так само інтенсивно, украй рідко відпочивають удень і недосипають уночі.

Щоб сон був міцним і здоровим, бажано щодня у світлу пору доби бувати надворі й щовечора лягати спати в той самий час. Це важливо для налаштування біологічного годинника. Перед сном бажано виділити 10–15 хвилин, щоб розслабитися. Можна погортати журнал або послухати спокійну музику. Допомагають і вправи для релаксації.

Піраміда відпочинку.

Сон, без сумніву, є найголовнішим видом відпочинку. Однак люди — не машини. Вони не можуть працювати увесь час, коли не сплять. Насправді нам необхідно відпочивати 5–15 хвилин щогодини, 2–5 годин щодня, 1–2 дні щотижня. Для активного відпочинку існують ще відпустки, державні свята, канікули (мал.).

 

Контроль маси тіла

 

В процесі еволюції організм людини пристосувався накопичувати запас поживних речовин в умовах великої кількості їжі, щоб витрачати його в періоди вимушеного голоду. Однак в сучасному світі, де більша частина населення планети не стикається з голодом, надлишкова маса тіла та ожиріння стали поширеним явищем і тягнуть за собою велику кількість проблем.

Числені наукові дослідження довели, що перевищення норми маси тіла на 25% збільшує ризик передчасної смерті на 20%; перевищення на 50% - збільшує цей ризик на 80%, а при перевищенні на 90% показник передчасної смертності вищий за норму на 240%.

Ожиріння навіть у дитячому віці викликає широкий спектр серйозних ускладнень та підвищує ризик раннього розвитку діабету ІІ типу, серцево-судинних та інших захворювань.

Чисельність дітей віком до 5 років, які мають надмірну масу тіла або ожиріння, збільшилася в світі з 32 мільйонів у 1990 році до 42 мільйонів у 2013 році (зростання більш як 30% за 23 роки). Якщо не вжити необхідних заходів, то до 2025 року 70 мільйонів дітей до 5 років будуть мати надлишкову вагу або страждати від ожиріння. Тому контроль за масою тіла в сучасному світі перетворюється на необхідність для всіх вікових категорій.

Існує багато таблиць і формул для визначення показника співвідношення зросту і маси тіла. Одним із найпопулярніших є індекс маси тіла (ІМТ).

Для визначення ІМТ (для дорослих) слід:

 

 
 

ІМТ = маса тіла (кг) /зріст 2 (м2)

 
   

 

ІМТ менший за 18,5 — недостатня маса тіла (дефіцит маси тіла). Якщо людина почала худнути без причини і відчуває слабкість, це може бути ознакою хвороби, яку треба якнайшвидше почати лікувати.

ІМТ 18,5-24,9 — нормальна маса тіла.

ІМТ дорівнює або вищий за 25 — надлишкова маса тіла, якої варто якнайшвидше позбутися.

ІМТ дорівнює або вищий за 30 — ожиріння, яке потребує лікування.

Список використаних джерел:

  1. Всемирная организация здравохранения. Неинфекционные заболевания - http://www.who.int/topics/chronic_diseases/ru/ - 12.11.2017

3.4 Профілактика вживання психоактивних речовин

Зміст

Поняття ПАР і види залежності

Ознаки наркотичної залежності

Вплив куріння на здоров’я

Алкоголь і здоров’я

Руйнівні наслідки вживання наркотиків

Заходи з профілактики вживання ПАР

 

Найбільші ризики для життя і здоров'я підлітків пов'язані зі вживанням психоактивних речовин (ПАР).

 

Поняття ПАР і види залежності

 

Тютюн, алкоголь, деякі ліки, токсичні речовини, наркотики... Усі вони більшою чи меншою мірою впливають на мозок і психіку людини, її здатність тверезо мислити і відповідально діяти. Тому їх називають психоактивними речовинами (такими, що впливають на психіку людини).

Деякі з них використовуються в медицині як знеболювальні чи снодійні препарати. Інші, хоч і небезпечні для здоров’я, не заборонені законом. Це — тютюнові та алкогольні вироби, препарати побутової хімії.

Однак існує ще одна група психоактивних речовин, вживання яких є особливо небезпечним. Це — наркотичні речовини, наркотики. Хоч наркотичний ефект можуть мати й інші психоактивні речовини, приміром, деякі ліки, та загалом наркотиками прийнято називати лише нелегальні препарати, розповсюдження яких заборонено законом.

Найбільша небезпека психоактивних речовин, зокрема наркотиків, полягає в тому, що вони спричиняють залежність.

Фізична залежність проявляється в тому, що організм не може нормально функціонувати без ПАР, що викликає сильний потяг до цієї речовини. Фізична залежність характеризується звиканням до ПАР і наявністю абстинентного синдрому («ломки») за відсутності наступної дози. Пошук і прийом наступної дози стає життєвою необхідністю. Особливо швидко розвивається фізична залежність від наркотиків.

Психологічна залежність - це хворобливе прагнення приймати ПАР щоб отримати приємні або позбутися від неприємних відчуттів. Психологічна залежність завжди виникає при систематичному вживанні ПАР, але може виникнути і після однократного прийому, наприклад деяких синтетичних наркотиків.

 

Ознаки наркотичної залежності

 

Наркотична залежність не виникає за одну ніч. Це відбувається поступово, крок за кроком, часто непомітно для людини. За влучним висловом Семюела Джексона: «Пута звички є надто слабкими, аби їх можна було помітити до того моменту, коли вони стають надто міцними, щоб їх можна було розірвати».

Іноді людина сама не знає, може вона ще контролювати себе чи вже потрапила в тенета залежності.

Кроки до виникнення залежності

Крок 1. Експерименти з психоактивними речовинами.

Крок 2. Епізодичне вживання психоактивних речовин.

Крок 3. Вживання психоактивних речовин регулярно (раз на тиждень або частіше), але в малих дозах.

Крок 4. Неконтрольоване вживан­ня наркотиків.

 

Ознаки наркотичної залежності:

  • вживання психоактивних речовин з метою відволіктися від проблем;
  • настирливі думки про те, щоб дістати чергову дозу;
  • продаж речей чи крадіжки, аби роздобути гроші;
  • провали в пам’яті, коли неможливо пригадати, що робив напередодні;
  • поява нових друзів, які вживають психоактивні речовини;
  • відсторонення від родини і давніх друзів;
  • втрата інтересу до всього, що раніше цікавило;
  • напади тривоги, депресії, люті;
  • постійні обіцянки не вживати наркотики, невдалі спроби зупинитися;
  • вживання психоактивних речовин наодинці;
  • виникнення абстинентного синдрому через відсутність наступної дози;
  • потреба вживати більшу дозу, щоб відчути той самий ефект.

 

 

Вплив куріння на здоров’я

 

Вживання тютюну, наряду із вживання алкоголю, неправильним харчуванням та малорухливим способом життя, є одним з основних чинників, що спричиняють неінфекційні захворювання і передчасну смертність населення. Куріння в підлітковому віці уповільнює темпи фізичного розвитку, ускладнює статеве дозрівання, негативно позначається на стані ще не зміцнілої серцево-судинної системи, легенів, інших систем організму.

Миттєві наслідки куріння. Відомо, що тютюновий дим містить понад 4000 різних хімічних сполук, серед яких найбільш небезпечними є смоли, чадний газ, нікотин і радіоактивний полоній.

Наслідки паління протягом двох років. Навіть два роки куріння у підлітковому віці можуть заподіяти шкоду здоров’ю (мал.)

ВООЗ щодо наслідків куріння.

  • Щорічно понад п'ять мільйонів чоловік вмирають через куріння.
  • Понад 600 000 чоловік, які не курять, вмирають від впливу вторинного тютюнового диму від сигарет в закритих приміщеннях.
  • Серед дорослих людей тютюновий дим викликає серйозні серцево-судинні та респіраторні захворювання, включаючи ішемічну хворобу серця і рак легенів. Серед дітей грудного віку він викликає раптову смерть. У вагітних жінок він призводить до народження дітей з низькою масою тіла.
  • Приблизно 40% всіх дітей регулярно піддаються впливу вторинного тютюнового диму в будинках. Третина всіх випадків смерті, пов'язаних з вдиханням вторинного тютюнового диму, відбувається серед дітей.

 

Алкоголь і здоров’я

 

Вплив алкоголю на поведінку людини. Найбільше алкоголь впливає на мозок, пригнічуючи його функцію. Поведінка людини при цьому залежить від вжитої дози (мал.).

Серед причин вживання алкогольних напоїв підлітки часто називають бажання посилити гарний настрій або виправити поганий, відволіктися від проблем, полегшити спілкування з протилежною статтю, відчути себе дорослим, не відставати від однолітків. Інші мотиви - цікавість, «просто так», «від нічого робити» і домашні свята і урочистості.

Більшість підлітків найчастіше вживають пиво та слабоалкогольні коктейлі, покладаючись на оманливу «легкість» таких напоїв. Однак пиво і слабоалкогольні напої викликають швидке звикання і не менш сильну залежність ніж міцні напої. Стала пристрасть частіше виникає у підлітків, чиї друзі, родичі або батьки регулярно випивають.

Ризики пов'язані зі зловживанням алкоголю підлітками:

  • Неадекватне сприйняття ситуації в стані сп'яніння, зневага заходами безпеки і як наслідок цього - травми, нещасні випадки, в тому числі в результаті дорожньо-транспортних пригод, незахищені статеві контакти, підвищений ризик стати об'єктом насильства, в тому числі сексуального.
  • Стрімке формування залежності.
  • Гормональні розлади і безпліддя (до цього схильні як дівчатка так і хлопчики).

 

Материнство і алкоголь. Зачаття в стані алкогольного сп'яніння одного або обох майбутніх батьків небезпечно аномаліями розвитку у плода. Дитина може народитися з патологіями центральної нервової системи, вовчою пащею і заячою губою, іншими порушеннями розвитку. Аналогічні наслідки і у зловживання алкоголю під час вагітності. У жінки зростає ризик викидня, передчасних пологів, мертвонародження, або аномального розвитку внутрішніх органів плода, його нервової системи, головного мозку, будови обличчя. Діти, що народилися у матерів, які вживали алкоголь до і під час вагітності, часто мають малу вагу і зріст при народженні, відстають в подальшому фізичному і розумовому розвитку.

ВООЗ щодо вживання алкоголю.

  • Внаслідок надмірного вживання алкоголю у світі щороку помирає 3,3 мільйона осіб, що становить 5,9% всіх випадків смерті.
  • Серед людей у віці 20-39 років приблизно 25% всіх випадків смерті пов'язані з алкоголем.
  • Шкідливе вживання алкоголю призводить до психічних і поведінкових розладів, порушень здоров'я, а також травм.
  • Встановлено причинно-наслідкові зв'язки між надмірним вживанням алкоголю та інфекційними захворюваннями, що передаються статевим шляхом
  • Вживання алкоголю завдає значний соціальний і економічний збиток окремим людям і суспільству в цілому.

 

Руйнівні наслідки вживання наркотиків

 

Причини вживання наркотиків. Наркоманія — одна з найболючіших проблем сучасності. Щодня ми чуємо про злочини, скоєні через наркотики, про зруйновані долі та вкорочені життя. Під загрозою опинилися підлітки, які мало знають про небезпеку наркотиків і не вміють опиратися тиску з боку наркоділків та своїх друзів. Молоді люди починають вживати наркотики з різних причин, серед яких:

Соціальні чинники:

  • наркотики є легкодоступними;
  • реклама сигарет і алкоголю підступно створює позитивний імідж наркотикам і заохочує молодь;
  • наркотики вживають друзі;
  • деякі фільми і телепередачі романтизують наркотики.

Психологічні чинники:

  • деякі люди не знають, як це небезпечно — курити, пити і вживати наркотики;
  • їм цікаво, на що це схоже;
  • вони не вірять, що вживання наркотиків є таким небезпечним, як про це кажуть експерти;
  • знаючи про небезпеку наркотиків і довіряючи експертам, вони вірять, що можуть спробувати наркотики, а потім відмовитися від них, коли захочуть;
  • вони думають, що більшість людей вживають наркотики;
  • вони позитивно ставляться до вживання наркотиків;
  • вони вірять, що наркотики допоможуть розв’язати їхні проблеми;
  • деякі підлітки переконані, що, вживаючи наркотики, стають старшими на вигляд;
  • за допомогою наркотиків вони намагаються відновити психологічну рівновагу (позбавитися тривоги, смутку, низької самооцінки);
  • вони вважають, що це непоганий спосіб розважитися;
  • вони переконані, що вживання наркотиків — це модно, круто і поліпшить їхній імідж;
  • у них не розвинені соціальні навички, і вони не вміють казати «Ні».

 

Негайні наслідки вживання наркотиків. Більшість наркотиків безпосередньо загрожують життю людини. Вони можуть спричинити смертельне отруєння, зу­пин­ку ди­хан­ня чи серцевий напад. Найпоширенішою причиною смерті є передозування.

Наркотики послаблюють інстинкт самозбереження, руйнують здатність тверезо мислити і приймати зважені рішення. Під їхнім впливом люди частіше потрапляють у небезпечні ситуації за кермом автомобіля, у човні, за верстатом — там, де потрібні підвищена увага, швидка реакція, обе­режність.

Віддалені наслідки. Вживання наркотиків має і віддалені наслідки для життя та здоров’я людини: безпліддя, тяжкі психічні захворювання. У споживачів «зі ста­жем», які користуються шприцами, зазвичай ціла низка смертельно небезпечних хвороб: сифіліс, гепатит В, ВІЛ-інфекція.

За регулярного вживання наркотиків руйнується соціальне оточення людини. Вона змушує страждати свою родину, відштовхує друзів. Зазвичай її матеріальне становище погіршується, нерідко вона втрачає роботу, продає все, що має.

Той, хто вживає наркотики, потрапляє в залежність не лише від наркотиків, а й від наркоділків — людей з кримінального середовища. Він ніколи не знає напевно, що купує. Адже щоб отримати більше товару, в героїн чи кокаїн додають інші речовини, нерідко смертельно небезпечні.

Як­що у людини немає грошей, їй можуть запропонувати «заробіток»: схиляють до проституції, спонукають до крадіжок, пограбувань, розповсюдження наркотиків. Так вона неминуче вступає у конфлікт із законом, прокладає собі дорогу до в’язниці.

 

Заходи з профілактики вживання ПАВ

 

Захисними чинниками, що перешкоджають споживанню підлітками психоактивних речовин, є:

  • міцні сімейні узи, залученість до життя сім'ї, увага до інтересів підлітка з боку батьків;
  • успішний досвід навчання і спілкування в школі;
  • успішна соціалізація серед однолітків;
  • добре розвинені життєві навички;
  • інформованість про наслідки споживання психоактивних речовин.

 

Школа може допомогти учням у розвитку захисних факторів, в тому числі через:

  • забезпечення захисного фізичного середовища в школі, у тому числі наявність охорони та чітких правил, щодо заборони вживання психоактивних речовин на території навчального закладу;
  • формування сприятливої загальношкільної атмосфери, що підтримує здорові стосунки між учнями і мотивує їх до здорового способу життя;
  • розвиток в учнів знань про здоров'я, зокрема чинників, які впливають на здоров'я, негативні наслідки споживання психоактивних речовин;
  • формування і зміцнення в учнів позитивної самооцінки, позитивних життєвих цілей, установок і навичок.

 

Використання залякування (опис жахливих наслідків куріння, вживання алкоголю і наркотиків, показ відеофільмів) як основного педагогічного методу профілактики не дає позитивного результату. Підлітки зазвичай не ідентифікують себе з героями таких «страшилок». Крім того, при залякуванні дорослі часто перебільшують вплив на здоров’я психоактивних речовин і швидкість, з якою формується залежність.

Розвиток життєвих навичок дає найкращі результати: це дозволяє учням сформувати позитивну самооцінку та визначати позитивні цілі, успішно соціалізуватися в середовищі однолітків, не потрапляючи під їх можливий негативний вплив і відстоюючи свої переконання.

Джерела:

  1. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С. Основи здоров'я: Підручник для 6-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К: Алатон, 2006. - 200 с
  2. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С. Основи здоров'я: Підручник для 7 - го класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К: Алатон, 2007. - 208 с.
  3. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С Основи здоров'я: Підручник для 8-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К: Алатон, 2008. - 160 с.
  4. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С. Захисти себе від ВІЛ. Тренінги життєвих навичок: Посібник для учнів старшого підліткового та юнацького віку. - К .: Алатон, 2011. - 168 с.
  5. Всесвітня організація охорони здоров'я // <http://www.who.int/topics/tobacco/ru/> - 21 Жовтня. -2014.
  6. Всесвітня організація охорони здоров'я // <http://www.who.int/topics/alcohol_drinking/ru/> - 21 Жовтня. -2014.
  7. Звіт ESPAD 2011 року. Вживання психоактивних речовин серед учнів в 36 країнах Європи. Європейський проект шкільних досліджень з алкоголю та наркотиків (ESPAD). 2011р. // <http://www.espad.org/Uploads/ESPAD_reports/2011/The_2011_ESPAD_Report_FULL_2012_10_29.pdf> - 21 Жовтня. -2014.

3.5 Стрес і здоров’я

Зміст

Поняття і види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Вплив стресу на здоров’я

Стресова стійкість

Керування стресами

 

 

Поняття і види стресу

 

Часто стресом називають стан, що виникає внаслідок потрясінь, надзвичайних ситуацій, конфліктів. Однак це не зовсім так. У 1936 році канадський вчений Ганс Сельє визначив стрес як реакцію організму на зміну внутрішнього або зовнішнього середовища. Будь-які зміни в житті (на краще чи на гірше) змушують організм напружуватися, готуватися до дій в нових умовах. Навіть уявні зміни (особливо тривожні) викликають стрес.

Стрес, як правило, сприймають як негативне явище. Однак в якості помірного емоційного і фізичного напруження він необхідний людині. Помірне емоційне напруження допомагає і тоді, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсмену перед змаганнями чи актору перед виступом. Подібний стрес називають еустресом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.

Інша справа, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти, або триває занадто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває в стані дистресу. Трапляється, що спортсмен переживає такий сильний стрес, що не може показати хороший результат. «Перегорів до старту», – кажуть в таких випадках. А буває, що людина переживає помірний стрес, але протягом тривалого часу. Наприклад, якщо після народження дитини матері ніхто не допомагає, у неї з'являється дуже багато клопоту і їй не вистачає часу для відпочинку. Стрес поступово накопичується і може викликати проблеми зі здоров'ям.

 

Стресові фактори

 

Різні впливи, які викликають стрес, називаються чинниками стресу або стресовими факторами. Вони зазвичай поділяються на: фізіологічні (біль, голод, висока, низька температура, спрага, тиск) і психологічні (інформаційні та емоційні).

Люди можуть відчувати стрес від вимушеного голоду або голодування для схуднення, від занадто рясної їжі і пиття. Так само, як від голоду або переїдання, людина може страждати від спеки або холоду, від самотності і постійної присутності інших людей, в результаті конфлікту або в його передчутті. Стрес виникає, коли важливі потреби людей залишаються незадоволеними.

Американський психолог Абрахам Маслоу виділив сім груп або рівнів потреб:

Людина перебуває у стресовому стані, поки не задовольнить свої потреби. В першу чергу повинні задовольнятися фізіологічні потреби – людина не може жити без їжі і води. Поки людина не відчуває себе в безпеці від голоду, холоду, зовнішніх загроз, вона не може належним чином дбати про інші потреби вищого порядку. Задоволення базових потреб дозволяє людям дбати про реалізацію більш «високих» потреб.

Щойно потреби нижчого рівня задовольняються (повністю або частково), людина починає потребувати задоволення потреб вищого рівня. Однак, і потреби вищого рівня можуть стати домінантними (найважливішими). Наприклад, у підлітковому віці стає домінантною потреба належності до групи. Заради цієї потреби підлітки можуть пожертвувати багатьма іншими потребами.

Відповідно до потреб людини можна перерахувати і основні стресові фактори:

Потреби

Приклади стресових факторів

Фізіологічні

Голод, спрага, нестача сну, сильний холод або сильна спека, розумова і фізична втома, надмірно швидкий темп життя або його різка зміна.

В безпеці, захисті, порядку, стабільності

Страхи і тривоги: страх втратити роботу, провалитися на іспиті, страх смерті, побоювання несприятливих змін в особистому житті, страх за здоров'я близьких і т.д.

У любові і приналежності до групи

Моральна або фізична самотність, втрата близьких людей або їх хвороби, проблеми з друзями, нерозділене кохання.

У повазі і самоповазі

Несправедливе ставлення до людини або її близьких, крах кар'єри, неможливість реалізувати свої амбіції.

Естетичні

Відсутність в житті гармонії, краси.

Когнітивні

Незадоволена потреба у знаннях, відсутність доступу до інформації.

У самореалізації

Неможливість реалізувати своє покликання, займатися улюбленою справою.


Неможливість реалізації існуючої потреби призводить до фрустрації – психологічного стану, в якому поєднується роздратування, тривога, розчарування і навіть відчай. Деякі люди при неможливості досягти бажаного стають агресивними і демонструють асоціальну поведінку. Інші замикаються в собі і відчувають образу на навколишній світ. Треті знецінюють своє бажання за принципом «не дуже-то й хотілося», а четверті аналізують причини своїх невдач і роблять ще один спробу. Перший і другий шляхи ведуть до стресу, третій і четвертий – зменшують рівень стресу.

 

Реакція організму на стрес

 

Не має значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція відрізняється лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичної напруги – від практично невідчутного до «вискакування» серця з грудей і «заціпеніння» м'язів.

На фізіологічному рівні організм миттєво реагує на потенційну небезпеку. Це проявляється в інстинктивному бажанні усунути причину стресу або ж, навпаки, уникнути зіткнення з нею. Тому фізіологічну реакцію на стрес визначають як «боротися чи тікати». Вона – продукт мільйонів років еволюції, протягом яких життя людей залежала від їх реакції на небезпеку (наприклад, поява хижака). Щоб вижити серед дикої природи, організм людини повинен був миттєво підготуватися до дії – тікати чи вступати в поєдинок. У важку хвилину організм мобілізує всі резерви: частішає дихання, прискорюється серцебиття, напружуються м'язи. Це дуже важливо в екстремальній ситуації, коли людина змушена докласти надзвичайних зусиль, діяти негайно заради свого порятунку. Але так само організм реагує і на стрес, викликаний іншими, не такими критичними обставинами: несподіваною контрольною в школі або сварку з близькою людиною.

На психологічному рівні стрес викликає у людини неприємні відчуття – занепокоєння, страх, гнів. Ознаками стресу є також збудженість, агресивність, дратівливість, втрата почуття гумору, неможливість зосередитися на виконанні повсякденних справ. Може виникнути відчуття втрати контролю над собою і ситуацією, почуття безпорадності, пригніченості, безнадії. Страх, викликаний стресом може спричинити паніку.

Стрес позначається і на поведінці людини. Щоб позбутися стресу, люди іноді починають зловживати алкоголем, більше курити, замість вирішення проблеми, впадають в бездіяльність і апатію.

 

Стрес у підлітків

 

Причини стресу у дітей в підлітковому віці дуже різноманітні. Серед них:

  • важка травма або захворювання;
  • невдоволення своєю зовнішністю (вага, зріст, риси обличчя, стан шкіри, незграбність, слабкість);
  • ситуація в родині (часті сварки, насилля, алкоголізм, розлучення, смерть близької людини);
  • стосунки з однокласниками і вчителями (зміна школи, завищені вимоги, неуспішність, суперництво, відсутність друзів);
  • закоханість (як взаємна, так і нерозділена);
  • небезпечні захоплення (залучення до поганих компаній, вживання наркотиків, алкоголю).

 

Вплив стресу на здоров'я

 

З усіх видів стресу найбільш небезпечним є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, мене вибито з колії, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу проявляються деякі специфічні симптоми ознаки виснаження організму:

  • виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома;
  • відчувається зниження енергетики, загальна втома, безсилля;
  • з’являються больові відчуття: найчастіше болить голова, шия, плечі, спина, поперек, може з'являтися біль у животі, грудях, м'язах;
  • турбують негативні думки, занепокоєння, тривога;
  • втрачається здатність радіти, отримувати задоволення;
  • з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього;
  • підвищується ризик загострення хронічних захворювань, знижується імунітет, може статися серцевий напад;
  • загалом, людина перестає насолоджуватися життям, втрачає над ним контроль.

 

Існують професії, пов'язані з високим рівнем стресу (лікар, учитель, рятувальник). Інтенсивний робочий графік і постійна робота з людьми підвищують ризик так званого емоційного вигоряння.

Ознаки емоційного вигорання

Фізичні Емоційні

Інтелектуальні

  • втрата енергії,
  • хронічна втома
  • часті і тривалі простудні захворювання,
  • головні болі,
  • проблеми зі сном,
  • порушення травлення,
  • різка втрата або збільшення ваги,
  • «повернення» до минулих захворювань.
  • дратівливість,
  • посилені або ослаблені реакції,
  • безпорадність,
  • депресія.
  • нав'язливі думки,
  • негативне (песимістичне мислення),
  • проблеми з концентрацією уваги, вираженням думок,
  • зниження працездатності.


