Модуль 1. Здоров’я, безпека і превентивна освіта

1.1 Важливість освіти у галузі здоров’я і безпеки

Зміст

Права дитини й освіта в галузі здоров’я і безпеки

Цінність здоров’я

Здоров'я – безцінне надбання людини, важлива умова повноцінного і щасливого життя. Здоров'я допомагає успішно вирішувати основні життєві завдання: вчитися, працювати, спілкуватися, дружити, створювати сім'ю, виховувати дітей, здійснювати задумане, долати труднощі, а якщо доведеться, то і значні перевантаження.

Здоров'я людини – це набагато більше, ніж відсутність хвороб. Це і добре самопочуття, і енергійність, і здатність швидко відновлювати сили, й успішно справлятися з хворобами.

Здоров'я є безцінним здобутком не лише окремої людини, а й усього суспільства. Як життєдіяльність окремої людини значною мірою визначається станом її здоров'я, так і успішний розвиток суспільства загалом залежить від стану здоров'я населення. У разі збільшення у суспільстві частини людей із поганим здоров'ям, можливості його соціально-економічного розвитку обмежуються.

Здоров'я людини залежить, насамперед, від неї самої, її способу життя. Переважна більшість людей ставлять здоров'я на перше місце в рейтингу життєвих цінностей. Проте водночас багато несвідомо, а іноді і свідомо приносять здоров'я в жертву для досягнення інших цілей – навчання, роботи, кар'єри, отримання задоволення (наприклад, від куріння або вживання наркотиків). Часто це відбувається в молодому віці, адже багато людей починають усвідомлювати практичну цінність здоров'я пізніше, коли у них з’являються проблеми зі здоров'ям.

Отже, збереження та зміцнення здоров'я населення загалом і молодого покоління зокрема, – цінність, що має стратегічне значення для сталого розвитку суспільства і належить до актуальних завдань розвитку сучасної України.

Стан здоров’я молоді у світі

Згідно з даними міжнародного дослідження «Поведінка дітей шкільного віку стосовно охорони здоров'я» (HBSC), що його проводять кожні чотири роки у країнах Європи і Північної Америки, зокрема і в Україні, у підлітковому віці порівняно з періодом дитинства (до 10-12 років) стан здоров'я погіршується і скорочується поширеність здорової поведінки. Саме в цей період зростає поширеність суб'єктивних негативних показників здоров'я, таких як скарги на здоров'я, низька самооцінка стану здоров'я і низький рівень задоволеності життям, особливо серед дівчаток.

Зростання поширеності функціональних розладів та хронічних хвороб серед підлітків, погіршення показників їхнього фізичного розвитку і фізичної підготовленості, збільшення поширеності поведінкових чинників ризику на тлі епідемії ВІЛ-інфекції й дедалі більшого вживання наркотиків актуалізувало завдання збереження та зміцнення загального і репродуктивного здоров'я підлітків.

Більшість молодих людей починають вести активне статеве життя у віці до 19 років, а перший сексуальний досвід переживають у 15-16 років. Статеве життя пов'язане з ризиком зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), зокрема ВІЛ, а також небажаної вагітності. Переривання небажаної вагітності в підлітковому віці негативно впливає на репродуктивний потенціал жінки, а ІПСШ можуть стати причиною як жіночого, так і чоловічого безпліддя.

Стан здоров’я молоді в Україні

Основні демографічні показники й показники стану здоров'я населення України впродовж останніх десятиліть демонструють негативні тенденції. Причиною цього стали суспільно-економічні трансформаційні процеси, що відбуваються з початку 90-х років минулого століття. Спочатку економічний спад, а з часом незбалансоване економічне зростання, політична нестабільність, кілька хвиль економічної кризи, суттєве ослаблення системи охорони здоров'я. Усі ці чинники призвели до погіршення стану здоров'я і до серйозної нерівності різних категорій населення з позиції доступу до послуг у сфері охорони здоров'я. Не менш вагомою причиною також стала складна екологічна ситуація, наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, значне техногенне забруднення довкілля.

Погіршення стану здоров'я населення є одним із головних чинників негативних демографічних тенденцій в Україні. Депопуляція властива більшості країн сучасної Європи, проте в Україні скорочення населення відбувається у пришвидшеному темпі – в 1993 році населення України становило 52,2 млн осіб, а через 20 років скоротилося майже на 6,7 млн. І станом на 1 січня 2013 року вже не перевищувало 45,6 млн осіб. Через низькі показники народжуваності та відтік молоді, яка виїжджає за кордон, швидко змінюється віковий склад населення – зростає кількість громадян середнього і похилого віку.

Порівняно з іншими європейськими країнами, українці не тільки вмирають у більш молодому віці, а і живуть менше років у здоровому стані. Різниця тривалості життя у чоловіків також набагато більша, ніж у країнах ЄС. Очікувана тривалість життя в Україні на 8,2 роки коротша середнього показника ЄС для жінок і на 14 років – для чоловіків.

Поширення інфекційних і неінфекційних захворювань, а також висока смертність, особливо серед чоловіків працездатного віку, призводить до серйозних соціально-економічних наслідків, які можуть перешкодити економічному зростанню країни і підвищенню якості життя громадян.

Діти, підлітки та молодь – пріоритетні цільові групи для профілактичних програм. Згідно з даними дослідження «Поведінка дітей шкільного віку стосовно охорони здоров'я» (HBSC) в Україні у 15 років, зокрема:

56 % дівчат і 25 % хлопців повідомляють про численні скарги на здоров'я частіше ніж один раз на тиждень (44 % дівчат і 26 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах);

Самооцінка рівня здоров’я

6 % дівчат і 14 % хлопців мають надлишкову масу тіла (10 % дівчат і 18 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Відсоток підлітків із надлишковою масою тіла

18 % дівчат і 17 % хлопців щодня вживають безалкогольні підсолоджені напої * (22 % дівчат і 28 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Уживання безалкогольних підсолоджених напоїв

69 % дівчат і хлопців проводять по буднях перед телевізором дві і більше години на день ** (62 % дівчат і 64 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Перегляд телепередач

13 % дівчат і 31 % хлопців курять не рідше одного разу на тиждень (17 % дівчат і 19 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Куріння підлітків

30 % дівчат і 44 % хлопців уживають алкоголь не рідше одного разу на тиждень (17 % дівчат і 25 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Регулярне вживання алкоголю підлітками

24 % дівчат і 38 % хлопців мали не менше двох випадків сп'яніння (29 % дівчат і 34 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Випадки сп’яніння

5 % дівчат і 18 % хлопців коли-небудь споживали коноплю (15 % дівчат і 20 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Уживання психоактивних речовин

17 % дівчат і 40 % хлопців мають досвід сексуальних стосунків (23 % дівчат і 29 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Досвід сексуальних стосунків

5 % дівчат і 23 % хлопців брали участь у бійках за останні 12 місяців не менше трьох разів (5 % дівчат і 16 % хлопців у середньому по всіх обстежених країнах).

Прояви насилля

_______________________________________________

* Регулярне вживання підсолоджених напоїв супроводжується підвищеним споживанням калорій, ризиком розвитку надлишкової маси тіла й ожиріння, розвитку хронічних метаболічних захворювань, пов'язаних з ожирінням, таких як метаболічний синдром і діабет ІІ типу.

** Малорухлива поведінка має кумулятивну дію впродовж дитинства, при цьому помічений зв'язок між проводженням часу перед телевізором у підлітковому віці і збільшенням маси тіла в дорослому житті.

_______________________________________________

Взаємозв’язок здоров'я і освіти

Освітні установи і, насамперед школа, де діти, підлітки та молоді люди проводять більшу частину свого часу, мають величезний виховний і здоров'язбережувальний потенціал. Школа в тісній взаємодії з сім'єю і найближчим оточенням школяра вирішує двоєдине завдання: збереження і зміцнення здоров'я та виховання гармонійно розвиненої, освіченої, творчої, соціально активної та відповідальної особистості.

При цьому позитивне сприймання шкільного життя учнями розглядається як ресурс для забезпечення здоров'я і благополуччя, тоді як негативне сприймання його може бути фактором ризику, що впливає на їхнє фізичне і психічне здоров'я.

У ситуації позитивного шкільного клімату, що має на увазі і наявність доброзичливих, дбайливих учителів, простежується не тільки вища успішність, а й сприятливіша поведінка учнів щодо власного здоров'я.

Для актуалізації у підлітків та молоді цінності здоров'я, формування у них мотивації і поведінкових установок, потрібних для його збереження та зміцнення, в установах освіти всіх рівнів повинні систематично здійснювати послідовну, цілеспрямовану і комплексну освітню роботу. Учні мають бути охоплені програмами з мотивації до здорового способу життя, профілактики вживання психоактивних речовин, збереження репродуктивного здоров'я до досягнення віку, в якому можливо прилучення до шкідливих звичок і початку статевого життя.

Такі програми мають сприяти становленню ціннісних орієнтирів дитини і підлітка, готувати до дорослого життя, формувати вміння і навички самостійно ухвалювати поінформовані рішення, ефективно спілкуватися, адекватно висловлювати свої почуття й емоції, критично мислити, чинити опір негативному впливові та тиску з боку однолітків і дорослих, вибирати моделі поведінки, що сприяють збереженню здоров'я.

Права дитини й освіта в галузі здоров’я і безпеки

Визнання державою права дітей, підлітків і молодих людей на охорону здоров'я й безпечну життєдіяльність зобов’язує державні інституції надавати їм інформацію, освіту та доступ до послуг, що дає змогу зберегти і зміцнити здоров'я.

Відповідно до Конвенції про права дитини, яку підписали 195 держав, включаючи й Україну, діти мають загальні і невід'ємні права, зокрема й право на освіту, яке має бути спрямоване на розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі (статті 28 і 29 ) і на отримання інформації (стаття 13).

Держави, які підписали Конвенцію про права дитини, зобов'язані забезпечувати повагу, захист і дотримання прав дітей. Освіта повинна відповідати найкращим інтересам і цілям сталого розвитку дитини загалом, без дискримінації, з повагою до поглядів дитини і з її активною участю. Освіта у сфері здоров'я на засадах формування навичок є одним із засобів досягнення цих цілей.

У 1994 році на Міжнародній конференції з народонаселення та розвитку в Каїрі представники 179 держав, включаючи й Україну, визнали важливість доброго репродуктивного здоров'я для реалізації людьми своїх основних прав. На конференції утвердили Концепцію репродуктивних прав, яка, зокрема, передбачає, що жінки і чоловіки, дорослі й молоді мають право отримувати повну і достовірну інформацію про статеве репродуктивне здоров'я, його збереження, зокрема і про попередження інфекцій, що передаються статевим шляхом, та про запобігання небажаної вагітності.

Список використаних джерел:

Європейське опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин – ЕСПАД (ESPAD) [Електронний ресурс] // Український Інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка. – Режим доступу до ресурсу: http://www.uisr.org.ua/espad.
Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді [Електронний ресурс] // Український Інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка. – Режим доступу до ресурсу: http://www.uisr.org.ua/hbsc.
Конвенція про права дитини [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021.

1.2 Здоров’язбережна компетентність і превентивна освіта

Зміст

Поняття здоров’язбережної компетентності і превентивної освіти

Складники здоров’язбережної компетентності

Мета й очікуванні результати шкільної превентивної освіти

Зміст і методи формування дітей та підлітків здоров’язбережної компетентності

Поняття здоров’язбережної компетентності і превентивної освіти


	Здоров’язбережна компетентність – це здатність людини планувати і реалізовувати свою життєдіяльність у спосіб, сприятливий для здоров’я і безпеки самої людини та її соціального оточення.

Здоров’язбережної компетентності набувають через формування сприятливих для здоров’я знань, умінь, ставлень (психологічних установок, принципів, цінностей, вірувань, прагнень). У сучасному світі розвиток здоров’язбережної компетентності дедалі частіше відбувається через упровадження превентивної освіти.


	Превентивна освіта – це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на фізичний, психологічний, духовний, соціальний розвиток особистості, формування в неї відповідальної поведінки, імунітету до можливих негативних впливів соціального оточення; профілактику чи корекцію негативних проявів поведінки.

Складники здоров’язбережної компетентності

Важливими складовими здоров’язбережної компетентності є сприятливі для здоров’я спеціальні та психосоціальні (життєві навички).

До психосоціальних компетенцій (життєвих навичок) належать: позитивна самооцінка, самоконтроль, керування стресами, мотивація успіху і гартування волі, аналіз проблем і прийняття зважених рішень, критичне і творче мислення, ефективне спілкування, співчуття, розв’язання конфліктів, протистояння негативним соціальним впливам тощо.

До спеціальних компетенцій належать: санітарно-гігієнічні навички, раціональне харчування, рухова активність, загартування, організація режиму праці та відпочинку, надання першої допомоги тощо.

Далі в таблиці наведено перелік спеціальних та життєвих навичок та їх складових.

	Різновид навичок	Складники навичок (уміння, звички тощо)
Навички, що сприяють фізичному здоров’ю	Навички раціонального харчування	дотримання режиму харчування; уміння складати харчовий раціон з урахуванням реальних можливостей, потреб та корисності; уміння визначати і зберігати високу якість харчових продуктів.
	Навички рухової активності	виконання ранкової зарядки; регулярні заняття фізичною культурою, руховими іграми, фізичною працею.
	Санітарно-гігієнічні навички	навички особистої гігієни; уміння виконувати гігієнічні процедури (доглядати за шкірою, зубами, волоссям тощо).
	Режим праці та відпочинку	уміння чергувати розумову і фізичну активність; уміння знаходити час для регулярного харчування й повноцінного відпочинку.
Життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю	Навички ефективного спілкування	уміння слухати; уміння чітко висловлювати свої думки; уміння виражати свої почуття; уміння просити про послугу або по допомогу; володіння невербальними засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо); уміння адекватно реагувати на критику.
	Навички співчуття	уміння розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей; уміння висловити це розуміння; уміння зважати на почуття інших людей; уміння допомагати та підтримувати.
	Навички розв’язання конфліктів	уміння розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів; уміння толерантно розв’язувати конфлікти поглядів; уміння розв’язувати конфлікти інтересів за допомогою конструктивних переговорів.
	Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації	уміння уникати небезпечних ситуацій і діяти під час загрози насилля; обстоювати свою позицію та відмовлятися від небажаних пропозицій, зокрема й пов’язаних із залученням до куріння, вживання алкоголю, наркотичних речовин; уміння розрізняти прояви дискримінації, зокрема щодо людей з особливими потребами, ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД; навички впевненої поведінки, зокрема й застережливих дій щодо ВІЛ/СНІДу.
	Навички спільної діяльності та співпраці	уміння працювати в команді; уміння адекватно оцінювати свої здібності, свій внесок у спільну діяльність; уміння визнавати внесок інших у спільну роботу.
Життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю	Самоусвідомлення та самооцінка	позитивне ставлення до себе, інших людей, до життєвих перспектив; уміння реально оцінювати свої здібності та можливості; адекватна самооцінка; уміння адекватно сприймати оцінки інших людей.
	Навички самоконтролю	уміння правильно виражати свої почуття; уміння контролювати прояви гніву, долати тривогу; уміння переживати невдачі; уміння раціонально планувати час.
	Мотивація успіху та тренування волі	уміння зосереджуватися на досягненні мети; розвиток наполегливості та працьовитості; установка на успіх і віра в себе.
	Аналіз проблем і ухвалення рішень	уміння визначати суть проблеми та причини її виникнення; здатність сформулювати кілька варіантів розв’язання проблеми; уміння передбачити наслідки кожного з варіантів для себе та інших людей; уміння оцінювати реальність кожного з варіантів, ураховуючи власні можливості та життєві обставини; здатність вибирати оптимальні рішення.
	Визначення життєвих цілей і програм	уміння визначати життєві цілі, керуючись своїми потребами, нахилами, здібностями; уміння визначати пріоритети й раціонально використовувати час; уміння планувати свою діяльність, ураховуючи аналіз можливостей і обставин.

Мета й очікувані результати шкільної превентивної освіти

Мета шкільної превентивної освіти – мотивувати і підготувати дітей та підлітків дотримуватися моделей поведінки, сприятливих для особистого, сімейного і суспільного здоров'я, безпеки, добробуту та сталого розвитку.

Узагальнені очікувані результати шкільної превентивної освіти представлені у таблиці.

Результат 1. Учні розуміють сучасні концепції здоров’я і безпеки, пов'язані зі зміцненням здоров'я, профілактикою захворювань і травматизму.

Обґрунтування. Сприймання основних концепцій здоров'я, безпеки і шляхів їх досягнення створює основу для зміцнення здоров'я та посилення здорової поведінки серед молоді. Цей результат включає в себе основні концепції, основані на доведених теоріях і моделях впливу на поведінку в контексті здоров'я і безпеки. Критерії досягнення цього результату включають як індикатори зменшення ризику, так і індикатори зміцнення здоров’я.

Результат 2. Учні досліджують вплив сім'ї, однолітків, культури, засобів масової інформації, технологій та інших чинників на здорову поведінку.

Обґрунтування. Здоров'я залежить від безлічі позитивних і негативних впливів у суспільстві. Цей результат фокусується на виявлення та розуміння різних внутрішніх і зовнішніх чинників, які впливають на поведінкові практики серед молоді, зокрема й на особисті цінності, переконання та прийняття норм поведінки.

Результат 3. Учні демонструють здатність знаходити достовірну інформацію, корисні продукти і послуги для зміцнення здоров'я.

Обґрунтування. Доступ до достовірної інформації для зміцнення здоров'я та просування здорових товарів і послуг має вирішальне значення у профілактиці, ранньому виявленні та розв’язанні проблем зі здоров'ям. Цей результат фокусується на тому, як визначити й отримати доступ до надійних ресурсів та відмовитися від неперевірених джерел. Навички аналізу, порівняння та оцінки альтернативних варіантів ресурсів дає змогу учням досягти грамотності в питаннях здоров'я.

Результат 4. Учні демонструють здатність використовувати навички міжособистісного спілкування для зміцнення здоров'я та запобігання або зниження ризику для здоров'я.

Обґрунтування. Ефективне спілкування поліпшує особисте, сімейне і громадське здоров'я. Цей результат фокусується на тому, як відповідальні люди використовують вербальні й невербальні навички спілкування, для того щоб розвивати і підтримувати здорові особисті стосунки. Здатність організовувати і передавати інформацію та почуття є основою для зміцнення міжособистісних стосунків, запобігання конфліктам або їх конструктивного розв’язання.

Результат 5. Учні демонструють здатність застосовувати навички ухвалення рішень для зміцнення здоров'я.

Обґрунтування. Навички ухвалення рішень потрібні для того, щоб визначати, впроваджувати і підтримувати поведінкові практики, сприятливі для здоров'я і безпеки. Цей результат містить основні кроки, які потрібні для ухвалення здорових рішень. У контексті зміцнення здоров’я процес ухвалення рішень дозволяє людям співпрацювати з іншими для зменшення ризиків та поліпшення якості життя.

Результат 6. Учні демонструють здатність використовувати навички постановки мети для зміцнення здоров'я.

Обґрунтування. Навички цілепокладання потрібні для того, щоб допомогти учням визначати, приймати і дотримуватися здорового способу життя. Цей результат включає в себе критично важливі кроки, потрібні для досягнення як короткострокових, так і довгострокових цілей щодо здорового способу життя. Ці навички дають людям змогу мати прагнення і складати плани на майбутнє.

Результат 7. Учні демонструють здатність дотримуватися здорової поведінки та запобігати або знижувати ризики для життя і здоров'я.

Обґрунтування. Поведінкова практика зміцнення здоров’я може зробити внесок у поліпшення якості життя. Багатьох захворювань і травм можна запобігти через зменшення шкідливої ризикованої поведінки. Цей результат сприяє прийняттю особистої відповідальності за своє здоров'я і заохочує дотримуватися практик здорового способу життя.

Результат 8. Учні демонструють здатність пропагувати зміцнення особистого, сімейного і громадського здоров'я.

Обґрунтування. Адвокаційні навички допомагають учням посилити соціальні норми щодо здорового способу життя. Цей результат допомагає молоді розвивати важливі життєві навички пропаганди здоров'я і заохочення інших до здорового способу життя.

Зміст і методи формування у дітей та підлітків здоров’язбережної компетентності

Узагальнений зміст шкільної превентивної освіти наведено у таблиці.

Тематичні блоки превентивної освіти		Зміст тематичних блоків
Життя і здоров’я людини		Безпека, здоров’я, здоровий спосіб життя, безпека життєдіяльності
Життя і здоров’я людини		Розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний)
Фізичне здоров’я		Особиста гігієна
		Рухова активність і загартування
		Раціональне харчування
		Режим праці і відпочинку. Профілактика «шкільних захворювань»
Соціальне здоров’я	Соціальне середовище і здоров'я	Ефективне спілкування
		Соціальна взаємодія (культура взаємин між статями, робота в команді, співчуття, мирне розв’язання конфліктів)
		Протидія соціальному тискові й дискримінації
		Профілактика соціально небезпечних захворювань і шкідливих звичок
	Безпечне довкілля	Небезпечні місця і ситуації
		Безпека у школі
		Побутова безпека
		Дорожня безпека
		Пожежна безпека
		Соціальна безпека
		Безпека на природі
		Надзвичайні й екстремальні ситуації
		Надання невідкладної допомоги
Психічне та духовне здоров’я		Позитивна ідентичність (розвиток самоповаги і поваги до інших людей)
		Емоційне благополуччя (самоконтроль, керування стресами, мотивація успіху і гартування волі)
		Інтелектуальне благополуччя (уміння вчитись, аналіз проблем і ухвалення рішень, критичне і творче мислення)
		Духовне благополуччя (орієнтування на загальнолюдські цінності, пізнавальні, естетичні, етичні потреби, потребу в самореалізації)

Методи навчання. Сприятливі для здоров’я навички учні набувають у процесі діяльнісного (компетентнісного) підходу до навчання. Компетентнісний підхід передбачає використання на уроках основ здоров’я інтерактивних методів, що забезпечують: активну участь кожного учня; творчу співпрацю між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди тощо.

Список використаних джерел:

Березюк О. В. Організація профілактичної роботи у навчальних закладах. Посібник для адміністраторів системи освіти / О. В.Березюк, Т. В. Воронцова, О. В. Єресько, В. С. Пономаренко, І. А. Скорбун. — К.: Здоров'я через освіту, 2014. — 128 c.
Соціальні детермінанти здоров'я і благополуччя підлітків. Дослідження «Поведінка дітей шкільного віку у випадку охорони здоров'я»: міжнародний звіт за результатами обстеження 2009–2010 рр. — (Серія «Політика охорони здоров'я дітей і підлітків»).— Вип. 6 / під ред. Currie C та ін. — Копенгаген: Європейське регіональне бюро ВООЗ, 2012.— 253 c.

1.3 Новітня історія профілактичної освіти

Зміст

Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»

FRESH: універсальна рамка для ефективного забезпечення здоров'я у школах

Школи сприяння здоров'ю

Школи, дружні до дитини

Статева освіта і клініки дружні до молоді

Рекомендації щодо здорового способу життя мають тисячолітню історію, але узгоджені рамки системних дій держав із реалізації превентивної освіти були сформовані лише у 2000-му році.

Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»

На Всесвітньому форумі з освіти, що відбувся в Дакарі (Сенегал) у квітні 2000 року, міжнародне співтовариство підтвердило свою головну мету – забезпечення якісної базової освіти для всіх.

В ухвалених на форумі «Дакарських рамках дій» представлені цілі та стратегії щодо виконання цього завдання до 2015 року. Зокрема, однією з важливих умов здійснення права дітей на отримання базової освіти є створення «безпечного, здорового, інклюзивного навчального середовища, що сприяє успішному навчанню і досягненню чітко визначених рівнів успішності для всіх при справедливому забезпеченні ресурсами».

Відповідно до Дакарських рамок дій мають бути забезпечені:

відповідне водопостачання і належні санітарно-гігієнічні умови;
доступ до служб охорони здоров'я і харчування;
політика і кодекси поведінки, які сприяють поліпшенню фізичного, психосоціального й емоційного стану викладачів і учнів;
зміст і практика освіти, яка сприяє засвоєнню знань, соціальних установок, цінностей і життєвих навичок, потрібних для зміцнення самоповаги, здоров'я і особистої безпеки [1].

FRESH: універсальна рамка для ефективного забезпечення здоров'я у школах

Відповідно до Дакарських рамок дій учасники Всесвітнього форуму за освітнім напрямком схвалили підготовлені Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Світовим банком єдині рамки дій, спрямованих на охорону здоров'я школярів – FRESH (Focusing resources on effective school health, що в перекладі з англійської означає фокусування ресурсів на ефективне забезпечення охорони здоров'я у школах).

Мета ініціативи FRESH полягає в підтримці ефективних, реалістичних і орієнтованих на результат програм охорони здоров'я для того, щоб школи стали більш здоровим місцем для навчання, з одного боку, а також місцем, де діти навчаться бути здоровими, – з другого. Ці програми покликані забезпечити дітям вступ до школи та навчання, отримання знань, а також розвиток життєвих навичок і прийняття моделі здорового способу життя [4, 9].

Концепція FRESH будується на чотирьох основних компонентах (програмних принципах), які повинні здійснювати у всіх школах:

політика рівного доступу до охорони здоров'я у школах;
безпечне освітнє середовище;
освіта у сфері здоров'я на засадах формування навичок;
послуги в галузі охорони здоров'я і харчування у школах.

Реалізація політики рівного доступу до охорони здоров'я у школах передбачає наявність національних стандартів і норм для охорони і зміцнення здоров'я та безпеки учнів і викладачів і дотримання їх у всіх освітніх установах. Така політика спрямована на забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу і створення сприятливого клімату в навчальному закладі спільними зусиллями адміністрації, педагогів, учнів, батьків і місцевої громади.

Безпечне освітнє середовище забезпечує як фізичну, так і емоційно-психологічну безпеку учасників освітнього процесу.

Фізичне середовище – вся територія і шкільні приміщення, включно з навчальними класами, приміщеннями для заняття спортом, проведення заходів, а також роздягальні, туалетні та душові кімнати, їдальня та інші, мають бути тими місцями, де суворо дотримуються відповідних санітарно-гігієнічних умов і де школярам не загрожують небезпека, хвороби, фізична шкода або травми.

Емоційно-психологічну безпеку учнів і вчителів забезпечує сприятливий шкільний клімат. Перший крок до створення такого клімату – запобігання всім формам насильства: тілесних покарань, бійок, цькування, знущання, сексуального та гендерного насильства, дискримінації за будь-якою ознакою.

Освіта у сфері охорони здоров'я має здійснюватися на підставі формування навичок. Такий підхід забезпечує не тільки одержання знань, а й формування ставлень (психологічних установок і ціннісних орієнтирів) і потрібних у повсякденному житті когнітивних навичок (здатності розв’язувати проблеми, творчого і критичного мислення, вміння ухвалювати рішення), емоційних навичок (самоусвідомлення та розбудови самооцінки, вміння володіти собою і керувати стресами), а також навичок міжособистісних взаємин (ефективної комунікації, кооперації та вміння домовлятися і розв’язувати конфлікти).

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, життєві навички є здатністю до адаптації і практики позитивної поведінки, що дає змогу людям ефективно розв’язувати проблеми і долати повсякденні труднощі.

Зокрема, життєві навички включають в себе вміння і навички міжособистісного спілкування, які допомагають людям ухвалювати поінформовані рішення, мислити критично і творчо, ефективно спілкуватися, будувати здорові взаємини, співпереживати, справлятися з життєвими проблемами, вести здоровий і продуктивний спосіб життя.

Життєві навички можуть бути спрямовані на особисті дії або дії щодо інших людей, а також на дії зі зміни навколишнього середовища для того, щоб зробити його сприятливим і безпечним для здоров'я [3].

Послуги в галузі охорони здоров'я у школі дають змогу здійснювати диспансерний нагляд за станом здоров'я школярів, своєчасно виявляти проблеми зі здоров'ям і скеровувати учнів до фахівців. Забезпечення школярів повноцінним і збалансованим харчуванням не лише сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, а й підвищує успішність.

FRESH – це комплексна, всеосяжна рамкова ініціатива, спрямована на розвиток охорони здоров'я у школах, яка може реалізовуватися замість або паралельно з іншими відомими ініціативами, такими як «Школи сприяння здоров'ю» та «Школи, дружні до дитини» [4, 9].

Школи сприяння здоров'ю

Всесвітня організація охорони здоров'я ініціювала розробку програми зі створення шкіл, які сприяють зміцненню здоров'я в усьому світі. У країнах Європи ця ініціатива розвивається за підтримки Європейського регіонального Бюро ВООЗ, Європейської ради та Комісії Європейського співтовариства щодо розвитку європейської мережі шкіл сприяння здоров'ю. Школи, що реалізують політику сприяння здоров'ю, підвищують можливості дітей і дорослих щодо забезпечення безпечного і сприятливого для здоров'я соціального, фізичного та психологічного середовища, сприяють формуванню в учнів свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я довколишніх. У школах сприяння здоров'ю учні набувають і закріплюють особистісні й соціальні навички та спрямовані на здоровий спосіб життя поведінкові установки, які також сприяють підвищенню їхньої академічної успішності.

Школи сприяння здоров'ю мають на меті:

забезпечити у навчальних закладах сприятливі для здоров'я умови для роботи і навчання через відповідний благоустрій шкільних приміщень, ігрових майданчиків і їдалень, ужиття належних заходів безпеки тощо;
сприяти формуванню почуття відповідальності за здоров'я окремих людей у сім'ях та серед населення загалом;
заохочувати формування здорового способу життя та запропонувати як учням, так і шкільному персоналові реалістичний і привабливий діапазон можливостей для оздоровлення свого способу життя;
дати змогу всім школярам найповніше розкрити свій фізичний, психологічний і соціальний потенціал, а також сприяти формуванню почуття впевненості в собі;
поставити чіткі завдання щодо зміцнення здоров'я і забезпечення безпеки для всього шкільного колективу (учнів і дорослих, які працюють у школі);
сприяти формуванню добрих взаємин між викладацьким складом і учнями, між самими учнями, а також між школою, сім'єю і місцевою громадою;
забезпечити ефективне використання наявних на місцевому рівні ресурсів для підтримання роботи, спрямованої на зміцнення здоров'я;
розробити комплексну і послідовну програму профілактичної освіти, що передбачає використання педагогічних методів, які сприяють активній участі в ній самих учнів;
дати учням можливість здобути теоретичні знання і практичні навички, потрібні для ухвалення раціональних рішень, що стосуються їхнього здоров'я, а також для охорони й оздоровлення їх навколишнього фізичного середовища;
сприяти формуванню більш широкого погляду на медичні кабінети у навчальних закладах як на додатковий ресурс для проведення санпросвітницької роботи, що допомагає учням стати обізнанішими користувачами послуг сектора охорони здоров'я [2].

Школи, дружні до дитини

Розвиток шкіл сприяння здоров'ю – крок до реалізації ширшої концепції Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) «Школа, дружня до дитини». Це школа, в якій створюється середовище якісного й ефективного навчання з відповідними фізичними умовами, політикою і послугами. Школи, дружні до дітей, охоплюють усіх дітей, у них панує атмосфера захищеності та турботи про здоров'я учнів, відчувається уважне ставлення до гендерних питань, тут з повагою ставляться до інтересів учнів, досвіду і потреб; серйозно підходять до змісту навчального плану і процесу навчання, умов навчання у класі і шкільному середовищі, до розробки методів оцінки результатів навчання, які б не травмували.

Школи, дружні до дитини, покликані допомогти дітям у формуванні навичок, потрібних у сучасному мінливому світі, щоб поліпшити їхнє здоров'я і благополуччя, створити безпечне середовище, підвищити мотивацію вчителів і суспільства до підтримки освіти. Кінцевою метою” Школи, дружньої до дитини” є всебічний розвиток усіх дітей і повна реалізація творчого потенціалу учнів.

Школа, дружня до дітей:

Здорова і безпечна для дітей – забезпечена належними санітарними умовами: свіжою питною водою, чистими і теплими туалетами, доступним і корисним харчуванням.
Надає рівні можливості для всіх – сприймає всіх дітей однаково, незалежно від їхньої статі, соціального статусу, культурного походження, віросповідання або стану здоров'я.
Забезпечує якісну освіту – розширює горизонти навчання дитини, формує навички та вміння у всіх сферах навчання, забезпечує навчальним планом і програмами відповідно до віку, враховує індивідуальні особливості учнів, різні стилі навчання, підтримує активне навчання і критичне мислення, ознайомлює дітей з інформаційними технологіями, забезпечує навчання життєвих навичок із професійними, компетентними і вмотивованими вчителями.
Захисна і турботлива – враховує інтереси учнів, оберігає їх від ризикованої поведінки, захищає від надзвичайних ситуацій природного, техногенного або соціального походження.
Залучає учнів, сім'ї та місцеві громади – цінує і стимулює участь батьківських комітетів та шкільного самоврядування у плануванні шкільних заходів; надає освітні послуги дорослому населенню, є освітнім центром громади [5].

Статева освіта і клініки, дружні до молоді

У 60-ті роки минулого століття цінності і норми, пов'язані з сексуальністю, почали змінюватися спочатку в Європі і Америці, а потім і в інших країнах світу. Сексуальність стала темою відкритих громадських дискусій. Статева поведінка стала більш вільною. Період життя між дитинством і зрілістю подовжується. Для нього стали характерними дедалі більша незалежність від батьків, сексуальні контакти і спільне проживання не у шлюбі. Молоді люди вступали у статеві стосунки в 16-18 років, а до 25 років у багатьох із них уже було кілька сексуальних партнерів. Вступ до шлюбу стали відкладати до 25-30 років.

У цей тривалий період часу– від настання статевої зрілості до встановлення стабільних статевих стосунків– юнаки й дівчата зазнавали подвійної небезпеки, а саме: зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом, і переривання небажаної вагітності.

Щоб уберегти підлітків від ранньої і небезпечної для здоров'я вагітності та інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), у Європі, починаючи з 60-х років минулого століття, почали впроваджувати програми сексуальної освіти, або статевого виховання. Вперше вони стали обов'язковим предметом у школах Швеції в 1955 році. У Німеччині обов'язкове статеве виховання у школі ввели у 1968 році, а в Австрії, Данії і Фінляндії – у 1970 році. Тими самими роками його стали впроваджувати у нідерландських і швейцарських школах.

Одночасно почали відкривати безкоштовні консультації для підлітків із питань, пов'язаних із контрацепцією і плануванням сім'ї. У 1980-ті роки сексуальна освіта набула поширення у Франції, Великій Британії, а трохи пізніше— в Іспанії, Італії та Португалії. У 1990-ті вона стала обов'язковою у Бельгії, Греції, Латвії, Естонії та Словаччині. Найпізніше обов'язкового статусу вона набула в Ірландії у 2003 році.

На думку експертів, найвдаліші програми сексуальної освіти реалізуються у Фінляндії, Швеції й Данії, у Франції та Німеччині, а також у Бельгії й Нідерландах. Ці програми охоплюють широке коло питань, їх викладають спеціально підготовлені вчителі в рамках обов'язкових предметів із залученням батьків.

Наприкінці 1990-х років у Фінляндії через економічний спад скорочувалися витрати на освіту й охорону здоров'я. Статеве виховання у школах стало факультативним. Наслідки виявилися негайно – зросла кількість абортів у дівчаток-підлітків (приблизно на 50 %), збільшилася захворюваність інфекціями, що передаються статевим шляхом, зросла кількість дітей, які починають статеве життя в 14-15 років. У 2004 році сексуальна освіта у Фінляндії знову стала обов'язковою. Упродовж короткого часу середній вік початку статевого життя підвищився до 16,5 років, а кількість підліткових вагітностей і пологів скоротилася [6].

В Україні статева освіта реалізується через зміст обов’язкового предмета «Основи здоров’я», факультативних курсів і курсів за вибором.

У багатьох країнах світу, включаючи й Україну, разом зі статевою освітою у школах є доступні медико-соціальні служби, так звані клініки, дружні до молоді (КДМ). Клініки, дружні до молоді, – це спеціалізовані підрозділи, зазвичай у складі дитячих поліклінік, які надають медичні послуги молоді, а також інформують і консультують, зокрема з питань профілактики ВІЛ та інфекцій, що передаються статевим шляхом. ЮНІСЕФ надає допомогу Міністерству охорони здоров’я України щодо поліпшення надання послуг з охорони здоров’я дітям та молоді віком до 18 років через створення мережі КМД. Наразі в Україні діють 104 клініки, дружніх до молоді.

Список використаних джерел:

Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»: виконання наших колективних зобов'язань (2000) [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://www.unesco.org/education/efa/ed_for_all/dakfram_eng.shtml .
Європейська мережа шкіл зміцнення здоров'я [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.niigd.ru/pdf/2.pdf .
Навыки, Необходимые для Здоровья. Образование в области здоровья, основанное на привитии жизненных навыков (ООЗОПЖН), - важный компонент доброжелательной к ребенку/укрепляющей здоровье школы. ВООЗ, 2003[Електронний ресурс].—Режим доступу: // http://www.who.int/school_youth_health/media/sch_skills4health_russian.pdf
Посібник з моніторингу та оцінки для шкільних програм охорони здоров'я. Вісім ключових показників на підтримку FRESH. («Формування ресурсів для ефективної шкільної охорони здоров'я»).— Червень 2013. — 54 с.
О школах, доброжелательных к детям[Електронний ресурс].— Режим доступу: http://www.unicef.org/ceecis/ru/education_21974.html
Стандарти сексуальної освіти в Європі. Кельн, ФЦПСЗ і Європейське регіональне бюро ВООЗ, 2010[Електронний ресурс].—Режим доступу: https://www.bzga-whocc.de/fileadmin/user_upload/Dokumente/WHO_BZgA_Standards_russisch.pdf - 2017.
ЮНІСЕФ. Глобальна оцінка програм освіти в області життєвих навичок. Підсумковий звіт. 2012 р. [Електронний ресурс].—Режим доступу:<http://www.unicef.org/evaluation/files/USA-2012-011-1_GLSEE.pdf> 2013.
School-Based Sexuality Education Programmes. A Cost and Cost-Effectiveness Analysis in Six Countries. Paris, UNESCO, 2011[Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.unesco.org/new/fileadmin/MULTIMEDIA/HQ/ED/pdf/CostingStudy.pdf - 2014.
Schools & Health [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.schoolsandhealth.org/fresh-framework - 2014.

1.4 Ефективні програми шкільної превентивної освіти

Зміст

Школа і превентивна освіта

Ознаки ефективних превентивних програм

Умови ефективного навчання

Нормативно-правові підстави превентивної освіти у школах Україні

Шкільні курси з доведеною ефективністю в Україні

Школа і превентивна освіта

Школа — це ідеальне середовище для введення навчальних програм превентивної освіти. Тут є найкращі можливості для здійснення масового, ефективного та завчасного впливу.

1. Масовість. Школа охоплює більшість дітей віком до 18 років. Це той період життя, коли формуються самоідентичність людини, її особиста система цінностей, погляди й переконання.

2. Ефективність. Школа – місце, де учні і вчителі проводять разом багато часу. Це дає змогу поєднувати навчальний процес з вихованням. Упровадження високоякісних превентивних програм полегшує це завдання.

3. Завчасність. Навчальні програми дозволяють ретельно спланувати і вплинути ще до того, як у житті молодої людини виникнуть реальні ризики і проблеми. Орієнтування на зону найближчого розвитку дітей і підлітків уможливлює своєчасне формування соціально-психологічних компетентностей, важливих для найближчого майбутнього.

Для досягнення успіху превентивна робота у школі повинна мати системний характер. Системність підходу забезпечується охопленням превентивною освітою всіх учнів навчального закладу та її впровадження на всіх рівнях шкільної освіти – у початковій, основній та старшій школі.

Сталі результати потребують використання всіх можливих освітніх засобів впливу і залучення до превентивної роботи педагогічного колективу, шкільної психологічної служби, батьків, інших державних служб, ресурсів місцевої громади.

Неодмінною умовою якісної превентивної освіти є також створення у школі єдиного сприятливого середовища відповідно до рамки FRESH. Превентивна робота у школі може проводитися через освітній процес, що включає безпосередньо уроки і факультативні заняття, заходи, що їх проводить шкільна психологічна служба, а також позаурочну освітню діяльність тощо.

Підвищенню ефективності превентивної освіти сприяє впровадження її елементів у різні навчальні дисципліни і створення міжпредметних зв'язків. Однак головна роль у шкільній превентивній освіті в Україні належить навчальному предметові «Основи здоров'я» і тренінговим курсам з доведеною ефективністю.

Ознаки ефективних шкільних програм

Ефективні профілактичні програми мають загальні риси, незалежно від того, де їх упроваджують, – в Україні, Південній Африці чи США. Це підтверджують результати системних досліджень. Наприклад, аналіз превентивних програм [3,4], здійснених у різних країнах світу, показав, що ефективні програми мають низку спільних ознак. Вони:

розроблені за участю різних фахівців, зокрема в галузі педагогіки, підліткової психології та медицини;
складені з урахуванням реальних потреб підлітків і молоді в отриманні інформації з питань здоров'я, зокрема репродуктивного здоров'я та комунікативних навичок;
використовують ціннісно-мотиваційний підхід, щоб актуалізувати у молодих людей цінність здоров'я;
побудовані на принципах цілеспрямованого й поетапного формування поведінкових установок, що враховують ключові пізнавальні, соціально-психологічні та індивідуально-особистісні чинники зміни поведінки;
спрямовані на формування і закріплення певних навичок – життєво важливих навичок спілкування, аналізу ситуації, самостійного ухвалення рішень, опору тиску з боку однолітків та інших;
надають науково достовірну інформацію, мають чітко позначені завдання і пропагують здоров'язбережні моделі поведінки;
розглядають конкретні приклади небезпечних з погляду здоров'я ситуацій та способи недопущення таких ситуацій або виходу з них;
використовують інтерактивні методи, передбачають щотижневі заняття впродовж кількох років;
розраховані щонайменше на 30 занять на рік, щоб дати змогу учням не тільки засвоїти інформацію, а й виробити до неї певне ставлення, сформувати і закріпити важливі навички;
припускають активну участь самих учнів в освітньому процесі через залучення тренерів з-поміж однолітків, які використовують метод «рівного навчання»;
враховують вплив довкілля, поведінку дорослих і однолітків, національні й соціокультурні особливості і традиції;
складені з урахуванням статі, гендерних особливостей, віку і когнітивних можливостей учнів, із використанням простої і зрозумілої мови;
обговорюють питання, пов'язані зі збереженням репродуктивного здоров'я, до того періоду, коли молоді люди можуть вступити у статеві стосунки, тобто до того, як їм виповниться 15-16 років;
визнають первинну роль батьків і сім'ї як джерела інформації, підтримки та турботи у процесі вироблення здоров'язбережних поведінкових установок і включення батьків в освітній процес.

На відміну від ефективних, неефективні програми:

невдало спроектовані (у них нема науково обґрунтованої концепції; містять загальні декларації замість чіткої мети і конкретних навчальних завдань; використовують неефективні методи навчання; висувають розмиті й недоречні вимоги до навчальних результатів, формальні або незрозумілі критерії і процедури оцінювання);
розраховані на розмиті й невизначені соціальні групи (наприклад, молодь у цілому або учнів взагалі);
складені і впроваджуються людьми, які мало знають про умови життя цільової групи, її соціально-психологічні особливості;
розглядають учнів як об'єкт впливу;
передбачають застосування односторонніх дидактичних підходів (лекції, повідомлення, демонстрування матеріалів);
передбачають разові або несистемні заходи, недостатньо часу для формування стійких переконань або поведінкових навичок;
ґрунтуються на залякуванні та застосуванні репресивних механізмів.

Умови ефективного навчання

Ефективність превентивної освіти залежить від багатьох чинників, але насамперед від компетентності вчителя, якості навчально-методичних матеріалів і способу організації освітнього процесу.

Вимоги до підготовки вчителя

Учитель має знати:	концептуальні й методичні засади формування здоров’язбережної компетентності
	програми і зміст предмета «Основи здоров’я»
	вікові особливості дітей та підлітків
	інтерактивні методи та особливості їх застосування
	опорні плани проведення тренінгових занять для учнів
	методи і процедури форматувального оцінювання
Учитель має вміти:	чітко формулювати цілі заняття та його складники
	ураховувати потреби й очікування учасників
	дотримуватися рекомендованого плану уроків-тренінгів
	забезпечувати демократичну дисципліну
	демонструвати мультимедійні презентації
	організувати активне обговорення
	організовувати відпрацювання практичних умінь
	підтримувати доброзичливу атмосферу на тренінгу
	правильно реагувати на складних учасників
	організовувати зворотний зв'язок
Учитель має демонструвати:	повагу і позитивне ставлення до дітей та підлітків, бажання і прагнення працювати з ними
	готовність зрозуміти потреби, цінності й можливості дітей та підлітків
	готовність не нав’язувати свої погляди і цінності
	бажання і готовність постійно підвищувати свій професійний рівень
	готовність застосовувати інтерактивні методи навчання, які забезпечують активну участь кожного учня; творчу співпрацю між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди

Вимоги до навчально-методичних матеріалів

Високоякісні навчальні матеріали для сучасних профілактичних програм повинні:

бути спрямованими на розвиток сприятливих для здоров’я психосоціальних (життєвих) навичок;
містити тематику, відповідну до віку;
враховувати природні потреби учнів;
бути наближеними до реального життя і написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії;
бути комплектними (мати окремі видання для вчителя, учнів, батьків).

Умови ефективної організації освітнього процесу

Викладання програм, спрямованих на розвиток життєвих навичок, висуває нові вимоги до кваліфікації педагога та організації освітнього процесу. Серед них, зокрема, такі:

заняття проводить педагог, який пройшов відповідну підготовку щодо навчання життєвих навичок та використання інтерактивних методів;
надають приміщення, що дає змогу використовувати інтерактивні методи, проводити тренінги;
учнів забезпечують навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздавальними матеріалами);
для педагогічного колективу та членів родин учнів проводять презентаційний тренінг для розширення партнерства з педагогічним колективом і родинами учнів;
у навчальному закладі діють правила щодо заборони агресивної поведінки, паління, вживання алкогольних напоїв, інших психоактивних речовин;
здійснюється підготовка волонтерів для проведення роботи серед однолітків методом «рівного навчання»;
у навчальному закладі проводять акції для залучення дедалі більшої кількості учнів до здорового способу життя (дні здоров’я, творчі конкурси, виступи агітбригад, проекти, дослідження).

Нормативно-правові підстави шкільної превентивної освіти в Україні

Здійснення державної політики у сфері превентивної освіти, здорового способу життя та профілактики захворювань і травматизму серед учнівської молоді покладено на Міністерство освіти і науки України. Обов'язкове впровадження превентивних програм у загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади визначається пріоритетними складниками державної освітньої політики, забезпечення яких гарантує держава. Впровадження програм первинної профілактики, популяризація здорового способу життя, профілактика ВІЛ та інших соціально небезпечних хвороб, а також організаційні вимоги щодо умов перебування в навчальних закладах, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я, режим раціонального харчування і відпочинку, регулюються низкою законодавчих актів і нормативних документів.

Нормативними документами, що визначають місце профілактичної освіти в системі освіти України, є:

Національна доктрина розвитку освіти, яка проголошує, що пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я довколишніх як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності. Це здійснюється через розвиток валеологічної освіти, повноцінного медичного обслуговування, оптимізації режиму освітнього процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору.
Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схвалена Указом Президента України від 25 червня 2013 р. № 344, у частині «Розробка та підтримка державних програм в освіті», яка передбачає, зокрема, складання та затвердження нових державних програм превентивного виховання дітей та молоді в системі освіти України.
Державні стандарти початкової, базової та повної загальної освіти, які затверджено Постановами Уряду України.

Відповідно до державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 року № 462, метою навчання в освітній галузі «Здоров'я і фізична культура» є формування здоров'язбережних компетентностей через набуття учнями навичок збереження, зміцнення здоров'я та дбайливого ставлення до нього, розвитку особистої фізичної культури.

Для досягнення зазначеної мети передбачено вирішення таких завдань:

формування в учнів знань про здоров'я, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, взаємозв'язки організму людини із природним і соціальним оточенням;
розвиток в учнів активної мотивації дбайливого ставлення до власного здоров'я, удосконалення фізичного, соціального, психічного і духовного складників здоров'я;
виховання в учнів потреби у здоров'ї, що є важливою життєвою цінністю, свідомого прагнення до ведення здорового способу життя; розвиток умінь самостійно ухвалювати рішення щодо власних вчинків;
набуття учнями власного здоров'язбережного досвіду з урахуванням стану здоров'я;
використання в повсякденному житті досвіду здоров'язбережної діяльності для власного здоров'я та здоров'я інших людей.

Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року, визначає здоров'язбережну компетентність як одну із ключових. Основною метою освітньої галузі «Здоров'я і фізична культура» є розвиток здоров'язбережних компетентностей через набуття учнями навичок збереження, зміцнення, використання здоров'я і дбайливого ставлення до нього, розвитку фізичної культури особистості та готовності до дій в умовах надзвичайних ситуацій і до захисту Батьківщини.

Завданнями галузі, зокрема, є:

поглиблення знань учнів про власне здоров'я, фізичний розвиток, потреба ведення здорового способу життя, безпечної поведінки, взаємозв'язок організму людини з довкіллям;
формування в учнів знань про здоров'я та безпеку, здоровий і безпечний спосіб життя;
удосконалення життєво важливих умінь і навичок, уміння застосовувати їх у навчальній та повсякденній діяльності;
створення мотивації учнів щодо дбайливого ставлення до власного здоров'я, вдосконалення фізичного, соціального, психічного та духовного складників здоров'я;
усвідомлення учнями цінності життя і здоров'я, значущості здорового і безпечного способу життя;
збагачення власного досвіду учнів щодо збереження здоров'я;
підготовка молоді до забезпечення власної безпеки і безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, до служби у Збройних силах та інших військових формуваннях.

Основи здоров’я і Нова українська школа. Мета, завдання, зміст, результати, особливо методи навчання предмета «Основи здоров’я», є засадничими основами для «соціальної і здоров’язбережної освітньої галузі», визначеної концепцією «Нова українська школа» та проектом Державного стандарту початкової освіти як одна із ключових. Таким чином зберігається методологічна наступність у процесі підготовки вчителів та навчанні учнів.

Шкільні курси з доведеною ефективністю в Україні

Предмет «Основи здоров’я». ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ та інші авторитетні міжнародні організації відзначають наявність обов’язкового предмета «Основи здоров’я» в національному курикулумі як визначне досягнення України. Предмет існує 15 років і має статистично доведену ефективність.

