Модуль 3. Тематика шкільних курсів з питань безпеки і здоров’я

3.1 Здоров'я і спосіб життя

Зміст

Холістична модель здоров’я

Фізичне благополуччя

Психологічне благополуччя

Соціальне благополуччя

Рівні здоров’я

Чинники впливу на здоров’я

Здоровий спосіб життя: мотивація і життєві компетентності

 

 

 

Із XVII століття розвиток західної медицини відбувався хибним шляхом, умовно відокремивши людину від навколишнього середовища і поділивши її на дві самостійні сутності: тіло (soma) і душу (psyche). Відтоді майже до середини ХХ ст. здоровим вважали кожного, хто не був хворим, пацієнта розглядали лише як тіло з відхиленнями від фізіологічної норми, а зусилля лікарів спрямовувалися на компенсацію цих відхилень.

У ті часи побутувала думка, що незабаром винайдуть ліки від будь-якої хвороби. Однак цього не сталося, хоча медицина й досягла значного прогресу у багатьох напрямках. Лікарі навчилися допомагати при переломах, пораненнях, більшості небезпечних інфекцій, ускладненнях під час пологів. Завдяки запровадженню стерильності у лікарнях, винайденню вакцин і антибіотиків, а також поліпшенню харчування, очищенню питної води та пастеризації молока, збільшилася середня тривалість життя людей.

Проте в боротьбі з такими поширеними у сучасному світі захворюваннями, як алергія, онкологія, цукровий діабет, гіпертонія, порушення травлення, медицина й досі не може похвалитися вагомими досягненнями.

Стало очевидним, що здоров’я і хвороби є не тільки в тілі чи, навпаки, лише у психіці. Почавшись у тілі, хвороба спричиняє пригнічений психологічний стан. І навпаки, наслідком тривалого чи дуже сильного стресу можуть бути фізіологічні відхилення і соматичні (тілесні) захворювання — інфаркт, виразка шлунку, цукровий діабет тощо.

Учені також усвідомили, що руйнування природи як середовища проживання — це шлях до самознищення людства, у тому числі й від хвороб. З огляду на це, у другій половині ХХ ст. з’явився інший підхід до здоров’я — холістичний, що в перекладі з давньогрецької означає «цілий, цілісний».

За холістичного підходу здоров’я розглядається не лише як відсутність хронічних хвороб, а набагато ширше — як стан загального добробуту і благополуччя. Здоров'я — це життєва енергія, натхнення і задоволення від насиченого подіями життя. Це здатність ставити цілі й досягати їх, максимально реалізовувати свій потенціал. Це свобода від болю, руйнівних пристрастей, егоїзму і духовного занепаду.

У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вказано, що здоров’я — це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя.

Якщо взяти до уваги, що психологічне — це емоційне, інтелектуальне і духовне, то отримаємо п'ятивимірну модель здоров’я (мал.). Кожен із п'яти вимірів є важливим для загального благополуччя людини.

 

Фізичне благополуччя		Добре фізичне самопочуття, енергія, бадьорість, здатність витримувати фізичні навантаження.
Психологічне благополуччя	Інтелектуальне	Уміння вчитися й отримувати задоволення від навчання, здатність аналізувати проблеми й ухвалювати виважені рішення.
	Емоційне	Здатність розуміти почуття — свої та інших людей, уміння долати невдачі, керувати стресами.
	Духовне	Усвідомлення свого призначення і сенсу життя, сприймання загальнолюдських цінностей, залучення до культурної спадщини людства.
Соціальне благополуччя		Задоволення соціальним статусом і якістю взаємин з оточенням, здатність ефективно спілкуватися та взаємодіяти з людьми.

 

Усі три аспекти здоров’я (фізичний, психологічний і соціальний) тісно взаємопов’язані (подібно до триноги, на якій встановлено фотоапарат: якщо одна з ніжок коротша за інші, то стійкість триноги порушується). Тому важливо зберігати рівновагу і дбати про всі аспекти благополуччя.

Наприклад, у поході юнаки і дівчата не лише тренують своє тіло (дбають про фізичне благополуччя), а й гартують волю, навчаються чогось нового, отримують задоволення від спілкування з природою (психологічне благополуччя), а також приємно проводять час зі своїми друзями, вчаться бути командою, надихати і підтримувати одне одного (соціальне благополуччя).

 

 

Фізичне здоров’я (благополуччя) характеризує рівень розвитку та функціональні можливості органів і систем людського організму.

Базовими показниками фізичного здоров'я є робота серця, стан імунної системи і здатність організму засвоювати кисень. Ознаки фізичного здоров'я: чиста гладка шкіра, здорові зуби, блискуче міцне волосся, гнучкі суглоби, пружні м'язи, здорове серце, відчуття бадьорості впродовж дня, висока працездатність.

Фізичне здоров'я забезпечує енергію для повсякденного життя, полегшує адаптацію до навколишнього середовища (наприклад, до погодних умов), допомагає виживати в екстремальних ситуаціях. Воно підвищує наші шанси захиститися від інфекцій і уникати травм, а також швидко одужувати, якщо захворів. Для підтримки фізичного здоров'я важливо повноцінно відпочивати, мати нормальну вагу тіла, піклуватися про свою фізичну форму, особисту гігієну, а також проходити регулярний медичний огляд і лікуватися в разі потреби. Також важливо уникати шкідливого впливу на організм тютюну, алкоголю, психоактивних і токсичних речовин.

Ознаками фізичного нездоров'я можуть бути:

• порушення сну;
• втрата апетиту;
• нездатність витримувати фізичні навантаження;
• порушення травлення;
• зіпсовані зуби;
• нездорова шкіра;
• підвищена стомлюваність;
• загальна слабкість.

Не існує «здоров’явимірювача», за допомогою якого можна було б точно виміряти рівень свого здоров’я. Тому кожен оцінює його суб’єктивно (за власними критеріями). Тут важливо бути реалістом. Якщо під здоров’ям розуміти п’ять років без будь-яких хвороб і здатність пробігати марафонську дистанцію, мало хто назве себе здоровим. А коли розуміти здоров’я як баланс і здатність швидко одужувати, то чимало людей переконані, що вони здорові.

 

 

Більшість людей вважають себе здоровими, якщо у них нема ознак порушень фізичного здоров’я. Однак вони можуть мати захворювання, навіть хронічні чи невиліковні, які не виявляються жодними аналізами і пов’язані з порушеннями їхньої ментальної (емоційної, розумової чи духовної) сфери.

Наше психологічне благополуччя залежить від того, що ми думаємо про себе, як долаємо стреси, засвоюємо інформацію й ухвалюємо рішення. Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її можливістю адаптуватися до стресів. Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

• позитивну самооцінку, яка тісно пов’язана зі здатністю керувати своїм життям;
• послідовність і передбачуваність, що свідчить про сформованість характеру;
• цілеспрямованість, яка ґрунтується на позитивному баченні майбутнього і потребі у самореалізації;
• автономність (незалежність), що забезпечується умінням ухвалювати відповідні рішення;
• відчуття єдності з іншими людьми, що приносить у життя стабільність і наповнює його сенсом.

Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики та проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Аллан Фромм.

Психологічно врівноважені люди усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх у найкращий спосіб. Вони здатні ухвалити мудре рішення, керуючись моральними цінностями і відповідальністю.

У таблиці наведено деякі ознаки психологічного благополуччя, а також ознаки порушення психологічної рівноваги.

 

Ознаки психологічного благополуччя	Ознаки порушення психологічної рівноваги
адекватне сприймання дійсності	викривлене сприймання дійсності
здатність засвоювати знання, логічно мислити	погіршення пам’яті, уваги, інших розумових здібностей
здатність аналізувати проблеми й ухвалювати зважені рішення	хаотичність, категоричність мислення
цілеспрямованість, активність, незалежність	нерішучість, залежність від чужої думки
здатність дотримуватися соціальних норм і правил	схильність до порушення правил, моральних норм, законів
розвинене почуття відповідальності за себе (своє життя і здоров’я)	уникання відповідальності, наявність шкідливих звичок
критичне мислення	підвищена навіюваність
здатність адекватно оцінювати себе, самоповага	занижена самооцінка, втрата віри в себе, у свої можливості
природність поведінки, вихованість, чемність	демонстративність, грубість, пихатість
здатність співчувати, доброзичливість	емоційна черствість, ворожість, агресивність
уміння пробачати і забувати образи	злостивість
володіння собою	імпульсивність, різноманітні фобії
оптимізм	тривожність, зневіра

 

 

Люди — істоти соціальні, тому вони не можуть нормально існувати без взаємодії з іншими людьми та суспільством. Важливим критерієм соціального благополуччя є показник соціальної адаптованості людини, який пов’язують з її здатністю ефективно спілкуватися та налагоджувати здорові міжособистісні взаємини, адаптуватися до соціальних норм і правил, що існують у суспільстві, взаємодіяти з державними інституціями.

Люди з високим рівнем соціального благополуччя:

• мають розвинені комунікативні навички, вміють слухати і говорити, уникають непорозумінь;
• приязні у спілкуванні, демонструють толерантність і повагу до співрозмовника, їхня манера спілкування викликає повагу до них;
• у разі конфлікту дбають про інтереси всіх сторін, здатні запропонувати взаємовигідне рішення або піти на компроміс;
• легко знайомляться, добре почуваються навіть у незнайомій компанії;
• уміють дружити і вибирати добрих друзів, дбають про приязні родинні стосунки;
• уміють надавати й отримувати допомогу, працювати в команді;
• здатні мотивувати і переконувати, бути лідером і вести за собою.

Про низький рівень соціального благополуччя свідчать:

• часті конфлікти та непорозуміння;
• відсутність близьких друзів, відчуття самотності;
• надмірна сором’язливість, нездатність звернутися по допомогу;
• нездорові стосунки в родині, у школі, з однолітками.

 

 

Рівні здоров'я можна уявити як безкінечність динамічних станів на лінійці, на одному кінці якої — передчасна смерть, а на другому — ідеальне здоров'я. Між теоретичним поняттям «досконале здоров'я» і хворобою є проміжні стадії:

• Абсолютно здоровий — стан організму, при якому всі органи і системи функціонують ідеально (теоретичне поняття).
• Практично здоровий — організм підтримує всі показники у межах фізіологічної норми. Він здатний витримувати значні навантаження і за рахунок внутрішніх резервів швидко адаптується до змін у навколишньому середовищі.
• Збій адаптації — внаслідок тривалого впливу несприятливих чинників в організмі порушується система саморегуляції, накопичуються токсичні речовини, знижується активність імунної системи.
• Передхвороба — накопичуються дезадаптаційні зміни, виникає імунодефіцит, порушується обмін речовин. На цій стадії відбувається зниження больового порогу, з’являється стомлюваність і ризик виникнення захворювань.
• Хвороба — патологічний процес, що виявляється у формі виражених ознак (симптомів).

Досягнення високого рівня благополуччя залежить від багатьох чинників.

 

 

Здоров’я населення оцінюють за трьома показниками. Перший — показник дитячої смертності. Другий — кількість робочих днів, пропущених через хворобу. Третій — середня тривалість життя. Вплив медицини на ці показники, за оцінками ВООЗ, не перевищує 10 %. Решта залежить від спадковості (20 %), стану довкілля (19 %), а найбільше (51 %) — від нашого способу життя (мал. ).

На деякі з цих чинників ми можемо впливати повністю, на інші — лише частково, а на решту не маємо жодного впливу.

Спадковість

Спадковість — це те, що біологічно передається людині від батьків: колір очей, форма носа, зріст, особливості статури тощо. Науково доведено вплив спадковості майже на всі аспекти фізичного і психічного здоров’я. Однак це не знімає відповідальності кожного за своє здоров’я. Навпаки, ті, хто успадкував схильність до певного захворювання (наприклад, діабету), мають вести такий спосіб життя, щоб знизити ймовірність його виникнення.

Окрім фізичного здоров’я, спадковість впливає на базові розумові здібності й таланти — у спорті, музиці, образотворчому мистецтві.

Медицина

Якість і доступність медичних послуг — важливий чинник охорони здоров’я. У кризових ситуаціях він є вирішальним.Однак набагато важливіше запобігти проблемам зі здоров’ям, тобто більше уваги приділяти його профілактиці. Недаремно британці кажуть, що фунт профілактики кращий за тонну ліків.

Середовище (природне, техногенне, соціальне)

Навіть прихильники здорового способу життя не в змозі повністю компенсувати вплив несприятливих кліматичних умов, забрудненого повітря, підвищеного рівня шуму, радіації чи наслідків соціальних зворушень.

Серед природних чинників на здоров’я людей найбільше впливають несприятливі погодні умови. Влітку зростає ризик для людей із серцево-судинними захворюваннями, а восени і взимку збільшується кількість тих, хто захворів на застуду і грип. Ризикують і ті, хто потрапив у зону стихійного лиха: землетрусу, виверження вулкана, посухи чи повені.

Технології — це доступні нам досягнення технічного прогресу. Сучасні медичні технології у діагностиці та лікуванні серцево-судинних захворювань, ВІЛ-інфекції допомагають багатьом людям жити довше і мати кращу якість життя. Інші технології — пастеризація молока, дезінфекція у лікарнях, вакцинація — істотно зменшили поширення інфекційних захворювань. Існують технології очищення викидів промислових підприємств, що уможливлюють зниження рівня забруднення довкілля. Однак розвиток технологій може і негативно позначатися на здоров’ї. Механізми й автомати майже повністю звільнили людину від фізичної праці. Нині багато хто веде малорухливий спосіб життя: сидить на роботі, користується транспортом замість того, щоб ходити пішки, вдома відпочиває перед екраном телевізора або грає в комп’ютерні ігри. Рівень фізичної активності таких людей дуже низький, відповідно у них виникають проблеми зі здоров’ям.

Негативним наслідком технічного прогресу є техногенні аварії, що загрожують життю і здоров’ю людей. Сукупний ефект техногенних забруднень (хімічних, радіаційних, шумових) впливає на кожного, хто живе у забруднених зонах або вживає вирощені там продукти.

Соціальне середовище — це насамперед родина, друзі, інші люди, з якими ви щодня спілкуєтеся. Сприятливе оточення — важливий чинник підтримання психологічної рівноваги.

Невід’ємним складником життя підлітків є спілкування з однолітками (друзями, приятелями, однокласниками). Ті, хто дбає про своє здоров’я, можуть позитивно впливати і на здоров’я своїх друзів. А ті, хто поводиться ризиковано (курить, вживає алкоголь, порушує закон), нерідко психологічно тиснуть на своїх друзів, спекулюючи на їхній потребі належати до групи.

Соціальне середовище людини не обмежується її найближчим оточенням. На здоров’я впливають і такі соціальні чинники, як культура і засоби масової інформації. Особливості національної кухні, народні традиції, релігія — усе це елементи культури, які можуть впливати на здоров’я. Пізнання культури свого народу допомагає краще зрозуміти самого себе, сприяє формуванню ідентичності, а ознайомлення з різними культурами спонукає краще пізнати інших людей, виховує толерантність.

Засоби масової інформації (ЗМІ) — телебачення, інтернет, радіо, газети, журнали, друкована реклама — надають інформацію. Вони також відіграють вирішальну роль у формуванні громадської думки. На жаль, не вся поширювана у ЗМІ інформація є достовірною. Так, реклама має на меті збільшення прибутків від продажу товару, тому нерідко висвітлює лише його кращі якості та приховує недоліки. Тому при виборі товарів, продуктів, від яких залежить наше здоров’я, довіряти треба лише достовірним джерелам інформації (наприклад, публікаціям фахових організацій у сфері охорони здоров’я — Академії медичних наук, Міністерства охорони здоров’я, державних санітарних служб тощо).

Спосіб життя

Здоров’я і благополуччя залежать, передусім, від нас самих. Кожному по змозі правильно харчуватися, поліпшувати фізичну форму, керувати стресами, не палити, не вживати алкоголю чи інших психоактивних речовин. Кожен спроможний подбати про своє довкілля, гармонійні взаємини з оточенням, особистісний розвиток і наповненість життя глибоким сенсом.

Якщо ми нічого не робимо для свого здоров'я, переживаємо багато стресів, маємо шкідливі звички і схильність до невиправданих ризиків, то рівень і резерви здоров'я знижуються.