 

Стресова стійкість

 

Організм людини дуже витривалий, допоки стресове навантаження не перевищує певну межу – стресову стійкість. Це можна порівняти з роботою складного механізму. Якщо він постійно працює на межі своєї потужності, рано чи пізно в ньому що-небудь зламається. Що саме «зламається» в організмі людини, залежить від її спадкових особливостей і стану здоров'я. Кожен має певну стійкість до стресів.

 
 

Стресова стійкість – являє собою сукупність особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.

 
   

 

Стресова стійкість – являє собою сукупність особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження) без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.

Значною мірою рівень стресової стійкості зумовлений генетично. Ті, хто успадкував низьку стресову стійкість, часто бувають дратівливими, швидко втрачають здатність насолоджуватися життям, страждають від депресій. Але стресову стійкість також можна підвищити різними способами.

 

Керування стресами

 

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Виділяють фізичні, емоційні, інтелектуальні і духовні способи керування стресом.

Фізичні способи керування стресом.

Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть 20 хвилин фізичної активності щодня значно покращують самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).

Раціональне харчування. Люди, що знаходяться в стані хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, в яких містяться необхідні для подолання стресу вітаміни і мінеральні речовини.

Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення буде потрібно близько трьох тижнів. Щовечора слід лягати в один і той самий час. Перед сном слід провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

Емоційні способи керування стресом.

Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другу, подрузі, батькам. Проблема, проговорена декілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки і почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагає заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

Інтелектуальні способи керування стресом.

Планування часу – необхідна складова профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того, щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.

Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Але якщо, попри наші зусилля, бажання не виконуються, ми звичайно відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

Духовні способи керування стресом.

Кожна людина прагне знайти своє призначення, замислюється над сенсом життя, проблемами справедливості. Такі думки можуть посилювати стрес. Ті, хто усвідомив своє призначення або вірять в безсмертя душі, простіше переживають період духовного становлення. Їм також легше заспокоїтися після пережитих випробувань, трагічних подій, важких захворювань, навіть смерті близьких.

 

Список використаних джерел:

  1. Щербатых Ю. В. Психология стресса. – М:. Изд-во Эксмо, 2006.
  2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

3.6. Здорові стосунки

Зміст

Поняття здорових і нездорових стосунків

Види міжособистісних стосунків

Ознаки здорових стосунків

Формування здорових стосунків

Стосунки в родині

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Дружба і романтичні стосунки

 

Поняття здорових і нездорових стосунків

 

Коли люди знайомляться, спілкуються, разом живуть, навчаються або працюють, між ними виникають стосунки. Іншими словами, стосунки ‑ це зв’язок між людьми, які добре знають одне одного.

Деякі стосунки формуються за нашим бажанням, інші – незалежно від того, хочемо ми цього, чи ні.

Якщо між людьми склалися здорові стосунки, вони відчувають потребу у спілкуванні і сумують, коли змушені розставатися. Здорові стосунки ґрунтуються на взаємній повазі, довірі, турботі й чесності.

Для нездорових стосунків характерні підозрілість, егоїзм, бажання контролювати і підкоряти.

Здорові стосунки ‑- запорука щасливого і успішного життя. Вчені стверджують, що вони сприяють зменшенню числа стресів і хвороб, зростання популярності і впевненості в собі. У дорослому житті вони сприяють авторитету, вищого рівня фінансового благополуччя, стабільності в подружньому житті, самоповазі і усвідомлення сенсу життя. Люди, яким вдалося встановити здорові міжособистісні взаємини, краще задовольняють власні потреби, повніше реалізують себе, легше долають труднощі і вирішують проблеми.

 

Види міжособистісних стосунків

 

В залежності від близькості стосунків між людьми, вони поділяються на три групи.

  • Знайомі – це люди, яких ми знаємо по імені, з ким можемо поговорити, коли трапиться нагода (сусід, однокласник, колега по роботі тощо). Такі стосунки зазвичай носять поверхневий характер.
  • Друзі – це люди, з якими ми добровільно встановлюємо тісний особистий контакт.
  • Близькі - це люди, з якими у нас найбільш довірливі стосунки. Стосунки з близькими людьми відрізняються найбільшою ступенем відданості та відкритості. Близькі люди проводять разом багато часу, довіряють один одному найпотаємніші таємниці і вважають такі стосунки особливими.

 

В залежності від соціального кола спілкування,стосунки поділяються на родинні, дружні, ділові, або романтичні (мал.).

Сімейні стосунки ‑ це

подружні стосунки, стосунки батьки - діти, і стосунки з родичами.

Дружні стосунки

основою таких стосунків є спільні інтереси, прагнення до спілкування.

Ділові стосунки ‑ це

стосунки з правилами, які встановлює адміністрація або інші офіційні особи.

Наприклад, стосунки між викладачем і студентом

Романтичні стосунки ‑ це

стосунки між особами протилежної статі, які відчувають потяг один до одного.

 

 

Ознаки здорових стосунків

 

Ознаками здорових стосунків є:

Надійність і обов'язковість. У здорових стосунках люди піклуються одне про одного. Вони ніколи не відмовляються допомогти і не соромляться звертатися по допомогу. Вони також завжди намагаються виконувати свої обіцянки, навіть якщо обставини змінилися і це вимагає більше зусиль, ніж передбачалося раніше.

Чесність є важливою складовою здорових взаємин. Якщо люди чесні один з одним в словах і вчинках, стосунки між ними зміцнюються. Обман, навпаки, здатний пошкодити взаєминам і навіть зруйнувати їх.

Довіра. У здорових стосунках люди здатні довіряти один одному. Вони діляться інформацією про своє особисте життя і вірять, що інші люди не використовують цю інформацію проти них.

Взаємоповага. У здорових стосунках люди завжди демонструють повагу один одному. Навіть якщо їх думки розійшлися, виявилися різні політичні погляди або пристрасті в музиці, вони не стануть загострювати увагу на відмінностях, а постараються знайти щось спільне в спірній ситуації.

 

Формування здорових стосунків

 

Принципи формування здорових стосунків описує формула трьох «К».

Здорові стосунки = Кооперація + Комунікація + Компроміс

Кооперація — означає діяти як одна команда, використовувати синергію для досягнення спільної мети.

Комунікація — означає бути відкритим до спілкування, не замикатися в собі, завжди обговорювати з близькими те, що вас хвилює.

Компроміс — означає необхідність розв’язувати проблеми у стосунках шляхом взаємних поступок.

 

Кооперація дозволяє досягти того, що люди не здатні зробити поодинці. Співпраця означає вміння діяти спільно, як одна команда для досягнення загальних цілей. За таким принципом діють, наприклад, не тільки успішні футбольні команди, а й усі здорові дружні, сімейні і робочі взаємини.

Комунікація визначає якість міжособистісного спілкування і допомагає уникати непорозумінь. Уміння слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», інші методи ефективного спілкування допоможуть людям краще зрозуміти думки, почуття і очікування один одного і полегшать процес взаєморозуміння.

Компроміс означає вміння вирішувати проблеми у стосунках шляхом взаємних поступок. Демонструючи готовність поступитися в конфліктній ситуації, ви показуєте іншій людині, що цінуєте ваші стосунки більше, ніж свої особисті інтереси. При цьому важливо пам'ятати, що компроміс передбачає обопільні поступки і те, що ці поступки повинні бути прийнятні.

 

Стосунки в родині

 

Сім'я займає важливе місце в житті кожної людини. Вона покликана забезпечувати захист та сприятливі умови для всіх членів сім'ї.

Здорові стосунки в родині характеризуються ефективним спілкуванням, прагненням і вмінням підтримувати високий рівень довіри і поваги, взаємною турботою і підтримкою. У турботливій сім'ї, діти і підлітки розвивають цінності і впевненість в собі, які допомагають їм приймати відповідальні рішення. Крім того, міцна основа сім'ї може служити важливим захисним фактором, допомагаючи дітям і підліткам, уникнути ризикованої поведінки.

У сім'ї задовольняються матеріальні потреби її членів в житлі, харчуванні, відбувається відновлення фізичних та інтелектуальних сил, здійснюється духовне спілкування, реалізується потреба в коханні, статевих стосунках подружжя, симпатії, повазі, визнанні, підтримці, захисті і турботі. У сім'ї відбувається первинна соціалізація дітей, формуються їх ціннісні установки.

У своїй мінімальній формі сім'я складається з батьків і дітей. У сім'ї може бути один батько і одна дитина. І діти і батьки можуть бути прийомними. Розширена сім'я включає бабусь і дідусів, а також інших родичів, які проживають спільно. Сім'ю утворює група людей, пов'язаних прямими родинними стосунками, дорослі члени якої беруть на себе зобов'язання по догляду за дітьми. Подружжя може бути як в офіційно зареєстрованому, так і в цивільному шлюбі.

 

Стосунки з батьками

 

У підлітковому віці стосунки дітей з батьками ускладнюються. Непорозуміння між ними є такими звичними, що навіть мають спеціальну назву — «конфлікт поколінь».

Батьки і діти живуть в одному часі й просторі, однак їхні моделі світу дуже відмінні. Підлітки не надто переймаються проблемами, які хвилюють дорослих, адже для розуміння цих проблем їм бракує життєвого досвіду. А те, що найбільше не­покоїть підлітків, батьки часто вважають не надто важливим.

Подібне ставлення батьків характерне для всіх часів і народів. Один відомий психолог іронічно зазначив: «Цікаво, що з кожним наступним поколінням діти усе гірші, а батьки все кращі. З цього випливає, що з усе гірших дітей виростають усе кращі батьки».

Насправді теплі й щирі стосунки з батьками є однією з найважливіших потреб і життєвих цінностей. Вони потрібні людині в будь-якому віці, а тим більше в підлітковому, коли вона ще не готова до самостійного життя.

 

Стосунки з однолітками

 

Підлітки люблять спілкуватися з однолітками. За підрахунками психологів, вони витрачають на це третину всього часу. І це не дивно, адже саме у спілкуванні з приятелями підлітки набувають неоціненного емоційного досвіду і задовольняють чимало потреб: у безпеці, повазі, належності до групи. Належність до компанії однолітків учить досягати певного соціального статусу, підтримувати його і розвиває соціальні на­вички: уміння бути членом команди, відстоювати себе, знаходити ба­ланс між власними інтересами і бажаннями інших людей.

Спілкування з однолітками — одне з головних джерел інформації для підлітків. Поширеними темами для обговорення є новини спорту і музики, книжки і фільми, технічні новинки і стосунки з протилежною статтю.

Особливого значення набуває дружба — стосунки, що ґрунтуються на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі та відданості одне одному, готовності прийти на допомогу.

На відміну від приятелів, у друзів більше цінують індивідуальність. Звичайного учасника компанії може замінити хтось інший — і майже нічого не зміниться. Друг сприймається як унікальне надбання. Шкільні друзі часто зберігають стосунки протягом усього життя.

Більшість людей обирає собі друзів серед тих, хто схожий на них: за віком, рівнем інтелекту, життєвими цінностями, інтересами. Міф про те, що протилежності притягуються, давно спростований науковими дослідженнями. Випадки взаємної симпатії між абсолютно різними людьми є скоріше винятком, ніж правилом.

 

Дружба і романтичні стосунки

 

Дружба - це значущі стосунки між людьми, засновані на спільності інтересів, взаємної відкритості, довірі, готовність надавати підтримку. Дружба стає головною цінністю для багатьох підлітків. Здорові дружні стосунки засновані на турботі, повазі, довірі та увазі. Вони здатні підвищити самооцінку підлітка, допомогти йому визначити і зміцнити важливі цінності. Деякі дружні стосунки, формуючись в школі, можуть зберігатися протягом всього життя.

Друг сприймається як унікальне надбання. Близькі друзі відчувають себе комфортно, ділячись своїми думками, почуттями і секретами. Вони довіряють і надають один одному емоційну підтримку. Коли виникають проблеми у стосунках, вони намагаються скоріше їх вирішити і помиритися.

У підлітковому віці дружба може зберігатися і на відстані. Зростання вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості: сварка, яка у молодших підлітків означала б кінець дружби, в юності сприймається як випадковість, якою можна знехтувати заради збереження більш глибокої спільності.

Для справжньої дружби характерно:

  • схожість цінностей, інтересів, переконань;
  • відкрите та чесне спілкування;
  • обмін радощами, розчаруваннями, мріями і проблемами;
  • взаємна повага, турбота і підтримка;
  • занепокоєння про безпеку і добробут одне одного.

 

Романтичні стосунки.

Іноді приятельські і дружні стосунки можуть перерости в кохання. Часто закоханість може виникнути спонтанно, «з першого погляду».

Кохання - дуже сильне емоційне почуття яке характеризується високим душевним піднесенням, розквітом бажань, високою готовністю розчиниться в об'єкті кохання.

Кохання пов'язане з почуттям прихильності, турботи й інтимності.

Багато підлітків плутають поняття «кохання» і «закоханість», між якими є багато відмінностей.

Ознаки закоханості Ознаки кохання
Закоханість характеризується нав'язливим бажанням постійно перебувати поруч з партнером, при цьому взаємність не завжди має значення. Кохання будується на розумінні, повазі і взаємності. Кохання може пережити розлуку.
Закоханість виникає раптово і швидко захоплює всі думки і почуття людини. При цьому вона так само швидко зникає. Кохання не може виникнути з першого погляду, воно зароджується поступово і може супроводжувати людину все життя.
При закоханості людині властиво нехтувати сумісністю, створюючи ілюзію партнера, ігноруючи його недоліки і наділяючи неіснуючими якостями. Для кохання характерна сумісність партнерів, де обома сторонами усвідомлюються і приймаються недоліки один одного.
Закоханість емоційна, її фундаментом є гормональні зміни в організмі. Кохання більш раціональна, її фундаментом є вищі психічні властивості організму, а не тільки гормональні.
Закоханість часто породжує сумніви, здатні вилитися в обурення і різку зміну ставлення до коханого. Кохання ототожнюється з самодостатністю, впевненістю в собі і партнерові.
Для закоханості характерні сумбурність почуттів і неконтрольовані емоції. Кохання є усвідомленим почуттям, яке можна контролювати. Йому властиво довіра, умиротворення.

 

Список використаних джерел:

  1. Психология подростка. Полное руководство. Под редакцией члена-корреспондента РАО А. А. Реана – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003.
  2. Путівник для батьків підлітків Територія Teens, http://www.psychologies.ru/int/teens/
  3. Вердербер Р., Вердербер К.: Психология общения. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003.
  4. Туркіне Т., Томша С., Болдішор В., Пріцкан В. Життєві навички: Підручник для X-XII класів. - Кишенев: Prut Internatonal, 2005.
  5. Glencoe Health: Student Handbook / Mary H. Bronson, Don Merki, Michael J. Cleary, Kathleen Middleton, Dinah Zike. - 9-th ed. - Glencoe / McGraw-Hill, 2007. - 832 p
  6. А.С. Помазкін, Сім'я. http://unsait.ru/psihologicheskij-centr/semya
  7. Крайг Г., Бокум Д.: Психология развития. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2005.
  8. Психология подростка. Полное руководство. Под редакцией члена-корреспондента РАО А. А. Реана – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003.

3.7 Психологічні компетентності

Зміст

Самоусвідомлення і самооцінка

Емоційна саморегуляція (самоконтроль)

Асертивність

Прийняття зважених рішень

Креативність

Уміння вчитися

 

Самоусвідомлення і самооцінка

 

Поняття самооцінки.

 
 

Самооцінка – це ставлення людини до себе і оцінка своїх особистих якостей, можливостей і місця серед інших людей у різних сферах життя.

 
   

 

Самооцінка має два компонента – когнітивний та емоційний. Когнітивний компонент відображає знання людини про себе, емоційний – її ставлення до себе. Знання про себе набуваються через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наростають емоціями, сила і напруженість яких залежить від того, наскільки значима для особистості отримана інформація.

Самооцінка формується в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії: шляхом спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку оточуючих, аналізу своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми.

Самооцінка визначає самосвідомість людини і змінюється протягом життя. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Види самооцінки.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. Адекватна самооцінка – це реалістична, самокритична оцінка себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Якщо адекватна самооцінка поєднується із загальним позитивним ставленням до себе, її називають здоровою.

Здорова самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтримці хороших стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів, в цілому вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує, і навіть підвищує їх самооцінку.

Людина із здоровою самооцінкою:

Неадекватна самооцінка може бути завищеною або заниженою.

Людина із сильно завищеною самооцінкою:

  • має ідеалізоване уявлення про себе, свою значущість, здібності і можливості;
  • стає «емоційно глухою», не прислухається до чужої думки;
  • невдачі пов'язує лише із зовнішніми чинниками і не визнає своїх помилок;
  • часто поводиться зарозуміло, хвастливо, зверхньо, грубість, демонструє агресивність і жорсткість.

 

Людина із сильно заниженою самооцінкою:

  • невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надмірно обережна;
  • гостро потребує підтримки і схвалення оточуючих, залежна від них;
  • конформна, легко піддається впливу інших людей;
  • страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися, довести всім і, перш за все самій собі, свою значимість;
  • ставить перед собою простіші цілі, ніж може досягти;
  • нерідко «занурюється» в свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль в своєму житті;
  • занадто вимоглива до себе, надмірно самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.

 

Занижена самооцінка робить людину невпевненою в собі, вона намагається уникати прийняття будь-яких дій або важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких складнощів. Стан постійного очікування небезпеки або ситуації, в якій доведеться приймати рішення, не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її в постійній емоційній і фізичній напрузі. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються складніше. Невпевненість в собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Формування самооцінки.

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найбільш суттєво впливають:

Самооцінка молодшого школяра.

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і занадто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їх навчальній мотивації і успішності. Молодші школярі потребують оцінки не так результату, як процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

Самооцінка в підлітковому віці.

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і більш стійка в старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значимість впливу однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію по відношенню до батьківської оцінки. Батьківська точка зору починає сприйматися лише як одна з можливих.

Але при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Тепле, уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. У той же час жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і грубими.

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів:

  • називати учнів на ім’я, проявляти шанобливе ставлення до кожного;
  • не критикувати зовнішність учня, соціальне становище сім'ї, не принижувати гідність;
  • роблячи зауваження, не зачіпати особистість учня, а висловлюватися тільки з приводу його поведінки або вчинків;
  • демонструвати однакові вимоги і однакове ставлення до всіх;
  • відзначати позитивні досягнення, результати роботи кожного учня і звертати на це увагу всього класу;
  • уникати порівнянь успіхів одного учня з успіхами інших;
  • доручати кожному виконання визначеного обов'язку в класі;
  • перетворювати невдачі учнів в позитивний навчальний і життєвий досвід;
  • уникати надмірної опіки, цікавитися думкою учнів та поважати її, заохочувати взаємодопомогу і взаємовиручку в класі.

 

Емоційна саморегуляція (самоконтроль)

 

Усе, що відбувається в нашому житті, ми спочатку оцінюємо емоційно, а потім раціонально. Іноді наша реакція випереджає думку, і ми діємо майже рефлекторно, приміром, коли виникає несподівана загроза життю. В окремих випадках швидка реакція корисна — вона може навіть врятувати людині життя. Однак часто вона є неадекватною, і ми розуміємо, що так не слід було чинити («Це був необдуманий вчинок, я діяв під впливом емоцій»). Такі дії можуть мати небажані наслідки — конфлікт, зіпсовані стосунки, підірвана репутація.

Надмірна емоційність властива підлітковому віку. Це пов’язано з гормональною перебудовою організму. Адже якщо до початку статевого дозрівання концентрація чоловічих і жіночих гормонів в організмі дитини стабільна, то в підлітковому віці вона зростає у 10–20 разів. Лікарі називають це «гормональним бунтом». Він зумовлює багато змін в організмі, у тому числі впливає на нервову систему, прискорює процеси збудження. Тому підлітки часто переживають сильні емоції, страждають від перепадів настрою, стресів і депресій.

Людина значною мірою є самокерованою системою. На фізіологічному рівні ми можемо спостерігати, як наш організм адаптується до змін, відновлюється після травми чи хвороби. Психіка людини також дуже пластична. Вона здатна долати навіть дуже сильні стреси, відновлюватися після потрясінь і гоїти душевні рани.

Значення самоконтролю у житті людини.

 
 

Емоційна саморегуляція (самоконтроль) — це розуміння природи емоцій, уміння розпізнавати їх і здатність володіти собою.

 
   

 

Саморегуляція допомагає досягати важливих цілей, уникати проблем, зберігати психологічну рівновагу і приймати зважені рішення в будь-якому віці й за будь-яких обставин.

Ось декілька причин, чому важливо розвивати навички самоконтролю:

  • Самоконтроль допомагає виживанню. В екстремальних ситуаціях це дозволяє уникнути паніки і приймати зважені рішення.
  • Контроль емоцій сприяє збереженню здоров’я. Відомо, що депресії і стреси є причиною багатьох захворювань. Самоконтроль дозволяє попереджувати частину їх згубних наслідків.
  • Самоконтроль допомагає уникати власноруч створених проблем. Багато негараздів, насамперед у стосунках, виникає через те, що люди неправильно діють чи говорять зайве, перебуваючи під впливом емоцій. Проблемою є і протилежна ситуація, коли люди повсякчас ігнорують власні емоції, не говорять про те, що їм не подобається чи викликає занепокоєння. Уміння правильно висловлювати свої почуття допомагає будувати здорові стосунки та мирно розв’язувати конфлікти.

 

Загальна стратегія самоконтролю.

Щоб зменшити емоційну напругу та навчитися керувати своїми емоціями можна використовувати декілька способів: релаксацію, дихання, візуалізацію. Загальна стратегія самоконтролю полягає у наступному (мал.).

 

Асертивність

 

Поняття асертивності. У житті майже щодня трапляються ситуації, коли необхідно звернутися по допомогу, чітко висловити свою позицію або від чогось відмовитися.

У таких випадках люди зазвичай поводяться по різному:

  • пасивно – нехтують власними інтересами і за будь яку ціну намагаються уникнути конфлікту;
  • агресивно – намагаються відстояти лише власну точку зору, не зважають ні на що;
  • упевнено (асертивно) ‑ відстоюють себе у такий спосіб, щоб не ображати інших.

 

Пасивні люди не вміють відстояти себе і зазвичай не можуть нікому відмовити, навіть якщо пропозиція невигідна для них або є небезпечною. Вони легше піддаються впливу реклами і оточення, більше ризикують стати жертвою шахраїв, бути залученими до небезпечної компанії, секти.

Агресивні люди нехтують ввічливістю, вдаються до погроз, лайки і фізичної сили. Через це їх не люблять, бояться, уникають і можуть звинуватити навіть у тому, чого вони не робили. Часто прямолінійність, жорсткість і напористість в спілкуванні не тільки межують з грубістю, але і маскують внутрішню нерішучість людини

 
 

Асертивність – це вміння відстояти себе у міжособистісних стосунках, поважаючи свої права і права інших людей. Це вміння домовлятися, враховуючи інтереси усіх сторін, вміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить, і рішуче - від того, що може бути небезпечним. Це впевнений, партнерський («на рівних») стиль спілкування. Асертивну поведінку ще називають гідною, дипломатичною, упевненою.

 
   

 

Переваги асертивності.

Асертивність допомагає:

  • висловлювати свої думки,почуття і пропозиції без звинувачень;
  • без проблем попросити про послугу чи допомогу;
  • без почуття провини відмовитися від того, що не підходить;
  • краще розуміти почуття і проблеми інших людей;
  • легше знаходити шляхи до порозуміння;
  • підтримувати рівноправні стосунки;
  • спокійно не погодитися з почутим.
  • запобігати маніпуляціям.
  • висловитися на захист іншої людини.

 

Ознаки і наслідки різних стилів поведінки.

Важливим для кожної людини є уміння розпізнати ознаки пасивної, агресивної і асертивної поведінки, а також їх наслідки (мал.).

У більшості життєвих ситуації асертивна манера спілкування є найкращою. Однак у деяких випадках доречно діяти пасивно, і навіть агресивно (мал.)

Уміння сказати «НІ»

У багатьох життєвих ситуаціях важливо не дозволити маніпулювати собою.

 
 

Маніпуляція - це завуальований психологічний тиск на людину з метою примусити її прийняти певне рішення чи виконати певну дію.

 
 

 

Деякі люди, коли хочуть будь-що домогтися свого, можуть умовляти, тиснути, шантажувати або навіть погрожувати: «Ти що, боїшся?», «Тобі що, складно?», «Ти ж не псуватимеш мені свято!», «Як це ти підеш і залишиш друзів?», «Довірся мені, якщо справді любиш», «Усі роблять це».