За 15 років викладання навчального курсу «Основи здоров’я» були зафіксовані позитивні зрушення в поведінкових практиках української учнівської молоді, зростання довіри до вчителів як до джерела інформації на делікатні теми, такі як ВІЛ/СНІД і шляхи його передачі та статеві стосунки.

Джерела отримання інформації про статеві стосунки, %, у динаміці

Джерело: Health Behaviour in School-aged Children (HBSC)

Джерела отримання інформації про ВІЛ/СНІД, %, у динамиці

Джерело: Health Behaviour in School-aged Children (HBSC)

Позитивні зрушення під впливом навчального курсу «Основи здоров’я» підтверджені даними міжнародних опитувань учнівської молоді «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді» (HBSC) і «Європейського опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин» (ESPAD).

Динаміка відповідей на запитання:«Як ти гадаєш, наскільки складно тобі буде дістати цигарки, якщо б ти захотів(ла)? (Сума відповідей «дуже легко» і «скоріше, легко»), за статтю, %

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які курили хоча б один раз у житті (за статтю, у динаміці, %)

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які вживали будь-які алкогольні напої хоча б один раз у житті (за статтю, у динаміці, %)

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких алкогольних напоїв хоча б один раз упродовж останніх 12 місяців (за статтю, %)

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка відповідей на запитання: «Як ти гадаєш, наскільки складно тобі буде дістати такі алкогольні напої, якщо б ти захотів(ла)?» (Сума відповідей «дуже легко» і «скоріше, легко»), серед усіх, %

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких наркотичних речовин упродовж життя (за статтю, %)

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання марихуани або гашишу впродовж життя (за статтю, %)

Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Більше інформації у зверненні Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка “Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах для учнів 1-9-х класів ЗНЗ України” можна знайти у додатку або за посиланням.

Тренінгові курси з доведеною ефективністю. У рамках оновлених програм предмета «Основи здоров’я» рекомендовано використовувати тренінгові курси «Вчимося жити разом» (розвиток соціальних навичок) і «Формування здорового способу життя та профілактики ВІЛ/СНІДу». Ці курси повною мірою реалізують компетентнісний підхід і мають статистично доведену ефективність впливу на знання, ставлення, вміння і поведінку дітей та підлітків. Обидва курси орієнтовані на використання інтерактивних методів навчання, що грунтуються на принципах партнерства, інклюзивності, активного навчання та врахування вікових потреб і рівня розвитку учнів. Усі потрібні ресурси за цими курсами доступні (безкоштовно) на Порталі превентивної освіти.

Структура і тематика курсу «Вчимося жити разом» визначається чинними навчальними програмами для учнів 1-9 класів, а отже, не потребує додаткових годин на його вивчення. Головне завдання курсу полягає в тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, сприятливих для запобігання конфліктам, і розбудови миру. Курс сприяє формуванню позитивного ставлення до себе, свого життя та власних життєвих перспектив, прийняття інших поглядів, поваги до культурних відмінностей, емпатії, солідарності, соціальної відповідальності, почуття справедливості та рівності. Цей курс забезпечує відпрацювання таких психосоціальних компетентностей, як самоусвідомлення і самооцінка, ефективна комунікація, самоконтроль, емпатія, спроможність до кооперації, аналіз проблем і ухвалення рішень, запобігання конфліктам і конструктивне розв’язання їх.

У ході пілотного впровадження курсу «Вчимося жити разом» у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській і Харківській областях досліджували його ефективність. Зокрема, для оцінки ефективності була використана технологія онлайн опитування вчителів (1-11 класи) та учнів (4-11 класи) за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ». В опитуванні взяли участь понад 63 тисячі осіб, що дало змогу отримати статистично достовірні результати.

У дослідженні оцінювали вплив проекту на знання, ставлення, вміння та поведінку учнів, а також на емоційну атмосферу в школі, взаємини у класі, методи викладання, відчуття психологічного благополуччя тощо (всього за 42 індикаторами).

Головний результат дослідження: за всіма індикаторами отримано статистично достовірні позитивні зміни. Зокрема, прогрес у рівні сформованості життєвих навичок учнів (комунікації, самоконтролю, емпатії, кооперації, аналізу та розв’язання проблем, запобігання конфліктам та розв’язання їх, асертивності, самоусвідомлення і самооцінки) за оцінками вчителів становить від 2,4 до 20,6 %.

Найбільший прогрес продемонстрували учні початкової школи, найменший – старшої (див. номограми). Однак старшокласники мали найбільший початковий рівень сформованості життєвих навичок, а за час проекту показали найбільший прогрес у розвитку навичок самоконтролю та емпатії ( понад 8 %).

Згідно з опитуванням, частка учнів, які визначили предмет «Основи здоров’я» щонайменше корисним, варіюється від 94 % (11 клас) до 99 % (4 клас). Понад 94 % учителів вважають «Основи здоров’я» життєво важливим предметом для дітей та молоді.

Повний звіт про результати проекту і дослідження його ефективності можна завантажити за посиланням. На Порталі превентивної освіти також доступні електронні ресурси, розробки уроків, тренінгів, відеоматеріали та мультимедійні презентації з тематики проекту.

У 2017-2018 навчальному році курс «Вчимося жити разом» впроваджується через предмет «Основи здоров’я» та виховні години у всіх областях України.

Список використаних джерел:

Звернення Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка «Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах 1-9-х класів ЗНЗ України» [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://autta.org.ua/files/files/3_Rekomendatsii%20Instytutu%20Yaremenko%20shchodo%20predmetu%20OZ.pdf – 2017.
Звіт про результати дослідження ефективності проекту "Вчимося жити разом"[Електронний ресурс].—Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcazN4Nkl3YndhcEU - 2017.
Міжнародне технічне керівництво щодо статевої освіти. –ЮНЕСКО, 2010.
Міжнародні стандарти щодо профілактики вживання наркотиків.— УНП ООН, 2012.

Додаткові Матеріали

Модуль 2. Психосоціальний розвиток дітей і підлітків

2.1 Розвиток і вікова періодизація дітей та підлітків

Зміст

Поняття розвитку і віку

Вікова періодизація

Стадії розвитку за Еріком Еріксоном

Закономірності дитячого розвитку за Виготським

Провідна діяльність та періодизація за Ельконіним

Стадії когнітивного розвитку за Піаже

Визначення ООН щодо підліткового віку і юності

Поняття розвитку і віку


	Розвиток – це процес формування і зміни внутрішніх якостей людини.

Виокремлюють кілька аспектів розвитку, а саме: біологічний, психічний, соціальний і духовний (моральний).

Біологічний розвиток виявляється в дозріванні анатомо-фізіологічних структур, у зміні функцій різних систем і органів людини.

Психічний розвиток виражається в ускладненні психічних процесів і здібностей -–почуттів, відчуттів, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, в ускладненні таких психічних утворень, як здібності та мотиви діяльності, потреби й інтереси, ціннісні орієнтації.

Соціальний розвиток – це поступове входження людини в різні види відносин – економічні, правові, суспільні, виробничі. Людина стає членом суспільства, засвоюючи всі ці види відносин і за допомогою їх – свої функції.

Духовний (моральний) розвиток виявляється в осмисленні людиною життєвого призначення.


	Вік – це категорія, що слугує для позначення характеристик індивідуального розвитку.

Виокремлюють поняття хронологічного, біологічного, психологічного та соціального віку.

Хронологічний вік виражається кількістю календарних років, місяців і днів від моменту народження.

Індивідуальні відмінності біологічного, психологічного та соціального розвитку від середніх показників стали підставою для введення понять: «біологічний вік», «психологічний вік», «соціальний вік».

Біологічний вік визначається станом обміну речовин і функцій організму порівняно із середньостатистичними показниками.

Психологічний вік встановлюють співвіднесенням рівня психічного (інтелектуального й емоційного) розвитку індивіда з відповідним нормативним рівнем.

Соціальний вік вимірюється за допомогою співвіднесення рівня соціального розвитку людини (наприклад, володіння певним набором соціальних ролей) з тим, що статистично нормально для її однолітків.

Оскільки ріст і розвиток мають індивідуальні особливості, то та чи та фаза біологічного, психічного або соціального розвитку дитини може початися раніше або пізніше порівняно з середніми показниками для популяції. Трапляються діти, біологічний, психологічний або соціальний розвиток яких значно випереджає хронологічний (паспортний) вік, або, навпаки, значно відстає. Наприклад, різниця між хронологічним і біологічним віком може сягати 5-ти років.

У XX столітті простежується тенденція до прискорення темпів біологічного розвитку дітей і підлітків, а також до збільшення абсолютних розмірів тіла дорослих. Це явище отримало назву акселерації. Вона виявляється у більш ранньому статевому дозріванні й більш ранньому досягненні віку шкільної зрілості (в середньому в 6 років).

Вікова періодизація


	Вікова періодизація – це спроба виокремити загальні закономірності, яким підпорядковується життєвий цикл людини.

Поділ життєвого шляху на періоди дає змогу краще зрозуміти закономірності розвитку і специфіку окремих вікових етапів.

Фізіологічна періодизація, ухвалена на Міжнародному симпозіумі з вікової фізіології у 1965 році, виокремлює сім періодів розвитку в дитинстві та юнацтві:

період новонародженості (з 1-го по 10-й день після народження);
грудний вік (з 11-го дня до року);
раннє дитинство (з 1-го року до 3-х років);
перший період дитинства (від 3-х до 8-ми років);
другий період дитинства (у хлопчиків з 8 до 12 років, у дівчаток – з 8 до 11 років);
підлітковий вік (у хлопчиків з 13 до 16 років, у дівчаток – з 12 до 15 років);
юнацький вік (у юнаків від 17 до 21 року, а у дівчат - від 16 до 20 років).

Психологічні періодизації залежно від критерію виокремлюють різні періоди в житті людини. Однак, незважаючи на різні критерії періодизацій розвитку, більшість теорій виокремлюють схожі вікові етапи.

Стадії розвитку за Еріком Еріксоном

Американський психолог Ерік Еріксон (1902-1994) виокремив кілька психосоціальних стадій розвитку особистості.

Немовля (від народження до кінця 1-го року). У цей період завдяки материнській турботі закладаються основи здорової особистості у вигляді загального почуття довіри, «впевненості», «внутрішньої визначеності». Людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до своєї матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з'являються, якщо мати ненадійна, відштовхує дитину.
Раннє дитинство (від 1-го до 3-х років). Дитина починає самостійно діяти (наприклад, стояти, ходити, вилазити, вмиватися, одягатися, їсти). Ідентичність дитини на цій стадії може бути позначена формулою: «Я сам» і «Я – те, що я можу». Розумна дозволеність сприяє становленню автономії дитини. У разі постійної гіперопіки або ж, навпаки, коли батьки очікують від дитини надто багато з того, що виходить за межі її можливостей, у неї виникають сумнів і невпевненість у собі, виробляється слабка сила волі.
Вік гри (від 3-х до 6-ти років). У дошкільному періоді розпалюється конфлікт між ініціативою і провиною. Діти починають цікавитися різними видами діяльності, пробувати нове, контактувати з однолітками, залюбки піддаються навчанню і вихованню. Це вік, коли головним почуттям ідентичності стає: «Я — те, що я буду». Заохочення починань дитини сприяють становленню ініціативності, розширенню меж незалежності, розвитку творчих здібностей. За надмірного контролю і обмеження діяльності у дітей виникає сильне почуття провини. Діти, охоплені цим почуттям, пасивні, скуті і в майбутньому мало спроможні до продуктивної праці.
Шкільний вік (від 6 до 12 років). У цьому віці дитина виходить за межі сім'ї і починається систематичне навчання. Діти прагнуть дізнатися, що з чого виходить і як воно діє. Ідентичність дитини тепер виражається так: «Я – те, чого я навчився». Навчаючись у школі, діти долучаються до правил усвідомленої дисципліни, активної участі. Небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або у статусі серед однолітків.
Юність (від 12-13 до 19-20 років) – найважливіший період у психосоціальному розвитку людини. Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток стикається з новими соціальними ролями і пов'язаними з ними вимогами. Він оцінює світ і ставлення до нього, здійснює стихійний пошук нових відповідей на важливі запитання: «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності, душевного розладу і безцільності, іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності, делінквентної (відхиленої від норми) поведінки. Криза ідентичності, або рольова плутаність, призводить до неспроможності вибрати професію або продовжити освіту, іноді до сумнівів у власній статевій ідентичності. Позитивна риса, пов'язана з успішним виходом із кризи періоду юності, – це здатність зробити власний вибір, знайти свій шлях у житті і залишатися вірним узятим на себе зобов'язанням, прийняти суспільні принципи і дотримуватися їх.

Закономірності розвитку дитини за Виготським

Відомий психолог Л. С. Виготський (1896-1934) встановив чотири основні закономірності, або особливості дитячого розвитку:

Циклічність. Розвиток має складну організацію в часі, темп і зміст розвитку змінюються впродовж дитинства. Піднесення, інтенсивний розвиток змінюються уповільненням, згасанням. Цінність місяця в житті дитини визначається тим, яке місце він займає в циклах розвитку: місяць у дитинстві не тотожний місяцю в підлітковому віці.

Нерівномірність розвитку. Різні якості особистості, зокрема психічні функції, розвиваються нерівномірно. Є періоди, коли функція домінує, зокрема, це період її найбільш інтенсивного, оптимального розвитку, а інші функції опиняються на периферії свідомості і залежать від визначальної функції. Кожен новий віковий період характеризується перебудовою міжфункціональних зв'язків – щоразу домінує інша функція.

За Виготським, рушійна сила (чинник) психічного розвитку – це навчання. Не кожне навчання виконує роль рушійної сили розвитку, може трапитися і таке, що воно виявиться даремним або навіть загальмує розвиток. Щоб навчання було розвивальним, воно повинно орієнтуватися не на завершені вже цикли розвитку, а на ті, що виникають, на зону найближчого розвитку дитини. Зону найближчого розумового розвитку Виготський визначає як різницю, «відстань» між рівнем актуального розвитку дитини і рівнем її потенційного розвитку. Рівень складності завдань, що їх вирішує дитина самостійно, визначає актуальний рівень розвитку. Рівень складності завдань, що їх вирішує під керівництвом дорослого, визначає потенційний рівень. У зоні найближчого розвитку є психічний процес, що формується у спільній діяльності дитини і дорослого; після завершення етапу становлення він стає формою актуального розвитку самої дитини.

Лев Виготський поділяє періоди розвитку дитини відповідно до психологічного віку, який визначається до початку кожного вікового періоду соціальною ситуацією розвитку – своєрідним, специфічним для даного віку, особливим ставленням дитини до навколишнього середовища, способом життя дитини, її «соціальним буттям».

Дедалі накопичуючись, психологічні новоутворення – продукти вікового розвитку і водночас передумови подальшого розвитку – поступово заходять у суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, ведуть до її зламу і побудови нових взаємин, які відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді. Так відбувається зміна психологічних вікових груп. Л. Виготський розрізняв два типи вікових періодів, що змінюють один одного,— стабільні і критичні (кризи).

Періодизація, запропонована Виготським, включає такі періоди:

криза новонародженості;
дитинство (від 2-х місяців до 1-го року);
криза 1-го року;
раннє дитинство (від 1-го року до 3-х років);
криза 3-х років;
дошкільний вік (від 3-х до 7-ми років);
криза 7-ми років;
шкільний вік (від 8-ми до 12-ти років);
криза 13-ти років;
пубертатний вік (від 14 до 17-ти років);
криза 17-ти років.

Провідна діяльність та періодизація за Ельконіним

Відомий психолог Д. Б. Ельконін (1904-1984) використовував поняття “провідна діяльність”, розроблене російським психологом A.Н. Леонтьєвим (1903–1979), як критерій виокремлення психологічних вікових груп. У кожному віці є система різних видів діяльності, але провідна посідає особливе місце в ній. Провідна діяльність проходить тривалий шлях становлення, розвитку (під керівництвом дорослих), а не виникає в готовій формі. Провідна діяльність – це не та діяльність, яка займає у дитини найбільше часу. Це головна діяльність за значенням для психічного розвитку. Д. Ельконін асоціює різні періоди розвитку дитини із провідними видами діяльності.

Вік немовляти з безпосередньо-емоційним спілкуванням дитини і дорослого.
Ранній вік (від 1-го року до 3-х років) з предметною діяльністю.
Дошкільний вік (від 3-х до 7-ми років) з рольовою грою.
Молодший шкільний вік (від 8-ми до 12-ти років) з навчальною діяльністю.
Підлітковий вік (від 11 до 15 років) з інтимно-особистим спілкуванням з однолітками.
Юність.

Усередині провідної діяльності виникають і розвиваються так звані психологічні новоутворення. При заміні однієї провідної діяльності іншою (коли, наприклад, ігрова діяльність дошкільного віку заміщається іншою провідною діяльністю – навчальною, характерною вже для молодшого шкільного віку) відбувається криза. Залежно від змісту виокремлюють кризи взаємин (3 роки і 11 років) і кризи світогляду (1 рік, 7 і 15 років).

Стадії когнітивного розвитку за Піаже

Швейцарський і французький психолог Жан Піаже (1896-1980) за основу вікової періодизації взяв стадії когнітивного (інтелектуального) розвитку. Кожна з цих стадій характеризується певним стилем мислення і способом вирішення поставлених завдань.

Сенсомоторна стадія (до 2-х років)

Дитина в цей період навколишній світ сприймає відносно своїх відчуттів. Вона живе «тут і тепер». Іграшка існує тільки тоді, коли дитина її бачить, чує, торкається її. Коли іграшка зникає з поля відчуттів — для дитини її не існує, вона її не шукає. Після закінчення цього періоду дитина починає розуміти об’єктивний характер навколишнього світу (наприклад, що речі можуть існувати навіть тоді, коли вона їх не бачить), а також усвідомлювати найпростіші причиново-наслідкові зв’язки (наприклад, що отримає десерт, якщо з’їсть основну страву).

Доопераційна стадія (2—7-ми років) складається із двох підстадій:

Передпонятійної (2—4 роки). Дитині важко усвідомити, що існує безліч речей з однаковими характеристиками (що іграшка в руках іншого малюка така сама, як у неї, а не та, що у неї вдома).
Інтуїтивної (4—7 років). Дитина здатна вирішити багато завдань інтуїтивно, але її мислення все ще грунтується більше на сприйманні, ніж на логіці.

Стадія конкретних операцій (7—11(12) років. На цій стадії поступово формуються основи логічного мислення. Однак зберігається здатність розв’язувати задачі, які легко уявити.

Стадія формальних операцій (12—14(15) років). Формується спроможність оперувати абстрактними поняттями, логічно мислити, аналізувати наслідки і робити висновки. Зверніть увагу, що лише після завершення цієї стадії дитина здатна самостійно робити свідомий вибір(!) і відповідати за його наслідки. Це враховано у кримінальному та цивільному законодавстві, яке підходить до правопорушень дитини інакше, ніж до правопорушень дорослої людини. Адміністративна і кримінальна відповідальність настає у16 років, за деякі особливо важкі злочини —у 14 років. До цього віку дитина вважається не повністю дієздатною, тобто такою, що не може усвідомлювати і керувати своєю поведінкою, а отже, й нести відповідальність за її наслідки.

Визначення ООН щодо підліткового віку і юності

Через відсутність загальноприйнятого визначення підліткового віку і юності Організація Об'єднаних Націй (ООН) відносить до підлітків осіб віком 10-19 років, а до молоді — осіб віком 15–24 років для цілей статистичного обліку без шкоди для інших визначень, що їх використовують держави – члени ООН. Разом підлітків і молодь позначають терміном «молоді люди», до яких належать особи віком 10-24 років. Конвенція про права дитини визначає дітей як осіб віком від народження до 18 років [3].

Список використаних джерел:

Реан А. А . Психология и педагогика /А. А. Реан, Н. В. Бордовская, С. И. Розум. —СПб .: Питер, 2002. — 432 с .: ил. — (Серия «Учебник нового века»).
Шаповаленко И.В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология)/И. В. Шаповаленко.— Москва, 2005[Електронний ресурс].—[Режим доступу]: http://www.alleng.ru/d/psy/psy014.htm
ЮНФПА. Підліткова і молодіжна демографія. Огляд [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.unfpa.org/webdav/site/global/shared/factsh. (Англійською мовою)

2.2 Особливості психосоціального розвитку учнів початкової школи

Зміст

Розвиток і механізми дозрівання структур головного мозку дитини

Особливості розвитку учнів 1-4 класів

Час навчання у початковій школі часто розглядають як відносно спокійний період, під час якого фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини відбувається поступово та рівномірно. Багато педагогів звикли застосовувати до першокласників ті самі прийоми та методи навчання, що й до учнів 4-го класу. Однак за таких підходів від 50 до 80 % першокласників виявляються повністю або частково не готовими до засвоєння шкільних програм, і значна частина дітей втрачає мотивацію до навчання ще в перші два роки. Це негативно позначається на інтелектуальному потенціалі нації, майбутньому економічному та соціальному розвиткові держави.

У чому ж проблема? Пояснення треба шукати у механізмах дозрівання структур головного мозку дитини. В останні три десятиліття з’явилися можливості для вивчення процесів, що відбуваються у людському мозку. За допомогою методів електроенцефалографії (ЕЕГ), комп’ютерної томографії (КТ) та інших науковці зробили чимало відкриттів, які допомагають зрозуміти, як функціонує наш мозок на різних етапах життя.

Розвиток і механізми дозрівання структур головного мозку дитини

Одним із важливих наукових досягнень виявилося відкриття про спеціалізацію півкуль головного мозку. Вчені з’ясували, що права півкуля сприймає та обробляє інформацію з довкілля цілісно, а ліва – послідовно. Праву півкулю умовно називають «художником», тому що вона найактивніша під час творчої діяльності, сприймання ритму, рими, інтонацій, під час просторового орієнтування, розпізнавання емоцій, запам’ятовування образів, зокрема й людських облич. Ліву півкулю умовно називають «мислителем», і вона найактивніша під час процесів логічного й абстрактного мислення, обчислень, вивчення мов (мова – це послідовність речень, що складаються з послідовності слів, які , своєю чергою, складаються з послідовності звуків).

Однак спеціалізація півкуль відбувається не від самого народження. Немовлята, яким через хворобу вилучали ліву півкулю головного мозку, не мали надалі проблем із вивченням мов, на відміну від людей, яким робили таку саму операцію у дорослому віці. Досліджуючи діяльність мозку в різновікових групах, учені з’ясували, що спочатку обидві півкулі беруть участь у всіх мозкових процесах. До 6-7 років відбувається спеціалізація творчої правої півкулі, а спеціалізація раціональної лівої півкулі завершується приблизно до 9-10 років. До цього ж віку дозріває і така структура головного мозку, як мозолисте тіло, яке забезпечує тісний взаємозв’язок лівої та правої півкуль.

Врахування функціональної асиметрії мозку – один із важливих чинників в організації навчання учнів початкової школи. Це стосується як учнів 1-2-х класів, так і старших дітей з переважанням правопівкульного мислення, оскільки шкільні програми та підручники здебільшого розраховані на навчання школярів з домінуючою лівою півкулею. На жаль, у школі, починаючи з першого класу, прийнято сумирно сидіти, не рухатися, букви і числа вчити лінійно, читати і писати на дошці чи в зошиті, тобто лівопівкульним способом. Таке навчання швидко перетворюється на дресирування дитини, призводить до зниження мотивації, стресів і неврозів. Зловживання термінами й абстрактними поняттями знижує пізнавальний інтерес дитини, формує звичку до зубріння.

Останнім часом з’явилася тенденція поділу початкової школи на два етапи: 1-2-й і 3-4-й класи. На першому етапі учні навчаються переважно у формі гри, а навколишній світ вивчають так, як його сприймають діти, – цілісно, а не за галузями знань.

Далі розглянемо особливості фізичного, психічного та соціального розвитку учнів, а також актуальні проблеми щколярів для кожного класу початкової школи. Як і в будь-яких вікових періодизаціях, тут подано загальні характеристики середньостатистичної дитини, якої насправді не існує. Тому індивідуальні відхилення є неминучими.

Особливості розвитку учнів 1-4 класів

1 клас (6-7 років)

Фізичний розвиток

У першому класі темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення маси тіла пришвидшується, особливо за рахунок м'язів, що сприяє зростанню фізичної сили, підвищенню здатності організму до відносно тривалої діяльності. За цими показниками хлопчики випереджають дівчаток.

Дрібні м'язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще недосконала координація рухів, здійснюваних дрібними м'язами рук. Тому першокласникові важко писати в межах рядка, спрямовувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які швидко викликають втому.

Психічний розвиток

До моменту, коли дитина йде до школи (6-7 років), у неї більш розвинена (спеціалізована) права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, риму, ритм, творчість, просторове орієнтування та цілісне сприймання світу. Ліва півкуля, відповідальна за логіку, обчислення, вивчення мов і засвоєння іншої теоретичної інформації, завершує спеціалізацію до 9-ти років. Тому навчання молодших школярів має здійснюватися природнім для них правопівкульним методом – через творчість, наочність, позитивні емоції, сенсорні відчуття. Уроки доцільно проводити в максимально ігровій формі. Діти потребують того, щоб постійно рухатися, розмовляти, діяти. Фізкультхвилинки і пальчикова гімнастика обов’язкові на кожному уроці.

Соціальний розвиток

Соціальна ситуація, в яку потрапляє дитина у школі, – це світ, досі не відомих їй взаємин з однокласниками і вчителями. Учитель для першокласника – головний авторитет. Кожна дитина намагається отримати увагу і похвалу вчителя. Навіть ставлення до однокласників залежить від ставлення до них дорослих: «Я люблю тих, кого любить учитель».

Актуальні проблеми

Зі вступом до школи збільшується кількість вимог, очікувань, наголошується на тому, що дитина «повинна» робити, а не на тому, що вона «хоче». Їй потрібно освоїти новий шкільний простір, засвоїти норми поведінки та звикнути дотримуватися нових правил, узгодити своє життя зі шкільним розпорядком дня. У дітей, які не відвідували закладів дошкільної освіти і не звикли до режиму, це може викликати стрес. Їм може бути складно вчасно лягати спати, рано вставати, через недосипання у дитини може виникнути виражена загальмованість чи, навпаки, гіперзбудливість, гіпердинамія.

Період освоєння, прийняття навчальної ситуації за сприятливих умов триває близько двох місяців (усю першу чверть, а іноді ввесь перший рік). Не можна «кинути» дитину в цій важкій ситуації, розраховуючи, що вона самостійно з нею впорається, проте шкідлива й інша крайність – перехоплювання, придушення ініціативи дитини.

Перше півріччя – високий ризик виникнення синдрому дезадаптації. Порушення адаптаційного процесу можуть виявлятись у:

зниженні мотивації до навчання;
несформованості елементів навчальної діяльності;
невмінні пристосуватися до темпу шкільного життя;
неспроможності довільної регуляції поведінки, уваги.

2 клас (7-8 років)

Фізичний розвиток

Для фізичного розвитку 7-8-річної дитини характерне швидке нарощування м'язової маси, зокрема в ділянці тазу, грудей і спини, навіть візуально видно округлення статури школяра. Доцільно, щоб дитина щодня виконувала вправи для зміцнення м'язів, оскільки це допоможе у формуванні правильної постави.

Психічний розвиток

Поступово розвиваються пам'ять, довільна увага. Загартовується воля (діти вчаться стримувати безпосередні імпульси, зважати на думку інших). Переважає наочно-дієве мислення.

Для тривалого зосередження уваги учні потребують зовнішньої опори у вигляді демонстрацій, цікавих картинок, ігрових ситуацій. Здатність до концентрації уваги залежить не лише від волі, а й від темпераменту дитини. Деяким дітям ще складно бути уважним упродовж усього уроку. Стійкість уваги знижується до кінця дня, тижня, навчальної чверті (триместру), після хвороби. Не варто вимагати від другокласників абсолютної тиші і дисципліни на уроках, адже дехто з них заради дотримання тиші вичерпає весь запас своїх сил.

Соціальний розвиток

Разом із навчальною діяльністю діти починають дедалі більше уваги приділяти взаєминам з учителями й однолітками. Учитель залишається для них авторитетом, але ставлення до нього стає більш особистим. Діти прагнуть спілкуватися з учителями на перервах, прогулянках.

Розвивається здатність до взаємодії з однолітками в іграх і навчанні, діти вчаться домовлятися, поступатися, розподіляти завдання без допомоги дорослих. По суті, це перші паростки дорослішання, що характеризуються балансом у бажанні отримувати і давати.

Актуальні проблеми

Для другого класу характерна висока індивідуальна варіативність темпів дозрівання. Різниця психологічного віку серед учнів одного класу до півтора року.

Розвивається пізнавальна рефлексія, діти починають оцінювати себе, розмірковувати над причинами невдач. У деяких через це знижується самооцінка («Я поганий, тому що погано пишу, читаю»). Тому важливим завданням для вчителя є створення ситуації успіху, щоб жодна дитина не зневірилась у своїх силах і не втратила мотивації до навчання.

3 клас (8-9 років)

Фізичний розвиток

У 8-9 років дівчатка наздоганяють у вазі хлопчиків. Відбувається скостеніння кісток зап’ястя, розвиваються м’язи кистей рук, посилено формується дрібна моторика.

Відбувається дозрівання лобних зон кори головного мозку та мозолистого тіла, через що рухи дітей стають чіткішими, стабільнішими, вони можуть контролювати темп, швидкість і якість рухів.

Продовжується формування гальмівних синапсів, через це діти стають емоційно врівноваженішими, рідше плачуть через найменші проблеми.

Психічний розвиток

Діти спокійні й уважні на уроках. Добре виконують стандартні завдання, вміють діяти за зразком. Через завершення спеціалізації лівої півкулі, що відповідає за раціональне мислення, у дітей пробуджується здатність до логічного й абстрактного мислення; швидко формуються умовні рефлекси; навички міцні і стійкі до зовнішнього гальмування.

Дещо уповільнюється розвиток уяви і творчих здібностей. Щоб запобігти пригніченню лівою півкулею діяльності правої, варто постійно стимулювати в учнів креативність, включати у навчальний процес творчі завдання.

Соціальний розвиток

Відбуваються зміни у взаєминах зі значущими дорослими (вчителями і батьками). Завдяки сформованій здатності до аналізу та критичного мислення діти починають реалістичніше оцінювати дорослих, але при цьому в них може виникнути негативне ставлення, "нігілізм", страх, злість чи образа за несправедливі переваги іншим учням, погані оцінки тощо.

Дедалі більшого значення набувають взаємини з однолітками. Поступово втрачає значущість формула: «Я люблю того, кого любить учитель». Самооцінка більше будується на взаєминах з однолітками: «Я хороший, тому що у мене багато друзів».

У цьому віці діти більше прагнуть спілкуватися з однолітками своєї статі, тому вчитель має докладати зусилля, щоб об'єднати весь клас, підтримувати добрі стосунки між хлопчиками і дівчатками.

Актуальні проблеми

Для більшості учнів – це найбільш стабільний період у початковій школі. Діти вже звикли до своєї соціальної ролі. У них сформований образ старанного учня і вони чітко уявляють, що треба робити, щоб відповідати цьому образові.

Однак у цьому віці діти часто ходять не лише до школи, а й відвідують інші установи, наприклад музичну школу, туристичний клуб, до яких вони можуть добиратися пішки чи громадським транспортом. Також часто в компанії однолітків вони можуть виходити за межі двору і навіть вулиці. Тобто автономність дитини значно зростає, а разом із нею виникають додаткові ризики.

4 клас (9-10 років)

Фізичний розвиток

Приблизно з 10-ти років дівчатка випереджають у вазі хлопчиків. У них починається передпубертатний період, під час якого вони набирають додаткову масу тіла, яка забезпечує запас для наступного «стрибка росту». В цей період діти мають підвищену потребу в поживному та калорійному харчуванні, а недостатнє чи незбалансоване харчування може спричинити сповільнення росту і розвитку в підлітковому віці.

Психічний розвиток

У цей період завершується виражена спеціалізація лівої півкулі головного мозку, яка більше пристосована до аналітичної діяльності й відповідає за логічне мислення, формулювання понять, побудову узагальнень, висновків, складання передбачень тощо.

Завдяки цьому четвертокласники здебільшого вчаться швидко і зосереджено. Самостійно працюють із підручником, розуміють значення піктограм, символів, шрифтових виділень. Завдяки розвитку логічного мислення посилюється здатність до:

аналізу – учні класифікують, групують, знаходять причиново-наслідкові зв'язки;
синтезу – визначають головне, роблять висновки;
передбачення – передбачають розвиток подій;
оцінки – оцінюють ситуації, здатні до самооцінки.

Соціальний розвиток

У взаєминах із дорослими найважливішою рисою цього віку є особлива відкритість душі. Діти не лише впускають дорослих у свій внутрішній світ, а й запрошують у нього. Вони із задоволенням спілкуються з дорослими. Це практично останній віковий період, коли дитина настільки відкрита, і саме тепер можна особливо ефективно впливати на формування її світогляду.

У взаєминах з однолітками діти стають самостійнішими у розв’язанні шкільних проблем. У групових іграх та спільному навчанні вони охоче беруть на себе роль лідера. Переймаються справами друзів, допомагають, надають психологічну підтримку.

Актуальні проблеми

У четвертому класі діти готуються до першої у своєму житті Державної підсумкової атестації (ДПА). І хоча результати атестації не мають для них життєво важливого значення (наприклад, від цього не залежить, чи переведуть дитину до 5-го класу), проте значна частина дорослих (учителів і батьків) дуже хвилюються та передають свої хвилювання дітям.

Пов’язані з цією подією розумові й емоційні перевантаження можуть зашкодити дитині, змінити її пізнавальну мотивацію на менш продуктивну мотивацію уникнення («Я вчуся не тому, що мені цікаво, а щоб не отримати поганих оцінок на ДПА»). А якщо оцінки виявилися недостатньо високими, мотивація до навчання може істотно знизитися. Завдання вчителів і батьків не допустити цього й підтримати дітей незалежно від результатів ДПА, пояснити, що оцінки – це лише цифри, які жодним чином не відображають їхнього потенціалу.

Список використаних джерел:

1. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (початкова школа) – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcd2l2WkRrQW9Ra1U

2.3 Особливості психосоціального розвитку учнів основної школи

Зміст

Перехід учнів із початкової школи в середню вважають кризовим періодом. Багаторічні спостереження педагогів і шкільних психологів свідчать про те, що цей перехід неминуче пов'язаний зі зниженням успішності, хоч і тимчасовим. Учень звик до певних правил початкової школи і потрібен час, щоб пристосуватися до нового темпу і стилю життя.

Одні пишаються тим, що подорослішали, і швидко втягуються у навчальний процес, а інші переживають зміни у шкільному житті, й адаптація у них затягується. У такий період діти нерідко змінюються — тривожаться без явних на те причин, стають боязкими або, навпаки, розв'язними, надто метушливими. Як результат – у них знижується працездатність, вони стають забудькуватими, неорганізованими, іноді також погіршуються сон і апетит.

Часто зовнішні зміни за часом збігаються з початком фізіологічних змін в організмі дітей. Усе це, насамперед, відбивається на успішності. Наприклад, відмінник у початковій школі раптом у п'ятому класі починає отримувати низькі оцінки. Хоча буває і так, що дитина, яка ледве-ледве вчилася в початкових класах, раптом починає краще вчитися.

Період адаптації до нових правил і вимог може займати у дитини від одного місяця до року. Критерієм успішності адаптації виступає, передусім, міра збереження психологічного і фізичного здоров'я учнів.

5 клас (10-11 років)

Віковий період 10-11 років характеризується переходом від молодшого шкільного віку до підліткового. Як і будь-який перехідний період, він має свої особливості й пов'язаний із певними труднощами як для учнів та їхніх батьків, так і для вчителів.

Навчальна діяльність доповнюється іншими видами діяльності, і всі разом вони тепер впливають на психічний розвиток учнів. Навчальна діяльність при цьому залишається основною і продовжує визначати зміст мотиваційних сфер особистості. Від початку навчання у середній школі розширюється саме поняття «навчання», оскільки тепер воно може виходити за межі класу, школи, може частково здійснюватися самостійно, цілеспрямовано. Якісно змінюються вимоги до мотивації навчальної діяльності. З'являється новий вид навчального мотиву – мотив самоосвіти, представлений у найпростіших формах (інтерес до додаткових джерел знань). Крім того, успішне навчання в середній ланці вимагає глибших і змістовніших спонукальних сил: орієнтування на способи отримання знань, інтерес до закономірностей і принципів, розуміння сенсу навчання «для себе».

На жаль, соціальна ситуація в сучасній школі така, що в ієрархії цінностей навчання не завжди посідає гідне місце, пізнавальна активність школярів розвинена слабо, і тільки оцінка є головним стимулом й основним кінцевим результатом навчання. Межа 3-4-х класів, за свідченням багатьох психологів і педагогів, характеризується деяким зниженням інтересу до школи і самого процесу навчання. Це виражається у незадоволенні школою загалом і обов'язковим її відвідуванням, у небажанні виконувати домашні завдання. Такі негативні прояви властиві багатьом учням, але у тих з них, чий розвиток уже був проблемним, є вірогідність збереження і закріплення негативних тенденцій у стійких формах поведінки. Таким чином, перехід від дитинства до підліткового віку характеризується своєрідною мотиваційною кризою, викликаною зміною соціальної ситуації розвитку і зміною змісту внутрішньої позиції школяра.

Істотно змінюється також характер самооцінки школярів цього віку. Звичні в молодших класах ситуації, коли самооцінку визначав учитель на підставі результатів навчання, тепер коригують і переоцінюють інші діти; при цьому до уваги беруться ті якості дитини, які виявляються у спілкуванні.

Перехід із початкової школи в середню пов'язаний із появою нових учителів, різноманітністю їхніх вимог, заняттями в різних кабінетах, потребою контактувати зі старшокласниками. Дитина вже не хвилюється про свою успішність або неуспішність у вузьких рамках взаємин з одним учителем, оскільки погляди різних учителів на успіхи та поведінку школярів різні, а іноді і протилежні. Для дитини це означає перше зіткнення із суперечностями у взаєминах, адже і в майбутньому на її шляху зустрічатимуться люди, які сприйматимуть її по-різному. Важливим завданням для неї в цій ситуації є збереження самоповаги, у цьому їй зобов'язані допомогти педагоги і психолог. Дитина повинна зберегти самоповагу, навіть попри те, що вчитель математики ставить їй погані оцінки або вона стає об'єктом критики вчителя біології чи завуча школи.

Ще одним завданням педагогів і психолога на цьому етапі соціалізації п’ятикласника є навчити його усвідомлювати свої мотиви і спонукання, формулювати оцінні судження про себе. Доцільно в цьому віці пропонувати дітям різні анкети, розмовляти з учнями про них самих, про те, кого вони представляють собою порівняно з іншими учнями.

Фізичний розвиток		Початок передпубертатного періоду, простежується швидкий «стрибок» росту, порушення пропорцій (швидко ростуть стопи, кінцівки).
Психічний розвиток		У розумовому аспекті починається поступовий перехід від конкретного мислення до абстрактного. Проте абстрактне мислення ще не повністю розвинене, тому варто уникати навчального матеріалу, в якому багато нових понять (рекомендовано не більше трьох нових термінів за один урок). Якнайбільше цікавого, конкретного, практичного й актуального.
Соціальний розвиток		Загалом велика залежність від батьків, учителів, але, з огляду на перехід до основної школи, посилюється автономність. В основній школі, зазвичай, нема групи продовженого дня, тому все більше дітей самі ходять до школи, а після занять до приходу батьків залишаються без нагляду дорослих. У структурі класу формуються групи, переважно з дітей однієї статі. Лідерами найчастіше є учні, які добре вчаться або можуть зацікавити інших особливими здібностями чи навіть новими іграшками, модними речами.
Актуальні проблеми	Адаптація до навчання у середній школі	Виникає загроза «зриву адаптації». Багато нових предметів і вчителів, різні вимоги, необхідність самостійного виконання домашніх завдань (якщо учень відвідував групу продовженого дня в початковій школі) і як наслідок — зниження успішності, зокрема, такі проблеми постають перед багатьма учнями. Перше півріччя у 5-му класі вважається навіть складнішим, ніж у першому. Найголовніша проблема в тому, що діти не вміють ефективно спланувати час, щоб його вистачило не лише на заняття, а й на відпочинок. Це призводить до перевтоми, частих захворювань, зниження оцінок і втрати інтересу до навчання. 5—6-ті класи вважаються вирішальними у тому, чи буде дитина вчитися ,чи вона відмовиться від зусиль у цьому напрямі й почне самореалізовуватися в інший спосіб. Тому профілактика «зриву адаптації» і стресів має бути вирішальною у 5-му класі.
	Взаємини з новими вчителями	Багатьом дітям, зокрема сором’язливим, важко спілкуватися з новими вчителями. Тому п’ятикласників важливо вчити ефективних прийомів спілкування, зокрема вмінню долати сором’язливість (як попросити про послугу, по допомогу тощо).
	Збільшення ризиків внаслідок більшої автономності	Головна проблема полягає в тому, що п’ятикласники зазвичай не відвідують групу продовженого дня, більшість ходить додому самостійно і часто бувають вдома самі або спільно з однолітками гуляють поза межами двору, для ігор можуть вибирати будівельний майданчик, недобудову, ліс, берег річки, інші небезпечні місця. З огляду на це, особливу увагу треба приділити навчанню дорожньої і побутової безпеки, а також умінню спілкуватися з незнайомими людьми та відмови від пропозицій пограти у небезпечних місцях і з небезпечними предметами.

6 клас (11-12 років)

Фізичний розвиток		У більшості шестикласників простежується швидкий ріст і різке збільшення маси тіла. Іноді це призводить до надмірної або недостатньої ваги, диспропорції між різними частинами тіла, тулубом і кінцівками, порушення координації рухів. Починають функціонувати епокринові потові залози, виникають косметичні проблеми, у декого з дівчаток починається менструація.
Психічний розвиток		Триває формування абстрактного мислення, хоча загалом зберігається потреба у цікавій, конкретній, актуальній інформації. Зростає здатність до розуміння наукової термінології, засвоєння значних обсягів текстової інформації. Здатність до синтезу абстрактних понять і моделей поведінки поки що обмежена, зате учні добре аналізують наведені ситуації, порівнюють їх, роблять висновки. Люблять проводити досліди, виконувати проекти. Завершується період відносної емоційної стабільності. Підлітки починають реагувати емоційніше, дехто потерпає від різких перепадів настрою, депресій. Зростає рівень тривожності. Багатьох підлітків турбує проблема їхньої «нормальності», дехто переживає, що розвивається надто швидко, інші непокояться через затримку розвитку. Основні причини цих змін криються в особливостях розвитку головного мозку (докладніше див. відео в додаткових матеріалах до цієї теми).
Соціальний розвиток		Актуалізуються соціальні потреби підлітків: у належності до групи, у дружбі, визнанні серед однолітків. У структурі класу відбувається становлення соціальної ієрархії. Серед лідерів поки що залишаються учні, які добре вчаться, але починають завойовувати авторитет, і ті, хто самостверджується через насилля, тютюнопаління, інші прояви асоціальної поведінки.
Актуальні проблеми	Втрата мотивації до навчання	На жаль, декому з учнів не вдається уникнути «зриву адаптації» при переході від початкової школи до основної. Дехто із шестикласників почувається розчарованим у своїй навчальній перспективі й шукає інших способів самоствердження, наприклад, у спорті або мистецтві. Однак деякі підлітки починають утверджуватися через агресію та інші прояви асоціальної поведінки. Для запобігання негативним явищам треба підвищувати самооцінку підлітків, розвивати у них наполегливість і силу волі.
	Зростання автономності	Шестикласники дедалі більше часу проводять зі своїми однолітками. Вони багато подорожують із класом, гуляють на природі з друзями, їздять на екскурсії, у літні табори. Через це у них удвічі (порівняно з учнями четвертого класу) зростає ризик травмування. У цей період важливо вчити дітей безпечної поведінки в автономних ситуаціях (у лісі, в полі, у горах, на воді). Підлітки із задоволенням вивчають азбуку Морзе, способи повідомлення про своє місцезнаходження, прийоми виживання в екстремальних умовах, правила для велосипедистів тощо.
	Посилення негативних соціальних чинників	Зростає потреба розвитку навичок відмови та критичного мислення, зокрема щодо реклами нездорової їжі, тютюну, алкоголю. На часі впровадження ефективних програм профілактики вживання тютюну, алкоголю, наркотичних речовин.
	Проблеми у спілкуванні з друзями	Шестикласники багато часу спілкуються з однолітками, тому батькам важливо знати, з ким дружать їхні діти і чим вони займаються. Важливо вчити шестикласників правильно вибирати собі друзів, застерігати від спілкування з небезпечними компаніями. Відсутність друзів також пов’язана з проблемами. У таких дітей нерідко формується занижена самооцінка, вони почуваються самотніми. Для них актуальним є розвиток навичок комунікації, подолання сором’язливості, впевненої поведінки.
	Проблеми з батьками і вчителями	Для цього вікового періоду характерний негативізм: діти часто не погоджуються з дорослими (передусім з батьками). Конфлікти здебільшого виникають із приводу одягу, навчання, домашніх обов’язків. Важливо вчити дітей асертивної поведінки, правильно висловлювати свої почуття, уникати конфліктогенів, конструктивно розв’язувати конфлікти.

7 клас (12-13 років)

Фізичний розвиток		У цьому віці особливо помітні відмінності у фізичному розвиткові підлітків: у декого з них розпочався пубертатний період і вони виглядають старшими. Для хлопців це непогано. Ті, хто розвивається раніше, переважають однолітків у зрості та фізичній силі, що цінується у підлітковому середовищі й викликає повагу в дорослих. Проте статеве дозрівання дівчаток починається в середньому на два роки раніше, ніж у хлопців. Тому дівчата, які розвиваються раніше, можуть бути в цей період найвищими у класі й мати сформовані вторинні статеві ознаки. Через це вони нерідко стають об’єктами злих жартів і образ з боку однолітків і деяких нетактовних дорослих. Учителям і батькам треба бути особливо делікатними з дівчатками, у яких раніше починається статеве дозрівання. Важливо розвивати у них навички розбудови самооцінки та вміння правильно висловлювати свої почуття. Запізнілий статевий розвиток також може бути травмувальним чинником, особливо для хлопців, які виглядають, як діти. З огляду на це, важливо роз’яснювати учням особливості фізичного розвитку в підлітковому віці, вчити їх правильно реагувати на критику та протидіяти образам і шкільному булінгу.
Психічний розвиток		Більшість семикласників мають розвинене абстрактне мислення. Вони здатні стежити за поведінкою різних людей, узагальнювати власний досвід, передбачати наслідки і робити висновки. В емоційному плані підлітки надзвичайно вразливі, для них характерні різкі перепади настрою і поведінки. То він чи вона поводиться як дитина, а то починає вимагати більшої самостійності. У підлітковому віці посилюються індивідуалізм і егоцентризм. Часом здається, що підлітка, крім власної персони, ніщо не хвилює. Насправді це позитивний і цілком природний процес. Так підлітки намагаються зрозуміти свою цінність, яку пізніше навчаться зіставляти з цінністю інших людей. Особливої гостроти набувають проблеми самоідентичності і розбудови самооцінки. Дехто починає самостверджуватися, принижуючи інших. Важливо допомогти учням сформувати здорову самооцінку, навчити розбудовувати її завдяки власним досягненням.
Соціальний розвиток		Процес соціалізації семикласників відбувається швидкими темпами. Важливу роль продовжують відігравати підліткові компанії. У цей період неабиякий вплив має реклама, особливо щодо іміджу тіла та вживання психоактивних речовин — цигарок і алкоголю. Тому підлітків треба вчити розпізнавати рекламні стратегії, розвивати в них навички критичного мислення та протидії маніпуляціям.
Актуальні проблеми	Зростання рівня агресії	У підлітковому середовищі зростає рівень агресії і насилля. Це пояснюється як фізіологічними особливостями (в організмі хлопців концентрація тестостерону зростає майже у 20 разів), так і тим, що ЗМІ часто створюють романтичний імідж насилля. У підлітків це створює враження, що насилля є невід’ємною частиною людського життя. Агресивність підлітків посилюється під впливом алкоголю. Іноді батьки дозволяють дітям-підліткам вживати алкоголь на родинних святах. Насправді це погана ідея, оскільки дозвіл вживати алкоголь підлітки сприймають буквально, і вже ніщо не стримає їх від випиття у компанії однолітків.
	Експериментування з психоактивними речовинами (ПАР)	Варто пам’ятати, що 7-й клас — це вік, у якому діти починають масово експериментувати з психоактивними речовинами. Зарадити цьому можна лише спільними зусиллями школи і родини. У школі мають бути жорсткі бар’єри щодо вживання ПАР і відповідний антинаркотичний контроль. Важливо провести тематичну зустріч із батьками семикласників, пояснити їм особливості розвитку підлітків та потребу добре пильнувати, з ким дружать їхні діти і чим вони займаються у вільний час. Нерідко батьки вважають, що їхні діти вже достатньо дорослі, й дають їм практично необмежену свободу. Однак підлітки потребують певних обмежень. Відсутність батьківського контролю і чітких правил негативно впливає на їх розвиток, викликає тривогу, часто провокує девіантну поведінку та вживання психоактивних речовин.