А коли підтримуємо добру фізичну форму, живемо в гармонії зі своїм внутрішнім світом і з навколишнім, протистоїмо негативному впливові оточення, то зазвичай досягаємо високого рівня благополуччя.

 

 

Спосіб життя — це сукупність типових для людини видів життєдіяльності. Він характеризується її звичками й особливостями поведінки на роботі, в побуті, на відпочинку.

Деякі наші вчинки і звички пов’язані з ризиком виникнення захворювань. Наприклад, куріння може спричинити рак легень, а ризиковані статеві стосунки ­— інфікування ВІЛ, ІПСШ.

Інші звички, навпаки, підвищують захисні можливості організму і поліпшують самопочуття та здоров’я. Зокрема, це спати 8–10 годин на добу, щоранку снідати, вживати різноманітну їжу і достатню кількість води, виконувати фізичні вправи, щодня бувати на свіжому повітрі, дбати про гігієну тіла, одягу і житла, уникати травм, позбутися шкідливих звичок.

Мотивація здорового способу життя. Науково доведено, що люди, які ведуть здоровий спосіб життя, зазвичай живуть довше, повніше реалізують себе і відчувають більше задоволення від життя. «Здоров’я настільки переважає всі інші блага, що здоровий жебрак щасливіший за хворого короля», — зазначав німецький філософ Артур Шопенгауер.

Чому ж так складно переконати людей дбати про своє здоров’я?

Лікарі, психологи і вчителі переконані, що самих лише знань недостатньо. Адже знати про здоровий спосіб життя — це одне, а вести його — зовсім інше. Згідно із законами психології, люди схильні повторювати дії, які приносять задоволення, й уникати того, що неприємне. На жаль, наслідки здорової і нездорової поведінки бувають оманливими, оскільки нагорода за здоровий спосіб життя зазвичай відтерміновується в часі, а задоволення від неправильної поведінки може наставати миттєво.

Те, що шкодить здоров’ю, буває смачним (як тістечка або чипси) чи цікавим (як комп’ютерні ігри). Однак надмірне захоплення жирною та солодкою їжею може призвести до ожиріння, а часті ігри у «стрілялки» і «бродилки» — до комп’ютерної залежності. І навпаки, регулярні заняття спортом потребують самодисципліни, а здорове харчування передбачає певні обмеження.

Тому вибір на користь здоров’я потребує високого рівня розуміння і зацікавленості. Ось чинники, що сприяють такому вибору:

• особиста відповідальність за своє життя — віра в те, що на кораблі власного життя ви є капітаном, а не пасажиром;
• високий рівень самоповаги — впевненість, що ви гідні всього найкращого, що може дати вам життя;
• віра в те, що здорова поведінка забезпечує позитивні результати;
• наявність спеціальних та життєвих навичок, сприятливих для здоров’я.

 

Список використаних джерел:

1. Байер К. Здоровый образ жизни /К. Байер, Л. Шейнберг; пер. с англ. – М.: Мир, 1997.
2. Гладышев Ю.В. Валеология: учебно-методический комплекс /Ю. В. Гладышев, Н. Г. Гладышева. — Новосибирск: НГУЭУ, 2008.— Режим доступу: http://valeologija.ru/knigi/valeologiya-uchebnij-komlpeks-gladisheva
3. Воронцова Т.В. Основи здоров'я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— Режим доступу:http: //autta.org.ua/files/user_Irene_304/rus/7_pidv.pdf
4. Здоровий спосіб життя.—Режим доступу: http: //4brain.ru/zozh/pitanie.php — Тема з екрана.

3.2 Безпечна життєдіяльність

Зміст

Безпека – базова потреба людини

Принципи безпечної життєдіяльності

Аналіз ситуацій і оцінка ризиків

Сучасний комплекс проблем безпеки

Правила безпечної поведінки

 

 

	Безпека — це відсутність загроз життєво важливим інтересам людини: її життю, здоров’ю і добробуту.

Безпека належить до базових людських потреб і є потребою дефіциту. Це означає, що доки людина не почувається безпечно, вона не може належно дбати про потреби вищого порядку — соціальні та духовні.

І навпаки, навіть мінімальне відчуття безпеки викликає прагнення до соціальних зв’язків. Задоволення потреб у повазі та визнанні підвищує рівень соціальної безпеки. Адже в такому разі особисті інтереси людини збігаються з інтересами соціального оточення й підтримуються ним.

Найвищою потребою людини є духовний розвиток, що спонукає її дбати не лише про безпеку свою та близьких, а й про безпеку прийдешніх поколінь і всього живого на Землі.

Абсолютна безпека, як і абсолютне здоров’я, є категорією теоретичною, адже ніхто цілковито не захищений від випадкових небезпек, наприклад від імовірності потрапити у ДТП.

Рівень особистої безпеки залежить насамперед від самої людини: як вона вміє передбачати небезпеки й уникати їх, раціонально діяти у небезпечній ситуації, від її характеру й особистих якостей. Наприклад, оптимізм і віра у власні сили допомагають вижити в екстремальній ситуації, а така риса характеру, як поміркованість, — уникати зайвих ризиків. І навпаки, песимізм відбирає сили і надію, а звичка «ходити по краю» перетворює життя на суцільний екстрим.

Однак безпека людини залежить не лише від її поведінки, а й від кількості та сили загроз, що існують у суспільстві. Загалом поведінка людини дає їй змогу лише реалізовувати (чи не реалізовувати) суспільний рівень безпеки.

 

 

З давніх-давен люди вивчають небезпечні ситуації, щоб уникати їх і запобігати їм. Однак коли це неможливо, намагаються діяти так, щоб урятуватися. Існують загальні принципи безпечної життєдіяльності, які можна звести до формули «Передбачати, запобігати, діяти».

Передбачати — означає: вміти розпізнавати небезпечні ситуації; передбачати наслідки своїх дій; оцінювати ризик. Запобігати — означає: діяти так, щоб не потрапляти у небезпеки; самому не створювати небезпеки (наприклад, на дорозі й у транспорті); вживати запобіжних заходів (наприклад, встановлювати охоронну сигналізацію, проводити пожежні тренування). Діяти — означає: не розгубитися, тобто бути фізично і психологічно готовим діяти у небезпечній ситуації; знати, що і як треба робити в таких випадках; уміти зв’язуватись і взаємодіяти з рятувальними службами, правильно використовувати рятувальне спорядження; не втрачати надії й боротися, зробити все можливе, щоб урятуватися самому і допомогти іншим.

 

Щоб поводитися відповідно до принципів безпечної життєдіяльності, недостатньо лише знати їх. Люди, робота яких пов’язана з постійним ризиком (пожежники, рятувальники, пілоти-випробувачі, альпіністи, водолази), вважають запорукою своєї безпеки знання, витримку, вміння миттєво аналізувати ситуацію, оцінювати ризики й ухвалювати відповідні рішення.

 

 

Поняття ризику. Потрапивши в будь-яку незнайому ситуацію, треба оцінити рівень її безпеки. У такий спосіб перевіряють, чи існує загроза життю і здоров’ю. Таку загрозу ще називають ризиком, а джерела ризику — чинниками ураження.

Майже всі життєві ситуації пов’язані з ризиком. Як визначити, що ситуація доволі ризикована? Для цього, оцінюючи ризик, треба зважати на:

• імовірність виникнення події;
• масштаби її наслідків.

Наприклад, імовірність того, що в автозаправну станцію влучить блискавка, доволі мала. Проте внаслідок цього може статися потужний вибух, який зруйнує все навкруги і призведе до забруднення довкілля. Зважаючи на серйозні наслідки, ризик вважають високим і автозаправки обладнують спеціальними щоглами із громовідводом.

Види ризику. Виокремлюють три види ризику для життя і здоров’я людини:

• фізичний — пов’язаний із життям і фізичним здоров’ям людини (кататися на велосипеді без шолома, гратися на залізничній колії);
• психологічний — пов’язаний з упевненістю, гідністю, самоповагою (провалитися на іспиті, не вступитися за того, кого ображають);
• соціальний — пов’язаний з авторитетом, популярністю, успіхом (посваритися з другом, порушити загальноприйняті правила).

Розрізняють ризик виправданий і невиправданий. Розпочинаючи нову справу, беручи участь у конкурсі, спортивному змаганні, ми ризикуємо розчаруватися, втратити авторитет. Однак такий ризик є виправданим, адже недарма говорять: «Хто не ризикує, той не виграє». Іноді кажуть, що ризик — благородна справа. Це стосується випадків, коли людина ризикує собою заради інших (захищає слабших, рятує чиєсь життя).

Проте дехто має схильність до нерозумних вчинків: курить, вживає алкоголь, наркотики, поводиться агресивно або вчиняє протиправні дії. Така поведінка є невиправдано ризикованою. Зазвичай одні види ризикованої поведінки спричиняють інші. Більшість кримінальних злочинів, ДТП, утоплень, нещасних випадків у побуті та на виробництві пов’язані з уживанням алкоголю і наркотиків.

 

 

За всіх часів батьки, вчителі навчали дітей особистої безпеки: як уникати небезпек, вести здоровий спосіб життя, як правильно поводитися в екстремальних ситуаціях, надавати невідкладну домедичну допомогу.

Дехто може подумати, що цього достатньо, що світ, якщо чесно, не змінився. Виникли, звісно, нові небезпеки, пов’язані з наслідками технічного прогресу, але створено й служби, які допомагають людям у нових умовах, наше життя стає дедалі безпечнішим і комфортнішим.

Однак нині людство вступило в нову епоху свого розвитку. Тепер безпека кожного залежить не лише від його поведінки і від рівня безпеки у суспільстві (національної безпеки), а й від безпеки всього людства і біосфери загалом. Додавши загрозу зіткнення планети з великим метеоритом чи кометою, матимемо сучасний комплекс проблем безпеки (мал.)

 

 

У шкільних курсах превентивної освіти розглядаються теми, що стосуються питань безпечної поведінки у навколишньому середовищі, зокрема:

• Безпека у школі
• Побутова безпека
• Дорожня безпека
• Пожежна безпека
• Соціальна безпека
• Безпека на природі
• Надзвичайні й екстремальні ситуації
• Надання невідкладної допомоги

Далі наведено приклади правил безпечної поведінки у вигляді інструкцій.

Правила безпеки на багатолюдних громадських заходах (мітингах): Залиште дітей удома. Не беріть із собою предметів, які колють або ріжуть. Не беріть наплічника чи сумки на довгому ремінці, їх можуть затиснути натовпом, також вас можуть пограбувати. Кінці хустки, краватки, шарфа треба заправити під одяг. Без крайньої потреби не беріть плакатів на жердинах і палицях. Коли натовп стає некерованим, вони можуть бути небезпечними. Не беріть з собою фотоапарат, відеокамеру, інші коштовні речі, не вдягайте прикрас. Візьміть із собою посвідчення особи. Не наближайтеся до агресивно налаштованих груп, осіб. Не намагайтеся потрапити ближче до трибуни чи мікрофона. Якщо виник конфлікт з поліцією, не втрачайте самовладання, не робіть різких рухів, не кричіть, не біжіть. Якщо вас затримали, не намагайтеся на місці сперечатись і доводити, що ви тут випадково. Не намагайтеся йти проти руху натовпу, уникайте його центру, а також краю, небезпечного сусідства з вітринами, стінами, парканами, стовпами. Ухиляйтеся від усього нерухомого на шляху, інакше вас можуть розчавити. Не чіпляйтеся ні за що руками — їх можуть зламати. Не намагайтеся підняти речі, які впали. Якщо ви впали, швидко підтягніть до себе ноги, захистіть голову, згрупуйтесь і спробуйте ривком встати. Зі щільного, але нерухомого натовпу вибирайтеся, прикинувшись хворим або зробивши вигляд, що вас нудить.

 

 

Правила безпеки в інтернеті: Ніколи не надавайте невідомим секретні відомості (такі як номер рахунка або пароль) у відповіді на повідомлення електронної пошти, миттєве повідомлення або повідомлення з соціальної мережі. Перш ніж вводити секретні відомості під час оплат в інтернеті, зверніть увагу на наявність таких ознак, як адреса веб-сторінки, що починається із префікса https, і значка у вигляді закритого замка поруч з адресним рядком, який означає безпечне з'єднання. Ніколи не відповідайте на прохання надіслати гроші від «членів сім'ї», на пропозиції про угоду, які занадто гарні, щоб бути правдою, на повідомлення про розіграші лотереї, в яких ви не брали участі, або інші шахрайські повідомлення. Не переходьте за посиланнями і не натискайте кнопки у повідомленнях, що спливають, які здаються підозрілими. Використовуйте надійні паролі та зберігайте їх у таємниці. Ніколи не публікуйте особистої інформації, якої ви не хотіли б бачити на дошці оголошень. Підходьте вибірково до пропозицій дружби. Періодично аналізуйте, хто має доступ до ваших сторінок у соціальних мережах, а також переглядайте інформацію, яку ці користувачі публікують про вас.

 

 

Список використаних джерел:

1. Воронцова Т.В. Основи здоров'я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: //autta.org.ua/files/user_Irene_304/rus/7_pidv.pdf
2. Здоровий спосіб життя [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //4brain.ru/zozh/pitanie.php — Тема з екрана.

3.3 Підтримка фізичного здоров’я

Зміст

Рухова активність

Здорове харчування

Гігієна

Сон і відпочинок

Контроль маси тіла

 

Щоб жити, ми потребуємо їжі, води, мусимо рухатися, відпочивати і доглядати за своїм тілом. Інакше ризикуємо мати серйозні проблеми з фізичним здоров’ям, яке є основою психологічної рівноваги і високої якості нашого життя. «Стовпи», що підтримують наше фізичне здоров'я та є основними чинниками впливу на нього, — це рухова активність, раціональне харчування, особиста гігієна, сон і відпочинок.

 

 

Рухова активність — це будь-які форми руху, під час яких організм використовує енергію. Це можуть бути заняття спортом (плаванням чи гімнастикою) або такі буденні справи, як прибирання чи вигулювання собаки. Більшість видів рухової активності поліпшують нашу фізичну форму.

Принципи рухової активності.

Виокремлюють щонайменше три принципи рухової активності, про які важливо пам’ятати.

• Принцип індивідуальності — означає, що кожна людина має унікальні характеристики, які визначають її здатність адаптуватися до фізичних навантажень. Генетичні особливості, вік людини, стан її здоров’я впливають на інтенсивність обміну речовин, нервової та ендокринної регуляції. Та сама тренувальна програма може ідеально підходити одній людині і зовсім не підходити іншій.
• Принцип систематичності — означає потребу регулярних тренувань. У разі припинення або значного зменшення навантажень, результати, яких удалося досягти, швидко втрачаються. Цей принцип спричинив відомий вислів: «Використовуй або втрачай».
• Принцип поступовості — означає потребу поступового збільшення навантажень. Нехтування цим принципом може призвести до травми і втрати інтересу до занять.

Піраміда рухової активності.

Існує шість складників фізичної форми: витривалість (загальна і м’язова), сила, спритність, гнучкість і склад тіла. Для підтримання доброї фізичної форми є спеціальні вправи, зокрема ті, які зараз називають фітнесом (від англ. to be fit — тримати себе у формі). Більшість їх поділяють на дві категорії: аеробні й анаеробні.

	Аеробні вправи — будь-які активності, в яких задіяні великі групи м’язів і які виконуються ритмічно в помірному темпі впродовж щонайменше 10 хвилин тричі на день або 20–30 хвилин одноразово.

 

Приклади аеробних вправ: біг підтюпцем, плавання, катання на велосипеді, танці. Ці активності тренують серце, поліпшують кровообіг, і м’язи отримують достатню кількість кисню. Аеробні активності підвищують показники загальної і м’язової витривалості.

	Анаеробні вправи — види рухової активності, під час яких м’язи змушені продукувати енергію в умовах дефіциту кисню, оскільки кров не встигає постачати потрібну його кількість. Забіг на коротку дистанцію, тренування на силових тренажерах —  приклади анаеробних активностей.

 

Вони збільшують об’єм м’язів і підвищують показники м’язової витривалості та м’язової сили.

Окрім аеробних і анаеробних активностей, для підтримання доброї фізичної форми потрібно регулярно виконувати вправи для розвитку спритності та гнучкості.

Спритність — добра координація рухів і швидка реакція. Розвивають спритність східні єдино­борства, фехтування, всі види тенісу, бадмінтон, танці, плавання.