Почувши подібні фрази, важливо критично осмислити їх, перевірити, чи дійсно ця пропозиція відповідає вашим принципам, цінностям, бажанням і життєвим планам. Якщо ні, або якщо вона несе загрозу життю та здоров'ю, треба сміливо і рішуче сказати: «НІ». У цьому можуть допомогти такі поради:

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

  • У більшості ситуацій найкраще одразу висловити свою позицію і відмовити без пояснення причин та будь-яких виправдань. Уважно вислухайте співрозмовника і спокійно, але впевнено скажіть: «Ні, я не хочу», «Це не для мене».
  • Якщо треба відмовити другу чи іншій близькій людині, можна вибачитись або пояснити причину: «Вибач, немає настрою», «Щось не хочеться».
  • Якщо друзі наполягають, можна використати метод «заїждженої платівки», повторювати знову і знову: «Ні, я ж сказав», «Я не передумаю».
  • Послатися на зайнятість: «Ні, мені вже час, у мене завтра справи/тренування/ важлива зустріч /тест», «Ні, вибач. В мене інші плани».
  • Знайти поважну причину: «Я приймаю ліки, несумісні з алкоголем».
  • Використати гумор: «Мій собака мені цього не пробачить»
  • Протидіяти маніпуляціям. Наприклад, на слова: «Якщо ти мій друг, ти зробиш це» варто сказати: «Якщо ти мій друг, то не примушуватимеш мене до того, що я не хочу».
  • Якщо тиск продовжується, відмовитись від спілкування: «Я більше не хочу про це говорити», - і піти геть.

 

Прийняття зважених рішень і креативність

 

Поняття зважених рішень.

Рішення - це вибір найбільш прийнятної альтернативи з можливого різноманіття варіантів. Серед рішень, які доводиться приймати, є:

Планування своєї життєдіяльності і вирішення проблем, які виникають перед людиною, потребують від неї уміння критичного аналізу і прийняття зважених рішень.

 
 

Зважене (раціональне) рішення - продумане рішення, прийняте на основі вибору, порівняння варіантів і врахування багатьох чинників.

 
 

Як приймати зважені рішення

На прийняття рішень впливає безліч факторів. По-перше, це внутрішні потреби, цінності та уподобання людини. Важливо, щоб вона знала, чого хоче, що їй подобається, що їй необхідно і що вона цінує. По-друге, це зовнішні чинники - правила і закони, які потрібно дотримуватися, очікування оточуючих, інші зовнішні обставини життя людини.

Для прийняття зважених рішень використовують різні методи і способи. Одна з найбільш ефективних методик називається «Правило світлофора» і складається з трьох кроків:

Крок 1. Зупинись

Подумайте, чи можете ви прийняти рішення негайно. Не дозволяйте іншим квапити вас, краще почекати, ніж потім страждати від наслідків необдуманого рішення. Найгірші рішення люди приймають в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, тому завжди приймайте рішення тільки на тверезу голову. Не приймайте важливих рішень під впливом сильних емоцій. Якщо нервуєте або відчуваєте злість, потрібно для початку заспокоїтися, а потім намагатися зрозуміти суть проблеми і що від вас вимагається.

Крок 2. Подумайте

Перш ніж прийняти рішення, зберіть всю необхідну інформацію і зверніться за порадою до тих, кому довіряєте. Розгляньте всі можливі варіанти свого вибору (але не менше трьох) і визначте «плюси» і «мінуси» кожного з них. Уявіть, як будуть розвиватися події і, що ви будете відчувати. Також поставте себе на місце людей, яких цей варіант стосується.

Крок 3. Вибери

Зробивши вибір, візьміть на себе відповідальність за його наслідки. Це означає також готовність захищати своє рішення. Якщо ви впевнені у своїй правоті, зробити це буде не важко. Пам'ятайте, що ви маєте право і передумати. Якщо ви переконалися, що ваш вибір не найкращий, немає нічого поганого в тому, щоб визнати це і поміняти своє рішення. Сприймайте негативний результат не як поразку, а як корисний досвід, який допоможе уникати помилок в майбутньому.

 

Креативність

 

 
 

Креативність (творчість) - це здатність мислити вільно, знаходити свіжі ідеї, оригінальні рішення, швидко пристосовуватися до змін і нових обставин.

 
 

 

Креативність базується на трьох «стовпах» уяві, синергії, інтуїції.

  • Уява дозволяє бачити або чути у деталях кінцевий результат творчого процесу.
  • Синергія означає поєднання ідей із різних галузей науки, культури, технологій, а спільну роботу творчого колективу, в якому окремі учасники посилюють один одного.
  • Інтуїція веде до несподіваного, незапланованого відкриття. Інтуїція відіграє дуже важливу роль в творчості і в процесі прийнятті рішень, однак вона також базуватися на знаннях.

 

Творчі здібності допомагають розглянути проблему з усіх боків, оцінити можливі варіанти і наслідки, знайти оригінальні ідеї

Творчість і прийняття рішень.

У багатьох ситуаціях прийняття зважених рішень потребує творчого підходу до генерування нестандартних варіантів. У цьому можуть бути корисними метод мозкового штурму і використання аналогій та метафор.

Мозковий штурм.

Метою мозкового штурму є генерування якомога більшого числа варіантів рішень, включаючи неймовірні і фантастичні ідеї. Всі висловлені ідеї заносяться в список, незалежно від того, наскільки безглуздими вони здаються. Чим більше кількість висловлених ідей, тим більша ймовірність, що, принаймні одна з них, виявиться вдалою.

Щоб заохотити уяву, виключаються будь-яка критика висловлених ідей. Висновки про цінність ідей переноситься на наступну стадію мозкового штурму, де різні ідеї аналізуються, класифікуються, частково комбінуються з метою удосконалення.

Мозковий штурм можна проводити як індивідуально, так і групою людей. Після проведення мозкового штурму перелік можливих рішень повинен бути ретельно вивчений, щоб знайти рішення, з урахуванням накладених на це завдання обмежень - найчастіше фінансових, часових або етичних.

Аналогії та метафори.

Оригінальні ідеї або рішення часто приходять з усвідомлення аналогій і метафор. Багато «проривних» наукових і технологічних досягнень людства зроблено завдячуючи виявленні подібності (аналогій і метафор) між двома або більше сферами життєдіяльності.

 

Уміння вчитися

 

Необхідність навчання протягом всього життя.

В інформаційному суспільстві безперервне оновлення знань та уміння їх застосовувати набуває першорядного значення. Необхідність навчатися протягом життя стосується всіх професій. Тому одним із найважливішим є уміння вчитися самостійно, без зайвого напруження, отримуючи задоволення від навчання.

Умовами ефективного навчання є (мал.):

Ознаки активного навчання.

За активного навчання ми робимо більше і при цьому менше втомлюємось, а це, у свою чергу, приносить задоволення й стимулює наш ентузіазм (табл.).

Стилі навчання.

Існують чотири типові стилі навчання. Отримавши однакові завдання, «пірнальник», «мрійник», «логік» і «мандрівник» діятимуть по-різному (мал.).

Типові стилі навчання рідко трапляються в чистому вигляді. У житті ми поєднуємо різні підходи або використовуємо їх залежно від обставин (під час підготовки до іспитів, на самому іспиті, під час виконання проекту, на оглядовій екскурсії...). Якщо зрозуміємо, що наш стиль навчання не ефективний, можемо легко змінити його.

 

Список використаних джерел:

  1. Основи здоров'я: Підручник для 5 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2013.
  2. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2014.
  3. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. –
  4. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. –
  5. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу/ І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017.
  6. Психофізіологія емоцій https://www.br.com.ua/referats/Psychology/93337.htm.
  7. Способи саморегуляції емоційного стану http://toplutsk.com/articles-article_151.html
  8. .Словари и энциклопедии: http://dic.academic.ru
  9. Мастера психологии. Психология критического мышления. / Д. Халперн / пер. на рус. Н. Мальгина, С. Рысев, Л. Царук. – Питер, 2000. — 512 с.
  10. Чалдини Р. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! / Р. Чалдини, Д. Кенрик, С. Нейберг / пер. на рус. Н. Миронов, Л. Ордановская, Л. Царук, С. Чилингарова. – СПб. : прайм. ЕВРОЗНАК, 2002. – 256 с.

3.8 Соціальні компетентності

Зміст

Ефективне спілкування

Здатність до емпатії

Попередження і розв’язання конфліктів

Протидія шкільному булінгу

 

Ефективне спілкування

 

Поняття комунікації.

 
 

Спілкування (комунікація) - процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом повідомленнями.

 
   

 

Комунікативна компетентність є фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Удосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша точка зору стає зрозумілою іншим людям. Тому більш ймовірно, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Функції комунікації.

Комунікація виконує кілька важливих для життя людей функцій:

  1. Задоволення потреби в спілкуванні. Ми маємо потребу в інших людях так само, як в їжі, воді, даху над головою.
  2. Уточнення уявлення про себе. За допомогою спілкування ми дізнаємося, якими ми є та як люди реагують на нашу поведінку.
  3. Демонстрація поваги до іншого. Зустрівши знайому людину ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт» тощо. Ти самим ми показуємо, що вирізняємо цю людину серед інших, тобто демонструємо повагу.
  4. Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, але і, що ще більш важливо, встановлюємо стосунки.
  5. Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо шляхом спостереження, читання, перегляду телевізора. Іншу частину - через пряме спілкування з людьми.
  6. Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоч один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку - переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

Вербальне і невербальне спілкування.

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів - невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація - процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова - це сукупність слів, знаків і системи їх використання, загальних для людей одного і того ж мовного співтовариства.

Невербальна комунікація - обмін невербальними сигналами, які супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в даній культурі або даному мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування відноситься міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова - невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, коли ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, ми доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосу певну висоту, гучність, темп і тембр.

Бар’єри ефективного спілкування.

 

 
 

Ефективна комунікація - це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємну повагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

 
 


Здається, що може бути простіше спілкування: один говорить, інший слухає. Але цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник (рис.).

 

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наші бажання або мотиви наших вчинків. Але насправді дві людини можуть подивитися той же фільм, прочитати ту ж книгу і отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не співпадають.

Поради для ефективного спілкування.

  • Встановіть контакт зі співрозмовником. Для цього продемонструйте йому зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
  • Слухайте активно: подавайте співрозмовнику сигнали, що ви слухаєте уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
  • Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
  • Не переривайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
  • Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу думку, коли ви говорите, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Чим конкретніше буде висловлена ідея, тим простіше іншій людині зрозуміти її.
  • Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
  • Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовнику більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя тощо).

 

Гендерні відмінності невербального спілкування.

Невербальне спілкування чоловіків і жінок має істотні відмінності. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести «стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття» характеризуються як переважно чоловічі. А жести «тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі» розпізнаються як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, але й по різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.

 

Здатність до емпатії

 

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія (від грецьк. em – всередині, pathos – почуття), як особливий спосіб розуміння іншої людини, є невід’ємною частиною такого контакту. Людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

 
 

Емпатія - це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. 

 
 

 

Емпатія також вважається важливим чинником морального розвитку. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, сприяє розвитку гуманних стосунків, альтруїстичного стилю поведінки. Співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також є одним із засобів обмеження людиною своєї агресивності.

Емпатійність виявляється у:

  • терпимості до вираження емоцій іншими людьми;
  • намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника;
  • готовності адаптувати своє сприйняття конкретної ситуації до сприйняття її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається.

 

Рівні емпатії.

Розрізняють 3 рівні емпатії.

  1. Низький рівень. Людина відчуває складність у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
  2. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою проблемою. Розуміє емоційні вчинки інших людей, але вважає, що не слід виставляти свої почуття напоказ.
  3. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Співпереживає близьким і стороннім людям.

 

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Це, наприклад: менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі.

Наслідки порушення рівня емпатії.

Дітям з високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак занадто високий рівень емпатії молодших школярів може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені розрізняти емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти з допомогою агресії.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому випадку говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні діти часто завдають іншим біль, щоб отримати те, що хочеться. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один ‑ його зазвичай підтримають інші. Емпатія також набувається в процесі соціалізації, що передбачає розвиток здатності приймати соціальні ролі й установки інших.

Великий вплив на розвиток емпатї має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка та школи до процесу виховання долучаються педагоги. Розвиток емпатії залежить від того, як вчитель сприятиме розвитку стосунків між дітьми, як проявляє емпатію до учнів, як допомагає дітям вирішувати конфлікти. Емпатійність дітей виявляється в їх ставленні до тварин та піклуванні про них.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Дитина самостійно вчиться слухати іншу людину, вникати в тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженнями від почутого. Прагнути розібратися в собі – важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомила свої думки, почуття, стремління – вона починає глибоко розуміти мотивацію інших людей.

Мистецтво є потужним засобом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в інший світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, хороші фільми, читаючи книги людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи тим самим здатність до емпатії.

Деякі інтерактивні методи, які можна застосовувати в класі, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій та ситуацій (case study).

 

Попередження і розв’язання конфліктів

 

Поняття конфлікту.

У перекладі з латини конфлікт (conflictus) означає «зіткнення». Конфлікти виникають тоді, коли в суперечність вступають інтереси і бажання однієї людини (наприклад, якщо вона одночасно хоче подивитися цікавий фільм і підготуватись до контрольної) або інтереси і бажання двох чи більше людей, соціальних груп.

Конфлікти людини із собою — внутрішні конфлікти, а між різними людьми або їх групами — зовнішні. Зовнішні конфлікти можуть виникати між двома або більше особами (міжособистісні), особою і групою осіб (особистісно-групові) або між двома чи більше групами (міжгрупові).

Уміння конструктивно розв’язувати конфлікти є ознакою зрілої особистості. Воно допомагає розбудовувати здорові стосунки і підтримувати високий рівень благополуччя.

Дехто вважає, що конфлікти — винятково негативне явище, і тому намагається за будь-яку ціну уникати їх або, поки є змога, не визнавати їх існування. Але це неправильно. Конфлікти — є невід’ємною частиною людських стосунків. Виникають вони через те, що кожна людина є унікальною і неповторною: має відмінні від інших погляди, уподобання і переконання, власні інтереси і бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами інших.

Конфлікти поглядів. Коли люди спілкуються між собою, разом навчаються, працюють, або відпочивають, іноді з’ясовується, що вони по різному розуміють, що є необхідним, важливим, чи правильним. Якщо вони мають різну віру, переконання або їм подобаються чи не подобаються певні речі (одяг, музика тощо), вони ніби спілкуються різними мовами. Те, що для одного «добре», може бути «поганим» для іншого; те, що одному подобається, в іншого може викликати відразу. У такому разі між ними можуть виникати конфлікти поглядів.

Розв’язання такого конфлікту не означає, що його учасники мають змінити свою віру чи переконання. Тут доречно пригадати народну мудрість: «Про смаки не сперечаються». Дуже важливо розвинути у собі толерантність – уміння визнавати і поважати право іншої людини на власну, відмінну від нашої, думку і пам’ятати, що толерантність – це пошук того, що об’єднує, а не роз’єднує людей.

Конфлікти інтересів. Зіткнення інтересів, або ігнорування однією стороною інтересів і потреб іншої – друга група причин, з яких виникає переважна більшість конфліктів інтересів. Якщо люди діють без врахування інтересів іншої сторони, такі конфлікти навіть у випадку примирення не вичерпуються і можуть тривати роками.

Стадії розвитку конфліктів 

У розвитку конфліктів виділяють п’ять стадій: виникнення конфліктної ситуації; усвідомлення конфлікту; початок відкритого протистояння; ескалація конфлікту; завершення конфлікту.

  1. Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні двох або більше людей, інтереси чи переконання яких істотно відмінні.
  2. Усвідомлення конфлікту настає тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично і недоброзичливо думає про них або уникає контактів з ними.
  3. Початок відкритого протистояння — момент, коли один з учасників наважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатися чи нападати.
  4. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції та висувають вимоги. Вони можуть і не усвідомлювати власних інтересів, не розуміти глибинної суті конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів — слів або дій, що розпалюють конфлікт.
  5. Завершення конфлікту можливе у разі його розв’язання (досягнення компромісу), згасання конфлікту через втрату зацікавленості учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

 

 

Способи розв’язання конфліктів

Існують різні способи розв’язання конфліктів (мал.).

У більшості ситуацій найкраще розв’язувати конфлікти шляхом переговорів. Однак іноді краще відсторонитися від конфлікту або піти на поступки чи рішуче відстоювати свою позицію.

 

1. Коли краще відсторонитися від конфлікту:

  • коли всім потрібно заспокоїтися;
  • коли потрібно продумати аргументи;
  • коли немає шансів залагодити суперечку.

2. Коли варто поступитися:

  • коли розумієш, що не правий;
  • коли предмет спору є більш важливим для інших, ніж для тебе;
  • коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
  • коли небезпечно будь-яке загострення стосунків (наприклад, у ситуації виживання).

3. Коли варто рішуче боротися:

  • якщо рішення конфлікту іншим способом може нашкодити тобі або близьким;
  • якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
  • коли даєш відсіч зловмисникам.

 

 

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

  • Розберіться, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтесь з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні і тактовні запитання.
  • Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилась. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє вирішенню конфлікту.
  • Слідкуйте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слова «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, вирішуйте основну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
  • Слідкуйте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що ви відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь-ласка, краще не обіцяй того, що не можеш зробити»).
  • Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає можливість продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації - одна з умов управління конфліктом.

 

 

Протидія шкільному булінгу

 

Протидія булінгу.

Булінґ (цькування ) – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або створити негативне середовище для людини.

Зазвичай в якості об'єкта знущань (жертви) булінґу обираються ті, в кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна приналежність.

Форми цькування.

Найпоширенішими формами цькування є:

  • Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.
  • Образливі жести або дії, наприклад, плювки.
  • Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити.
  • Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.
  • Вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
  • Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).
  • Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (смс-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), розпускання чуток і пліток.

 

 

Наслідки шкільного насилля.

Жертви булінґу переживають важкі емоції - почуття приниження та сором, страх, розпач і злість. Цькування вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

Поради дітям – жертвам цькування.

  • Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не говорить про боягузтво, адже навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
  • Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/ кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
  • Стримуйте гнів і злість. Адже це - саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
  • Не вступайте в бійку. Кривдник тільки і чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
  • Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

 

Що можуть зробити вчителі

Вирішальна роль у боротьбі з булінґом у школі належить вчителям. Але впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

  • Всі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання, і нетерпимість є неприйнятними в школі.
  • Кожен повинен знати про те, в яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру повинно бути включено в шкільну програму.
  • Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
  • Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
  • Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
  • При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов'язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
  • В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
  • Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.
  • Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
  • Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичкам ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 

Список використаних джерел:

  1. Бадалев А.А., Каштанова Т.Р. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии// Групповая психотерапия при неврозах / Под ред. Б.Д.Карвасарского и В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
  2. Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. – СПб.:прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
  3. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) // Алатон. – 2017.
  4. Глобальне опитування про булінг ЮНІСЕФ http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
  5. Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : “Ранок”, 2014. – 144 с.
  6. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
  7. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2014.
  8. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  9. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017.
  10. Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности. Одесса, 1995.
  11. Стоп булінг – Режим доступу: <http://stopbullying.com.ua> - 31.10.2017
  12. Ю.Д. Бойчук, О.С. Бородіна, О.М. Микитюк. Інклюзивна компетентність майбутнього вчителя основ здоров’я. http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf
  13. ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.

3.9 Стать і гендер

Зміст

Стать і гендер

Гендерні ролі та гендерна рівність

Гендерні стереотипи

Гендерна ідентичність

Гендерне і сексуальне насильство

Як уберегтися від сексуального насильства

 

Стать і гендер

 

Стать визначає, є людина чоловіком чи жінкою. Вона зумовлена структурою генів і є поняттям біологічним.

Від статі залежить будова статевих органів, можливість стати матір’ю чи батьком, а також деякі інші ознаки: пропорції тіла (зріст, ширина плечей, об’єм стегон), розподіл жирових тканин, кількість волосся на тілі й на обличчі, особливості статевого дозрівання, м’язова сила, витривалість, риси обличчя, тембр голосу і навіть міміка й хода.

Ознаки статі формуються у процесі статевого розвитку людини від моменту зачаття до досягнення нею статевої зрілості.

Гендер (статева роль) — поняття культурне і соціальне. Воно визначає риси характеру та особливості поведінки, які вважають характерними для чоловіків і жінок у певному суспільстві.Наприклад, у більшості культур жінкам приписують такі риси характеру, як турботливість, поступливість, емоційність, а чоловікам — лідерство, стриманість.

Реальна поведінка конкретної людини може відповідати прийнятій у суспільстві, а може, навпаки, вважатися характерною для протилежної статі. Так, чоловіки бувають мужніми і турботливими, а жінки — ніжними й енергійними. У цьому немає нічого поганого. Більше того, вважається, що поєднання в одній людині традиційно чоловічих і жіночих рис характеру робить її повноцінною і надзвичайно дієздатною особистістю, яка обирає стиль поведінки залежно від конкретної ситуації, а не обмежується тим, що відведено для її статі.

Ознаки статі: Ознаки гендера:
  • з’являються самі по собі (без зовнішнього впливу)
  • є універсальними, не залежать від країни, культури, релігії (наприклад, тільки жінки народжують дітей)
  • ніколи не змінюються в історичному процесі
  • властиві лише одній статі
  • є культурною традицією
  • суттєво відмінні в різних країнах і навіть в одній країні (залежно від населеного пункту чи соціального прошарку)
  • можуть змінюватися з часом
  • властиві людям різної статі

 

Гендерні ролі та гендерна рівність

 

Від народження батьки виховують дитину відповідно до її статі. З цього приводу в усіх країнах існує чимало традицій. Наприклад, дівчаткам купують одяг рожевого кольору, а хлопчикам — блакитного; дівчаткам дарують ляльки, а хлопчикам — машинки.

Батьки заохочують поведінку дитини, яка відповідає їхнім уявленням про те, як мають поводитися хлопчики і дівчатка. Формування гендерних ролей відбувається і під впливом вихователів, учителів, церкви, сусідів, телебачення.

.

Поняття гендерної рівності означає, що всі люди мають свободу вибору для розвитку своїх особистих здібностей без обмежень, пов'язаних з гендерними ролями і стереотипами.

Гендерна рівність виключає подвійні стандарти щодо чоловіків і жінок, тобто різне ставлення до людей в залежності від їх статі та гендерної ідентичності. Гендерна рівність не скасовує статевих і гендерних відмінностей, але дозволяє кожній людині знайти свій спосіб самореалізації, визначити свій життєвий вибір незалежно від звичних гендерних стереотипів.

 

Гендерні стереотипи

 

Спрощені уявлення про те, як мають поводитися люди різної статі, який одяг носити і чим займатися, називають гендерними стереотипами.

Гендерні стереотипи відображають те, що є характерним для більшості людей тієї чи іншої статі, і не враховують індивідуальних особливостей. Наприклад, емоційність вважається характерною жіночою рисою, а стриманість — чоловічою. Однак є чимало емоційних чоловіків і стриманих жінок .

Прийняті у суспільстві гендерні стереотипи впливають не лише на те, чого дівчата і хлопці навчаються і чим займаються, а й на їхні стосунки, у тому числі й статеві. Ці стереотипи визначають, як дівчата і хлопці повинні поводитися до заміжжя, хто з них має бути ініціатором стосунків, хто відповідає за можливі негативні наслідки (наприклад, вагітність).

Більшість гендерних стереотипів допомагають хлопчикам і дівчаткам підготуватися до соціальних ролей, які вони виконуватимуть у дорослому житті — матері чи батька, чоловіка чи дружини. Але частина гендерних стереотипів сформувалася дуже давно, в цілком інших історичних умовах. Багато з них застаріли й нерідко обмежують можливості людей у сучасному світі.

Деякі гендерні стереотипи особливо небезпечні, оскільки підвищують уразливість в умовах епідемії ВІЛ/СНІДу. На початку епідемії здавалося, що ризик інфікування ВІЛ для жінок мінімальний, оскільки вона стосувалася переважно чоловіків — споживачів ін'єкційних наркотиків. В останні десять років ситуація кардинально змінилася, і жінки з периферії епідемії перемістилися в її епіцентр. Коли епідемія виходить за межі споживачів наркотиків, найбільш постраждалою соціальною групою стають жінки, які інфікуються від своїх чоловіків і статевих партнерів.

 

Гендерна ідентичність

 

Гендерна ідентичність ‑ це відчуття людиною своєї статі незалежно від того, чи є вона біологічно жінкою або чоловіком. Гендерна ідентичність формується в процесі виховання і соціалізації.

У два роки дівчатка і хлопчики знають свою стать, але не до кінця розуміють, що це означає. Дорослішаючи, дитина вчиться розрізняти стать оточуючих за зовнішніми ознаками: одягом, зачіскою, рисами обличчя. До семи років дитина усвідомлює незмінність своєї біологічної статі і починає формувати свої гендерні установки.