8 клас (13-14 років)

Фізичний розвиток		Триває статеве дозрівання підлітків. У переважної більшості учнів пубертатний період уже розпочався. Ті, в кого він «запізнюється», можуть мати проблеми. Переважно це стосується хлопців, які на вигляд молодші і фізично слабші за своїх однолітків. З такого підлітка можуть зробити «цапа-відбувайла», і тому він потребує захисту та моральної підтримки з боку дорослих, а також розвитку соціальних навичок, зокрема впевненої поведінки, протидії насиллю і дискримінації, розбудови рівноправних стосунків.
Психічний розвиток		У підлітковому віці процеси збудження переважають над процесами гальмування. Цим пояснюється підвищена збудливість, емоційна нестійкість і гіперактивність підлітків. Однак порівняно із семикласниками учні 8-го класу дещо врівноваженіші, хоч вони, як і раніше, переживають із приводу своєї зовнішності та взаємин з оточенням. У цьому віці важливо мати змогу відверто поговорити про свої проблеми з дорослими, яким вони довіряють, або із близьким другом (подругою). Якщо такої змоги нема, підліткові може загрожувати депресія. Це доволі небезпечно, адже на відміну від інших підліткових проблем, які зменшуються з віком, підліткова депресія здатна лише продовжуватись і посилюватись у дорослому віці. Дуже важливо мотивувати підлітків замислюватися про своє майбутнє, планувати життєві цілі та шлях до них. Адже в тих учнів, які живуть тільки сьогоденням і емоційно з заглиблюються в підліткові компанії, спостерігається зниження інтересу до навчання і як наслідок — шкільної успішності.
Соціальний розвиток		Спілкування з однолітками є вирішальним у становленні особистості підлітка. Воно може сприяти його успішній соціалізації, а може і штовхнути до асоціальної поведінки. Особливого значення для підлітків набуває дружба. Саме у спілкуванні з близьким другом відбувається процес самопізнання. Однак підлітки не лише прагнуть до саморозкриття, а й пильно оберігають свій внутрішній простір. Тому в друзях вони найбільше цінують здатність берегти довірені їм таємниці. Однак роль сім’ї також дуже важлива. Зокрема, довірливі взаємини в родині можуть компенсувати деякі труднощі у спілкуванні з однолітками, допомагають підліткові визначити свою позицію щодо асоціальних прагнень його приятелів. І навпаки, не знайшовши порозуміння в родині, підліток шукатиме тепла й уваги серед своїх однолітків. Дитина, яка була жертвою жорстокого поводження в сім’ї, може самостверджуватися через знущання над слабшими і молодшими.
Актуальні проблеми	Прагнення незалежності	Якщо ви працюєте з восьмикласниками, то, напевно, знаєте, як іноді складно «втримати» їхню увагу. Нерідко вони поводяться агресивно, демонстративно ігнорують вимоги вчителя. У такий спосіб підлітки доводять іншим — і передусім собі — свою дорослість. Інший вияв потягу до незалежності можна помітити в підлітковій субкультурі, що заперечує традиційний варіант дорослості — загальноприйняту моду, лексику, музику, розваги. Адже найціннішою ознакою дорослості підлітки поки що вважають свободу і можливість діяти на власний розсуд. Однак хоча в багатьох аспектах підлітки почуваються дорослими, та справжньої самостійності вони ще не мають, бо матеріально повністю залежать від батьків. Їм важливо усвідомити, що вони не марно витрачають цей час, а разом із батьками роблять інвестиції у своє майбутнє. Адже щоб досягти успіху в сучасному світі, насамперед треба здобути освіту.
	Вживання психоактивних речовин	Восьмикласники — це вікова категорія, яка найбільше експериментує із психоактивними речовинами (переважно тютюном і алкоголем). Куріння і вживання алкоголю є проявами ризикованої поведінки і можуть стати послідовними кроками до вживання міцних алкогольних напоїв, нелегальних наркотиків, ранніх статевих стосунків тощо. Тому держава, школа і родина мають стати єдиним фронтом на шляху цих згубних звичок. Важливо пояснити батькам, що будувати довірливі стосунки з дитиною — не означає відмовитися від контролю за тим, чим вона займається у вільний від школи час. Школа, своєю чергою, має проводити профілактичну роботу і забезпечити антинаркотичний контроль на території навчального закладу. У родині і в школі доцільно прийняти чіткі правила, спрямовані на запобігання вживанню психоактивних речовин. До розроблення цих правил у навчальному закладі треба залучити педагогів, учнів і батьків, а після затвердження їх стежити за неухильним дотриманням. Практикою доведено, що у школах, де проводиться профілактична робота і є контроль, порушують правила вкрай рідко. І навпаки — там, де такого контролю нема, палять і вживають алкоголь більшість старшокласників.
	Ранні статеві стосунки	Серед восьмикласників уже трапляються сексуально активні підлітки. Це переважно ті, хто в такий спосіб задовольняє свої несексуальні потреби (в коханні, визнанні, єднанні з групою). Інакше кажучи, 13—14-річні підлітки вступають у сексуальні стосунки, щоб здаватися дорослішими або через брак любові в родині, чи в гонитві за друзями, щоб не відрізнятися від них, отримати визнання однолітків: «Ти справді крутий!»
	Інші поведінкові ризики	Настає вік, з якого багато підлітків стають водіями на дорогах (велосипедистами, водіями мопедів, мотоциклів). Дехто може брати транспорт без дозволу у батьків чи у сторонніх людей. Зазвичай підлітки роблять це в компанії, підігрітій алкоголем. Настає вік кримінальної відповідальності за деякі види злочинів, і деякі підлітки вже можуть мати проблеми із законом.

9 клас (14-15 років)

Фізичний розвиток		У переважної більшості учнів триває, а в декого завершується пубертатний період. Частина підлітків може мати характерні для підліткового віку проблеми зі здоров’ям, до прикладу, недостатню або зайву вагу чи проблемну шкіру. Іноді це спричиняє дисморфобію — психічний розлад, при якому людина надто стурбована незначним дефектом своєї зовнішності. Важливо знати, що цей розлад, зазвичай, починається в підлітковому віці і, порівняно з іншими психічними розладами, супроводжується високим ризиком самогубств. Тому підлітки потребують особливо делікатного ставлення з боку батьків і вчителів до їхнього зовнішнього вигляду, а також розвитку навичок розбудови здорової самооцінки.
Психічний розвиток		Розумовий рівень дев’ятикласників наближається до інтелекту дорослої людини, а в деяких сферах навіть перевищує його. Хоча це переважно не стосується таких інтелектуальних здібностей, як уміння планувати майбутнє, всебічно аналізувати проблеми, бачити себе з позиції інших людей. Порівняно з восьмикласниками, учні 9-го класу виглядають дещо врівноваженішими. Хоча вони, як і раніше, переживають із приводу своєї зовнішності і взаємин з оточенням, зовні це може бути майже непомітно. Багато підлітків у цьому віці починають замислюватися над своїм майбутнім, думають, чи варто продовжувати навчання у загальноосвітньому навчальному закладі, чи краще обрати коледж або ПТНЗ. Це може виявитись у зростанні мотивації до навчання, якщо учень ставить перед собою амбіційні цілі, чи, навпаки, жити лише сьогоденням, якщо підліток не прагне чогось особливого.
Соціальний розвиток		У спілкуванні з друзями вони стають дещо самостійнішими, більше цінують власну думку, поводяться відповідно до власних поглядів і переконань. Прагнуть романтичних стосунків з протилежною статтю, але не завжди вміють їх будувати. Важливо роз’яснювати потребу рівноправних стосунків, розвінчувати ґендерні стереотипи, розвивати навички впевненої поведінки і відмови від небажаних пропозицій.
Актуальні проблеми	Планування майбутнього	Головна проблема — у складності процесу самовизначення, вибору майбутньої професії. Важливо надавати учням допомогу у профорієнтації, спонукати їх докладати зусилля для здійснення своїх мрій, формувати відповідальність за власне майбутнє.
	Міжстатеві стосунки	Проблема полягає у суперечності між потребою у встановленні стосунків із протилежною статтю і небезпекою раннього початку статевого життя. Потрібно ознайомлювати підлітків із негативними наслідками останнього для репродуктивного і психологічного благополуччя, навчити їх відмовлятися від сексуальних пропозицій. Також дуже важливо ознайомлювати їх із засобами захисту від ВІЛ та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Список використаних джерел:

Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа)[Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c
Иванова Н.В. Адаптационный период в школе: смысл, значение, опыт /Н. В. Иванова, М. П. Кузнецова // Журн. практ. психолога.— 1997.—№ 2.
Лусканова Н.Г. Методы исследования детей с трудностями в обучении /Н. Г. Лусканова.— М.: Просвещение, 1993.
Образовательный портал «Слово».—Режим доступу: http://www.portal-slovo.ru/pedagogy/37952.php –2013. – 18 сентября.
Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога /Р. В. Овчарова.— М.: Просвещение, 1993.
Эльконин Д.Б.Психология обучения младшего школьника / Д. Б. Эльконин. – М.: Просвещение, 1974.

Додаткові Матеріали

2.4 Особливості психосоціального розвитку учнів старшої школи

Зміст

Особливості розвитку головного мозку учнів 10 (11) класу

Пізнавальні процеси у старшому підлітковому віці

Емоційна сфера старшокласників

Соціальний розвиток юнаків і дівчат

Особливості професійної орієнтації і мотивації навчальної діяльності

Психосоціальний розвиток учнів 10-11-го класу

Коли діти переходять у старшу школу, багатьох батьків охоплює передчуття проблем, які мають посипатися звідусюди. Адже дитина стає самостійнішою, віддаляється від батьків і намагається захистити свою автономію. Спілкування з однолітками займає дедалі більше часу, а їхня думка нерідко стає визначальною в поведінці, пристрастях і самооцінці. Відчуваючи себе дорослими, старшокласники з роздратуванням сприймають ставлення батьків до себе, як до дітей. З одного боку, вони протестують проти батьківського контролю, а з другого — все ще потребують підтримки з боку дорослих. При цьому вони активно пізнають світ, експериментують і ризикують.

Особливості розвитку головного мозку учнів 10(11) класу

Ще 20 років тому вважалося, що основний процес розвитку головного мозку відбувається у перші роки життя. В останні десятиліття за допомогою таких сучасних методів дослідження, як функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ), стало можливим не просто побачити мозок живої людини, а й знімати відео його активності, стимулюючи різні ділянки. Тоді стало очевидним, що головний мозок розвивається не лише в ранньому дитинстві, а й після 20-ти і навіть 30-ти років.

Підлітковий вік визначають, як період значних біологічних, гормональних і фізичних змін. Саме впродовж цього періоду значних змін зазнає префронтальна кора, яка розміщена в передній частині головного мозку. В людей вона розвинута набагато краще, ніж у тварин. Саме вона задіяна під час виконання таких завдань, як планування, ухвалення рішень, за допомогою неї люди втримуються від необачних слів та вчинків.

Об’єм сірої речовини префронтальної кори головного мозку сягає своєї вершини на початку підліткового віку (10-11 років), а потім він іде на спад через «відсікання» зайвих синапсів (нейронних зв’язків), які найменше використовуються. А нейронні зв’язки, які часто застосовуються, з цього часу мають можливість закріпитися. Це схоже на процес обрізання кущів троянд, коли садівник обрізає зайві гілки, даючи можливість повноцінно розвиватися тим, що залишилися.

Які саме нейронні зв’язки закріпляться і стануть основою поведінки, значною мірою залежить від навколишнього середовища, зокрема й освітнього. Тому саме цей період є найсприятливішим для навчання та розвитку творчих здібностей людини.

Цікаво, що в період від 10 до 25 років спостерігається найбільший розрив у розвитку лімбічної системи та префронтальної кори головного мозку. Лімбічна система відповідає за аналіз емоцій, центр задоволення та заохочення, що часто є передумовою ризикованої поведінки підлітків, які насамперед прагнуть розваг. Вона є найбільш чутливою у підлітків, тоді як префронтальна зона, яка оберігає нас від необдуманих вчинків, ще продовжує формування.

Експериментально доведено, що 15-річні підлітки на рівні з дорослими виконують завдання, у яких треба йти за інструкціями, але припускаються набагато більше помилок там, де треба розробляти власні стратегії, вирішувати самостійно, враховувати багато сторонніх чинників, передбачати наслідки не лише для себе, а й для оточення.

Виходячи з цього, висока схильність до ризику, невміння себе контролювати та зважати на думку довколишніх – якості, які відображають зміни в мозку молодого покоління.

Декому може спасти на думку, що ця інформація є однією з чергових вигадок психологів, які виправдовують зіпсованість молодого покоління. Проте в історії існує безліч описів підліткового віку, дуже схожих на те, що пишуть зараз. Ось відома цитата із «Зимової казки» Вільяма Шекспіра, у якій він описує підлітковий вік: «Краще б люди, коли їм уже виповнилося 10, але ще не 23, зовсім не мали віку. Краще б юність проспала свої роки, тому що немає у неї іншої забави, як робити дівкам живіт, ображати старих, битися і красти…» Майже 400 років тому Шекспір зобразив підлітків дуже схожими на сучасних, а тепер учені дістали змогу зрозуміти їхню поведінку в світлі тих прихованих процесів, що відбуваються в мозку.

Пізнавальні процеси у старшому підлітковому віці

Оскільки розвиток основних пізнавальних процесів відбувся ще до старшого шкільного віку, в цьому віці вони лише вдосконалюються. Старшокласники мають вагоміші мотиви для тривалого зосередження уваги, при цьому увага утримується ними не лише під час демонстрування навчального матеріалу, а й у ході пояснення його, а також під час викладу теоретичних питань. Якщо для школярів молодших і середніх класів провідним чинником зосередження уваги є форма подання навчального матеріалу, то для старшокласників важливим стає і його зміст.

Триває розвиток абстрактно-логічного мислення. Наслідком цього є філософські роздуми старшокласників, їх прагнення вести розмови й дискусії на абстрактні теми. Для багатьох з них абстрактна можливість здається цікавішою і важливішою за дійсність.

У 15-16 років різко знижується ригідність (інертність) мислення, воно стає гнучкішим, приблизно з 18 років підвищується здатність до передбачення (встановлення причиново-наслідкових зв'язків, планування, висунення й аналіз гіпотез, актуалізація і реконструкція минулого досвіду).

Розвиток пам'яті у старшокласників пов'язаний із засвоєнням школярами прийомів мнемічної діяльності, тобто прийомів, що сприяють запам'ятовуванню теоретичного матеріалу (запам'ятовування за допомогою асоціацій, заздалегідь складеного плану, виділення опорної інформації тощо). Таким чином, відбувається поєднання вроджених здібностей (задатків) і набутого вміння вчитися.

Емоційна сфера старшокласників

Старший шкільний вік збігається зі старшим підлітковим віком і початком юності. Це час, коли інтенсивно реалізуються і розвиваються всі ті емоції, які закладені в людині від народження. Юнацькі почуття стають зрілішими, стійкішими, глибшими.

Емоційна сфера старшокласників характеризується:

різноманітністю почуттів, що їх переживають, особливо моральних;
більшою, ніж у підлітків, стійкістю емоцій;
здатністю до співпереживання (відгукуватися на переживання інших, близьких їм людей);
появою почуття кохання;
розвитком естетичних почуттів, здатністю помічати красу в навколишньому світі.

Найчастіший улюблений зміст суперечок і задушевних бесід старшокласників – це етичні та моральні проблеми. Старшокласники готові довго і жваво обговорювати, чи можна закохатися одночасно у двох, чи може бути дружба між юнаком і дівчиною. Вони ставляться до життєвих, етичних понять так само, як до понять природничо-наукових: чекають точних, однозначних відповідей і не готові миритися з розбіжностями і незрозумілістю. Пошуки старших школярів пройняті прагненнями почуття і волі, їхнє мислення має пристрасний характер [3].

Соціальний розвиток юнаків і дівчат

Спілкування старшокласників має свої особливості. Насамперед воно використовується для саморозкриття і тому стає більш довірливим з однолітками. Саме спілкування підлітків стає глибшим і змістовнішим, з'являються такі емоційно насичені форми взаємодії, як дружба і кохання. Юнацьке кохання - здорове почуття, і дорослі мають ставитися з повагою до нього. Здебільшого перше кохання викликає у юнаків та дівчат благородні почуття, прагнення до самовдосконалення. Звичайно, перше кохання відрізняється від зрілої любові дорослих, у якій гармонійно поєднуються статевий потяг і потреба у глибокому особистому спілкуванні. У юнаків і дівчат ці два потяги дозрівають не одночасно. Хоча дівчата раніше дозрівають фізіологічно, у них потреба в емоційній близькості виражена сильніше, ніж у фізичній. У юнаків, навпаки, здебільшого спочатку з'являється статевий потяг, а потреба в духовній близькості виникає пізніше.

Прагнення до автономії від батьків – істотна характеристика старшого шкільного віку. Виокремлюють автономію:

поведінкову (потреба і право людини самостійно вирішувати питання, що стосуються її особисто);
емоційну (потреба і право мати власні схильності, вибрані незалежно від батьків);
моральну і ціннісну (потреба і право на власні погляди та фактичну наявність таких).

Час спілкування старших підлітків із дорослими може зменшитись, але потреба в неформальному, нерегламентованому спілкуванні з батьками залишається. Молоді люди прагнуть отримати пораду з того чи того питання, особливо в разі виникнення проблем чи потреби ухвалювати життєво важливі рішення (наприклад, щодо подальшого навчання).

Незадоволення потреби у спілкуванні може стати причиною формування цілої низки негативних тенденцій, аж до проявів делінквентної поведінки, що характеризується асоціальною, протиправною спрямованістю і завдає шкоди окремим людям та суспільству.

Особливості професійної орієнтації і мотивації навчальної діяльності

У старших класах навчально-пізнавальна діяльність підлітків починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомленням своєї життєвої перспективи і професійних намірів [4]. Навчальні мотиви старшокласників все більше поєднуються з мотивами професійної орієнтації. Окрім власне інтересу до певної діяльності, потреби в самоактуалізації та самовираженні, вибір молодою людиною тієї або тієї професії часто визначається її соціальною престижністю, власним освітнім рівнем, професією батьків, матеріальним добробутом родини. Велике значення має також передбачуваний рівень зарплати, хоча з віком простежується тенденція до зниження цієї залежності.

Психосоціальний розвитку учнів 10-11-го класу

Фізичний розвиток		Період ранньої юності, завершення статевого дозрівання у переважної більшості дівчат і в значної частини хлопців. Деякі юнаки і дівчата вже практично дорослі на вигляд, хоча ріст і розвиток систем організму продовжується щонайменше до 20-22 років.
Психічний розвиток		Доросла зовнішність часто породжує очікування від підлітків дорослої поведінки, на яку вони ще часто не здатні через недорозвиненість мозкових структур, що відповідають за критичне мислення, всебічний аналіз, спроможність до рефлексії.
Соціальний розвиток		Юнаки і дівчата відчувають крайню потребу в самореалізації, вони прагнуть бути корисними й отримувати заслужене визнання. Тому в соціальному плані дуже важливим є залучення десятикласників до волонтерської діяльності та участі у різноманітних соціальних проектах.
Актуальні проблеми	Невизначеність життєвих перспектив	Інколи молоді люди, які мають занижену самооцінку, не бачать для себе жодного сенсу мріяти про гідне майбутнє. А підлітки без позитивних життєвих перспектив втрачають мотивацію до навчання і починають шукати задоволення деінде – заглиблюються у непродуктивні стосунки, демонструють схильність до ризикованої поведінки у всіх сферах життя тощо. Виходячи з цього, школа й родина мають заохотити кожного учня ставити перед собою високі цілі й робити кроки у напрямку до них.
	Ризики трудової діяльності	У цьому віці дехто з підлітків починає підробляти і самостійно заробляти гроші. Дуже важливо попередити молодих людей про небезпеку залучення до розповсюдження наркотиків, здирництва, крадіжок, секс-бізнесу та навіть участі у збройних формуваннях.
	Ризикована поведінка	Згідно з порівняльним опитуванням Українського інституту соціологічних досліджень ім. О. Яременка за 2010 рік, 53 % хлопців і 36 % дівчат — першокурсників ПТНЗ — уже мають досвід статевих стосунків. У загальноосвітніх навчальних закладах це 31 % і 13 % відповідно. Відмінність у показниках можна пояснити тим, що учні ПТНЗ проживають, зазвичай, у гуртожитках, а більшість десятикласників — під наглядом родин. Також учні ПТНЗ отримують стипендію і мають кошти, які витрачають на власний розсуд, зокрема купують цигарки й алкогольні напої. Так, згідно з дослідженням, майже 46 % хлопців і 25 % дівчат — першокурсників ПТНЗ — щодня палять. А серед учнів десятого класу ЗНЗ таких 18 % і 9 % відповідно. Як мінімум раз на тиждень вживають пиво 52 % першокурсників ПТНЗ і 38 % їхніх однолітків у ЗНЗ. На жаль, 26 % першокурсників ПТНЗ уже спробували нелегальні наркотики (марихуану або гашиш). Серед десятикласників ЗНЗ таких 12 %. Усі ці дані свідчать про потребу впровадження ефективної профілактичної освіти у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів, а особливо у професійно-технічних навчальних закладах.

Список використаних джерел:

Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова.— М., 1998.
Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа)[Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c
Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин.— СПб., 2000.
Курс общей, возрастной и педагогической психологии / под ред. М. В. Гамезо . — М.: Просвещение, 1982.— С. 99-100.
Психология человека от рождения до смерти / под ред. А. А. Реана. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. — 656 с. — (Серия «Психологическая энциклопедия»).
Сара-Джейн Блэкмор. Секреты работы мозга в подростковом возрасте / Сара- Джейн Блэкмор.—Режим доступу : 14.09.2017.
Собкин В. С. Динамика ценностных ориентации в старшем школьном возрасте: дис. в виде науч. доклада на соиск. докт. психол. наук / В. С. Собкин.— М., 1997.

Додаткові Матеріали

2.5 Психосексуальний розвиток дітей і підлітків

Зміст

Етапи і стадії становлення сексуальної поведінки дітей та підлітків

Характеристики стадій підліткової сексуальності

Темпи психосексуального розвитку підлітків

Особливості статевої освіти

Статевий і психосексуальний розвиток не є синонімами.


	Статевий розвиток – це формування вторинних статевих ознак, розвиток репродуктивних органів, формування здатності до дітонародження.

Він запрограмований генетично і відбувається без нашої участі.


	Психосексуальний розвиток (ПСР) – це формування статевої самосвідомості (відчуття себе представником певної статі), спрямованості статевого потягу і статевої поведінки в результаті спільних зусиль природи і виховання.

Етапи і стадії становлення сексуальної поведінки дітей та підлітків

Перший етап – формування статевої самосвідомості, статева ідентифікація, тобто усвідомлення належності індивіда до певної статі. Складається з уявлення людини про те, наскільки вона схожа на інших людей своєї статі, й уявлення про те, на кого б вона хотіла бути схожою. Зміст етапу значною мірою детерміновано статевим диференціюванням мозку в пренатальному періоді, тобто до народження дитини.

Упродовж перших шести років діти із повністю залежних швидко стають відносно незалежними. Вони більше дізнаються про своє тіло, у них навіть у ранньому дитинстві з'являються сексуальні відчуття. Між другим і третім роками життя діти дізнаються про фізичні відмінності між чоловіками та жінками. У цей період вони починають пізнавати своє тіло і також можуть намагатися досліджувати тіла своїх друзів (гра в лікаря). Спілкуючись з іншими, порівнюючи себе з ними, дитина отримує образне уявлення про свою статеву належність, а у процесі гри уточнює будову свого тіла і починає засвоювати статеву роль. Розуміння статевої належності реалізується через дитячу цікавість, вивчення своїх статевих органів. Таким чином, інтерес до геніталій у маленьких дітей справді пізнавальний.

Етап можна вважати завершеним, коли дитина чітко засвоїла, хто вона — хлопчик чи дівчинка. До 4-6 років діти вже повинні розуміти, що стать змінити не можна, і віднесення людини до чоловічої або жіночої статі визначається будовою геніталій.

Другий етап – формування стереотипу статеворольової поведінки – публічного вираження статевої ідентичності, що відповідає прийнятим у суспільстві нормативам і забезпечує індивіду належність до певної статі очима інших людей. Цей етап триває впродовж усього препубертатного періоду. Навички і стиль статеворольової поведінки формуються в іграх та у побуті. Хлопчик засвоює чоловічий тип поведінки, а дівчинка – жіночий. Зміст етапу реалізується, насамперед, через виховання в сім'ї — поведінка і розподіл ролей матері та батька. Він багато в чому визначає формування відповідної статевої ролі в дитини.

Діти в молодшому шкільному віці стають більш інтровертними і сором'язливими. Сексуальність набуває прихованого характеру, а їхній моральний розвиток викликає посилення відчуття сорому щодо неї.

Третій етап – формування сексуального потягу, вибір об'єкта потягу, реалізація цього потягу. У формуванні сексуального потягу беруть участь як гормональний фон (ступінь статевої зрілості), гени, інстинкти, так і відповідний рівень психічної та соціальної зрілості (особливо моральної), сексуальне виховання.

Третій етап включає три стадії: платонічна стадія – 9-11 років, еротична стадія -– 12-14 років і стадія сексуального потягу – 15-17 років.

У період статевого дозрівання соціальна ідентичність доповнюється пошуком психологічної ідентичності. Підлітки розмірковують про особисті якості й цінності, а також замислюються про своє місце в житті. Таким чином, психосексуальний розвиток підлітка не можна розглядати відокремлено від статевого, психічного і соціального дозрівання. У становленні сексуальності послідовно формується емоційний, потім тілесний компонент і лише згодом, у міру дозрівання моралі, – почуття відповідальності.

Характеристики стадій підліткової сексуальності

Платонічна стадія – стадія дитячої закоханості. З початком статевого дозрівання (9-11 років) молодші підлітки вступають у платонічну стадію розвитку сексуальності (дитяча закоханість). Вони вчаться знайомитися, звертати на себе увагу і спілкуватися з об'єктом своєї закоханості. Про те, що дитина досягла цієї стадії, свідчить поява інтересу до своєї зовнішності, одягу, косметики і прикрас, прагнення виділитися з-поміж однолітків, проявів уваги до об'єкта закоханості.

Найголовніше в дитячій закоханості – це прагнення емоційної близькості, «душевного» спілкування. На цьому етапі розвитку підлітки вчаться показувати свої симпатії, спілкуватися наодинці, обговорювати різні теми. Вони вперше наважуються написати записку, зізнатись у своїх почуттях.

У платонічному потягу поки що нема власне сексуальної сторони. Однак саме дитяча закоханість значною мірою формує емоційно-чуттєвий компонент кохання в майбутніх дорослих стосунках.

У цей момент успішність дитини може знизитись, але причина не в самій закоханості, а в фізіологічних змінах. З початком статевого дозрівання підвищується активність підкіркових структур мозку, зокрема гіпоталамуса. Саме це забезпечує пубертатний «стрибок росту». А активність кори головного мозку, що відповідає за інтелект, тимчасово знижується.

Заборони батьків на спілкування з об'єктом закоханості можуть викликати у підлітка негативні реакції: протест, думки про втечу з дому і навіть спроби суїциду. Що більше можливостей для закоханості на ранніх етапах становлення сексуальності, то легше буде людині в подальшому знайти собі супутника життя. Навпаки, єдине і нерозділене кохання у підлітковому віці може обмежити можливості створення сім'ї у майбутньому.

Еротична стадія. Приблизно у віці перших місячних у дівчат і перших полюцій у юнаків (12-14 років) відбувається початок еротичної стадії сексуального розвитку.

На цій стадії виникає тілесний компонент любові як гармонійний і природний перехід до майбутньої статевої близькості: еротичні фантазії, бажання доторкнутися до того, кого любиш, поцілувати й обійняти. Еротичний потяг виявляється по-різному, але кілька із перелічених нижче ознак мають бути обов'язково наявні:

інтерес до еротичних журналів і відеопродукції, до «жіночих» романів;
ведення особистого щоденника;
бажання писати вірші;
розмови по телефону (вони стають дуже довгими);
прохання погуляти довше, відпустити на вечірку, дискотеку;
нічні полюції і ранкові ерекції у хлопчиків;
мастурбація;
еротичні розмови з нецензурними виразами у середовищі однолітків;
прагнення усамітнитися з об'єктом закоханості.

Сексуальна поведінка виявляється у дотиках, обіймах, поцілунках. Важливою формою тілесного контакту є танці, а внаслідок цього і більш тісне особисте спілкування. Так відбувається освоєння комунікації в парі, двоє людей вчаться довіряти одне одному. Зазвичай навіть під час тілесного спілкування на етапі формування еротичного потягу в статеву близькість підлітки не вступають, але у них виникає потреба у вивченні фізіології статевого акту і безпечного сексу.

Якщо зустрічі закоханих стають регулярними, якщо обоє відчувають задоволення від обіймів і поцілунків, поступово між ними долаються сором і страх, а підлітки починають замислюватися про сексуальні стосунки. Насправді це відбувається лише після досягнення фізіологічної зрілості (15-17 років).

На стадії сексуального потягу з'являється бажання статевої близькості. Підлітки починають вступати в сексуальні стосунки.

Для дівчат у сексуальних стосунках набагато важливішим є емоційний компонент, а для юнаків – тілесний. Дорослі чоловіки, зазвичай, вступають у сексуальні стосунки з тими, хто їм подобається. Хлопці-підлітки, потяг яких недиференційований, іноді починають статеве життя зовсім не з тими дівчатами, у яких вони закохані.

Дівчатка починають дозрівати раніше, але при цьому сам процес статевого дозрівання у них триваліший. Так, коли дівчата вже починають закохуватись, у хлопчиків ще зберігаються суто дитячі інтереси, дівчата їх мало цікавлять. Однак у процесі статевого дозрівання сексуальний потяг у хлопців з’явиться раніше, ніж у дівчат, які на той час ще перебувають на еротичній стадії сексуального розвитку. Тому дівчата інколи починають статеве життя під тиском партнера, не відчуваючи в цьому справжньої потреби.

Темпи психосексуального розвитку підлітків

Існує кілька варіантів психосексуального розвитку (ПСР), які визначаються індивідуальними фізіологічними особливостями (співвідношенням рівнів статевих гормонів і гормону росту), а також психологічними чинниками (насамперед, ставленням до сексуальності дитини в сім'ї).

Нормальний ПСР. Для цього варіанта характерні середні темпи фізичного і статевого розвитку. Підлітки з нормальним ПСР мають середній зріст і масу тіла. Середній вік перших місячних 13,5 років, перших полюцій – 15 років. Формування сексуального потягу завершується до 16-17 років, він слабо виражений або помірно. Підлітки цього психологічного типу найчастіше цілком задовольняються заняттями й інтересами, не пов'язаними із сексом. Установка «хочеться спробувати, але розумію, що ще рано» стримує їхню сексуальну активність. У них частіше спостерігається високий інтелект і не дуже високий гормональний фон.

Прискорений ПСР. Для підлітків цієї групи властивий нормальний або бурхливий фізичний розвиток, вони мають фенотипічний вигляд дорослої жінки або чоловіка. Їхня сексуальна активність може виявитися вже із 12-13 років. У всіх осіб цієї групи до 15-16 років спостерігається регулярне статеве життя, як правило, з високим ступенем задоволеності.

Дівчата зазвичай середнього або нижче середнього зросту, трохи пухкенькі. Психологічно вони спокійні, доброзичливі, життєрадісні, комунікабельні. Потяг до розваг переважає мотивацію до навчання. Нерідко є лідерами молодіжних компаній. Юнаки також зазвичай середнього або нижче середнього зросту, широкоплечі, міцної статури. Високий рівень андрогенів забезпечує їх високу фізичну активність, наполегливість, агресивність. Статеве життя починають із 13-14 років.

У підлітків цієї групи в сексуальності переважає фізіологічний компонент над емоційним. Вони не цінують тривалих залицянь. Головне для них – отримати задоволення. Вони швидко закохуються і швидко остигають до партнера. Вони мають найвищий ризик небажаної вагітності і зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом. Дівчата цього типу частіше стають жертвами сексуального насильства.

Загалом раннє статеве життя без психоемоційного компонента може принести розчарування і стати потужним джерелом стресу та причиною неврастенії. Конфлікти з батьками через їх неприйняття раннього статевого досвіду доньки або сина можуть спровокувати втечу підлітка з дому. У такій ситуації жодні вмовляння і заборони не ефективні, оскільки активність лімбічної системи домінує над активністю префронтальної кори головного мозку: підлітки спочатку роблять і тільки потім думають, що зробили. Тому вже до 12 років їх потрібно ознайомлювати із заходами щодо профілактики вагітності та інфекцій.

При уповільненому ПСР усі стадії статевого потягу з'являються пізніше, ніж за нормального розвитку. Платонічний потяг формується лише до 14-15 років. Зовні такі підлітки або мініатюрні, або при нормальному зрості мають недостатню масу тіла. У дівчат місячні з'являються після 15-16 років. Еротичний потяг формується після 16 років, а сексуальний – у 18-20 років. Відсутність сексуального потягу сприймається як сором'язливість, порядність і збігається з їхніми моральними й етичними установками.

У характері підлітків з уповільненим ПСР є такі риси, як пасивність, інфантильність, споглядальність, тривожність, сором'язливість, замкнутість. У юнаків часто відбувається помірна соціальна дезадаптація в колективі однолітків. Дівчата не сприймають їх серйозно, і через це у них виникає брак спілкування із протилежною статтю. Зазвичай, підлітки цієї категорії до 16-18 років не мають статевих контактів (статевий потяг у них затримується на платонічній або еротичній стадії). Вони не дають приводів для скандалів у сім'ї, слухняні, старанні, як правило, захоплені навчанням.

У таких підлітків розмови про сексуальність (використання презервативів, протизаплідних таблеток, інфекційні захворювання, вагітність та ін.) можуть викликати неприємні почуття, навіть викликати шок. За рівнем біологічного розвитку ці підлітки фактично ще є дітьми, тому виховання їх у тому, що стосується питань статі, має бути дуже делікатним.

Пригнічений ПСР. У цьому випадку розвиток досягає платонічної або навіть еротичної стадії, а потім пригнічується. Перший тип підлітків із пригніченим ПСР – дівчата, які стикаються в родині зі складними проблемами: гіперопікою, емоційною ізоляцією з боку матері, сексуальними домаганнями з боку вітчима; відсутністю батька або наявністю батька-пияка, неправильним статевим вихованням. Дівчина спостерігає важку долю матері і не хоче повторити її, тому внутрішньо відкидає роль жінки й матері. Властива особистісна ригідність: «любов має бути однією-єдиною», почуття неповноцінності – «це не для мене». Другий тип підлітків із пригніченою сексуальністю – це гіперсоціальні юнаки й дівчата з підвищеними вимогами і високими кар'єрними прагненнями. При повній сублімації сексуальності, наприклад у навчання, у юнаків можуть порушитися вироблення сперматозоїдів і еректильна функція, а у дівчат – менструальний цикл.

У деяких підлітків, зазвичай дівчат, статевий потяг витісняється уявленнями про те, що секс – це брудно і вульгарно. Вони намагаються не помічати цієї сторони людського життя. Тоді як психологічні тести виявляють дуже істотну потребу в сексі. При нормальному і навіть пришвидшеному статевому розвиткові та високому рівні естрогенів сексуальні переживання у них нічим не заміщуються, що веде до психологічних труднощів і виникнення психосоматичних розладів, таких як виражена вегетативна дисфункція, тобто порушення в роботі внутрішніх органів (серцево-судинної системи, органів дихання, травлення ) внаслідок розладу їх нервової регуляції. Можливі хворобливі менструації і маткові кровотечі пубертатного періоду.

Особливості та статевої освіти

Здійснюючи статеве виховання, потрібно дотримуватися таких принципів:

статеве виховання повинно здійснюватись у взаємодії з усіма іншими напрямами освітньої роботи у школі;
важливо, щоб зміст, форми і методи статевого виховання відповідали віковим особливостям учнів ( зокрема, й етапам статевого розвитку), а також рівню їхніх знань із конкретних тем;
учні, які глибше цікавляться специфічними питаннями, мають отримувати потрібну інформацію індивідуально або в невеликій групі під час бесіди із запрошеними фахівцями.

Статеве виховання старшокласників має стосуватися більш специфічних питань, включаючи різні аспекти психологічної та фізіологічної сумісності майбутнього чоловіка і жінки, безпосередньо питань підготовки створення сім'ї тощо.

У статевому вихованні потрібно використовувати різні форми й методи. Це і включення відповідних відомостей у різні навчальні предмети, і бесіди класного керівника та фахівців різного профілю з учнями (вчителі предмета «Основи здоров'я», шкільні психологи, медики, соціальні працівники, співробітники правоохоронних органів).

Організаційними формами можуть бути:

фрагменти уроків й окремі уроки у межах таких навчальних предметів, як «Основи здоров'я», біологія, література, історія. Для цього потрібно вносити відповідні зміни в навчальні програми та підручники без порушення загальної логіки, структури та змісту їх як предметів базового навчального плану;
факультативні заняття – для проведення їх потрібні навчально-методичні комплекти, що відповідають вимогам для такого роду матеріалів. Доцільно, щоб на вибір учня були запропоновані різні варіанти предметів для факультативного вивчення;
спільні семінари і тренінгові заняття для батьків та дітей, тематика, зміст і організація яких мають відповідати їхнім запитам.

Список використаних джерел:

Adolesmed - Режим доступу: <http://adolesmed.szgmu.ru/s/22/?m1=12> - 10.10.2017.
Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / под ред. А.М. Куликова.—СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.

Модуль 3. Тематика шкільних курсів з питань безпеки і здоров’я

3.1 Здоров'я і спосіб життя

Зміст

Холістична модель здоров’я

Фізичне благополуччя

Психологічне благополуччя

Соціальне благополуччя

Рівні здоров’я

Чинники впливу на здоров’я

Здоровий спосіб життя: мотивація і життєві компетентності

Холістична модель здоров’я

Із XVII століття розвиток західної медицини відбувався хибним шляхом, умовно відокремивши людину від навколишнього середовища і поділивши її на дві самостійні сутності: тіло (soma) і душу (psyche). Відтоді майже до середини ХХ ст. здоровим вважали кожного, хто не був хворим, пацієнта розглядали лише як тіло з відхиленнями від фізіологічної норми, а зусилля лікарів спрямовувалися на компенсацію цих відхилень.

У ті часи побутувала думка, що незабаром винайдуть ліки від будь-якої хвороби. Однак цього не сталося, хоча медицина й досягла значного прогресу у багатьох напрямках. Лікарі навчилися допомагати при переломах, пораненнях, більшості небезпечних інфекцій, ускладненнях під час пологів. Завдяки запровадженню стерильності у лікарнях, винайденню вакцин і антибіотиків, а також поліпшенню харчування, очищенню питної води та пастеризації молока, збільшилася середня тривалість життя людей.

Проте в боротьбі з такими поширеними у сучасному світі захворюваннями, як алергія, онкологія, цукровий діабет, гіпертонія, порушення травлення, медицина й досі не може похвалитися вагомими досягненнями.

Стало очевидним, що здоров’я і хвороби є не тільки в тілі чи, навпаки, лише у психіці. Почавшись у тілі, хвороба спричиняє пригнічений психологічний стан. І навпаки, наслідком тривалого чи дуже сильного стресу можуть бути фізіологічні відхилення і соматичні (тілесні) захворювання — інфаркт, виразка шлунку, цукровий діабет тощо.

Учені також усвідомили, що руйнування природи як середовища проживання — це шлях до самознищення людства, у тому числі й від хвороб. З огляду на це, у другій половині ХХ ст. з’явився інший підхід до здоров’я — холістичний, що в перекладі з давньогрецької означає «цілий, цілісний».

За холістичного підходу здоров’я розглядається не лише як відсутність хронічних хвороб, а набагато ширше — як стан загального добробуту і благополуччя. Здоров'я — це життєва енергія, натхнення і задоволення від насиченого подіями життя. Це здатність ставити цілі й досягати їх, максимально реалізовувати свій потенціал. Це свобода від болю, руйнівних пристрастей, егоїзму і духовного занепаду.

У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вказано, що здоров’я — це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя.

Якщо взяти до уваги, що психологічне — це емоційне, інтелектуальне і духовне, то отримаємо п'ятивимірну модель здоров’я (мал.). Кожен із п'яти вимірів є важливим для загального благополуччя людини.

Фізичне благополуччя		Добре фізичне самопочуття, енергія, бадьорість, здатність витримувати фізичні навантаження.
Психологічне благополуччя	Інтелектуальне	Уміння вчитися й отримувати задоволення від навчання, здатність аналізувати проблеми й ухвалювати виважені рішення.
	Емоційне	Здатність розуміти почуття — свої та інших людей, уміння долати невдачі, керувати стресами.
	Духовне	Усвідомлення свого призначення і сенсу життя, сприймання загальнолюдських цінностей, залучення до культурної спадщини людства.
Соціальне благополуччя		Задоволення соціальним статусом і якістю взаємин з оточенням, здатність ефективно спілкуватися та взаємодіяти з людьми.

Усі три аспекти здоров’я (фізичний, психологічний і соціальний) тісно взаємопов’язані (подібно до триноги, на якій встановлено фотоапарат: якщо одна з ніжок коротша за інші, то стійкість триноги порушується). Тому важливо зберігати рівновагу і дбати про всі аспекти благополуччя.

Наприклад, у поході юнаки і дівчата не лише тренують своє тіло (дбають про фізичне благополуччя), а й гартують волю, навчаються чогось нового, отримують задоволення від спілкування з природою (психологічне благополуччя), а також приємно проводять час зі своїми друзями, вчаться бути командою, надихати і підтримувати одне одного (соціальне благополуччя).

Фізичне благополуччя

Фізичне здоров’я (благополуччя) характеризує рівень розвитку та функціональні можливості органів і систем людського організму.

Базовими показниками фізичного здоров'я є робота серця, стан імунної системи і здатність організму засвоювати кисень. Ознаки фізичного здоров'я: чиста гладка шкіра, здорові зуби, блискуче міцне волосся, гнучкі суглоби, пружні м'язи, здорове серце, відчуття бадьорості впродовж дня, висока працездатність.

Фізичне здоров'я забезпечує енергію для повсякденного життя, полегшує адаптацію до навколишнього середовища (наприклад, до погодних умов), допомагає виживати в екстремальних ситуаціях. Воно підвищує наші шанси захиститися від інфекцій і уникати травм, а також швидко одужувати, якщо захворів. Для підтримки фізичного здоров'я важливо повноцінно відпочивати, мати нормальну вагу тіла, піклуватися про свою фізичну форму, особисту гігієну, а також проходити регулярний медичний огляд і лікуватися в разі потреби. Також важливо уникати шкідливого впливу на організм тютюну, алкоголю, психоактивних і токсичних речовин.

Ознаками фізичного нездоров'я можуть бути:

порушення сну;
втрата апетиту;
нездатність витримувати фізичні навантаження;
порушення травлення;
зіпсовані зуби;
нездорова шкіра;
підвищена стомлюваність;
загальна слабкість.

Не існує «здоров’явимірювача», за допомогою якого можна було б точно виміряти рівень свого здоров’я. Тому кожен оцінює його суб’єктивно (за власними критеріями). Тут важливо бути реалістом. Якщо під здоров’ям розуміти п’ять років без будь-яких хвороб і здатність пробігати марафонську дистанцію, мало хто назве себе здоровим. А коли розуміти здоров’я як баланс і здатність швидко одужувати, то чимало людей переконані, що вони здорові.

Психологічне благополуччя

Більшість людей вважають себе здоровими, якщо у них нема ознак порушень фізичного здоров’я. Однак вони можуть мати захворювання, навіть хронічні чи невиліковні, які не виявляються жодними аналізами і пов’язані з порушеннями їхньої ментальної (емоційної, розумової чи духовної) сфери.

Наше психологічне благополуччя залежить від того, що ми думаємо про себе, як долаємо стреси, засвоюємо інформацію й ухвалюємо рішення. Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її можливістю адаптуватися до стресів. Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

позитивну самооцінку, яка тісно пов’язана зі здатністю керувати своїм життям;
послідовність і передбачуваність, що свідчить про сформованість характеру;
цілеспрямованість, яка ґрунтується на позитивному баченні майбутнього і потребі у самореалізації;
автономність (незалежність), що забезпечується умінням ухвалювати відповідні рішення;
відчуття єдності з іншими людьми, що приносить у життя стабільність і наповнює його сенсом.

Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики та проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Аллан Фромм.

Психологічно врівноважені люди усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх у найкращий спосіб. Вони здатні ухвалити мудре рішення, керуючись моральними цінностями і відповідальністю.

У таблиці наведено деякі ознаки психологічного благополуччя, а також ознаки порушення психологічної рівноваги.

Ознаки психологічного благополуччя	Ознаки порушення психологічної рівноваги
адекватне сприймання дійсності	викривлене сприймання дійсності
здатність засвоювати знання, логічно мислити	погіршення пам’яті, уваги, інших розумових здібностей
здатність аналізувати проблеми й ухвалювати зважені рішення	хаотичність, категоричність мислення
цілеспрямованість, активність, незалежність	нерішучість, залежність від чужої думки
здатність дотримуватися соціальних норм і правил	схильність до порушення правил, моральних норм, законів
розвинене почуття відповідальності за себе (своє життя і здоров’я)	уникання відповідальності, наявність шкідливих звичок
критичне мислення	підвищена навіюваність
здатність адекватно оцінювати себе, самоповага	занижена самооцінка, втрата віри в себе, у свої можливості
природність поведінки, вихованість, чемність	демонстративність, грубість, пихатість
здатність співчувати, доброзичливість	емоційна черствість, ворожість, агресивність
уміння пробачати і забувати образи	злостивість
володіння собою	імпульсивність, різноманітні фобії
оптимізм	тривожність, зневіра

Соціальне благополуччя

Люди — істоти соціальні, тому вони не можуть нормально існувати без взаємодії з іншими людьми та суспільством. Важливим критерієм соціального благополуччя є показник соціальної адаптованості людини, який пов’язують з її здатністю ефективно спілкуватися та налагоджувати здорові міжособистісні взаємини, адаптуватися до соціальних норм і правил, що існують у суспільстві, взаємодіяти з державними інституціями.

Люди з високим рівнем соціального благополуччя:

мають розвинені комунікативні навички, вміють слухати і говорити, уникають непорозумінь;
приязні у спілкуванні, демонструють толерантність і повагу до співрозмовника, їхня манера спілкування викликає повагу до них;
у разі конфлікту дбають про інтереси всіх сторін, здатні запропонувати взаємовигідне рішення або піти на компроміс;
легко знайомляться, добре почуваються навіть у незнайомій компанії;
уміють дружити і вибирати добрих друзів, дбають про приязні родинні стосунки;
уміють надавати й отримувати допомогу, працювати в команді;
здатні мотивувати і переконувати, бути лідером і вести за собою.

Про низький рівень соціального благополуччя свідчать:

часті конфлікти та непорозуміння;
відсутність близьких друзів, відчуття самотності;
надмірна сором’язливість, нездатність звернутися по допомогу;
нездорові стосунки в родині, у школі, з однолітками.

Рівні здоров'я

Рівні здоров'я можна уявити як безкінечність динамічних станів на лінійці, на одному кінці якої — передчасна смерть, а на другому — ідеальне здоров'я. Між теоретичним поняттям «досконале здоров'я» і хворобою є проміжні стадії:

Абсолютно здоровий — стан організму, при якому всі органи і системи функціонують ідеально (теоретичне поняття).
Практично здоровий — організм підтримує всі показники у межах фізіологічної норми. Він здатний витримувати значні навантаження і за рахунок внутрішніх резервів швидко адаптується до змін у навколишньому середовищі.
Збій адаптації — внаслідок тривалого впливу несприятливих чинників в організмі порушується система саморегуляції, накопичуються токсичні речовини, знижується активність імунної системи.
Передхвороба — накопичуються дезадаптаційні зміни, виникає імунодефіцит, порушується обмін речовин. На цій стадії відбувається зниження больового порогу, з’являється стомлюваність і ризик виникнення захворювань.
Хвороба — патологічний процес, що виявляється у формі виражених ознак (симптомів).

Досягнення високого рівня благополуччя залежить від багатьох чинників.

Чинники впливу на здоров’я

Здоров’я населення оцінюють за трьома показниками. Перший — показник дитячої смертності. Другий — кількість робочих днів, пропущених через хворобу. Третій — середня тривалість життя. Вплив медицини на ці показники, за оцінками ВООЗ, не перевищує 10 %. Решта залежить від спадковості (20 %), стану довкілля (19 %), а найбільше (51 %) — від нашого способу життя (мал. ).

На деякі з цих чинників ми можемо впливати повністю, на інші — лише частково, а на решту не маємо жодного впливу.

Спадковість

Спадковість — це те, що біологічно передається людині від батьків: колір очей, форма носа, зріст, особливості статури тощо. Науково доведено вплив спадковості майже на всі аспекти фізичного і психічного здоров’я. Однак це не знімає відповідальності кожного за своє здоров’я. Навпаки, ті, хто успадкував схильність до певного захворювання (наприклад, діабету), мають вести такий спосіб життя, щоб знизити ймовірність його виникнення.

Окрім фізичного здоров’я, спадковість впливає на базові розумові здібності й таланти — у спорті, музиці, образотворчому мистецтві.

Медицина

Якість і доступність медичних послуг — важливий чинник охорони здоров’я. У кризових ситуаціях він є вирішальним.Однак набагато важливіше запобігти проблемам зі здоров’ям, тобто більше уваги приділяти його профілактиці. Недаремно британці кажуть, що фунт профілактики кращий за тонну ліків.

Середовище (природне, техногенне, соціальне)

Навіть прихильники здорового способу життя не в змозі повністю компенсувати вплив несприятливих кліматичних умов, забрудненого повітря, підвищеного рівня шуму, радіації чи наслідків соціальних зворушень.

Серед природних чинників на здоров’я людей найбільше впливають несприятливі погодні умови. Влітку зростає ризик для людей із серцево-судинними захворюваннями, а восени і взимку збільшується кількість тих, хто захворів на застуду і грип. Ризикують і ті, хто потрапив у зону стихійного лиха: землетрусу, виверження вулкана, посухи чи повені.

Технології — це доступні нам досягнення технічного прогресу. Сучасні медичні технології у діагностиці та лікуванні серцево-судинних захворювань, ВІЛ-інфекції допомагають багатьом людям жити довше і мати кращу якість життя. Інші технології — пастеризація молока, дезінфекція у лікарнях, вакцинація — істотно зменшили поширення інфекційних захворювань. Існують технології очищення викидів промислових підприємств, що уможливлюють зниження рівня забруднення довкілля. Однак розвиток технологій може і негативно позначатися на здоров’ї. Механізми й автомати майже повністю звільнили людину від фізичної праці. Нині багато хто веде малорухливий спосіб життя: сидить на роботі, користується транспортом замість того, щоб ходити пішки, вдома відпочиває перед екраном телевізора або грає в комп’ютерні ігри. Рівень фізичної активності таких людей дуже низький, відповідно у них виникають проблеми зі здоров’ям.

Негативним наслідком технічного прогресу є техногенні аварії, що загрожують життю і здоров’ю людей. Сукупний ефект техногенних забруднень (хімічних, радіаційних, шумових) впливає на кожного, хто живе у забруднених зонах або вживає вирощені там продукти.

Соціальне середовище — це насамперед родина, друзі, інші люди, з якими ви щодня спілкуєтеся. Сприятливе оточення — важливий чинник підтримання психологічної рівноваги.

Невід’ємним складником життя підлітків є спілкування з однолітками (друзями, приятелями, однокласниками). Ті, хто дбає про своє здоров’я, можуть позитивно впливати і на здоров’я своїх друзів. А ті, хто поводиться ризиковано (курить, вживає алкоголь, порушує закон), нерідко психологічно тиснуть на своїх друзів, спекулюючи на їхній потребі належати до групи.

Соціальне середовище людини не обмежується її найближчим оточенням. На здоров’я впливають і такі соціальні чинники, як культура і засоби масової інформації. Особливості національної кухні, народні традиції, релігія — усе це елементи культури, які можуть впливати на здоров’я. Пізнання культури свого народу допомагає краще зрозуміти самого себе, сприяє формуванню ідентичності, а ознайомлення з різними культурами спонукає краще пізнати інших людей, виховує толерантність.