Гнучкість — здатність суглобів забезпечувати максимальну амплітуду рухів. Втрата гнучкості може призвести до розтягнень м’язів, а сильні й еластичні м’язи забезпечать активність до старості. Вправи для розвитку гнучкості — це гімнастика, акробатика, танці, східні єдиноборства, йога.

Може виникнути запитання: «Де взяти час для виконання всіх потрібних вправ?» Насправді підтримання доброї фізичної форми насамперед залежить від нашого бажання, тоді й час знайдеться, і результати не забаряться, адже користь і задоволення від занять відчуваються майже відразу. Спланувати свої заняття допоможе піраміда рухової активності (мал.).

Користь рухової активності для фізичного благополуччя Фізична активність робить нас сильними, наповнює енергією, покращує статуру, координацію рухів і швидкість реакції. Вона тренує м’язи ( зокрема й серце), зміцнює кістки, стимулює обмін речовин, допомагає підтримувати ідеальну масу тіла, зменшує ризик виникнення захворювань. Регулярні тренування поліпшують показники роботи багатьох органів і систем, зокрема: серцево-судинної системи — завдяки тому, що треноване серце менше «зношується» і забезпечує ефективне постачання кисню та поживних речовин до кожної клітини організму; респіраторної системи — завдяки тому, що під час фізичних навантажень збільшується ємність легень і тренуються м’язи, які беруть участь у процесі дихання (треновані спортсмени менше страждають від задишки при фізичних навантаженнях); скелета — завдяки тому, що фізичні вправи сприяють збільшенню щільності кісткової тканини та еластичності зв’язок. У поєднанні з повноцінним харчуванням це найкраща профілактика остеопорозу, який виникає через вимивання кальцію з кісток і загрожує складними переломами; ендокринної системи — завдяки тому, що рухова активність пришвидшує обмін речовин, запобігає ожирінню і діабету; нервової системи — завдяки тому, що регулярні тренування поліпшують координацію рухів і швидкість реакції, що особливо важливо для тих, хто водить автомобіль чи в майбутньому хоче стати водієм.

 

Користь рухової активності для психологічного благополуччя Помірні фізичні навантаження сприяють виділенню особливих речовин — ендорфінів, які ще називають «гормонами щастя». Тому фізично активні люди частіше перебувають у гарному настрої, почуваються психологічно врівноваженими. Спортивні досягнення здатні суттєво підвищити самооцінку. Для цього не обов’язково завойовувати олімпійські медалі. Багатьом достатньо покращити свій результат у бігу на коротку дистанцію, опанувати новий стиль плавання або навчитися кататися на гірських лижах. Фізичні вправи допомагають підтримувати ідеальну масу тіла, формують гарну статуру. Компліменти довколишніх з цього приводу також поліпшують настрій і підвищують самооцінку. Заняття спортом гартують волю, вчать досягати успіху в спорті й у навчанні. Завдяки насиченню крові киснем поліпшується робота мозку, зростають розумові можливості (звісно, якщо тренувати не лише м’язи, а й розум). Спортивні змагання вчать гідно переживати успіхи й поразки. Фізичні вправи знижують рівень стресу, зменшують ризик виникнення депресії. Вправи на розтяжку (наприклад, заняття йогою) розслаблюють, знімають психологічне напруження, тривогу. Інтенсивні вправи допомагають упоратися з такими сильними емоціями, як, наприклад, гнів.

 

Користь для соціального благополуччя Різні види рухової активності впливають на соціальне благополуччя людини. Навіть якщо ви тренуєтесь індивідуально, це позначається на ваших взаєминах з оточенням. Регулярні тренування, наприклад, поліпшують зовнішній вигляд, а отже, людина почувається впевнено навіть у малознайомій компанії. Коли заняття проводять у групі (наприклад, у клубі бальних танців), є можливість познайомитися з багатьма людьми, вдосконалити свої навич­ки спілкування і знайти нових друзів. Якщо ви захоплюєтеся командними видами спорту — спортивним туризмом, футболом чи волейболом, —то вчитеся бути членом команди, надихати і підтримувати одне одного, досягати спільної мети. Вражаючі успіхи спортсменів параолімпійців доводять, що навіть проблеми зі здоров’ям і фізичні вади не є перепоною для занять спортом, досягнення вагомих успіхів та підтримання високого рівня фізичного, психологічного і соціального благополуччя.

 

 

 

Їжа є джерелом енергії і важливих для життя поживних речовин, а харчування — засобом для їх отримання.

Процес травлення (комплекс фізіологічних, хімічних і фізичних процесів, під час яких складні поживні речовини розщеплюються до простіших хімічних сполук) починається в порожнині рота. Тут їжа механічно подрібнюється, зволожується слиною з ферментами, створюється потрібна форма для ковтання (харчова грудка) і продовження перетравлення.

Перемістившись стравоходом, харчова грудка потрапляє у шлунок, де впродовж кількох годин відчуває механічний і хімічний вплив, який залежить від складу та кількості їжі. Частина поживних речовин всмоктується у шлунку, решта у вигляді однорідної напівперетравленої кашки переміщується в тонкий кишківник, де процес травлення завершується, поживні речовини засвоюються і всмоктуються у кров. У товстому кишківникові всмоктуються вода і деякі лікарські препарати. З неперетравлених залишків формуються калові маси, які є завершальним етапом травлення.

Здорове харчування забезпечує нормальний розвиток і життєдіяльність людини, сприяє профілактиці захворювань. Воно передбачає, що в організм регулярно у потрібній кількості та в оптимальних співвідношеннях надходять усі необхідні поживні речовини — білки, вуглеводи, жири, вода, мінеральні речовини і вітаміни.

Поживні речовини, які надходять в організм з їжею, виконують багато важливих функцій. Одна з них — енергетична. Лише для підтримання дихання та інших функцій організм підлітка щодоби потребує 1300–1500 ккал. Помірна активність збільшує потребу приблизно на 1000 ккал, інтенсивні заняття спортом – у 1,5–2 рази.

Інші важливі функції поживних речовин — захисна й відновлювальна. Наш організм постійно протистоїть безлічі шкідливих чинників: стресам, забрудненням, інфекціям. Речовини, що надходять з їжею, допомагають організмові долати негативні впливи і дають сили і матеріал для відновлення і росту.

Однак харчування впливає не лише на фізичне здоров’я. Коли людина голодна, у неї псується настрій, вона стає дратівливою. І навпаки, смачна їжа — джерело приємних емоцій, а спільні трапези збирають для спілкування родину, друзів, ділових партнерів.

Принципи здорового харчування.

• Харчуватися регулярно — означає вживати їжу 5–6 разів на день з інтервалом 2–3 години. Регулярне харчування покращує обмін речовин, позитивно позначається на роботі системи травлення і може сприяти зниженню ваги.
• Контролювати розмір порцій — означає вживати їжу невеликими порціями — не більшими за розмір стиснутого кулака.
• Обов’язково снідати — означає не пропускати ранкового прийому їжі. Вранці обмін речовин швидший, ніж удень та ввечері, тому їжа швидко перетравлюється і забезпечує організм енергією, яка ефективно витрачається впродовж дня.
• Збільшити вживання фруктів і овочів — означає забезпечити організм вітамінами, мінеральними речовинами і клітковиною.
• Збільшити споживання молочних продуктів — означає вживати достатню кількість молочних продуктів середньої і низької калорійності, обов’язково збагачувати свій раціон сиром твердих сортів із невисоким відсотком жирності.
• Вживати достатню кількість води — означає підтримувати нормальний водний баланс в організмі.

Поживні речовини. Поживних речовин, які не виробляються в організмі людини, всього 40. Із них в організмі утворюються майже 10 тисяч різних сполук, потрібних для підтримання здоров’я. Нестача однієї з поживних речовин призводить до дефіциту сотень потрібних сполук. І як наслідок — порушується обмін речовин, людина починає хворіти.

За молекулярною структурою поживні речовини поділяються на чотири групи: білки (амінокислоти); вуглеводи; жири; вітаміни і мінеральні речовини.

Білки: будівельний матеріал для організму; білки крові «транспортують» поживні речовини; окремі білки сприяють загоєнню ран; ферменти і гормони, що складаються з білків, регулюють обмін речовин та інші процеси в організмі; антитіла, які також є білками, захищають організм від інфекцій.

 

Вуглеводи: найкраще джерело енергії; прості вуг­ле­во­ди допомагають швидко втамувати голод і здолати втому; складні вуглеводи надовго дають відчуття ситості; клітковина і пектини сприяють нормалізації процесів травлення.

 

Жири: найбагатше джерело енергії для організму; захищають внутрішні органи від переохолодження і травмування; потрібні для засвоєння багатьох вітамінів; поліпшують смак продуктів; утворюють в організмі запаси, які використовуються під час нетривалого голоду; ненасичені жири (рослинні олії, риб’ячий жир) – найкорисніші для здоров’я людини, організм потребує і певної кількості насичених жирів (наприклад, вершкове масло, кокосова олія); трансжири, що містяться в недорогих замінниках вершкового масла, маргаринах і кондитерських жирах. Вони штучно створені шляхом хімічної реакції з дешевих рослинних жирів. Надлишок штучних трансжирів знижує ефективність роботи імунної системи, може призвести до розвитку атеросклерозу і навіть спровокувати онкологічні захворювання. Найбільше штучних трансжирів міститься у стравах швидкого харчування (фаст-фудах). Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує вилучити штучні трансжири з раціону харчування, замінюючи їх ненасиченими жирами.

 

Вітаміни і мінеральні речовини: Про важливість вітамінів свідчить їхня назва («віта», що в перекладі з латини означає «життя»). Щоб рости і розвиватись, організм має отримувати всі потрібні вітаміни й мінеральні речовини. Вітаміни поділяють на жиророзчинні і водорозчинні. Жиророзчинні (А, D, Е) мають надходити в організм разом із жирами. Тоді вони добре засвоюються, можуть накопичуватись і залишатися в організмі від кількох днів до шести місяців. Моркву, наприклад, найкраще їсти зі сметаною, бо в такому поєднанні вона є чудовим джерелом каротину, який в організмі перетворюється на вітамін А. Водорозчинні вітаміни — С, В1, В2, В6, В12 — навпаки, не затримуються в організмі. Тому їх доцільно вживати щодня. Вміст вітамінів у свіжих фруктах і овочах залежить від терміну зберігання. Тому краще купувати свіжі фрукти й овочі та зберігати їх у холодильнику не більш як тиждень. Узимку найкраще вживати заморожені фрукти, овочі, ягоди. Їх заморожують одразу після збирання, тому вітаміни в них зберігаються навіть краще, ніж у свіжих. Організм людини не може обійтися без мінеральних речовин. Деяких із них потрібно багато, наприклад кальцію, натрію чи калію. Їх називають­ макроелементами. А де­яких — дуже мало, наприклад йоду, заліза або цинку. Їх називають мікроелементами. Натрій виконує в організмі важливі функції. Він підтримує водно-сольовий баланс у крові та інших рідинах організму, бере участь у проведенні нервових імпульсів, значна його роль і в діяльності серця. Однак більшість людей вживають надто багато натрію у вигляді кухонної солі (в середньому 9–12 г щодня) і недостатньо калію (менш ніж 3,5 г). Надмірне споживання натрію призводить до підвищення кров’яного тиску, яке, свою чергою, збільшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань. За даними ВООЗ, щорічно можна було б запобігти 1,7 млн випадків смерті в разі зменшення споживання солі до рекомендованого рівня — менш як 5 г на день.

 

Групи харчових продуктів.

Розрізняють п’ять груп харчових продуктів, які містять поживні речовини:

Зернові продукти Продукти з групи зернових багаті на вуглеводи, вітаміни групи В, залізо, білки. До цієї групи належать крупи (гречка, рис, кукурудза, овес) і вироби з борошна. Завдяки високому вмістові клітковини продукти з цільного зерна чи борошна грубого помелу поліпшують роботу шлунково-кишкового тракту, допомагають нормалізувати процеси травлення. Сніданок із цільнозернових продуктів заряджає організм енергією на цілий день. Регулярне вживання таких продуктів покращує стан шкіри, сприяє зменшенню рівня холестерину, зниженню кров’яного тиску, запобігає виникненню цукрового діабету ІІ типу.

 

Фрукти та овочі Фрукти та овочі містять вітаміни А, С та харчові волокна. Багатим джерелом вітаміну С є цитрусові, фруктові соки і помідори. Вітамін С — водорозчинний. Його потрібно споживати щодня, оскільки невикористаний надлишок вітаміну С виводиться з організму. На вітамін А багаті всі овочі темно-зеленого, жовтого та помаранчевого кольорів. Він жиророзчинний і накопичується в організмі, тому його можна споживати через день.

 

Молочні продукти Продукти цієї групи багаті на білки, кальцій, фосфор, вітамін А. Особливо корисні кисломолочні продукти пониженої та середньої жирності без солодких наповнювачів. Продукти високої жирності містять забагато насичених жирів, а фруктові йогурти та солодкі сирки — цукру.

 

М’ясо та рослинні білки Продукти цієї групи постачають організму білок, залізо, мікроелементи, вітаміни групи В. Ця харчова група складається з продуктів, що містять білки тваринного походження (яловичина, телятина, баранина, свинина, домашня птиця, риба, яйця) та рослинні білки (боби, горох, горіхи). Страви з харчових продуктів, багатих на рослинний білок, містять близько 30 % білків, що є в продуктах тваринного походження. Для збалансування дієти рослинні білки краще споживати з молочними білками. Цікаво, що дороге м’ясо часто містить багато жиру, що покращує його смак. Купуючи пісне м’ясо, можна заощадити і водночас знизити споживання насичених жирів.

 

Солодощі, солоні закуски Ці продукти не вважаються вкрай потрібними, проте є допустимими в раціоні у невеликих кількостях. Щоденна норма їх вживання — не більш як 2–3 порції, адже вони містять забагато жиру та/або цукру, дуже багаті на енергію, проте бідні на вітаміни і мінеральні речовини. Зловживання солодким призводить до зайвої ваги, ожиріння, збільшення ризиків для здоров’я внаслідок серцево-судинних захворювань і цукрового діабету.

 

Піраміда харчування. Люди мають потребу в харчуванні, яке забезпечує організм енергією і всіма поживними речовинами. Отже, як визначити потрібну кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин у щоденному меню? Харчова піраміда допомагає правильно спланувати своє харчування. Адже включаючи в меню продукти з різних груп, ви гарантуєте собі повноцінну дієту на щодень.

 

 

Громадська й особиста гігієна.

Наука гігієна вивчає вплив довкілля на організм людини і розробляє норми, правила та рекомендації, які допомагають зменшити дію негативних чинників довкілля на здоров’я. Є заходи громадської і особистої гігієни.

Заходи громадської гігієни спрямовані на збереження здоров’я населення. До них належать: державний контроль за якістю продуктів, ветеринарний контроль, санітарний контроль лікарень, закладів громадського харчування, навчальних закладів тощо.

Особиста гігієна спрямована на збереження і зміцнення індивідуального здоров’я. Серед її складників — гігієна органів слуху, зору, гігієна порожнини рота, гігієна шкіри, волосся, а також гігієна одягу, взуття, житла, гігієна харчування.

Піраміда особистої гігієни.

Рекомендації щодо частоти виконання гігієнічних процедур можна представити у вигляді піраміди особистої гігієни (мал.)

Гігієна харчування. Харчові інфекції є небезпечними для здоров’я людини. Відомо, що важкі захворювання, у тому числі рак, артрит і неврологічні розлади, можуть бути спричинені забрудненою їжею чи водою. Для профілактики харчових інфекцій Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розробила принципи безпечного харчування:

1. Підтримувати чистоту Мити руки перед контактом із продуктами харчування, а також у процесі їх приготування. Мити руки після відвідування туалету. Мити і дезінфікувати поверхні та кухонне обладнання. Захищати зону кухні від комах, паразитів та інших тварин. 2. Відокремлювати сире від готового Відокремлювати сире м’ясо, птицю та морепродукти від інших продуктів харчування. Використовувати окреме обладнання (зокрема, ножі та дошки) для роботи з сирими продуктами. Зберігати продукти в контейнерах, щоб уникнути контакту сирих продуктів із готовими. 3. Здійснювати ретельну теплову обробку продуктів Здійснювати ретельну теплову обробку, особливо під час приготування м’яса, птиці, яєць і морепродуктів. Доводити супи і страви з тушкованих продуктів до кипіння, щоб переконатися, що вони досягли температури 70 °C. 4. Зберігати продукти при безпечній температурі Не залишати готові продукти при кімнатній температурі більш як на 2 години. Зберігати в холодильнику готові страви і продукти, які швидко псуються. Не зберігати продукти харчування занадто довго навіть у холодильнику. Не розморожувати заморожені продукти при кімнатній температурі. 5. Використовувати чисту воду і чисту харчову сировину Використовувати чисту воду або додатково очищувати воду, щоб зробити її безпечною. Вибирати свіжі та безпечні продукти і продукти, що пройшли обробку (наприклад, пастеризоване молоко).