У підлітковому віці бурхливе статеве дозрівання, зміна форм тіла, романтичні переживання, еротичні бажання стимулюють формування гендерної ідентичності. Відбувається активне освоєння форм поведінки і становлення характеру під впливом соціальних норм і очікувань.

Хлопчик-підліток, прагнучи показати свою мужність, не тільки займається спортом, проявляє рішучість, силу, але й активно демонструє інтерес до дівчаток і питань сексуальних стосунків. Якщо ж він уникає цього і у нього помічають «дівчачі» властивості, то він неминуче стає мішенню для насмішок.

Дівчата в цей період турбуються про свій зовнішній вигляд та привабливість для протилежної статі. При цьому під впливом традиційних уявлень про жіночність вони помічають, що їх «слабкість» і «безпорадність» привертає увагу хлопчиків, яким хочеться проявити свої вміння і силу, виступити в ролі захисника і покровителя.

Підлітки починають орієнтуватися на ті стереотипи поведінки, що прийняті в їхньому середовищі і активно пропагуються масовою культурою. Сьогодні ідеалом дівчини може стати сильна, успішна і самостійна жінка. Все рідше домінування чоловіка в любові, родині й колективі сприймається як норма. Нинішні підлітки і молоді люди більш ліберальні в своїх поглядах на сексуальність і гендерні ролі.

Процес формування гендерної ідентичності не завершується в юності, фактично він триває упродовж всього життя. Зі зміною суспільних уявлень про належну гендерну поведінку, людина «підлаштовується» під нові очікування і правила.

 

Гендерне і сексуальне насильство

 

Насильство в широкому сенсі ­‑ це примус людини зробити щось проти її волі. Розрізняють фізичне, психологічне, сексуальне, економічне і соціальне насильство. Необхідною умовою можливого насильства є нерівність сил і статусу.

Гендерне насильство - це будь-яка форма насильства, спричинена через гендерну ідентичність. Міжнародна доповідь ООН 2006 року про насильство щодо дітей наголошує, що об'єктами сексуального та гендерного насильства і знущань з боку викладачів-чоловіків і хлопчиків-однокласників стають дівчатка, а також люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією.

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації є порушенням фундаментальних прав людини так само, як дискримінація за ознакою раси, статі, кольору шкіри, інвалідності або релігії.

Сексуальне насильство - це примус людини до сексуальних відносин проти її бажання і волі.

 

Види сексуального насильства
Зґвалтування
  • статеві стосунки з застосуванням насильства чи загрози їх застосування
Сексуальне насильство
  • образливі коментарі, натяки, погляди сексуального характеру
  • демонстрація статевих органів
  • небажані дотики і обмацування частин тіла
  • підглядання
  • обман, шантаж, залякування, щоб примусити до сексуальної близькості
  • примус до проституції
  • демонстрація порнографії
Сексуальне насильство щодо дітей

примус або заохочення дітей до:

  • оголення
  • сексуальних дотиків до тіла іншої людини
  • до участі у дорослих «сексуальних іграх»
Сексуальне домагання
  • вуличні домагання («Гей, красуня, як щодо повеселитися?»)
  • дотики і притискання в громадському транспорті, на дискотеці, в черзі
  • «знаки уваги» водіїв таксі, незнайомих людей в ліфтах, у купе поїзда
  • вульгарні жарти, зауваження, непристойні жести
Сексуальна експлуатація
  • примус до занять проституцією
  • систематичне використання однією людиною іншої для задоволення сексуальних потреб (надання сексуальних послуг)

 

Як уберегтися від сексуального насильства

 

Зменшити ризик потрапити в ситуацію, коли може відбутися сексуальне насильство, дітям і підліткам допоможуть наступні поради.

  • знайомте з батьками своїх друзів, завжди говоріть батькам, куди і з ким йдете;
  • уникайте проводити час з людиною, з якою відчуваєте себе незручно або незатишно;
  • пам’ятайте, що відвертий одяг і занадто розслаблена поведінка можуть спровокувати нездоровий інтерес;
  • двозначні натяки, багатозначні погляди, дотики можуть створити враження, що ви не проти інтимних відносин;
  • уникайте їздити «автостопом», не підтримуйте розмову з малознайомими і нетверезими людьми, не приймайте гроші або подарунки від незнайомців, не погоджуйтесь зайти до когось додому, коли там більше нікого немає;
  • у більшості випадків замах сексуального характеру на дітей / підлітків скоюють знайомі їм люди. Якщо хтось із знайомих приділяє занадто багато уваги, робить подарунки, необхідно розповісти про це батькам або іншому дорослому, якому довіряєте;
  • не погоджуйтесь на пропозицію друга або подруги провести час з незнайомими хлопцями або дівчатами, наприклад, в чиїйсь квартирі;
  • ніколи не заходьте в ліфт з незнайомою людиною, не сідайте в машину до незнайомців (навіть якщо за кермом жінка), не розмовляйте з незнайомими людьми на вулиці;
  • не залазьте в підвали і на горища; уникайте безлюдних і неосвітлених місць;
  • якщо вас переслідують на вулиці, не заходьте в незнайомі будинки і двори, біжіть туди, де багато людей і просіть про допомогу;
  • якщо вас схопили, переконайтеся, що насильник не озброєний (інакше будь-який опір може виявитися марним і небезпечним), кричіть і чиніть опір. При цьому краще кричати «Пожежа» - це відразу приверне увагу людей. Якщо вам затискають рот рукою, вкусіть за руку, постарайтеся вирватися і втекти.

 

Список використаних джерел:

  1. У. Мастерс, В. Джонсон, Р. Коллодні «Основи сексології» (Світ, 1998).
  2. Рада Європи (2011), Доповідь про дискримінацію на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Європі, 2-е видання, Париж, Рада Європи.
  3. Відповідні заходи системи освіти на буллінг, викликаний гомофобією. ЮНЕСКО, 2012р.
  4. Сайт для підлітків "Дорослішаємо разом" http://sexualeducation.org.ua/My_Rights/Defence_violence/index.html

3.10 Загальний і статевий розвиток підлітка

Зміст

Розвиток і зрілість людини

Статеве дозрівання

Статева система дівчат і хлопців

 

Розвиток і зрілість людини

 

Розвиток людини — це якісні фізіологічні та психологічні зміни, що тривають від народження до досягнення зрілості (або до кінця життя). Розвиток людини відбувається у процесі:

Виділяють три складові зрілості: фізіологічну (біологічну), психологічну, соціальну (мал.).

 

 

Статеве дозрівання

 

Фізіологічна (біологічна) зрілість настає з припиненням росту та розвитку всіх систем організму, в тому числі репродуктивної (статева зрілість). Якщо дитина живе в нормальних побутових умовах і добре харчується, фізіологічне дозрівання відбудеться само по собі і завершиться приблизно у 20 років. Ознаками фізіологічної зрілості є:

Статева зрілість настає дещо раніше, ніж біологічна. З цим пов’язані ризики підліткових вагітностей як для матері, так і для дитини.

Статеве дозрівання є складовою біологічного дозрівання. Воно починається із значним виробленням в організмі статевих гормонів. У статевому дозріванні дівчинки вирішальну роль відіграють гормони естроген і прогестерон; хлопця — тестостерон.

Першою фізичною ознакою статевого дозрівання є швидкий ріст, який називають «стрибком росту». Дитина, яка до цього щорічно виростала на декілька сантиметрів, тепер за рік може витягнутися на кільканадцять.

Першими починають видовжуватися кістки: спочатку в долонях і стопах, а згодом у кінцівках. Цим пояснюється деяка незграбність, з якою підлітки тримають предмети, а також їхня «журавлина» хода і те, що вони нерідко перечіпляються за свої ноги. Один хлопець якось поскаржився, що це наче підбирати монети бейсбольною рукавичкою і ходити в ластах.

Змінюється й форма обличчя — воно втрачає дитячу пухкість, збільшується чоло, загострюються вилиці та підборіддя.

Згодом з’являються вторинні статеві ознаки. Загалом статура хлопців розвивається за чоловічим, а дівчат — за жіночим типом (мал.).

Строки і темпи статевого дозрівання.

У середньому статеве дозрівання у дівчат починається на один-два роки раніше, ніж у хлопців. Тому дівчата у п’ятому-шостому класі, як правило, вищі й старші на вигляд ніж хлопці. Але це тимчасово. За два-три роки більшість хлопців наздоженуть і переженуть дівчат. Строки і темпи статевого дозрівання можуть як надати деяких переваг так і спричинити проблеми у підлітків обох статей.

Хлопці, які дозрівають раніше за своїх однолітків, отримують несподівані переваги у зрості та фізичній силі. Це певний час найбільше цінується у підлітковому середовищі й допомагає їм стати лідерами.

Хлопці, які дозрівають пізніше, можуть певний час почуватись аутсайдерами, але це навчає їх жити в умовах конкуренції і спонукає до розвитку характеру та вольових якостей.

У дівчат дещо інша ситуація. Ті, хто розвивається раніше, випереджають у розвитку не лише хлопців, а й більшість своїх однокласниць. Це іноді породжує відчуття самотності. Але така ситуація тимчасова. Досліджено, що дівчатка, які починають розвиватися пізніше, згодом виростають вищими за тих, у кого статеве дозрівання почалося раніше.

Насправді кожен має свій біологічний «календар розвитку». Він запрограмований генетично, і цим календарем підлітки більше схожі чи своїх батьків, ніж на однокласників чи інших однолітків.

 

Статева система дівчат і хлопців

 

Головна відмінність між статями — у будові статевих органів, які формуються ще до народження малюка і визначають можливість у майбутньому стати матір’ю чи батьком. Так, у яєчниках новонародженої дівчинки уже міститься від 40 000 до 500000 незрілих яйцеклітин. Деякі з них згодом дозріють, а кілька за відповідних обставин започаткують нове життя.

Репродуктивна система дівчат.

Складається із молочних залоз і статевих органів. Молочні залози розташовані на грудній клітці дівчини. Жіночі груди унікальні за формою і розміром і можуть змінюватися протягом усього життя. Одна молочна залоза можуть бути трохи більша за іншу ‑ це цілком нормально.

До зовнішніх статевих органів (геніталій) відносяться: лобок, великі і малі статеві губи, клітор.

До внутрішніх статевих органів належать піхва, матка, маткові труби і яєчники.

  • Лобок - нижня частина живота, шкіра якої в підлітковому віці починає вкриватися волоссям. Нижче лобка розташовані м'які шкірні складки, які закривають статеву щілину ‑ великі статеві губи, верхня частина яких також покрита волоссям. Під ними знаходяться малі статеві губи, які догори звужуються і сходяться біля клітора. Таке анатомічна будова і оволосіння призначене для захисту організму від потрапляння в нього інфекції.
  • Піхва (вагіна) ‑ м'язовий орган у вигляді еластичної трубки довжиною 5-9 см, верхнім кінцем охоплює шийку матки, а нижнім кінцем відкривається в статеву щілину. У дівчат отвір входу в статеву щілину закрито, так званою дівочою плівою, яка має, як правило, невеликий отвір. При першому статевому акті пліва зазвичай розривається, при цьому спостерігається невелика кровотеча. З піхви бувають виділення. Це нормальне явище. Ці виділення зазвичай прозорі або злегка молочно-білі і можуть бути злегка жовтуватими, коли висихають на трусиках. Це натуральне мастило зберігає піхву здоровою. Під час овуляції виділень може бути більше.
  • Шийка матки являє собою м'язовий орган, розташований на дні піхви. У центрі шийки матки у вигляді точкового отвору знаходиться вхід в канал, що веде в порожнину матки. Сперматозоїди по каналу потрапляють з піхви в порожнину матки і далі в маткову трубу, прагнучи з'єднатися з яйцеклітиною. Через цей канал з порожнини матки виділяється менструальна кров.
  • Матка - порожнистий м'язовий орган розміром з маленьку грушу. Під час вагітності плід ( майбутня дитина) знаходиться в порожнині матки, де проходить весь шлях розвитку від заплідненої яйцеклітини до зрілого плоду. Матка в міру зростання плоду розтягується і збільшується в розмірах. Якщо запліднення не відбулося, то внутрішня поверхня матки щомісяця змінюється і виходить під час менструації.
  • Маткова (фаллопієва) труба ‑ парний орган, який з'єднав яєчники і матку. Як тільки з яєчника виходить яйцеклітина, вона спускається вниз по матковій трубі до матки. При заплідненні сперма і яйцеклітина зазвичай зустрічаються в фаллопієвій трубі.
  • Яєчники ‑ дві статеві залози, розміром 2,5х3 см, розташовані в порожнині малого таза по обидва боки від матки. Коли у дівчини починаються менструації, її яєчники починають виробляти по одній яйцеклітині на місяць. Процес дозрівання і виходу яйцеклітини з яєчника називається овуляцією. В результаті злиття яйцеклітини зі сперматозоїдом (запліднення) може розвинутися новий організм. Крім того, яєчники виробляють гормони, що відповідають за нормальне функціонування репродуктивних органів і вторинні статеві ознаки (голос, розвиток молочних залоз, оволосіння за жіночим типом і ін.). Діяльність яєчників залежить від віку і стану організму жінки.

 

Менструальний цикл.

Менструальний цикл — це період від першого дня менструації до першого дня наступної. Нормальним вважається менструальні цикли тривалістю від 20 до 35 днів. Перша у житті менструація називається менархе.

У першій половині менструального циклу відбувається менструація. Вона триває від 3 до 7 днів. У яєчнику тим часом дозріває нова яйцеклітина. На 14-й день відбувається її овуляція — вихід з яєчникового фолікула до фалопієвих труб.

У другій половині менструального циклу яйцеклітина рухається по фалопієвих трубах до матки. У яєчнику паралельно відбувається розвиток і деградація залишків яєчникового фолікула, а в матці нарощується слизова оболонка, готуючись прийняти запліднену яйцеклітину.

Якщо запліднення не відбулося, на початку наступного циклу знову відбувається менструація і слизова оболонка матки вимивається з кров’ю. Відео «Чому в жінок відбувається менструація» можна переглянути тут або в додаткових матеріалах до теми.

Репродуктивна система хлопців.

Репродуктивні (статеві) органи юнаків складаються з внутрішніх та зовнішніх.

До зовнішніх статевих органів належать статевий член і мошонка, до внутрішніх - яєчка, передміхурова залоза, сечовипускальний канал і сім'явивідні протоки.

  • Мошонка - це шкірний мішечок, в якому знаходяться яєчка та їх придатки. Мошонка розташована зовні тіла невипадково: для дозрівання сперми потрібна температура нижче, ніж температура тіла. Висока температура (вище 38 ° С) знижує активність сперматозоїдів. Коли холодно, мошонка може зменшуватися в розмірах, тобто зморщуватися, а коли тепло - її шкіра стає гладкою.
  • Статевий член (пеніс) має канал для виведення сечі і сперми. У статевому члені розрізняють корінь, тіло і головку. Головка статевого члена покрита тонкою рухливою шкірною складкою (крайня плоть). При сексуальному збудженні відбувається посилений приплив крові до статевого члену, і одночасно зменшується відтік крові від нього, в результаті чого він твердне і збільшується. Такий стан називається ерекцією.
  • Яєчко - статева залоза, в якій відбувається утворення чоловічих статевих клітин (сперматозоїдів) і яка виділяє в кров чоловічі статеві гормони (тестостерон). У чоловіка є два яєчка, одне може бути розташоване трохи нижче іншого.
  • Передміхурова залоза (простата) знаходиться за сечовим міхуром. У ній виробляється рідина, яка допомагає сперматозоїдам активно рухатися.
  • Сечовипускальний канал (уретра) - трубка, яка виходить із сечового міхура, проходить через передміхурову залозу і статевий член. Через нього виводиться сеча і сперма
  • Сім'явивідні протоки - тонкий трубчастий парний орган. Він служить для транспортування сперматозоїдів з придатка яєчка.
  • Сперма (насіннєва рідина) - рідина, яка виділяється з статевого члена при еякуляції (сім'явиверженні). Вона складається з сперматозоїдів і рідин, які сприяють руху сперматозоїдів і збагачують її живильними речовинами.

 

Ерекція і полюції.

Під час ерекції кров припливає до пеніса, він твердіє і його розмір збільшується. Якщо у розслабленому стані його довжина 3 — 12 см, то у стані ерекції він збільшується до 14 — 18 см.

Найчастіше ерекції трапляються під впливом сексуального подразника. Та у підлітків вони іноді несподівано виникають у найнезручніший час, приміром, коли хлопець відповідає біля дошки.

Полюції — мимовільне сім’явиділення (еяколяція), не пов’язане зі статевим актом. Вони діють як клапан для попередження застою сім’яної рідини в організмі. Полюції бувають денними і нічними.

Нічні полюції — нормальне явище для статевозрілого юнака. Вони відбуваються 1 — 2 рази на тиждень або рідше до початку регулярного статевого життя. Також трапляються і в дорослих чоловіків у період утримування або якщо їхня сексуальна активність не відповідає потребам.

Денні полюції бувають адекватними і неадекватними. Неадекватні полюції можуть виникати під впливом не сексуальних подразників — від хвилювання, страху або, навпаки, від радості чи сміху. Це може трапитися у транспорті, при заняттях спортом. Часті неадекватні полюції — привід для негайного візиту до лікаря.

Інтимна гігієна.

У підлітковому віці потрібно більше уваги приділяти питанням чистоти і гігієни. Необхідно щодня обмивати зовнішні статеві органи, стежити за чистотою шкіри обличчя і тіла в цілому, частіше приймати душ і користуватися дезодорантом, бажано щодня міняти нижню білизну, шкарпетки або панчохи і колготки.

Дівчатам про гігієну

  • підмивайтеся тільки теплою водою, в напрямку від лобка до анального отвору і обов'язково чистими руками. У критичні дні не приймайте ванну, намагайтеся не купатися в басейні і тим більше в відкритому водоймищі, навіть якщо ви користуєтеся тампоном.
  • не використовуйте для інтимної гігієни мочалки і губки - вони можуть пошкодити ніжну слизову оболонку, що загрожує занесенням різних інфекцій.
  • під час гігієнічних процедур не варто проводити спринцювання (промивання піхви). Через це вимивається природне мастило, що може спровокувати сухість і подразнення тканин піхви.
  • користуйтеся окремим м'яким рушником для інтимної гігієни. Він завжди має бути чистим.

У період місячних:

  • омивайте зовнішні статеві органи пару раз в день, при цьому змінюючи прокладку.
  • коли прокладка для менструації заповнитися на одну третину, її потрібно замінити на нову. Прокладки також рекомендується міняти після кожного спорожнення кишечника, а в середньому за добу ‑ не рідше чотирьох-п'яти разів.
  • тампони потрібно міняти не рідше, ніж раз в 2-4 години. Однак занадто часта зміна тампона може привести до подразнення і сухості в піхві.
  • не залишайте тампон всередині тіла на ніч - в нічний час краще користуватися прокладками.
  • якщо дівчина не мала статевих контактів, користуватися тампонами їй не бажано. Якщо отвір в дівочої пліви (через яку і виходить менструальна кров) занадто вузький, то користуватися тампоном може бути незручно, є невелика ймовірність пошкодити пліву.

 

Юнакам про гігієну

  • стежте за тим, щоб залишки сечі не потрапляли на нижню білизну. Для цього можна використовувати м'який туалетний папір, вологі серветки для інтимної гігієни.
  • щодня приймайте душ, мийте пахову область. При цьому необхідно оголювати головку статевого члена і ретельно змивати залишки сечі і сперми (виділень), які накопичуються в складках крайньої плоті. Це допоможе уникнути неприємного запаху і зменшить ризик появи у чоловіка запалення статевих органів. Після водних процедур необхідно насухо витерти статевий орган м'яким рушником або серветкою. Рушник має бути особистим, і його потрібно використовувати тільки для інтимної зони.
  • чоловіча білизна має бути легкою і зробленою з повітропроникної бавовняної тканини. Використання трусів з синтетики, а також моделей, які щільно прилягають до тіла, буде перешкоджати нормальній циркуляції повітря в паховій області і як наслідок - підвищення температури, яке особливо небезпечно для яєчок.

 

Список використаних джерел:

  1. Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / Под ред. А.М. Куликова.–СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.
  2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  4. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017.
  5. Для тебе. Дівчатам від 13 до 18. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2003.
  6. Для тебе. Хлопцям від 13 до 18. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2003.

Додаткові Матеріали

Чому в жінок відбуваються менструації?

Спільною ознакою деяких ссавців нашої планети є наявність менструального циклу. Люди входять до невеликої групи тварин, які мають менструацію. Так в чому ж сенс цього рідкісного процесу?

 

3.11 Репродуктивне і сексуальне здоров'я

Зміст

Репродуктивні і сексуальні права людини

Небезпека ранніх статевих сосунків

Вагітність, пологи і наслідки аборту у підлітковому віці

Загальні відомості про методи контрацепції

Планування сім'ї і профілактика вроджених вад

 

Репродуктивні і сексуальні права людини

 

Репродуктивні і сексуальні права належать до базових прав людини. Вони означають право людини приймати без дискримінації, погроз і насильства самостійні рішення про своє репродуктивне здоров'я. Репродуктивні і сексуальні права людини включають, зокрема, право на:

  • найвищий досяжний рівень сексуального здоров'я, включаючи доступ до послуг з охорони сексуального і репродуктивного здоров'я;
  • пошук, отримання і передачу інформації, що відноситься до сексуальності;
  • сексуальну освіту;
  • повагу фізичної недоторканності;
  • свободу у виборі партнера;
  • самостійне прийняття рішення бути сексуально активним чи ні;
  • вступ у статевий зв'язок з обопільної згоди;
  • вступ до шлюбу за взаємною згодою;
  • самостійне прийняття рішення мати дітей чи ні;
  • вільний вибір часу народження дітей;
  • безпечне і приємне статеве життя.

 

До повноліття підлітки не можуть скористатися всіма репродуктивними і сексуальними правами в повній мірі. Міжнародна федерація планованого батьківства визначила ті права, якими може користуватися молодь, а саме:

  • право на інформацію про сексуальні стосунки, контрацепцію, інфекції, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ-інфекцію, а також на інформацію про те, що собою являє насильство на сексуальній основі і як йому протистояти;
  • право на захист від небажаної вагітності, інфекцій, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ-інфекцію, сексуального насильства і примусу до сексуальних стосунків;
  • право на доступні і якісні медичні послуги, які гарантують конфіденційність і повагу;
  • право брати участь в заходах, пов'язаних з репродуктивними правами молоді, і брати участь у формуванні політики щодо сексуальної освіти
  • право на вільне прийняття власних рішень, свободу самовираження, забезпечення своєї безпеки, прийняття рішення вступати чи не вступати в шлюб (після досягнення шлюбного віку).

 

 

Небезпека ранніх статевих сосунків

 

У віці 15–16 років завершується період статевого дозрівання, і молоді люди починають відчувати увагу до себе протилежної статі. У цей час формується й особливе відчуття — статевий потяг (лібідо), внаслідок чого деякі підлітки починають статеве життя.

Раннє статеве життя загрожує інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Серед них — гонорея, трихомоноз, сифіліс, хламідіоз, генітальний герпес, вірус папіломи людини, а також гепатити В і С та ВІЛ. Існує близько 40 видів ІПСШ. Деякі з них (гонорея, хламідіоз) за вчасного виявлення піддаються лікуванню, однак буває, що захворювання протікає безсимптомно і негативно позначається на репродуктивному здоров’ї. Інші види ІПСШ можуть залишатися в організмі на все життя (генітальний герпес, вірус папіломи людини, гепатити В і С). Особливо небезпечною є ВІЛ-інфекція, адже її безсимптомний період іноді триває понад десять років.

 

Вагітність, пологи і наслідки аборту у підлітковому віці

 

Вагітність — це фізіологічний процес розвитку в жіночому організмі заплідненої яйцеклітини. Починається із зачаття і закінчується народженням, триває приблизно 40 тижнів. Після зачаття у жінки припиняються менструації. Для визначення вагітності у домашніх умовах використовуються спеціальні тести. Як вони працюють можна побачити тут.

Зважуючись на статеві стосунки, дівчата-підлітки ризикують завагітніти, хоча ще не готові до цього ні фізично, ні морально, ні матеріально. Оптимальний вік для народження дитини — 20–35 років. Коли вагітність настає раніше чи пізніше, ризик різноманітних ускладнень зростає у декілька разів.

Вагітність до 18 років, коли репродуктивна система дівчини ще не повністю сформувалася, створює великий ризик її здоров'ю і здоров'ю дитини.
За даними ВООЗ, вагітність, її переривання і пологи в підлітковому віці є одними з основних причин материнської і дитячої смертності в світі.

Частота ускладнень після абортів і материнська смертність у підлітків вище, ніж у жінок старше 20 років. Імовірність мертвонародження і смертності новонароджених у матерів підліткового віку в 1,5 рази вище, ніж у жінок 20-29 років. Діти, народжені матерями підліткового віку, з більшою ймовірністю мають низьку масу тіла при народженні.