Засоби масової інформації (ЗМІ) — телебачення, інтернет, радіо, газети, журнали, друкована реклама — надають інформацію. Вони також відіграють вирішальну роль у формуванні громадської думки. На жаль, не вся поширювана у ЗМІ інформація є достовірною. Так, реклама має на меті збільшення прибутків від продажу товару, тому нерідко висвітлює лише його кращі якості та приховує недоліки. Тому при виборі товарів, продуктів, від яких залежить наше здоров’я, довіряти треба лише достовірним джерелам інформації (наприклад, публікаціям фахових організацій у сфері охорони здоров’я — Академії медичних наук, Міністерства охорони здоров’я, державних санітарних служб тощо).

Спосіб життя

Здоров’я і благополуччя залежать, передусім, від нас самих. Кожному по змозі правильно харчуватися, поліпшувати фізичну форму, керувати стресами, не палити, не вживати алкоголю чи інших психоактивних речовин. Кожен спроможний подбати про своє довкілля, гармонійні взаємини з оточенням, особистісний розвиток і наповненість життя глибоким сенсом.

Якщо ми нічого не робимо для свого здоров'я, переживаємо багато стресів, маємо шкідливі звички і схильність до невиправданих ризиків, то рівень і резерви здоров'я знижуються.

А коли підтримуємо добру фізичну форму, живемо в гармонії зі своїм внутрішнім світом і з навколишнім, протистоїмо негативному впливові оточення, то зазвичай досягаємо високого рівня благополуччя.

Здоровий спосіб життя: мотивація і життєві компетентності

Спосіб життя — це сукупність типових для людини видів життєдіяльності. Він характеризується її звичками й особливостями поведінки на роботі, в побуті, на відпочинку.

Деякі наші вчинки і звички пов’язані з ризиком виникнення захворювань. Наприклад, куріння може спричинити рак легень, а ризиковані статеві стосунки — інфікування ВІЛ, ІПСШ.

Інші звички, навпаки, підвищують захисні можливості організму і поліпшують самопочуття та здоров’я. Зокрема, це спати 8–10 годин на добу, щоранку снідати, вживати різноманітну їжу і достатню кількість води, виконувати фізичні вправи, щодня бувати на свіжому повітрі, дбати про гігієну тіла, одягу і житла, уникати травм, позбутися шкідливих звичок.

Мотивація здорового способу життя. Науково доведено, що люди, які ведуть здоровий спосіб життя, зазвичай живуть довше, повніше реалізують себе і відчувають більше задоволення від життя. «Здоров’я настільки переважає всі інші блага, що здоровий жебрак щасливіший за хворого короля», — зазначав німецький філософ Артур Шопенгауер.

Чому ж так складно переконати людей дбати про своє здоров’я?

Лікарі, психологи і вчителі переконані, що самих лише знань недостатньо. Адже знати про здоровий спосіб життя — це одне, а вести його — зовсім інше. Згідно із законами психології, люди схильні повторювати дії, які приносять задоволення, й уникати того, що неприємне. На жаль, наслідки здорової і нездорової поведінки бувають оманливими, оскільки нагорода за здоровий спосіб життя зазвичай відтерміновується в часі, а задоволення від неправильної поведінки може наставати миттєво.

Те, що шкодить здоров’ю, буває смачним (як тістечка або чипси) чи цікавим (як комп’ютерні ігри). Однак надмірне захоплення жирною та солодкою їжею може призвести до ожиріння, а часті ігри у «стрілялки» і «бродилки» — до комп’ютерної залежності. І навпаки, регулярні заняття спортом потребують самодисципліни, а здорове харчування передбачає певні обмеження.

Тому вибір на користь здоров’я потребує високого рівня розуміння і зацікавленості. Ось чинники, що сприяють такому вибору:

особиста відповідальність за своє життя — віра в те, що на кораблі власного життя ви є капітаном, а не пасажиром;
високий рівень самоповаги — впевненість, що ви гідні всього найкращого, що може дати вам життя;
віра в те, що здорова поведінка забезпечує позитивні результати;
наявність спеціальних та життєвих навичок, сприятливих для здоров’я.

Список використаних джерел:

Байер К. Здоровый образ жизни /К. Байер, Л. Шейнберг; пер. с англ. – М.: Мир, 1997.
Гладышев Ю.В. Валеология: учебно-методический комплекс /Ю. В. Гладышев, Н. Г. Гладышева. — Новосибирск: НГУЭУ, 2008.— Режим доступу: http://valeologija.ru/knigi/valeologiya-uchebnij-komlpeks-gladisheva
Воронцова Т.В. Основи здоров'я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— Режим доступу:http: //autta.org.ua/files/user_Irene_304/rus/7_pidv.pdf
Здоровий спосіб життя.—Режим доступу: http: //4brain.ru/zozh/pitanie.php — Тема з екрана.

3.2 Безпечна життєдіяльність

Зміст

Безпека – базова потреба людини

Принципи безпечної життєдіяльності

Аналіз ситуацій і оцінка ризиків

Сучасний комплекс проблем безпеки

Правила безпечної поведінки

Безпека ‑ базова потреба людини


	Безпека — це відсутність загроз життєво важливим інтересам людини: її життю, здоров’ю і добробуту.

Безпека належить до базових людських потреб і є потребою дефіциту. Це означає, що доки людина не почувається безпечно, вона не може належно дбати про потреби вищого порядку — соціальні та духовні.

І навпаки, навіть мінімальне відчуття безпеки викликає прагнення до соціальних зв’язків. Задоволення потреб у повазі та визнанні підвищує рівень соціальної безпеки. Адже в такому разі особисті інтереси людини збігаються з інтересами соціального оточення й підтримуються ним.

Найвищою потребою людини є духовний розвиток, що спонукає її дбати не лише про безпеку свою та близьких, а й про безпеку прийдешніх поколінь і всього живого на Землі.

Абсолютна безпека, як і абсолютне здоров’я, є категорією теоретичною, адже ніхто цілковито не захищений від випадкових небезпек, наприклад від імовірності потрапити у ДТП.

Рівень особистої безпеки залежить насамперед від самої людини: як вона вміє передбачати небезпеки й уникати їх, раціонально діяти у небезпечній ситуації, від її характеру й особистих якостей. Наприклад, оптимізм і віра у власні сили допомагають вижити в екстремальній ситуації, а така риса характеру, як поміркованість, — уникати зайвих ризиків. І навпаки, песимізм відбирає сили і надію, а звичка «ходити по краю» перетворює життя на суцільний екстрим.

Однак безпека людини залежить не лише від її поведінки, а й від кількості та сили загроз, що існують у суспільстві. Загалом поведінка людини дає їй змогу лише реалізовувати (чи не реалізовувати) суспільний рівень безпеки.

Принципи безпечної життєдіяльності

З давніх-давен люди вивчають небезпечні ситуації, щоб уникати їх і запобігати їм. Однак коли це неможливо, намагаються діяти так, щоб урятуватися. Існують загальні принципи безпечної життєдіяльності, які можна звести до формули «Передбачати, запобігати, діяти».

Передбачати — означає:

вміти розпізнавати небезпечні ситуації;
передбачати наслідки своїх дій;
оцінювати ризик.

Запобігати — означає:

діяти так, щоб не потрапляти у небезпеки;
самому не створювати небезпеки (наприклад, на дорозі й у транспорті);
вживати запобіжних заходів (наприклад, встановлювати охоронну сигналізацію, проводити пожежні тренування).

Діяти — означає:

не розгубитися, тобто бути фізично і психологічно готовим діяти у небезпечній ситуації;
знати, що і як треба робити в таких випадках;
уміти зв’язуватись і взаємодіяти з рятувальними службами, правильно використовувати рятувальне спорядження;
не втрачати надії й боротися, зробити все можливе, щоб урятуватися самому і допомогти іншим.

Щоб поводитися відповідно до принципів безпечної життєдіяльності, недостатньо лише знати їх. Люди, робота яких пов’язана з постійним ризиком (пожежники, рятувальники, пілоти-випробувачі, альпіністи, водолази), вважають запорукою своєї безпеки знання, витримку, вміння миттєво аналізувати ситуацію, оцінювати ризики й ухвалювати відповідні рішення.

Аналіз ситуацій і оцінка ризиків

Поняття ризику. Потрапивши в будь-яку незнайому ситуацію, треба оцінити рівень її безпеки. У такий спосіб перевіряють, чи існує загроза життю і здоров’ю. Таку загрозу ще називають ризиком, а джерела ризику — чинниками ураження.

Майже всі життєві ситуації пов’язані з ризиком. Як визначити, що ситуація доволі ризикована? Для цього, оцінюючи ризик, треба зважати на:

імовірність виникнення події;
масштаби її наслідків.

Наприклад, імовірність того, що в автозаправну станцію влучить блискавка, доволі мала. Проте внаслідок цього може статися потужний вибух, який зруйнує все навкруги і призведе до забруднення довкілля. Зважаючи на серйозні наслідки, ризик вважають високим і автозаправки обладнують спеціальними щоглами із громовідводом.

Види ризику. Виокремлюють три види ризику для життя і здоров’я людини:

фізичний — пов’язаний із життям і фізичним здоров’ям людини (кататися на велосипеді без шолома, гратися на залізничній колії);
психологічний — пов’язаний з упевненістю, гідністю, самоповагою (провалитися на іспиті, не вступитися за того, кого ображають);
соціальний — пов’язаний з авторитетом, популярністю, успіхом (посваритися з другом, порушити загальноприйняті правила).

Розрізняють ризик виправданий і невиправданий. Розпочинаючи нову справу, беручи участь у конкурсі, спортивному змаганні, ми ризикуємо розчаруватися, втратити авторитет. Однак такий ризик є виправданим, адже недарма говорять: «Хто не ризикує, той не виграє». Іноді кажуть, що ризик — благородна справа. Це стосується випадків, коли людина ризикує собою заради інших (захищає слабших, рятує чиєсь життя).

Проте дехто має схильність до нерозумних вчинків: курить, вживає алкоголь, наркотики, поводиться агресивно або вчиняє протиправні дії. Така поведінка є невиправдано ризикованою. Зазвичай одні види ризикованої поведінки спричиняють інші. Більшість кримінальних злочинів, ДТП, утоплень, нещасних випадків у побуті та на виробництві пов’язані з уживанням алкоголю і наркотиків.

Сучасний комплекс проблем безпеки

За всіх часів батьки, вчителі навчали дітей особистої безпеки: як уникати небезпек, вести здоровий спосіб життя, як правильно поводитися в екстремальних ситуаціях, надавати невідкладну домедичну допомогу.

Дехто може подумати, що цього достатньо, що світ, якщо чесно, не змінився. Виникли, звісно, нові небезпеки, пов’язані з наслідками технічного прогресу, але створено й служби, які допомагають людям у нових умовах, наше життя стає дедалі безпечнішим і комфортнішим.

Однак нині людство вступило в нову епоху свого розвитку. Тепер безпека кожного залежить не лише від його поведінки і від рівня безпеки у суспільстві (національної безпеки), а й від безпеки всього людства і біосфери загалом. Додавши загрозу зіткнення планети з великим метеоритом чи кометою, матимемо сучасний комплекс проблем безпеки (мал.)

Правила безпечної поведінки

У шкільних курсах превентивної освіти розглядаються теми, що стосуються питань безпечної поведінки у навколишньому середовищі, зокрема:

Безпека у школі
Побутова безпека
Дорожня безпека
Пожежна безпека
Соціальна безпека
Безпека на природі
Надзвичайні й екстремальні ситуації
Надання невідкладної допомоги

Далі наведено приклади правил безпечної поведінки у вигляді інструкцій.

Правила безпеки на багатолюдних громадських заходах (мітингах):

Залиште дітей удома.
Не беріть із собою предметів, які колють або ріжуть.
Не беріть наплічника чи сумки на довгому ремінці, їх можуть затиснути натовпом, також вас можуть пограбувати.
Кінці хустки, краватки, шарфа треба заправити під одяг.
Без крайньої потреби не беріть плакатів на жердинах і палицях. Коли натовп стає некерованим, вони можуть бути небезпечними.
Не беріть з собою фотоапарат, відеокамеру, інші коштовні речі, не вдягайте прикрас.
Візьміть із собою посвідчення особи.
Не наближайтеся до агресивно налаштованих груп, осіб.
Не намагайтеся потрапити ближче до трибуни чи мікрофона.
Якщо виник конфлікт з поліцією, не втрачайте самовладання, не робіть різких рухів, не кричіть, не біжіть.
Якщо вас затримали, не намагайтеся на місці сперечатись і доводити, що ви тут випадково.
Не намагайтеся йти проти руху натовпу, уникайте його центру, а також краю, небезпечного сусідства з вітринами, стінами, парканами, стовпами.
Ухиляйтеся від усього нерухомого на шляху, інакше вас можуть розчавити.
Не чіпляйтеся ні за що руками — їх можуть зламати.
Не намагайтеся підняти речі, які впали.
Якщо ви впали, швидко підтягніть до себе ноги, захистіть голову, згрупуйтесь і спробуйте ривком встати.
Зі щільного, але нерухомого натовпу вибирайтеся, прикинувшись хворим або зробивши вигляд, що вас нудить.

Правила безпеки в інтернеті:

Ніколи не надавайте невідомим секретні відомості (такі як номер рахунка або пароль) у відповіді на повідомлення електронної пошти, миттєве повідомлення або повідомлення з соціальної мережі.
Перш ніж вводити секретні відомості під час оплат в інтернеті, зверніть увагу на наявність таких ознак, як адреса веб-сторінки, що починається із префікса https, і значка у вигляді закритого замка поруч з адресним рядком, який означає безпечне з'єднання.
Ніколи не відповідайте на прохання надіслати гроші від «членів сім'ї», на пропозиції про угоду, які занадто гарні, щоб бути правдою, на повідомлення про розіграші лотереї, в яких ви не брали участі, або інші шахрайські повідомлення.
Не переходьте за посиланнями і не натискайте кнопки у повідомленнях, що спливають, які здаються підозрілими.
Використовуйте надійні паролі та зберігайте їх у таємниці.
Ніколи не публікуйте особистої інформації, якої ви не хотіли б бачити на дошці оголошень.
Підходьте вибірково до пропозицій дружби. Періодично аналізуйте, хто має доступ до ваших сторінок у соціальних мережах, а також переглядайте інформацію, яку ці користувачі публікують про вас.

Список використаних джерел:

Воронцова Т.В. Основи здоров'я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: //autta.org.ua/files/user_Irene_304/rus/7_pidv.pdf
Здоровий спосіб життя [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //4brain.ru/zozh/pitanie.php — Тема з екрана.

3.3 Підтримка фізичного здоров’я

Зміст

Щоб жити, ми потребуємо їжі, води, мусимо рухатися, відпочивати і доглядати за своїм тілом. Інакше ризикуємо мати серйозні проблеми з фізичним здоров’ям, яке є основою психологічної рівноваги і високої якості нашого життя. «Стовпи», що підтримують наше фізичне здоров'я та є основними чинниками впливу на нього, — це рухова активність, раціональне харчування, особиста гігієна, сон і відпочинок.

Рухова активність

Рухова активність — це будь-які форми руху, під час яких організм використовує енергію. Це можуть бути заняття спортом (плаванням чи гімнастикою) або такі буденні справи, як прибирання чи вигулювання собаки. Більшість видів рухової активності поліпшують нашу фізичну форму.

Принципи рухової активності.

Виокремлюють щонайменше три принципи рухової активності, про які важливо пам’ятати.

Принцип індивідуальності — означає, що кожна людина має унікальні характеристики, які визначають її здатність адаптуватися до фізичних навантажень. Генетичні особливості, вік людини, стан її здоров’я впливають на інтенсивність обміну речовин, нервової та ендокринної регуляції. Та сама тренувальна програма може ідеально підходити одній людині і зовсім не підходити іншій.
Принцип систематичності — означає потребу регулярних тренувань. У разі припинення або значного зменшення навантажень, результати, яких удалося досягти, швидко втрачаються. Цей принцип спричинив відомий вислів: «Використовуй або втрачай».
Принцип поступовості — означає потребу поступового збільшення навантажень. Нехтування цим принципом може призвести до травми і втрати інтересу до занять.

Піраміда рухової активності.

Існує шість складників фізичної форми: витривалість (загальна і м’язова), сила, спритність, гнучкість і склад тіла. Для підтримання доброї фізичної форми є спеціальні вправи, зокрема ті, які зараз називають фітнесом (від англ. to be fit — тримати себе у формі). Більшість їх поділяють на дві категорії: аеробні й анаеробні.


	Аеробні вправи — будь-які активності, в яких задіяні великі групи м’язів і які виконуються ритмічно в помірному темпі впродовж щонайменше 10 хвилин тричі на день або 20–30 хвилин одноразово.

Приклади аеробних вправ: біг підтюпцем, плавання, катання на велосипеді, танці. Ці активності тренують серце, поліпшують кровообіг, і м’язи отримують достатню кількість кисню. Аеробні активності підвищують показники загальної і м’язової витривалості.


	Анаеробні вправи — види рухової активності, під час яких м’язи змушені продукувати енергію в умовах дефіциту кисню, оскільки кров не встигає постачати потрібну його кількість. Забіг на коротку дистанцію, тренування на силових тренажерах — приклади анаеробних активностей.

Вони збільшують об’єм м’язів і підвищують показники м’язової витривалості та м’язової сили.

Окрім аеробних і анаеробних активностей, для підтримання доброї фізичної форми потрібно регулярно виконувати вправи для розвитку спритності та гнучкості.

Спритність — добра координація рухів і швидка реакція. Розвивають спритність східні єдиноборства, фехтування, всі види тенісу, бадмінтон, танці, плавання.

Гнучкість — здатність суглобів забезпечувати максимальну амплітуду рухів. Втрата гнучкості може призвести до розтягнень м’язів, а сильні й еластичні м’язи забезпечать активність до старості. Вправи для розвитку гнучкості — це гімнастика, акробатика, танці, східні єдиноборства, йога.

Може виникнути запитання: «Де взяти час для виконання всіх потрібних вправ?» Насправді підтримання доброї фізичної форми насамперед залежить від нашого бажання, тоді й час знайдеться, і результати не забаряться, адже користь і задоволення від занять відчуваються майже відразу. Спланувати свої заняття допоможе піраміда рухової активності (мал.).

Користь рухової активності для фізичного благополуччя

Фізична активність робить нас сильними, наповнює енергією, покращує статуру, координацію рухів і швидкість реакції. Вона тренує м’язи ( зокрема й серце), зміцнює кістки, стимулює обмін речовин, допомагає підтримувати ідеальну масу тіла, зменшує ризик виникнення захворювань. Регулярні тренування поліпшують показники роботи багатьох органів і систем, зокрема:

серцево-судинної системи — завдяки тому, що треноване серце менше «зношується» і забезпечує ефективне постачання кисню та поживних речовин до кожної клітини організму;
респіраторної системи — завдяки тому, що під час фізичних навантажень збільшується ємність легень і тренуються м’язи, які беруть участь у процесі дихання (треновані спортсмени менше страждають від задишки при фізичних навантаженнях);
скелета — завдяки тому, що фізичні вправи сприяють збільшенню щільності кісткової тканини та еластичності зв’язок. У поєднанні з повноцінним харчуванням це найкраща профілактика остеопорозу, який виникає через вимивання кальцію з кісток і загрожує складними переломами;
ендокринної системи — завдяки тому, що рухова активність пришвидшує обмін речовин, запобігає ожирінню і діабету;
нервової системи — завдяки тому, що регулярні тренування поліпшують координацію рухів і швидкість реакції, що особливо важливо для тих, хто водить автомобіль чи в майбутньому хоче стати водієм.

Користь рухової активності для психологічного благополуччя

Помірні фізичні навантаження сприяють виділенню особливих речовин — ендорфінів, які ще називають «гормонами щастя». Тому фізично активні люди частіше перебувають у гарному настрої, почуваються психологічно врівноваженими.

Спортивні досягнення здатні суттєво підвищити самооцінку. Для цього не обов’язково завойовувати олімпійські медалі. Багатьом достатньо покращити свій результат у бігу на коротку дистанцію, опанувати новий стиль плавання або навчитися кататися на гірських лижах.

Фізичні вправи допомагають підтримувати ідеальну масу тіла, формують гарну статуру. Компліменти довколишніх з цього приводу також поліпшують настрій і підвищують самооцінку.

Заняття спортом гартують волю, вчать досягати успіху в спорті й у навчанні. Завдяки насиченню крові киснем поліпшується робота мозку, зростають розумові можливості (звісно, якщо тренувати не лише м’язи, а й розум).

Спортивні змагання вчать гідно переживати успіхи й поразки. Фізичні вправи знижують рівень стресу, зменшують ризик виникнення депресії. Вправи на розтяжку (наприклад, заняття йогою) розслаблюють, знімають психологічне напруження, тривогу. Інтенсивні вправи допомагають упоратися з такими сильними емоціями, як, наприклад, гнів.

Користь для соціального благополуччя

Різні види рухової активності впливають на соціальне благополуччя людини. Навіть якщо ви тренуєтесь індивідуально, це позначається на ваших взаєминах з оточенням. Регулярні тренування, наприклад, поліпшують зовнішній вигляд, а отже, людина почувається впевнено навіть у малознайомій компанії.

Коли заняття проводять у групі (наприклад, у клубі бальних танців), є можливість познайомитися з багатьма людьми, вдосконалити свої навички спілкування і знайти нових друзів.

Якщо ви захоплюєтеся командними видами спорту — спортивним туризмом, футболом чи волейболом, —то вчитеся бути членом команди, надихати і підтримувати одне одного, досягати спільної мети.

Вражаючі успіхи спортсменів параолімпійців доводять, що навіть проблеми зі здоров’ям і фізичні вади не є перепоною для занять спортом, досягнення вагомих успіхів та підтримання високого рівня фізичного, психологічного і соціального благополуччя.

Здорове харчування

Їжа є джерелом енергії і важливих для життя поживних речовин, а харчування — засобом для їх отримання.

Процес травлення (комплекс фізіологічних, хімічних і фізичних процесів, під час яких складні поживні речовини розщеплюються до простіших хімічних сполук) починається в порожнині рота. Тут їжа механічно подрібнюється, зволожується слиною з ферментами, створюється потрібна форма для ковтання (харчова грудка) і продовження перетравлення.

Перемістившись стравоходом, харчова грудка потрапляє у шлунок, де впродовж кількох годин відчуває механічний і хімічний вплив, який залежить від складу та кількості їжі. Частина поживних речовин всмоктується у шлунку, решта у вигляді однорідної напівперетравленої кашки переміщується в тонкий кишківник, де процес травлення завершується, поживні речовини засвоюються і всмоктуються у кров. У товстому кишківникові всмоктуються вода і деякі лікарські препарати. З неперетравлених залишків формуються калові маси, які є завершальним етапом травлення.

Здорове харчування забезпечує нормальний розвиток і життєдіяльність людини, сприяє профілактиці захворювань. Воно передбачає, що в організм регулярно у потрібній кількості та в оптимальних співвідношеннях надходять усі необхідні поживні речовини — білки, вуглеводи, жири, вода, мінеральні речовини і вітаміни.

Поживні речовини, які надходять в організм з їжею, виконують багато важливих функцій. Одна з них — енергетична. Лише для підтримання дихання та інших функцій організм підлітка щодоби потребує 1300–1500 ккал. Помірна активність збільшує потребу приблизно на 1000 ккал, інтенсивні заняття спортом – у 1,5–2 рази.

Інші важливі функції поживних речовин — захисна й відновлювальна. Наш організм постійно протистоїть безлічі шкідливих чинників: стресам, забрудненням, інфекціям. Речовини, що надходять з їжею, допомагають організмові долати негативні впливи і дають сили і матеріал для відновлення і росту.

Однак харчування впливає не лише на фізичне здоров’я. Коли людина голодна, у неї псується настрій, вона стає дратівливою. І навпаки, смачна їжа — джерело приємних емоцій, а спільні трапези збирають для спілкування родину, друзів, ділових партнерів.

Принципи здорового харчування.

Харчуватися регулярно — означає вживати їжу 5–6 разів на день з інтервалом 2–3 години. Регулярне харчування покращує обмін речовин, позитивно позначається на роботі системи травлення і може сприяти зниженню ваги.
Контролювати розмір порцій — означає вживати їжу невеликими порціями — не більшими за розмір стиснутого кулака.
Обов’язково снідати — означає не пропускати ранкового прийому їжі. Вранці обмін речовин швидший, ніж удень та ввечері, тому їжа швидко перетравлюється і забезпечує організм енергією, яка ефективно витрачається впродовж дня.
Збільшити вживання фруктів і овочів — означає забезпечити організм вітамінами, мінеральними речовинами і клітковиною.
Збільшити споживання молочних продуктів — означає вживати достатню кількість молочних продуктів середньої і низької калорійності, обов’язково збагачувати свій раціон сиром твердих сортів із невисоким відсотком жирності.
Вживати достатню кількість води — означає підтримувати нормальний водний баланс в організмі.

Поживні речовини. Поживних речовин, які не виробляються в організмі людини, всього 40. Із них в організмі утворюються майже 10 тисяч різних сполук, потрібних для підтримання здоров’я. Нестача однієї з поживних речовин призводить до дефіциту сотень потрібних сполук. І як наслідок — порушується обмін речовин, людина починає хворіти.

За молекулярною структурою поживні речовини поділяються на чотири групи: білки (амінокислоти); вуглеводи; жири; вітаміни і мінеральні речовини.

Білки:

будівельний матеріал для організму;
білки крові «транспортують» поживні речовини;
окремі білки сприяють загоєнню ран;
ферменти і гормони, що складаються з білків, регулюють обмін речовин та інші процеси в організмі;
антитіла, які також є білками, захищають організм від інфекцій.

Вуглеводи:

найкраще джерело енергії;
прості вуглеводи допомагають швидко втамувати голод і здолати втому;
складні вуглеводи надовго дають відчуття ситості;
клітковина і пектини сприяють нормалізації процесів травлення.

Жири:

найбагатше джерело енергії для організму;
захищають внутрішні органи від переохолодження і травмування;
потрібні для засвоєння багатьох вітамінів;
поліпшують смак продуктів;
утворюють в організмі запаси, які використовуються під час нетривалого голоду;
ненасичені жири (рослинні олії, риб’ячий жир) – найкорисніші для здоров’я людини, організм потребує і певної кількості насичених жирів (наприклад, вершкове масло, кокосова олія);
трансжири, що містяться в недорогих замінниках вершкового масла, маргаринах і кондитерських жирах. Вони штучно створені шляхом хімічної реакції з дешевих рослинних жирів. Надлишок штучних трансжирів знижує ефективність роботи імунної системи, може призвести до розвитку атеросклерозу і навіть спровокувати онкологічні захворювання. Найбільше штучних трансжирів міститься у стравах швидкого харчування (фаст-фудах). Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує вилучити штучні трансжири з раціону харчування, замінюючи їх ненасиченими жирами.

Вітаміни і мінеральні речовини:

Про важливість вітамінів свідчить їхня назва («віта», що в перекладі з латини означає «життя»). Щоб рости і розвиватись, організм має отримувати всі потрібні вітаміни й мінеральні речовини.
Вітаміни поділяють на жиророзчинні і водорозчинні. Жиророзчинні (А, D, Е) мають надходити в організм разом із жирами. Тоді вони добре засвоюються, можуть накопичуватись і залишатися в організмі від кількох днів до шести місяців. Моркву, наприклад, найкраще їсти зі сметаною, бо в такому поєднанні вона є чудовим джерелом каротину, який в організмі перетворюється на вітамін А. Водорозчинні вітаміни — С, В1, В2, В6, В12 — навпаки, не затримуються в організмі. Тому їх доцільно вживати щодня.
Вміст вітамінів у свіжих фруктах і овочах залежить від терміну зберігання. Тому краще купувати свіжі фрукти й овочі та зберігати їх у холодильнику не більш як тиждень. Узимку найкраще вживати заморожені фрукти, овочі, ягоди. Їх заморожують одразу після збирання, тому вітаміни в них зберігаються навіть краще, ніж у свіжих.
Організм людини не може обійтися без мінеральних речовин. Деяких із них потрібно багато, наприклад кальцію, натрію чи калію. Їх називають макроелементами. А деяких — дуже мало, наприклад йоду, заліза або цинку. Їх називають мікроелементами.
Натрій виконує в організмі важливі функції. Він підтримує водно-сольовий баланс у крові та інших рідинах організму, бере участь у проведенні нервових імпульсів, значна його роль і в діяльності серця. Однак більшість людей вживають надто багато натрію у вигляді кухонної солі (в середньому 9–12 г щодня) і недостатньо калію (менш ніж 3,5 г).
Надмірне споживання натрію призводить до підвищення кров’яного тиску, яке, свою чергою, збільшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань.
За даними ВООЗ, щорічно можна було б запобігти 1,7 млн випадків смерті в разі зменшення споживання солі до рекомендованого рівня — менш як 5 г на день.

Групи харчових продуктів.

Розрізняють п’ять груп харчових продуктів, які містять поживні речовини:

Зернові продукти

Продукти з групи зернових багаті на вуглеводи, вітаміни групи В, залізо, білки. До цієї групи належать крупи (гречка, рис, кукурудза, овес) і вироби з борошна. Завдяки високому вмістові клітковини продукти з цільного зерна чи борошна грубого помелу поліпшують роботу шлунково-кишкового тракту, допомагають нормалізувати процеси травлення. Сніданок із цільнозернових продуктів заряджає організм енергією на цілий день. Регулярне вживання таких продуктів покращує стан шкіри, сприяє зменшенню рівня холестерину, зниженню кров’яного тиску, запобігає виникненню цукрового діабету ІІ типу.

Фрукти та овочі

Фрукти та овочі містять вітаміни А, С та харчові волокна. Багатим джерелом вітаміну С є цитрусові, фруктові соки і помідори. Вітамін С — водорозчинний. Його потрібно споживати щодня, оскільки невикористаний надлишок вітаміну С виводиться з організму.

На вітамін А багаті всі овочі темно-зеленого, жовтого та помаранчевого кольорів. Він жиророзчинний і накопичується в організмі, тому його можна споживати через день.

Молочні продукти

Продукти цієї групи багаті на білки, кальцій, фосфор, вітамін А. Особливо корисні кисломолочні продукти пониженої та середньої жирності без солодких наповнювачів. Продукти високої жирності містять забагато насичених жирів, а фруктові йогурти та солодкі сирки — цукру.

М’ясо та рослинні білки

Продукти цієї групи постачають організму білок, залізо, мікроелементи, вітаміни групи В. Ця харчова група складається з продуктів, що містять білки тваринного походження (яловичина, телятина, баранина, свинина, домашня птиця, риба, яйця) та рослинні білки (боби, горох, горіхи).

Страви з харчових продуктів, багатих на рослинний білок, містять близько 30 % білків, що є в продуктах тваринного походження. Для збалансування дієти рослинні білки краще споживати з молочними білками.

Цікаво, що дороге м’ясо часто містить багато жиру, що покращує його смак. Купуючи пісне м’ясо, можна заощадити і водночас знизити споживання насичених жирів.

Солодощі, солоні закуски

Ці продукти не вважаються вкрай потрібними, проте є допустимими в раціоні у невеликих кількостях. Щоденна норма їх вживання — не більш як 2–3 порції, адже вони містять забагато жиру та/або цукру, дуже багаті на енергію, проте бідні на вітаміни і мінеральні речовини. Зловживання солодким призводить до зайвої ваги, ожиріння, збільшення ризиків для здоров’я внаслідок серцево-судинних захворювань і цукрового діабету.

Піраміда харчування. Люди мають потребу в харчуванні, яке забезпечує організм енергією і всіма поживними речовинами. Отже, як визначити потрібну кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин у щоденному меню? Харчова піраміда допомагає правильно спланувати своє харчування. Адже включаючи в меню продукти з різних груп, ви гарантуєте собі повноцінну дієту на щодень.

Гігієна

Громадська й особиста гігієна.

Наука гігієна вивчає вплив довкілля на організм людини і розробляє норми, правила та рекомендації, які допомагають зменшити дію негативних чинників довкілля на здоров’я. Є заходи громадської і особистої гігієни.

Заходи громадської гігієни спрямовані на збереження здоров’я населення. До них належать: державний контроль за якістю продуктів, ветеринарний контроль, санітарний контроль лікарень, закладів громадського харчування, навчальних закладів тощо.

Особиста гігієна спрямована на збереження і зміцнення індивідуального здоров’я. Серед її складників — гігієна органів слуху, зору, гігієна порожнини рота, гігієна шкіри, волосся, а також гігієна одягу, взуття, житла, гігієна харчування.

Піраміда особистої гігієни.

Рекомендації щодо частоти виконання гігієнічних процедур можна представити у вигляді піраміди особистої гігієни (мал.)

Гігієна харчування. Харчові інфекції є небезпечними для здоров’я людини. Відомо, що важкі захворювання, у тому числі рак, артрит і неврологічні розлади, можуть бути спричинені забрудненою їжею чи водою. Для профілактики харчових інфекцій Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розробила принципи безпечного харчування:

1. Підтримувати чистоту

Мити руки перед контактом із продуктами харчування, а також у процесі їх приготування.
Мити руки після відвідування туалету.
Мити і дезінфікувати поверхні та кухонне обладнання.
Захищати зону кухні від комах, паразитів та інших тварин.

2. Відокремлювати сире від готового

Відокремлювати сире м’ясо, птицю та морепродукти від інших продуктів харчування.
Використовувати окреме обладнання (зокрема, ножі та дошки) для роботи з сирими продуктами.
Зберігати продукти в контейнерах, щоб уникнути контакту сирих продуктів із готовими.

3. Здійснювати ретельну теплову обробку продуктів

Здійснювати ретельну теплову обробку, особливо під час приготування м’яса, птиці, яєць і морепродуктів.
Доводити супи і страви з тушкованих продуктів до кипіння, щоб переконатися, що вони досягли температури 70 °C.

4. Зберігати продукти при безпечній температурі

Не залишати готові продукти при кімнатній температурі більш як на 2 години.
Зберігати в холодильнику готові страви і продукти, які швидко псуються.
Не зберігати продукти харчування занадто довго навіть у холодильнику.
Не розморожувати заморожені продукти при кімнатній температурі.

5. Використовувати чисту воду і чисту харчову сировину

Використовувати чисту воду або додатково очищувати воду, щоб зробити її безпечною.
Вибирати свіжі та безпечні продукти і продукти, що пройшли обробку (наприклад, пастеризоване молоко).

Вибір засобів особистої гігієни.

Вибираючи засоби гігієни, дехто звертає увагу на позначки «для жінок» або «для чоловіків». Проте якщо не брати до уваги аромат (жіночі засоби зазвичай мають квіткові аромати, а чоловічі – переважно свіжі та різкі), то особливої відмінності між ними не існує. Часто це є маркетинговим прийомом, який змушує сім’ї витрачати більше коштів на придбання засобів особистої гігієни.

А от на що справді треба звертати увагу, то це на склад продукту і термін його зберігання. Пам’ятайте, що на кожному косметичному засобі мають бути такі позначки (мал.):

Знак «Термін придатності» — означає кінцевий термін придатності косметичного засобу після відкриття упаковки.

Термін придатності — встановлюється виробником на підставі відповідних чинних нормативних документів із зазначенням установлених умов зберігання.

Знак «Продукт не проходив тестування на тваринах» — ним позначають продукцію, що не проходила тестування на тваринах.

Національний та європейський знаки оцінювання відповідності — ним позначають відповідність вимогам усіх обов’язкових в Україні та в Євросоюзі регламентів і стандартів.

Сон і відпочинок

Біоритми і працездатність людини.

Біоритми впливають на працездатність людини, її здатність до навчання і сприймання інформації, на її пам’ять, творчі здібності, концентрацію уваги, м’язову силу, швидкість реакції, настрій тощо. Понад 300 фізіологічних процесів в організмі людини підпорядковуються добовому ритму. Тому тим, хто прагне максимально використати свій потенціал, треба враховувати добові біоритми у своєму розпорядку дня (мал.).

Самопочуття і працездатність людини змінюються й упродовж тижня. Це відбувається тому, що існує семидобовий біологічний ритм, який синхронізується із соціальним ритмом. Загальною закономірністю семидобового ритму є поступове зростання працездатності з понеділка до четверга й різке зниження її у п’ятницю та суботу. Це також варто враховувати під час планування своєї діяльності.

Відпочинок — це такий складник способу життя людини, який найбільше підпорядковується біологічним ритмам. Передусім людина потребує щоденного нічного сну. Навіть одноразове ігнорування цієї потреби негативно впливає на її самопочуття та працездатність.

Це особливо стосується підлітків. Вони багато працюють: щодня ходять до школи, виконують домашні завдання, відвідують гуртки і спортивні секції, мають певні домашні обов’язки. Також потрібен час, щоб розважитись і погуляти з друзями.

Тому вони нерідко лягають спати останніми в родині, «заощаджуючи» на сні. Цього робити не варто, адже їхня потреба у відпочинку навіть більша, ніж у батьків. Дорослим цілком достатньо восьми годин сну. Підліткам — стільки, як дворічному малюкові (9–10 годин). Той факт, що дворічній дитині треба спати вдень, ні в кого не викликає сумніву, адже вона росте. А підлітки, які ростуть так само інтенсивно, вкрай рідко відпочивають удень і недосипають уночі.

Щоб сон був міцним і здоровим, бажано щодня у світлу пору доби бувати надворі й щовечора лягати спати в той самий час. Це важливо для налаштування біологічного годинника. Перед сном доцільно виділити 10–15 хвилин, щоб розслабитися. Можна погортати журнал або послухати спокійну музику. Допомагають і вправи для релаксації.

Піраміда відпочинку.

Сон, без сумніву, є найголовнішим видом відпочинку. Однак люди — не машини. Вони не можуть працювати ввесь час, коли не сплять. Насправді нам потрібно відпочивати 5–15 хвилин щогодини, 2–5 годин щодня, 1–2 дні щотижня. Для активного відпочинку існують ще відпустки, державні свята, канікули (мал.).

Контроль маси тіла

У процесі еволюції організм людини пристосувався накопичувати запас поживних речовин в умовах великої кількості їжі, щоб витрачати його в періоди вимушеного голоду. Однак у сучасному світі, де більша частина населення планети не стикається з голодом, надлишкова маса тіла та ожиріння стали поширеним явищем і спричиняють чималу кількість проблем.

Численні наукові дослідження довели, що перевищення норми маси тіла на 25 % збільшує ризик передчасної смерті на 20 %; перевищення на 50 % — збільшує цей ризик на 80 %, а при перевищенні на 90 % показник передчасної смертності вищий за норму на 240 %.

Ожиріння навіть у дитячому віці викликає широкий спектр серйозних ускладнень та підвищує ризик раннього розвитку діабету ІІ типу, серцево-судинних та інших захворювань.

Кількість дітей віком до 5 років, які мають надмірну масу тіла або ожиріння, збільшилася у світі з 32 млн у 1990 році до 42 млн у 2013 році (зростання понад 30 % за 23 роки). Якщо не вжити потрібних заходів, то до 2025 року 70 млн дітей віком до 5 років матимуть надлишкову вагу або страждатимуть від ожиріння. Тому контроль за масою тіла в сучасному світі є потребою для всіх вікових категорій.

Є багато таблиць і формул для визначення показника співвідношення зросту й маси тіла. Одним із найпопулярніших є індекс маси тіла (ІМТ).

Для визначення ІМТ (для дорослих) потрібно:

визначити свій зріст (у метрах) і масу тіла (в кілограмах);
обчислити ІМТ за формулою:


	ІМТ = маса тіла (кг) /зріст 2 (м²)

ІМТ менший за 18,5 — недостатня маса тіла (дефіцит маси тіла). Якщо людина почала худнути без причини і відчуває слабкість, це може бути ознакою хвороби, яку треба якнайшвидше почати лікувати.

ІМТ 18,5-24,9 — нормальна маса тіла.

ІМТ дорівнює або вищий за 25 — надлишкова маса тіла, якої варто якнайшвидше позбутися.

ІМТ дорівнює або вищий за 30 — ожиріння, яке потребує лікування.

Список використаних джерел:

Всемирная организация здравохранения. Неинфекционные заболевания [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.who.int/topics/chronic_diseases/ru/ - 12.11.2017

3.4 Профілактика вживання психоактивних речовин

Зміст

Поняття ПАР і види залежності

Ознаки наркотичної залежності

Вплив куріння на здоров’я

Алкоголь і здоров’я

Руйнівні наслідки вживання наркотиків

Заходи з профілактики вживання ПАР

Найбільші ризики для життя і здоров'я підлітків пов'язані із уживанням психоактивних речовин (ПАР).

Поняття ПАР і види залежності

Тютюн, алкоголь, деякі ліки, токсичні речовини, наркотики тощо. Усі вони більшою чи меншою мірою впливають на мозок і психіку людини, її здатність тверезо мислити і відповідально діяти. Тому їх називають психоактивними речовинами (такими, що впливають на психіку людини).

Деякі з них використовують у медицині як знеболювальні чи снодійні препарати. Інші, хоч і небезпечні для здоров’я, але не заборонені законом. Це тютюнові й алкогольні вироби, препарати побутової хімії.

Однак є ще одна група психоактивних речовин, вживання яких є особливо небезпечним. Це наркотичні речовини, наркотики. Хоч наркотичний ефект можуть мати й інші психоактивні речовини, до прикладу, деякі ліки, та загалом наркотиками прийнято називати лише нелегальні препарати, розповсюдження яких заборонено законом.

Найбільша небезпека психоактивних речовин, зокрема наркотиків, полягає в тому, що вони спричиняють залежність.

Фізична залежність виявляється в тому, що організм не може нормально функціонувати без ПАР, що викликає сильний потяг до цієї речовини. Фізична залежність характеризується звиканням до ПАР і наявністю абстинентного синдрому («ломки») через відсутніть наступної дози. Пошук і прийом наступної дози стає життєвою потребою. Особливо швидко розвивається фізична залежність від наркотиків.

Психологічна залежність — це хворобливе прагнення вживати ПАР, щоб отримати приємні відчуття або позбутися неприємних. Психологічна залежність завжди виникає при систематичному вживанні ПАР, але може виникнути і після одноразового прийому, наприклад, деяких синтетичних наркотиків.

Ознаки наркотичної залежності

Наркотична залежність не виникає за одну ніч. Це відбувається поступово, крок за кроком, часто непомітно для людини. За влучним висловом Семюела Джексона: «Пута звички є надто слабкими, аби їх можна було помітити до того моменту, коли вони стають надто міцними, щоб їх можна було розірвати».

Іноді людина сама не знає, може вона ще контролювати себе чи вже потрапила в тенета залежності.

Кроки до виникнення залежності

Крок 1. Експерименти з психоактивними речовинами.

Крок 2. Епізодичне вживання психоактивних речовин.

Крок 3. Вживання психоактивних речовин регулярно (раз на тиждень або частіше), але в малих дозах.

Крок 4. Неконтрольоване вживання наркотиків.

Ознаки наркотичної залежності:

вживання психоактивних речовин , щоб відволіктися від проблем;
нав’язливі думки про те, щоб дістати чергову дозу;
продаж речей чи крадіжки, щоб роздобути гроші;
провали в пам’яті, коли неможливо згадати, що робив напередодні;
поява нових друзів, які вживають психоактивні речовини;
відсторонення від родини і давніх друзів;
втрата інтересу до всього, що раніше цікавило;
напади тривоги, депресії, люті;
постійні обіцянки не вживати наркотики, невдалі спроби зупинитися;
вживання психоактивних речовин наодинці;
виникнення абстинентного синдрому через відсутність наступної дози;
потреба вживати більшу дозу, щоб відчути той самий ефект.

Вплив куріння на здоров’я

Вживання тютюну, поряд із вживанням алкоголю, неправильним харчуванням та малорухливим способом життя, є одним з основних чинників, що спричиняють неінфекційні захворювання і передчасну смертність населення. Куріння в підлітковому віці уповільнює темпи фізичного розвитку, ускладнює статеве дозрівання, негативно позначається на стані ще не зміцнілої серцево-судинної системи, легенів, інших систем організму.

Миттєві наслідки куріння. Відомо, що тютюновий дим містить понад 4000 різних хімічних сполук, серед яких найнебезпечнішими є смоли, чадний газ, нікотин і радіоактивний полоній.

Наслідки куріння впродовж двох років. Навіть два роки куріння у підлітковому віці можуть заподіяти шкоду здоров’ю (мал.)

ВООЗ щодо наслідків куріння.

Щорічно понад п'ять мільйонів осіб умирають через куріння.
Понад 600 000 осіб, які не курять, умирають від впливу вторинного тютюнового диму від цигарок у закритих приміщеннях.
Серед дорослих людей тютюновий дим викликає серйозні серцево-судинні та респіраторні захворювання, включаючи ішемічну хворобу серця і рак легенів.
Серед дітей грудного віку він викликає раптову смерть. У вагітних жінок цей дим призводить до народження дітей з низькою масою тіла.
Приблизно 40 % всіх дітей систематично піддаються впливові вторинного тютюнового диму в будинках. Третина всіх випадків смертей, пов'язаних із вдиханням вторинного тютюнового диму, відбувається серед дітей.

Алкоголь і здоров’я

Вплив алкоголю на поведінку людини. Найбільше алкоголь впливає на мозок, пригнічуючи його функцію. Поведінка людини при цьому залежить від вжитої дози (мал.).

Серед причин вживання алкогольних напоїв підлітки часто називають бажання посилити гарний настрій або виправити поганий, відволіктися від проблем, полегшити спілкування з протилежною статтю, відчути себе дорослим, не відставати від однолітків. Інші мотиви —цікавість, «просто так», «від нічого робити» і домашні свята й урочистості.

Більшість підлітків найчастіше вживають пиво та слабоалкогольні коктейлі, покладаючись на оманливу «легкість» таких напоїв. Однак пиво і слабоалкогольні напої викликають швидке звикання і не менш сильну залежність ніж міцні напої. Стала пристрасть частіше виникає у підлітків, чиї друзі, родичі або батьки регулярно випивають.

Ризики пов'язані зі зловживанням алкоголю підлітками:

неадекватне сприймання ситуації у стані сп'яніння, нехтування заходами безпеки і як наслідок цього – травми, нещасні випадки, в тому числі у результаті дорожньо-транспортних пригод, незахищені статеві контакти, підвищений ризик стати об'єктом насильства, зокрема сексуального;
стрімке формування залежності;
гормональні розлади і безпліддя (до цього схильні як дівчата, так і хлопці).

Материнство і алкоголь. Зачаття у стані алкогольного сп'яніння одного або обох майбутніх батьків небезпечне аномаліями розвитку у плоду. Дитина може народитися з патологіями центральної нервової системи, вовчою пащею і заячою губою, іншими порушеннями розвитку. Аналогічні наслідки і від зловживання алкоголю під час вагітності. У жінки зростає ризик викидня, передчасних пологів, мертвонародження або аномального розвитку внутрішніх органів плоду, його нервової системи, головного мозку, будови обличчя. Діти, що народилися у матерів, які вживали алкоголь до і під час вагітності, часто мають малу вагу і зріст при народженні, відстають у подальшому фізичному і розумовому розвиткові.

ВООЗ щодо вживання алкоголю.

Через надмірне вживання алкоголю у світі щороку помирає 3,3 млн осіб, що становить 5,9 % усіх смертельних випадків.
Серед людей віком 20-39 років приблизно 25 % усіх смертельних випадків пов'язані з алкоголем.
Шкідливе вживання алкоголю призводить до психічних і поведінкових розладів, порушень здоров'я, а також травм.
Установлено причиново-наслідкові зв'язки між надмірним уживанням алкоголю та інфекційними захворюваннями, що передаються статевим шляхом.
Вживання алкоголю завдає значної соціальної і економічної шкоди окремим людям і суспільству загалом.

Руйнівні наслідки вживання наркотиків

Причини вживання наркотиків. Наркоманія — одна з найболючіших проблем сучасності. Щодня ми чуємо про злочини, скоєні через наркотики, про зруйновані долі та вкорочені життя. Під загрозою опинилися підлітки, які мало знають про небезпеку наркотиків і не вміють опиратися тиску з боку наркоторговців і друзів. Молоді люди починають вживати наркотики з різних причин, зокрема:

Соціальні чинники:

наркотики є легкодоступними;
реклама цигарок і алкоголю підступно створює позитивний імідж наркотикам і заохочує молодь;
наркотики вживають друзі;
деякі фільми і телепередачі романтизують наркотики.

Психологічні чинники:

деякі люди не знають, як це небезпечно — курити, пити і вживати наркотики;
їм цікаво, на що це схоже;
вони не вірять, що вживання наркотиків є таким небезпечним, як про це застерігають експерти;
знаючи про небезпеку наркотиків і довіряючи експертам, вони вірять, що можуть спробувати наркотики, а потім відмовитися від них, коли захочуть;
вони думають, що більшість людей уживають наркотики;
вони позитивно ставляться до вживання наркотиків;
вони вірять, що наркотики допоможуть розв’язати їхні проблеми;
деякі підлітки переконані, що, вживаючи наркотики, стають старшими на вигляд;
за допомогою наркотиків вони намагаються відновити психологічну рівновагу (позбутися тривоги, смутку, низької самооцінки);
вони вважають, що це непоганий спосіб розважитися;
вони переконані, що вживання наркотиків — це модно, круто і поліпшить їхній імідж;
у них не розвинені соціальні навички, і вони не вміють казати «Ні».

Негайні наслідки вживання наркотиків. Більшість наркотиків безпосередньо загрожують життю людини. Вони можуть спричинити смертельне отруєння, зупинку дихання чи серцевий напад. Найпоширенішою причиною смерті є передозування.

Наркотики послаблюють інстинкт самозбереження, руйнують здатність тверезо мислити й ухвалювати виважені рішення. Під їхнім впливом люди частіше потрапляють у небезпечні ситуації за кермом автомобіля, у човні, за верстатом — там, де потрібні підвищена увага, швидка реакція, обережність.

Віддалені наслідки. Вживання наркотиків має і віддалені наслідки для життя та здоров’я людини: безпліддя, важкі психічні захворювання. У споживачів «зі стажем», які користуються шприцами, зазвичай ціла низка смертельно небезпечних хвороб— сифіліс, гепатит В, ВІЛ-інфекція.

За регулярного вживання наркотиків руйнується соціальне оточення людини. Вона змушує страждати свою родину, відштовхує друзів. Зазвичай її матеріальне становище погіршується, нерідко вона втрачає роботу, продає все, що має.

Той, хто вживає наркотики, потрапляє в залежність не лише від наркотиків, а й від нарко- торговців — людей із кримінального середовища. Він ніколи, напевно, не знає, що купує. Адже щоб отримати більше товару, в героїн чи кокаїн додають інші речовини, нерідко смертельно небезпечні.