 

Вибір засобів особистої гігієни.

Вибираючи засоби гігієни, дехто звертає увагу на позначки «для жінок» або «для чоловіків». Проте якщо не брати до уваги аромат (жіночі засоби зазвичай мають квіткові аромати, а чоловічі – переважно свіжі та різкі), то особливої відмінності між ними не існує. Часто це є маркетинговим прийомом, який змушує сім’ї витрачати більше коштів на придбання засобів особистої гігієни.

А от на що справді треба звертати увагу, то це на склад продукту і термін його зберігання. Пам’ятайте, що на кожному косметичному засобі мають бути такі позначки (мал.):

Знак «Термін придатності» — означає кінцевий термін придатності косметичного засобу після відкриття упаковки.

Термін придатності — встановлюється виробником на підставі відповідних чинних нормативних документів із зазначенням установлених умов зберігання.

Знак «Продукт не проходив тестування на тваринах» — ним позначають продукцію, що не проходила тестування на тваринах.

Національний та європейський знаки оцінювання відповідності — ним позначають відповідність вимогам усіх обов’язкових в Україні та в Євросоюзі регламентів і стандартів.

 

 

Біоритми і працездатність людини.

Біоритми впливають на працездатність людини, її здатність до навчання і сприймання інформації, на її пам’ять, творчі здібності, концентрацію уваги, м’язову силу, швидкість реакції, настрій тощо. Понад 300 фізіологічних процесів в організмі людини підпорядковуються добовому ритму. Тому тим, хто прагне максимально використати свій потенціал, треба враховувати добові біоритми у своєму розпорядку дня (мал.).

 

Самопочуття і працездатність людини змінюються й упродовж тижня. Це відбувається тому, що існує семидобовий біологічний ритм, який синхронізується із соціальним ритмом. Загальною закономірністю семидобового ритму є поступове зростання працездатності з понеділка до четверга й різке зниження її у п’ятницю та суботу. Це також варто враховувати під час планування своєї діяльності.

Відпочинок — це такий складник способу життя людини, який найбільше підпорядковується біологічним ритмам. Передусім людина потребує щоденного нічного сну. Навіть одноразове ігнорування цієї потреби негативно впливає на її самопочуття та працездатність.

Це особливо стосується підлітків. Вони багато працюють: щодня ходять до школи, виконують домашні завдання, відвідують гуртки і спортивні секції, мають певні домашні обов’язки. Також потрібен час, щоб розважитись і погуляти з друзями.

Тому вони нерідко лягають спати останніми в родині, «заощаджуючи» на сні. Цього робити не варто, адже їхня потреба у відпочинку навіть більша, ніж у батьків. Дорослим цілком достатньо восьми годин сну. Підліткам — стільки, як дворічному малюкові (9–10 годин). Той факт, що дворічній дитині треба спати вдень, ні в кого не викликає сумніву, адже вона росте. А підлітки, які ростуть так само інтенсивно, вкрай рідко відпочивають удень і недосипають уночі.

Щоб сон був міцним і здоровим, бажано щодня у світлу пору доби бувати надворі й щовечора лягати спати в той самий час. Це важливо для налаштування біологічного годинника. Перед сном доцільно виділити 10–15 хвилин, щоб розслабитися. Можна погортати журнал або послухати спокійну музику. Допомагають і вправи для релаксації.

Піраміда відпочинку.

Сон, без сумніву, є найголовнішим видом відпочинку. Однак люди — не машини. Вони не можуть працювати ввесь час, коли не сплять. Насправді нам потрібно відпочивати 5–15 хвилин щогодини, 2–5 годин щодня, 1–2 дні щотижня. Для активного відпочинку існують ще відпустки, державні свята, канікули (мал.).

 

 

У процесі еволюції організм людини пристосувався накопичувати запас поживних речовин в умовах великої кількості їжі, щоб витрачати його в періоди вимушеного голоду. Однак у сучасному світі, де більша частина населення планети не стикається з голодом, надлишкова маса тіла та ожиріння стали поширеним явищем і спричиняють чималу кількість проблем.

Численні наукові дослідження довели, що перевищення норми маси тіла на 25 % збільшує ризик передчасної смерті на 20 %; перевищення на 50 % — збільшує цей ризик на 80 %, а при перевищенні на 90 % показник передчасної смертності вищий за норму на 240 %.

Ожиріння навіть у дитячому віці викликає широкий спектр серйозних ускладнень та підвищує ризик раннього розвитку діабету ІІ типу, серцево-судинних та інших захворювань.

Кількість дітей віком до 5 років, які мають надмірну масу тіла або ожиріння, збільшилася у світі з 32 млн у 1990 році до 42 млн у 2013 році (зростання понад 30 % за 23 роки). Якщо не вжити потрібних заходів, то до 2025 року 70 млн дітей віком до 5 років матимуть надлишкову вагу або страждатимуть від ожиріння. Тому контроль за масою тіла в сучасному світі є потребою для всіх вікових категорій.

Є багато таблиць і формул для визначення показника співвідношення зросту й маси тіла. Одним із найпопулярніших є індекс маси тіла (ІМТ).

Для визначення ІМТ (для дорослих) потрібно:

• визначити свій зріст (у метрах) і масу тіла (в кілограмах);
• обчислити ІМТ за формулою:

	ІМТ = маса тіла (кг) /зріст 2 (м2)

 

ІМТ менший за 18,5 — недостатня маса тіла (дефіцит маси тіла). Якщо людина почала худнути без причини і відчуває слабкість, це може бути ознакою хвороби, яку треба якнайшвидше почати лікувати.

ІМТ 18,5-24,9 — нормальна маса тіла.

ІМТ дорівнює або вищий за 25 — надлишкова маса тіла, якої варто якнайшвидше позбутися.

ІМТ дорівнює або вищий за 30 — ожиріння, яке потребує лікування.

 

Список використаних джерел:

1. Всемирная организация здравохранения. Неинфекционные заболевания [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.who.int/topics/chronic_diseases/ru/ - 12.11.2017

3.4 Профілактика вживання психоактивних речовин

Зміст

Поняття ПАР і види залежності

Ознаки наркотичної залежності

Вплив куріння на здоров’я

Алкоголь і здоров’я

Руйнівні наслідки вживання наркотиків

Заходи з профілактики вживання ПАР

 

Найбільші ризики для життя і здоров'я підлітків пов'язані із уживанням психоактивних речовин (ПАР).

 

 

Тютюн, алкоголь, деякі ліки, токсичні речовини, наркотики тощо. Усі вони більшою чи меншою мірою впливають на мозок і психіку людини, її здатність тверезо мислити і відповідально діяти. Тому їх називають психоактивними речовинами (такими, що впливають на психіку людини).

Деякі з них використовують у медицині як знеболювальні чи снодійні препарати. Інші, хоч і небезпечні для здоров’я, але не заборонені законом. Це тютюнові й алкогольні вироби, препарати побутової хімії.

Однак є ще одна група психоактивних речовин, вживання яких є особливо небезпечним. Це наркотичні речовини, наркотики. Хоч наркотичний ефект можуть мати й інші психоактивні речовини, до прикладу, деякі ліки, та загалом наркотиками прийнято називати лише нелегальні препарати, розповсюдження яких заборонено законом.

Найбільша небезпека психоактивних речовин, зокрема наркотиків, полягає в тому, що вони спричиняють залежність.

Фізична залежність виявляється в тому, що організм не може нормально функціонувати без ПАР, що викликає сильний потяг до цієї речовини. Фізична залежність характеризується звиканням до ПАР і наявністю абстинентного синдрому («ломки») через відсутніть наступної дози. Пошук і прийом наступної дози стає життєвою потребою. Особливо швидко розвивається фізична залежність від наркотиків.

Психологічна залежність — це хворобливе прагнення вживати ПАР, щоб отримати приємні відчуття або позбутися неприємних. Психологічна залежність завжди виникає при систематичному вживанні ПАР, але може виникнути і після одноразового прийому, наприклад, деяких синтетичних наркотиків.

 

 

Наркотична залежність не виникає за одну ніч. Це відбувається поступово, крок за кроком, часто непомітно для людини. За влучним висловом Семюела Джексона: «Пута звички є надто слабкими, аби їх можна було помітити до того моменту, коли вони стають надто міцними, щоб їх можна було розірвати».

Іноді людина сама не знає, може вона ще контролювати себе чи вже потрапила в тенета залежності.

Кроки до виникнення залежності Крок 1. Експерименти з психоактивними речовинами. Крок 2. Епізодичне вживання психоактивних речовин. Крок 3. Вживання психоактивних речовин регулярно (раз на тиждень або частіше), але в малих дозах. Крок 4. Неконтрольоване вживан­ня наркотиків.

 

Ознаки наркотичної залежності: вживання психоактивних речовин , щоб відволіктися від проблем; нав’язливі думки про те, щоб дістати чергову дозу; продаж речей чи крадіжки, щоб роздобути гроші; провали в пам’яті, коли неможливо згадати, що робив напередодні; поява нових друзів, які вживають психоактивні речовини; відсторонення від родини і давніх друзів; втрата інтересу до всього, що раніше цікавило; напади тривоги, депресії, люті; постійні обіцянки не вживати наркотики, невдалі спроби зупинитися; вживання психоактивних речовин наодинці; виникнення абстинентного синдрому через відсутність наступної дози; потреба вживати більшу дозу, щоб відчути той самий ефект.

 

 

 

Вживання тютюну, поряд із вживанням алкоголю, неправильним харчуванням та малорухливим способом життя, є одним з основних чинників, що спричиняють неінфекційні захворювання і передчасну смертність населення. Куріння в підлітковому віці уповільнює темпи фізичного розвитку, ускладнює статеве дозрівання, негативно позначається на стані ще не зміцнілої серцево-судинної системи, легенів, інших систем організму.

Миттєві наслідки куріння. Відомо, що тютюновий дим містить понад 4000 різних хімічних сполук, серед яких найнебезпечнішими є смоли, чадний газ, нікотин і радіоактивний полоній.

Наслідки куріння впродовж двох років. Навіть два роки куріння у підлітковому віці можуть заподіяти шкоду здоров’ю (мал.)

ВООЗ щодо наслідків куріння.

Щорічно понад п'ять мільйонів осіб умирають через куріння. Понад 600 000 осіб, які не курять, умирають від впливу вторинного тютюнового диму від цигарок у закритих приміщеннях. Серед дорослих людей тютюновий дим викликає серйозні серцево-судинні та респіраторні захворювання, включаючи ішемічну хворобу серця і рак легенів. Серед дітей грудного віку він викликає раптову смерть. У вагітних жінок цей дим призводить до народження дітей з низькою масою тіла. Приблизно 40 % всіх дітей систематично піддаються впливові вторинного тютюнового диму в будинках. Третина всіх випадків смертей, пов'язаних із вдиханням вторинного тютюнового диму, відбувається серед дітей.

 

 

Вплив алкоголю на поведінку людини. Найбільше алкоголь впливає на мозок, пригнічуючи його функцію. Поведінка людини при цьому залежить від вжитої дози (мал.).

Серед причин вживання алкогольних напоїв підлітки часто називають бажання посилити гарний настрій або виправити поганий, відволіктися від проблем, полегшити спілкування з протилежною статтю, відчути себе дорослим, не відставати від однолітків. Інші мотиви —цікавість, «просто так», «від нічого робити» і домашні свята й урочистості.

Більшість підлітків найчастіше вживають пиво та слабоалкогольні коктейлі, покладаючись на оманливу «легкість» таких напоїв. Однак пиво і слабоалкогольні напої викликають швидке звикання і не менш сильну залежність ніж міцні напої. Стала пристрасть частіше виникає у підлітків, чиї друзі, родичі або батьки регулярно випивають.

Ризики пов'язані зі зловживанням алкоголю підлітками: неадекватне сприймання ситуації у стані сп'яніння, нехтування заходами безпеки і як наслідок цього – травми, нещасні випадки, в тому числі у результаті дорожньо-транспортних пригод, незахищені статеві контакти, підвищений ризик стати об'єктом насильства, зокрема сексуального; стрімке формування залежності; гормональні розлади і безпліддя (до цього схильні як дівчата, так і хлопці).

 

Материнство і алкоголь. Зачаття у стані алкогольного сп'яніння одного або обох майбутніх батьків небезпечне аномаліями розвитку у плоду. Дитина може народитися з патологіями центральної нервової системи, вовчою пащею і заячою губою, іншими порушеннями розвитку. Аналогічні наслідки і від зловживання алкоголю під час вагітності. У жінки зростає ризик викидня, передчасних пологів, мертвонародження або аномального розвитку внутрішніх органів плоду, його нервової системи, головного мозку, будови обличчя. Діти, що народилися у матерів, які вживали алкоголь до і під час вагітності, часто мають малу вагу і зріст при народженні, відстають у подальшому фізичному і розумовому розвиткові.

ВООЗ щодо вживання алкоголю.

Через надмірне вживання алкоголю у світі щороку помирає 3,3 млн осіб, що становить 5,9 % усіх смертельних випадків. Серед людей віком 20-39 років приблизно 25 % усіх смертельних випадків пов'язані з алкоголем. Шкідливе вживання алкоголю призводить до психічних і поведінкових розладів, порушень здоров'я, а також травм. Установлено причиново-наслідкові зв'язки між надмірним уживанням алкоголю та інфекційними захворюваннями, що передаються статевим шляхом. Вживання алкоголю завдає значної соціальної і економічної шкоди окремим людям і суспільству загалом.

 

 

Причини вживання наркотиків. Наркоманія — одна з найболючіших проблем сучасності. Щодня ми чуємо про злочини, скоєні через наркотики, про зруйновані долі та вкорочені життя. Під загрозою опинилися підлітки, які мало знають про небезпеку наркотиків і не вміють опиратися тиску з боку наркоторговців і друзів. Молоді люди починають вживати наркотики з різних причин, зокрема:

Соціальні чинники: наркотики є легкодоступними; реклама цигарок і алкоголю підступно створює позитивний імідж наркотикам і заохочує молодь; наркотики вживають друзі; деякі фільми і телепередачі романтизують наркотики. Психологічні чинники: деякі люди не знають, як це небезпечно — курити, пити і вживати наркотики; їм цікаво, на що це схоже; вони не вірять, що вживання наркотиків є таким небезпечним, як про це застерігають експерти; знаючи про небезпеку наркотиків і довіряючи експертам, вони вірять, що можуть спробувати наркотики, а потім відмовитися від них, коли захочуть; вони думають, що більшість людей уживають наркотики; вони позитивно ставляться до вживання наркотиків; вони вірять, що наркотики допоможуть розв’язати їхні проблеми; деякі підлітки переконані, що, вживаючи наркотики, стають старшими на вигляд; за допомогою наркотиків вони намагаються відновити психологічну рівновагу (позбутися тривоги, смутку, низької самооцінки); вони вважають, що це непоганий спосіб розважитися; вони переконані, що вживання наркотиків — це модно, круто і поліпшить їхній імідж; у них не розвинені соціальні навички, і вони не вміють казати «Ні».

 

Негайні наслідки вживання наркотиків. Більшість наркотиків безпосередньо загрожують життю людини. Вони можуть спричинити смертельне отруєння, зу­пин­ку ди­хан­ня чи серцевий напад. Найпоширенішою причиною смерті є передозування.

Наркотики послаблюють інстинкт самозбереження, руйнують здатність тверезо мислити й ухвалювати виважені рішення. Під їхнім впливом люди частіше потрапляють у небезпечні ситуації за кермом автомобіля, у човні, за верстатом — там, де потрібні підвищена увага, швидка реакція, обе­режність.