Аборт (штучне переривання вагітності) несе загрозу жіночому здоров'ю, особливо коли проводиться методом хірургічної операції. Сучасні методи дозволяють переривати вагітність за допомогою лікарських препаратів (медикаментозний аборт), однак і тут можливі ускладнення.

Короткострокові та віддалені наслідки аборту включають:

  • ушкодження внутрішніх статевих органів (матки, шийки матки);
  • занесення інфекції і наступні запальні захворювання статевих органів;
  • кровотечі і порушення менструацій;
  • гормональні порушення;
  • підвищена загроза викиднів і позаматкових вагітностей;
  • більш висока ймовірність неправильного розвитку дитини в утробі матері і захворювань у новонароджених;
  • підвищений ризик утворення пухлин матки, її шийки і грудей;
  • безпліддя.

 

Загальні відомості про методи контрацепції

 

Кожна дівчина і хлопець, незалежно від того, коли вони планують розпочати сексуальне життя, повинні бути обізнаними з сучасними методами регулювання зачаття. Найпоширеніші серед них такі: 

  • бар’єрні — чоловічі і жіночі презервативи, які перешкоджають потраплянню сперми в матку;
  • хімічні (сперміциди) — свічки, гелі, мазі, губки, що вбивають сперматозоїди;
  • гормональні — пігулки, які містять комбінацію гормонів і тимчасово припиняють овуляцію;
  • внутрішньоматкові — введення в матку спеціальної спіралі чи петлі, яка запобігає імплантації заплідненої яйцеклітини;
  • довготермінова гормональна контрацепція — введення в організм препаратів, які запобігають вагітності на термін від трьох місяців до п’яти років;
  • посткоїтальна контрацепція — засоби, які використовують у перші 3 — 5 днів після статевого акту (найчастіше їх застосовують у випадках зґвалтування);
  • природні методи запобігання вагітності — утримання від фізичної близькості в певні дні менструального циклу;
  • перерваний статевий акт — коли сім’явиділення відбувається поза статевими органами партнерки.

Останній через низьку ефективність (всього 40 — 50%) офіційно навіть не визнаний методом контрацепції. Та й природні методи запобігання вагітності часто підводять. Далі у таблиці наведено порівняльні характеристики переваг і недоліків різних методів контрацепції.

 

Контрацептив

 

 

Надійність

 

 

Застосування

 

 

Спосіб дії

 

Чоловічий презерватив (кондом)

88% зростає при спільному застосуванні кондомів і сперміцидів

Одягається на статевий член у стані ерекції Не пропускає сперму у статеві органи жінки
Гормональні контрацептиви 99% Вживати відповідно до інструкції Містять гормони, які перешкоджають овуляції і потраплянню сперми в матку
ВМС (спіраль) 97,5% Вводиться в матку і видаляється лікарем Перешкоджає імплантації заплідненої яйцеклітини в матці
Сперміциди 75% зростає при застосуванні разом з кондомом або діафрагмою Свічки, гелі, мазі вводяться у вагіну перед статевим актом Містять речовини, які вбивають сперматозоїди
Підшкірний імплантант 99,5% Шість капсул вводяться підшкіру на плече. Виконується у лікарні Протягом 5 років виділяється гормон, що перешкоджає овуляції і потраплянню сперми в матку
Жіночий презерватив (діафрагма) 82% Вкритий сперміцидом гумовий ковпачок одягають на шийку матки за кілька годин до статевого акту. Після нього не рекомендується знімати ще протягом шести годин Перешкоджає потраплянню сперми в матку
Посткоїтальна (аварійна) контрацепція 99% Пігулки, ін'єкції, ВМС. Застосовуються у перші години (дні) після незахищеного статевого акту Перешкоджають імплантації заплідненої яйцеклітини в матці

 

 

 

Контрацептив

 

 

Переваги

 

 

Недоліки

 

Чоловічий презерватив (кондом)

Захищає від вагітності і більшості ІПСШ. Надійний, доступний, недорогий, можна завжди носити з собою

Може порватися чи сповзти внаслідок неправильного використання 
Гормональні контрацептиви Дуже надійні, доступні. Зменшують чи припиняють менструальні болі, знижують ризик захворювань статевих органів - яєчників і матки Не захищають від ІПСШ. Іноді спричиняють зменшення сексуального потягу, зміни настрою. Обов'язкова консультація лікаря! Мають протипоказання
ВМС (спіраль) Безпечна, надійна, непомітна. Встановлюється на термін до 5 років. Можна встановлювати і жінкам, які ще не народжували Не захищає від ІПСШ. Утруднює лікування запальних процесів. Встановлюється здоровим жінкам. Приблизно у 20% жінок менструації тривають довше, дехто відчуває біль
Сперміциди Продаються без рецепта. Забезпечують додаткове змащення. Ефективні проти багатьох ІПСШ Як протизаплідний засіб ненадійні. Не захищають від деяких ІПСШ. Можуть викликати свуербіння і сухість, збільшується ризик запалення сечового міхура
Підшкірний імплантант Дуже надійний засіб для жінок, які впевнені, що не хочуть вагітніти протягом найближчих 5 років У деяких жінок можливе виникнення головних болей, зайвої ваги, зниження статевого потягу. Не захищає від ІПСШ
Жіночий презерватив (діафрагма) Певною мірою захищає від ІПСШ. Дає можливість займатися сексом під час менструації Незручний при випадкових сексуальних контактах
Посткоїтальна (аварійна) контрацепція Дають можливість уникнути небажаної вагітності у раз згвалтування чи за інших критичних обставин Досить токсичні, мають багато побічних ефектів. Не призначені для регулярного використання. Не захищають від ІПСШ. Застосовуються під наглядом лікаря

 

Планування сім'ї і профілактика вроджених вад

 

Планування сім'ї дозволяє:

  • мати тільки бажану кількість дітей;
  • регулювати інтервали між вагітностями;
  • контролювати вибір часу народження дитини в залежності від віку батьків;
  • зберегти здоров'я матерів і дітей.

 

На допомогу майбутнім батькам Всесвітня організація охорони здоров’я розробила декалог (десять правил), для профілактики вроджених вад.

Підготовку до майбутньої вагітності подружжю найкраще починати за три місяці до зачаття. Це значно знизить ризик вроджених вад. Плануючи народження дитини, батькам варто переглянути свій спосіб життя, перевірити стан здоров’я і вжити необхідних профілактичних заходів.

Перегляд способу життя

Передусім слід перевірити масу свого тіла. Недостатня вага може спричинити дефіцит поживних речовин в організмі матері й дитини, надлишкова — ускладнення перебігу вагітності на пізніх термінах, підвищення артеріального тиску, додаткове навантаження на суглоби й посилення таких симптомів, як болі у спині й задишка. Зростає й ризик виникнення так званого діабету вагітних. Обмежувати харчування під час вагітності не рекомендують, тому бажано нормалізувати масу тіла до початку вагітності.

Слід відмовитись і від малорухливого способу життя. Прогулянки на свіжому повітрі, гімнастика для вагітних, плавання допоможуть жінці легше перенести вагітність, підготуватися до пологів і зберегти поставу.

Дуже важливо обом батькам позбутися шкідливих звичок. Рішення батька кинути курити і відмовитися від алкоголю — найкращий подарунок дружині і майбутній дитині.

Треба врегулювати режим праці та відпочинку, максимально знизити стресові навантаження обох батьків, визначити, чи не впливають на них шкідливі чинники на робочому місці (хімічні речовини, гази, випромінювання від рентгенологічного обладнання). Вагітним не рекомендують працювати в місцях великого скупчення людей, фізично і психологічно перенапружуватися, переохолоджуватись і перегріватися. Сучасні дослідження не виявили негативного впливу випромінювання дисплеїв на плід, але краще скоротити час перебування за комп’ютером.

 

Перевірка стану здоров’я

Консультація терапевта або сімейного лікаря необхідна для з’ясування, чи були в минулому проблеми з виношуванням дитини, генетичні патології, захворювання, що передаються статевим шляхом, хронічні захворювання, такі як бронхіальна астма, підвищений тиск.

У багатьох жінок із хронічними захворюваннями вагітність проходить нормально, але для зменшення ризику можливих ускладнень це питання слід також обговорити з лікарем.

Якщо близькі родичі мали спадкові захворювання, необхідно пройти тестування на наявність генів цих захворювань. Для цього достатньо обстежити когось одного з подружжя. За наявності у нього такого гена обстежують і другого з подружжя. Якщо носієм гена спадкового захворювання є лише один із подружжя, це не загрожує дитині.

Необхідно заздалегідь відвідати стоматолога для уникнення рентгенологічного дослідження під час вагітності.

Слід також пройти рекомендоване лікарем лабораторне обстеження: визначити групу крові та резус-фактор, наявність імунітету до вірусу краснухи і токсоплазмозу.

 

Профілактичні заходи

Тим, у кого немає імунітету до вірусу краснухи, потрібно зробити щеплення. Але після вакцинації слід утримуватися від зачаття протягом трьох місяців. Краснуха — інфекція, що передається повітряно-крапельним шляхом. Її збудник може призвести до тяжких вад розвитку плода (глухота, сліпота, вади серця, нервової системи, скелета), особливо якщо жінка перенесла краснуху на ранніх термінах вагітності.

Токсоплазма — паразит, який може міститися в недостатньо термічно обробленому м’ясі, котячих екскрементах і зараженій землі. У здорової дорослої людини токсоплазмоз, спричинений токсоплазмою, проявляється як грипоподібний синдром. Однак під час вагітності він може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода, викидня або народження дитини з вадами розвитку. Якщо немає імунітету до токсоплазмозу, не слід прибирати котячий туалет, треба ретельно мити руки після кожного контакту з котом, а на присадибній ділянці працювати в рукавичках.

До рекомендованих профілактичних заходів належить і приймання жінкою фолієвої кислоти та вживання обома партнерами вітамінно-мінеральних комплексів за три місяці до планованого зачаття.

Клінічні дослідження довели, що вживання фолієвої кислоти у підвищених дозах протягом 12 тижнів до і після зачаття знижує ризик народження дитини з вродженими вадами розвитку. Фолієва кислота належить до вітамінів групи В і міститься у злаках, цитрусових, бобових, зелених овочах, зелені, молочних продуктах.

 

Список використаних джерел:

  1. Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / Под ред. А.М. Куликова.–СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.
  2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  4. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017.
  5. Для тебе. Дівчатам від 13 до 18. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2003.
  6. Для тебе. Хлопцям від 13 до 18. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2003.

Додаткові Матеріали

Як працюють тести на вагітніть?

Тести на вагітність, що продаються у кожній аптеці, видають результати, що здатні назавжди змінити життя, з доволі високим рівнем точності. Але як саме вони працюють? Тьєн Нґуєн пояснює, що кожен тест - це науково точний, багатоетапний експеримент, хід якого ви зможете побачити у цьому відео.

 

3.12 Інфекції, що передаються статевим шляхом

Зміст

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)

Захворювання на ВІЛ-інфекцію

Права людей, які живуть з ВІЛ

Стигматизація і дискримінація людей, які живуть з ВІЛ

 

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)

 

Збудники і ознаки ІПСШ. Одним із можливих наслідків ризикованої статевої поведінки є інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Деякі з них передаються й в інший спосіб (наприклад, через кров), але в статистичному плані основний шлях інфікування — статевий. Ці інфекції найбільш поширені серед сексуально активної молоді й призводять до небезпечних ускладнень:

Збудниками більшості ІПСШ є бактерії і віруси.

Бактеріальні ІПСШ породжують серйозні проблеми для інфікованих людей, і для новонароджених. Найпоширеніші бактеріальні ІПСШ — гонорея, хламідіоз і сифіліс.

Вірусні ІПСШ — найнебезпечніші, оскільки не існує ліків, здатних знищити вірус в організмі. Трапляється, що вірус знищує імунна система (як, наприклад, у разі захворювання на грип). Але часто він залишається в організмі на все життя. Найпоширенішими збудниками ІПСШ є вірус геніального герпесу, вірус папіломи людини (ВПЛ), вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

ІПСШ різняться ознаками, формами перебігу, можливими наслідками і методами лікування. Одні з них невиліковні, нерідко спричиняють тяжкі патології і навіть смерть. Від інших можна вилікуватись. Однак у багатьох випадках ліки знищують збудника інфекції, але не можуть подолати наслідків ураження. Тому за перших ознак ІПСШ слід негайно звернутися до лікаря. Доцільним є одночасне лікування обох партнерів, інакше можливе подальше інфікування одне одного.

Загальні ознаки ІПСШ:

  • висипки, виразки, пухирці, бородавки навколо статевих органів;
  • свербіння і печія статевих органів;
  • часте сечовиділення, що іноді супроводжується болем і печією;
  • болі внизу живота (у жінок);
  • незвичні виділення зі статевих органів;
  • неприємний запах виділень;
  • підвищення температури тіла;
  • опухання лімфовузлів.

 

Збудники і симптоми ІПСШ

Захворювання

Збудник Симптоми

Бактеріальні ІПСШ

Гонорея Гонококові бактерії. Уражують слизові оболонки. Біль при сечовиділенні, гнійні виділення зі статевих органів. У чоловіків симптоми часто більш виражені. У половини жінок виразних симптомів не спостерігається.

Хламідіоз (у чоловіків має назву «негонококовий уретрит»)

Хламідії. Уражують слизові оболонки. Третина осіб, уражених гонококом, хворі також і на хламідіоз. Після інфікування людина відчуває дискомфорт при сечовиділенні, а через 2—3 дні з’являються водянисті виділення зі статевих ор­ганів. У жінок ці симп­томи часто відсутні.
Сифіліс Бліда спірохета. При контакті зі шкірою чи слизовою оболонкою збудник «просвердлює» поверхню й проникає в організм. Інфекція може передаватися при будь-яких контактах, навіть через поцілунок або спільний рушник.

Первинний сифіліс — відкрита виразка (шанкр). Може з’явитися на губах, у роті, навколо статевих органів.

Вторинний сифіліс — підвищена температура тіла, висипка на шкірі, біль у м’язах, великі генітальні бородавки.

Вірусні ІПСШ

Генітальний герпес Вірус герпесу простого. Існує два його види. Один спричиняє лихоманку на губах, другий — ІПСШ: висипання і виразки на статевих органах людини. Обидва типи вірусу передаються при безпосередньому контакті.

Біль, свербіння, виділення зі статевих органів. Навколо них з’являються пухирці, які че­рез 10—12 днів вкриваються кіркою і зникають.

Повторні висипки тривають до п’яти днів. У половини інфікованих їх немає, але вірус залишається в організмі.

Генітальні бородавки

Вірус папіломи людини (ВПЛ) — збудник захворювання на генітальні бородавки. Поширене серед сексуально активної молоді.

Бородавки різної форми навколо статевих органів.

Інкубаційний період (час, що минає з моменту інфікування до появи симптомів захворювання) — від двох місяців до кількох років.

ВІЛ-інфекція Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

ВІЛ-інфекція може протікати безсимптомно аж до початку стадії СНІДу. На цій стадії з’являються симптоми різних захворювань, що виникають на тлі імунодефіциту.

 


 

 

Наслідки і профілактика ІПСШ

Захворювання

Наслідки Профілактика

Бактеріальні ІПСШ

Гонорея У жінок гонорея може спричинити запалення органів малого таза, яке в 17% є причиною безпліддя, у 10% — позаматкової вагітності.

Утримання від статевих стосунків.

Взаємна вірність подружжя чи сексуальних партнерів.

Використання презервативів.

Хламідіоз (у чоловіків має назву «негонококовий уретрит»)

Як і при гонореї, у жінок може спостерігатися запалення органів малого таза. Якщо інфікована жінка народжує дитину, існує ризик розвитку у немовляти пневмонії або запалення очей. Те саме, а також для захисту новонародженого — повідомити лікарів.
Сифіліс

За тиждень чи два шанкр може сам по собі загоїтися, і хворий думає, що здоровий.

Однак у наступні 2—3 місяці розвивається вторинний сифіліс. Ця стадія також минає, але інфекція продовжує руйнувати організм. Через деякий час настає третя стадія хвороби, яка уражує життєво важливі органи й може спричинити смерть.

Те саме з дотриманням правил особистої гігієни у побуті.

Вірусні ІПСШ

Генітальний герпес Загальновизнано, що генітальний герпес особливо небезпечний для новонароджених, які були в контакті з вірусом під час пологів. У них можливі запалення очей, шкіри, центральної нервової системи, а в окремих випадках настає смерть.

Утримання від статевих стосунків.

Взаємна вірність подружжя чи сексуальних партнерів.

Використання презервативів.

Для захисту малюка — повідомити лікарів.

Зазвичай матерям з активною формою герпесної інфекції призначають кесарів розтин.

Генітальні бородавки

Це захворювання особливо небезпечне для жінок. Вважають, що ВПЛ (вірус папіломи людини) спричиняє рак шийки матки, адже у крові 90% жінок з таким діагнозом виявлено ВПЛ.

Те саме. Рання діагностика і лікування бородавок допомагають запобігти утворенню злоякісних пухлин. За перших ознак захворювання треба негайно звернутися до лікаря. На жаль, у 80% випадків бородавки з’являються знову, тому регулярний медичний огляд для інфікованих жінок має особливе значення.

ВІЛ-інфекція ВІЛ-інфекція — невиліковне захворювання. Існують препарати, що стримують розмноження вірусу і зменшують вірогідність його передання від матері до дитини. Без цих препаратів ВІЛ-інфекція є смертельним захворюванням.

Утримання від статевих стосунків.

Взаємна вірність подружжя чи сексуальних партнерів.

Використання презервативів. Уникання контактів з кров’ю інших людей.

Для захисту дитини потрібне спеціальне лікування і штучне вигодовування.

 

При всіх ІПСШ важливо звернутися до лікаря в перші дні після появи симптомів захворювання. Вчасно призначене лікарем лікування сприяє одужанню. Якщо цей час упущений або застосовується самолікування, захворювання переходить в хронічну стадію. Дуже важливо одночасно лікування обох партнерів, щоб уникнути повторного зараження.

 

Захворювання на ВІЛ-інфекцію

 

ВІЛ - це збудник захворювання ВІЛ-інфекції; вірус імунодефіциту людини, який викликає хронічне, довготривале інфекційне захворювання, яке називається ВІЛ-інфекцією. ВІЛ вражає тільки людський організм.

  • Вірус - мікроорганізм, який можна побачити тільки під електронним мікроскопом.
  • Імунодефіциту - нездатність імунної системи захистити організм від інфекцій і злоякісних пухлин.
  • Людини - організм, в якому розмножується вірус.

 

СНІД - остання стадія захворювання на ВІЛ-інфекцію:

  • Синдром - тому що у людини виникає безліч різних симптомів і захворювань.
  • Набутого - тому що він не передається у спадок.
  • Імунного - тому що уражається імунна система організму.
  • Дефіциту - тому що імунна система ослаблена і не здатна захищати організм.

ВІЛ — підступна і небезпечна інфекція. Водночас це дуже нестійкий вірус. Він може існувати лише в деяких рідинах організму. Щоразу, коли ці інфіковані рідини потрапляють у кров або на слизові оболонки іншої людини, існує ризик інфікування. Шкіра зазвичай є надійним бар’єром для проникнення ВІЛ, але лише за умови її цілості, відсутності порізів, проколів, ранок, виразок.

Шляхи інфікування ВІЛ:

Статевий — під час незахищених статевих контактів.

Че­рез кров:

  • при ін’єкційному введенні ліків чи нар­ко­тиків спільною голкою і шприцом;
  • при переливанні інфікованої крові;
  • під час виконання медичних, косметичних чи гігієнічних маніпуляцій нестерильними інструментами, які колють або ріжуть.

Від інфікованої матері до дитини — під час вагітності, пологів, вигодовування грудним молоком.

Зараження ВІЛ-інфекцією відбувається при потраплянні в організм людини крові, сперми, вагінальних виділень або грудного молока від людини, яка живе з ВІЛ.

Інфекції, що передаються статевим шляхом, називають «воротами для ВІЛ-інфекції», адже для тих, хто має ІПСШ, ризик ВІЛ-інфікування у десятки разів більший. Це тому, що поблизу слизової оболонки концентруються уразливі для ВІЛ клітини імунної системи.

Як ВІЛ не передається. Багаторічний досвід епідемії показує, що вірус імунодефіциту людини НЕ передається через:

 

ВІЛ нестійкий у зовнішньому середовищі. Він гине у висохлих рідинах (крові, спермі або грудному молоці), не витримує нагрівання і обробки будь-яким дезинфікуючим засобом, в тому числі спиртом, перекисом водню, йодом.

Знаючи шляхи зараження та умови інфікування ВІЛ, можна навчитися оцінювати рівень ризику інфікування у щоденних ситуаціях.

Інфікування ВІЛ можна попередити, якщо:

  • Використовувати презерватив при кожному статевому контакті.
  • Утриматися від статевого контакту, коли немає можливості використовувати презерватив.
  • Мати одного вірного неінфікованої партнера і зберігати йому вірність.
  • Не вживати ін'єкційні наркотики.
  • Не користуватися чужою бритвою, зубною щіткою, манікюрним приладдям
  • Використовувати тільки стерильні голки, шприци та інші предмети, які колють або ріжуть.

 

Тестування на ВІЛ. За зовнішнім виглядом неможливо визначити, інфікована людина ВІЛ чи ні. Дізнатися свій ВІЛ-статус можна тільки пройшовши тестування на ВІЛ. Найпоширеніший метод тестування – імуноферментний аналіз (ІФА) виявляє наявність в крові антитіл до ВІЛ, які утворюються протягом 1-3 місяців після інфікування. Тому обстежитися таким методом можна через декілька місяців після передбачуваного зараження. Але сьогодні методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) можна визначити наявність вірусу в крові набагато раніше. На аналіз забирають невелику кількість крові з вени. Аналіз зазвичай буває готовий через декілька днів. Крім того, існують методи швидкого обстеження на ВІЛ - так звані експрес-тести, результати яких бувають готові через 20-30 хвилин. У цих тестах використовують зразки крові або слини чи сечі.

Обстеження на ВІЛ можна пройти в Центрах СНІДу, спеціальних лабораторіях, поліклінках за місцем проживання. За бажанням на ВІЛ можна обстежитися анонімно.

До і після тестування на ВІЛ проводиться консультування, під час якого людині пояснюють, які можуть бути отримані результати, що вони означають і що робити, якщо у неї буде діагностовано ВІЛ-інфекцію. Результати тестування повідомляють тільки особисто.

Як ВІЛ вражає організм. Потрапивши в організм людини, ВІЛ може уразити тільки клітини, які мають на поверхні своїх оболонок специфічну білкову молекулу CD4 (сі ді чотири). Така молекула є на оболонці Т-лімфоцитів - клітин крові, що відповідають за мобілізацію імунної відповіді організму (для боротьби із захворюваннями) на входження в нього збудників різних інфекцій. Т-лімфоцити також називають CD4-лімфоцитами або клітинами CD4. Проникаючи в ці клітини, вірус використовує їх для власного розмноження. Нові віруси виходять з клітин, руйнуючи їх, і проникають в інші клітини. Процес повторюється: все більше клітин CD4 гине і все більше вірусів накопичується в організмі людини. Організм дорослої людини, інфікованої ВІЛ, здатний протягом кількох років успішно чинити опір вірусу і іншим хвороботворним мікробам. Але поступово ВІЛ руйнує так багато клітин CD4, що організм не в змозі їх відновити, і його імунітет слабшає.

Перебіг захворювання на ВІЛ-інфекцію. Захворювання на ВІЛ-інфекцію охоплює три стадії: «період вікна», безсимптомний період і стадія СНІДу.

СНІД. У людини, інфікованої ВІЛ, довгий час може не виявлятися жодних симптомів захворювання. ВІЛ руйнує імунну систему людини поступово і з часом (у більшості людей через 5-10 років) викликає стан, який називається синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

СНІД по-різному виявляється у різних людей. У одних спостерігаються виражені симптоми інфекцій верхніх дихальних шляхів, хвороб шлунково-кишкового тракту, в інших з'являються онкологічні захворювання та шкірні інфекції. Часто на тлі СНІДу люди починають хворіти на туберкульоз.

ВІЛ і народження дітей. Якщо не вживати профілактичних заходів, ВІЛ передається від матері до дитини під час вагітності, пологів і при грудному вигодовуванні приблизно в 30-35 випадках зі 100. При своєчасно розпочатих і правильно проведених профілактичних заходах ризик інфікування немовляти можна звести до 1-2%. Щоб вірус не передався дитині, вагітній жінці призначають спеціальні ліки, такі ж ліки дають новонародженому, а грудне молоко замінюють молочними сумішами. Повна відмова від грудного вигодовування з моменту народження дитини дозволяє виключити передачу ВІЛ через грудне молоко.