Якщо у людини нема грошей, їй можуть запропонувати «заробіток»: схиляють до проституції, спонукають до крадіжок, пограбувань, розповсюдження наркотиків. Так вона неминуче вступає у конфлікт із законом, прокладає собі дорогу до в’язниці.

Заходи з профілактики вживання ПАВ

Захисними чинниками, що перешкоджають уживанню підлітками психоактивних речовин, є:

міцна сім’я, залучення до життя сім'ї, увага до захоплень підлітка з боку батьків;
успішний досвід навчання і спілкування у школі;
успішна соціалізація серед однолітків;
добре сформовані життєві навички;
поінформованість про наслідки вживання психоактивних речовин.

Школа може допомогти учням у розвитку захисних чинників, зокрема й через:

забезпечення захисного фізичного середовища у школі, у тому числі наявність охорони та чітких правил щодо заборони вживання психоактивних речовин на території навчального закладу;
формування сприятливої загальношкільної атмосфери, що підтримує здорові стосунки між учнями і мотивує їх до здорового способу життя;
розвиток в учнів знань про здоров'я, зокрема чинників, які впливають на здоров'я, негативні наслідки вживання психоактивних речовин;
формування і зміцнення в учнів позитивної самооцінки, позитивних життєвих цілей, установок і навичок.

Використання залякування (опис жахливих наслідків паління, вживання алкоголю і наркотиків, перегляд відеофільмів) як основного педагогічного методу профілактики не дає позитивного результату. Підлітки зазвичай не ідентифікують себе з героями таких «лякалок». Крім того, залякуючи, дорослі часто перебільшують вплив на здоров’я психоактивних речовин і швидкість, з якою формується залежність.

Формування життєвих навичок дає найкращі результати: це дозволяє учням сформувати позитивну самооцінку і визначати позитивні цілі, успішно соціалізуватися в середовищі однолітків, не потрапляючи під їхній можливий негативний вплив і відстоюючи свої переконання.

Джерела:

Воронцова Т.В. Основи здоров'я: Підручник для 6-го класу загальноосвітніх навчальних закладів / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.– К: Алатон, 2006. —200 с.
Воронцова Т.В. Основи здоров'я: Підручник для 7 - го класу загальноосвітніх навчальних закладів /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. — К.: Алатон, 2007. — 208 с.
Воронцова Т.В. Основи здоров'я: Підручник для 8-го класу загальноосвітніх навчальних закладів /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— К: Алатон, 2008. – 160 с.
Воронцова Т.В. Захисти себе від ВІЛ. Тренінги життєвих навичок: Посібник для учнів старшого підліткового та юнацького віку /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— К .: Алатон, 2011. – 168 с.
Всесвітня організація охорони здоров'я [Електронний ресурс].—Режим доступу: <http://www.who.int/topics/tobacco/ru/> - 21 Жовтня. -2014.
Всесвітня організація охорони здоров'я [Електронний ресурс].– Режим доступу: <http://www.who.int/topics/alcohol_drinking/ru/> —2014.—21 жовтня.
Звіт ESPAD 2011 року. Вживання психоактивних речовин серед учнів у 36 країнах Європи. Європейський проект шкільних досліджень з алкоголю та наркотиків (ESPAD). 2011р. — Режим доступу: <http://www.espad.org/Uploads/ESPAD_reports/2011/The_2011_ESPAD_Report_FULL_2012_10_29.pdf> - 21 Жовтня. -2014.

3.5 Стрес і здоров’я

Зміст

Поняття і види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Вплив стресу на здоров’я

Стресова стійкість

Керування стресами

Поняття і види стресу

Часто стресом називають стан, що виникає внаслідок потрясінь, надзвичайних ситуацій, конфліктів. Однак це не зовсім так. У 1936 році канадський учений Ганс Сельє визначив стрес як реакцію організму на зміну внутрішнього або зовнішнього середовища. Будь-які зміни в житті (на краще чи на гірше) змушують організм напружуватися, готуватися до дій у нових умовах. Навіть уявні зміни (особливо тривожні) викликають стрес.

Стрес, як правило, сприймають як негативне явище. Однак як помірне емоційне і фізичне напруження він потрібен людині. Помірне емоційне напруження допомагає і тоді, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсменові перед змаганнями чи акторові перед виступом. Подібний стрес називають еустресом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.

Інша річ, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти або триває надто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває у стані дистресу. Трапляється, що спортсмен переживає такий сильний стрес, що не може показати добрий результат. «Перегорів до старту» – кажуть у таких випадках. А буває, що людина переживає помірний стрес, але впродовж тривалого часу. Наприклад, якщо після народження дитини матері ніхто не допомагає, у неї з'являється чимало клопотів і їй не вистачає часу для відпочинку. Стрес поступово накопичується і може викликати проблеми зі здоров'ям.

Стресові фактори

Різні впливи, що викликають стрес, називаються чинниками стресу, або стресовими факторами. Вони зазвичай поділяються на: фізіологічні (біль, голод, висока, низька температура, спрага, тиск) і психологічні (інформаційні та емоційні).

Люди можуть відчувати стрес через вимушений голод або голодування для схуднення, через надмірну кількість їжі і пиття. Так само, як від голоду або переїдання, людина може страждати від спеки або холоду, від самотності і постійної присутності інших людей, у результаті конфлікту або в його передчутті. Стрес виникає, коли важливі потреби людей залишаються незадоволеними.

Американський психолог Абрахам Маслоу виокремив сім груп, або рівнів, потреб:

Людина перебуває у стресовому стані, поки не задовольнить свої потреби. Насамперед повинні задовольнятися фізіологічні потреби – людина не може жити без їжі і води. Поки людина не відчуває себе в безпеці від голоду, холоду, зовнішніх загроз, вона не може належно дбати про інші потреби вищого порядку. Задоволення базових потреб дозволяє людям дбати про реалізацію більш «високих» потреб.

Щойно потреби нижчого рівня задовольняються (повністю або частково), людина починає потребувати задоволення потреб вищого рівня. Однак і потреби вищого рівня можуть стати домінантними (найважливішими). Наприклад, у підлітковому віці стає домінантною потреба належності до групи. Заради цієї потреби підлітки можуть пожертвувати багатьма іншими потребами.

Відповідно до потреб людини можна перелічити й основні стресові фактори:

Потреби	Приклади стресових факторів
Фізіологічні	Голод, спрага, нестача сну, сильний холод або сильна спека, розумова і фізична втома, надмірно швидкий темп життя або його різка зміна.
У безпеці, захисті, порядку, стабільності	Страхи і тривоги: страх втратити роботу, провалитися на іспиті, страх смерті, побоювання несприятливих змін в особистому житті, страх за здоров'я близьких і т.д.
У любові й належності до групи	Моральна або фізична самотність, втрата близьких людей або їх хвороби, проблеми з друзями, нерозділене кохання.
У повазі і самоповазі	Несправедливе ставлення до людини або її близьких, крах кар'єри, незмога реалізувати свої амбіції.
Естетичні	Відсутність гармонії і краси у житті.
Когнітивні	Незадоволена потреба у знаннях, відсутність доступу до інформації.
У самореалізації	Незмога реалізувати своє покликання, займатися улюбленою справою.

Незмога реалізації існуючої потреби призводить до фрустрації – психологічного стану, в якому поєднуються роздратування, тривога, розчарування і навіть відчай. Деякі люди, якщо не можуть досягти бажаного, стають агресивними і демонструють асоціальну поведінку. Інші замикаються в собі і відчувають образу на навколишній світ. Треті знецінюють своє бажання за принципом «не дуже-то й хотілося», а четверті аналізують причини своїх невдач і роблять ще один спробу. Перший і другий шляхи ведуть до стресу, третій і четвертий – зменшують рівень стресу.

Реакція організму на стрес

Нема значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція різниться лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичного напруження – від практично невідчутного до «вискакування» серця із грудей і “заніміння” м'язів.

На фізіологічному рівні організм миттєво реагує на потенційну небезпеку. Це виявляється в інстинктивному бажанні усунути причину стресу або ж, навпаки, уникнути зіткнення з нею. Тому фізіологічну реакцію на стрес визначають, як «боротися чи втікати». Вона – продукт мільйонів років еволюції, впродовж яких життя людей залежало від їхньої реакції на небезпеку (наприклад, поява хижака). Щоб вижити серед дикої природи, організм людини мав миттєво підготуватися до дії – втікати чи ставати в поєдинок. У важку хвилину організм мобілізує всі резерви: частішає дихання, пришвидшується серцебиття, напружуються м'язи. Це дуже важливо в екстремальній ситуації, коли людина змушена докласти надзвичайних зусиль, діяти негайно заради свого порятунку. Проте так само організм реагує і на стрес, викликаний іншими, не такими критичними обставинами: несподіваною контрольною у школі або сваркою із близькою людиною.

На психологічному рівні стрес викликає у людини неприємні відчуття – занепокоєння, страх, гнів. Ознаками стресу є також збудженість, агресивність, дратівливість, втрата почуття гумору, неможливість зосередитися на виконанні повсякденних справ. Може виникнути відчуття втрати контролю над собою і ситуацією, почуття безпорадності, пригніченості, безнадії. Страх, викликаний стресом, може спричинити паніку.

Стрес позначається і на поведінці людини. Щоб позбутися стресу, люди іноді починають зловживати алкоголем, більше курити, замість того щоб розв’язувати проблеми, впадають у бездіяльність і апатію.

Стрес у підлітків

Причини стресу в дітей у підлітковому віці дуже різноманітні, зокрема:

важка травма або захворювання;
незадоволення своєю зовнішністю (вага, зріст, риси обличчя, стан шкіри, незграбність, слабкість);
ситуація в родині (часті сварки, насилля, алкоголізм, розлучення, смерть близької людини);
взаємини з однокласниками і вчителями (зміна школи, завищені вимоги, неуспішність, суперництво, відсутність друзів);
закоханість (як взаємна, так і нерозділена);
небезпечні захоплення (залучення до поганих компаній, уживання наркотиків, алкоголю).

Вплив стресу на здоров'я

З усіх видів стресу найнебезпечнішим є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, випав із сідла, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу виявляються деякі специфічні симптоми й ознаки виснаження організму:

виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома;
відчувається зниження енергетики, загальна втома, безсилля;
з’являються больові відчуття: найчастіше болять голова, шия, плечі, спина, поперек, може з'являтися біль у животі, грудях, м'язах;
турбують негативні думки, занепокоєння, тривога;
втрачається здатність радіти, отримувати задоволення;
з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього;
підвищується ризик загострення хронічних захворювань, знижується імунітет, може статися серцевий напад;
загалом, людина перестає насолоджуватися життям, втрачає над ним контроль.

Існують професії, пов'язані з високим рівнем стресу (лікар, учитель, рятувальник). Інтенсивний робочий графік і постійна робота з людьми підвищують ризик так званого емоційного вигорання.

Ознаки емоційного вигорання

Фізичні	Емоційні	Розумові
втрата енергії; хронічна втома; часті і тривалі застудні захворювання; головні болі; проблеми зі сном; порушення травлення; різка втрата або збільшення ваги; «повернення» до минулих захворювань.	дратівливість; посилені або ослаблені реакції; безпорадність; депресія.	нав'язливі думки; негативне (песимістичне мислення); проблеми із зосередженням уваги, висловленням думок; зниження працездатності.

Стресова стійкість

Організм людини дуже витривалий, поки стресове навантаження не перевищить певної межі – стресову стійкість. Це можна порівняти з роботою складного механізму. Якщо він постійно працює на межі своєї потужності, рано чи пізно в ньому що-небудь зламається. Що саме «зламається» в організмі людини, залежить від її спадкових особливостей і стану здоров'я. Кожен має певну стійкість до стресів.


	Стресова стійкість – становить сукупність особистісних якостей, що дають змогу людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.

Значною мірою рівень стресової стійкості зумовлений генетично. Ті, хто успадкував низьку стресову стійкість, часто бувають дратівливими, швидко втрачають здатність насолоджуватися життям, страждають від депресій. Однак стресову стійкість також можна підвищити різними способами.

Керування стресами

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Виокремлюють фізичні, емоційні, інтелектуальні й духовні способи керування стресом.

Фізичні способи керування стресом.

Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть 20 хвилин фізичної активності щодня значно поліпшують самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).

Раціональне харчування. Люди, які перебувають у стані хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, у яких містяться потрібні для подолання стресу вітаміни і мінеральні речовини.

Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення потрібно близько трьох тижнів. Щовечора треба лягати в один і той самий час. Перед сном потрібно провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

Емоційні способи керування стресом.

Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другу, подрузі, батькам. Проблема, проговорена кілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки і почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагає заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

Інтелектуальні способи керування стресом.

Планування часу – важливий складник профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.

Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Але якщо, попри наші зусилля, бажання не здійснюється, ми, звичайно, відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

Духовні способи керування стресом.

Кожна людина прагне знайти своє призначення, замислюється над сенсом життя, пошуками справедливості. Такі думки можуть посилювати стрес. Ті, хто усвідомив своє призначення або вірять у безсмертя душі, простіше переживають період духовного становлення. Їм також легше заспокоїтися після пережитих випробувань, трагічних подій, важких захворювань, навіть смерті близьких.

Список використаних джерел:

Щербатых Ю. В. Психология стресса / Ю. В.Щербатых.– М.: Эксмо, 2006.
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

Додаткові Матеріали

Як стрес впливає на мозок?

3.6. Здорові стосунки

Зміст

Поняття здорових і нездорових стосунків

Види міжособистісних стосунків

Ознаки здорових стосунків

Формування здорових стосунків

Стосунки в родині

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Дружба і романтичні стосунки

Поняття здорових і нездорових стосунків

Коли люди знайомляться, спілкуються, разом живуть, навчаються або працюють, між ними виникають стосунки. Інакше кажучи, стосунки – це зв’язок між людьми, які добре знають одне одного.

Деякі стосунки формуються за нашим бажанням, інші – незалежно від того, хочемо ми цього чи ні.

Якщо між людьми склалися здорові стосунки, вони відчувають потребу у спілкуванні і сумують, коли змушені розставатися. Здорові стосунки ґрунтуються на взаємоповазі, довірі, турботі й чесності.

Для нездорових стосунків характерні підозрілість, егоїзм, бажання контролювати і підкоряти.

Здорові стосунки – запорука щасливого й успішного життя. Науковці стверджують, що вони сприяють зменшенню кількості стресів і хвороб, зростанню популярності і впевненості в собі. У дорослому житті вони сприяють авторитету, вищому рівню фінансового благополуччя, стабільності в подружньому житті, самоповазі й усвідомленню сенсу життя. Люди, яким вдалося встановити здорові міжособистісні стосунки, краще задовольняють власні потреби, повніше реалізують себе, легше долають труднощі і розв’язують проблеми.

Види міжособистісних стосунків

Залежно від близькості стосунків між людьми їх поділяють на три групи.

Знайомі – це люди, яких ми знаємо на ім’я, з ким можемо поговорити, коли випаде нагода (сусід, однокласник, колега по роботі тощо). Такі стосунки зазвичай мають поверхневий характер.
Друзі – це люди, з якими ми добровільно встановлюємо тісний особистий контакт.
Близькі — це люди, з якими у нас найбільш довірливі стосунки. Стосунки з близькими людьми різняться найбільшим ступенем відданості та відкритості. Близькі люди проводять разом багато часу, довіряють одне одному найпотаємніше і вважають такі стосунки особливими.

Залежно від соціального кола спілкування стосунки поділяються на: родинні, дружні, ділові та романтичні (мал.).


Сімейні стосунки ‑ це подружні стосунки, стосунки батьки - діти, і стосунки з родичами.	Дружні стосунки ‑ основою таких стосунків є спільні інтереси, прагнення до спілкування.

Ділові стосунки ‑ це стосунки із правилами, які встановлює адміністрація або інші офіційні особи. Наприклад, стосунки між викладачем і студентом	Романтичні стосунки ‑ це стосунки між особами протилежної статі, які відчувають потяг один до одного.

Ознаки здорових стосунків

Ознаками здорових стосунків є:

Надійність і обов'язковість. У здорових стосунках люди піклуються одне про одного. Вони ніколи не відмовляються допомогти і не соромляться звертатися по допомогу. Вони також завжди намагаються виконувати свої обіцянки, навіть якщо обставини змінились і це вимагає більше зусиль, ніж передбачалося раніше.

Чесність є важливим складником здорових взаємин. Якщо люди чесні одне з одним у словах і вчинках, стосунки між ними зміцнюються. Обман, навпаки, здатний зашкодити взаєминам і навіть зруйнувати їх.

Довіра. У здорових стосунках люди здатні довіряти одне одному. Вони обмінюються інформацією про своє особисте життя і вірять, що інші люди не використовують цю інформацію проти них.

Взаємоповага. У здорових стосунках люди завжди демонструють повагу одие до одного. Навіть якщо їхні думки не збігаються, виявилися різні політичні погляди або пристрасті в музиці, вони не стануть загострювати увагу на відмінностях, а постараються знайти щось спільне у суперечливій ситуації.

Формування здорових стосунків

Принципи формування здорових стосунків описує формула трьох «К».

Здорові стосунки = Кооперація + Комунікація + Компроміс

Кооперація — означає діяти як одна команда, використовувати синергію для досягнення спільної мети.

Комунікація — означає бути відкритим до спілкування, не замикатися в собі, завжди обговорювати з близькими те, що вас хвилює.

Компроміс — означає потребу розв’язувати проблеми у стосунках через взаємні поступки.

Кооперація дає змогу досягти того, що люди не спроможні зробити поодинці. Співпраця означає вміння діяти спільно, як одна команда для досягнення загальних цілей. За таким принципом діють, наприклад, не тільки успішні футбольні команди, а й усі здорові дружні, сімейні і робочі стосунки.

Комунікація визначає якість міжособистісного спілкування і допомагає уникати непорозумінь. Уміння слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», інші методи ефективного спілкування допоможуть людям краще зрозуміти думки, почуття і очікування одне одного і полегшать процес взаєморозуміння.

Компроміс означає вміння розв’язувати проблеми у стосунках через взаємні поступки. Демонструючи готовність поступитися в конфліктній ситуації, ви показуєте іншій людині, що цінуєте ваші стосунки більше, ніж особисті інтереси. При цьому важливо пам'ятати, що компроміс передбачає взаємні поступки і те, що ці поступки мають бути прийнятними.

Стосунки в родині

Сім'я посідає важливе місце в житті кожної людини. Вона покликана забезпечувати захист та сприятливі умови для всіх членів сім'ї.

Здорові стосунки в родині характеризуються ефективним спілкуванням, прагненням і вмінням підтримувати високий рівень довіри й поваги, взаємною турботою і підтримкою. У турботливій сім'ї діти і підлітки розвивають цінності та впевненість у собі, які допомагають їм ухвалювати відповідальні рішення. Крім того, міцна основа сім'ї може слугувати важливим захисним чинником, допомагаючи дітям і підліткам уникнути ризикованої поведінки.

У сім'ї задовольняються матеріальні потреби її членів у житлі, харчуванні, відбувається відновлення фізичних та розумових сил, здійснюється духовне спілкування, реалізується потреба в коханні, статевих стосунках подружжя, симпатії, повазі, визнанні, підтримці, захисті й турботі. У сім'ї відбувається первинна соціалізація дітей, формуються їхні ціннісні установки.

У своїй мінімальній формі сім'я складається з батьків і дітей. У сім'ї може бути один батько й одна дитина. І діти й батьки можуть бути прийомними. Розширена сім'я включає бабусь і дідусів, а також інших родичів, які проживають спільно. Сім'ю утворює група людей, пов'язаних прямими родинними стосунками, дорослі члени якої беруть на себе зобов'язання по догляду за дітьми. Подружжя може бути як в офіційно зареєстрованому шлюбі, так і в цивільному.

Стосунки з батьками

У підлітковому віці стосунки дітей із батьками ускладнюються. Непорозуміння між ними є такими звичними, що навіть мають спеціальну назву «конфлікт поколінь».

Батьки і діти живуть в одному часі та просторі, однак їхні моделі світу дуже відмінні. Підлітки не надто переймаються проблемами, які хвилюють дорослих, адже для розуміння цих проблем їм бракує життєвого досвіду. А те, що найбільше непокоїть підлітків, батьки часто вважають не надто важливим.

Подібне ставлення батьків характерне для всіх часів і народів. Один відомий психолог іронічно зазначив: «Цікаво, що з кожним наступним поколінням діти все гірші, а батьки все кращі. З цього випливає, що з усе гірших дітей виростають усе кращі батьки».

Насправді теплі й щирі стосунки з батьками є однією з найважливіших потреб і життєвих цінностей. Вони потрібні людині в будь-якому віці, а тим більше в підлітковому, коли вона ще не готова до самостійного життя.

Стосунки з однолітками

Підлітки люблять спілкуватися з однолітками. За підрахунками психологів, вони витрачають на це третину всього часу. І це не дивно, адже саме у спілкуванні з приятелями підлітки набувають неоціненного емоційного досвіду і задовольняють чимало потреб: у безпеці, повазі, належності до групи. Належність до компанії однолітків вчить досягати певного соціального статусу, підтримувати його, а також сприяє формуванню соціальних навичок, зокрема вміння бути членом команди, обстоювати себе, знаходити баланс між власними інтересами і бажаннями інших людей.

Спілкування з однолітками — одне з головних джерел інформації для підлітків. Поширеними темами для обговорення є новини спорту і музики, книжки і фільми, технічні новинки і стосунки із протилежною статтю.

Особливого значення набуває дружба — стосунки, що ґрунтуються на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі та відданості одне одному, готовності прийти на допомогу.

На відміну від приятелів, у друзів більше цінують індивідуальність. Звичайного учасника компанії може замінити хтось інший — і майже нічого не зміниться. Друг сприймається як унікальне надбання. Шкільні друзі часто зберігають стосунки впродовж усього життя.

Більшість людей обирають собі друзів серед тих, хто схожий на них: за віком, рівнем інтелекту, життєвими цінностями, інтересами. Міф про те, що протилежності притягуються, давно спростований науковими дослідженнями. Випадки взаємної симпатії між абсолютно різними людьми є радше винятком, ніж правилом.

Дружба і романтичні стосунки

Дружба - це вагомі стосунки між людьми, основані на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі, готовності надавати підтримку. Дружба стає головною цінністю для багатьох підлітків. Здорові дружні стосунки основані на турботі, повазі, довірі й увазі. Вони спроможні підвищити самооцінку підлітка, допомогти йому визначити і зміцнити важливі цінності. Деякі дружні стосунки, формуючись ще у школі, можуть зберігатися впродовж усього життя.

Друг сприймається як унікальне надбання. Близькі друзі почуваються комфортно, ділячись своїми думками, почуттями і таємницями. Вони довіряють і надають одне одному емоційну підтримку. Коли виникають проблеми у стосунках, вони намагаються якнайшвидше їх розв’язати і помиритися.

У підлітковому віці дружба може зберігатись і на відстані. Збільшення вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості: сварка, яка у молодших підлітків означала б кінець дружби, в юності сприймається як випадковість, якою можна знехтувати заради збереження більш глибокої спільності.

Для справжньої дружби властиві:

схожість цінностей, інтересів, переконань;
відкрите і чесне спілкування;
обмін радощами, розчаруваннями, мріями і проблемами;
взаємоповага, турбота і підтримка;
занепокоєння про безпеку і добробут одне одного.

Романтичні стосунки.

Іноді приятельські і дружні стосунки можуть перерости в кохання. Часто закоханість може виникнути спонтанно, «з першого погляду».

Кохання — дуже сильне емоційне почуття, яке характеризується високим душевним піднесенням, розквітом бажань, високою готовністю розчинитися в об'єкті кохання.

Кохання пов'язане з почуттям прихильності, турботи й інтимності.

Прихильність — потреба в турботі, схваленні та фізичному контакті з іншою людиною. Наприклад, на прихильність вказує бажання терміново поскаржитися коханій людині, якщо вам погано або самотньо.
Турбота — стурбованість чужими потребами і щастям більше, ніж власними. Почуття турботи змушує нас ставити на перше місце інтереси іншої людини, переживати за неї, прагнути допомогти і розрадити.
Інтимність означає загальні думки, бажання і почуття, які об'єднують двох людей. Що більша інтимність, то більше довіри між людьми, то більше бажання ділитися думками й почуттями.

Багато підлітків плутають поняття «кохання» і «закоханість», між якими є чимало відмінностей.

Ознаки закоханості	Ознаки кохання
Закоханість характеризується нав'язливим бажанням постійно перебувати поруч з партнером, при цьому взаємність не завжди має значення.	Кохання будується на розумінні, повазі і взаємності. Кохання може пережити розлуку.
Закоханість виникає раптово і швидко захоплює всі думки й почуття людини. При цьому вона так само швидко зникає.	Кохання не може виникнути з першого погляду, воно зароджується поступово і може супроводжувати людину все життя.
При закоханості людині властиво нехтувати сумісністю, створюючи ілюзію партнера, ігноруючи його недоліки і наділяючи неіснуючими якостями.	Для кохання характерна сумісність партнерів, де обома сторонами усвідомлюються і приймаються недоліки одне одного.
Закоханість емоційна, її фундаментом є гормональні зміни в організмі.	Кохання більш раціональне, його фундаментом є вищі психічні властивості організму, а не лише гормональні.
Закоханість часто породжує сумніви, здатні вилитися в обурення і різку зміну ставлення до коханого.	Кохання ототожнюється з самодостатністю, впевненістю у собі і партнерові.
Для закоханості характерні сумбурність почуттів і неконтрольовані емоції.	Кохання є усвідомленим почуттям, яке можна контролювати. Йому властиві довіра, умиротворення.

Список використаних джерел:

Путівник для батьків підлітків. Територія Teens [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.psychologies.ru/int/teens/
Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер. – СПб.: gрайм-ЕВРОЗНАК, 2003.
Туркіне Т. Життєві навички: підручник для X-XII класів / Т. Туркіне, С. Томша, В. Болдішор, В. Пріцкан. — Кишенев: Prut Internatonal, 2005.
Glencoe Health: Student Handbook / Mary H. Bronson, Don Merki, Michael J. Cleary, Kathleen Middleton, Dinah Zike. - 9-th ed. — Glencoe / McGraw-Hill, 2007. — 832 p.
Помазкін А. С. Сім'я / А. С. Помазкін [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://unsait.ru/psihologicheskij-centr/semya
Крайг Г. Психология развития /Г. Крайг, Д. Бокум. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2005.
Психология подростка. Полное руководство/ под ред. члена-корреспондента РАО А. А. Реана. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003.

3.7 Психологічні компетентності

Зміст

Самоусвідомлення і самооцінка

Емоційна саморегуляція (самоконтроль)

Асертивність

Ухвалення зважених рішень

Креативність

Уміння вчитися

Самоусвідомлення і самооцінка

Поняття самооцінки.


	Самооцінка – це ставлення людини до себе й оцінка своїх особистих якостей, можливостей і місця серед інших людей у різних сферах життя.

Самооцінка має два компоненти – когнітивний та емоційний. Когнітивний відображає знання людини про себе, а емоційний – її ставлення до себе. Знання про себе набуваються через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче збагачуються емоціями, сила і напруженість яких залежить від того, наскільки значуща отримана інформація для особистості.

Самооцінка формується у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії: через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми.

Самооцінка визначає самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Види самооцінки.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. Адекватна – це реалістична, самокритична оцінка себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків.

Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтримці добрих стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів загалом вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує і навіть підвищує їхню самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми людьми.

Неадекватна самооцінка може бути завищеною або заниженою.

Людина із дуже завищеною самооцінкою:

має ідеалізоване уявлення про себе, свою значущість, здібності й можливості;
має занадто високий рівень потреб, часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
стає «емоційно глухою», не прислухається до чужої думки;
невдачі пов'язує лише із зовнішніми чинниками і не визнає своїх помилок;
часто поводиться зарозуміло, хвастливо, зверхньо, демонструє грубість, агресивність і жорстокість.

Людина із дуже заниженою самооцінкою:

невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надміру обережна;
гостро потребує підтримки і схвалення довколишніх, залежна від них;
конформна, легко піддається впливові інших людей;
страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися, довести всім і, передусім самій собі, свою значущість;
ставить перед собою простіші цілі, ніж може досягти;
нерідко «заглиблюється» у свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;
занадто вимоглива до себе і навколишніх, надміру самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості й навіть жорстокості.

Занижена самооцінка робить людину невпевненою у собі, вона намагається уникати вчинення будь-яких дій або ухвалення важливих рішень, перекладає свою відповідальність на інших, побоюється критики та будь-яких труднощів. Стан постійного очікування небезпеки або ситуації, в якій доведеться ухвалювати рішення, не дозволяє людині розслабитися, тримаючи її у постійному емоційному і фізичному напруженні. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються складніше. Невпевненість у собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Формування самооцінки.

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:

у дошкільному віці – емоційна реакція вагомих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їхньої любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
у молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
у підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
у дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значущих для неї людей.

Самооцінка молодшого школяра.

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і занадто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їхній навчальній мотивації та успішності. Молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

Самооцінка в підлітковому віці.

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці, і більш стійка у старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію стосовно батьківської оцінки. Батьківську позицію починають сприймати лише як одну з можливих.

Однак при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Турботливе й уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування та подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Тоді як жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і грубими.

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів:

називати учнів на ім’я, виявляти шанобливе ставлення до кожного;
не критикувати зовнішність учня, соціальне становище сім'ї, не принижувати гідність;
роблячи зауваження, не зачіпати особистість учня, а висловлюватися тільки з приводу його поведінки або вчинків;
демонструвати однакові вимоги й однакове ставлення до всіх;
відзначати позитивні досягнення, результати роботи кожного учня і звертати на це увагу всього класу;
уникати порівнянь успіхів одного учня з успіхами інших;
доручати кожному виконання визначеного обов'язку в класі;
перетворювати невдачі учнів у позитивний навчальний і життєвий досвід;
уникати надмірної опіки, цікавитися думкою учнів та поважати її, заохочувати взаємодопомогу і взаємовиручку в класі.

Емоційна саморегуляція (самоконтроль)

Усе, що відбувається в нашому житті, ми спочатку оцінюємо емоційно, а потім раціонально. Іноді наша реакція випереджає думку, і ми діємо майже рефлекторно, до прикладу, коли виникає несподівана загроза життю. В окремих випадках швидка реакція корисна — вона може навіть врятувати людині життя. Однак часто вона є неадекватною, і ми розуміємо, що так не варто було чинити («Це був необдуманий вчинок, я діяв під впливом емоцій»). Такі дії можуть мати небажані наслідки — конфлікт, зіпсовані стосунки, підірвана репутація.

Надмірна емоційність властива підлітковому віку. Це пов’язано з гормональною перебудовою організму. Адже якщо до початку статевого дозрівання концентрація чоловічих і жіночих гормонів в організмі дитини стабільна, то в підлітковому віці вона зростає у 10–20 разів. Лікарі називають це «гормональним бунтом». Він зумовлює багато змін в організмі, зокрема впливає на нервову систему, пришвидшує процеси збудження. Тому підлітки часто переживають сильні емоції, страждають від перепадів настрою, стресів і депресій.

Людина значною мірою є самокерованою системою. На фізіологічному рівні ми можемо спостерігати, як наш організм адаптується до змін, відновлюється після травми чи хвороби. Психіка людини також дуже пластична. Вона здатна долати навіть дуже сильні стреси, відновлюватися після потрясінь і гоїти душевні рани.

Значення самоконтролю у житті людини.


	Емоційна саморегуляція (самоконтроль) — це розуміння природи емоцій, уміння розпізнавати їх і здатність володіти собою.

Саморегуляція допомагає досягати важливих цілей, уникати проблем, зберігати психологічну рівновагу й ухвалювати зважені рішення в будь-якому віці й за будь-яких обставин.

Ось кілька причин, чому важливо розвивати навички самоконтролю:

Самоконтроль допомагає виживанню. В екстремальних ситуаціях це дозволяє уникнути паніки й ухвалювати зважені рішення.
Контроль емоцій сприяє збереженню здоров’я. Відомо, що депресії і стреси є причиною багатьох захворювань. Самоконтроль дає змогу попереджувати частину їх згубних наслідків.
Самоконтроль допомагає уникати власноруч створених проблем. Багато негараздів, насамперед у стосунках, виникає через те, що люди неправильно діють чи говорять зайве, перебуваючи під впливом емоцій. Проблемою є і протилежна ситуація, коли люди повсякчас ігнорують власні емоції, не говорять про те, що їм не подобається чи викликає занепокоєння. Уміння правильно висловлювати свої почуття допомагає будувати здорові стосунки та мирно розв’язувати конфлікти.

Загальна стратегія самоконтролю.

Щоб зменшити емоційне напруження та навчитися керувати своїми емоціями, можна використовувати кілька способів: релаксацію, дихання, візуалізацію. Загальна стратегія самоконтролю полягає у наступному (мал.).

Поняття асертивності

У житті майже щодня трапляються ситуації, коли потрібно звернутися по допомогу, чітко висловити свою позицію або від чогось відмовитися.

У таких випадках люди зазвичай поводяться по-різному:

пасивно – нехтують власними інтересами і за будь-яку ціну намагаються уникнути конфлікту;

агресивно – намагаються відстояти лише власну позицію, не зважають ні на що;

упевнено (асертивно) — відстоюють себе у такий спосіб, щоб не ображати інших

Пасивні люди не вміють відстояти себе і зазвичай не можуть нікому відмовити, навіть якщо пропозиція невигідна для них або є небезпечною. Вони легше піддаються впливові реклами й оточення, більше ризикують стати жертвою шахраїв, бути залученими до небезпечної компанії, секти.

Агресивні люди нехтують ввічливістю, вдаються до погроз, лайки і фізичної сили. Через це їх не люблять, бояться, уникають і можуть звинуватити навіть у тому, чого вони не робили. Часто прямолінійність, жорсткість і напосідливість у спілкуванні не тільки межують із грубістю, а й маскують внутрішню нерішучість людини.

Асертивність – це вміння відстояти себе у міжособистісних стосунках, поважаючи свої права і права інших людей. Це вміння домовлятися, враховуючи інтереси всіх сторін, уміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить, і рішуче — від того, що може бути небезпечним. Це впевнений, партнерський («на рівних») стиль спілкування. Асертивну поведінку ще називають гідною, дипломатичною, упевненою.

Переваги асертивності.

Асертивність допомагає:

висловлювати свої думки, почуття і пропозиції без звинувачень;
без проблем попросити про послугу чи по допомогу;
без почуття провини відмовитися від того, що не підходить;
краще розуміти почуття і проблеми інших людей;
легше знаходити шляхи до порозуміння;
підтримувати рівноправні стосунки;
спокійно не погодитися з почутим;
запобігати маніпуляціям;
висловитися на захист іншої людини.

Ознаки і наслідки різних стилів поведінки.

Важливим для кожної людини є уміння розпізнати ознаки пасивної, агресивної і асертивної поведінки, а також їх наслідки (мал.).

У більшості життєвих ситуацій асертивна манера спілкування є найвдалішою. Однак у деяких випадках доречно діяти пасивно і навіть агресивно (мал.)

Уміння сказати «НІ».

У багатьох життєвих ситуаціях важливо не дозволити маніпулювати собою.


	Маніпуляція - це завуальований психологічний тиск на людину, щоб примусити її ухвалити певне рішення чи виконати певну дію.

Деякі люди, коли хочуть будь-що домогтися свого, можуть умовляти, тиснути, шантажувати або навіть погрожувати: «Ти що, боїшся?», «Тобі що, складно?», «Ти ж не псуватимеш мені свято!», «Як це ти підеш і залишиш друзів?», «Довірся мені, якщо справді кохаєш», «Усі роблять це».

Почувши подібні фрази, важливо критично осмислити їх, перевірити, чи справді ця пропозиція відповідає вашим принципам, цінностям, бажанням і життєвим планам. Якщо вона не відповідає або становить загрозу життю та здоров'ю, треба сміливо і рішуче сказати «НІ». У цьому можуть допомогти такі поради:

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

У більшості ситуацій найкраще відразу висловити свою позицію і відмовити без пояснення причин та будь-яких виправдань. Уважно вислухайте співрозмовника і спокійно, але впевнено скажіть: «Ні, я не хочу», «Це не для мене».
Якщо треба відмовити другові чи іншій близькій людині, можна вибачитись або пояснити причину: «Вибач, нема настрою», «Щось не хочеться».
Якщо друзі наполягають, можна використати метод «заїждженої платівки», повторювати знову і знову: «Ні, я ж сказав», «Я не передумаю».
Зіслатися на зайнятість: «Ні, мені вже час, у мене завтра справи/тренування/ важлива зустріч /тест», «Ні, вибач. У мене інші плани».
Знайти поважну причину: «Я вживаю ліки, несумісні з алкоголем».
Використати гумор: «Мій собака мені цього не пробачить.»
Протидіяти маніпуляціям. Наприклад, на слова: «Якщо ти мій друг, ти зробиш це» варто сказати: «Якщо ти мій друг, то не примушуватимеш мене до того, що я не хочу».
Якщо тиск продовжується, відмовитися від спілкування: «Я більше не хочу про це говорити»— і піти геть.

Ухвалення зважених рішень і креативність

Поняття зважених рішень.


	Рішення - це вибір найбільш прийнятної альтернативи з можливого різноманіття варіантів.

Серед рішень, що їх доводиться ухвалювати, є такі:

прості — не потребують особливого розмірковування, наприклад, яке морозиво купити, або який фільм подивитися;
щоденні, або звичні, — наприклад, що сьогодні вдягнути, сходити в ресторан або приготувати вечерю вдома;
складні — ті, що мають серйозні наслідки, наприклад, яку спеціалізацію у навчанні вибрати, впливає на подальшу долю людини.

Планування своєї життєдіяльності і розв’язання проблем, які виникають перед людиною, потребують від неї уміння критичного аналізу й ухвалення зважених рішень.


	Зважене (раціональне) рішення - продумане рішення, ухвалене на основі вибору, порівняння варіантів і врахування багатьох чинників.

Як ухвалювати зважені рішення

На ухвалення рішень впливає безліч чинників. По-перше, це внутрішні потреби, цінності та вподобання людини. Важливо, щоб вона знала, чого хоче, що їй подобається, що їй потрібно і що вона цінує. По-друге, це зовнішні чинники — правила і закони, які потрібно дотримуватись, очікування довколишніх, інші зовнішні обставини життя людини.

Для ухвалення зважених рішень використовують різні методи і способи. Одна з найефективніших методик називається «Правило світлофора» і складається з трьох кроків:

Крок 1. Зупинись

Поміркуйте, чи можете ви ухвалити рішення негайно. Не дозволяйте іншим квапити вас, краще зачекати, ніж потім страждати від наслідків необдуманого рішення. Найгірші рішення люди ухвалюють у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, тому завжди ухвалюйте рішення тільки на тверезу голову. Не ухвалюйте важливих рішень під впливом сильних емоцій. Якщо нервуєте або відчуваєте злість, потрібно для початку заспокоїтись, а потім намагатися зрозуміти суть проблеми і що від вас вимагається.

Крок 2. Подумай

Перш ніж ухвалити рішення, зберіть усю потрібну інформацію і зверніться за порадою до тих, кому довіряєте. Розгляньте всі можливі варіанти свого вибору (але не менше трьох) і визначте «плюси» та «мінуси» кожного з них. Уявіть, як розвиватимуться події і що ви відчуватимете. Також поставте себе на місце людей, яких цей варіант стосується.

Крок 3. Вибери

Зробивши вибір, візьміть на себе відповідальність за його наслідки. Це означає також готовність захищати своє рішення. Якщо ви впевнені у своїй правоті, зробити це буде не важко. Пам'ятайте, що ви маєте право і передумати. Якщо ви переконалися, що ваш вибір не найкращий, немає нічого поганого в тому, щоб визнати це і поміняти своє рішення. Сприймайте негативний результат не як поразку, а як корисний досвід, який допоможе уникати помилок у майбутньому.

Креативність


	Креативність (творчість) - це здатність мислити вільно, знаходити свіжі ідеї, оригінальні рішення, швидко пристосовуватися до змін і нових обставин.

Креативність грунтується на трьох «стовпах»: уяві, синергії, інтуїції.

Уява дає змогу бачити або чути у деталях кінцевий результат творчого процесу.
Синергія означає поєднання ідей із різних галузей науки, культури, технологій, а також спільну роботу творчого колективу, в якому окремі учасники посилюють одие одного.
Інтуїція веде до несподіваного, незапланованого відкриття. Інтуїція відіграє важливу роль у творчості і в процесі ухвалення рішень, однак вона також може грунтуватися на знаннях.

Творчі здібності допомагають розглянути проблему з усіх боків, оцінити можливі варіанти і наслідки, знайти оригінальні ідеї

Творчість і ухвалення рішень.

У багатьох ситуаціях ухвалення зважених рішень потребує творчого підходу до генерування нестандартних варіантів. У цьому можуть бути корисними метод мозкового штурму і використання аналогій та метафор.

Мозковий штурм.

Метою мозкового штурму є генерування якнайбільшої кількості варіантів рішень, включаючи неймовірні та фантастичні ідеї. Всі висловлені ідеї заносяться у список, незалежно від того, наскільки безглуздими вони здаються. Що більша кількість висловлених ідей, то більша ймовірність того, що принаймні одна з них виявиться вдалою.

Щоб заохотити уяву, вилучають будь-яку критику висловлених ідей. Висновки про цінність ідей переносять на наступну стадію мозкового штурму, де різні ідеї аналізують, класифікують, частково комбінують для вдосконалення.

Мозковий штурм можна проводити як індивідуально, так і групою людей. Після проведення мозкового штурму перелік можливих рішень повинен бути ретельно вивчений, щоб знайти рішення з урахуванням накладених на це завдання обмежень, —найчастіше фінансових, часових або етичних.

Аналогії та метафори.

Оригінальні ідеї або рішення часто приходять з усвідомлення аналогій і метафор. Багато «проривних» наукових і технологічних досягнень людства зроблено завдяки виявленню подібності (аналогій і метафор) між двома або більше сферами життєдіяльності.

Уміння вчитися

Потреба навчання впродовж усього життя.

В інформаційному суспільстві безперервне оновлення знань та вміння їх застосовувати набуває першорядного значення. Потреба навчатися впродовж життя стосується всіх професій. Тому одним із найважливішим є уміння вчитися самостійно, без зайвого напруження, отримуючи задоволення від навчання.

Умовами ефективного навчання є (мал.):

Ознаки активного навчання.

За активного навчання ми робимо більше і при цьому менше втомлюємось, а це, своєю чергою, приносить задоволення й стимулює наш ентузіазм (табл.).

Стилі навчання.

Існують чотири типові стилі навчання. Отримавши однакові завдання, «пірнальник», «мрійник», «логік» і «мандрівник» діятимуть по-різному (мал.).

Типові стилі навчання рідко трапляються в чистому вигляді. У житті ми поєднуємо різні підходи або використовуємо їх залежно від обставин (під час підготовки до іспитів, на самому іспиті, під час виконання проекту, на оглядовій екскурсії тощо). Якщо зрозуміємо, що наш стиль навчання не ефективний, можемо легко змінити його.

Список використаних джерел:

Основи здоров'я: Підручник для 5 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2013.
Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2014.
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу/ І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2017.
Психофізіологія емоцій [Електронний ресурс].—Режим доступу: https://www.br.com.ua/referats/Psychology/93337.htm.
Способи саморегуляції емоційного стану[Електронний ресурс].—Режим доступу: http://toplutsk.com/articles-article_151.html
Словари и энциклопедии [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://dic.academic.ru
Мастера психологии. Психология критического мышления / Д. Халперн ; пер. на рус. Н. Мальгина, С. Рысева, Л. Царук. – Питер, 2000. — 512 с.
Чалдини Р. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! / Р. Чалдини, Д. Кенрик, С. Нейберг ; пер. на рус. Н. Миронов, Л. Ордановская, Л. Царук, С. Чилингарова. – СПб. : прайм- ЕВРОЗНАК, 2002. – 256 с.

Опорна схема

Додаткові Матеріали

3.8 Соціальні компетентності

Зміст

Ефективне спілкування

Здатність до емпатії

Попередження і розв’язання конфліктів

Протидія шкільному булінгу

Ефективне спілкування

Поняття комунікації.


	Спілкування (комунікація) - процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом повідомленнями.

Комунікативна компетентність є фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Вдосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша позиція стає зрозумілою іншим людям. Тому ймовірніше, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Функції комунікації.

Комунікація виконує кілька важливих функцій у житті людей, зокрема такі:

Задоволення потреби у спілкуванні. Ми маємо потребу в інших людях так само, як в їжі, воді, даху над головою.
Уточнення уявлення про себе. За допомогою спілкування ми дізнаємось, якими ми є і як люди реагують на нашу поведінку.
Демонстрування поваги до іншого. Зустрівши знайому людину ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт!» тощо. В такий спосіб ми показуємо, що вирізняємо цю людину з-поміж інших, тобто демонструємо повагу.
Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, але і, що найважливіше, встановлюємо стосунки.
Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо через спостереження, читання, перегляд телевізора. Іншу частину – через пряме спілкування з людьми.
Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоч один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку – переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

Вербальне і невербальне спілкування.

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів — невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація – процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова – це сукупність слів, знаків і системи їх використання, загальних для людей одного й того самого мовного співтовариства.

Невербальна комунікація – обмін невербальними сигналами, що супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в певній культурі або в певному мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування належать міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова — невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, якщо ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, то доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосові певної висоти, гучності, темпу і тембру.

Бар’єри ефективного спілкування.


	Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємоповагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

Здається, що може бути простіше за спілкування: один говорить, а другий слухає? Однак цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник (рис.).

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наших бажань або мотивів наших вчинків. Однак насправді дві людини можуть подивитися той самий фільм, прочитати ту саму книжку й отримати від них зовсім протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не збігаються.

Поради для ефективного спілкування.

Установіть контакт зі співрозмовником. Для цього продемонструйте йому зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
Слухайте активно: подавайте співрозмовникові сигнали, що ви слухаєте уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
Не переривайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу думку, коли ви говорите, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Що конкретніше буде висловлена ідея, то простіше іншій людині зрозуміти її.
Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовникові більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя тощо).

Гендерні відмінності невербального спілкування.

Невербальне спілкування чоловіків і жінок істотно різниться. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести —«стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття»— характеризуються як переважно чоловічі. А жести —«тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі»— розпізнаються як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, а й по-різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.

Здатність до емпатії

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія (від грецьк. em – всередині, pathos – почуття), як особливий спосіб розуміння іншої людини, є невід’ємною частиною такого контакту. Людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.


	Емпатія - це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан.

Емпатія також вважається важливим чинником морального розвитку. Її розглядають як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, вона сприяє розвитку гуманних взаємин, альтруїстичного стилю поведінки. Співпереживання виступає мотивом у допоміжній діяльності, а також є одним із засобів обмеження людиною своєї агресивності.

Емпатійність виявляється у:

терпимості до вираження емоцій іншими людьми;
намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника;
готовності адаптувати своє сприймання конкретної ситуації до сприймання її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається.

Рівні емпатії.

Розрізняють 3 рівні емпатії.

Низький рівень. Людина відчуває труднощі у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, учинених під впливом душевних зворушень.
Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою проблемою. Розуміє емоційні вчинки інших людей, але вважає, що не треба виставляти свої почуття напоказ.
Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Співпереживає близьким і чужим людям.

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Це, наприклад, менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі.

Наслідки порушення рівня емпатії.

Дітям із високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак надто високий рівень емпатії молодших школярів може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені розрізняти емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти за допомогою агресії.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому разі говорять про «бездушність—неемоційність» дітей, що означає брак емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні діти часто завдають іншим біль, щоб отримати те, чого хочуть. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один — його зазвичай підтримають інші. Емпатія також набувається у процесі соціалізації, що передбачає розвиток здатності приймати соціальні ролі й установки інших.

Неабиякий вплив на розвиток емпатії має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка та школи до процесу виховання долучаються педагоги. Розвиток емпатії залежить від того, як учитель сприятиме розвитку взаємин між дітьми, як виявляє емпатію до учнів, як допомагає дітям розв’язувати конфлікти. Емпатійність дітей виявляється у їхньому ставленні до тварин та піклуванні про них.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Дитина самостійно вчиться слухати іншу людину, вникати в тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженнями від почутого. Намагатися розібратися в собі – важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття, прагнення, вона починає глибоко розуміти мотивацію інших людей.

Мистецтво є потужним засобом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в інший світ, емоційно переживаючи те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, гарні фільми, читаючи книги, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи в такий спосіб здатність до емпатії.

Деякі інтерактивні методи, які можна застосовувати у класі, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій і ситуацій (case study).

Робота у групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учасникам уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше зважатимуть на них.
Рольові ігри – характеризуються програванням певних життєвих ситуацій і можливість подивитися на одну й ту саму ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритись і бути висміяним. Через рольові ігри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розуміти емоційний світ іншої людини.
Аналіз історій і ситуацій — докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

Попередження і розв’язання конфліктів

Поняття конфлікту.

У перекладі з латини конфлікт (conflictus) означає «зіткнення». Конфлікти виникають тоді, коли в суперечність вступають інтереси і бажання однієї людини (наприклад, якщо вона одночасно хоче подивитися цікавий фільм і підготуватися до контрольної) або інтереси і бажання двох чи більше людей, соціальних груп.

Конфлікти людини із собою — внутрішні конфлікти, а між різними людьми або їхніми групами — зовнішні. Зовнішні конфлікти можуть виникати між двома або більше особами (міжособистісні), особою і групою осіб (особистісно-групові) або між двома чи більше групами (міжгрупові).

Уміння конструктивно розв’язувати конфлікти є ознакою зрілої особистості. Воно допомагає розбудовувати здорові стосунки і підтримувати високий рівень благополуччя.

Дехто вважає, що конфлікти — це виключно негативне явище, і тому намагається за будь-яку ціну уникати їх або, поки є змога, не визнавати їхнього існування. Проте це неправильно. Конфлікти — є невід’ємною частиною людських стосунків. Виникають вони через те, що кожна людина є унікальною і неповторною: має відмінні від інших погляди, уподобання і переконання, власні інтереси й бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами інших.

Конфлікти поглядів. Коли люди спілкуються між собою, разом навчаються, працюють, або відпочивають, іноді з’ясовується, що вони по-різному розуміють, що потрібне, важливе чи правильне. Якщо вони сповідують різну віру, мають різні переконання або їм подобаються чи не подобаються певні речі (одяг, музика тощо), вони ніби спілкуються різними мовами. Те, що для одного «добре», може бути «поганим» для іншого; те, що одному подобається, в іншого може викликати відразу. В такому разі між ними можуть виникати конфлікти поглядів.