Віддалені наслідки. Вживання наркотиків має і віддалені наслідки для життя та здоров’я людини: безпліддя, важкі психічні захворювання. У споживачів «зі ста­жем», які користуються шприцами, зазвичай ціла низка смертельно небезпечних хвороб— сифіліс, гепатит В, ВІЛ-інфекція.

За регулярного вживання наркотиків руйнується соціальне оточення людини. Вона змушує страждати свою родину, відштовхує друзів. Зазвичай її матеріальне становище погіршується, нерідко вона втрачає роботу, продає все, що має.

Той, хто вживає наркотики, потрапляє в залежність не лише від наркотиків, а й від нарко- торговців — людей із кримінального середовища. Він ніколи, напевно, не знає, що купує. Адже щоб отримати більше товару, в героїн чи кокаїн додають інші речовини, нерідко смертельно небезпечні.

Як­що у людини нема грошей, їй можуть запропонувати «заробіток»: схиляють до проституції, спонукають до крадіжок, пограбувань, розповсюдження наркотиків. Так вона неминуче вступає у конфлікт із законом, прокладає собі дорогу до в’язниці.

 

 

Захисними чинниками, що перешкоджають уживанню підлітками психоактивних речовин, є:

міцна сім’я, залучення до життя сім'ї, увага до захоплень підлітка з боку батьків; успішний досвід навчання і спілкування у школі; успішна соціалізація серед однолітків; добре сформовані життєві навички; поінформованість про наслідки вживання психоактивних речовин.

 

Школа може допомогти учням у розвитку захисних чинників, зокрема й через:

забезпечення захисного фізичного середовища у школі, у тому числі наявність охорони та чітких правил щодо заборони вживання психоактивних речовин на території навчального закладу; формування сприятливої загальношкільної атмосфери, що підтримує здорові стосунки між учнями і мотивує їх до здорового способу життя; розвиток в учнів знань про здоров'я, зокрема чинників, які впливають на здоров'я, негативні наслідки вживання психоактивних речовин; формування і зміцнення в учнів позитивної самооцінки, позитивних життєвих цілей, установок і навичок.

 

Використання залякування (опис жахливих наслідків паління, вживання алкоголю і наркотиків, перегляд відеофільмів) як основного педагогічного методу профілактики не дає позитивного результату. Підлітки зазвичай не ідентифікують себе з героями таких «лякалок». Крім того, залякуючи, дорослі часто перебільшують вплив на здоров’я психоактивних речовин і швидкість, з якою формується залежність.

Формування життєвих навичок дає найкращі результати: це дозволяє учням сформувати позитивну самооцінку і визначати позитивні цілі, успішно соціалізуватися в середовищі однолітків, не потрапляючи під їхній можливий негативний вплив і відстоюючи свої переконання.

Джерела:

1. Воронцова Т.В. Основи здоров'я: Підручник для 6-го класу загальноосвітніх навчальних закладів / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.– К: Алатон, 2006. —200 с.
2. Воронцова Т.В. Основи здоров'я: Підручник для 7 - го класу загальноосвітніх навчальних закладів /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. — К.: Алатон, 2007. — 208 с.
3. Воронцова Т.В. Основи здоров'я: Підручник для 8-го класу загальноосвітніх навчальних закладів /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— К: Алатон, 2008. – 160 с.
4. Воронцова Т.В. Захисти себе від ВІЛ. Тренінги життєвих навичок: Посібник для учнів старшого підліткового та юнацького віку /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— К .: Алатон, 2011. – 168 с.
5. Всесвітня організація охорони здоров'я [Електронний ресурс].—Режим доступу: <http://www.who.int/topics/tobacco/ru/> - 21 Жовтня. -2014.
6. Всесвітня організація охорони здоров'я [Електронний ресурс].– Режим доступу: <http://www.who.int/topics/alcohol_drinking/ru/> —2014.—21 жовтня.
7. Звіт ESPAD 2011 року. Вживання психоактивних речовин серед учнів у 36 країнах Європи. Європейський проект шкільних досліджень з алкоголю та наркотиків (ESPAD). 2011р. — Режим доступу: <http://www.espad.org/Uploads/ESPAD_reports/2011/The_2011_ESPAD_Report_FULL_2012_10_29.pdf> - 21 Жовтня. -2014.

3.5 Стрес і здоров’я

Зміст

Поняття і види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Вплив стресу на здоров’я

Стресова стійкість

Керування стресами

 

 

 

Часто стресом називають стан, що виникає внаслідок потрясінь, надзвичайних ситуацій, конфліктів. Однак це не зовсім так. У 1936 році канадський учений Ганс Сельє визначив стрес як реакцію організму на зміну внутрішнього або зовнішнього середовища. Будь-які зміни в житті (на краще чи на гірше) змушують організм напружуватися, готуватися до дій у нових умовах. Навіть уявні зміни (особливо тривожні) викликають стрес.

Стрес, як правило, сприймають як негативне явище. Однак як помірне емоційне і фізичне напруження він потрібен людині. Помірне емоційне напруження допомагає і тоді, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсменові перед змаганнями чи акторові перед виступом. Подібний стрес називають  еустресом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.

Інша річ, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти або триває надто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває у стані  дистресу. Трапляється, що спортсмен переживає такий сильний стрес, що не може показати добрий результат. «Перегорів до старту» – кажуть у таких випадках. А буває, що людина переживає помірний стрес, але впродовж тривалого часу. Наприклад, якщо після народження дитини матері ніхто не допомагає, у неї з'являється чимало клопотів і їй не вистачає часу для відпочинку. Стрес поступово накопичується і може викликати проблеми зі здоров'ям.

 

 

Різні впливи, що викликають стрес, називаються чинниками стресу, або стресовими факторами. Вони зазвичай поділяються на: фізіологічні (біль, голод, висока, низька температура, спрага, тиск) і психологічні (інформаційні та емоційні).

Люди можуть відчувати стрес через вимушений голод або голодування для схуднення, через надмірну кількість їжі і пиття. Так само, як від голоду або переїдання, людина може страждати від спеки або холоду, від самотності і постійної присутності інших людей, у результаті конфлікту або в його передчутті. Стрес виникає, коли важливі потреби людей залишаються незадоволеними.

Американський психолог Абрахам Маслоу виокремив сім груп, або рівнів, потреб:

Людина перебуває у стресовому стані, поки не задовольнить свої потреби. Насамперед повинні задовольнятися фізіологічні потреби – людина не може жити без їжі і води. Поки людина не відчуває себе в безпеці від голоду, холоду, зовнішніх загроз, вона не може належно дбати про інші потреби вищого порядку. Задоволення базових потреб дозволяє людям дбати про реалізацію більш «високих» потреб.

Щойно потреби нижчого рівня задовольняються (повністю або частково), людина починає потребувати задоволення потреб вищого рівня. Однак і потреби вищого рівня можуть стати домінантними (найважливішими). Наприклад, у підлітковому віці стає домінантною потреба належності до групи. Заради цієї потреби підлітки можуть пожертвувати багатьма іншими потребами.

Відповідно до потреб людини можна перелічити й основні стресові фактори:

Потреби	Приклади стресових факторів
Фізіологічні	Голод, спрага, нестача сну, сильний холод або сильна спека, розумова і фізична втома, надмірно швидкий темп життя або його різка зміна.
У безпеці, захисті, порядку, стабільності	Страхи і тривоги: страх втратити роботу, провалитися на іспиті, страх смерті, побоювання несприятливих змін в особистому житті, страх за здоров'я близьких і т.д.
У любові й належності до групи	Моральна або фізична самотність, втрата близьких людей або їх хвороби, проблеми з друзями, нерозділене кохання.
У повазі і самоповазі	Несправедливе ставлення до людини або її близьких, крах кар'єри, незмога реалізувати свої амбіції.
Естетичні	Відсутність гармонії і краси у житті.
Когнітивні	Незадоволена потреба у знаннях, відсутність доступу до інформації.
У самореалізації	Незмога реалізувати своє покликання, займатися улюбленою справою.

 

Незмога реалізації існуючої потреби призводить до фрустрації – психологічного стану, в якому поєднуються роздратування, тривога, розчарування і навіть відчай. Деякі люди, якщо не можуть досягти бажаного, стають агресивними і демонструють асоціальну поведінку. Інші замикаються в собі і відчувають образу на навколишній світ. Треті знецінюють своє бажання за принципом «не дуже-то й хотілося», а четверті аналізують причини своїх невдач і роблять ще один спробу. Перший і другий шляхи ведуть до стресу, третій і четвертий – зменшують рівень стресу.

 

 

Нема значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція різниться лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичного напруження – від практично невідчутного до «вискакування» серця із грудей і “заніміння” м'язів.

На фізіологічному рівні організм миттєво реагує на потенційну небезпеку. Це виявляється в інстинктивному бажанні усунути причину стресу або ж, навпаки, уникнути зіткнення з нею. Тому фізіологічну реакцію на стрес визначають, як «боротися чи втікати». Вона – продукт мільйонів років еволюції, впродовж яких життя людей залежало від їхньої реакції на небезпеку (наприклад, поява хижака). Щоб вижити серед дикої природи, організм людини мав миттєво підготуватися до дії – втікати чи ставати в поєдинок. У важку хвилину організм мобілізує всі резерви: частішає дихання, пришвидшується серцебиття, напружуються м'язи. Це дуже важливо в екстремальній ситуації, коли людина змушена докласти надзвичайних зусиль, діяти негайно заради свого порятунку. Проте так само організм реагує і на стрес, викликаний іншими, не такими критичними обставинами: несподіваною контрольною у школі або сваркою із близькою людиною.

На психологічному рівні стрес викликає у людини неприємні відчуття – занепокоєння, страх, гнів. Ознаками стресу є також збудженість, агресивність, дратівливість, втрата почуття гумору, неможливість зосередитися на виконанні повсякденних справ. Може виникнути відчуття втрати контролю над собою і ситуацією, почуття безпорадності, пригніченості, безнадії. Страх, викликаний стресом, може спричинити паніку.

Стрес позначається і на поведінці людини. Щоб позбутися стресу, люди іноді починають зловживати алкоголем, більше курити, замість того щоб розв’язувати проблеми, впадають у бездіяльність і апатію.

 

 

Причини стресу в дітей у підлітковому віці дуже різноманітні, зокрема:

важка травма або захворювання; незадоволення своєю зовнішністю (вага, зріст, риси обличчя, стан шкіри, незграбність, слабкість); ситуація в родині (часті сварки, насилля, алкоголізм, розлучення, смерть близької людини); взаємини з однокласниками і вчителями (зміна школи, завищені вимоги, неуспішність, суперництво, відсутність друзів); закоханість (як взаємна, так і нерозділена); небезпечні захоплення (залучення до поганих компаній, уживання наркотиків, алкоголю).

 

 

З усіх видів стресу найнебезпечнішим є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, випав із сідла, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу виявляються деякі специфічні симптоми й ознаки виснаження організму:

виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома; відчувається зниження енергетики, загальна втома, безсилля; з’являються больові відчуття: найчастіше болять голова, шия, плечі, спина, поперек, може з'являтися біль у животі, грудях, м'язах; турбують негативні думки, занепокоєння, тривога; втрачається здатність радіти, отримувати задоволення; з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього; підвищується ризик загострення хронічних захворювань, знижується імунітет, може статися серцевий напад; загалом, людина перестає насолоджуватися життям, втрачає над ним контроль.

 

Існують професії, пов'язані з високим рівнем стресу (лікар, учитель, рятувальник). Інтенсивний робочий графік і постійна робота з людьми підвищують ризик так званого емоційного вигорання.

Ознаки емоційного вигорання

Фізичні	Емоційні	Розумові
втрата енергії; хронічна втома; часті і тривалі застудні захворювання; головні болі; проблеми зі сном; порушення травлення; різка втрата або збільшення ваги; «повернення» до минулих захворювань.	дратівливість; посилені або ослаблені реакції; безпорадність; депресія.	нав'язливі думки; негативне (песимістичне мислення); проблеми із зосередженням уваги, висловленням думок; зниження працездатності.

 

 

Організм людини дуже витривалий, поки стресове навантаження не перевищить певної межі – стресову стійкість. Це можна порівняти з роботою складного механізму. Якщо він постійно працює на межі своєї потужності, рано чи пізно в ньому що-небудь зламається. Що саме «зламається» в організмі людини, залежить від її спадкових особливостей і стану здоров'я. Кожен має певну стійкість до стресів.

	Стресова стійкість – становить сукупність особистісних якостей, що дають змогу людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.

 

Значною мірою рівень стресової стійкості зумовлений генетично. Ті, хто успадкував низьку стресову стійкість, часто бувають дратівливими, швидко втрачають здатність насолоджуватися життям, страждають від депресій. Однак стресову стійкість також можна підвищити різними способами.

 

 

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Виокремлюють фізичні, емоційні, інтелектуальні й духовні способи керування стресом.

Фізичні способи керування стресом.

Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть 20 хвилин фізичної активності щодня значно поліпшують самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).

Раціональне харчування. Люди, які перебувають у стані хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, у яких містяться потрібні для подолання стресу вітаміни і мінеральні речовини.

Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення потрібно близько трьох тижнів. Щовечора треба лягати в один і той самий час. Перед сном потрібно провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

Емоційні способи керування стресом.

Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другу, подрузі, батькам. Проблема, проговорена кілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки і почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагає заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

Інтелектуальні способи керування стресом.

Планування часу – важливий складник профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.

Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Але якщо, попри наші зусилля, бажання не здійснюється, ми, звичайно, відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

Духовні способи керування стресом.

Кожна людина прагне знайти своє призначення, замислюється над сенсом життя, пошуками справедливості. Такі думки можуть посилювати стрес. Ті, хто усвідомив своє призначення або вірять у безсмертя душі, простіше переживають період духовного становлення. Їм також легше заспокоїтися після пережитих випробувань, трагічних подій, важких захворювань, навіть смерті близьких.

 

Список використаних джерел:

1. Щербатых Ю. В. Психология стресса / Ю. В.Щербатых.– М.: Эксмо, 2006.
2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

Додаткові Матеріали

Як стрес впливає на мозок?

3.6. Здорові стосунки

Зміст

Поняття здорових і нездорових стосунків

Види міжособистісних стосунків

Ознаки здорових стосунків

Формування здорових стосунків

Стосунки в родині

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Дружба і романтичні стосунки

 

 

Коли люди знайомляться, спілкуються, разом живуть, навчаються або працюють, між ними виникають стосунки. Інакше кажучи, стосунки – це зв’язок між людьми, які добре знають одне одного.

Деякі стосунки формуються за нашим бажанням, інші – незалежно від того, хочемо ми цього чи ні.

Якщо між людьми склалися здорові стосунки, вони відчувають потребу у спілкуванні і сумують, коли змушені розставатися. Здорові стосунки ґрунтуються на взаємоповазі, довірі, турботі й чесності.

Для нездорових стосунків характерні підозрілість, егоїзм, бажання контролювати і підкоряти.

Здорові стосунки – запорука щасливого й успішного життя. Науковці стверджують, що вони сприяють зменшенню кількості стресів і хвороб, зростанню популярності і впевненості в собі. У дорослому житті вони сприяють авторитету, вищому рівню фінансового благополуччя, стабільності в подружньому житті, самоповазі й усвідомленню сенсу життя. Люди, яким вдалося встановити здорові міжособистісні стосунки, краще задовольняють власні потреби, повніше реалізують себе, легше долають труднощі і розв’язують проблеми.

 

 

Залежно від близькості стосунків між людьми їх поділяють на три групи.

Знайомі – це люди, яких ми знаємо на ім’я, з ким можемо поговорити, коли випаде нагода (сусід, однокласник, колега по роботі тощо). Такі стосунки зазвичай мають поверхневий характер. Друзі – це люди, з якими ми добровільно встановлюємо тісний особистий контакт. Близькі — це люди, з якими у нас найбільш довірливі стосунки. Стосунки з близькими людьми різняться найбільшим ступенем відданості та відкритості. Близькі люди проводять разом багато часу, довіряють одне одному найпотаємніше і вважають такі стосунки особливими.

 

Залежно від соціального кола спілкування стосунки поділяються на: родинні, дружні, ділові та романтичні (мал.).