Лікування. Для підтримки нормального функціонування імунної системи людям з ВІЛ призначають спеціальні ліки - антиретровірусні препарати (АРТ – антиретровірусна терапія), які пригнічують розмноження вірусу в організмі. Своєчасний початок застосування АРТ дозволяє відновити імунітет й істотно уповільнити розвиток ВІЛ-інфекції, тим самим продовжити повноцінне життя людини на довгі роки.

 

Права людей, які живуть з ВІЛ

 

Права ВІЛ-інфікованих забезпечує Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (2011 р.). Зокрема:

Стаття 4. Держава гарантує забезпечення:

1) пріоритетності в профілактиці поширення ВІЛ-інфекції інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням щодо принципів здорового та морального способу життя, духовних цінностей і відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків;

2) пропаганди здорового способу життя;

4) доступності та належної якості тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції, у тому числі анонімного, з наданням попередньої та подальшої консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки тестування для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;

5) регулярного інформування населення, у тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, важливість здорового та морального способу життя для запобігання зараженню ВІЛ-інфекцією, заходи та засоби профілактики захворювання на ВІЛ-інфекцію, а також про можливості діагностики та лікування;

6) включення питань щодо профілактики ВІЛ-інфекції, здорового та морального способу життя, духовних цінностей, відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, традиційних сімейних цінностей, лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, а також щодо неприпустимості дискримінації таких людей та необхідності формування толерантного ставлення до них до відповідних навчальних програм для середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

9) інформаційно-роз’яснювальної та реабілітаційної роботи, у тому числі із залученням представників громадських, благодійних та релігійних організацій, серед осіб, які вживають наркотичні засоби та психотропні речовини ін’єкційним способом, з метою протидії поширенню ВІЛ-інфекції;

11) вільного доступу до послуг з профілактики передачі ВІЛ-інфекції від ВІЛ-інфікованих вагітних жінок їхнім новонародженим дітям;

13) реалізації послідовної політики, спрямованої на формування толерантного ставлення до людей, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з ВІЛ;

15) соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних, соціальних та інших працівників, зайнятих у сфері запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, необхідної медичної допомоги та соціальних послуг;

Стаття 14. Рівність перед законом та заборона дискримінації людей, які живуть з ВІЛ, та осіб, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ.

1. Люди, які живуть з ВІЛ, та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.

2. Держава гарантує надання всім людям, які живуть з ВІЛ, та особам, які належать до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, рівних з іншими громадянами можливостей для реалізації їхніх прав, зокрема в частині можливості адміністративного та судового захисту своїх прав.

3. Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ-інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія або бездіяльність, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ, або дає підстави віднести особу до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ.

Стаття 24. Порушення законодавства у сфері запобігання поширенню ВІЛ-інфекції тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.

 

Стигматизація і дискримінація людей, які живуть з ВІЛ

 

Стигма (тавро) — уявлення, що існує в суспільстві, згідно з яким певні якості людей або їхня поведінка є ганебними й аморальними. Про СНІД склалося уявлення, що це хвороба тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, працівників секс-бізнесу і гомосексуалів. Тому коли дізнаються, що хтось є ВІЛ-позитивним, до нього можуть ставитися з підозрою.

Однак, це не лише хибна точка зору, а й небезпечна. Адже частину людей, особливо на початку епідемії, було заражено під час переливання інфікованої крові або через нестерильні медичні інструменти. Діти інфікуються здебільшого ще до свого народження. Багато людей заразилися, перебуваючи у шлюбі й зберігаючи подружню вірність.

Найбільша небезпека стигми в тому, що людина може подумати: «Я не вживаю наркотиків і не працюю у секс-бізнесі. Мене це не стосується, мені нічого не треба знати про ВІЛ і СНІД». Але це не так! Найбільше ризикують люди, не обізнані зі шляхами передачі ВІЛ і методами захисту від нього або ті, хто не хочуть застосовувати ці знання на практиці.

Стигма у дії — це вже дискримінація (порушення або позбавлення людини будь-яких її прав через колір шкіри, стать чи стан здоров’я). Дискримінація ВІЛ-позитивних людей має різні форми і прояви: від вимог ізолювати їх від суспільства до звільнень із роботи, неприйняття до школи, погроз і образ на їхню адресу.

Дехто вважає, що людей із ВІЛ треба ізолювати, як, наприклад, хворих на дизентерію. Але, як уже зазначалося, ВІЛ — це інфекція, шляхи передачі обмежені, і тому в ізоляції хворих немає потреби. Ізоляція такої кількості людей була б жорстокою, а головне — безглуздою, оскільки не дала б жодних позитивних результатів. Якщо люди покладуть відповідальність за свою безпеку на державу, а самі не захищатимуться, наприклад, під час статевих контактів, вони дуже ризикуватимуть. ВІЛ не має специфічних симптомів, наприклад таких, як висипка або інші зовнішні ознаки. Людина може багато років жити з ВІЛ, на вигляд бути цілком здоровою та, нічого не знаючи про це, інфікувати інших.

Причини стигми і дискримінації:

  • недостатня обізнаність;
  • міфи про шляхи передачі ВІЛ;
  • обмежений доступ до лікування;
  • безвідповідальні повідомлення у ЗМІ;
  • поширеність соціальних страхів;
  • табу, пов’язані з сексуальністю, хворобами, смертю.

 

Наслідки стигми і дискримінації:

  • негативний вплив на здоров’я ВІЛ-пози­тивних людей (низька самооцінка, депресія, відчай, зниження функції імунної системи);
  • ігнорування людиною свого реального або потенційного ВІЛ-статусу;
  • порушення прав і свобод людини у сфері охорони здоров’я, праці, освіти;
  • послаблення зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

 

Стигма і дискримінація сприяють поширенню епідемії. Ці ганебні явища вбивають ВІЛ-позитивних людей у прямому значенні цього слова. Адже їхнє здоров’я залежить від стану імунної системи, а зневажливі висловлювання не лише принижують гідність людини, а й ослаблюють уражений вірусом імунітет. Це науково доведений факт.

Список використаних джерел:

  1. Що потрібно знати про репродуктивне здоров'я? »// http://reprohealth.info/ http://reprohealth.info/for/teenagers/growing/features
  2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016.
  4. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017.
  5. Для тебе. Дівчатам від 13 до 18. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2003.
  6. Для тебе. Хлопцям від 13 до 18. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2003.

Модуль 4. Методика викладання профілактичних програм

4.1 Поняття і роль життєвих навичок

Зміст

Поняття життєвих навичок

Склад і класифікація життєвих навичок

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

Життєві навички і здоров’я

Життєві навички і якість освіти

Життєві навички та розбудова миру

 

 

Традиційна система освіти сформувалася в епоху індустріалізації, коли великі промислові підприємства потребували працівників, які впродовж робочого дня виконували відносно прості дії біля конвеєра, а їх менеджери, банкіри та бухгалтери могли упродовж всього життя послуговуватися знаннями та навичками, які вони отримали у вищій школі.

У постіндустріальну епоху, коли на більшості виробництв ручна праця витісняється автоматикою і роботами, а бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вносить неперервні зміни у всі сфери життя, освіта має готувати кадри до вимог постіндустріальної інформаційної ери. Замість накопичення певної кількості знань, сучасний випускник повинен вміти самостійно здобувати інформацію, критично її осмислювати та креативно використовувати для аналізу та вирішення проблем і виконання проектів.

Особливого значення набувають соціальні навички, зокрема, навички ефективної комунікації, групової взаємодії, в тому числі, й мережевої. В умовах постійних змін, які відбуваються у суспільстві, люди також потребують особливих навичок, які формують здорову самооцінку, підвищують їх стресостійкість, допомагають у досягненні цілей. Саме тому, на рубежі століть з’явилося поняття «життєвих навичок», а також виникла педагогічна технологія, яка називається «Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок», скорочено – ООЖН. Ця технологія у повній мірі реалізує компетентісний підхід до навчання, визначений концепцією Нової української школи як найбільш адекватний вимогам сучасного світу.

 

Поняття життєвих навичок

 

Життєві навички — дослівний переклад з англ. life skills. В англійській мові skills означає не лише навички (уміння, відпрацьовані до автоматизму), а й здатність до чогось або компетентність. Тому термін «життєва компетентність» був би точнішим, але в пострадянських країнах прийнято термін «життєві навички», і тому ми надалі використовуватимемо його, розуміючи під життєвими навичками низку психологічних і соціальних компетентностей, які допомагають людині ладнати зі своїм внутрішнім світом і будувати продуктивні стосунки із соціальним оточенням.

 
 

За визначенням ВООЗ, життєві навички — це здатність до адаптації, позитивної поведінки та подолання труднощів щоденного життя.

 
   

 

Склад і класифікація життєвих навичок

 

Чітко визначеного переліку життєвих навичок не існує, їх налічують близько двадцяти. Серед них:

Не існує і єдиної загальновизнаної класифікації життєвих навичок. Найчастіше життєві навички об’єднують у дві групи – внутрішньоперсональні (психологічні) та міжперсональні (комунікативні) навички. Внутрішньоперсональні навички поділяють на інтелектуальні (когнітивні) та емоційно-вольові.

 

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

 

Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її здатністю адаптуватися до стресів. Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики і проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Алан Фром.

Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

  • позитивну самооцінку, яка тісно пов’язана зі здатністю керувати своїм життям;
  • послідовність і передбачуваність, що свідчить про сформованість характеру;
  • цілеспрямованість, яка ґрунтується на позитивному баченні майбутнього і потребі у самореалізації;
  • автономність (незалежність), яка забезпечується умінням приймати відповідальні рішення;
  • відчуття єдності з іншими людьми, що приносить у життя стабільність і наповнює його сенсом.

 

Психологічно врівноважені люди краще усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх з повагою до інших. Замість негайно реагувати на ситуацію, вони завжди намагаються ухвалити зважене рішення, керуючись моральними цінностями та відповідальністю. Не дивно, що здатність до самоконтролю, сприяє кращим соціальним комунікаціям та зменшенню проявів депресії.

Нижче наведено структуру внутрішньоперсональних (інтелектуальних та емоційно-вольових) навичок.

 

Інтелектуальні навички

Самосвідомість і самооцінка:

  • здатність усвідомити свою унікальність
  • позитивне ставлення до себе, інших людей і життєвих перспектив
  • адекватна самооцінка: здатність реально оцінювати свої здібності і можливості, адекватно сприймати оцінки інших людей
  • усвідомлення своїх прав, потреб, цінностей і пріоритетів
  • визначення життєвої мети

Аналіз проблем і прийняття рішень:

  • вміння визначити суть проблеми і причини її виникнення
  • здатність знайти різні варіанти вирішення проблеми
  • вміння передбачити результати різних варіантів для себе та інших людей
  • вміння оцінити реалістичність кожного варіанта з урахуванням його особливостей і життєвих обставин
  • здатність вибрати оптимальне рішення

Навички групової роботи та адвокації:

  • уміння бути членом команди, працювати на результат
  • уміння висловити повагу до внеску інших осіб
  • сприйняття різних стилів поведінки
  • лідерські навички
  • навички впливу і переконливості
  • навички встановлення контактів і мотивування

 

Емоційно-вольові навички

Навички самоконтролю:

  • вміння контролювати прояви гніву
  • вміння долати тривогу
  • вміння переживати невдачі

Керування стресами:

  • вміння раціонально планувати час
  • позитивне мислення
  • вміння застосовувати методи релаксації
  • вміння пережити горе, втрату, травму, насильство

Мотивація до успіху і тренування волі:

  • віра в те, що ти - господар свого життя
  • здатність концентруватися на досягненні мети
  • розвиток цілеспрямованості і працьовитості

 

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

 

Деякі діти здаються соціально адаптованими від народження, в той час як інші потерпають від різних випробувань соціуму; деякі є дуже товариськими і легко заводять собі друзів, інші за своєю природою сором’язливі; деякі вміють контролювати свої емоції, інші – швидко виходять з себе; деякі є природженими лідерами, а інші – завжди намагаються підлаштовуватися.

Немає сумніву, що діти з краще розвиненими соціальними навичками мають переваги в житті. Вони не тільки відчувають вигоди від позитивних стосунків, але й мають кращу успішність у навчанні; краще самопізнання та в цілому набагато стійкіші до життєвих випробувань.

Упродовж останніх років вчені все більше переконуються, що соціальним навичкам можна і потрібно вчитись. Багато досліджень довели, що сором'язливі діти можуть стати більш відкритими і товариськими, агресивні – можуть навчитися самоконтролю, а діти, що відають перевагу усамітненню, можуть навчитися дружити. Для цього у навчальних закладах впроваджують освітні програми з розвитку соціальних навичок. Окрім відповідного змісту, такі програми потребують застосування особливих педагогічних методів та організації навчального процесу. Далі наведено структуру окремих соціальних навичок.

 

Навички ефективного спілкування:

  • активне слухання
  • вміння чітко висловлювати свою думку
  • вміння відкрито висловлювати свої почуття без тривоги і звинувачень
  • адекватна реакція на критику
  • вміння попросити про послугу, допомогу

Навички співпереживання:

  • здатність розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей
  • вміння висловити це розуміння
  • вміння надати підтримку і допомогу

Навички регулювання конфліктів:

  • здатність розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів
  • вміння вирішувати конфлікти поглядів на основі толерантності
  • вміння вирішувати конфлікти інтересів шляхом конструктивних переговорів

Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації:

  • навички впевненої поведінки
  • вміння відстоювати свою позицію і відмовлятися від небезпечних пропозицій
  • протидія дискримінації

Навички групової роботи та адвокації:

  • уміння бути членом команди, працювати на результат
  • уміння висловити повагу до внеску інших осіб
  • сприйняття різних стилів поведінки
  • лідерські навички
  • навички впливу і переконливості
  • навички встановлення контактів і мотивування

 

 

Життєві навички і здоров’я

 

Життєві навички сприяють кращій соціальній адаптації дитини, її інтелектуальному й емоційному благополуччю, позитивній і здоровій поведінці. Особливе місце серед них належить навичкам протидії соціальному тиску, що допомагають молоді навчитися діяти незалежно у сучасному світі, критично ставитися до можливих негативних впливів однолітків та ЗМІ. Тому їх ще називають життєвими навичками, сприятливими для здоров’я.

Навички протидії соціальному тиску є основою переважної більшості ефективних програм профілактики правопорушень, насилля, вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, а також ВІЛ/СНІДу. Тому на формування життєвих навичок спрямовані:

Глобальними прагматичними цілями цих програм є:

 

Життєві навички і якість освіти

 

Навчання життєвих навичок є необхідним елементом високоякісної освіти. Вони підвищують конкурентоспроможність випускників на ринку праці, адже сьогодні кандидату на пристойну посаду недостатньо досконалого володіння професією. Необхідно мати комплекс психосоціальних умінь: критично і творчо мислити, адекватно сприймати себе й оточення, приймати зважені рішення, будувати конструктивні міжособистісні стосунки, залежно від потреби демонструвати здатність працювати в команді чи бути лідером, зацікавлювати і створювати мотивації для інших, розв’язувати проблеми та керувати стресами.

 

Життєві навички та розбудова миру

 

Життєві навички сприяють розвитку таких цінних особистих якостей, як миролюбність, толерантність, чуйність, оптимізм, стресостійкість, а також зменшенню рівня агресії та створенню сприятливого психологічного клімату в родині, класі, школі. Масове впровадження у навчальних закладах програм розвитку життєвих навичок через декілька років сприятиме зменшення рівня агресії у суспільстві та розбудові стійкого миру в державі.

 

До життєвих навичок, які сприяють розвитку миролюбності, відносять навички:

  • самоусвідомлення та самооцінки;
  • ефективної комунікації;
  • кооперації;
  • керування стресами;
  • емпатії;
  • асертивності (неагресивної впевненості);
  • розв’язання проблем і прийняття рішень;
  • запобігання ескалації та розв’язання конфліктів;
  • пошуку консенсусу і примирення.

 

Список використаних джерел:

  1. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) / Алатон. – 2017. https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.
  2. Навички заради здоров'я. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров'я. — ВООЗ — К., 2004.
  3. Концепція навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок / Авт.-упоряд. Марі-Ноель Бело. — К.: Генеза, 2005. — 80 с.

4.2 Традиційні методи навчання

Зміст

Розповідь

Бесіда

Лекція

Наочні методи навчання

 

Традиційні методи навчання базуються на інформаційно-ілюстративній діяльності викладача (розповідь, демонстрація, бесіда) і репродуктивної діяльності учнів. Знання даються в «готовому» вигляді, тому в учнів працює в основному асоціативна пам'ять. Головний недолік традиційних методів навчання - отримання учнями знань-копій, які швидко забуваються і не пов'язуються з їх застосуванням на іншому класі задач.

 

Розповідь

 

Розповідь - вид усного викладу навчального матеріалу педагогом або учнями, при використанні якого акцентується увага на конкретних фактах, їх взаємозв'язку і взаємозумовленості. Це мобілізує слухове сприйняття і уяву.

У процесі розповіді відбувається не тільки засвоєння фактів, а й навчання вмінню послідовно викладати матеріал. Провідна функція розповіді - навчальна, супутні ‑ розвиваюча, спонукальна і контрольно - корекційна.

Ефективність розповіді як методу навчання залежить від вміння педагога викликати інтерес учнів, привернути їх увагу. Розвиваючий зміст розповіді в тому, що вона приводить у стан активності психічні процеси уявлення, пам'яті, мислення, уяви, емоційних переживань.

Розповідь може бути використана в роботі з дітьми будь-якого віку. Але найбільший ефект спостерігається в навчанні молодших школярів.

Основні вимоги до розповіді:

  • достовірність і обґрунтованість фактів
  • достатня кількість яскравих прикладів, які доводять викладені твердження
  • чітка логіка і доказовість викладу
  • образність і емоційна забарвленість
  • наявність особистої оцінки і ставлення педагога до змісту матеріалу

 

Бесіда

 

Бесіда ‑ діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи запитань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними уже вивченого.

Незалежно від мети, бесіда складається з наступних частин:

  • вступної (нагадування і виклад основної інформації, що стосується змісту бесіди);
  • основної (ознайомлення з новими проблемами, їх зв'язок з попередніми знаннями, обговорення та аналіз, спільне обґрунтування);
  • заключної (підведення результатів обговорення, аналіз і оцінка відповідей учнів, завдання для самостійної роботи і рекомендації щодо застосування отриманих знань у практичній діяльності).

 

В ході бесіди запитання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням всього класу (фронтальна бесіда). Метод бесіди реалізується за допомогою запитань — відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер (“Що?”, “Де?”, “Коли?”), бесіда є повідомлюючою. Вона орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мислення учнів є репродуктивним. Якщо запитання до учнів мають проблемний характер (“Чому?”, “Як Ви вважаєте?”, “Чим можна пояснити?” тощо), бесіда є евристичною або сократичною. У цьому випадку мислення учнів творче, продуктивне.

 

Особливості використання методу «бесіда»:

  • бесіда має являти собою систему взаємопов'язаних послідовних запитань, спрямованим на вирішення конкретної мети
  • бесіди не повинні бути надмірно тривалими
  • бесіди має завершуватися підсумком (висновок, який в ідеалі формулюють учні разом з учителем
  • бесіда має доповнюватися різними видами наочності

 

При підготовці запитань бесіди важливо враховувати реальний рівень знань, яким володіють учні.

 

Лекція

 

Лекція відрізняється від розповіді тим, що використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, аналізу та обґрунтування складних і об'ємних питань.

Лекція, як правило, складається з трьох частин: вступної, основної та заключної. У вступній частині зазначається мета, тема і актуальність матеріалу лекції. Основна частина дає всебічний аналіз питання. У заключній частині коротко аналізуються розглянуті під час лекції проблеми, формулюються висновки і визначаються завдання для самостійної роботи.

При використанні лекційного методу подачі матеріалу викладач усно передає інформацію групі, розмір якої може коливатися від декількох чоловік до декількох сотень, або навіть тисяч чоловік. При цьому викладач може застосовувати і наочні засоби навчання, використовуючи класну дошку, плакати або показ слайдів.

Основним недоліком лекції є те, що комунікація є зазвичай односторонньою (за винятком, коли лектор відповідає на запитання слухачів).

Засвоєння матеріалу в значній мірі залежить від характеристик досліджуваного матеріалу (зміст, складність, структурованість) і від того, наскільки широко під час лекції використовуються наочні засоби.

 

Навчальна ефективність лекцій визначається:

  • особистісними якостями лектора;
  • ерудицією викладача;
  • умінням викликати інтерес слухачів до теми, що вивчається;
  • здатністю чітко і ясно викласти матеріал.

 

Переваги лекційної форми навчання:

  • викладач повністю контролює зміст і послідовність викладу матеріалу;
  • можливість охоплення великої аудиторії;
  • відносно низькі фінансові витрати на одного учня (особливо за умови великої кількості слухачів).

 

Недоліки лекцій:

  • низька активність слухачів, відсутність зворотного зв'язку;
  • неможливість врахувати освітній рівень і досвід всіх слухачів;
  • високі вимоги до майстерності лектора.

 

 

 

Наочні методи навчання

 

Наочні методи навчання – це показ малюнків, схем, слайдів, навчальних фільмів, інформаційних відеороликів, мультимедійних презентацій тощо.

 

Наочні методи використовують одночасно два органи чуття – слух та зір. Це підвищує ефективність сприйняття і запам’ятовування навчального матеріалу. 

До прийомів демонстрування та ілюстрування відносять також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів, так і за домопогою аудіо- та відеозасобів.

Наочні методи вимагають від учителя дотримання технічних прийомів і правил. Наприклад, об'єкт, що демонструється, має бути розміщений так, щоб він був доступним усім учням, його слід заздалегідь підготувати. Не варто перевантажувати урок наочністю. Кожний об'єкт має з'являтися тоді, коли він потрібний.

Список використаних джерел:

  1. Основи дидактики: навчальний посібник / В. М. Чайка . – Київ : Академвидав, 2011 . – 238 с. – (Альма матер) . - Бібліогр.: с. 237-238 .
  2. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ [Електронний ресурс] / . – Режим доступу до ресурсу: http://studentam.net.ua/content/view/2271/97/.

 

4.3. Освіта на засадах життєвих навичок

Зміст

 

Методика розвитку життєвих навичок

ООЖН – як освітня технологія

Способи впровадження ООЖН

 

Наприкінці XX століття поняття «життєвих навичок» почало широко використовуватись в документах міжнародних організацій та інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей та профілактики соціально обумовлених захворювань, шкільного булінгу, дискримінації, профілактики конфліктів та розбудови миру.

Були розроблені та набули поширення освітні програми профілактичної спрямованості, які допомагають приймати поінформовані рішення, ефективно спілкуватися, керувати емоціями, долати труднощі, мотивують до здорового і продуктивного життя. В країнах, які потерпають від насилля та збройних конфліктів, впроваджують програми з профілактики конфліктів та розбудови миру.

Даний підхід виник як альтернатива інформаційно-просвітницькому підходу, що довів свою неефективність у вирішенні зазначених завдань, і обґрунтовував необхідність формування у дітей поведінкових навичок, які дозволяють успішно вирішувати завдання інтеграції в суспільство і самозахисту від ризиків.

 

Методика розвитку життєвих навичок

 

Методика розвитку життєвих навичок є синтезом найуспішнішого педагогічного досвіду і досягнень психологічної науки. Вона гармонійно поєднує функції виховання (формування ідентичності, цінностей та переконань) і розвиток соціально-психологічних компетентностей (життєвих навичок) учнів. Ця технологія у повній мірі реалізує компетентісний підхід до навчання, визначений концепцією Нової української школи як найбільш адекватний вимогам сучасного світу

В основі цієї методики — повага до загальнолюдських цінностей і захист прав людини. Вона налаштовує на усвідомлення прав і обов’язків людини, розуміння прав інших людей і повагу до них, виховує гідність, миролюбність, справедливість, колективізм, почуття відповідальності, впевненість у власних силах, толерантність (визнання того, що всі люди різні, що існують різні культури), інші позитивні якості. Її відмінність від традиційних методів виховання у тому, що формування особистої системи цінностей відбувається не шляхом моралізаторства, а завдяки добровільному прийняттю через усвідомлення їх реальної вигоди.

На відміну від багатьох традиційних педагогічних методів та підходів, розвиток життєвих навичок має на меті позитивні зміни у поведінці учнів. Тому він передбачає зміни не лише у знаннях, а й у ставленнях і навичках, які стимулюватимуть ці бажані поведінкові зміни.

 

 

Навчання життєвим навичкам відтворює природні процеси, спираючись на які діти вчаться жити в соціумі. Цей процес відбувається через спостереження, моделювання та соціальну взаємодію. Встановлено, що навички найкраще засвоюються в процесі спостереження і негайного відтворення. А закріплення навичок відбувається тоді, коли люди на практиці (в ігровій або в реальній ситуації) відпрацьовують поведінкові моделі і стикаються з позитивними або негативними результатами своїх дій.