Розв’язання такого конфлікту не означає, що його учасники мають змінити свою віру чи переконання. Тут доречно згадати народну мудрість: «Про смаки не сперечаються». Дуже важливо розвинути у собі толерантність – уміння визнавати і поважати право іншої людини на власну, відмінну від нашої, думку і пам’ятати, що толерантність – це пошук того, що об’єднує, а не роз’єднує людей.

Конфлікти інтересів. Зіткнення інтересів або ігнорування однією стороною інтересів і потреб іншої – друга група причин, із яких виникає переважна більшість конфліктів інтересів. Якщо люди діють без урахування інтересів іншої сторони, такі конфлікти навіть у разі примирення не вичерпуються і можуть тривати роками.

Стадії розвитку конфліктів

У розвитку конфліктів виокремлюють п’ять стадій: виникнення конфліктної ситуації; усвідомлення конфлікту; початок відкритого протистояння; ескалація конфлікту; завершення конфлікту.

Виникнення конфліктної ситуації відбувається під час зіткнення двох або більше людей, інтереси чи переконання яких істотно відмінні.
Усвідомлення конфлікту настає тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично і недоброзичливо думає про них або уникає контактів із ними.
Початок відкритого протистояння — момент, коли один з учасників наважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатися або нападати.
Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції та висувають вимоги. Вони можуть і не усвідомлювати власних інтересів, не розуміти глибинної суті конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів — слів або дій, що розпалюють конфлікт.
Завершення конфлікту можливе у разі його розв’язання (досягнення компромісу), згасання конфлікту через втрату зацікавленості учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

Способи розв’язання конфліктів

Існують різні способи розв’язання конфліктів (мал.).

У більшості ситуацій найкраще розв’язувати конфлікти через переговори. Однак іноді краще відсторонитися від конфлікту або піти на поступки, чи рішуче відстоювати свою позицію.

1. Коли краще відсторонитися від конфлікту:

коли всім потрібно заспокоїтися;
коли треба продумати аргументи;
коли нема шансів залагодити суперечку.

2. Коли варто поступитися:

коли розумієш, що не маєш рації;
коли предмет суперечки є важливішим для інших, ніж для тебе;
коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
коли небезпечне будь-яке загострення взаємин (наприклад, у ситуації виживання).

3. Коли варто рішуче боротися:

якщо розв’язання конфлікту іншим способом може зашкодити тобі або близьким;
якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
коли даєш відсіч зловмисникам.

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

З’ясуйте, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтеся з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні й тактовні запитання.
Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилася. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє розв’язанню конфлікту.
Стежте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слів «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, розв’язуйте головну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
Стежте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь ласка, краще не обіцяй того, чого не можеш зробити»).
Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає змогу продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації —одна з умов керування конфліктом.

Протидія шкільному булінгу

Протидія булінгу.

Булінґ (цькування) – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або створити негативне середовище для людини.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є щось відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

Форми цькування.

Найпоширенішими формами цькування є:

Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.
Образливі жести або дії, наприклад, плювки.
Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити.
Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.
Вимагання грошей, їжі, речей, умисне пошкодження особистого майна жертви.
Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).
Приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (смс-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Наслідки шкільного насилля.

Жертви булінґу переживають гнітючі емоції — почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Цькування вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Поради дітям – жертвам цькування.

Ігноруйте кривдника. Якщо є змога, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/ кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
Не вступайте в бійку. Кривдник тільки і чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій ситуації для вашої безпеки і вашого здоров'я.
Не соромтесь обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити вчителі?

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Однак упоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

Усі члени шкільної спільноти повинні дійти спільної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість є неприйнятними у школі.
Кожен має знати про те, у яких формах може виявлятися насильство і цькування та як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені позитивні «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою під час повторних випадків агресії.
Аналізуючи ситуацію, потрібно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
Залежно від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за потреби покликати дорослих на допомогу.
Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми мають бути тактовними, забезпечувати учням підтримку і конфіденційність.
Для успішного попередження та протидії насильству потрібно проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Список використаних джерел:

Бадалев А.А. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии / А. А. Бадалев, Т. Р. Каштанова // Групповая психотерапия при неврозах; под ред. Б.Д.Карвасарского , В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер. – СПб.:прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— К. :Алатон, 2017.
Глобальне опитування про булінг ЮНІСЕФ.— Режим доступу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : Ранок, 2014. – 144 с.
Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2014.
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.:Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2017.
Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова.— Одесса, 1995.
Стоп булінг. – Режим доступу: <http://stopbullying.com.ua> - 31.10.2017
Бойчук Ю. Д. Інклюзивна компетентність майбутнього вчителя основ здоров’я / Ю. Д. Бойчук, О. С. Бородіна, О. М. Микитюк.– Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf
ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.

3.9 Стать і гендер

Зміст

Стать і гендер

Гендерні ролі та гендерна рівність

Гендерні стереотипи

Гендерна ідентичність

Гендерне і сексуальне насильство

Як уберегтися від сексуального насильства

Стать і гендер

Стать визначає, чи є людина чоловіком або жінкою. Вона зумовлена структурою генів і є поняттям біологічним.

Від статі залежить будова статевих органів, можливість стати матір’ю чи батьком, а також деякі інші ознаки: пропорції тіла (зріст, ширина плечей, об’єм стегон), розподіл жирових тканин, кількість волосся на тілі й на обличчі, особливості статевого дозрівання, м’язова сила, витривалість, риси обличчя, тембр голосу і навіть міміка й хода.

Ознаки статі формуються у процесі статевого розвитку людини від моменту зачаття до досягнення нею статевої зрілості.

Гендер (статева роль) — поняття культурне і соціальне. Воно визначає риси характеру та особливості поведінки, які вважають характерними для чоловіків і жінок у певному суспільстві. Наприклад, у більшості культур жінкам приписують такі риси вдачі, як турботливість, поступливість, емоційність, а чоловікам — лідерство, стриманість.

Реальна поведінка конкретної людини може відповідати прийнятій у суспільстві, а може, навпаки, вважатися характерною для протилежної статі. Так, чоловіки бувають мужніми і турботливими, а жінки — ніжними й енергійними. У цьому немає нічого поганого. Понад те, вважається, що поєднання в одній людині традиційно чоловічих і жіночих рис характеру робить її повноцінною і надзвичайно дієздатною особистістю, яка вибирає стиль поведінки залежно від конкретної ситуації, а не обмежується тим, що відведено для її статі.

Ознаки статі:

Ознаки гендеру:

з’являються самі собою (без зовнішнього впливу)
є універсальними, не залежать від країни, культури, релігії (наприклад, тільки жінки народжують дітей)
ніколи не змінюються в історичному процесі
властиві лише одній статі

є культурною традицією
істотно відмінні в різних країнах і навіть в одній країні (залежно від населеного пункту чи соціального прошарку)
можуть змінюватися з часом
властиві людям різної статі

Гендерні ролі та гендерна рівність

Від народження батьки виховують дитину відповідно до її статі. Щодо цього в усіх країнах існує чимало традицій. Наприклад, дівчаткам купують одяг рожевого кольору, а хлопчикам — блакитного; дівчаткам дарують ляльки, а хлопчикам — машинки.

Батьки заохочують поведінку дитини, яка відповідає їхнім уявленням про те, як мають поводитися хлопчики і дівчатка. Формування гендерних ролей відбувається і під впливом вихователів, учителів, церкви, сусідів, телебачення.

Поняття гендерної рівності означає, що всі люди мають свободу вибору для розвитку своїх здібностей без обмежень, пов'язаних із гендерними ролями та стереотипами.

Гендерна рівність виключає подвійні стандарти щодо чоловіків і жінок, тобто різне ставлення до людей залежно від їхньої статі та гендерної ідентичності. Гендерна рівність не скасовує статевих і гендерних відмінностей, але дозволяє кожній людині знайти свій спосіб самореалізації, визначити свій життєвий вибір незалежно від звичних гендерних стереотипів.

Гендерні стереотипи

Спрощені уявлення про те, як мають поводитися люди різної статі, який одяг носити і чим займатися, називають гендерними стереотипами.

Гендерні стереотипи відображають те, що є характерним для більшості людей тієї чи тієї статі, і не враховують індивідуальних особливостей. Наприклад, емоційність вважається характерною жіночою рисою, а стриманість — чоловічою. Однак є чимало емоційних чоловіків і стриманих жінок.

Прийняті у суспільстві гендерні стереотипи впливають не лише на те, чого дівчата і хлопці навчаються і чим займаються, а й на їхні стосунки, зокрема і статеві. Ці стереотипи визначають, як дівчата і хлопці повинні поводитися до одруження, хто з них має бути ініціатором стосунків, хто відповідає за можливі негативні наслідки (наприклад, вагітність).

Більшість гендерних стереотипів допомагають хлопчикам і дівчаткам підготуватися до соціальних ролей, які вони виконуватимуть у дорослому житті, — матері чи батька, чоловіка чи дружини. Проте частина гендерних стереотипів сформувалася дуже давно, в цілком інших історичних умовах. Багато з них застаріли й нерідко обмежують можливості людей у сучасному світі.

Деякі гендерні стереотипи особливо небезпечні, оскільки підвищують уразливість в умовах епідемії ВІЛ/СНІДу. На початку епідемії здавалося, що ризик інфікування ВІЛ для жінок мінімальний, оскільки вона стосувалася переважно чоловіків — споживачів ін'єкційних наркотиків. В останні десять років ситуація кардинально змінилася, і жінки з периферії епідемії перемістилися в її епіцентр. Коли епідемія виходить за межі споживачів наркотиків, найбільш постраждалою соціальною групою стають жінки, які інфікуються від своїх чоловіків і статевих партнерів.

Гендерна ідентичність

Гендерна ідентичність – це відчуття людиною своєї статі незалежно від того, чи є вона біологічно жінкою або чоловіком. Гендерна ідентичність формується у процесі виховання і соціалізації.

У два роки дівчатка і хлопчики знають свою стать, але не до кінця розуміють, що це означає. Дорослішаючи, дитина вчиться розрізняти стать навколишніх за зовнішніми ознаками: одягом, зачіскою, рисами обличчя. До семи років дитина усвідомлює незмінність своєї біологічної статі і починає формувати свої гендерні установки.

У підлітковому віці бурхливе статеве дозрівання, зміна форм тіла, романтичні переживання, еротичні бажання стимулюють формування гендерної ідентичності. Відбувається активне засвоєння норм поведінки і становлення характеру під впливом соціальних норм і очікувань.

Хлопчик-підліток, прагнучи показати свою мужність, не тільки займається спортом, виявляє рішучість, силу, а й активно демонструє інтерес до дівчаток і питань сексуальних стосунків. Якщо ж він уникає цього і у нього помічають «дівчачі» риси, то він неминуче стає мішенню для глузувань.

Дівчата в цей період турбуються про свій зовнішній вигляд та привабливість для протилежної статі. При цьому під впливом традиційних уявлень про жіночність вони помічають, що їх «слабкість» і «безпорадність» привертають увагу хлопчиків, яким хочеться виявити свої вміння і силу, виступити в ролі захисника і покровителя.

Підлітки починають орієнтуватися на ті стереотипи поведінки, що прийняті в їхньому середовищі й активно пропагуються масовою культурою. На сьогодні ідеалом дівчини може стати сильна, успішна і самостійна жінка. Дедалі рідше домінування чоловіка в любові, родині й колективі сприймається як норма. Нинішні підлітки і молоді люди більш ліберальні у своїх поглядах на сексуальність і гендерні ролі.

Процес формування гендерної ідентичності не завершується в юності, фактично він триває впродовж усього життя. Зі зміною суспільних уявлень про належну гендерну поведінку людина «підлаштовується» під нові очікування і правила.

Гендерне і сексуальне насильство

Насильство в ширшому розумінні – це примус людини зробити щось проти її волі. Розрізняють фізичне, психологічне, сексуальне, економічне і соціальне насильство. Неодмінною умовою можливого насильства є нерівність сил і статусу.

Гендерне насильство – це будь-яка форма насильства, спричинена через гендерну ідентичність. На Міжнародній доповіді ООН 2006 року про насильство щодо дітей було наголошено, що об'єктами сексуального та гендерного насильства і знущань з боку викладачів-чоловіків і хлопчиків-однокласників стають дівчатка, а також люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією.

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації є порушенням фундаментальних прав людини так само, як дискримінація за ознакою раси, статі, кольору шкіри, інвалідності або релігії.

Сексуальне насильство – це примус людини до сексуальних стосунків проти її бажання і волі.

Види сексуального насильства
Зґвалтування	статеві стосунки із застосуванням насильства чи загрози їх застосування;
Сексуальне насильство	образливі коментарі, натяки, погляди сексуального характеру; демонстрування статевих органів; небажані дотики й обмацування частин тіла; підглядання; обман, шантаж, залякування, щоб примусити до сексуальної близькості; примус до проституції; демонстрування порнографії;
Сексуальне насильство щодо дітей	примус або заохочення дітей до: оголення; сексуальних дотиків до тіла іншої людини; до участі у дорослих «сексуальних іграх»;
Сексуальне домагання	вуличні домагання («Гей, красуне, як щодо розважитися?»); дотики і притискання у громадському транспорті, на дискотеці, в черзі; «знаки уваги» водіїв таксі, незнайомих людей у ліфтах, у купе потяга; вульгарні жарти, зауваження, непристойні жести;
Сексуальна експлуатація	примус до занять проституцією; систематичне використання однією людиною іншої для задоволення сексуальних потреб (надання сексуальних послуг).

Як уберегтися від сексуального насильства

Зменшити ризик потрапити в ситуацію, коли може відбутися сексуальне насильство, дітям і підліткам допоможуть такі поради:

знайомте з батьками своїх друзів, завжди говоріть батькам, куди і з ким ідете;
уникайте проводити час з людиною, з якою почуваєтеся незручно або некомфортно;
пам’ятайте, що відвертий одяг і надто розкута поведінка можуть спровокувати нездоровий інтерес;
двозначні натяки, багатозначні погляди, дотики можуть створити враження, що ви не проти інтимних стосунків;
уникайте їздити «автостопом», не підтримуйте розмову з малознайомими і нетверезими людьми, не беріть гроші або подарунки від незнайомців, не погоджуйтеся зайти до когось додому, коли там більше нікого нема;
здебільшого замах сексуального характеру на дітей / підлітків скоюють знайомі їм люди. Якщо хтось зі знайомих приділяє надто багато уваги, робить подарунки, потрібно розповісти про це батькам або іншому дорослому, якому довіряєте;
не погоджуйтеся на пропозицію друга або подруги провести час із незнайомими хлопцями або дівчатами, наприклад, у чиїйсь квартирі;
ніколи не заходьте в ліфт з незнайомою людиною, не сідайте в машину до незнайомців (навіть якщо за кермом жінка), не розмовляйте з незнайомими людьми на вулиці;
не залазьте в підвали і на горища; уникайте безлюдних і неосвітлених місць;
якщо вас переслідують на вулиці, не заходьте в незнайомі будинки і двори, біжіть туди, де багато людей і просіть по допомогу;
якщо вас схопили, переконайтеся, що насильник не озброєний (інакше будь-який опір може виявитися марним і небезпечним), кричіть і чиніть опір. При цьому краще кричати «Пожежа»—це відразу приверне увагу людей. Якщо вам затискають рот рукою, вкусіть за руку, постарайтеся вирватися і втекти.

Список використаних джерел:

Мастерс У. Основи сексології / У. Мастерс, В. Джонсон, Р. Коллодні.– К.:Світ, 1998.
Рада Європи (2011), Доповідь про дискримінацію на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Європі.— 2-ге видання.—Париж, Рада Європи.
Відповідні заходи системи освіти на буллінг, викликаний гомофобією.— ЮНЕСКО, 2012 р.
Сайт для підлітків "Дорослішаємо разом" [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://sexualeducation.org.ua/My_Rights/Defence_violence/index.html

3.10 Загальний і статевий розвиток підлітка

Зміст

Розвиток і зрілість людини

Статеве дозрівання

Статева система дівчат і хлопців

Розвиток і зрілість людини

Розвиток людини — це якісні фізіологічні та психологічні зміни, що тривають від народження до досягнення зрілості (або до кінця життя). Розвиток людини відбувається у процесі:

росту — фізичні зміни (зросту, ваги, пропорцій тіла);
дозрівання – біологічні зміни, запрограмовані генетично (наприклад, статеве дозрівання);
навчання — відносно стабільні зміни, що відбуваються у процесі набуття досвіду.

Виокремлюють три складники зрілості: фізіологічний (біологічний), психологічний, соціальний (мал.).

Статеве дозрівання

Фізіологічна (біологічна) зрілість настає із припиненням росту та розвитку всіх систем організму, зокрема й репродуктивної (статева зрілість). Якщо дитина живе в нормальних побутових умовах і добре харчується, фізіологічне дозрівання відбудеться само собою і завершиться приблизно у 20 років. Ознаками фізіологічної зрілості є:

завершення фізичного росту;
формування статури за жіночим або чоловічим типом;
набуття здатності зачати і народити дитину.

Статева зрілість настає дещо раніше, ніж біологічна. З цим пов’язані ризики підліткових вагітностей як для матері, так і для дитини.

Статеве дозрівання є складником біологічного дозрівання. Воно починається зі значним виробленням в організмі статевих гормонів. У статевому дозріванні дівчинки вирішальну роль відіграють гормони естроген і прогестерон, а хлопця — тестостерон.

Першою фізичною ознакою статевого дозрівання є швидкий ріст, який називають «стрибком росту». Дитина, яка до цього щороку виростала на кілька сантиметрів, тепер за рік може витягнутися на кільканадцять.

Першими починають видовжуватися кістки: спочатку в долонях і стопах, а згодом у кінцівках. Цим пояснюється деяка незграбність, з якою підлітки тримають предмети, а також їхня «журавлина» хода і те, що вони нерідко перечіпляються за свої ноги. Один хлопець якось поскаржився, що це "наче підбирати монети бейсбольною рукавичкою і ходити в ластах".

Змінюється й форма обличчя — воно втрачає дитячу пухкість, збільшується чоло, загострюються вилиці та підборіддя.

Згодом з’являються вторинні статеві ознаки. Загалом статура хлопців розвивається за чоловічим типом, а дівчат — за жіночим (мал.).

У хлопців ширшають плечі, грубшає голос — настає мутація, коли кажуть, що голос «ламається», на шиї з’являється кадик, починає рости волосся на обличчі.
У дівчат збільшуються грудні залози, тоншає талія, окреслюється лінія стегон, статура стає гнучкішою і жіночнішою.

Строки і темпи статевого дозрівання.

У середньому статеве дозрівання у дівчат починається на один-два роки раніше, ніж у хлопців. Тому дівчата у п’ятому-шостому класі, як правило, вищі й старші на вигляд ніж хлопці. Проте це тимчасово. За два-три роки більшість хлопців наздоженуть і переженуть дівчат. Строки і темпи статевого дозрівання можуть як надати деяких переваг, так і спричинити проблеми в підлітків обох статей.

Хлопці, які дозрівають раніше за своїх однолітків, отримують несподівані переваги у зрості та фізичній силі. Це деякий час найбільше цінується у підлітковому середовищі й допомагає їм стати лідерами.

Хлопці, які дозрівають пізніше, можуть деякий час почуватись аутсайдерами, але це навчає їх жити в умовах конкуренції і спонукає до формування характеру та вольових якостей.

У дівчат дещо інша ситуація. Ті, хто розвивається раніше, випереджають у розвитку не лише хлопців, а й більшість своїх однокласниць. Це іноді породжує відчуття самотності. Однак така ситуація тимчасова. Досліджено, що дівчатка, які починають розвиватися пізніше, згодом виростають вищими за тих, у кого статеве дозрівання почалося раніше.

Насправді кожен має свій біологічний «календар розвитку». Він запрограмований генетично, і цим календарем підлітки більше схожі на своїх батьків, ніж на однокласників чи інших однолітків.

Статева система дівчат і хлопців

Головна відмінність між статями — у будові статевих органів, які формуються ще до народження малюка і визначають можливість у майбутньому стати матір’ю чи батьком. Так, у яйниках новонародженої дівчинки вже містяться від 40 000 до 500 000 незрілих яйцеклітин. Деякі з них згодом дозріють, а кілька (за відповідних обставин) започаткують нове життя.

Репродуктивна система дівчат.

Репродуктивна система дівчат складається із молочних залоз і статевих органів. Молочні залози розташовані на грудній клітці дівчини. Жіночі груди унікальні за формою і розміром і можуть змінюватися впродовж усього життя. Одна молочна залоза може бути трохи більша за іншу — це цілком нормально.

До зовнішніх статевих органів (геніталій) належать: лобок, великі і малі статеві губи, клітор.

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби і яйники (яєчники).

Лобок - нижня частина живота, шкіра якої у підлітковому віці починає вкриватися волоссям. Нижче лобка розташовані м'які шкірні складки, які закривають статеву щілину — великі статеві губи, верхня частина яких також покрита волоссям. Під ними знаходяться малі статеві губи, які догори звужуються і сходяться біля клітора. Така анатомічна будова й оволосіння призначене для захисту організму від потрапляння в нього інфекції.
Піхва (вагіна) – м'язовий орган у вигляді еластичної трубки завдовжки 5-9 см, верхнім кінцем охоплює шийку матки, а нижнім кінцем відкривається у статеву щілину. У дівчат отвір входу в статеву щілину закрито, так званою дівочою плівою, яка має, як правило, невеликий отвір. При першому статевому акті пліва зазвичай розривається, при цьому спостерігається невелика кровотеча. З піхви бувають виділення. Це нормальне явище. Ці виділення зазвичай прозорі або трохи молочно-білі і можуть бути злегка жовтуватими, коли висихають на трусиках. Це натуральне мастило зберігає піхву здоровою. Під час овуляції виділень може бути більше.
Шийка матки становить м'язовий орган, розташований на дні піхви. У центрі шийки матки у вигляді точкового отвору розміщений вхід у канал, що веде в порожнину матки. Сперматозоїди по каналу потрапляють з піхви в порожнину матки і далі в маткову трубу, прагнучи з'єднатися з яйцеклітиною. Через цей канал з порожнини матки виділяється менструальна кров.
Матка — порожнистий м'язовий орган розміром з маленьку грушу. Під час вагітності плід ( майбутня дитина) знаходиться в порожнині матки, де проходить весь шлях розвитку від заплідненої яйцеклітини до зрілого плоду. Матка в міру зростання плоду розтягується і збільшується в розмірах. Якщо запліднення не відбулося, то внутрішня поверхня матки щомісяця змінюється і виходить під час менструації.
Маткова (фалопієва) труба – парний орган, який з'єднав яйники і матку. Як тільки з яйника виходить яйцеклітина, вона спускається вниз по матковій трубі до матки. При заплідненні сперма і яйцеклітина зазвичай зустрічаються у фалопієвій трубі.
Яйники— дві статеві залози розміром 2,5х3 см, розташовані в порожнині малого таза по обидва боки від матки. Коли у дівчини починаються менструації, її яйники починають виробляти по одній яйцеклітині на місяць. Процес дозрівання і виходу яйцеклітини з яйника називається овуляцією. В результаті злиття яйцеклітини зі сперматозоїдом (запліднення) може розвинутися новий організм. Крім того, яйники виробляють гормони, що відповідають за нормальне функціонування репродуктивних органів, і вторинні статеві ознаки (голос, розвиток молочних залоз, оволосіння за жіночим типом та ін.). Діяльність яйників залежить від віку і стану організму жінки.

Менструальний цикл.

Менструальний цикл — це період від першого дня менструації до першого дня наступної. Нормальними вважаються менструальні цикли тривалістю від 20 до 35 днів. Перша у житті менструація називається менархе.

У першій половині менструального циклу відбувається менструація. Вона триває від 3 до 7 днів. У яйнику тим часом дозріває нова яйцеклітина. На 14-й день відбувається її овуляція — вихід з яйникового фолікула до фалопієвих труб.

У другій половині менструального циклу яйцеклітина рухається по фалопієвих трубах до матки. У яйнику паралельно відбувається розвиток і деградація залишків яйникового фолікула, а в матці нарощується слизова оболонка, готуючись прийняти запліднену яйцеклітину.

Якщо запліднення не відбулося, на початку наступного циклу знову відбувається менструація і слизова оболонка матки вимивається з кров’ю. Відео «Чому в жінок відбувається менструація?» можна переглянути тут або в додаткових матеріалах до теми.

Репродуктивна система хлопців.

Репродуктивні (статеві) органи юнаків складаються із внутрішніх та зовнішніх.

До зовнішніх статевих органів належать статевий член і мошонка, до внутрішніх — яєчка, передміхурова залоза, сечовипускальний канал і сім'явивідні протоки.

Мошонка – це шкірний мішечок, в якому розміщені яєчка та їх придатки. Мошонка розташована зовні тіла не випадково: для дозрівання сперми потрібна температура нижча за температуру тіла. Висока температура (вище 38 ° С) знижує активність сперматозоїдів. Коли холодно, мошонка може зменшуватися в розмірах, тобто зморщуватися, а коли тепло — її шкіра стає гладкою.
Статевий член (пеніс) має канал для виведення сечі і сперми. У статевому члені розрізняють корінь, тіло і головку. Головка статевого члена покрита тонкою рухливою шкірною складкою (крайня плоть). При сексуальному збудженні відбувається посилений приплив крові до статевого члену, і одночасно зменшується відплив крові від нього, в результаті чого він твердне і збільшується. Такий стан називається ерекцією.
Яєчко — статева залоза, в якій відбувається утворення чоловічих статевих клітин (сперматозоїдів) і яка виділяє у кров чоловічі статеві гормони (тестостерон). У чоловіка є два яєчка, одне може бути розташоване трохи нижче за інше.
Передміхурова залоза (простата) розміщена за сечовим міхуром. У ній виробляється рідина, яка допомагає сперматозоїдам активно рухатися.
Сечовипускальний канал (уретра) — трубка, яка виходить із сечового міхура, проходить через передміхурову залозу і статевий член. Через нього виводяться сеча і сперма.
Сім'явивідні протоки – тонкий трубчастий парний орган. Він слугує для транспортування сперматозоїдів із придатка яєчка.
Сперма (насіннєва рідина) — рідина, яка виділяється зі статевого члена при еякуляції (сім'явиверженні). Вона складається зі сперматозоїдів і рідин, які сприяють рухові сперматозоїдів і збагачують її поживними речовинами.

Ерекція і полюції.

Під час ерекції кров припливає до пеніса, він твердішає і його розмір збільшується. Якщо у розслабленому стані його довжина 3 — 12 см, то у стані ерекції він збільшується до 14 — 18 см.

Найчастіше ерекції відбуваються під впливом сексуального подразника. Та у підлітків вони іноді несподівано виникають у найнезручніший час, до прикладу, коли хлопець відповідає біля дошки.

Полюції — мимовільне сім’явиділення (еякуляція), не пов’язане зі статевим актом. Вони діють як клапан для попередження застою сім’яної рідини в організмі. Полюції бувають денними і нічними.

Нічні полюції — нормальне явище для статевозрілого юнака. Вони відбуваються 1 — 2 рази на тиждень або рідше до початку регулярного статевого життя. Також трапляються і в дорослих чоловіків у період утримування або якщо їхня сексуальна активність не відповідає потребам.

Денні полюції бувають адекватними і неадекватними. Неадекватні полюції можуть виникати під впливом несексуальних подразників — від хвилювання, страху або, навпаки, від радості чи сміху. Це може трапитись у транспорті, під час занять спортом. Часті неадекватні полюції — привід для негайного візиту до лікаря.

Інтимна гігієна.

У підлітковому віці потрібно більше уваги приділяти питанням чистоти і гігієни. Треба щодня обмивати зовнішні статеві органи, стежити за чистотою шкіри обличчя і тіла загалом, частіше приймати душ і користуватися дезодорантом, бажано щодня міняти нижню білизну, шкарпетки або панчохи і колготки.

Дівчатам про гігієну

підмивайтеся тільки теплою водою, в напрямку від лобка до анального отвору й обов'язково чистими руками. У критичні дні не приймайте ванну, намагайтеся не купатися в басейні і тим більше у відкритому водоймищі, навіть якщо ви користуєтеся тампоном;
не використовуйте для інтимної гігієни губки, оскільки вони можуть пошкодити ніжну слизову оболонку, що загрожує занесенням різних інфекцій;
під час гігієнічних процедур не варто проводити спринцювання (промивання піхви). Через це вимивається природне мастило, що може спровокувати сухість і подразнення тканин піхви;
користуйтеся окремим м'яким рушником для інтимної гігієни. Він завжди має бути чистим.

У період місячних:

омивайте зовнішні статеві органи кілька разів на день, при цьому змінюючи прокладку;
коли прокладка для менструації заповниться на третину, її потрібно замінити на нову. Прокладки також рекомендується міняти після кожного випорожнення кишківника, а в середньому за добу – не рідше чотирьох-п'яти разів;
тампони потрібно міняти не рідше, ніж один раз на 2-4 години. Однак надто часта зміна тампона може призвести до подразнення і сухості у піхві;
не залишайте тампон усередині тіла на ніч —у нічний час краще користуватися прокладками;
якщо дівчина не мала статевих контактів, користуватися тампонами їй не бажано. Якщо отвір дівочої пліви (через яку і виходить менструальна кров) занадто вузький, то користуватися тампоном може бути незручно, є невелика ймовірність пошкодити пліву.

Юнакам про гігієну

стежте за тим, щоб залишки сечі не потрапляли на нижню білизну. Для цього можна використовувати м'який туалетний папір, вологі серветки для інтимної гігієни;
щодня приймайте душ, мийте пахову ділянку. При цьому потрібно оголювати головку статевого члена й ретельно змивати залишки сечі і сперми (виділень), які накопичуються у складках крайньої плоті. Це допоможе уникнути неприємного запаху і зменшить ризик появи у чоловіка запалення статевих органів. Після водних процедур треба насухо витерти статевий орган м'яким рушником або серветкою. Рушник має бути особистим, і його потрібно використовувати тільки для інтимної зони;
чоловіча білизна має бути легкою і зробленою з повітропрохідної бавовняної тканини. Використання трусів з синтетики, а також моделей, які щільно прилягають до тіла, перешкоджатиме нормальній циркуляції повітря в паховій ділянці і як наслідок – підвищення температури, що особливо небезпечно для яєчок.

Список використаних джерел:

Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / под ред. А.М. Куликова.–СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017.
Для тебе. Дівчатам від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.–К.: Алатон, 2003.
Для тебе. Хлопцям від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.

Додаткові Матеріали

Чому в жінок відбуваються менструації?

Спільною ознакою деяких ссавців нашої планети є наявність менструального циклу. Люди входять до невеликої групи тварин, які мають менструацію. Так в чому ж сенс цього рідкісного процесу?

3.11 Репродуктивне і сексуальне здоров'я

Зміст

Репродуктивні і сексуальні права людини

Небезпека ранніх статевих сосунків

Вагітність, пологи і наслідки аборту в підлітковому віці

Загальні відомості про методи контрацепції

Планування сім'ї і профілактика вроджених вад

Репродуктивні і сексуальні права людини

Репродуктивні і сексуальні права належать до базових прав людини. Вони означають право людини ухвалювати без дискримінації, погроз і насильства самостійні рішення про своє репродуктивне здоров'я. Репродуктивні і сексуальні права людини включають, зокрема, право на:

найвищий досяжний рівень сексуального здоров'я, включаючи доступ до послуг з охорони сексуального і репродуктивного здоров'я;
пошук, отримання і передачу інформації, що стосується сексуальності;
сексуальну освіту;
повагу фізичної недоторканності;
свободу у виборі партнера;
самостійне ухвалення рішення бути сексуально активним чи навпаки;
вступ у статевий зв'язок за взаємною згодою;
вступ до шлюбу за взаємною згодою;
самостійне ухвалення рішення мати дітей чи ні;
вільний вибір часу народження дітей;
безпечне і приємне статеве життя.

До повноліття підлітки не можуть скористатися всіма репродуктивними і сексуальними правами повною мірою. Міжнародна федерація планованого батьківства визначила ті права, якими може користуватися молодь, а саме:

право на інформацію про сексуальні стосунки, контрацепцію, інфекції, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ-інфекцію, а також на інформацію про те, що становить собою насильство на сексуальній основі і як йому протидіяти;
право на захист від небажаної вагітності, інфекцій, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ-інфекцію, від сексуального насильства і примусу до сексуальних стосунків;
право на доступні і якісні медичні послуги, які гарантують конфіденційність і повагу;
право брати участь у заходах, пов'язаних із репродуктивними правами молоді, а також брати участь у формуванні політики щодо сексуальної освіти;
право на вільне ухвалення власних рішень, свободу самовираження, забезпечення власної безпеки, ухвалення рішення вступати чи не вступати у шлюб (після досягнення шлюбного віку).

Небезпека ранніх статевих сосунків

У віці 15–16 років завершується період статевого дозрівання, і молоді люди починають відчувати увагу до себе протилежної статі. У цей час формується й особливе відчуття — статевий потяг (лібідо), внаслідок чого деякі підлітки починають статеве життя.

Раннє статеве життя загрожує інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Серед них — гонорея, трихомоноз, сифіліс, хламідіоз, генітальний герпес, вірус папіломи людини, а також гепатити В і С та ВІЛ. Існує близько 40 видів ІПСШ. Деякі з них (гонорея, хламідіоз) за вчасного виявлення піддаються лікуванню, однак буває, що захворювання протікає безсимптомно і негативно позначається на репродуктивному здоров’ї. Інші види ІПСШ можуть залишатися в організмі на все життя (генітальний герпес, вірус папіломи людини, гепатити В і С). Особливо небезпечною є ВІЛ-інфекція, адже її безсимптомний період іноді триває понад десять років.

Вагітність, пологи і наслідки аборту в підлітковому віці

Вагітність — це фізіологічний процес розвитку в жіночому організмі заплідненої яйцеклітини. Починається із зачаття і закінчується народженням, триває приблизно 40 тижнів. Після зачаття у жінки припиняються менструації. Для визначення вагітності у домашніх умовах використовують спеціальні тести. Як вони працюють, можна побачити тут.

Зважуючись на статеві стосунки, дівчата-підлітки ризикують завагітніти, хоча ще не готові до цього ні фізично, ні морально, ні матеріально. Оптимальний вік для народження дитини — 20–35 років. Коли вагітність настає раніше чи пізніше, ризик різноманітних ускладнень зростає у кілька разів.

Вагітність до 18 років, коли репродуктивна система дівчини ще не повністю сформувалася, створює великий ризик її здоров'ю і здоров'ю дитини.
За даними ВООЗ, вагітність, її переривання і пологи в підлітковому віці є одними з основних причин материнської і дитячої смертності у світі.

Частота ускладнень після абортів і материнська смертність у підлітків вища, ніж у жінок старших за 20 років. Імовірність мертвонародження і смертності новонароджених у матерів підліткового віку в 1,5 раза вища, ніж у жінок 20-29 років. Діти, народжені матерями підліткового віку, з більшою ймовірністю мають низьку масу тіла при народженні.

Аборт (штучне переривання вагітності) загрожує жіночому здоров'ю, особливо коли проводять методом хірургічної операції. Сучасні методи дозволяють переривати вагітність за допомогою лікарських препаратів (медикаментозний аборт), однак і тут можливі ускладнення.

Короткострокові та віддалені наслідки аборту включають:

ушкодження внутрішніх статевих органів (матки, шийки матки);
занесення інфекції і наступні запальні захворювання статевих органів;
кровотечі і порушення менструацій;
гормональні порушення;
підвищена загроза викиднів і позаматкових вагітностей;
більш висока ймовірність неправильного розвитку дитини в утробі матері і захворювань у новонароджених;
підвищений ризик утворення пухлин матки, її шийки і грудей;
безпліддя.

Загальні відомості про методи контрацепції

Кожна дівчина і хлопець незалежно від того, коли вони планують розпочати сексуальне життя, повинні бути обізнаними з сучасними методами регулювання зачаття. Найпоширеніші серед них такі:

бар’єрні — чоловічі і жіночі презервативи, які перешкоджають потраплянню сперми в матку;
хімічні (сперміциди) — свічки, гелі, мазі, губки, що вбивають сперматозоїди;
гормональні — таблетки, які містять комбінацію гормонів і тимчасово припиняють овуляцію;
внутрішньоматкові — введення в матку спеціальної спіралі чи петлі, яка запобігає імплантації заплідненої яйцеклітини;
довгострокова гормональна контрацепція — введення в організм препаратів, які запобігають вагітності на термін від трьох місяців до п’яти років;
посткоїтальна контрацепція — засоби, які використовують у перші 3 — 5 днів після статевого акту (найчастіше їх застосовують у випадках зґвалтування);
природні методи запобігання вагітності — утримання від фізичної близькості в певні дні менструального циклу;
перерваний статевий акт — коли сім’явиділення відбувається поза статевими органами партнерки.

Останній через низьку ефективність (усього 40 — 50 %) офіційно навіть не визнаний методом контрацепції. Та й природні методи запобігання вагітності часто підводять. У таблиці наведено порівняльні характеристики переваг і недоліків різних методів контрацепції.

Контрацептив	Надійність	Застосування	Спосіб дії
Чоловічий презерватив (кондом)	88%. Зростає при спільному застосуванні кондомів і сперміцидів	Одягається на статевий член у стані ерекції	Не пропускає сперму у статеві органи жінки
Гормональні контрацептиви	99%	Використовувати відповідно до інструкції	Містять гормони, які перешкоджають овуляції і потраплянню сперми в матку
ВМС (спіраль)	97,5%	Вводиться в матку і вилучається лікарем	Перешкоджає імплантації заплідненої яйцеклітини в матці
Сперміциди	75%. Зростає при застосуванні разом з кондомом або діафрагмою	Свічки, гелі, мазі вводяться у вагіну перед статевим актом	Містять речовини, які вбивають сперматозоїди
Підшкірний імплантант	99,5%	Шість капсул вводять під шкіру на плече. Виконують у лікарні	Упродовж 5 років виділяється гормон, що перешкоджає овуляції і потраплянню сперми в матку
Жіночий презерватив (діафрагма)	82%	Укритий сперміцидом гумовий ковпачок одягають на шийку матки за кілька годин до статевого акту. Після нього не рекомендується знімати ще протягом шести годин	Перешкоджає потраплянню сперми в матку
Посткоїтальна (аварійна) контрацепція	99%	Пігулки, ін'єкції, ВМС. Застосовуються у перші години (дні) після незахищеного статевого акту	Перешкоджають імплантації заплідненої яйцеклітини в матці

Контрацептив	Переваги	Недоліки
Чоловічий презерватив (кондом)	Захищає від вагітності і більшості ІПСШ. Надійний, доступний, недорогий, можна завжди носити з собою	Може порватися чи сповзти внаслідок неправильного використання
Гормональні контрацептиви	Дуже надійні, доступні. Зменшують чи припиняють менструальні болі, знижують ризик захворювань статевих органів — яйників і матки	Не захищають від ІПСШ. Іноді спричиняють зменшення сексуального потягу, зміни настрою. Обов'язкова консультація лікаря! Мають протипоказання
ВМС (спіраль)	Безпечна, надійна, непомітна. Встановлюється на термін до 5 років. Можна встановлювати і жінкам, які ще не народжували	Не захищає від ІПСШ. Утруднює лікування запальних процесів. Встановлюється здоровим жінкам. Приблизно у 20 % жінок менструації тривають довше, дехто відчуває біль
Сперміциди	Продаються без рецепта. Забезпечують додаткове змащення. Ефективні проти багатьох ІПСШ	Як протизаплідний засіб ненадійні. Не захищають від деяких ІПСШ. Можуть викликати свербіння і сухість, збільшується ризик запалення сечового міхура
Підшкірний імплантант	Дуже надійний засіб для жінок, які впевнені, що не хочуть вагітніти впродовж найближчих 5 років	У деяких жінок можливе виникнення головного болю, зайвої ваги, зниження статевого потягу. Не захищає від ІПСШ
Жіночий презерватив (діафрагма)	Певною мірою захищає від ІПСШ. Дає можливість займатися сексом під час менструації	Незручний при випадкових сексуальних контактах
Посткоїтальна (аварійна) контрацепція	Дають змогу уникнути небажаної вагітності у разі згвалтування чи за інших критичних обставин	Доволі токсичні, мають багато побічних ефектів. Не призначені для регулярного використання. Не захищають від ІПСШ. Застосовуються під наглядом лікаря

Планування сім'ї і профілактика вроджених вад

Планування сім'ї дозволяє:

мати тільки бажану кількість дітей;
регулювати інтервали між вагітностями;
контролювати вибір часу народження дитини залежно від віку батьків;
зберегти здоров'я матерів і дітей.

На допомогу майбутнім батькам Всесвітня організація охорони здоров’я розробила декалог (десять правил) для профілактики вроджених вад.

Підготовку до майбутньої вагітності подружжю найкраще починати за три місяці до зачаття. Це значно знизить ризик вроджених вад. Плануючи народження дитини, батькам варто переглянути свій спосіб життя, перевірити стан здоров’я і вжити потрібних профілактичних заходів.

Перегляд способу життя

Передусім треба перевірити масу свого тіла. Недостатня вага може спричинити дефіцит поживних речовин в організмі матері й дитини, надлишкова — ускладнення перебігу вагітності на пізніх термінах, підвищення артеріального тиску, додаткове навантаження на суглоби й посилення таких симптомів, як болі у спині й задишка. Зростає й ризик виникнення так званого діабету вагітних. Обмежувати харчування під час вагітності не рекомендують, тому бажано нормалізувати масу тіла до початку вагітності.

Потрібно відмовитись і від малорухливого способу життя. Прогулянки на свіжому повітрі, гімнастика для вагітних, плавання допоможуть жінці легше перенести вагітність, підготуватися до пологів і зберегти поставу.

Дуже важливо обом батькам позбутися шкідливих звичок. Рішення батька кинути палити і відмовитися від алкоголю — найкращий подарунок дружині і майбутній дитині.

Треба врегулювати режим праці та відпочинку, максимально знизити стресові навантаження обох батьків, визначити, чи не впливають на них шкідливі чинники на робочому місці (хімічні речовини, гази, випромінювання від рентгенологічного обладнання). Вагітним не рекомендують працювати в місцях великого скупчення людей, фізично і психологічно перенапружуватися, переохолоджуватись і перегріватися. Сучасні дослідження не виявили негативного впливу випромінювання дисплеїв на плід, але краще обмежити час перебування за комп’ютером.

Перевірка стану здоров’я

Консультація терапевта або сімейного лікаря потрібна для з’ясування, чи були в минулому проблеми з виношуванням дитини, генетичні патології, захворювання, що передаються статевим шляхом, хронічні захворювання, такі як бронхіальна астма, підвищений тиск.

У багатьох жінок із хронічними захворюваннями вагітність проходить нормально, але для зменшення ризику можливих ускладнень це питання варто також обговорити з лікарем.

Якщо близькі родичі мали спадкові захворювання, потрібно пройти тестування на наявність генів цих захворювань. Для цього достатньо обстежити когось одного з подружжя. За наявності у нього такого гена обстежують і другого з подружжя. Якщо носієм гена спадкового захворювання є лише один із подружжя, то це не загрожує дитині.

Доцільно заздалегідь відвідати стоматолога для уникнення рентгенологічного дослідження під час вагітності.

Варто також пройти рекомендоване лікарем лабораторне обстеження: визначити групу крові та резус-фактор, наявність імунітету до вірусу краснухи і токсоплазмозу.

Профілактичні заходи

Тим, у кого нема імунітету до вірусу краснухи, потрібно зробити щеплення. Однак після вакцинації варто утримуватися від зачаття впродовж трьох місяців. Краснуха — інфекція, що передається повітряно-крапельним шляхом. Її збудник може призвести до тяжких вад розвитку плода (глухота, сліпота, вади серця, нервової системи, скелета), особливо якщо жінка перенесла краснуху на ранніх строках вагітності.

Токсоплазма — паразит, який може міститися в недостатньо термічно обробленому м’ясі, котячих екскрементах і зараженій землі. У здорової дорослої людини токсоплазмоз, спричинений токсоплазмою, виявляється як грипоподібний синдром. Однак під час вагітності він може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода, викидня або народження дитини з вадами розвитку. Якщо немає імунітету до токсоплазмозу, не варто прибирати котячий туалет, треба ретельно мити руки після кожного контакту з котом, а на присадибній ділянці працювати в рукавичках.

До рекомендованих профілактичних заходів належить і приймання жінкою фолієвої кислоти та вживання обома партнерами вітамінно-мінеральних комплексів за три місяці до планованого зачаття.

Клінічні дослідження довели, що вживання фолієвої кислоти у підвищених дозах протягом 12 тижнів до і після зачаття знижує ризик народження дитини із вродженими вадами розвитку. Фолієва кислота належить до вітамінів групи В і міститься у злаках, цитрусових, бобових, зелених овочах, зелені, молочних продуктах.

Список використаних джерел:

Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / под ред. А.М. Куликова.–СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.–К.: Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2017.
Для тебе. Дівчатам від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.
Для тебе. Хлопцям від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.

Додаткові Матеріали

Як працюють тести на вагітніть?

Тести на вагітність, що продаються у кожній аптеці, видають результати, що здатні назавжди змінити життя, з доволі високим рівнем точності. Але як саме вони працюють? Тьєн Нґуєн пояснює, що кожен тест - це науково точний, багатоетапний експеримент, хід якого ви зможете побачити у цьому відео.

3.12 Інфекції, що передаються статевим шляхом

Зміст

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)

Захворювання на ВІЛ-інфекцію

Права людей, які живуть з ВІЛ

Стигматизація і дискримінація людей, які живуть з ВІЛ

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)

Збудники й ознаки ІПСШ. Одним із можливих наслідків ризикованої статевої поведінки є інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Деякі з них передаються і в інший спосіб (наприклад, через кров), але у статистичному плані основний шлях інфікування — статевий. Ці інфекції найпоширеніші серед сексуально активної молоді і призводять до небезпечних ускладнень:

ІПСШ збільшують ризик інфікування ВІЛ у десятки разів.
ІПСШ можуть мати серйозні наслідки для репродуктивного здоров’я чоловіків і жінок (наприклад, проблемна вагітність, безпліддя, рак шийки матки).
ІПСШ також можуть спричинити ураження серця, головного мозку і навіть смерть.
Деякі з них особливо небезпечні для немовлят, народжених інфікованими матерями.

Збудниками більшості ІПСШ є бактерії і віруси.

Бактеріальні ІПСШ створюють серйозні проблеми для інфікованих людей і для новонароджених. Найпоширеніші бактеріальні ІПСШ — гонорея, хламідіоз і сифіліс.

Вірусні ІПСШ — найнебезпечніші, оскільки не існує ліків, здатних знищити вірус в організмі. Трапляється, що вірус знищує імунна система (як, наприклад, у разі захворювання на грип). Однак часто він залишається в організмі на все життя. Найпоширенішими збудниками ІПСШ є вірус генітального герпесу, вірус папіломи людини (ВПЛ), вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

ІПСШ різняться ознаками, формами перебігу, можливими наслідками і методами лікування. Одні з них невиліковні, нерідко спричиняють важкі патології і навіть смерть. Від інших можна вилікуватись. Однак у багатьох випадках ліки знищують збудника інфекції, але не можуть подолати наслідків ураження. Тому за перших ознак ІПСШ потрібно негайно звернутися до лікаря. Доцільним є одночасне лікування обох партнерів, інакше можливе подальше інфікування одне одного.

Загальні ознаки ІПСШ:

висипки, виразки, пухирці, бородавки навколо статевих органів;
свербіння і печія статевих органів;
часте сечовипускання, що іноді супроводжується болем і печією;
болі внизу живота (у жінок);
незвичні виділення зі статевих органів;
неприємний запах виділень;
підвищення температури тіла;
набрякання лімфовузлів.

Збудники і симптоми ІПСШ

Захворювання	Збудники	Симптоми
Бактеріальні ІПСШ
Гонорея	Гонококові бактерії. Уражують слизові оболонки.	Біль при сечовипусканні, гнійні виділення зі статевих органів. У чоловіків симптоми часто більш виражені. У половини жінок виразних симптомів не простежується.
Хламідіоз (у чоловіків має назву «негонококовий уретрит»)	Хламідії. Уражують слизові оболонки. Третина осіб, уражених гонококом, хворі також і на хламідіоз.	Після інфікування людина відчуває дискомфорт при сечовипусканні, а через 2—3 дні з’являються водянисті виділення зі статевих органів. У жінок цих симптомів часто нема.
Сифіліс	Бліда спірохета. При контакті зі шкірою чи слизовою оболонкою збудник «просвердлює» поверхню й проникає в організм. Інфекція може передаватися при будь-яких контактах, навіть через поцілунок або спільний рушник.	Первинний сифіліс — відкрита виразка (шанкр). Може з’явитися на губах, у роті, навколо статевих органів. Вторинний сифіліс — підвищена температура тіла, висипка на шкірі, біль у м’язах, великі генітальні бородавки.
Вірусні ІПСШ
Генітальний герпес	Вірус герпесу простого. Існує два його види. Один спричиняє лихоманку на губах, другий — ІПСШ: висипання і виразки на статевих органах людини. Обидва типи вірусу передаються при безпосередньому контакті.	Біль, свербіння, виділення зі статевих органів. Навколо них з’являються пухирці, які через 10—12 днів вкриваються кіркою і зникають. Повторні висипки тривають до п’яти днів. У половини інфікованих їх нема, але вірус залишається в організмі.
Генітальні бородавки	Вірус папіломи людини (ВПЛ) — збудник захворювання на генітальні бородавки. Поширене серед сексуально активної молоді.	Бородавки різної форми навколо статевих органів. Інкубаційний період (час, що минає з моменту інфікування до появи симптомів захворювання) — від двох місяців до кількох років.
ВІЛ-інфекція	Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).	ВІЛ-інфекція може перебігати безсимптомно аж до початку стадії СНІДу. На цій стадії з’являються симптоми різних захворювань, що виникають на тлі імунодефіциту.