Сімейні стосунки ‑ це подружні стосунки, стосунки батьки - діти, і стосунки з родичами.	Дружні стосунки ‑ основою таких стосунків є спільні інтереси, прагнення до спілкування.
Ділові стосунки ‑ це стосунки із правилами, які встановлює адміністрація або інші офіційні особи. Наприклад, стосунки між викладачем і студентом	Романтичні стосунки ‑ це стосунки між особами протилежної статі, які відчувають потяг один до одного.

 

 

 

Ознаками здорових стосунків є:

Надійність і обов'язковість. У здорових стосунках люди піклуються одне про одного. Вони ніколи не відмовляються допомогти і не соромляться звертатися по допомогу. Вони також завжди намагаються виконувати свої обіцянки, навіть якщо обставини змінились і це вимагає більше зусиль, ніж передбачалося раніше. Чесність є важливим складником здорових взаємин. Якщо люди чесні одне з одним у словах і вчинках, стосунки між ними зміцнюються. Обман, навпаки, здатний зашкодити взаєминам і навіть зруйнувати їх. Довіра. У здорових стосунках люди здатні довіряти одне одному. Вони обмінюються інформацією про своє особисте життя і вірять, що інші люди не використовують цю інформацію проти них. Взаємоповага. У здорових стосунках люди завжди демонструють повагу одие до одного. Навіть якщо їхні думки не збігаються, виявилися різні політичні погляди або пристрасті в музиці, вони не стануть загострювати увагу на відмінностях, а постараються знайти щось спільне у суперечливій ситуації.

 

 

Принципи формування здорових стосунків описує формула трьох «К».

Здорові стосунки = Кооперація + Комунікація + Компроміс Кооперація — означає діяти як одна команда, використовувати синергію для досягнення спільної мети. Комунікація — означає бути відкритим до спілкування, не замикатися в собі, завжди обговорювати з близькими те, що вас хвилює. Компроміс — означає потребу розв’язувати проблеми у стосунках через взаємні поступки.

 

Кооперація дає змогу досягти того, що люди не спроможні зробити поодинці. Співпраця означає вміння діяти спільно, як одна команда для досягнення загальних цілей. За таким принципом діють, наприклад, не тільки успішні футбольні команди, а й усі здорові дружні, сімейні і робочі стосунки.

Комунікація визначає якість міжособистісного спілкування і допомагає уникати непорозумінь. Уміння слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», інші методи ефективного спілкування допоможуть людям краще зрозуміти думки, почуття і очікування одне одного і полегшать процес взаєморозуміння.

Компроміс означає вміння розв’язувати проблеми у стосунках через взаємні поступки. Демонструючи готовність поступитися в конфліктній ситуації, ви показуєте іншій людині, що цінуєте ваші стосунки більше, ніж особисті інтереси. При цьому важливо пам'ятати, що компроміс передбачає взаємні поступки і те, що ці поступки мають бути прийнятними.

 

 

Сім'я посідає важливе місце в житті кожної людини. Вона покликана забезпечувати захист та сприятливі умови для всіх членів сім'ї.

Здорові стосунки в родині характеризуються ефективним спілкуванням, прагненням і вмінням підтримувати високий рівень довіри й поваги, взаємною турботою і підтримкою. У турботливій сім'ї діти і підлітки розвивають цінності та впевненість у собі, які допомагають їм ухвалювати відповідальні рішення. Крім того, міцна основа сім'ї може слугувати важливим захисним чинником, допомагаючи дітям і підліткам уникнути ризикованої поведінки.

У сім'ї задовольняються матеріальні потреби її членів у житлі, харчуванні, відбувається відновлення фізичних та розумових сил, здійснюється духовне спілкування, реалізується потреба в коханні, статевих стосунках подружжя, симпатії, повазі, визнанні, підтримці, захисті й турботі. У сім'ї відбувається первинна соціалізація дітей, формуються їхні ціннісні установки.

У своїй мінімальній формі сім'я складається з батьків і дітей. У сім'ї може бути один батько й одна дитина. І діти й батьки можуть бути прийомними. Розширена сім'я включає бабусь і дідусів, а також інших родичів, які проживають спільно. Сім'ю утворює група людей, пов'язаних прямими родинними стосунками, дорослі члени якої беруть на себе зобов'язання по догляду за дітьми. Подружжя може бути як в офіційно зареєстрованому шлюбі, так і в цивільному.

 

 

У підлітковому віці стосунки дітей із батьками ускладнюються. Непорозуміння між ними є такими звичними, що навіть мають спеціальну назву «конфлікт поколінь».

Батьки і діти живуть в одному часі та просторі, однак їхні моделі світу дуже відмінні. Підлітки не надто переймаються проблемами, які хвилюють дорослих, адже для розуміння цих проблем їм бракує життєвого досвіду. А те, що найбільше не­покоїть підлітків, батьки часто вважають не надто важливим.

Подібне ставлення батьків характерне для всіх часів і народів. Один відомий психолог іронічно зазначив: «Цікаво, що з кожним наступним поколінням діти все гірші, а батьки все кращі. З цього випливає, що з усе гірших дітей виростають усе кращі батьки».

Насправді теплі й щирі стосунки з батьками є однією з найважливіших потреб і життєвих цінностей. Вони потрібні людині в будь-якому віці, а тим більше в підлітковому, коли вона ще не готова до самостійного життя.

 

 

Підлітки люблять спілкуватися з однолітками. За підрахунками психологів, вони витрачають на це третину всього часу. І це не дивно, адже саме у спілкуванні з приятелями підлітки набувають неоціненного емоційного досвіду і задовольняють чимало потреб: у безпеці, повазі, належності до групи. Належність до компанії однолітків вчить досягати певного соціального статусу, підтримувати його, а також сприяє формуванню соціальних на­вичок, зокрема вміння бути членом команди, обстоювати себе, знаходити ба­ланс між власними інтересами і бажаннями інших людей.

Спілкування з однолітками — одне з головних джерел інформації для підлітків. Поширеними темами для обговорення є новини спорту і музики, книжки і фільми, технічні новинки і стосунки із протилежною статтю.

Особливого значення набуває дружба — стосунки, що ґрунтуються на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі та відданості одне одному, готовності прийти на допомогу.

На відміну від приятелів, у друзів більше цінують індивідуальність. Звичайного учасника компанії може замінити хтось інший — і майже нічого не зміниться. Друг сприймається як унікальне надбання. Шкільні друзі часто зберігають стосунки впродовж усього життя.

Більшість людей обирають собі друзів серед тих, хто схожий на них: за віком, рівнем інтелекту, життєвими цінностями, інтересами. Міф про те, що протилежності притягуються, давно спростований науковими дослідженнями. Випадки взаємної симпатії між абсолютно різними людьми є радше винятком, ніж правилом.

 

 

Дружба - це вагомі стосунки між людьми, основані на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі, готовності надавати підтримку. Дружба стає головною цінністю для багатьох підлітків. Здорові дружні стосунки основані на турботі, повазі, довірі й увазі. Вони спроможні підвищити самооцінку підлітка, допомогти йому визначити і зміцнити важливі цінності. Деякі дружні стосунки, формуючись ще у школі, можуть зберігатися впродовж усього життя.

Друг сприймається як унікальне надбання. Близькі друзі почуваються комфортно, ділячись своїми думками, почуттями і таємницями. Вони довіряють і надають одне одному емоційну підтримку. Коли виникають проблеми у стосунках, вони намагаються якнайшвидше їх розв’язати і помиритися.

У підлітковому віці дружба може зберігатись і на відстані. Збільшення вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості: сварка, яка у молодших підлітків означала б кінець дружби, в юності сприймається як випадковість, якою можна знехтувати заради збереження більш глибокої спільності.

Для справжньої дружби властиві: схожість цінностей, інтересів, переконань; відкрите і чесне спілкування; обмін радощами, розчаруваннями, мріями і проблемами; взаємоповага, турбота і підтримка; занепокоєння про безпеку і добробут одне одного.

 

Романтичні стосунки.

Іноді приятельські і дружні стосунки можуть перерости в кохання. Часто закоханість може виникнути спонтанно, «з першого погляду».

Кохання — дуже сильне емоційне почуття, яке характеризується високим душевним піднесенням, розквітом бажань, високою готовністю розчинитися в об'єкті кохання.

Кохання пов'язане з почуттям прихильності, турботи й інтимності.

• Прихильність — потреба в турботі, схваленні та фізичному контакті з іншою людиною. Наприклад, на прихильність вказує бажання терміново поскаржитися коханій людині, якщо вам погано або самотньо.
• Турбота — стурбованість чужими потребами і щастям більше, ніж власними. Почуття турботи змушує нас ставити на перше місце інтереси іншої людини, переживати за неї, прагнути допомогти і розрадити.
• Інтимність означає загальні думки, бажання і почуття, які об'єднують двох людей. Що більша інтимність, то більше довіри між людьми, то більше бажання ділитися думками й почуттями.

Багато підлітків плутають поняття «кохання» і «закоханість», між якими є чимало відмінностей.

Ознаки закоханості	Ознаки кохання
Закоханість характеризується нав'язливим бажанням постійно перебувати поруч з партнером, при цьому взаємність не завжди має значення.	Кохання будується на розумінні, повазі і взаємності. Кохання може пережити розлуку.
Закоханість виникає раптово і швидко захоплює всі думки й почуття людини. При цьому вона так само швидко зникає.	Кохання не може виникнути з першого погляду, воно зароджується поступово і може супроводжувати людину все життя.
При закоханості людині властиво нехтувати сумісністю, створюючи ілюзію партнера, ігноруючи його недоліки і наділяючи неіснуючими якостями.	Для кохання характерна сумісність партнерів, де обома сторонами усвідомлюються і приймаються недоліки одне одного.
Закоханість емоційна, її фундаментом є гормональні зміни в організмі.	Кохання більш раціональне, його фундаментом є вищі психічні властивості організму, а не лише гормональні.
Закоханість часто породжує сумніви, здатні вилитися в обурення і різку зміну ставлення до коханого.	Кохання ототожнюється з самодостатністю, впевненістю у собі і партнерові.
Для закоханості характерні сумбурність почуттів і неконтрольовані емоції.	Кохання є усвідомленим почуттям, яке можна контролювати. Йому властиві довіра, умиротворення.

 

Список використаних джерел:

1. Путівник для батьків підлітків. Територія Teens [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.psychologies.ru/int/teens/
2. Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер. – СПб.: gрайм-ЕВРОЗНАК, 2003.
3. Туркіне Т. Життєві навички: підручник для X-XII класів / Т. Туркіне, С. Томша, В. Болдішор, В. Пріцкан. — Кишенев: Prut Internatonal, 2005.
4. Glencoe Health: Student Handbook / Mary H. Bronson, Don Merki, Michael J. Cleary, Kathleen Middleton, Dinah Zike. - 9-th ed. — Glencoe / McGraw-Hill, 2007. — 832 p.
5. Помазкін А. С. Сім'я / А. С. Помазкін [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://unsait.ru/psihologicheskij-centr/semya
6. Крайг Г. Психология развития /Г. Крайг, Д. Бокум. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2005.
7. Психология подростка. Полное руководство/ под ред. члена-корреспондента РАО А. А. Реана. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003.

3.7 Психологічні компетентності

Зміст

Самоусвідомлення і самооцінка

Емоційна саморегуляція (самоконтроль)

Асертивність

Ухвалення зважених рішень

Креативність

Уміння вчитися

 

 

Поняття самооцінки.

	Самооцінка – це ставлення людини до себе й оцінка своїх особистих якостей, можливостей і місця серед інших людей у різних сферах життя.

 

Самооцінка має два компоненти – когнітивний та емоційний. Когнітивний відображає знання людини про себе, а емоційний – її ставлення до себе. Знання про себе набуваються через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче збагачуються емоціями, сила і напруженість яких залежить від того, наскільки значуща отримана інформація для особистості.

Самооцінка формується у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії: через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми.

Самооцінка визначає самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Види самооцінки.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. Адекватна – це реалістична, самокритична оцінка себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків.

Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтримці добрих стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів загалом вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує і навіть підвищує їхню самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми людьми.

Неадекватна самооцінка може бути завищеною або заниженою.

Людина із дуже завищеною самооцінкою: має ідеалізоване уявлення про себе, свою значущість, здібності й можливості; має занадто високий рівень потреб, часто ставить перед собою нездійсненні цілі; стає «емоційно глухою», не прислухається до чужої думки; невдачі пов'язує лише із зовнішніми чинниками і не визнає своїх помилок; часто поводиться зарозуміло, хвастливо, зверхньо, демонструє грубість, агресивність і жорстокість.

 

Людина із дуже заниженою самооцінкою: невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надміру обережна; гостро потребує підтримки і схвалення довколишніх, залежна від них; конформна, легко піддається впливові інших людей; страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися, довести всім і, передусім самій собі, свою значущість; ставить перед собою простіші цілі, ніж може досягти; нерідко «заглиблюється» у свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті; занадто вимоглива до себе і навколишніх, надміру самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості й навіть жорстокості.

 

Занижена самооцінка робить людину невпевненою у собі, вона намагається уникати вчинення будь-яких дій або ухвалення важливих рішень, перекладає свою відповідальність на інших, побоюється критики та будь-яких труднощів. Стан постійного очікування небезпеки або ситуації, в якій доведеться ухвалювати рішення, не дозволяє людині розслабитися, тримаючи її у постійному емоційному і фізичному напруженні. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються складніше. Невпевненість у собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Формування самооцінки.

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:

• у дошкільному віці – емоційна реакція вагомих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їхньої любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
• у молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
• у підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
• у дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значущих для неї людей.

Самооцінка молодшого школяра.

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і занадто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їхній навчальній мотивації та успішності. Молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

Самооцінка в підлітковому віці.

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці, і більш стійка у старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію стосовно батьківської оцінки. Батьківську позицію починають сприймати лише як одну з можливих.

Однак при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Турботливе й уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування та подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Тоді як жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і грубими.

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів: називати учнів на ім’я, виявляти шанобливе ставлення до кожного; не критикувати зовнішність учня, соціальне становище сім'ї, не принижувати гідність; роблячи зауваження, не зачіпати особистість учня, а висловлюватися тільки з приводу його поведінки або вчинків; демонструвати однакові вимоги й однакове ставлення до всіх; відзначати позитивні досягнення, результати роботи кожного учня і звертати на це увагу всього класу; уникати порівнянь успіхів одного учня з успіхами інших; доручати кожному виконання визначеного обов'язку в класі; перетворювати невдачі учнів у позитивний навчальний і життєвий досвід; уникати надмірної опіки, цікавитися думкою учнів та поважати її, заохочувати взаємодопомогу і взаємовиручку в класі.

 

 

Усе, що відбувається в нашому житті, ми спочатку оцінюємо емоційно, а потім раціонально. Іноді наша реакція випереджає думку, і ми діємо майже рефлекторно, до прикладу, коли виникає несподівана загроза життю. В окремих випадках швидка реакція корисна — вона може навіть врятувати людині життя. Однак часто вона є неадекватною, і ми розуміємо, що так не варто було чинити («Це був необдуманий вчинок, я діяв під впливом емоцій»). Такі дії можуть мати небажані наслідки — конфлікт, зіпсовані стосунки, підірвана репутація.

Надмірна емоційність властива підлітковому віку. Це пов’язано з гормональною перебудовою організму. Адже якщо до початку статевого дозрівання концентрація чоловічих і жіночих гормонів в організмі дитини стабільна, то в підлітковому віці вона зростає у 10–20 разів. Лікарі називають це «гормональним бунтом». Він зумовлює багато змін в організмі, зокрема впливає на нервову систему, пришвидшує процеси збудження. Тому підлітки часто переживають сильні емоції, страждають від перепадів настрою, стресів і депресій.

Людина значною мірою є самокерованою системою. На фізіологічному рівні ми можемо спостерігати, як наш організм адаптується до змін, відновлюється після травми чи хвороби. Психіка людини також дуже пластична. Вона здатна долати навіть дуже сильні стреси, відновлюватися після потрясінь і гоїти душевні рани.

Значення самоконтролю у житті людини.

	Емоційна саморегуляція (самоконтроль) — це розуміння природи емоцій, уміння розпізнавати їх і здатність володіти собою.