Навчання на засадах життєвих навичок реалізує концепцію особистісно орієнтованого навчання і виховання. Ця методика враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, етнічні, релігійні та соціально-економічні аспекти їхнього життя, передбачає делікатне ставлення до ґендерних питань. Вона спрямована на задоволення природних потреб дітей, підлітків і молоді, адже ігнорування цього призводить до зниження рівня загального благополуччя, виникнення поведінкових ризиків і проблем.

Навчання здійснюється на ситуаціях, близьких до реального життя, з урахуванням рівня розвитку дітей, їх потреб і проблем. Однак методика розвитку життєвих навичок враховує не лише актуальні потреби і проблеми, а й ті, що незабаром виникнуть у зоні їх найближчого розвитку.

Перевага надається інтерактивним, а не інформативним формам навчання; останні досі переважають у школі і є, безумовно, корисними, але не здатні повністю забезпечити зміни у ставленнях і поведінці учнів. На відміну від звичайних уроків, коли вчитель переважно говорить, а учні слухають, широко застосовуються інтерактивні методи, які передбачають активну участь кожного, творчу співпрацю учнів між собою і з учителем. Тому програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, мозкові штурми.

 

 

ООЖН – як освітня технологія

 

З середини ХХ століття у педагогічному лексиконі з’явилися такі поняття, як «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітня технологія». Згідно з тлумачним словником, технологія – це сукупність прийомів, застосовуваних у якій-небудь справі, майстерності, мистецтві. Оскільки на думку О. М. Пєхоти [1] педагогіка є не лише наукою і не тільки мистецтвом, а перш за все прикладною дисципліною, тому як і всі прикладні дисципліни, вона мусить бути технологічною.

Освітня технологія – це технологічний ланцюжок дій, операцій і комунікацій, послідовність виконання яких сприяє оптимізації навчально-виховного процесу, гарантує досягнення визначеної мети та конкретних очікуваних результатів і який може бути відтворений в широких масштабах без втрати результативності. Органічною частиною будь-якої освітньої технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники та інструменти вимірювання результатів діяльності.

ООЖН (Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок) – це освітня технологія, яка забезпечує впровадження методики розвитку життєвих навичок. Педагогічну ООЖН-технологію впроваджено у більш як 80 країнах світу. В Україні вона вважається найбільш адекватним підходом у впровадженні обов’язкового шкільного предмета «Основи здоров’я», а також для факультативних курсів профілактичного спрямування. Впровадження ООЖН у навчальні плани шкіл України було оцінено міжнародними експертами як «видатне досягнення». У таблиці нижче наведено основні характеристики успішно апробованої в Україні ООЖН -технології.

 

Ознаки ООЖН технології
Теоретичне і методичне підґрунтя ООЖН­ технології
  • Концепція особистісно орієнтованого виховання
  • Концепція Школи, дружньої до дитини
  • Педагогічні технології: синтез технологій колективного, інтерактивного, розвивального навчання, створення ситуації успіху, а також ігрових, проектних та ІКТ-технологій
Досвід успішного впровадження в Україні

Обов'язковий предмет «Основи здоров'я» (1—9 класи)

Факультативні курси:

  • «Корисні звички» (1—4 класи)
  • «Я — моє здоров’я моє життя» (5—6 класи)
  • «Захисти себе від ВІЛ» (10—11 класи, ПТНЗ, ВНЗ)
  • «Вчимося жити разом» (1-10(11) класи)
Методи і форми навчання Поєднання індивідуальних, групових та фронтальних форм, методів і прийомів, що забезпечують активну участь, партнерську взаємодію суб’єктів навчально ­виховного процесу, враховують індивідуальні особливості і стилі навчання, максимально базуються на особистому досвіді учнів
Вимоги до підготовки педагога
  • Знання принципів і теоретичних засад превентивної освіти та змісту впроваджуваного курсу (програми)
  • Знання концепції життєвих навичок, методики розвитку життєвих навичок, складових педагогічної технології ООЖН (освіти на основі розвитку життєвих навичок)
  • Володіння інтерактивними методами викладання
  • Досвід практичного відпрацювання базових тренінгів за курсом (програмою)
Вимоги до навчально­ методичних матеріалів
  • Спрямовані на розвиток психосоціальних (життєвих) навичок
  • Містять тематику, відповідну до віку
  • Враховують природні потреби учнів
  • Зміст підручників та посібників наближено до реального життя
  • Написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії
  • Є комплектними (видання для вчителя, учнів, батьків)
Вимоги до організації навчально­ виховного процесу
  • Заняття проводить підготовлений педагог
  • Є приміщення, що підходить для застосування інтерактивних методів навчання (роботи в загальному колі, дискусій у малих групах, рухливих вправ тощо)
  • Педагог використовує інтерактивні методи навчання
  • Учні забезпечуються навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздатковими матеріалами)
  • Перед або одночасно з впровадженням курсу (програми) проводиться презентаційний тренінг для педагогічного колективу з метою демонстрації ефективності педагогічної ООЖН ­технології
  • Проводиться презентаційні тренінги для батьків з метою розбудови партнерства з сім'єю
  • У навчальному закладі діють правила, розроблені за участю учнів та батьків, які забезпечують сприятливу психологічну атмосферу та забороняють агресивну поведінку і вживання психоактивних речовин
  • Здійснюється підготовка волонтерів для допомоги вчителю та проведення роботи серед однолітків за методом «рівний — рівному»
  • Здійснюється анкетування учнів за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ» для оцінки ефективності навчання

 

 

Способи впровадження ООЖН

 

Формування життєвих навичок розглядається як необхідний компонент освіти в сучасному світі. Відзначається, що програми розвитку життєвих навичок матимуть найбільшу ефективність при інтеграції в обов’язковий предмет шкільного навчального плану, тобто, наявність в ньому предмета-носія.

Включення тематики ЖН в програму багатьох предметів було багаторазово апробоване і визнано неефективним, адже потребувало навчання великої кількості вчителів, які були змушені на додаток до основної програми впроваджувати тематику і методи, не властиві для їх основного предмета (дисципліни).

Найкращим предметом-носієм для ЖН було визнано ті, які мають на меті розвиток соціальної, громадянської активності та мотивацію до здорового способу життя. Це, наприклад «Health education» (США, Канада, Фінляндія, Естонія), «Social and personal education» (Великобританія), «Sexual education» (більшість країн Європейського Союзу), «Основи здоров’я» (Україна).

Практика доводить, що коли програми з навчання життєвим навичкам є обов'язковою складовою навчального плану, учні часто обирають додаткові дисципліни (факультативні курси) з розвитку ЖН або вивчають їх у позаурочний час, що свідчить про наближеність цих програм до реальних потреб дітей та молоді.

Програми та навчальні курси з розвитку життєвих навичок розробляються і впроваджуються як державними освітніми інституціями, так і громадськими організаціями або приватними особами, які пропонують їх державним органам влади, отримують відповідну акредитацію і виступають партнерами освітніх установ в реалізації даних програм.

Усі ці аспекти знайшли відображення в удосконаленні змісту освіти в загальноосвітніх установах України, де з початку 2000-х розроблено та успішно впроваджено програми та навчально-методичне забезпечення предмета «Основи здоров’я» для початкової та основної школи, а також десятки факультативних курсів на засадах розвитку ЖН, головною метою яких є формування в учнів сприятливих для здоров’я життєвих навичок, правової, екологічної, психологічної культури, громадянської активності та підприємливості.

Список використаних джерел:

  1. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. 3. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; За заг. ред. О. М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2001. — 256 с
  2. Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2013. http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
  3. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (осн Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3

4.4. Огляд інтерактивних методів

Зміст

Класифікація методів навчання

Ефективність інтерактивного навчання

Принципи інтерактивного навчання

Огляд інтерактивних методів

Метод рівного навчання

 

 

Бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що доцільно замінити традиційну «накопичувальну» освіту на освіту «проблемно‑визначальну». У книзі «Педагогіка пригноблених» П. Фрейре назвав «банківською освітою», коли учні розцінюються як «банк», а викладачі – як вкладники, що сподіваються отримати дивіденди в майбутньому. При «банківській освіті» учні є пасивними отримувачами певного обсягу знань, які вони досить часто вважають не своїми, не інтерпретують їх, не розуміють значення та, найголовніше, забувають більшу частину після отримання оцінки. За умов же проблемно‑визначальної освіти учні займаються реальними проблемами, запозиченими з життя. Навчання, вважає педагог, відбуватиметься набагато успішніше, якщо учні самостійно формулюватимуть завдання і, виходячи з власного життєвого досвіду, виконуватимуть їх.

Під час навчання учні повинні робити набагато більше, ніж просто слухати та фіксувати готові думки вчителя. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати та обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати і планувати. Вони повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки.

 

Класифікація методів навчання

 

Залежно від характеру взаємодії вчителя та учнів розрізняють пасивні, активні та інтерактивні методи навчання.

 
 

Пасивні методи – це навчання, у процесі якого вчитель є основною дійовою особою, що керує ходом заняття, а учні виступають в ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам вчителя.

 
 

 

Зв'язок педагога з учнями здійснюється за допо­могою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів і т.п.

 

Хоч з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.

 
 

Активні методи – це навчання, в процесі якого учні та вчитель взаємодіють один з одним і учні тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи припускають авторитарний стиль взаємодії, то активні, переважно акцентують на демократичному стилі.

 
 

 

 

 
 

Інтерактивні методи – форма навчання, в процесі якого учні і вчитель знаходяться в режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

 
 

 

 

На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з вчителем, але й один з одним, на домінування активності учнів в процесі навчання. Роль вчителя на інтерактивних заняттях зводиться до спрямування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.

 

Ефективність інтерактивного навчання

 

Науковцями і практиками визнано, що набуття знань, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей, набуття певних компетентностей особистості учня є найбільш ефективними, якщо в навчально–виховному процесі використовуються інтерактивні форми і методи.

За допомогою інтерактивних технологій учні мають можливість:

Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, показує нам, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».

Піраміда навчання

З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%, зорове й слухове сприйняття – 20%, демонстрація – 30%), а найбільших – інтерактивного (групова дискусія – 50%, практичні вправи – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

 

Принципи інтерактивного навчання

 

Виділяють наступні принципи інтерактивного навчання:

 

Огляд інтерактивних методів

 

Опис найпопулярніших інтерактивних методів наведено тут. Далі подано детальніший опис деяких методів, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників один з одним і з учителем:

Відпрацювання навичок включає такі етапи:

Першим кроком в процесі тренування навичок є детальне пояснення учням суті навички, виклад ситуацій, в яких вона може застосовуватися.

Демонстрацію навички може здійснити тренер або підготовлені волонтери, інколи її може замінити відеодемонстрація.

Після того, як навичка озвучена і наочно показана, інші учасники повинні отримати можливість по черзі відпрацювати цю навичку. Це можна зробити в парах, трійках чи малих групах, щоб кожен учасник встиг потренуватися.

Після виконання вправи тренер пропонує учасникам доброзичливо і підбадьорливо зазначити сильні і слабкі моменти, які вони помітили при відпрацюванні навички. Сам він також приймає участь в обговоренні, як правило, завершує його, доповнює і підсумовує висновки учасників.

Для закріплення навички можна дати завдання застосовувати уміння протягом наступного тижня в різних ситуаціях і аналізувати свої дії та їх результати.

 

Робота в групах

Дискусії й обговорення можна проводити цілим класом. Але вони набагато ефективніші, коли проводяться у групах, зокрема, якщо клас великий, а час обмежений.

Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учням уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення в групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше рахуватимуться з ними. Робота в групах розвиває навички активного слухання, співпереживання, співробітництва, упевненої поведінки і толерантності.

Для організації обговорення в групах тренер:

Для пожвавлення дискусії рекомендують перед обговоренням розповісти ситуацію з реального життя.

Нижче наведено кілька додаткових рекомендацій для роботи з групами:

 

Відповіді на запитання й опитування думок

Ця форма роботи потребує від тренера делікатності й толерантного ставлення. Цікавлячись думкою учасників чи організовуючи групову дискусію, слід пам’ятати про неприпустимість втручання з метою різко заперечити або розкритикувати чиюсь думку. Якщо тренер сприйматиме позитивно висловлювання учасників, вони з більшим бажанням братимуть участі в обговоренні.

Намагайтесь уникати запитань, які потребують закритих відповідей «так» чи «ні». Якщо ви прагнете, щоб учасники говорили, ставте їм відкриті запитання, які вимагають пояснення своєї думки.

Важливо також не поспішати й не вимагати від учасників негайної відповіді на запитання. Вони повинні мати час на роздуми, але не забагато. Для того, щоб тренінги проходили жваво, слід підтримувати темп.

 

Мозковий штурм (мозкова атака)

 

 
 

Мозковий штурм — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.

 
 

 

На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, у тому числі й нереалістичні, фантастичні й нелогічні. Головне завдання — кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагається обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей або кількість ідей зазвичай обмежені. Наприклад: «Давайте запишемо щонайменше десять способів…» або «Давайте сформулюємо якомога більше способів … за одну хвилину»

Другий етап — оцінювання та обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.

Перевагами цього методу в тому, що він:

Для організації мозкового штурму необхідно:

 

Рольова гра

 
 

Рольова гра — неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

 
 

 

Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритися і бути висміяним. Це — чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальних.

Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Для організації рольової гри:

 

Аналіз історій і ситуацій

 
 

Аналіз історій і ситуацій — детальний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Це дає змогу учасникам проаналізувати і обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Учні аналізують поведінку персонажів, прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки.

 
 

 

Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, які наслідки можуть мати місце і як саме треба діяти, щоб історія закінчилася щасливо. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, прогнозувати, «що з цього вийде».

Переваги методу аналізу історій і ситуацій є:

 

Дебати

 
 

Дебати — це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів — всебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого вирішення.

 
 

 

Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад: «Телебачення: «за» і «проти». Учасникам пропонують зайняти певну позицію з цієї проблеми. Відтак протягом визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають того, хто виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді надається можливість спростувати аргументи опонентів.

Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій.

Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і противників, а й навчитися вести дискусію з повагою до опонента. Дебати розвивають навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та упевненого відстоювання своєї позиції.

 

Метод рівного навчання

 

Рівний (Peer) ‑ людина, що належить до тієї ж соціальної групі, що і цільова аудиторія, на яку спрямовано навчання. Об'єднання в соціальну групу відбувається на основі певних ознак: вік, стать, рід діяльності, соціально-економічне становище, статус здоров'я, сексуальна орієнтація, спосіб життя і т.д. При цьому в групу можуть об'єднуватися люди, які мають тільки одну спільну ознаку або декілька.

Метод «рівний-рівному» ‑ це навчання рівними наставниками (наприклад, навчання підлітками своїх однолітків). Такий підхід найбільш ефективний у молодіжному середовищі. Адже у підлітків великим авторитетом користуються їхні однолітки. Такі наставники мають схожий життєвий досвід, спільні інтереси і приблизно однаковий вік. Тому їм зазвичай більше довіряють, до їхньої думки більше прислухаються.

Цикл рівного навчання має три етапи:

Перший етап - відбір і підготовка інструкторів.

Другий етап - проведення навченими інструкторами занять в своїх цільових групах.

Третій етап - проведення моніторингу діяльності інструкторів та додатковий відбір нових інструкторів.

Інструктори-волонтери проводять заняття інтерактивними методами, зокрема використовуються рольові ігри та аналіз життєвих ситуацій.

Учитель основ здоров'я може залучати спеціально навчених учнів з числа старшокласників або студентів педагогічних вишів до проведення окремих занять. Також добровольці з числа учнів класу можуть допомагати вчителю проводити наочні демонстрації, організовувати рольові ігри, записувати пропозиції під час мозкового штурму, проводити опитування і підрахунок думок учнів тощо.

Щоб ефективно допомагати вчителю волонтерам бажано пройти підготовку ‑ декілька тренінгів, які дозволять їм навчитися уважно слухати, розуміти почуття інших людей, заохочувати і підтримувати їх висловлювати свою думку, брати участь в дискусіях. Залучаючи рівних наставників, учитель повинен упевнитися в їх належній підготовці, заздалегідь обумовити їх роль і завдання на занятті, а після заняття обговорити, як вони з ними впоралися.

Список використаних джерел:

  1. Фрейре П. Педагогіка пригноблених / Пауло Фрейре., 2003. – 168 с.
  2. Використання інтерактивних методів навчання [Електронний ресурс] / О. М.Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук, О. А. Кочубей. – 2016.http://www.refs.in.ua/m-kochubej-o-a-vikoristannya-interaktivnih-metodiv-navchannya.html.
  3. Інтерактивні технології навчання // Україномовні реферати http://www.refotext.com/referat-text-16587-1.html.
  4. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) // Алатон. – 2017: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3
  5. Принцип «Рівний - рівному» // http://www.y-peer.kg/peer.
  6. Критерії програм «рівний - рівному» щодо профілактики ВІЛ-інфекції та просуванню ідеї здорового способу життя серед молоді в Російській Федерації: керівництво для практиків // Y- peer, Росія. - 2010 року.

4.5. Зміст і структура тренінгу

Зміст

Поняття тренінгу

Зміст тренінгу

Тривалість тренінгу

Оцінювання ефективності тренінгу

Структура тренінгового заняття

План проведення тренінгу

Корисні поради тренеру

 

В інформаційному суспільстві вчитель стрімко втрачає монополію на володіння знаннями, та й сама інформація стає миттєво доступною кожному, хто має доступ до мережі Інтернет. Натомість усе більшого значення набувають так звані «м’які навички», до яких належать здатність мислити критично та креативно, аналізувати проблеми і генерувати рішення, ефективно спілкуватися і налагоджувати стосунки, попереджувати та конструктивно розв’язувати конфлікти, володіти собою і керувати стресами. Однак, ці навички складно розвинути в рамках традиційного уроку, тому останнім часом активні та інтерактивні методи навчання, які часто об’єднують спільною назвою «тренінг», набувають усе більшої популярності.

Тренінгові і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання здебільшого орієнтоване на правильну відповідь, а тренінг, насамперед орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної та інтелектуальної), самостійність, здатність до прийняття рішень, взаємодії тощо. Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама по собі чимось негативним, проте у світі швидких змін і безперервного старіння знань вона має звужені рамки застосування.

 

Поняття тренінгу

 

 
 

Тренінг – це форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем.

 
 

 

На тренінговому занятті перевага надається діяльності не вчителя, а учнів, особистий досвід яких є основою для навчання. Не варто читати лекцій, краще, якщо учні поділяться тим, що знають на даний момент, і самі відшукають та/або засвоять інформацію, якої не вистачає.

Учитель на тренінгу відіграє важливу роль фасилітатора (від англ. facilitate — допомагати, полегшувати, сприяти). Він скеровує діяльність та взаємодію учасників на вивчення теми та досягнення мети тренінгу.

Учні повинні чітко розуміти, чим зумовлений вибір теми заняття. Поясніть це так, щоб актуальність і важливість теми не викликали сумніву. Учні також повинні чітко розуміти кінцеву мету та способи її досягнення. Поясніть дітям, яких конкретних результатів ви зможете досягти та розкажіть, які завдання і вправи ви будете для цього виконувати.

 

Зміст тренінгу

 

Форма проведення тренінгу має суттєве значення, однак головним усе-таки є його зміст. Зміст тренінгу повинен:

Під час тренінгу варто приділити основну увагу практичним вправам. Звичайно, на тренінгу не завжди можна обійтись без пояснень. Але не варто розказувати учням просту інформацію, краще надати їм цю інформацію в паперовому чи електронному вигляді. Це допоможе зекономити час і замість прослуховування лекції чи записів під диктовку, учасники можуть швидко ознайомитися з нею (наприклад, прочитати вголос) та обговорити або виконати творче завдання чи відпрацювати вміння.

Щоб зрозуміти, наскільки зміст тренінгу цікавий і важливий для учнів, наприкінці заняття проведіть експрес-опитування або голосування учасників. Можна зробити це, складаючи «зірковий рейтинг». Для цього запропонуйте учасникам оцінити основні активності тренінгу зірочками: трьома, якщо це було цікаво і важливо для них, двома – якщо це було просто корисно, однією – якщо це було просто цікаво, жодної – якщо ця частина заняття була не суттєвою. Результати аналізу варто враховувати при плануванні наступних занять.

 

Тривалість тренінгу

 

Тривалість тренінгу може бути різною – від 20 хвилин до 7-8 годин. Для школярів ідеальна тривалість становить 60-90 хвилин, тобто півтора-два уроки. Цього часу вистачить для використання усіх елементів тренінгу та отримання повноцінного зворотнього зв’язку. Тому за можливості слід поєднувати два уроки або використовувати години, передбачені для факультативних занять чи виховних годин відповідної тематики. Однак і в ході одного уроку можна провести тренінг чи використати декілька його елементів. В будь-якому разі це пожвавить навчальний процес, зробить його більш інтерактивним та цікавим для учнів.

 

Оцінювання ефективності тренінгу

 

Залежно від цілей і завдань одного або серії тренінгових занять, до і після їх проведення здійснюють вхідне та вихідне опитування. За допомогою вхідних анкет можна оцінити початковий рівень знань та ставлень учасників, а порівнюючи результати вихідного і вхідного опитування, – оцінити прогрес цих показників в ході тренінгів. Опитування «До» та «Після», як правило, здійснюються анонімно, їх результати опрацьовуються в цілому для класу і вони є індикатором ефективності тренінгів, показують, яка інформація засвоєна краще/гірше та чи відбулася бажана зміна психологічних установок (ставлень).

 

Структура тренінгового заняття

 

Кожен тренінг складається з трьох частин: вступної, основної та заключної (див. схему).

 

Вступна частина

Вступна частина є необхідним і обов'язковим елементом кожного тренінгового заняття, але займає не більше 10-20 хвилин. Вона передбачає вирішення наступних завдань:

Основні правила поведінки під час тренінгу розробляються колективно або оголошуються вчителем (у такому разі учням пропонується їх змінити чи доповнити). Основні правила передбачають, що учасники будуть говорити по черзі; коротко і по темі; намагатися не повторювати, а доповнювати сказане іншими; проявляти активність, доброзичливість і повагу до думки кожного. Правила слід записати на великому аркуші паперу і прикріпити на видноті. Вони повинні бути доступними на кожному занятті, щоб можна було, в разі необхідності, послатися на відповідне правило. Для того, щоб діти охоче дотримувались правил, важливо, щоб вони погодилися з ними і прийняли їх (наприклад, за допомогою голосування, особистих підписів тощо).

 

Основна частина

Основна частина тренінгу – це декілька тематичних завдань у поєднанні з руханками (вправами на зняття м’язового і психологічного напруження).

В основній частині тренінгу іноді виділяють теоретичний і практичний блоки. Проте цей поділ є досить умовним. Адже знання (як і уміння та навички) на тренінгу здобуваються у процесі виконання практичних завдань (міні-лекції, бесіди, мультимедійної презентації, взаємонавчання, виконання проекту, роботи в групах).

Педагог повинен організувати весь матеріал з тематики тренінгу в логічній послідовності і відібрати ключові знання і навички, які можуть бути освоєні за відведений час. Інформаційні блоки (розповідь, демонстрація, пояснення) мають бути короткими (до 5 хв.) і чергуватися з інтерактивними (дискусія, мозковий штурм, аналіз історії, дебати). Для відпрацювання умінь слід використовувати рольові ігри. Кожна інтерактивна вправа має завершуватися коротким обговоренням і підбиттям підсумку.

 

Завершальна частина

Завершальна частина тренінгового заняття включає:

Цей етап повинен об'єднати всі розглянуті протягом заняття теми для логічного підведення підсумку. Завершення - це можливість для відповідей на запитання і формулювання завдань на майбутнє. Вчитель може рекомендувати літературу, відеоматеріали, сайти в Інтернеті для самостійного опрацювання. Важливо, щоб учні закінчували роботу із задоволенням і високою мотивацією застосовувати набуті вміння.

 

План проведення тренінгу

 

Типова структура, мета та завдання тренінгу разом слугують основою для складання плану його проведення. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схема, сценарій тощо), але принципово те, що його слід скласти обов'язково. Це не означає, що тренінг пройде повністю так, як було заплановано, проте план допоможе дотримуватися основних моментів, які мають бути опрацьовані, інакше дуже складно досягти поставленої мети. Під час тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Тим часом хвилини заняття спливатимуть, й обов'язкові питання можуть залишитися не розглянутими. Тому завчасно складений план допоможе дотримуватися обраної теми, дістатися бажаної мети. Приклади плану тренінгу можна переглянути у додаткових матеріалах.

 

Корисні поради тренеру

 

Люди набагато швидше вчаться, коли замість слухати, як щось зробили інші, намагаються виконати це самостійно. Тому будуйте інтерактивне заняття так, щоб у ньому було якнайбільше власної діяльності учнів.

Найкращий тренінг — це декілька практичних завдань, а в проміжку між ними — короткі дискусії і так звані руханки (вправи на зняття м’язового напруження).