Наслідки і профілактика ІПСШ

Захворювання	Наслідки	Профілактика
Бактеріальні ІПСШ
Гонорея	У жінок гонорея може спричинити запалення органів малого таза, яке в 17 % є причиною безпліддя, у 10 % — позаматкової вагітності.	Утримання від статевих стосунків. Взаємна подружня вірність,а також сексуальних партнерів. Використання презервативів.
Хламідіоз (у чоловіків має назву «негонококовий уретрит»)	Як і при гонореї, у жінок може спостерігатися запалення органів малого таза. Якщо інфікована жінка народжує дитину, існує ризик розвитку в немовляти пневмонії або запалення очей.	Те саме, а також для захисту новонародженого — повідомити лікарів.
Сифіліс	За тиждень чи два шанкр може сам собою загоїтися, і хворий думає, що він здоровий. Однак у наступні 2—3 місяці розвивається вторинний сифіліс. Ця стадія також минає, але інфекція продовжує руйнувати організм. Через деякий час настає третя стадія хвороби, яка вражає життєво важливі органи й може спричинити смерть.	Те саме з дотриманням правил особистої гігієни у побуті.
Вірусні ІПСШ
Генітальний герпес	Загальновизнано, що генітальний герпес особливо небезпечний для новонароджених, які були в контакті з вірусом під час пологів. У них можливі запалення очей, шкіри, центральної нервової системи, а в окремих випадках настає смерть.	Утримання від статевих стосунків. Взаємна подружня вірність, а також сексуальних партнерів. Використання презервативів. Для захисту малюка — повідомити лікарів. Зазвичай матерям з активною формою герпесної інфекції призначають кесарів розтин
Генітальні бородавки	Це захворювання особливо небезпечне для жінок. Вважають, що ВПЛ (вірус папіломи людини) спричиняє рак шийки матки, адже у крові 90 % жінок з таким діагнозом виявлено ВПЛ.	Те саме. Рання діагностика і лікування бородавок допомагають запобігти утворенню злоякісних пухлин. За перших ознак захворювання треба негайно звернутися до лікаря. На жаль, у 80 % випадків бородавки з’являються знову, тому регулярний медичний огляд для інфікованих жінок має особливе значення.
ВІЛ-інфекція	ВІЛ-інфекція — невиліковне захворювання. Існують препарати, що стримують розмноження вірусу і зменшують вірогідність його передачі від матері до дитини. Без цих препаратів ВІЛ-інфекція є смертельним захворюванням.	Утримання від статевих стосунків. Взаємна подружня вірність, а також сексуальних партнерів. Використання презервативів. Уникання контактів із кров’ю інших людей. Для захисту дитини потрібне спеціальне лікування і штучне вигодовування.

При всіх ІПСШ важливо звернутися до лікаря в перші дні після появи симптомів захворювання. Вчасно призначене лікування сприяє одужанню. Якщо цей час упущений або займаються самолікуванням, захворювання переходить у хронічну стадію. Дуже важливе одночасне лікування обох партнерів, щоб уникнути повторного зараження.

Захворювання на ВІЛ-інфекцію

ВІЛ - це збудник захворювання ВІЛ-інфекції; вірус імунодефіциту людини, який викликає хронічне, довготривале інфекційне захворювання, яке називається ВІЛ-інфекцією. ВІЛ вражає тільки людський організм.

Вірус - мікроорганізм, який можна побачити тільки під електронним мікроскопом.
Імунодефіциту - нездатність імунної системи захистити організм від інфекцій і злоякісних пухлин.
Людини - організм, в якому розмножується вірус.

СНІД - остання стадія захворювання на ВІЛ-інфекцію:

Синдром - тому що у людини виникає безліч різних симптомів і захворювань.
Набутого - тому що він не передається у спадок.
Імунного - тому що вражається імунна система організму.
Дефіциту - тому що імунна система ослаблена і не здатна захищати організм.

ВІЛ — підступна і небезпечна інфекція. Водночас це дуже нестійкий вірус. Він може існувати лише в деяких рідинах організму. Щоразу, коли ці інфіковані рідини потрапляють у кров або на слизові оболонки іншої людини, є ризик інфікування. Шкіра зазвичай є надійним бар’єром для проникнення ВІЛ, але лише за умови її цілості, відсутності порізів, проколів, ранок, виразок.

Шляхи інфікування ВІЛ:

Статевий — під час незахищених статевих контактів.

Через кров:

при ін’єкційному введенні ліків чи наркотиків спільною голкою і шприцом;
при переливанні інфікованої крові;
під час виконання медичних, косметичних чи гігієнічних маніпуляцій нестерильними інструментами, які колють або ріжуть.

Від інфікованої матері до дитини — під час вагітності, пологів, вигодовування грудним молоком.

Зараження ВІЛ-інфекцією відбувається при потраплянні в організм людини крові, сперми, вагінальних виділень або грудного молока від людини, яка живе з ВІЛ.

Інфекції, що передаються статевим шляхом, називають «воротами для ВІЛ-інфекції», адже для тих, хто має ІПСШ, ризик ВІЛ-інфікування у десятки разів більший. Це тому, що поблизу слизової оболонки концентруються уразливі для ВІЛ клітини імунної системи.

Як ВІЛ не передається. Багаторічний досвід епідемії свідчить, що вірус імунодефіциту людини НЕ передається через:

ВІЛ нестійкий у зовнішньому середовищі. Він гине у висохлих рідинах (крові, спермі або грудному молоці), не витримує нагрівання і обробки будь-яким дезінфекційним засобом, у тому числі спиртом, перекисом водню, йодом.

Знаючи шляхи зараження та умови інфікування ВІЛ, можна навчитися оцінювати рівень ризику інфікування у щоденних ситуаціях.

Ризику нема — коли нема контакту з інфікованими рідинами або коли їх концентрація дуже низька (як при потраплянні інфікованої крові у басейн).
Ризик низький (або теоретичний) — за незначного контакту з інфікованою кров’ю чи іншими рідинами організму, які містять ВІЛ.
Ризик високий — за значного контакту з інфікованою кров’ю чи іншими рідинами організму, які містять ВІЛ.

Інфікування ВІЛ можна попередити, якщо:

використовувати презерватив при кожному статевому контакті;
утриматися від статевого контакту, коли нема змоги використовувати презерватив;
мати одного вірного неінфікованого партнера і зберігати йому вірність;
не вживати ін'єкційних наркотиків;
не користуватися чужою бритвою, зубною щіткою, манікюрним приладдям;ё
використовувати тільки стерильні голки, шприци та інші предмети, які колють або ріжуть.

Тестування на ВІЛ. За зовнішнім виглядом неможливо визначити, інфікована людина ВІЛ чи ні. Дізнатися свій ВІЛ-статус можна тільки пройшовши тестування на ВІЛ. Найпоширеніший метод тестування – імуноферментний аналіз (ІФА) виявляє наявність у крові антитіл до ВІЛ, які утворюються впродовж 1-3 місяців після інфікування. Тому обстежитися таким методом можна через кілька місяців після передбачуваного зараження. Проте зараз методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) можна визначити наявність вірусу в крові набагато раніше. На аналіз забирають невелику кількість крові з вени. Аналіз зазвичай буває готовий через кілька днів. Крім того, існують методи швидкого обстеження на ВІЛ, так звані експрес-тести, результати яких бувають готові через 20-30 хвилин. У цих тестах використовують зразки крові або слини чи сечі.

Обстеження на ВІЛ можна пройти у Центрах СНІДу, у спеціальних лабораторіях, поліклінках за місцем проживання. За бажанням на ВІЛ можна обстежитися анонімно.

До і після тестування на ВІЛ проводиться консультування, під час якого людині пояснюють, які можуть бути отримані результати, що вони означають і що робити, якщо у неї буде діагностовано ВІЛ-інфекцію. Результати тестування повідомляють тільки особисто.

Як ВІЛ вражає організм. Потрапивши в організм людини, ВІЛ може уразити тільки клітини, які мають на поверхні своїх оболонок специфічну білкову молекулу CD4 (сі ді чотири). Така молекула є на оболонці Т-лімфоцитів — клітин крові, що відповідають за мобілізацію імунної відповіді організму (для боротьби із захворюваннями) на входження в нього збудників різних інфекцій. Т-лімфоцити також називають CD4-лімфоцитами, або клітинами CD4. Проникаючи в ці клітини, вірус використовує їх для власного розмноження. Нові віруси виходять із клітин, руйнуючи їх, і проникають в інші клітини. Процес повторюється: все більше клітин CD4 гине і все більше вірусів накопичується в організмі людини. Організм дорослої людини, інфікованої ВІЛ, здатний упродовж кількох років успішно чинити опір вірусу та іншим хвороботворним мікробам. Однак поступово ВІЛ руйнує так багато клітин CD4, що організм не в змозі їх відновити, і його імунітет слабшає.

Перебіг захворювання на ВІЛ-інфекцію. Захворювання на ВІЛ-інфекцію охоплює три стадії: «період вікна», безсимптомний період і стадію СНІДу.

СНІД. У людини, інфікованої ВІЛ, тривалий час може не виявлятися жодних симптомів захворювання. ВІЛ руйнує імунну систему людини поступово і з часом (у більшості людей через 5-10 років) викликає стан, який називається “синдромом набутого імунодефіциту” (СНІД).

СНІД по-різному виявляється у різних людей. В одних простежуються виражені симптоми інфекцій верхніх дихальних шляхів, хвороб шлунково-кишкового тракту, в інших з'являються онкологічні захворювання та шкірні інфекції. Часто на тлі СНІДу люди починають хворіти на туберкульоз.

ВІЛ і народження дітей. Якщо не виконувати профілактичних заходів, ВІЛ передається від матері до дитини під час вагітності, пологів і при грудному вигодовуванні приблизно в 30-35 випадках зі 100. При своєчасно розпочатих і правильно проведених профілактичних заходах ризик інфікування немовляти можна звести до 1-2 %. Щоб вірус не передався дитині, вагітній жінці призначають спеціальні ліки, такі самі ліки дають новонародженому, а грудне молоко замінюють молочними сумішами. Повна відмова від грудного вигодовування з моменту народження дитини дає змогу унеможливити передачу ВІЛ через грудне молоко.

Лікування. Для підтримання нормального функціонування імунної системи людям з ВІЛ призначають спеціальні ліки — антиретровірусні препарати (АРТ – антиретровірусна терапія), які пригнічують розмноження вірусу в організмі. Своєчасний початок застосування АРТ дає змогу відновити імунітет й істотно уповільнити розвиток ВІЛ-інфекції і таким чином продовжити повноцінне життя людини на довгі роки.

Права людей, які живуть з ВІЛ

Права ВІЛ-інфікованих забезпечує Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (2011 р.). Зокрема:

Стаття 4. Держава гарантує забезпечення:

1) пріоритетності в профілактиці поширення ВІЛ-інфекції інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням щодо принципів здорового та морального способу життя, духовних цінностей і відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків;

2) пропаганди здорового способу життя;

4) доступності та належної якості тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції, у тому числі анонімного, з наданням попередньої та подальшої консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки тестування для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;

5) регулярного інформування населення, у тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, важливість здорового та морального способу життя для запобігання зараженню ВІЛ-інфекцією, заходи та засоби профілактики захворювання на ВІЛ-інфекцію, а також про можливості діагностики та лікування;

6) включення питань щодо профілактики ВІЛ-інфекції, здорового та морального способу життя, духовних цінностей, відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, традиційних сімейних цінностей, лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, а також щодо неприпустимості дискримінації таких людей та необхідності формування толерантного ставлення до них до відповідних навчальних програм для середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

9) інформаційно-роз’яснювальної та реабілітаційної роботи, у тому числі із залученням представників громадських, благодійних та релігійних організацій, серед осіб, які вживають наркотичні засоби та психотропні речовини ін’єкційним способом, з метою протидії поширенню ВІЛ-інфекції;

11) вільного доступу до послуг з профілактики передачі ВІЛ-інфекції від ВІЛ-інфікованих вагітних жінок їхнім новонародженим дітям;

13) реалізації послідовної політики, спрямованої на формування толерантного ставлення до людей, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з ВІЛ;

15) соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних, соціальних та інших працівників, зайнятих у сфері запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, необхідної медичної допомоги та соціальних послуг;

Стаття 14. Рівність перед законом та заборона дискримінації людей, які живуть з ВІЛ, та осіб, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ.

1. Люди, які живуть з ВІЛ, та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.

2. Держава гарантує надання всім людям, які живуть з ВІЛ, та особам, які належать до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, рівних з іншими громадянами можливостей для реалізації їхніх прав, зокрема в частині можливості адміністративного та судового захисту своїх прав.

3. Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ-інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія або бездіяльність, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ, або дає підстави віднести особу до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ.

Стаття 24. Порушення законодавства у сфері запобігання поширенню ВІЛ-інфекції тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.

Стигматизація і дискримінація людей, які живуть з ВІЛ

Стигма (тавро) — уявлення, що існує в суспільстві, згідно з яким певні якості людей або їхня поведінка є ганебними й аморальними. Про СНІД склалося уявлення, що це хвороба тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, працівників секс-бізнесу і гомосексуалів. Тому коли дізнаються, що хтось є ВІЛ-позитивним, до нього можуть ставитися з підозрою.

Однак це не лише хибна позиція, а й небезпечна. Адже частину людей, особливо на початку епідемії, було заражено під час переливання інфікованої крові або через нестерильні медичні інструменти. Діти інфікуються здебільшого ще до свого народження. Багато людей заразилися, перебуваючи у шлюбі і зберігаючи подружню вірність.

Найбільша небезпека стигми в тому, що людина може подумати: «Я не вживаю наркотиків і не працюю у секс-бізнесі. Мене це не стосується, мені нічого не треба знати про ВІЛ і СНІД». Але це не так! Найбільше ризикують люди, не обізнані зі шляхами передачі ВІЛ і методами захисту від нього або ті, які не хочуть застосовувати ці знання на практиці.

Стигма у дії — це вже дискримінація (порушення або позбавлення людини будь-яких її прав через колір шкіри, стать чи стан здоров’я). Дискримінація ВІЛ-позитивних людей має різні форми і прояви: від вимог ізолювати їх від суспільства до звільнень із роботи, неприйняття до школи, погроз і образ на їхню адресу.

Дехто вважає, що людей із ВІЛ треба ізолювати, як, наприклад, хворих на дизентерію. Проте, як уже зазначалося, ВІЛ — це інфекція, шляхи передачі обмежені, і тому в ізоляції хворих нема потреби. Ізоляція такої кількості людей була б жорстокою, а головне — безглуздою, оскільки не дала б жодних позитивних результатів. Якщо люди перенесуть відповідальність за свою безпеку на державу, а самі не захищатимуться (наприклад, під час статевих контактів), вони дуже ризикуватимуть. ВІЛ не має специфічних симптомів, наприклад таких, як висипка або інші зовнішні ознаки. Людина може багато років жити з ВІЛ, на вигляд бути цілком здоровою та, нічого не знаючи про це, інфікувати інших.

Причини стигми і дискримінації:

недостатня обізнаність;
міфи про шляхи передачі ВІЛ;
обмежений доступ до лікування;
безвідповідальні повідомлення у ЗМІ;
поширеність соціальних страхів;
табу, пов’язані з сексуальністю, хворобами, смертю.

Наслідки стигми і дискримінації:

негативний вплив на здоров’я ВІЛ-позитивних людей (низька самооцінка, депресія, відчай, зниження функції імунної системи);
ігнорування людиною свого реального або потенційного ВІЛ-статусу;
порушення прав і свобод людини у сфері охорони здоров’я, праці, освіти;
послаблення зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

Стигма і дискримінація сприяють поширенню епідемії. Ці ганебні явища вбивають ВІЛ-позитивних людей у прямому значенні цього слова. Адже їхнє здоров’я залежить від стану імунної системи, а зневажливі висловлювання не лише принижують гідність людини, а й ослаблюють уражений вірусом імунітет. Це науково доведений факт.

Список використаних джерел:

Що потрібно знати про репродуктивне здоров'я?—Режим доступу: http://reprohealth.info/ http://reprohealth.info/for/teenagers/growing/features
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017.
Для тебе. Дівчатам від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.
Для тебе. Хлопцям від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.

Модуль 4. Методика викладання профілактичних програм

4.1 Поняття і роль життєвих навичок

Зміст

Поняття життєвих навичок

Склад і класифікація життєвих навичок

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

Життєві навички і здоров’я

Життєві навички і якість освіти

Життєві навички та розбудова миру

Традиційна система освіти сформувалася в епоху індустріалізації, коли великі промислові підприємства потребували працівників, які впродовж робочого дня виконували відносно прості дії біля конвеєра, а їх менеджери, банкіри та бухгалтери могли впродовж усього життя послуговуватися знаннями та навичками, які вони отримали у вищій школі.

У постіндустріальну епоху, коли на більшості виробництв ручну працю витіснили автоматика і роботи, а бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вносить неперервні зміни у всі сфери життя, освіта має готувати кадри до вимог постіндустріальної інформаційної ери. Замість накопичення певної кількості знань сучасний випускник повинен уміти самостійно здобувати інформацію, критично її осмислювати та креативно використовувати для аналізу та розв’язання проблем і виконання проектів.

Особливого значення набувають соціальні навички, зокрема ефективної комунікації, групової взаємодії, в тому числі й мережевої. В умовах постійних змін, які відбуваються у суспільстві, люди також потребують особливих навичок, які формують здорову самооцінку, підвищують їх стресостійкість, допомагають у досягненні цілей. Саме тому на межі століть з’явилося поняття «життєві навички», а також виникла педагогічна технологія, яка називається «Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок», скорочено – ООЖН. Ця технологія повною мірою реалізує компетентісний підхід до навчання, визначений концепцією Нової української школи як найбільш адекватний до вимог сучасного світу.

Поняття життєвих навичок

Життєві навички — дослівний переклад з англ. life skills. В англійській мові skills означає не лише навички (уміння, відпрацьовані до автоматизму), а й здатність до чогось або компетентність. Тому термін «життєва компетентність» був би точнішим, але в пострадянських країнах було утверджено термін «життєві навички», і тому ми надалі використовуватимемо його, розуміючи під життєвими навичками низку психологічних і соціальних компетентностей, які допомагають людині бути в гармонії зі своїм внутрішнім світом і будувати продуктивні взаємини із соціальним оточенням.


	За визначенням ВООЗ, життєві навички — це здатність до адаптації, позитивної поведінки та подолання труднощів щоденного життя.

Склад і класифікація життєвих навичок

Чітко визначеного переліку життєвих навичок не існує, їх налічують близько двадцяти. Серед них:

навички ухвалення рішень;
комунікативні навички;
навички вираження почуттів і керування ними;
навички критичного мислення;
навички усвідомлення негативних впливів і тиску з боку однолітків, а також навички протидії їм ( спроможність сказати «ні» наркотикам, алкоголю, тютюнопалінню, раннім сексуальним стосункам тощо);
навичка постановки цілей та ін.

Не існує і єдиної загальновизнаної класифікації життєвих навичок. Найчастіше життєві навички об’єднують у дві групи – внутрішньоперсональні (психологічні) та міжперсональні (комунікативні) навички. Внутрішньоперсональні навички поділяють на інтелектуальні (когнітивні) й емоційно-вольові.

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її здатністю адаптуватися до стресів. Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики і проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Аллан Фромм.

Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

позитивну самооцінку, яка тісно пов’язана зі здатністю керувати своїм життям;
послідовність і передбачуваність, що свідчить про сформованість характеру;
цілеспрямованість, яка ґрунтується на позитивному баченні майбутнього і потребі у самореалізації;
автономність (незалежність), яка забезпечується умінням ухвалювати відповідальні рішення;
відчуття єдності з іншими людьми, що приносить у життя стабільність і наповнює його сенсом.

Психологічно врівноважені люди краще усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх з повагою до інших. Замість негайно реагувати на ситуацію вони завжди намагаються ухвалити зважене рішення, керуючись моральними цінностями та відповідальністю. Не дивно, що здатність до самоконтролю сприяє кращим соціальним комунікаціям та зменшенню проявів депресії.

Нижче наведено структуру внутрішньоперсональних (інтелектуальних та емоційно-вольових) навичок.

Інтелектуальні навички

Самосвідомість і самооцінка:

здатність усвідомити свою унікальність;
позитивне ставлення до себе, інших людей і життєвих перспектив;
адекватна самооцінка: здатність реально оцінювати свої здібності і можливості, адекватно сприймати оцінки інших людей;
усвідомлення своїх прав, потреб, цінностей і пріоритетів;
визначення життєвої мети.

Аналіз проблем і ухвалення рішень:

уміння визначити суть проблеми і причини її виникнення;
здатність знайти різні варіанти розв’язання проблеми;
уміння передбачити результати різних варіантів для себе та інших людей;
уміння оцінити реалістичність кожного варіанта з урахуванням його особливостей і життєвих обставин;
здатність вибрати оптимальне рішення.

Навички групової роботи та адвокації:

уміння бути членом команди, працювати на результат;
уміння висловити повагу до внеску інших осіб;
сприймання різних стилів поведінки;
лідерські навички;
навички впливу і переконливості;
навички встановлення контактів і мотивування.

Емоційно-вольові навички

Навички самоконтролю:

уміння контролювати прояви гніву;
уміння долати тривогу;
уміння переживати невдачі.

Керування стресами:

уміння раціонально планувати час;
позитивне мислення;
уміння застосовувати методи релаксації;
уміння пережити горе, втрату, травму, насильство.

Мотивація до успіху і тренування волі:

віра в те, що ти — господар свого життя;
здатність зосереджуватися на досягненні мети;
розвиток цілеспрямованості і працьовитості.

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

Деякі діти видаються соціально адаптованими від народження, тоді як інші потерпають від різних випробувань соціуму; деякі дуже товариські й легко заводять собі друзів, інші за своєю природою сором’язливі; деякі вміють контролювати свої емоції, інші – швидко виходять з рівноваги; деякі є природженими лідерами, а інші – завжди намагаються підлаштовуватися.

Нема жодного сумніву, що діти з краще розвиненими соціальними навичками мають переваги в житті. Вони не тільки відчувають вигоди від позитивних взаємин, а й мають ліпшу успішність у навчанні; краще самопізнання та загалом набагато стійкіші до життєвих випробувань.

Упродовж останніх років учені все більше переконуються, що соціальним навичкам можна і потрібно вчитися. Багато досліджень довели, що сором'язливі діти можуть стати більш відкритими і товариськими, агресивні – можуть навчитися самоконтролю, а діти, які віддають перевагу усамітненню, можуть навчитися дружити. Для цього у навчальних закладах упроваджують освітні програми з розвитку соціальних навичок. Окрім відповідного змісту, такі програми потребують застосування особливих педагогічних методів та організації навчального процесу. Далі наведено структуру окремих соціальних навичок.

Навички ефективного спілкування:

активне слухання;
уміння чітко висловлювати свою думку;
уміння відкрито висловлювати свої почуття без тривоги і звинувачень;
адекватна реакція на критику;
уміння попросити про послугу, по допомогу.

Навички співпереживання:

здатність розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей;
уміння висловити це розуміння;
уміння надати підтримку і допомогу.

Навички регулювання конфліктів:

здатність розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів;
уміння вирішувати конфлікти поглядів на підставі толерантності;
уміння вирішувати конфлікти інтересів через конструктивні переговори.

Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації:

навички впевненої поведінки;
уміння відстоювати свою позицію і відмовлятися від небезпечних пропозицій;
протидія дискримінації.

Навички групової роботи та адвокації:

уміння бути членом команди, працювати на результат;
уміння висловити повагу до внеску інших осіб;
сприймання різних стилів поведінки;
лідерські навички;
навички впливу і переконливості;
навички встановлення контактів і мотивування.

Життєві навички і здоров’я

Життєві навички сприяють кращій соціальній адаптації дитини, її розумовому й емоційному благополуччю, позитивній і здоровій поведінці. Особливе місце серед них належить навичкам протидії соціальному тиску, що допомагають молоді навчитися діяти незалежно у сучасному світі, критично ставитися до можливих негативних впливів однолітків та ЗМІ. Тому їх ще називають життєвими навичками, сприятливими для здоров’я.

Навички протидії соціальному тиску є основою переважної більшості ефективних програм профілактики правопорушень, насилля, тютюнопаління, алкоголю, наркотиків, а також ВІЛ/СНІДу. Тому на формування життєвих навичок спрямовані:

сотні програм по всьому світові;
активне їх упровадження на теренах пострадянського простору;
підтримка з боку впливових міжнародних організацій (ВООЗ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД та інших).

Глобальними прагматичними цілями цих програм є:

скорочення кількості курців у підлітковому та молодіжному середовищі;
зниження рівня вживання алкоголю, наркотиків;
пізніший початок статевого життя;
вибірковість статевих контактів і використання презервативів;
зниження темпів поширення ВІЛ / СНІДу.

Життєві навички і якість освіти

Навчання життєвих навичок є неодмінним елементом високоякісної освіти. Вони підвищують конкурентоспроможність випускників на ринку праці, адже тепер кандидатові на пристойну посаду недостатньо досконало володіти професією. Потрібно мати комплекс психосоціальних умінь: критично і творчо мислити, адекватно сприймати себе й оточення, ухвалювати зважені рішення, будувати конструктивні міжособистісні стосунки, залежно від потреби демонструвати спроможність працювати в команді чи бути лідером, зацікавлювати і створювати мотивації для інших, розв’язувати проблеми та керувати стресами.

Життєві навички та розбудова миру

Життєві навички сприяють розвиткові таких цінних особистих якостей, як миролюбність, толерантність, чуйність, оптимізм, стресостійкість, а також зменшенню рівня агресії та створенню сприятливого психологічного клімату в родині, класі, у школі. Масове впровадження у навчальних закладах програм розвитку життєвих навичок через кілька років сприятиме зменшенню рівня агресії у суспільстві та розбудові стійкого миру в державі.

До життєвих навичок, які сприяють розвитку миролюбності, належать такі:

самоусвідомлення та самооцінки;
ефективної комунікації;
кооперації;
керування стресами;
емпатії;
асертивності (неагресивної впевненості);
розв’язання проблем і ухвалення рішень;
запобігання ескалації та розв’язання конфліктів;
пошуку консенсусу і примирення.

Список використаних джерел:

Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) / Т. В.Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.— К.: Алатон, 2017. https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.
Навички заради здоров'я. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров'я. — ВООЗ — К., 2004.
Концепція навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок / авт.-упоряд. Марі-Ноель Бело. — К.: Генеза, 2005. — 80 с.

4.2 Традиційні методи навчання

Зміст

Розповідь

Бесіда

Лекція

Наочні методи навчання

Традиційні методи навчання грунтуються на інформаційно-ілюстративній діяльності викладача (розповідь, демонстрація, лекція) і репродуктивній діяльності учнів. Знання даються в «готовому» вигляді, тому в учнів переважно працює асоціативна пам'ять. Головний недолік традиційних методів навчання — отримання учнями знань-копій, які швидко забуваються і не пов'язуються із застосуванням їх у наступних класах.

Розповідь

Розповідь — вид усного викладу навчального матеріалу педагогом або учнями, під час використання якого акцентується увага на конкретних фактах, їх взаємозв'язку і взаємозумовленості. Це мобілізує слухове сприймання і уяву.

У процесі розповіді відбувається не тільки засвоєння фактів, а й оволодіння вмінням послідовно викладати матеріал. Провідна функція розповіді — навчальна, супутні —розвивальна, спонукальна і контрольно- корекційна.

Ефективність розповіді як методу навчання залежить від уміння педагога викликати інтерес учнів, привернути їхню увагу. Розвивальний зміст розповіді полягає в тому, що вона приводить у стан активності психічні процеси уявлення, пам'яті, мислення, уяви, емоційних переживань.

Розповідь може бути використана в роботі з дітьми будь-якого віку. Проте найбільший ефект спостерігається в навчанні молодших школярів.

Основні вимоги до розповіді:

достовірність і обґрунтованість фактів;
достатня кількість яскравих прикладів, які доводять викладені твердження;
чітка логіка і доказовість викладу;
образність і емоційна забарвленість;
наявність особистої оцінки і ставлення педагога до змісту матеріалу.

Бесіда

Бесіда — діалогічний метод навчання, під час якого вчитель через постановку ретельно продуманої системи запитань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними уже вивченого.

Це єдиний метод традиційного навчання, в якому знання не подаються у "готовому" вигляді.

Незалежно від мети, бесіда складається з таких частин:

вступної (нагадування і виклад основної інформації, що стосується змісту бесіди);
основної (ознайомлення з новими проблемами, їх зв'язок з попередніми знаннями, обговорення та аналіз, спільне обґрунтування);
заключної ( підбиття підсумків обговорення, аналіз і оцінка відповідей учнів, завдання для самостійної роботи і рекомендації щодо застосування отриманих знань у практичній діяльності).

У ході бесіди запитання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням усього класу (фронтальна бесіда). Метод бесіди реалізується за допомогою запитань-відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер (“Що?”, “Де?”, “Коли?”), бесіда є повідомлювальною. Вона орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мислення учнів є репродуктивним. Якщо запитання до учнів мають проблемний характер (“Чому?”, “Як ви вважаєте?”, “Чим можна пояснити?” тощо), бесіда є евристичною, або сократичною. У цьому разі мислення учнів творче, продуктивне.

Особливості використання методу «бесіда»:

бесіда має становити собою систему взаємопов'язаних послідовних запитань, спрямованих на досягнення конкретної мети;
бесіди не мають бути надміру тривалими;
бесіда має завершуватися підсумком (висновок, який у підсумку формулюють учні разом з учителем);
бесіда має супроводжуватися різними видами наочності.

Готуючи запитання для бесіди, важливо враховувати справжній рівень знань, яким володіють учні.

Лекція

Лекція відрізняється від розповіді тим, що використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, аналізу та обґрунтування складних і розлогих питань.

Зазвичай лекція складається із трьох частин: вступної, основної та заключної. У вступній частині зазначають мету, тему й актуальність матеріалу лекції. Основна частина дає всебічний аналіз питання. У заключній частині коротко аналізують розглянуті під час лекції проблеми, формулюють висновки і визначають завдання для самостійної роботи.

Використовуючи лекційний метод подачі матеріалу, викладач усно передає інформацію групі, кількість якої може коливатися від кількох осіб до кількох сотень або навіть тисяч осіб. При цьому викладач може застосовувати і наочні засоби навчання, зокрема класну дошку, плакати або показ слайдів.

Основним недоліком лекції є те, що комунікація переважно одностороння (за винятком, коли лектор відповідає на запитання слухачів).

Засвоєння матеріалу значною мірою залежить від характеристик досліджуваного матеріалу (зміст, складність, структурованість) і від того, наскільки широко під час лекції використовують наочні засоби.

Навчальна ефективність лекцій визначається:

особистісними якостями лектора;
обізнаністю викладача;
умінням викликати інтерес слухачів до теми, що вивчається;
здатністю чітко і зрозуміло викласти матеріал.

Переваги лекційної форми навчання:

викладач повністю контролює зміст і послідовність викладу матеріалу;
можливість охоплення великої аудиторії;
відносно низькі фінансові витрати на одного учня (особливо за умови великої кількості слухачів).

Недоліки лекцій:

низька активність слухачів, відсутність зворотного зв'язку;
незмога врахувати освітній рівень і досвід усіх слухачів;
високі вимоги до майстерності лектора.

Наочні методи навчання

Наочні методи навчання – це показ малюнків, схем, слайдів, навчальних фільмів, інформаційних відеороликів, мультимедійних презентацій тощо.

Наочні методи використовують одночасно два органи чуття – слух і зір. Це підвищує ефективність сприймання і запам’ятовування навчального матеріалу.

До прийомів демонстрування та ілюстрування належать також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів, так і за домопогою аудіо- та відеозасобів.

Наочні методи вимагають від учителя дотримання технічних прийомів і правил. Наприклад, об'єкт, що демонструється, має бути розміщений так, щоб він був доступним усім учням, його потрібно заздалегідь підготувати. Не варто перевантажувати урок наочністю. Кожен об'єкт має з'являтися тоді, коли є потреба.

Список використаних джерел:

Основи дидактики: навчальний посібник / В. М. Чайка . – К. : Академвидав, 2011 . – 238 с. – (Альма матер) .—Бібліогр.: с. 237-238 .
ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://studentam.net.ua/content/view/2271/97/.

4.3. Освіта на засадах життєвих навичок

Зміст

Методика розвитку життєвих навичок

ООЖН як освітня технологія

Способи впровадження ООЖН

Наприкінці XX століття поняття життєвих навичок почали широко використовувати в документах міжнародних організацій та інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей і профілактики соціально обумовлених захворювань, шкільного булінгу, дискримінації, профілактики конфліктів та розбудови миру.

Були розроблені та набули поширення освітні програми профілактичної спрямованості, які допомагають ухвалювати поінформовані рішення, ефективно спілкуватися, керувати емоціями, долати труднощі, мотивують до здорового і продуктивного життя. У країнах, які потерпають від насилля та збройних конфліктів, упроваджують програми з профілактики конфліктів та розбудови миру.

Цей підхід виник як альтернатива інформаційно-просвітницькому підходу, що довів свою неефективність у вирішенні означених завдань, і обґрунтував потребу формування у дітей поведінкових навичок, які дозволяють успішно вирішувати завдання інтеграції в суспільство і самозахисту від ризиків.

Методика розвитку життєвих навичок

Методика розвитку життєвих навичок є синтезом найуспішнішого педагогічного досвіду і досягнень психологічної науки. Вона гармонійно поєднує функції виховання (формування ідентичності, цінностей та переконань) і розвиток соціально-психологічних компетентностей (життєвих навичок) учнів. Ця технологія повною мірою реалізує компетентнісний підхід до навчання, визначений концепцією Нової української школи як найбільш відповідний вимогам сучасного світу.

В основі цієї методики — повага до загальнолюдських цінностей і захист прав людини. Вона налаштовує на усвідомлення прав і обов’язків людини, розуміння прав інших людей і повагу до них, виховує гідність, миролюбність, справедливість, колективізм, почуття відповідальності, впевненість у власних силах, толерантність (визнання того, що всі люди різні, що існують різні культури), інші позитивні якості. Її відмінність від традиційних методів виховання у тому, що формування особистої системи цінностей відбувається не через моралізаторство, а завдяки добровільному прийняттю через усвідомлення їх реальної вигоди.

На відміну від багатьох традиційних педагогічних методів і підходів, розвиток життєвих навичок має на меті позитивні зміни у поведінці учнів. Тому він передбачає зміни не лише у знаннях, а й у ставленнях і навичках, які стимулюватимуть ці бажані поведінкові зміни.

Навчання життєвих навичок відтворює природні процеси, спираючись на які діти вчаться жити в соціумі. Цей процес відбувається через спостереження, моделювання та соціальну взаємодію. Встановлено, що навички найкраще засвоюються у процесі спостереження і негайного відтворення. А закріплення навичок відбувається тоді, коли люди на практиці (в ігровій або в реальній ситуації) відпрацьовують поведінкові моделі і стикаються з позитивними або негативними результатами своїх дій.

Навчання на засадах життєвих навичок реалізує концепцію особистісно зорієнтованого навчання і виховання. Ця методика враховує вікові й індивідуальні особливості учнів, етнічні, релігійні та соціально-економічні аспекти їхнього життя, передбачає делікатне ставлення до ґендерних питань. Вона спрямована на задоволення природних потреб дітей, підлітків і молоді, адже ігнорування цього призводить до зниження рівня загального благополуччя, виникнення поведінкових ризиків і проблем.

Навчання здійснюється на ситуаціях, наближених до реального життя, з урахуванням рівня розвитку дітей, їхніх потреб і проблем. Однак методика розвитку життєвих навичок враховує не лише актуальні потреби і проблеми, а й ті, що незабаром виникнуть у зоні їх найближчого розвитку.

Перевага віддається інтерактивним, а не інформативним формам навчання; останні досі переважають у школі і , безумовно, є корисними, але не здатні повністю забезпечити зміни у ставленнях і поведінці учнів. На відміну від звичайних уроків, коли вчитель переважно говорить, а учні слухають, широко застосовуються інтерактивні методи, які передбачають активну участь кожного, творчу співпрацю учнів між собою і з учителем. Тому програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, мозкові штурми.

ООЖН як освітня технологія

З середини ХХ століття у педагогічному лексиконі з’явилися такі поняття, як «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітня технологія». Згідно з тлумачним словником, технологія – це сукупність прийомів, застосовуваних у якій-небудь справі, майстерності, мистецтві. Оскільки, на думку О. М. Пєхоти [1], педагогіка є не лише наукою і не тільки мистецтвом, а насамперед прикладною дисципліною, тому, як і всі прикладні дисципліни, вона мусить бути технологічною.

Освітня технологія – це технологічний ланцюжок дій, операцій і комунікацій, послідовність виконання яких сприяє оптимізації освітнього процесу, гарантує досягнення визначеної мети та конкретних очікуваних результатів і який може бути відтворений у широких масштабах без втрати результативності. Органічною частиною будь-якої освітньої технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники та інструменти вимірювання результатів діяльності.

ООЖН (Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок) – це освітня технологія, яка забезпечує впровадження методики розвитку життєвих навичок. Педагогічну ООЖН-технологію впроваджено у понад 80 країнах світу. В Україні вона вважається найбільш адекватним підходом у впровадженні обов’язкового шкільного предмета «Основи здоров’я», а також для факультативних курсів профілактичного спрямування. Впровадження ООЖН у навчальні плани шкіл України було оцінено міжнародними експертами як «видатне досягнення». У таблиці нижче наведено основні характеристики успішно апробованої в Україні ООЖН -технології.

Ознаки ООЖН технології
Теоретичне і методичне підґрунтя ООЖН-технології	Концепція особистісно зорієнтованого виховання Концепція Школи, дружньої до дитини Педагогічні технології: синтез технологій колективного, інтерактивного, розвивального навчання, створення ситуації успіху, а також ігрових, проектних та ІКТ-технологій
Досвід успішного впровадження в Україні	Обов'язковий предмет «Основи здоров'я» (1—9 класи) Факультативні курси: «Корисні звички» (1—4 класи) «Я — моє здоров’я, моє життя» (5—6 класи) «Захисти себе від ВІЛ» (10—11 класи, ПТНЗ, ВНЗ) «Вчимося жити разом» (1-10(11) класи)
Методи і форми навчання	Поєднання індивідуальних, групових і фронтальних форм, методів і прийомів, що забезпечують активну участь, партнерську взаємодію суб’єктів освітнього процесу, враховують індивідуальні особливості і стилі навчання, максимально грунтуються на особистому досвіді учнів
Вимоги до підготовки педагога	Знання принципів і теоретичних засад превентивної освіти та змісту впроваджуваного курсу (програми) Знання концепції життєвих навичок, методики розвитку життєвих навичок, складників педагогічної технології ООЖН (освіти на основі розвитку життєвих навичок) Володіння інтерактивними методами викладання Досвід практичного відпрацювання базових тренінгів за курсом (програмою)
Вимоги до навчально- методичних матеріалів	Спрямовані на розвиток психосоціальних (життєвих) навичок Містять тематику, відповідну до віку Враховують природні потреби учнів Зміст підручників і посібників наближено до реального життя Написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії Є комплектними (видання для вчителя, учнів, батьків)
Вимоги до організації освітнього процесу	Заняття проводить підготовлений педагог Є приміщення, що підходить для застосування інтерактивних методів навчання (роботи в загальному колі, дискусій у малих групах, рухливих вправ тощо) Педагог використовує інтерактивні методи навчання Учні забезпечуються навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздавальними матеріалами) Перед або одночасно з упровадженням курсу (програми) проводять презентаційний тренінг для педагогічного колективу для демонстрування ефективності педагогічної ООЖН -технології Проводять презентаційні тренінги для батьків для розбудови партнерства з сім'єю У навчальному закладі діють правила, розроблені за участю учнів та батьків, які забезпечують сприятливу психологічну атмосферу та забороняють агресивну поведінку і вживання психоактивних речовин Здійснюється підготовка волонтерів для допомоги вчителеві та проведення роботи серед однолітків за методом «рівний — рівному» Здійснюється анкетування учнів за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ» для оцінки ефективності навчання

Способи впровадження ООЖН

Формування життєвих навичок розглядають як важливий компонент освіти в сучасному світі. Зазначають, що програми розвитку життєвих навичок матимуть найбільшу ефективність під час інтеграції в обов’язковий предмет шкільного навчального плану, тобто наявність у ньому предмета-носія.

Включення тематики ЖН у програму багатьох навчальних предметів було багаторазово апробоване і визнано неефективним, адже потребувало навчання великої кількості вчителів, які були змушені на додаток до основної програми впроваджувати тематику і методи, не властиві для їхнього основного предмета (дисципліни).

Найкращим предметом-носієм для ЖН було визнано ті, які мають на меті розвиток соціальної, громадянської активності та мотивацію до здорового способу життя. Це, наприклад, «Health education» (США, Канада, Фінляндія, Естонія), «Social and personal education» (Велика Британія), «Sexual education» (більшість країн Європейського Союзу), «Основи здоров’я» (Україна).

Практика засвідчує, коли програми з навчання життєвих навичок є обов'язковим складником навчального плану, то учні часто вибирають додаткові дисципліни (факультативні курси) з розвитку ЖН або вивчають їх у позаурочний час, що свідчить про наближеність цих програм до реальних потреб дітей та молоді.

Програми та навчальні курси з розвитку життєвих навичок розробляють і впроваджують як державні освітні інституції, так і громадські організації або приватні особи, які пропонують їх державним органам влади, отримують відповідну акредитацію і виступають партнерами освітніх установ в реалізації означених програм.

Усі ці аспекти знайшли відображення в удосконаленні змісту освіти в загальноосвітніх закладах України, де з початку 2000-х років розроблено та успішно впроваджено програми і навчально-методичне забезпечення предмета «Основи здоров’я» для початкової та основної школи, а також десятки факультативних курсів на засадах розвитку ЖН, головною метою яких є формування в учнів сприятливих для здоров’я життєвих навичок, правової, екологічної, психологічної культури, громадянської активності та підприємливості.

Список використаних джерел:

Освітні технології: навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; за заг. ред. О. М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2001. — 256 с.
Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2013. http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.— Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3

4.4. Огляд інтерактивних методів

Зміст

Класифікація методів навчання

Ефективність інтерактивного навчання

Принципи інтерактивного навчання

Огляд інтерактивних методів

Метод рівного навчання

Бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що доцільно замінити традиційну «накопичувальну» освіту на освіту «проблемно‑визначальну». У книзі «Педагогіка пригноблених» П. Фрейре назвав «банківською освітою», коли учнів розцінюють як «банк», а викладачів – як вкладників, які сподіваються отримати дивіденди в майбутньому. При «банківській освіті» учні є пасивними отримувачами певного обсягу знань, які вони доволі часто вважають не своїми, не інтерпретують їх, не розуміють значення та, найголовніше, забувають більшу частину після отримання оцінки. За умов проблемно‑визначальної освіти учні займаються реальними проблемами, запозиченими з життя. Навчання, вважає педагог, відбуватиметься набагато успішніше, якщо учні самостійно формулюватимуть завдання і, виходячи з власного життєвого досвіду, виконуватимуть їх.

Під час навчання учні мають робити набагато більше, ніж просто слухати і фіксувати готові думки вчителя. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати та обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати і планувати. Вони повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки.

Класифікація методів навчання

Залежно від характеру взаємодії вчителя та учнів розрізняють пасивні, активні й інтерактивні методи навчання.


	Пасивні методи – це навчання, у процесі якого вчитель є головною дійовою особою, яка керує ходом заняття, а учні виступають у ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам учителя.

Зв'язок педагога з учнями здійснюється за допомогою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів і т.п.

Хоча з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.


	Активні методи – це навчання, у процесі якого учні та вчитель взаємодіють один з одним, і учні тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи припускають авторитарний стиль взаємодії, то активні методи переважно акцентують на демократичному стилі.


	Інтерактивні методи – форма навчання, у процесі якого учні і вчитель перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, ухвалювати обґрунтовані рішення.

На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на ширшу взаємодію учнів не тільки з учителем, а й одне з одним, на домінування активності учнів у процесі навчання. Роль учителя на інтерактивних заняттях зводиться до скерування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.

Ефективність інтерактивного навчання

Науковцями і практиками визнано, що отримання знань, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей, набуття певних компетентностей особистості учня є найефективнішими, якщо в освітньому процесі використовують інтерактивні форми і методи.

За допомогою інтерактивних технологій учні мають змогу:

аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й у такий спосіб зробити засвоєння знань доступнішим;
навчитися формулювати власну думку, правильно її висловлювати, доводити власну позицію, аргументувати й дискутувати;
навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації, їх моделювання;
вчитися будувати конструктивні взаємини у групі, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу та консенсусу;
розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (штат Меріленд, США) у 1980-х роках, показує нам, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття та волю. Результати цих досліджень зображено на схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».

Піраміда навчання

Як бачимо зі схеми піраміди, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5 %, читання – 10 %, зорове і слухове сприймання – 20 %, демонстрація – 30 %), а найбільших – інтерактивного (групова дискусія – 50 %, практичні вправи – 75 %, навчання інших або негайне застосування знань – 90 %). Це середньостатичні дані, тому в конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Принципи інтерактивного навчання

Виокремлюють такі принципи інтерактивного навчання:

Принцип активності. Для досягнення поставлених цілей кожен учень має брати активну участь у процесі спілкування і активно взаємодіяти з іншими.
Принцип відкритого зворотного зв’язку. Забезпечення можливості висловлення учасниками групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотного зв’язку учасники групи дізнаються, як інші люди сприймають їхню манеру спілкування, стиль мислення, особливості поведінки.
Принцип експериментування. Забезпечення активного пошуку учнями нових ідей і шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.
Принцип довіри у спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: зазвичай використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям одие до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку й уявлення про те, як повинні проводити й організовувати заняття і яку роль у них має відігравати вчитель.
Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нав’язати учням своєї думки, а діє разом та нарівні з ними. Своєю чергою, кожен учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

Огляд інтерактивних методів

Опис найпопулярніших інтерактивних методів наведено тут. Далі подано докладніший опис деяких методів, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників одне з одним і з учителем:

відпрацювання навичок;
робота у групах;
інтерактивні презентації;
дискусії;
мозкові штурми;
рольові ігри;
аналіз історій і ситуацій.

Відпрацювання навичок включає такі етапи:

докладне пояснення учасникам алгоритму дій;
демонстрування прикладу, як виконувати ці дії;
відпрацювання запропонованої послідовності дій у парах (малих групах);
демонстрування однієї-двох пар/груп (за бажанням);
підтримка, констатація успіхів учасників;
закріплення досвіду в домашніх завданнях, на наступних заняттях.

Першим кроком у процесі вправляння навичок є докладне пояснення учням суті навички, виклад ситуацій, у яких вона може застосовуватися.

Демонстрування навички може здійснити тренер або підготовлені волонтери, інколи її може замінити відеодемонстрація.

Після того як навичка озвучена і наочно показана, інші учасники повинні отримати можливість почергово відпрацювати цю навичку. Це можна зробити в парах, трійках чи малих групах, щоб кожен учасник встиг повправлятися.

Після виконання вправи тренер пропонує учасникам доброзичливо і підбадьорливо зазначити сильні і слабкі моменти, які вони помітили під час відпрацювання навички. Сам він також бере участь в обговоренні, як правило, завершує його, доповнює і підсумовує висновки учасників.

Для закріплення навички можна дати завдання застосовувати вміння впродовж наступного тижня в різних ситуаціях і аналізувати свої дії та їх результати.

Робота в групах

Дискусії й обговорення можна проводити цілим класом. Проте вони набагато ефективніші, коли проводяться у групах, зокрема, якщо клас великий, а час обмежений.

Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учням уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше зважатимуть на них. Робота у групах розвиває навички активного слухання, співпереживання, співраці, впевненої поведінки і толерантності.

Для організації обговорення у групах тренер:

чітко формулює завдання: вивчити тему, обговорити ситуацію, проблему, сформулювати запитання, запропонувати ідеї або варіанти рішень, виконати проект, відпрацювати сценку чи спосіб дії. Якщо заняття проводять з молодшими школярами, не зайвим буде запропонувати учням повторити завдання своїми словами;
повідомляє, скільки часу відводиться на це завдання;
формує групи (бажано з 2—6 осіб) різними способами;
розташовує групи так, щоб учасники кожної сиділи поруч і добре чули одне одного;
пропонує групам обрати протоколіста, який записуватиме варіанти та стежитиме за дотриманням простих правил. Після обговорення на прохання тренера протоколісти розповідають про те, як відбувалось обговорення і які рішення було ухвалено.

Для пожвавлення дискусії рекомендують перед обговоренням розповісти ситуацію з реального життя.

Нижче наведено кілька додаткових рекомендацій для роботи із групами:

Найкраще розпочати роботу з групами, які складаються з 2—4 осіб. У невеликих групах учням легше долати сором’язливість. Коли ви відчуваєте, що учасники набули впевненості, групи можна збільшити до 5—6 осіб.
Краще не доручати учасникам формувати групи за власним бажанням, адже в такому разі «непопулярні» діти почуватимуться ображеними. Формуючи групи, стежте, щоб їхній склад змінювався якомога частіше.
Наголосіть на важливості принципу «один за всіх, і всі за одного» (інший варіант — «пливти або тонути разом»). Усі члени групи мають зробити свій внесок у вирішення поставленого завдання. Успіх групи залежить від внеску кожного.

Відповіді на запитання й опитування думок

Ця форма роботи потребує від тренера делікатності й толерантного ставлення. Цікавлячись думкою учасників чи організовуючи групову дискусію, треба пам’ятати про неприпустимість втручання з метою різко заперечити або розкритикувати чиюсь думку. Якщо тренер сприйматиме позитивно висловлювання учасників, вони з більшим бажанням братимуть участь в обговоренні.

Намагайтесь уникати запитань, які потребують закритих відповідей «так» чи «ні». Якщо ви прагнете, щоб учасники говорили, ставте їм відкриті запитання, які вимагають пояснення своєї думки.

Важливо також не поспішати й не вимагати від учасників негайної відповіді на запитання. Вони повинні мати час на роздуми, але не забагато. Для того щоб тренінги проходили жваво, треба підтримувати темп.

Мозковий штурм


	Мозковий штурм — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.

На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, зокрема й нереалістичні, фантастичні та нелогічні. Головне завдання — кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагають обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей або кількість ідей зазвичай обмежені. Наприклад: «Давайте запишемо щонайменше десять способів…» або «Давайте сформулюємо якомога більше способів … за одну хвилину»

Другий етап — оцінювання та обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.

Переваги цього методу в тому, що він:

дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;
допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай пасивний і соромиться брати участь у дискусіях;
активізує уяву і творчі можливості учасників, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;
є цікавим початком для наступного обговорення у групах.

Для організації мозкового штурму потрібно:

сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і запропонувати учасникам висловити свої ідеї та пропозиції;
обрати протоколіста або самому записувати висловлені ідеї;
повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;
не обговорювати ідеї відразу після того, як їх запропоновано;
записувати там, де їх буде добре видно;
опрацювати спільно з учасниками список ідей: додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, відібрати найкращі тощо.

Рольова гра


	Рольова гра — неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття, не боячись розкритись і бути висміяним. Це чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, наближених до реальних.

Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Для організації рольової гри:

опишіть модельну ситуацію, яку треба інсценувати;
розкажіть учасникам, як вони мають діяти, або запропонуйте сценарій;
відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемонструвати сценку перед класом. Оберіть для себе одну із провідних ролей;
використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски — усе, що можна виготовити на місці або приготовлене заздалегідь;
починайте рольову гру;
якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;
після закінчення сценки обговоріть її;
об’єднайте клас у групи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед усім класом.