Саморегуляція допомагає досягати важливих цілей, уникати проблем, зберігати психологічну рівновагу й ухвалювати зважені рішення в будь-якому віці й за будь-яких обставин.

Ось кілька причин, чому важливо розвивати навички самоконтролю:

Самоконтроль допомагає виживанню. В екстремальних ситуаціях це дозволяє уникнути паніки й ухвалювати зважені рішення. Контроль емоцій сприяє збереженню здоров’я. Відомо, що депресії і стреси є причиною багатьох захворювань. Самоконтроль дає змогу попереджувати частину їх згубних наслідків. Самоконтроль допомагає уникати власноруч створених проблем. Багато негараздів, насамперед у стосунках, виникає через те, що люди неправильно діють чи говорять зайве, перебуваючи під впливом емоцій. Проблемою є і протилежна ситуація, коли люди повсякчас ігнорують власні емоції, не говорять про те, що їм не подобається чи викликає занепокоєння. Уміння правильно висловлювати свої почуття допомагає будувати здорові стосунки та мирно розв’язувати конфлікти.

 

Загальна стратегія самоконтролю.

Щоб зменшити емоційне напруження та навчитися керувати своїми емоціями, можна використовувати кілька способів: релаксацію, дихання, візуалізацію. Загальна стратегія самоконтролю полягає у наступному (мал.).

 

 

У житті майже щодня трапляються ситуації, коли потрібно звернутися по допомогу, чітко висловити свою позицію або від чогось відмовитися.

У таких випадках люди зазвичай поводяться по-різному:

пасивно – нехтують власними інтересами і за будь-яку ціну намагаються уникнути конфлікту; агресивно – намагаються відстояти лише власну позицію, не зважають ні на що; упевнено (асертивно) — відстоюють себе у такий спосіб, щоб не ображати інших

 

Пасивні люди не вміють відстояти себе і зазвичай не можуть нікому відмовити, навіть якщо пропозиція невигідна для них або є небезпечною. Вони легше піддаються впливові реклами й оточення, більше ризикують стати жертвою шахраїв, бути залученими до небезпечної компанії, секти.

Агресивні люди нехтують ввічливістю, вдаються до погроз, лайки і фізичної сили. Через це їх не люблять, бояться, уникають і можуть звинуватити навіть у тому, чого вони не робили. Часто прямолінійність, жорсткість і напосідливість у спілкуванні не тільки межують із грубістю, а й маскують внутрішню нерішучість людини.

Асертивність – це вміння відстояти себе у міжособистісних стосунках, поважаючи свої права і права інших людей. Це вміння домовлятися, враховуючи інтереси всіх сторін, уміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить, і рішуче — від того, що може бути небезпечним. Це впевнений, партнерський («на рівних») стиль спілкування. Асертивну поведінку ще називають гідною, дипломатичною, упевненою.

Переваги асертивності.

Асертивність допомагає: висловлювати свої думки, почуття і пропозиції без звинувачень; без проблем попросити про послугу чи по допомогу; без почуття провини відмовитися від того, що не підходить; краще розуміти почуття і проблеми інших людей; легше знаходити шляхи до порозуміння; підтримувати рівноправні стосунки; спокійно не погодитися з почутим; запобігати маніпуляціям; висловитися на захист іншої людини.

 

Ознаки і наслідки різних стилів поведінки.

Важливим для кожної людини є уміння розпізнати ознаки пасивної, агресивної і асертивної поведінки, а також їх наслідки (мал.).

У більшості життєвих ситуацій асертивна манера спілкування є найвдалішою. Однак у деяких випадках доречно діяти пасивно і навіть агресивно (мал.)

Уміння сказати «НІ».

У багатьох життєвих ситуаціях важливо не дозволити маніпулювати собою.

	Маніпуляція - це завуальований психологічний тиск на людину, щоб примусити її ухвалити певне рішення чи виконати певну дію.

Деякі люди, коли хочуть будь-що домогтися свого, можуть умовляти, тиснути, шантажувати або навіть погрожувати: «Ти що, боїшся?», «Тобі що, складно?», «Ти ж не псуватимеш мені свято!», «Як це ти підеш і залишиш друзів?», «Довірся мені, якщо справді кохаєш», «Усі роблять це».

Почувши подібні фрази, важливо критично осмислити їх, перевірити, чи справді ця пропозиція відповідає вашим принципам, цінностям, бажанням і життєвим планам. Якщо вона не відповідає або становить загрозу життю та здоров'ю, треба сміливо і рішуче сказати «НІ». У цьому можуть допомогти такі поради:

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки У більшості ситуацій найкраще відразу висловити свою позицію і відмовити без пояснення причин та будь-яких виправдань. Уважно вислухайте співрозмовника і спокійно, але впевнено скажіть: «Ні, я не хочу», «Це не для мене». Якщо треба відмовити другові чи іншій близькій людині, можна вибачитись або пояснити причину: «Вибач, нема настрою», «Щось не хочеться». Якщо друзі наполягають, можна використати метод «заїждженої платівки», повторювати знову і знову: «Ні, я ж сказав», «Я не передумаю». Зіслатися на зайнятість: «Ні, мені вже час, у мене завтра справи/тренування/ важлива зустріч /тест», «Ні, вибач. У мене інші плани». Знайти поважну причину: «Я вживаю ліки, несумісні з алкоголем». Використати гумор: «Мій собака мені цього не пробачить.» Протидіяти маніпуляціям. Наприклад, на слова: «Якщо ти мій друг, ти зробиш це» варто сказати: «Якщо ти мій друг, то не примушуватимеш мене до того, що я не хочу». Якщо тиск продовжується, відмовитися від спілкування: «Я більше не хочу про це говорити»— і піти геть.

 

 

Поняття зважених рішень.

	Рішення - це вибір найбільш прийнятної альтернативи з можливого різноманіття варіантів.

 

Серед рішень, що їх доводиться ухвалювати, є такі:

• прості — не потребують особливого розмірковування, наприклад, яке морозиво купити, або який фільм подивитися;
• щоденні, або звичні, — наприклад, що сьогодні вдягнути, сходити в ресторан або приготувати вечерю вдома;
• складні — ті, що мають серйозні наслідки, наприклад, яку спеціалізацію у навчанні вибрати, впливає на подальшу долю людини.

Планування своєї життєдіяльності і розв’язання проблем, які виникають перед людиною, потребують від неї уміння критичного аналізу й ухвалення зважених рішень.

 

	Зважене (раціональне) рішення - продумане рішення, ухвалене на основі вибору, порівняння варіантів і врахування багатьох чинників.

 

Як ухвалювати зважені рішення

На ухвалення рішень впливає безліч чинників. По-перше, це внутрішні потреби, цінності та вподобання людини. Важливо, щоб вона знала, чого хоче, що їй подобається, що їй потрібно і що вона цінує. По-друге, це зовнішні чинники — правила і закони, які потрібно дотримуватись, очікування довколишніх, інші зовнішні обставини життя людини.

Для ухвалення зважених рішень використовують різні методи і способи. Одна з найефективніших методик називається «Правило світлофора» і складається з трьох кроків:

Крок 1. Зупинись Поміркуйте, чи можете ви ухвалити рішення негайно. Не дозволяйте іншим квапити вас, краще зачекати, ніж потім страждати від наслідків необдуманого рішення. Найгірші рішення люди ухвалюють у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, тому завжди ухвалюйте рішення тільки на тверезу голову. Не ухвалюйте важливих рішень під впливом сильних емоцій. Якщо нервуєте або відчуваєте злість, потрібно для початку заспокоїтись, а потім намагатися зрозуміти суть проблеми і що від вас вимагається. Крок 2. Подумай Перш ніж ухвалити рішення, зберіть усю потрібну інформацію і зверніться за порадою до тих, кому довіряєте. Розгляньте всі можливі варіанти свого вибору (але не менше трьох) і визначте «плюси» та «мінуси» кожного з них. Уявіть, як розвиватимуться події і що ви відчуватимете. Також поставте себе на місце людей, яких цей варіант стосується. Крок 3. Вибери Зробивши вибір, візьміть на себе відповідальність за його наслідки. Це означає також готовність захищати своє рішення. Якщо ви впевнені у своїй правоті, зробити це буде не важко. Пам'ятайте, що ви маєте право і передумати. Якщо ви переконалися, що ваш вибір не найкращий, немає нічого поганого в тому, щоб визнати це і поміняти своє рішення. Сприймайте негативний результат не як поразку, а як корисний досвід, який допоможе уникати помилок у майбутньому.

 

 

 

	Креативність (творчість) - це здатність мислити вільно, знаходити свіжі ідеї, оригінальні рішення, швидко пристосовуватися до змін і нових обставин.

 

Креативність грунтується на трьох «стовпах»: уяві, синергії, інтуїції. Уява дає змогу бачити або чути у деталях кінцевий результат творчого процесу. Синергія означає поєднання ідей із різних галузей науки, культури, технологій, а також спільну роботу творчого колективу, в якому окремі учасники посилюють одие одного. Інтуїція веде до несподіваного, незапланованого відкриття. Інтуїція відіграє важливу роль у творчості і в процесі ухвалення рішень, однак вона також може грунтуватися на знаннях.

 

Творчі здібності допомагають розглянути проблему з усіх боків, оцінити можливі варіанти і наслідки, знайти оригінальні ідеї

Творчість і ухвалення рішень.

У багатьох ситуаціях ухвалення зважених рішень потребує творчого підходу до генерування нестандартних варіантів. У цьому можуть бути корисними метод мозкового штурму і використання аналогій та метафор.

Мозковий штурм.

Метою мозкового штурму є генерування якнайбільшої кількості варіантів рішень, включаючи неймовірні та фантастичні ідеї. Всі висловлені ідеї заносяться у список, незалежно від того, наскільки безглуздими вони здаються. Що більша кількість висловлених ідей, то більша ймовірність того, що принаймні одна з них виявиться вдалою.

Щоб заохотити уяву, вилучають будь-яку критику висловлених ідей. Висновки про цінність ідей переносять на наступну стадію мозкового штурму, де різні ідеї аналізують, класифікують, частково комбінують для вдосконалення.

Мозковий штурм можна проводити як індивідуально, так і групою людей. Після проведення мозкового штурму перелік можливих рішень повинен бути ретельно вивчений, щоб знайти рішення з урахуванням накладених на це завдання обмежень, —найчастіше фінансових, часових або етичних.

Аналогії та метафори.

Оригінальні ідеї або рішення часто приходять з усвідомлення аналогій і метафор. Багато «проривних» наукових і технологічних досягнень людства зроблено завдяки виявленню подібності (аналогій і метафор) між двома або більше сферами життєдіяльності.

 

 

Потреба навчання впродовж усього життя.

В інформаційному суспільстві безперервне оновлення знань та вміння їх застосовувати набуває першорядного значення. Потреба навчатися впродовж життя стосується всіх професій. Тому одним із найважливішим є уміння вчитися самостійно, без зайвого напруження, отримуючи задоволення від навчання.

Умовами ефективного навчання є (мал.):

Ознаки активного навчання.

За активного навчання ми робимо більше і при цьому менше втомлюємось, а це, своєю чергою, приносить задоволення й стимулює наш ентузіазм (табл.).

Стилі навчання.

Існують чотири типові стилі навчання. Отримавши однакові завдання, «пірнальник», «мрійник», «логік» і «мандрівник» діятимуть по-різному (мал.).

 

Типові стилі навчання рідко трапляються в чистому вигляді. У житті ми поєднуємо різні підходи або використовуємо їх залежно від обставин (під час підготовки до іспитів, на самому іспиті, під час виконання проекту, на оглядовій екскурсії тощо). Якщо зрозуміємо, що наш стиль навчання не ефективний, можемо легко змінити його.

Список використаних джерел:

1. Основи здоров'я: Підручник для 5 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2013.
2. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2014.
3. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2016.
4. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2016.
5. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу/ І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2017.
6. Психофізіологія емоцій [Електронний ресурс].—Режим доступу: https://www.br.com.ua/referats/Psychology/93337.htm.
7. Способи саморегуляції емоційного стану[Електронний ресурс].—Режим доступу: http://toplutsk.com/articles-article_151.html
8. Словари и энциклопедии [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://dic.academic.ru
9. Мастера психологии. Психология критического мышления / Д. Халперн ; пер. на рус. Н. Мальгина, С. Рысева, Л. Царук. – Питер, 2000. — 512 с.
10. Чалдини Р. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! / Р. Чалдини, Д. Кенрик, С. Нейберг ; пер. на рус. Н. Миронов, Л. Ордановская, Л. Царук, С. Чилингарова. – СПб. : прайм- ЕВРОЗНАК, 2002. – 256 с.

Опорна схема

0

Додаткові Матеріали

0

3.8 Соціальні компетентності

Зміст

Ефективне спілкування

Здатність до емпатії

Попередження і розв’язання конфліктів

Протидія шкільному булінгу

 

 

Поняття комунікації.

	Спілкування (комунікація) - процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом повідомленнями.

 

Комунікативна компетентність є фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Вдосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша позиція стає зрозумілою іншим людям. Тому ймовірніше, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Функції комунікації.

Комунікація виконує кілька важливих функцій у житті людей, зокрема такі:

1. Задоволення потреби у спілкуванні. Ми маємо потребу в інших людях так само, як в їжі, воді, даху над головою.
2. Уточнення уявлення про себе. За допомогою спілкування ми дізнаємось, якими ми є і як люди реагують на нашу поведінку.
3. Демонстрування поваги до іншого. Зустрівши знайому людину ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт!» тощо. В такий спосіб ми показуємо, що вирізняємо цю людину з-поміж інших, тобто демонструємо повагу.
4. Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, але і, що найважливіше, встановлюємо стосунки.
5. Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо через спостереження, читання, перегляд телевізора. Іншу частину – через пряме спілкування з людьми.
6. Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоч один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку – переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

Вербальне і невербальне спілкування.

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів — невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація – процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова – це сукупність слів, знаків і системи їх використання, загальних для людей одного й того самого мовного співтовариства.

Невербальна комунікація – обмін невербальними сигналами, що супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в певній культурі або в певному мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування належать міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова — невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, якщо ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, то доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосові певної висоти, гучності, темпу і тембру.

Бар’єри ефективного спілкування.

 

	Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємоповагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

Здається, що може бути простіше за спілкування: один говорить, а другий слухає? Однак цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник (рис.).

 

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наших бажань або мотивів наших вчинків. Однак насправді дві людини можуть подивитися той самий фільм, прочитати ту саму книжку й отримати від них зовсім протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не збігаються.

Поради для ефективного спілкування.

Установіть контакт зі співрозмовником. Для цього продемонструйте йому зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла. Слухайте активно: подавайте співрозмовникові сигнали, що ви слухаєте уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово». Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника. Не переривайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію. Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу думку, коли ви говорите, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Що конкретніше буде висловлена ідея, то простіше іншій людині зрозуміти її. Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості). Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовникові більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя тощо).

 

Гендерні відмінності невербального спілкування.

Невербальне спілкування чоловіків і жінок істотно різниться. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести —«стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття»— характеризуються як переважно чоловічі. А жести —«тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі»— розпізнаються як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, а й по-різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.

 

 

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія (від грецьк. em – всередині, pathos – почуття), як особливий спосіб розуміння іншої людини, є невід’ємною частиною такого контакту. Людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

	Емпатія - це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан.

 

Емпатія також вважається важливим чинником морального розвитку. Її розглядають як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, вона сприяє розвитку гуманних взаємин, альтруїстичного стилю поведінки. Співпереживання виступає мотивом у допоміжній діяльності, а також є одним із засобів обмеження людиною своєї агресивності.

Емпатійність виявляється у: терпимості до вираження емоцій іншими людьми; намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника; готовності адаптувати своє сприймання конкретної ситуації до сприймання її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається.

 

Рівні емпатії.

Розрізняють 3 рівні емпатії. Низький рівень. Людина відчуває труднощі у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, учинених під впливом душевних зворушень. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою проблемою. Розуміє емоційні вчинки інших людей, але вважає, що не треба виставляти свої почуття напоказ. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Співпереживає близьким і чужим людям.

 

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Це, наприклад, менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі.

Наслідки порушення рівня емпатії.