Намагайтеся давати зрозумілі й прості інструкції. Якщо сам тренер і учасники добре усвідомлюють, що треба робити, зростає вірогідність успішного виконання завдання.

Якщо ви раптом зрозумієте, що завдання не відповідає потребам учасників, будьте готові обговорити його і зробити більш прийнятним.

Стежте за часом. Якщо задекларований час вийшов, а учасники не закінчили роботу, додайте ще трохи часу. А коли помітите, що вони закінчили раніше, запропонуйте рухатися далі.

Не забувайте оцінювати дії учасників. При цьому будьте максимально лояльним і доброзичливим. Навіть якщо хтось не впоравсь із завданням, можна сказати: «Це справді складне завдання. Я й сам довго не міг упоратися з ним». Зверніться до решти групи: «Хто може допомогти?».

Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятись», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, діти ОБ'ЄДНУЮТЬСЯ! З об'єднаних дітей виростають дорослі, здатні об'єднуватися, жити і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава та нація.

Усе, що пропонують діти, має бути прийняте або щонайменше обговорене. Не слід казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і прийняти власні рішення. Спостерігайте, щоб ніхто з учасників не залишався поза обговоренням.

Рішення дітей повинні сприйматися серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.

Як встановити довіру

Наводимо кілька порад, як налагодити стосунки та встановити довіру з учасниками тренінгу.

  1. Перша стосується тих, хто проводить тренінгові заняття із незнайомою аудиторією. Постарайтеся запам’ятати імена якомога більшої кількості учасників. На першому ж тренінгу попросіть усіх чітко записати свої імена на бейджиках або невеличких аркушах паперу і прикріпити їх на одяг.
  2. Це дуже важливо — звертатися одне до одного на ім’я (включно з тренером), хоч декому з учителів це на початку може здатися неприйнятним. Але цей прийом значно полегшить вашу роботу, допоможе створити дружню атмосферу, усунути психологічні бар’єри і здолати відчуження, яке може існувати між вами та учнями. Якщо не можете подолати незручності або переживаєте за свій авторитет, назвіться Тренером або умовним персонажем (Суперменом, Білосніжкою тощо).
  3. Намагайтеся ставитися однаково до всіх учасників. Навіть якщо дехто вам не подобається, не виявляйте до нього антипатії і не демонструйте відкритої прихильності до тих, хто вам до душі.

Складні умови

Розглянемо два види складних умов, у яких вам, напевно, доведеться проводити тренінги. Перша — забагато учасників, друга — замало часу. Ці проблеми взаємопов'язані. Адже більша кількість учасників потребує більше часу для проведення таких вправ, як знайомство, зворотний зв'язок та інші, коли учні висловлюються по черзі.

20 учнів — оптимальна кількість учасників тренінгового заняття. Як же проводити його з цілим класом, у якому буває більш як тридцять учнів? По-перше, можна поділити клас на підгрупи, як це роблять для вивчення іноземних мов. Але це має сенс тільки в тому випадку, коли у підгрупах залишається не менш як 12 осіб, в іншому разі вам буде складно сформувати потрібну кількість малих груп. Тому, якщо в класі менше 30 учнів, замініть проведення вправ на знайомство чи зворотній зв’язок у загальному колі виконанням цих прав у парах, а потім запитайте, чи є бажаючі поділитися своїми думками на загал та вислухайте одного-двох бажаючих.

Для економії часу комбінуйте різні вправи: знайомство і актуалізацію теми (наприклад, назвати своє ім'я і сказати, який вид громадського транспорту тобі до вподоби), об'єднання в групи і руханки, зворотний зв'язок і прощання. З’ясування та аналіз очікувань проводьте не на кожному занятті, а на першому та останньому тренінгах, присвячених одній темі.

 

Список використаних джерел:

  1. Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 250 с.
  2. Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.

Додаткові Матеріали

Типова програма 3-денного тренінгу

Сценарій тренінгу

4.6.Організація та забезпечення тренінгу

Зміст

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

Мінімальні вимоги до приміщення

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

 

 

Правильно організований навчальний простір дозволить педагогу створити сприятливу для навчання психологічну атмосферу та забезпечити умови для інтерактивного заняття. У типовому класі парти (столи) для учнів розташовані рядами перед дошкою і столом вчителя. Таке розташування найкраще підходить для пасивних методів (лекцій, фронтальних опитувань, самостійних чи контрольних робіт), адже дозволяє максимально зосередитися на поясненнях вчителя або на самостійному виконанні завдань.

Інтерактивні методи передбачають створення атмосфери діалогу вчителя з учнями і учнів між собою, протягом заняття вчитель може декілька разів об’єднувати дітей в пари, малі чи великі групи, організовувати обговорення в загальному колі, проводити рухливі ігри. Оскільки переставляти важкі столи до і після кожного інтерактивного заняття складно, в кожному сучасному навчальному закладі доцільно обладнати так званий тренінговий кабінет або переобладнати усі класні кімнати для застосування інтерактивних методів.

 

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

 

На інтерактивному занятті учасники найчастіше працюють у колі. Подібне розташування дає низку переваг:

  • розташування учасників колом дозволяє усім добре чути і бачити один одного, даючи тим самим можливість сприймати широкий спектр невербальних проявів;
  • розміщення колом забезпечує високий рівень залучення до роботи - в колі неможливо «відсидітися» за спинами інших;
  • коло – це максимально «демократична» фігура. У ньому неможливо виділити «головного», усі знаходяться в рівних умовах, що об'єднує групу;
  • розміщення колом забезпечує свободу рухів учасників, вони можуть легко мінятися місцями, об’єднуючись у різні групи.

Однак, розташування колом не розраховане на всі випадки життя. Наприклад, воно не надто зручне для демонстрації мультимедійних презентацій, відео та інших засобів наочності, що вимагають виходу ведучого за межі кола. У таких випадках краще підійде розміщення півколом або літерою «П».

Для роботи в малих групах та виконання проектів учасникам можуть знадобитися столи. Тому варто залишити в аудиторії 5-6 столів.

Якщо у навчальному закладі немає обладнаного приміщення для інтерактивних занять, варто змінити розташування столів з традиційних рядів на Т-подібне розташування чи обличчям до обличчя. Якщо в класі встановлено індивідуальні парти, оберіть один з видів L-подібного розташування.

 

Мінімальні вимоги до приміщення

 

Приміщення для інтерактивних занять має бути просторим (площею не менш як 40 квадратних метрів) або складатися з декількох окремих кімнат (наприклад, класної кімнати та лабораторного приміщення).

 

В кабінеті мають бути визначені та спеціально оформлені окремі навчальні зони:

  • зона для роботи в колі, де розставлені колом або півколом стільці чи крісла за кількістю учасників, зокрема, і для вчителя, а також передбачено вільне місце для рухливих ігор і вправ. Розташування колом зберігається в ході багатьох занять, виключаючи ті випадки, коли ігрові або інші процедурні моменти тренінгу вимагають його зміни;
  • зона для роботи учнів у малих групах, в якій розташовано 5-6 столів (з додатковими стільцями або без них).
  • дошка звичайна або спеціальна (фліпчарт);
  • робоче місце вчителя;
  • зона для розташування мультимедійної техніки, фото-, відео-, аудіоапаратури тощо;
  • зона для зберігання канцтоварів, навчально-методичних матеріалів, реквізиту (як правило, невелика шафа);
  • демонстраційна зона (вільні стіни зі стійким покриттям чи кріпленнями).

 

Розміщуючи навчальні зони, потрібно враховувати як розміри приміщення, так і послідовність, зручність, легкість їх використання у процесі проведення занять, взаємозв’язки між ними, естетичність оформлення, наповнюваність, мобільність і якість навчальних і допоміжних компонентів (столів, стільців, шаф, поличок, наочних посібників, техніки тощо).

За умови просторового дефіциту навчальні зони можна робити комбінованими або розміщувати так, щоб їх можна було легко реконструювати в інші.

Стіни повинні максимально використовуватися як робочі поверхні для демонстрування творчих робіт учасників, тому їх треба завчасно покрити стійким покриттям.

На стіні має бути також годинник для контролю за дотриманням регламенту, на вікнах – вертикальні жалюзі для затемнення під час використання мультимедійної техніки.

 

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

 

Проведення інтерактивних занять потребує забезпечення канцелярським приладдям. Нижче наведено перелік того, що знадобиться на тренінгу:

 

  • крейда (біла і кольорова);
  • спеціальні фломастери для фліпчарту, якщо ви його маєте;
  • папір формату А2 або А3 для виконання групових проектів, запису правил групи та очікувань учасників;
  • аркуші формату А4 (білі та кольорові), зошити для записів;
  • фломастери, маркери, клейкі та неклейкі папірці, безпечні шпильки, скріпки, кнопки, ножиці, серветки, м’ячик, паперовий скотч або цінники, бейджики.

 

Педагог може передбачити для всіх класів (груп) окремі папки з переліком усіх необхідних матеріалів і запропонувати учасникам заповнити їх.

 

Список використаних джерел:

  1. Cooperative Learning Seating Options [Електронний ресурс] // Teaching resources – Режим доступу до ресурсу: http://www.lauracandler.com/strategies/seating.php.
  2. Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 250 с.
  3. Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.

Модуль 5. Моніторинг та оцінка результатів

5.1 Моніторинг і оцінка: базові поняття

Зміст

Поняття моніторингу і оцінки (МіО)

Відмінність моніторингу від оцінки

Важливість МіО

Основні елементи МіО

Види МіО превентивних програм

 

Поняття моніторингу і оцінки (МіО)

 

Будь-яка цілеспрямована діяльність включає:

В найбільш узагальненому вигляді моніторинг та оцінку визначають як зворотний зв'язок, що дозволяє з'ясувати:

Моніторинг та оцінка часто використовується у вигляді скорочення - МіО. Моніторинг і оцінка (МіО) освітніх програм, спрямованих на зміцнення здоров'я і розвиток особистості, дозволяє зрозуміти, чи дають ці програми бажаний результат та визначити напрямки їх удосконалення.

 

Відмінність моніторингу від оцінки

 

Моніторинг ‑ це постійний збір і реєстрація інформації за наперед визначеним переліком показників (індикаторів).

Оцінка – це епізодичний аналіз досягнень, пов'язаних з реалізованої програмою або проектом.

Відмінність моніторингу від оцінки полягає в наступному. Моніторинг – це регулярне відстеження якісних і кількісних показників, що характеризують якусь діяльність та/або поточну ситуацію. Головна мета моніторингу - «знімати показники» стану об'єкта спостереження і виявляти розбіжності з плановими (або виявляти тенденції розвитку та прогнозувати майбутні стани). Виявлення таких розбіжностей важливо для своєчасного подолання або зменшення виявлених небажаних тенденцій у розвитку процесів.

Оцінка має на меті з'ясувати, чи забезпечують реалізовані заходи той вплив, на які вони розраховані.

Іншими словами, моніторинг включає спостереження за тим, що робиться, в той час як оцінка дозволяє встановити причинно-наслідкові зв'язки між діями та результатами.

 

Важливість МіО

 

Моніторинг та оцінка превентивних програм, спрямованих на зміцнення здоров'я і розвиток особистості, проводяться для удосконалення програм і з'ясування того, чи дає впровадження цих програм бажаний результат.

Моніторинг (відслідковування)  від самого початку впровадження програми гарантує, що кроки і завдання цієї програми, чітко сформульовані та відповідають цілям і піддаються вимірюванню.

Моніторинг превентивних програм призначений для того, щоб:

  • відстежити складові програм (вкладені кошти, проведені заходи і основні результати);
  • задокументувати та оцінити, яким чином були використані ресурси (матеріальні, людські);
  • забезпечити «прозорість» витрачання коштів;
  • оцінити охоплення і якість превентивних програм;
  • планувати діяльність у сфері превентивної освіти;
  • вчасно вносити зміни в програми, щоб покращити їх.

Оцінка превентивних програм призначена для того, щоб:

  • з'ясувати, чи відбулися завдяки програмам бажані зміни у цільових групах на рівні знань, ставлень та поведінки;
  • визначити фактори, які роблять програми успішними;
  • визначити недоліки та складові програми, які потрібно вдосконалити;
  • визначити обставини, в яких програми не здійснюються в повному обсязі.

 

 

Основні елементи МіО

 

Для ефективного моніторингу та оцінки превентивних програм у світі широко використовується концептуальна рамка МіО, яка дозволяє пов'язати програмні дії з очікуваними результатами на різних логічних рівнях: детермінантах поведінки, поведінкових практиках і епідеміологічних показниках.

Система моніторингу успішних превентивних програм обов'язково містять наступні елементи:

 

Види МіО превентивних програм

 

Для превентивних програм виділяють програмний, поведінковий та епідеміологічний види МіО.

Програмний вид МіО.

Включає в себе відстеження показників внеску та процесу.

Показники внеску. Для того, щоб проект або програма досягли своїх цілей, в процес виконання програми включаються різні ресурси (внески) - матеріально-технічні, людські, фінансові, політика і нормативно-правова база, а також сучасні технології, наприклад, інформаційно-комунікаційні.

Показники процесу -  це, наприклад, кількість навченого персоналу, кількість наданих діагностичних, консультативних, інформаційних послуг тощо (кількісні показники), а також якість цих послуг (якісні показники).

Поведінковий вид МіО.

Включає збір даних і оцінку результатів на рівні детермінант поведінки і поведінкових практик.

У разі ефективного використання вкладених ресурсів та належного впровадження програми досягаються короткострокові результати на рівні детермінант поведінки цільової групи (знання, ставлення, уміння, які сприяють зменшенню чинників ризику та посиленню чинників захисту).

Якщо програма має позитивний вплив на детермінанти поведінки (знання, ставлення, уміння), така програма, імовірно, матиме і довгострокові результати на рівні поведінкових практик.

Епідеміологічний вид МіО.

Позитивні результати програми на рівні поведінкових практик повинні привести до довгострокового впливу на групи населення. Довгострокова дія виражається в епідеміологічних показниках, наприклад, зниження числа нових випадків ВІЛ-інфекції, зменшення поширеності ВІЛ / СНІДу, зниження захворюваності ІПСШ, наркозалежностей, зменшення для суспільства соціально-економічного збитку від епідемії.

Традиційні системи МіО не забезпечують чіткого відстеження поведінкових практик та епідеміологічних показників. Тому впродовж останніх років інтенсивно розвивається епідеміологічний нагляд другого покоління. Він спрямований на об'єднання моніторингу поведінкових і біологічних даних. Узгодженість різноманітних біологічних, поведінкових і якісних досліджень, спрямованих на розуміння суті явищ, не тільки підтверджує ймовірні напрямки розвитку епідемій, а й дає їм глибинні пояснення.

 

Список використаних джерел:

  1. Загальні принципи і основні поняття моніторингу та оцінки в області ВІЛ / СНІД (дві частини)
  2. «Моніторинг та оцінка молодіжних програм з профілактики зловживання психоактивними речовинами», © Організація Об'єднаних Націй, 2005 рік

5.2 Умови успішного впровадження превентивних програм

Зміст

Особливості превентивних програм, що базуються на розвитку життєвих навичок

Критичні чинники впровадження ООЖН програм

Критерії відповідності умов навчання принципам ООЖН

Ключові знання і вміння педагога-тренера

 

Особливості превентивних програм, що базуються на розвитку життєвих навичок

 

Успішні профілактичні програми на основі навчання життєвим навичкам (ООЖН програми) передбачають:

  1. Вплив на поведінку як одну з ключових цілей
  2. Баланс знань, психологічних установок (ставлень) та умінь (навичок)
  3. Орієнтація на інтерактивні методи навчання
  4. Врахування реальних потреб учнів
  5. Врахування гендерної чутливості в змісті і методах навчання

Розглянемо ці чинники детальніше.

Вплив на поведінку. Навчальна програма повинна передбачати вплив на самосвідомість учнів з метою формування у них знань, психологічних установок та умінь і навичок, сприятливих для здоров'я, безпеки та розвитку. Педагогічні впливи повинні бути спрямовані всі рівні особистості:

  • прагнення, життєві цілі
  • ідентичність
  • цінності, переконання
  • здібності
  • уміння і навички

Орієнтація на інтерактивні методи. Програма має передбачати:

  • творчу співпрацю (партнерство) між учнями і учителем
  • навчальні активності, що враховують індивідуальні стилі навчання і зачіпають всі рівні впливу на поведінку особистості
  • залучення до участі кожного учня
  • навчання на ситуаціях, наближених до реального життя

Врахування реальних потреб учнів. Навчання здоровій, позитивній поведінці повинно здійснюватися на інтегрованому змісті, яке безпосередньо пов'язане з:

  • реальним життям учнів
  • факторами ризику основних сфер їх життєдіяльності
  • актуальним рівнем розвитку (домінантними базовими потреби, віковими проблемами та інтересами)
  • завданнями розвитку особистості (так звана «зона найближчого розвитку»)

Врахування гендерної чутливості в змісті і методах навчання. Зміст навчальної програми має передбачати:

  • врахування біологічних і психологічних особливостей розвитку дівчаток і хлопчиків
  • подолання шкідливих рольових стереотипів

 

Критичні чинники впровадження ООЖН програм

 

Для успішного впровадження ООЖН програм наступні фактори є критичними:

  • гідне місце ООЖН програм в шкільному розкладі як умова забезпечення універсального доступу до якісної превентивному освіті
  • підготовка педагогів за методикою ООЖН
  • якісні навчально-методичні матеріали
  • використання інтерактивних методів і наявність відповідного приміщення
  • залучення і розвиток партнерства педагогічного колективу, молоді, батьків
  • створення сприятливої шкільного середовища
  • системний моніторинг процесу впровадження і оцінки ефективності впливу
  • прихильність та адвокація ООЖН на всіх рівнях

 

Досвід впровадження ООЖН програм у багатьох країнах підтвердив, що тільки одночасне досягнення всіх зазначених вище цілей забезпечує належну дієвість превентивної освіти (масовість, ефективність, превентивність). І навпаки, ігнорування хоча б одного з цих факторів істотно знижує ефективність профілактичної роботи.

 

Критерії відповідності умов навчання принципам ООЖН

 

Моніторинг і оцінка процесу впровадження превентивних програм повинні передбачати перевірку відповідності процесу навчання принципам ООЖН, використовуючи наступні ознаки і критерії:

Ознака

Основний критерій Додаткові критерії
1. Підготовлений учитель Наявність у вчителя сертифікату про проходження навчання за методикою ООЖН
  • знання концепції здоров'я, безпеки та розвитку;
  • ознайомлення з принципами навчання на основі життєвих навичок;
  • володіння сучасними педагогічними методами,  інтерактивними формами навчання;
  • використання якісних навчально методичних матеріалів, що відповідають вимогам ООЖН;
  • відданість учням і здоровому способу життя;
  • розуміння і визнання актуальних потреб, інтересів і вікових можливостей учнів;
  • вміння забезпечити підтримку адміністрації, педагогічного колективу та батьків.
2. Спрямованість на набуття учнями базових життєвих навичок

Наявність в шкільному розкладі обов'язкового або факультативного курсу, що має на меті вплив на поведінку як одну з ключових цілей 

 

  • відповідно до рекомендації ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО обсяг предмету (факультативного курсу) з навчання життєвих навичок має бути не менше 30 навчальних годин на рік для кожного класу;
  • в результатах навчання має бути чітко визначено  перелік життєвих (психосоціальних) навичок.
3. Інтерактивна форма навчання Наявність приміщень для інтерактивних занять  
  • приміщення має бути площею не менше 40 м2;
  • в приміщенні мають бути зони: роботи в колі, роботи в групах, демонстрації творчих робіт учнів тощо.

 

4. Відповідність навчально-методичного забезпечення вимогам ООЖН Наявність грифа Міністерства освіти і науки
  • спрямованість на розвиток життєвих навичок і сприйняття загальнолюдських цінностей;
  • тематика за віком;
  • врахування потреб учнів;
  • близькість змісту до життя;
  • доступна мова;
  • комплектність;
  • практична апробованість.

 

Ключові знання і вміння педагога-тренера

 

Викладання предметів, курсів і програм превентивного спрямування потребує теоретичних знань і практичних навичок, більшість з яких педагоги не отримували під час навчання у вищому навчальному закладі. Нижче представлений мінімальний набір вимог до педагога-тренера.

Педагогу-тренеру необхідно знати:

  • Теоретичні основи превентивної освіти
  • Зміст предмета (курсу), по якому проводяться заняття
  • Особливості навчання дітей і дорослих
  • Особливості застосування інтерактивних методів
  • Методи оцінювання якості викладання
  • Умови та критерії успішного впровадження превентивних програм у навчальних закладах

Тренеру корисно знати:

  • Як подолати страх і хвилювання
  • Як підтримувати доброзичливу атмосферу на уроці (виховній годині, тренінгу)
  • Як реагувати на складних учасників

Тренеру необхідно вміти:

  • чітко формулювати цілі заняття та його складових частин
  • враховувати потреби та очікування учасників
  • дотримуватися рекомендованого (або складеного заздалегідь) плану
  • забезпечувати демократичну дисципліну
  • робити презентації
  • організувати активне обговорення
  • організовувати відпрацювання практичних умінь
  • організовувати зворотний зв'язок

Тренеру необхідно проявляти:

  • повагу і позитивне ставлення до дітей і підлітків, бажання і прагнення працювати з ними
  • готовність зрозуміти потреби, цінності і можливості дітей і підлітків
  • готовність не нав’язувати свої погляди і цінності
  • бажання і готовність постійно підвищувати свій професійний рівень
  • готовність застосовувати інтерактивні методи навчання, які забезпечують активну участь кожного учня; творчу співпрацю між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди

 

Список використаних джерел:

  1. Evidence and rights based PLANNING & SUPPORT TOOL for SRHR/HIV Prevention Interventions for Young People
  2. IM TOOLKIT FOR PLANNING SEXUALITY EDUCATION PROGRAMS USING INTERVENTION MAPPING IN PLANNING SCHOOL-BASED SEXUAL AND REPRODUCTIVE HEALTH AND RIGHTS (SRHR) EDUCATION PROGRAMS. WORLD POPULATION FOUNDATION .MAASTRICHT UNIVERSITY .THE NETHERLANDS. July 2008
  3. Всемирная Организация Здравоохранения. Навыки, Необходимые для Здоровья
  4. Evidence and rights based PLANNING & SUPPORT TOOL for SRHR/HIV Prevention Interventions for Young People

5.3 Оцінювання прогресу навчальних досягнень учнів

Зміст

Принципи і критерії оцінювання рівня та прогресу навчальних досягнень учнів

Оцінювання ефективності впливу програм за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ»

Умови застосування інструментів оцінювання

Види інструментів оцінювання

Релевантність інструментів оцінювання

 

Принципи і критерії оцінювання рівня та прогресу навчальних досягнень учнів

 

Базові принципи оцінювання.

Оцінка навчальних досягнень учнів, які навчаються за превентивним програмам, є однією з найважливіших і одночасно найскладніших проблем. З одного боку, завжди слід пам'ятати, що справжню оцінку з цього предмета поставить дитині життя, з іншого оцінка була і є одним з дієвих інструментів у руках учителя.

Багато проблем, традиційно пов'язані з оцінкою в навчанні здоровому способу життя, з'явилися через неясні цілі і невірно визначені вимоги до результатів навчання, застосування неадекватних інструментів і ігнорування інших, крім вчителя, суб'єктів оцінювання. Внаслідок цього учні сприймають таке навчання як «нудьгу і примус».

При викладанні превентивних програм, курсів, шкільних предметів оцінюватися повинні не лише теоретичні знання учнів, а й їх поведінкова (соціально-психологічна) компетентність, яка передбачає баланс знань, умінь, ставлень (психологічних установок) та поведінки (або намірів). При цьому оцінювання повинно базуватися на наступних принципах:

  • Позитивний підхід. Оцінка орієнтується на рівень досягнень і прогрес учня, без акценту на рівень його невдач. Академічна оцінка повинна бути позитивною або не ставитися взагалі. Ця теза ґрунтується на тому, що для досягнення реального впливу на формування здорової поведінки учня акцент повинен здійснюватися на стимулюючу і мотиваційну функцію оцінки.
  • Чітке визначення результатів навчання. Визначення бажаних результатів навчання має відповідати критеріям SMART (конкретність, можливість перевірки, досяжність, відповідність цілям і завданням, достатність часу на вивчення).
  • Багатовимірність. Оцінюватися мають одночасно всі визначальні складові поведінкової компетентності учнів: знання і вміння їх застосовувати; емоційно - ціннісне ставлення до себе, інших людей і навколишньої дійсності; сформованість конкретних умінь і навичок здорової і безпечної поведінки; фактична поведінка в реальних життєвих ситуаціях.
  • Врахування індивідуальних стилів навчання. Оцінка результатів повинна здійснюватися з урахуванням домінантних стилів навчання учнів (візуального, слухового, тактильного), а також з урахуванням різних видів компетентностей (мовної, логічної, музично