Аналіз історій і ситуацій


	Аналіз історій і ситуацій — докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Це дає змогу учасникам проаналізувати й обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки.

Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, про які наслідки йтиметься і як саме треба діяти, щоб історія мала щасливе закінчення. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, передбачати, «що з цього вийде».

Переваги методу аналізу історій і ситуацій такі:

вироблення навичок комплексного аналізу проблем і ситуацій з урахуванням багатьох чинників, що діють одночасно;
розвиток навичок ухвалення зважених рішень;
реалістичні, значущі для підлітків ситуації — могутній стимул для обговорення у групах;
цей метод сприяє розвиткові навичок творчого і критичного мислення, співпраці та групової роботи.

Дебати


	Дебати — — це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів — усебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого розв’язання.

Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад: “Телебачення: «за» і «проти»”. Учасникам пропонують зайняти відповідну позицію з цієї проблеми. Відтак упродовж визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають того, хто виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді дається можливість спростувати аргументи опонентів.

Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій.

Дайте змогу учасникам вибрати позицію на власний розсуд. Якщо в однієї позиції забагато прихильників, запропонуйте охочим відстоювати протилежну позицію або стати суддями.
Дайте учасникам час і можливість для вивчення проблеми. Підготуйте для цього інформаційні матеріали.
Поясніть правила ведення дебатів.
Під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, не намагався виступити за рахунок іншого.
Стежте, щоб дебати не виходили за межі заданої теми.
Після закінчення дебатів підбийте підсумки, пояснивши, що аргументи обох сторін є однаково важливими для розв’язання проблеми.

Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і противників, а й навчитися вести дискусію з повагою до опонента. Дебати формують навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та впевненого відстоювання своєї позиції.

Метод рівного навчання

Рівний (Peer) — людина, яка належить до тієї самої соціальної групи, що і цільова аудиторія, на яку спрямоване навчання. Об'єднання в соціальну групу відбувається на підставі певних ознак: вік, стать, рід діяльності, соціально-економічне становище, статус здоров'я, сексуальна орієнтація, спосіб життя і т.д. При цьому в групу можуть об'єднуватися люди, які мають тільки одну спільну ознаку або кілька.

Метод «рівний-рівному» — це навчання рівними наставниками (наприклад, навчання підлітками своїх однолітків). Такий підхід найефективніший у молодіжному середовищі. Адже у підлітків великим авторитетом користуються їхні однолітки. Такі наставники мають схожий життєвий досвід, спільні інтереси і приблизно однаковий вік. Тому їм зазвичай більше довіряють, до їхньої думки більше дослухаються.

Цикл рівного навчання має три етапи:

Перший етап — відбір і підготовка інструкторів.

Другий етап — проведення навченими інструкторами занять у своїх цільових групах.

Третій етап — проведення моніторингу діяльності інструкторів і додатковий відбір нових інструкторів.

Інструктори-волонтери проводять заняття інтерактивними методами, зокрема, використовують рольові ігри та аналіз життєвих ситуацій.

Учитель основ здоров'я може залучати спеціально навчених учнів з числа старшокласників або студентів педагогічних вишів до проведення окремих занять. Також добровольці з числа учнів класу можуть допомагати вчителеві проводити наочні демонстрації, організовувати рольові ігри, записувати пропозиції під час мозкового штурму, проводити опитування і підрахунок думок учнів тощо.

Щоб ефективно допомагати вчителеві, волонтерам бажано пройти підготовку — кілька тренінгів, які дадуть змогу їм навчитись уважно слухати, розуміти почуття інших людей, заохочувати і підтримувати їх висловлювати свою думку, брати участь у дискусіях. Залучаючи рівних наставників, учитель повинен упевнитися у їхній належній підготовці, заздалегідь обумовити їхню роль і завдання на занятті, а після заняття обговорити, як вони з ними впоралися.

Список використаних джерел:

Фрейре П. Педагогіка пригноблених / Пауло Фрейре.—К.: 2003. – 168 с.
Використання інтерактивних методів навчання [Електронний ресурс] / О. М. Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук, О. А. Кочубей. – 2016.—Режим доступу:http://www.refs.in.ua/m-kochubej-o-a-vikoristannya-interaktivnih-metodiv-navchannya.html.
Інтерактивні технології навчання // Україномовні реферати.—Режим доступу: http://www.refotext.com/referat-text-16587-1.html.
Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа)/ Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.:Алатон, 2017.—Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3
Принцип «Рівний – рівному.—Режим доступу: http://www.y-peer.kg/peer.
Критерії програм «рівний — рівному» щодо профілактики ВІЛ-інфекції та просуванню ідеї здорового способу життя серед молоді в Російській Федерації: керівництво для практиків // Y- peer, Росія. - 2010 року.

4.5. Зміст і структура тренінгу

Зміст

Поняття тренінгу

Зміст тренінгу

Тривалість тренінгу

Оцінювання ефективності тренінгу

Структура тренінгового заняття

План проведення тренінгу

Корисні поради тренеру

В інформаційному суспільстві вчитель стрімко втрачає монополію на володіння знаннями, та й сама інформація миттєво cтає доступною кожному, хто має доступ до мережі Інтернет. Натомість усе більшого значення набувають так звані «м’які навички», до яких належать здатність мислити критично і креативно, аналізувати проблеми і генерувати рішення, ефективно спілкуватися і налагоджувати взаємини, попереджувати та конструктивно розв’язувати конфлікти, володіти собою і керувати стресами. Однак ці навички складно розвинути в рамках традиційного уроку, тому останнім часом активні й інтерактивні методи навчання, які часто об’єднують спільною назвою «тренінг», набувають дедалі більшої популярності.

Тренінгові і традиційні форми навчання мають істотні відмінності. Традиційне навчання здебільшого орієнтоване на правильну відповідь, а тренінг, насамперед, орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють увесь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної та розумової), самостійність, спроможність до ухвалення рішень, взаємодії тощо. Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама собою чимось негативним, проте у світі стрімких змін і безперервного застарівання знань вона має звужені рамки застосування.

Поняття тренінгу


	Тренінг – це форма групової роботи, що забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем.

На тренінговому занятті перевага віддається діяльності не вчителя, а учнів, особистий досвід яких є основою для навчання. Не варто читати лекцій, буде доцільно, якщо учні поділяться тим, що знають на цей момент, і самі відшукають та/або засвоять інформацію, якої не вистачає.

Учитель на тренінгу відіграє роль фасилітатора (від англ. facilitate — допомагати, полегшувати, сприяти). Він скеровує діяльність та взаємодію учасників на вивчення теми та досягнення мети тренінгу.

Учні повинні чітко розуміти, чим зумовлений вибір теми заняття. Поясніть це так, щоб актуальність і важливість теми не викликали жодного сумніву. Учні також мають чітко розуміти кінцеву мету та способи її досягнення. Поясніть дітям, яких конкретних результатів ви зможете досягти, та розкажіть, які завдання і вправи ви будете для цього виконувати.

Зміст тренінгу

Форма проведення тренінгу має істотне значення, однак головним, усе-таки, є його зміст. Зміст тренінгу повинен:

орієнтуватися на досягнення оголошеної мети;
грунтуватися на результатах сучасних наукових досліджень;
давати відповіді на реальні потреби і проблеми учасників;
впливати на формування цінностей, знань, умінь і навичок, які є основою поведінки.

Під час тренінгу варто приділити основну увагу практичним вправам. Звичайно, на тренінгу не завжди можна обійтися без пояснень. Однак не варто розповідати учням просту інформацію, доцільніше надати їм цю інформацію в паперовому чи електронному вигляді. Це допоможе зекономити час і замість слухання лекції чи записів під диктовку учасники можуть швидко ознайомитися з нею (наприклад, прочитати вголос) та обговорити або виконати творче завдання чи відпрацювати вміння.

Щоб зрозуміти, наскільки зміст тренінгу цікавий і важливий для учнів, наприкінці заняття проведіть експрес-опитування або голосування учасників. Можна зробити це складаючи «зірковий рейтинг». Для цього запропонуйте учасникам оцінити основні активності тренінгу зірочками: трьома, якщо це було цікаво і важливо для них, двома – якщо це було просто корисно, однією – якщо це було просто цікаво, жодної – якщо ця частина заняття була не суттєвою. Результати аналізу варто враховувати при плануванні наступних занять.

Тривалість тренінгу

Тривалість тренінгу може бути різною – від 20 хвилин до 7-8 годин. Для школярів ідеальна тривалість становить 60-90 хвилин, тобто півтора-два уроки. Цього часу вистачить для використання всіх елементів тренінгу та отримання повноцінного зворотного зв’язку. Тому, якщо є змога, треба поєднувати два уроки або використовувати години, передбачені для факультативних занять чи виховних годин відповідної тематики. Однак і в ході одного уроку можна провести тренінг чи використати кілька його елементів. У будь-якому разі це пожвавить навчальний процес, зробить його інтерактивним і цікавим для учнів.

Оцінювання ефективності тренінгу

Залежно від цілей і завдань одного або серії тренінгових занять, до і після їх проведення здійснюють вхідне та вихідне опитування. За допомогою вхідних анкет можна оцінити початковий рівень знань і ставлень учасників, а порівнюючи результати вихідного та вхідного опитування, – оцінити прогрес цих показників у ході тренінгів. Опитування «до» та «після», як правило, здійснюють анонімно, їх результати опрацьовують загалом для класу і вони є індикатором ефективності тренінгів, показують, яка інформація засвоєна краще/гірше та чи відбулася бажана зміна психологічних установок (ставлень).

Структура тренінгового заняття

Кожен тренінг складається із трьох частин: вступної, основної та заключної (див. схему).

Вступна частина

Вступна частина є важливим і обов'язковим елементом кожного тренінгового заняття, але займає не більше 10-20 хвилин. Вона передбачає вирішення таких завдань:

актуалізація матеріалу попереднього заняття (отримання зворотного зв’язку). Зазвичай це відбувається у формі опитування («Що ми робили на минулому тренінгу?») або експрес-перевірки домашнього завдання;
актуалізація теми поточного тренінгу і з’ясування очікувань. Завдання цього етапу — допомогти учням актуалізувати наявні знання із заданої теми і сформулювати результати, яких вони хочуть досягти в ході її вивчення. Усвідомлення результатів навчання та їх особистої користі підвищує мотивацію;
створення доброзичливої та продуктивної атмосфери (цей етап називають загальним терміном «знайомство». Він проходить у формі само- чи взаємопрезентації учасників тренінгу);
підтримання демократичної дисципліни у формі прийняття, уточнення або повторення правил групи.

Основні правила поведінки під час тренінгу розробляють колективно або їх оголошує вчитель (у такому разі учням пропонується їх змінити чи доповнити). Основні правила передбачають, що учасники говоритимуть почергово; коротко і по темі; намагатися не повторювати, а доповнювати сказане іншими; виявляти активність, доброзичливість і повагу до думки кожного. Правила треба записати на великому аркуші паперу і прикріпити на видноті. Вони мають бути доступними на кожному занятті, щоб можна було, якщо треба, зіслатися на відповідне правило. Для того щоб діти охоче дотримувалися правил, важливо, щоб вони погодилися з ними і прийняли їх (наприклад, за допомогою голосування, особистих підписів тощо).

Основна частина

Основна частина тренінгу – це кілька тематичних завдань у поєднанні з руханками (вправами на зняття м’язового і психологічного напруження).

В основній частині тренінгу іноді виокремлюють теоретичний і практичний блоки. Проте цей поділ є досить умовним. Адже знання (як і вміння та навички) на тренінгу здобувають у процесі виконання практичних завдань (міні-лекції, бесіди, мультимедійна презентація, взаємонавчання, виконання проекту, робота у групах).

Педагог повинен організувати весь матеріал із тематики тренінгу в логічній послідовності і відібрати ключові знання й навички, які можуть бути засвоєні за відведений час. Інформаційні блоки (розповідь, демонстрація, пояснення) мають бути короткими (до 5 хв) і чергуватися з інтерактивними (дискусія, мозковий штурм, аналіз історії, дебати). Для відпрацювання вмінь варто використовувати рольові ігри. Кожна інтерактивна вправа має завершуватися коротким обговоренням і підбиттям підсумку.

Завершальна частина

Завершальна частина тренінгового заняття включає:

підбиття підсумків усього заняття;
отримання зворотного зв’язку від учасників;
релаксацію і процедури завершення тренінгу.

Цей етап має об'єднати всі розглянуті впродовж заняття теми для логічного підбиття підсумку. Завершення — це можливість для відповідей на запитання і формулювання завдань на майбутнє. Вчитель може рекомендувати літературу, відеоматеріали, сайти в інтернеті для самостійного опрацювання. Важливо, щоб учні закінчували роботу із задоволенням і високою мотивацією застосовувати набуті вміння.

План проведення тренінгу

Типова структура, мета та завдання тренінгу разом слугують основою для складання плану його проведення. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схема, сценарій тощо), але принципово те, що його потрібно скласти обов'язково. Це не означає, що тренінг пройде повністю так, як було заплановано, проте план допоможе дотримуватись основних моментів, які мають бути опрацьовані, інакше дуже складно досягти поставленої мети. Під час тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Тим часом хвилини заняття спливатимуть, й обов'язкові питання можуть залишитися не розглянутими. Тому завчасно складений план допоможе дотримуватись обраної теми, досягти бажаної мети. Приклади плану тренінгу подано у додаткових матеріалах.

Корисні поради тренеру

Люди набагато швидше вчаться, коли замість слухати, як щось зробили інші, намагаються виконати це самостійно. Тому будуйте інтерактивне заняття так, щоб у ньому було якнайбільше власної діяльності учнів.

Найкращий тренінг — це кілька практичних завдань, а в проміжку між ними — короткі дискусії і так звані руханки (вправи на зняття м’язового напруження).

Намагайтеся давати зрозумілі й прості інструкції. Якщо сам тренер і учасники добре усвідомлюють, що треба робити, зростає вірогідність успішного виконання завдання.

Якщо ви раптом зрозумієте, що завдання не відповідає потребам учасників, будьте готові обговорити його і зробити більш прийнятним.

Стежте за часом. Якщо зазначений час вийшов, а учасники не закінчили роботу, додайте ще трохи часу. А коли помітите, що вони закінчили раніше, запропонуйте рухатися далі.

Не забувайте оцінювати дії учасників. При цьому будьте максимально толерантним і доброзичливим. Навіть якщо хтось не впоравсь із завданням, то можна сказати: «Це справді складне завдання. Я й сам довго не міг упоратися з ним». Зверніться до інших учасників групи: «Хто може допомогти?»

Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятися», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, діти ОБ'ЄДНУЮТЬСЯ! З об'єднаних дітей виростають дорослі, здатні об'єднуватися, жити і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава і нація.

Усе, що пропонують діти, має бути прийняте або щонайменше обговорене. Не треба казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і ухвалити свої рішення. Стежте, щоб ніхто з учасників не залишався поза обговоренням.

Рішення дітей треба сприймати серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.

Як установити довіру

Подаємо кілька порад, як налагодити взаємини та встановити довіру з учасниками тренінгу.
Перша стосується тих, хто проводить тренінгові заняття із незнайомою аудиторією. Постарайтеся запам’ятати імена якнайбільшої кількості учасників. На першому тренінгу попросіть усіх чітко записати свої імена на бейджиках чи невеличких аркушах паперу і прикріпити їх на одяг.
Це дуже важливо — звертатися одне до одного на ім’я (включно із тренером), хоч декому з учителів це на початку може здатися неприйнятним. Проте цей прийом значно полегшить вашу роботу, допоможе створити дружню атмосферу, усунути психологічні бар’єри і подолати відчуження, яке може існувати між вами та учнями. Якщо не можете подолати незручності або переживаєте за свій авторитет, назвіться Тренером або умовним персонажем (Суперменом, Білосніжкою тощо).
Намагайтеся ставитися однаково до всіх учасників. Навіть якщо дехто вам не подобається, не виявляйте до нього антипатії і не демонструйте відкритої прихильності до тих, хто вам до вподоьи.

Складні умови

Розглянемо два види складних умов, у яких вам, напевно, доведеться проводити тренінги. Перша — забагато учасників, друга — замало часу. Ці проблеми взаємопов'язані. Адже більша кількість учасників потребує більше часу для проведення таких вправ, як знайомство, зворотний зв'язок та інші, коли учні висловлюються по черзі.

20 учнів — оптимальна кількість учасників тренінгового заняття. Як же проводити його з цілим класом, у якому буває понад тридцять учнів? По-перше, можна поділити клас на підгрупи, як це роблять для вивчення іноземних мов. Однак це доцільно тільки в тому випадку, коли у підгрупах залишається не менше 12 осіб, в іншому разі вам буде складно сформувати потрібну кількість малих груп. Отже, якщо у класі менше 30 учнів, замініть вправи на знайомство чи зворотний зв’язок виконанням їх у парах, а потім запитайте, чи є охочі поділитися своїми думками на загал і вислухайте одного-двох охочих.

Для економії часу комбінуйте різні вправи: знайомство й актуалізацію теми (наприклад, назвати своє ім'я і сказати, який вид громадського транспорту тобі до вподоби), об'єднання у групи і руханки, зворотний зв'язок і прощання. З’ясування та аналіз очікувань проводьте не на кожному занятті, а на першому й останньому тренінгах, присвячених одній темі.

Список використаних джерел:

Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : Центр учбової літератури, 2014. – 250 с.
Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. —К.:Алатон. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.

Додаткові Матеріали

Типова програма 3-денного тренінгу

Сценарій тренінгу

4.6.Організація та забезпечення тренінгу

Зміст

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

Мінімальні вимоги до приміщення

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

Правильно організований навчальний простір дасть змогу педагогові створити сприятливу для навчання психологічну атмосферу та забезпечити умови для інтерактивного заняття. У типовому класі парти (столи) для учнів розташовані рядами перед дошкою і столом учителя. Таке розташування найкраще підходить для пасивних методів (лекцій, фронтальних опитувань, самостійних чи контрольних робіт), адже дозволяє максимально зосередитися на поясненнях учителя або на самостійному виконанні завдань.

Інтерактивні методи передбачають створення атмосфери діалогу вчителя з учнями й учнів між собою. Впродовж заняття вчитель може кілька разів об’єднувати дітей у пари, малі чи великі групи, організовувати обговорення в загальному колі, проводити рухливі ігри. Оскільки переставляти важкі столи до і після кожного інтерактивного заняття складно, в кожному сучасному навчальному закладі доцільно обладнати так званий тренінговий кабінет або переобладнати всі класні кімнати для застосування інтерактивних методів.

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

На інтерактивному занятті учасники найчастіше працюють у колі. Подібне розташування дає низку переваг:

розташування учасників колом дозволяє усім добре чути і бачити одие одного, даючи таким чином можливість сприймати широкий спектр невербальних проявів;
розміщення колом забезпечує високий рівень залучення до роботи — у колі неможливо «відсидітися» за спинами інших;
коло – це максимально «демократична» фігура. У ньому неможливо виокремити «головного», всі знаходяться у рівних умовах, що об'єднує групу;
розміщення колом забезпечує свободу рухів учасників, вони можуть легко мінятися місцями, об’єднуючись у різні групи.

Однак розташування колом не розраховане на всі випадки життя. Наприклад, воно не надто зручне для демонстрації мультимедійних презентацій, відео та інших засобів наочності, що вимагають виходу ведучого за межі кола. У таких випадках краще підійде розміщення півколом або літерою «П».

Для роботи в малих групах та виконання проектів учасникам можуть знадобитися столи. Тому варто залишити в аудиторії 5-6 столів.

Якщо у навчальному закладі немає обладнаного приміщення для інтерактивних занять, варто змінити розташування столів із традиційних рядів на Т-подібне розташування чи обличчям до обличчя. Якщо у класі встановлено індивідуальні парти, виберіть один із видів L-подібного розташування.

Мінімальні вимоги до приміщення

Приміщення для інтерактивних занять має бути просторим (площею не менш як 40 квадратних метрів) або складатися з кількох окремих кімнат (наприклад, класної кімнати та лабораторного приміщення).

У кабінеті мають бути визначені та спеціально оформлені окремі навчальні зони:

зона для роботи в колі, де розставлені колом або півколом стільці чи крісла за кількістю учасників, зокрема, і для вчителя, а також передбачено вільне місце для рухливих ігор і вправ. Розташування колом зберігається в ході багатьох занять, за винятком тих випадків, коли ігрові або інші процедурні моменти тренінгу вимагають його зміни;
зона для роботи учнів у малих групах, у якій розташовано 5-6 столів (із додатковими стільцями або без них);
дошка звичайна або спеціальна (фліпчарт);
робоче місце вчителя;
зона для розташування мультимедійної техніки, фото-, відео-, аудіоапаратури тощо;
зона для зберігання канцтоварів, навчально-методичних матеріалів, реквізиту (як правило, невелика шафа);
демонстраційна зона (вільні стіни зі стійким покриттям чи кріпленнями).

Розміщуючи навчальні зони, потрібно враховувати як розміри приміщення, так і послідовність, зручність, легкість їх використання у процесі проведення занять, взаємозв’язки між ними, естетичність оформлення, наповнюваність, мобільність і якість навчальних і допоміжних компонентів (столів, стільців, шаф, поличок, наочних посібників, техніки тощо).

За умови просторового дефіциту навчальні зони можна робити комбінованими або розміщувати так, щоб їх можна було легко реконструювати в інші.

Стіни треба максимально використовувати як робочі поверхні для демонстрування творчих робіт учасників, тому їх потрібно заздалегідь покрити стійким покриттям.

На стіні має бути також годинник для контролю за дотриманням регламенту, на вікнах – вертикальні жалюзі для затемнення під час використання мультимедійної техніки.

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

Проведення інтерактивних занять потребує забезпечення канцелярським приладдям. Нижче наведено перелік того, що знадобиться на тренінгу:

крейда (біла і кольорова);
спеціальні фломастери для фліпчарту, якщо ви його маєте;
папір формату А2 або А3 для виконання групових проектів, запису правил групи та очікувань учасників;
аркуші формату А4 (білі та кольорові), зошити для записів;
фломастери, маркери, клейкі та неклейкі папірці, безпечні шпильки, скріпки, кнопки, ножиці, серветки, м’ячик, паперовий скотч або цінники, бейджики.

Педагог може передбачити для всіх класів (груп) окремі папки з переліком усіх потрібних матеріалів і запропонувати учасникам заповнити їх.

Список використаних джерел:

Cooperative Learning Seating Options [Електронний ресурс] // Teaching resources. – Режим доступу до ресурсу: http://www.lauracandler.com/strategies/seating.php.
Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : Центр учбової літератури, 2014. – 250 с.
Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.

Модуль 5. Моніторинг та оцінка результатів

5.1 Моніторинг і оцінка: базові поняття

Зміст

Поняття моніторингу і оцінки (МіО)

Відмінність моніторингу від оцінки

Важливість МіО

Основні елементи МіО

Види МіО превентивних програм

Поняття моніторингу і оцінки (МіО)

Будь-яка цілеспрямована діяльність включає:

постановку цілей;
планування заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети;
моніторинг (відстеження) здійснення планових заходів і оцінку результатів (проміжних і кінцевих) виконаних робіт.

У найбільш узагальненому вигляді моніторинг і оцінку визначають як зворотний зв'язок, що дає змогу з'ясувати:

чи відповідає плану фактична «траєкторія» руху до мети;
чи досягнуті бажані проміжні й кінцеві результати.

Моніторинг і оцінку часто використовують у вигляді скорочення — МіО. Моніторинг і оцінка (МіО) освітніх програм, спрямованих на зміцнення здоров'я і розвиток особистості, дає змогу зрозуміти, чи дають ці програми бажаний результат, та визначити напрямки їх удосконалення.

Відмінність моніторингу від оцінки

Моніторинг — це постійний збір і реєстрація інформації за наперед визначеним переліком показників (індикаторів).

Оцінка – це епізодичний аналіз досягнень, пов'язаних із реалізованою програмою або проектом.

Моніторинг відрізняється від оцінки. Моніторинг – це систематичне відстеження якісних і кількісних показників, які характеризують якусь діяльність та/або поточну ситуацію. Головна мета моніторингу — «знімати показники» стану об'єкта спостереження і виявляти розбіжності з плановими (або виявляти тенденції розвитку й передбачати майбутні стани). Виявлення таких розбіжностей важливе для своєчасного подолання або зменшення виявлених небажаних тенденцій у розвитку процесів.

Оцінка має на меті з'ясувати, чи забезпечують реалізовані заходи той вплив, на які вони розраховані.

Інакше кажучи, моніторинг включає спостереження за тим, що робиться, тоді як оцінка дозволяє встановити причиново-наслідкові зв'язки між діями та результатами.

Важливість МіО

Моніторинг і оцінка превентивних програм, спрямованих на зміцнення здоров'я і розвиток особистості, проводять для вдосконалення програм і з'ясування того, чи дає впровадження цих програм очікуваний результат.

Моніторинг (відстеження) від самого початку впровадження програми гарантує, що кроки і завдання цієї програми чітко сформульовані та відповідають цілям і піддаються вимірюванню.

Моніторинг превентивних програм призначений для того, щоб:

відстежити складники програм (вкладені кошти, проведені заходи й основні результати);
задокументувати й оцінити, яким чином були використані ресурси (матеріальні, людські);
забезпечити «прозорість» витрачання коштів;
оцінити охоплення і якість превентивних програм;
планувати діяльність у сфері превентивної освіти;
вчасно вносити зміни у програми, щоб покращити їх.

Оцінка превентивних програм призначена для того, щоб:

з'ясувати, чи відбулися завдяки програмам очікувані зміни у цільових групах на рівні знань, ставлень і поведінки;
визначити чинники, які роблять програми успішними;
визначити недоліки і складники програми, що їх потрібно вдосконалити;
визначити обставини, у яких програми не виконують у повному обсязі.

Основні елементи МіО

Для ефективного моніторингу і оцінки превентивних програм у світі широко використовують концептуальну рамку МіО, яка дозволяє пов'язати програмні дії з очікуваними результатами на різних логічних рівнях: детермінантах поведінки, поведінкових практиках і епідеміологічних показниках.

Система моніторингу успішних превентивних програм обов'язково містить такі елементи:

програмні показники;
детермінанти поведінки (чинники ризику та чинники захисту);
показники поведінкових практик;
показники, які підтверджують довгостроковий вплив.

Види МіО превентивних програм

Для превентивних програм виокремлюють програмний, поведінковий та епідеміологічний види МіО.

Програмний вид МіО.

Включає в себе відстеження показників внеску та процесу.

Показники внеску. Для того щоб проект або програма досягли своїх цілей, у процес виконання програми включають різні ресурси (внески) — матеріально-технічні, людські, фінансові, політику і нормативно-правову базу, а також сучасні технології, наприклад, інформаційно-комунікаційні.

Показники процесу — це, наприклад, кількість навченого персоналу, кількість наданих діагностичних, консультативних, інформаційних послуг тощо (кількісні показники), а також якість цих послуг (якісні показники).

Поведінковий вид МіО.

Включає збір даних і оцінку результатів на рівні детермінант поведінки і поведінкових практик.

У разі ефективного використання вкладених ресурсів та належного впровадження програми досягаються короткострокові результати на рівні детермінант поведінки цільової групи (знання, ставлення, вміння, що сприяють зменшенню чинників ризику та посиленню чинників захисту).

Якщо програма має позитивний вплив на детермінанти поведінки (знання, ставлення, уміння), така програма, ймовірно, матиме і довгострокові результати на рівні поведінкових практик.

Епідеміологічний вид МіО.

Позитивні результати програми на рівні поведінкових практик повинні привести до довгострокового впливу на групи населення. Довгострокова дія виражається в епідеміологічних показниках, наприклад, зниження кількості нових випадків ВІЛ-інфекції, зменшення поширеності ВІЛ / СНІДу, зниження захворюваності ІПСШ, наркозалежності, зменшення для суспільства соціально-економічної шкоди від епідемії.

Традиційні системи МіО не забезпечують чіткого відстеження поведінкових практик та епідеміологічних показників. Тому впродовж останніх років інтенсивно розвивається епідеміологічний нагляд другого покоління. Він спрямований на об'єднання моніторингу поведінкових і біологічних даних. Узгодженість різноманітних біологічних, поведінкових і якісних досліджень, спрямованих на розуміння суті явищ, не тільки підтверджує ймовірні напрямки розвитку епідемій, а й дає їм глибинні пояснення.

Список використаних джерел:

Загальні принципи і основні поняття моніторингу та оцінки в області ВІЛ / СНІД (дві частини).
«Моніторинг та оцінка молодіжних програм з профілактики зловживання психоактивними речовинами», © Організація Об'єднаних Націй, 2005 рік

5.2 Умови успішного впровадження превентивних програм

Зміст

Особливості превентивних програм, що грунтуються на розвитку життєвих навичок

Критичні чинники впровадження ООЖН програм

Критерії відповідності умов навчання принципам ООЖН

Ключові знання і вміння педагога-тренера

Особливості превентивних програм, що грунтуються на розвитку життєвих навичок

Успішні профілактичні програми на основі навчання життєвих навичок (ООЖН програми) передбачають:

Вплив на поведінку як одну із ключових цілей.
Баланс знань, психологічних установок (ставлень) та вмінь (навичок).
Орієнтування на інтерактивні методи навчання.
Урахування реальних потреб учнів.
Урахування гендерної чутливості у змісті і методах навчання.

Розглянемо ці чинники докладніше.

Вплив на поведінку. Навчальна програма повинна передбачати вплив на самосвідомість учнів для формування у них знань, психологічних установок та вмінь і навичок, сприятливих для здоров'я, безпеки та розвитку. Педагогічні впливи мають бути спрямовані на всі рівні особистості:

прагнення, життєві цілі;
ідентичність;
цінності, переконання;
здібності;
уміння і навички.

Орієнтування на інтерактивні методи. Програма має передбачати:

творчу співпрацю (партнерство) між учнями і вчителем;
навчальні активності, що враховують індивідуальні стилі навчання і зачіпають усі рівні впливу на поведінку особистості;
залучення до участі кожного учня;
навчання на ситуаціях, наближених до реального життя.

Урахування реальних потреб учнів. Навчання здорової, позитивної поведінки має здійснюватися на інтегрованому змісті, яке безпосередньо пов'язане з:

реальним життям учнів;
факторами ризику основних сфер їхньої життєдіяльності;
актуальним рівнем розвитку (домінантними базовими потребами, віковими проблемами й інтересами);
завданнями розвитку особистості (так звана «зона найближчого розвитку»).

Урахування гендерної чутливості у змісті і методах навчання. Зміст навчальної програми має передбачати:

урахування біологічних і психологічних особливостей розвитку дівчат і хлопців;
подолання шкідливих рольових стереотипів.

Критичні чинники впровадження ООЖН програм

Для успішного впровадження ООЖН програм наведені чинники є критичними:

гідне місце ООЖН програм у шкільному розкладі як умова забезпечення універсального доступу до якісної превентивної освіти;
підготовка педагогів за методикою ООЖН;
якісні навчально-методичні матеріали;
використання інтерактивних методів і наявність відповідного приміщення;
залучення і розвиток партнерства педагогічного колективу, молоді, батьків;
створення сприятливого шкільного середовища;
системний моніторинг процесу впровадження і оцінки ефективності впливу;
прихильність та адвокація ООЖН на всіх рівнях.

Досвід упровадження ООЖН програм у багатьох країнах підтвердив, що тільки одночасне досягнення всіх зазначених вище цілей забезпечує належну дієвість превентивної освіти (масовість, ефективність, превентивність). І навпаки, ігнорування хоча б одного з цих чинників істотно знижує ефективність профілактичної роботи.

Критерії відповідності умов навчання принципам ООЖН

Моніторинг і оцінка процесу впровадження превентивних програм повинні передбачати перевірку відповідності процесу навчання принципам ООЖН, використовуючи такі ознаки і критерії:

Ознака	Основний критерій	Додаткові критерії
1. Підготовлений учитель	Наявність у вчителя сертифіката про проходження навчання за методикою ООЖН	знання концепції здоров'я, безпеки та розвитку; ознайомлення із принципами навчання на основі життєвих навичок; володіння сучасними педагогічними методами, інтерактивними формами навчання; використання якісних навчально- методичних матеріалів, що відповідають вимогам ООЖН; відданість учням і здоровому способу життя; розуміння і визнання актуальних потреб, інтересів і вікових можливостей учнів; уміння забезпечити підтримку адміністрації, педагогічного колективу та батьків.
2. Спрямованість на набуття учнями базових життєвих навичок	Наявність у шкільному розкладі обов'язкового або факультативного курсу, що має на меті вплив на поведінку як одну із ключових цілей	відповідно до рекомендацій ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО обсяг предмета (факультативного курсу) з навчання життєвих навичок має бути не менше 30 навчальних годин на рік для кожного класу; у результатах навчання має бути чітко визначено перелік життєвих (психосоціальних) навичок.
3. Інтерактивна форма навчання	Наявність приміщень для інтерактивних занять	приміщення має бути площею не менше 40 м2; у приміщенні мають бути зони: роботи в колі, роботи у групах, демонстрування творчих робіт учнів тощо.
4. Відповідність навчально-методичного забезпечення вимогам ООЖН	Наявність грифа Міністерства освіти і науки	спрямованість на розвиток життєвих навичок і сприймання загальнолюдських цінностей; тематика за віком; урахування потреб учнів; близькість змісту до життя; доступна мова; комплектність; практична апробованість.

Ключові знання і вміння педагога-тренера

Викладання предметів, курсів і програм превентивного спрямування потребує теоретичних знань і практичних навичок, більшість з яких педагоги не отримували під час навчання у вищому навчальному закладі. Нижче представлений мінімальний набір вимог до педагога-тренера.

Педагогові-тренеру необхідно знати:

теоретичні основи превентивної освіти;
зміст предмета (курсу), за яким проводять заняття;
особливості навчання дітей і дорослих;
особливості застосування інтерактивних методів;
методи оцінювання якості викладання;
умови та критерії успішного впровадження превентивних програм у навчальних закладах.

Тренерові корисно знати:

як подолати страх і хвилювання;
як підтримувати доброзичливу атмосферу на уроці (виховній годині, тренінгу);
як реагувати на складних учасників.

Тренерові потрібно вміти:

чітко формулювати цілі заняття та його складників;
враховувати потреби й очікування учасників;
дотримуватися рекомендованого (або складеного заздалегідь) плану;
забезпечувати демократичну дисципліну;
робити презентації;
організувати активне обговорення;
організовувати відпрацювання практичних умінь;
організовувати зворотний зв'язок.

Тренерові потрібно виявляти:

повагу і позитивне ставлення до дітей і підлітків, бажання і прагнення працювати з ними;
готовність зрозуміти потреби, цінності й можливості дітей та підлітків;
готовність не нав’язувати своїх поглядів і цінностей;
бажання і готовність постійно підвищувати свій професійний рівень;
готовність застосовувати інтерактивні методи навчання, які забезпечують активну участь кожного учня; творчу співпрацю між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди.

Список використаних джерел:

Evidence and rights based PLANNING & SUPPORT TOOL for SRHR/HIV Prevention Interventions for Young People
IM TOOLKIT FOR PLANNING SEXUALITY EDUCATION PROGRAMS USING INTERVENTION MAPPING IN PLANNING SCHOOL-BASED SEXUAL AND REPRODUCTIVE HEALTH AND RIGHTS (SRHR) EDUCATION PROGRAMS. WORLD POPULATION FOUNDATION .MAASTRICHT UNIVERSITY .THE NETHERLANDS. July 2008
Всемирная Организация Здравоохранения. Навыки, Необходимые для Здоровья
Evidence and rights based PLANNING & SUPPORT TOOL for SRHR/HIV Prevention Interventions for Young People

5.3 Оцінювання прогресу навчальних досягнень учнів

Зміст

Принципи і критерії оцінювання рівня та прогресу навчальних досягнень учнів

Оцінювання ефективності впливу програм за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ»

Умови застосування інструментів оцінювання

Види інструментів оцінювання

Релевантність інструментів оцінювання

Принципи і критерії оцінювання рівня та прогресу навчальних досягнень учнів

Базові принципи оцінювання.

Оцінка навчальних досягнень учнів, які навчаються за превентивними програмами, є однією з найважливіших і водночас найскладніших проблем. З одного боку, завжди треба пам'ятати, що справжню оцінку з цього предмета дитині поставить життя, з другого— оцінка була і є одним з дієвих інструментів у руках учителя.

Чимало проблем, традиційно пов'язаних з оцінкою у навчанні здорового способу життя, виникло через незрозумілі цілі і неправильно визначені вимоги до результатів навчання, застосування невідповідних інструментів та ігнорування інших, крім учителя, суб'єктів оцінювання. Внаслідок цього учні сприймають таке навчання як «нудьгу і примус».

Викладаючи превентивні програми, курси, шкільні предмети, оцінювати потрібно не лише теоретичні знання учнів, а й їхню поведінкову (соціально-психологічну) компетентність, яка передбачає баланс знань, умінь, ставлень (психологічних установок) та поведінки (або намірів). При цьому оцінювання має грунтуватися на таких принципах:

Позитивний підхід. Оцінка орієнтується на рівень досягнень і прогрес учня, не наголошуючи на рівні його невдач. Академічна оцінка має бути позитивною або не треба ставити її взагалі. Ця теза ґрунтується на тому, що для досягнення реального впливу на формування здорової поведінки учня акцент повинен здійснюватися на стимулювальну і мотиваційну функції оцінки.
Чітке визначення результатів навчання. Визначення очікуваних результатів навчання має відповідати критеріям SMART (конкретність, можливість перевірки, досяжність, відповідність цілям і завданням, достатність часу на вивчення).
Багатовимірність. Оцінюватися мають одночасно всі визначальні складники поведінкової компетентності учнів: знання і вміння їх застосовувати; емоційно - ціннісне ставлення до себе, інших людей і навколишньої дійсності; сформованість конкретних умінь і навичок здорової і безпечної поведінки; фактична поведінка в реальних життєвих ситуаціях.
Урахування індивідуальних стилів навчання. Оцінка результатів має здійснюватися з урахуванням домінантних стилів навчання учнів (візуального, слухового, тактильного), а також з урахуванням різних видів компетентностей (мовної, логічної, музичної, просторово-візуальної, кінестетичної, внутрішньо-і міжособистісної).
Адекватність інструментів. Система інструментів оцінювання (методів і процедур) має відповідати навчальним завданням, об'єктам і суб'єктам оцінки, стилям навчання учнів і функціям оцінювання.
Дотримання балансу суб'єктів оцінювання. Сучасна концепція оцінювання передбачає, що тільки 20 % оцінювання здійснює вчитель, 50 % — сам учень і 30 % відбувається через взаємооцінювання.

Критерії адекватного оцінювання.

Щоб бути адекватним і мотивуючим, оцінка знань учнів має відповідати таким критеріям:

мати у своїй основі чіткі і зрозумілі вимоги до навчальних результатів;
дозволяти легко досягти і перевищити ці результати;
давати змогу показати свої досягнення різними способами;
заохочувати учнів апробувати моделі поведінки без ризику отримати за це негативну оцінку;
розвивати позитивне ставлення до самого себе, впевненість у своїх здібностях і можливостях;
використовувати самооцінку і взаємну оцінку як важливий елемент навчання;
надавати зворотний зв'язок учням і вчителеві.

Оцінювання ефективності впливу на рівні детермінант поведінки

Учителі, батьки і керівники системи освіти зацікавлені отримати аргументовану відповідь на запитання: «Які реальні зміни в поведінці учнів зумовив цей предмет, курс чи програма?» Для цього потрібні об'єктивні дані, які б підтвердили або не підтвердили наявність реальних змін у детермінантах поведінки.

Такі дані можна отримати на базі тестування «ДО» і «ПІСЛЯ». Суть цієї процедури в тому, що перед початком навчального курсу і після його завершення проводиться анонімне опитування за спеціально розробленим тестом. Наприклад, він може складатися з чотирьох частин, які дають змогу оцінити складники поведінкової компетентності учнів:

Частина 1. Базові знання.
Частина 2. Психологічні установки (виявляються у ставленнях і позиціях).
Частина 3. Наміри (показник, близький до поведінки).
Частина 4. Опорні вміння.

Порівнюючи результати вхідного та вихідного опитування, визначають величину змін. Що більша відмінність між оцінюванням «ДО» і «ПІСЛЯ», то істотніші позитивні зміни у складників поведінки, що зумовлені запровадженням програми, курсу чи предмета.

Для виключення впливу інших чинників і визначення, що саме допомогло учням – цей курс чи, наприклад, інформаційна кампанія у ЗМІ,— отримані дані порівнюють із результатами контрольної групи, яка не навчалася за цим курсом. При цьому контрольна група має бути подібною за кількістю, складом та умовами навчання до тієї групи, що проходила навчання.

З прикладами використання процедури «ДО» і «ПІСЛЯ» можна ознайомитися за посиланням http://autta.org.ua/ua/Advocacy/.

Умови застосування інструментів оцінювання

Існує величезна кількість інструментів, які можна використовувати для оцінки компетентності учнів на рівні детермінант поведінки (знань, ставлень, умінь і поведінки). Застосовуючи ці інструменти для оцінки рівня і змін у детермінантах поведінки, потрібно враховувати таке:

Використання тільки одного з інструментів не дає змоги зробити висновку про вплив навчання на всі складники поведінкової компетентності учнів. Тому варто застосовувати не менше чотирьох інструментів, кожен з яких є найбільш адекватним для оцінки відповідного об'єкта знань, ставлень, умінь, намірів і поведінки.
Одні види інструментів краще підходять для оцінки знань, другі — для оцінки ставлень, треті —вмінь або поведінки Треба також враховувати, що учні природно використовують властиві їм домінантні стилі сприймання і навчання: візуальний, слуховий і тактильний. Варто пам’ятати, що в учнів різною мірою розвинені базові компетентності: лінгвістична, логічна, музична, візуально-просторова, кінестетична, персональна, міжособистісна. Тому відібрані вчителем інструменти мають бути релевантними об'єктам оцінки й індивідуальним особливостям учнів.
Щоб зробити суб’єктивні висновки, дуже важливо отримувати інформацію від різних груп (суб'єктів оцінювання): вчителів, самих учнів, їхніх ровесників та інших осіб. Кожна така група може мати дещо різні погляди на те, що є ефективними поведінковими навичками, що впливає на зміну поведінки або як саме інтерпретувати різні уявлення. Облік інформації з різних джерел є класичною вимогою сучасного оцінювання (так званий тріангуляційний метод підвищення надійності). Крім того, самооцінка розвиває в учнів здатність до самоаналізу, цілепокладання та аналізу власних досягнень. Спочатку учень визначає, чого він хотів би досягти, проміжні результати (етапи досягнення), а в кінці — оцінює, як йому вдалося це здійснити.Якщо оцінюють однолітки, то акцент робиться на спостереженні й отриманні зворотного зв'язку. Сучасна концепція оцінювання передбачає, що тільки 20 % оцінки здійснює вчитель, 50% — сам учень, а 30 % відбувається через взаємооцінювання однолітками.

Види інструментів оцінювання

Існують різні види інструментів оцінювання впливу навчання на знання, уміння, ставлення і поведінку учнів.

1. Закриті запитання — тести, розроблені вчителем, або стандартизовані переліки запитань на кшталт:

«так / ні / не знаю»;
«згоден / частково / не згоден»;
доповнення пропозицій;
установлення відповідностей;
вибір правильних або неправильних відповідей тощо.

Закриті запитання ефективні в оцінюванні рівня знань, оскільки вчителеві легко сформувати кількісні показники, за якими можна порівнювати навчальні результати учнів. Однак цей вид запитань не дозволяє оцінити вміння застосовувати знання.

Цей метод також застосовують для оцінки вмінь, ставлень і намірів. Але якщо у процесі тестування не забезпечується анонімність, треба бути дуже обережним в інтерпретації отриманих результатів, особливо щодо ставлень та намірів. Річ у тому, що учні намагаються відповідати так, як від них очікують, а не так, як вони думають і роблять насправді. Тому рекомендується анонімне тестування з подальшим опрацюванням результатів в узагальненому вигляді для цілого класу.

2. Відкриті запитання дають змогу з'ясувати вміння учня не тільки згадувати, а й застосовувати знання і обгрунтовувати свою відповідь. Крім того, відкриті запитання застосовують для з'ясування вмінь і ставлень учнів до певної проблеми, об'єкта чи явища.

3. Шкали — найкорисніший інструмент для оцінки ставлень. Для цього учням пропонується вказати ступінь своєї згоди або незгоди з конкретним твердженням. Наприклад, учням пропонується твердження: «Вживати пиво в підлітковому віці небезпечно для здоров'я». Своє ставлення пропонується висловити, вибравши один із варіантів відповідей: «абсолютно не згоден», «не згоден», «не впевнений», «згоден», «цілком згоден». Шкали застосовують також для оцінки учнями своїх поведінкових умінь і навичок, враховуючи при цьому рівень їхньої впевненості у здатності діяти в обраний спосіб.

4. Поведінкові наміри — учневі пропонується оцінити ймовірність того, як він буде поводитися відповідно до того, що сказано у запитанні. Наприклад, для відповіді на запитання: "Я не хочу мати статевих стосунків на цьому етапі свого життя" учень має вибрати один із варіантів відповіді: “повністю погоджуюся”, “частково погоджуюся”, “частково не погоджуюся”, “повністю не погоджуюся”. В інших варіаціях цього методу наводиться конкретна життєва ситуація та перелік можливих варіантів поведінки. Учневі пропонується вибрати той варіант поведінки, який найбільш прийнятний для нього. Численні дослідження свідчать, що існує тісний взаємозв'язок між намірами і реальною поведінкою. Тому цей метод є найкращим для оцінки впливу навчання на реальну поведінку за умови, якщо тестування проводять в анонімній формі.

Інтерв'ю — відповіді на запитання у структурованій або неструктурованій формі. Застосовуються для оцінки знань, умінь і ставлень. Відрізняються від тестів тим, що вчитель під час інтерв'ю отримує інформацію і невербальними каналами. Недоліком є те, що інтерв'ю вимагає набагато більше часу.

6. Рольові ігри і моделювання —корисний інструмент як для відпрацювання поведінкових умінь, так і для їх оцінки.

7. Спостереження дає надійну інформацію про знання, ставлення, поведінкові вміння і реальну поведінку, але вимагає більше часу.

8. Дебати дають змогу оцінити ставлення до певної проблеми, а також уміння дискутувати з повагою до опонента, навички самоконтролю, толерантність, логічне і творче мислення.

9. Презентації, проекти демонструють знання змісту і здатність логічно мислити, аналізувати, доводити, мотивувати. Проекти можуть бути теоретичними (науково-пошукові роботи, дослідження) або практичними (випуск наочної агітації, розробка фото- і відеопрезентацій, рольові ігри, сценічні вистави, виступи агітбригад).

10. Творчі методи, або стимулювальні активності, – спосіб оцінити знання, ставлення, вміння, навички учнів, використовуючи їх творчий потенціал. Це можуть бути:

портфоліо — збірник творчих робіт учня за певний період. Наприклад, у портфоліо можна включити аналіз статті, відповіді на листи, есе на задані вчителем теми;
плакати у вигляді символів або піктограм, які, наприклад, свідчать про знання прав дитини;
тематичний колаж або альбом, виготовлений з ілюстрованих журналів, картки з тестами або ситуаціями для інтерактивних ігор;
пам'ятка із вивченої теми;
вірш, пісня, сценарій гри або вистави, які стосуються теми заняття.

Релевантність інструментів оцінювання

Наведена нижче таблиця ілюструє найчастіше використовувані інструменти оцінювання та їх релевантність для оцінки знань, умінь, ставлень і поведінки. Великий знак «Х» означає, що інструмент є найбільш корисним для оцінки відповідної складової поведінкової компетентності, а знак «х»—що він просто корисний.

Вид інструменту оцінки	Важливість для оцінки
Вид інструменту оцінки	Знання	Уміння	Ставлення	Поведінка
Закриті запитання	Х	х	х	Х
Відкриті запитання	Х	х	х
Шкали		х	Х
Поведінкові наміри				Х
Інтерв'ю	Х	х	Х
Рольові ігри і моделювання	х	Х	х
Спостереження	х	Х	х	Х
Дебати	х	Х	х	Х
Презентації, проекти	х	Х	х	Х
Творчі методи, або такі що стимулюють активність	х	Х	Х

Додаткові Матеріали

Тренер - навыки эффективной презентации

Тренер - полезные советы тренеру

Мультимедійний навчальний курсі

Модуль 1. Здоров’я, безпека і превентивна освіта

1.1 Важливість освіти у галузі здоров’я і безпеки

Зміст

1.2 Здоров’язбережна компетентність і превентивна освіта

Зміст

1.3 Новітня історія профілактичної освіти

Зміст

1.4 Ефективні програми шкільної превентивної освіти

Зміст

Додаткові Матеріали

Модуль 2. Психосоціальний розвиток дітей і підлітків

2.1 Розвиток і вікова періодизація дітей та підлітків

Зміст

2.2 Особливості психосоціального розвитку учнів початкової школи

Зміст

2.3 Особливості психосоціального розвитку учнів основної школи

Зміст

Додаткові Матеріали

2.4 Особливості психосоціального розвитку учнів старшої школи

Зміст

Додаткові Матеріали

2.5 Психосексуальний розвиток дітей і підлітків

Зміст

Модуль 3. Тематика шкільних курсів з питань безпеки і здоров’я

3.1 Здоров'я і спосіб життя

Зміст

3.2 Безпечна життєдіяльність

Зміст

3.3 Підтримка фізичного здоров’я

Зміст

3.4 Профілактика вживання психоактивних речовин

Зміст

3.5 Стрес і здоров’я

Зміст

Додаткові Матеріали

3.6. Здорові стосунки

Зміст

3.7 Психологічні компетентності

Зміст

Опорна схема

Додаткові Матеріали

3.8 Соціальні компетентності

Зміст

3.9 Стать і гендер

Зміст

3.10 Загальний і статевий розвиток підлітка

Зміст

Додаткові Матеріали

3.11 Репродуктивне і сексуальне здоров'я

Зміст

Додаткові Матеріали

3.12 Інфекції, що передаються статевим шляхом

Зміст

Модуль 4. Методика викладання профілактичних програм

4.1 Поняття і роль життєвих навичок

Зміст

4.2 Традиційні методи навчання

Зміст

4.3. Освіта на засадах життєвих навичок

Зміст

4.4. Огляд інтерактивних методів

Зміст

4.5. Зміст і структура тренінгу

Зміст

Додаткові Матеріали

4.6.Організація та забезпечення тренінгу

Зміст

Модуль 5. Моніторинг та оцінка результатів

5.1 Моніторинг і оцінка: базові поняття

Зміст

5.2 Умови успішного впровадження превентивних програм

Зміст

5.3 Оцінювання прогресу навчальних досягнень учнів

Зміст

Додаткові Матеріали