Дітям із високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак надто високий рівень емпатії молодших школярів може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені розрізняти емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти за допомогою агресії.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому разі говорять про «бездушність—неемоційність» дітей, що означає брак емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні діти часто завдають іншим біль, щоб отримати те, чого хочуть. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один — його зазвичай підтримають інші. Емпатія також набувається у процесі соціалізації, що передбачає розвиток здатності приймати соціальні ролі й установки інших.

Неабиякий вплив на розвиток емпатії має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка та школи до процесу виховання долучаються педагоги. Розвиток емпатії залежить від того, як учитель сприятиме розвитку взаємин між дітьми, як виявляє емпатію до учнів, як допомагає дітям розв’язувати конфлікти. Емпатійність дітей виявляється у їхньому ставленні до тварин та піклуванні про них.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Дитина самостійно вчиться слухати іншу людину, вникати в тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженнями від почутого. Намагатися розібратися в собі – важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття, прагнення, вона починає глибоко розуміти мотивацію інших людей.

Мистецтво є потужним засобом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в інший світ, емоційно переживаючи те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, гарні фільми, читаючи книги, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи в такий спосіб здатність до емпатії.

Деякі інтерактивні методи, які можна застосовувати у класі, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій і ситуацій (case study).

• Робота у групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учасникам уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше зважатимуть на них.
• Рольові ігри – характеризуються програванням певних життєвих ситуацій і можливість подивитися на одну й ту саму ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритись і бути висміяним. Через рольові ігри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розуміти емоційний світ іншої людини.
• Аналіз історій і ситуацій — докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

 

 

Поняття конфлікту.

У перекладі з латини конфлікт (conflictus) означає «зіткнення». Конфлікти виникають тоді, коли в суперечність вступають інтереси і бажання однієї людини (наприклад, якщо вона одночасно хоче подивитися цікавий фільм і підготуватися до контрольної) або інтереси і бажання двох чи більше людей, соціальних груп.

Конфлікти людини із собою — внутрішні конфлікти, а між різними людьми або їхніми групами — зовнішні. Зовнішні конфлікти можуть виникати між двома або більше особами (міжособистісні), особою і групою осіб (особистісно-групові) або між двома чи більше групами (міжгрупові).

Уміння конструктивно розв’язувати конфлікти є ознакою зрілої особистості. Воно допомагає розбудовувати здорові стосунки і підтримувати високий рівень благополуччя.

Дехто вважає, що конфлікти — це виключно негативне явище, і тому намагається за будь-яку ціну уникати їх або, поки є змога, не визнавати їхнього існування. Проте це неправильно. Конфлікти — є невід’ємною частиною людських стосунків. Виникають вони через те, що кожна людина є унікальною і неповторною: має відмінні від інших погляди, уподобання і переконання, власні інтереси й бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами інших.

Конфлікти поглядів. Коли люди спілкуються між собою, разом навчаються, працюють, або відпочивають, іноді з’ясовується, що вони по-різному розуміють, що потрібне, важливе чи правильне. Якщо вони сповідують різну віру, мають різні переконання або їм подобаються чи не подобаються певні речі (одяг, музика тощо), вони ніби спілкуються різними мовами. Те, що для одного «добре», може бути «поганим» для іншого; те, що одному подобається, в іншого може викликати відразу. В такому разі між ними можуть виникати конфлікти поглядів.

Розв’язання такого конфлікту не означає, що його учасники мають змінити свою віру чи переконання. Тут доречно згадати народну мудрість: «Про смаки не сперечаються». Дуже важливо розвинути у собі толерантність – уміння визнавати і поважати право іншої людини на власну, відмінну від нашої, думку і пам’ятати, що толерантність – це пошук того, що об’єднує, а не роз’єднує людей.

Конфлікти інтересів. Зіткнення інтересів або ігнорування однією стороною інтересів і потреб іншої – друга група причин, із яких виникає переважна більшість конфліктів інтересів. Якщо люди діють без урахування інтересів іншої сторони, такі конфлікти навіть у разі примирення не вичерпуються і можуть тривати роками.

Стадії розвитку конфліктів 

У розвитку конфліктів виокремлюють п’ять стадій: виникнення конфліктної ситуації; усвідомлення конфлікту; початок відкритого протистояння; ескалація конфлікту; завершення конфлікту.

Виникнення конфліктної ситуації відбувається під час зіткнення двох або більше людей, інтереси чи переконання яких істотно відмінні. Усвідомлення конфлікту настає тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично і недоброзичливо думає про них або уникає контактів із ними. Початок відкритого протистояння — момент, коли один з учасників наважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатися або нападати. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції та висувають вимоги. Вони можуть і не усвідомлювати власних інтересів, не розуміти глибинної суті конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів — слів або дій, що розпалюють конфлікт. Завершення конфлікту можливе у разі його розв’язання (досягнення компромісу), згасання конфлікту через втрату зацікавленості учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

 

 

Способи розв’язання конфліктів

Існують різні способи розв’язання конфліктів (мал.).

У більшості ситуацій найкраще розв’язувати конфлікти через переговори. Однак іноді краще відсторонитися від конфлікту або піти на поступки, чи рішуче відстоювати свою позицію.

1. Коли краще відсторонитися від конфлікту: коли всім потрібно заспокоїтися; коли треба продумати аргументи; коли нема шансів залагодити суперечку. 2. Коли варто поступитися: коли розумієш, що не маєш рації; коли предмет суперечки є важливішим для інших, ніж для тебе; коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш; коли небезпечне будь-яке загострення взаємин (наприклад, у ситуації виживання). 3. Коли варто рішуче боротися: якщо розв’язання конфлікту іншим способом може зашкодити тобі або близьким; якщо опонент може отримати несправедливі переваги; коли даєш відсіч зловмисникам.

 

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

З’ясуйте, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтеся з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні й тактовні запитання. Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилася. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє розв’язанню конфлікту. Стежте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слів «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, розв’язуйте головну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці. Стежте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь ласка, краще не обіцяй того, чого не можеш зробити»). Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає змогу продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації —одна з умов керування конфліктом.

 

 

 

Протидія булінгу.

Булінґ (цькування) – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або створити негативне середовище для людини.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є щось відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

Форми цькування.

Найпоширенішими формами цькування є: Словесні образи, глузування, обзивання, погрози. Образливі жести або дії, наприклад, плювки. Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити. Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот. Вимагання грошей, їжі, речей, умисне пошкодження особистого майна жертви. Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження). Приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (смс-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

 

Наслідки шкільного насилля.

Жертви булінґу переживають гнітючі емоції — почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Цькування вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Поради дітям – жертвам цькування.

Ігноруйте кривдника. Якщо є змога, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям. Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/ кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам. Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу. Не вступайте в бійку. Кривдник тільки і чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій ситуації для вашої безпеки і вашого здоров'я. Не соромтесь обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

 

Що можуть зробити вчителі?

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Однак упоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

Усі члени шкільної спільноти повинні дійти спільної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість є неприйнятними у школі. Кожен має знати про те, у яких формах може виявлятися насильство і цькування та як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми. Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені позитивні «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими. Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил. Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою під час повторних випадків агресії. Аналізуючи ситуацію, потрібно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога. Залежно від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході. Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за потреби покликати дорослих на допомогу. Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми мають бути тактовними, забезпечувати учням підтримку і конфіденційність. Для успішного попередження та протидії насильству потрібно проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 

Список використаних джерел:

1. Бадалев А.А. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии / А. А. Бадалев, Т. Р. Каштанова // Групповая психотерапия при неврозах; под ред. Б.Д.Карвасарского , В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
2. Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер. – СПб.:прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
3. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.— К. :Алатон, 2017.
4. Глобальне опитування про булінг ЮНІСЕФ.— Режим доступу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
5. Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : Ранок, 2014. – 144 с.
6. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
7. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2014.
8. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.:Алатон, 2016.
9. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2017.
10. Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова.— Одесса, 1995.
11. Стоп булінг. – Режим доступу: <http://stopbullying.com.ua> - 31.10.2017
12. Бойчук Ю. Д. Інклюзивна компетентність майбутнього вчителя основ здоров’я / Ю. Д. Бойчук, О. С. Бородіна, О. М. Микитюк.– Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf
13. ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.

3.9 Стать і гендер

Зміст

Стать і гендер

Гендерні ролі та гендерна рівність

Гендерні стереотипи

Гендерна ідентичність

Гендерне і сексуальне насильство

Як уберегтися від сексуального насильства

 

 

 

 

Стать визначає, чи є людина чоловіком або жінкою. Вона зумовлена структурою генів і є поняттям біологічним.

Від статі залежить будова статевих органів, можливість стати матір’ю чи батьком, а також деякі інші ознаки: пропорції тіла (зріст, ширина плечей, об’єм стегон), розподіл жирових тканин, кількість волосся на тілі й на обличчі, особливості статевого дозрівання, м’язова сила, витривалість, риси обличчя, тембр голосу і навіть міміка й хода.

Ознаки статі формуються у процесі статевого розвитку людини від моменту зачаття до досягнення нею статевої зрілості.

Гендер (статева роль) — поняття культурне і соціальне. Воно визначає риси характеру та особливості поведінки, які вважають характерними для чоловіків і жінок у певному суспільстві. Наприклад, у більшості культур жінкам приписують такі риси вдачі, як турботливість, поступливість, емоційність, а чоловікам — лідерство, стриманість.

Реальна поведінка конкретної людини може відповідати прийнятій у суспільстві, а може, навпаки, вважатися характерною для протилежної статі. Так, чоловіки бувають мужніми і турботливими, а жінки — ніжними й енергійними. У цьому немає нічого поганого. Понад те, вважається, що поєднання в одній людині традиційно чоловічих і жіночих рис характеру робить її повноцінною і надзвичайно дієздатною особистістю, яка вибирає стиль поведінки залежно від конкретної ситуації, а не обмежується тим, що відведено для її статі.

Ознаки статі:	Ознаки гендеру:
з’являються самі собою (без зовнішнього впливу) є універсальними, не залежать від країни, культури, релігії (наприклад, тільки жінки народжують дітей) ніколи не змінюються в історичному процесі властиві лише одній статі	є культурною традицією істотно відмінні в різних країнах і навіть в одній країні (залежно від населеного пункту чи соціального прошарку) можуть змінюватися з часом властиві людям різної статі

 

 

Від народження батьки виховують дитину відповідно до її статі. Щодо цього в усіх країнах існує чимало традицій. Наприклад, дівчаткам купують одяг рожевого кольору, а хлопчикам — блакитного; дівчаткам дарують ляльки, а хлопчикам — машинки.

Батьки заохочують поведінку дитини, яка відповідає їхнім уявленням про те, як мають поводитися хлопчики і дівчатка. Формування гендерних ролей відбувається і під впливом вихователів, учителів, церкви, сусідів, телебачення.

Поняття гендерної рівності означає, що всі люди мають свободу вибору для розвитку своїх здібностей без обмежень, пов'язаних із гендерними ролями та стереотипами.

Гендерна рівність виключає подвійні стандарти щодо чоловіків і жінок, тобто різне ставлення до людей залежно від їхньої статі та гендерної ідентичності. Гендерна рівність не скасовує статевих і гендерних відмінностей, але дозволяє кожній людині знайти свій спосіб самореалізації, визначити свій життєвий вибір незалежно від звичних гендерних стереотипів.

 

 

Спрощені уявлення про те, як мають поводитися люди різної статі, який одяг носити і чим займатися, називають гендерними стереотипами.

Гендерні стереотипи відображають те, що є характерним для більшості людей тієї чи тієї статі, і не враховують індивідуальних особливостей. Наприклад, емоційність вважається характерною жіночою рисою, а стриманість — чоловічою. Однак є чимало емоційних чоловіків і стриманих жінок.

Прийняті у суспільстві гендерні стереотипи впливають не лише на те, чого дівчата і хлопці навчаються і чим займаються, а й на їхні стосунки, зокрема і статеві. Ці стереотипи визначають, як дівчата і хлопці повинні поводитися до одруження, хто з них має бути ініціатором стосунків, хто відповідає за можливі негативні наслідки (наприклад, вагітність).

Більшість гендерних стереотипів допомагають хлопчикам і дівчаткам підготуватися до соціальних ролей, які вони виконуватимуть у дорослому житті, — матері чи батька, чоловіка чи дружини. Проте частина гендерних стереотипів сформувалася дуже давно, в цілком інших історичних умовах. Багато з них застаріли й нерідко обмежують можливості людей у сучасному світі.

Деякі гендерні стереотипи особливо небезпечні, оскільки підвищують уразливість в умовах епідемії ВІЛ/СНІДу. На початку епідемії здавалося, що ризик інфікування ВІЛ для жінок мінімальний, оскільки вона стосувалася переважно чоловіків — споживачів ін'єкційних наркотиків. В останні десять років ситуація кардинально змінилася, і жінки з периферії епідемії перемістилися в її епіцентр. Коли епідемія виходить за межі споживачів наркотиків, найбільш постраждалою соціальною групою стають жінки, які інфікуються від своїх чоловіків і статевих партнерів.

 

 

Гендерна ідентичність – це відчуття людиною своєї статі незалежно від того, чи є вона біологічно жінкою або чоловіком. Гендерна ідентичність формується у процесі виховання і соціалізації.

У два роки дівчатка і хлопчики знають свою стать, але не до кінця розуміють, що це означає. Дорослішаючи, дитина вчиться розрізняти стать навколишніх за зовнішніми ознаками: одягом, зачіскою, рисами обличчя. До семи років дитина усвідомлює незмінність своєї біологічної статі і починає формувати свої гендерні установки.

У підлітковому віці бурхливе статеве дозрівання, зміна форм тіла, романтичні переживання, еротичні бажання стимулюють формування гендерної ідентичності. Відбувається активне засвоєння норм поведінки і становлення характеру під впливом соціальних норм і очікувань.

Хлопчик-підліток, прагнучи показати свою мужність, не тільки займається спортом, виявляє рішучість, силу, а й активно демонструє інтерес до дівчаток і питань сексуальних стосунків. Якщо ж він уникає цього і у нього помічають «дівчачі» риси, то він неминуче стає мішенню для глузувань.

Дівчата в цей період турбуються про свій зовнішній вигляд та привабливість для протилежної статі. При цьому під впливом традиційних уявлень про жіночність вони помічають, що їх «слабкість» і «безпорадність» привертають увагу хлопчиків, яким хочеться виявити свої вміння і силу, виступити в ролі захисника і покровителя.

Підлітки починають орієнтуватися на ті стереотипи поведінки, що прийняті в їхньому середовищі й активно пропагуються масовою культурою. На сьогодні ідеалом дівчини може стати сильна, успішна і самостійна жінка. Дедалі рідше домінування чоловіка в любові, родині й колективі сприймається як норма. Нинішні підлітки і молоді люди більш ліберальні у своїх поглядах на сексуальність і гендерні ролі.

Процес формування гендерної ідентичності не завершується в юності, фактично він триває впродовж усього життя. Зі зміною суспільних уявлень про належну гендерну поведінку людина «підлаштовується» під нові очікування і правила.

 

 

Насильство в ширшому розумінні ­– це примус людини зробити щось проти її волі. Розрізняють фізичне, психологічне, сексуальне, економічне і соціальне насильство. Неодмінною умовою можливого насильства є нерівність сил і статусу.

Гендерне насильство – це будь-яка форма насильства, спричинена через гендерну ідентичність. На Міжнародній доповіді ООН 2006 року про насильство щодо дітей було наголошено, що об'єктами сексуального та гендерного насильства і знущань з боку викладачів-чоловіків і хлопчиків-однокласників стають дівчатка, а також люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією.

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації є порушенням фундаментальних прав людини так само, як дискримінація за ознакою раси, статі, кольору шкіри, інвалідності або релігії.

Сексуальне насильство – це примус людини до сексуальних стосунків проти її бажання і волі.

Види сексуального насильства
Зґвалтування	статеві стосунки із застосуванням насильства чи загрози їх застосування;
Сексуальне насильство	образливі коментарі, натяки, погляди сексуального характеру; демонстрування статевих органів; небажані дотики й обмацування частин тіла; підглядання; обман, шантаж, залякування, щоб примусити до сексуальної близькості; примус до проституції; демонстрування порнографії;
Сексуальне насильство щодо дітей	примус або заохочення дітей до: оголення; сексуальних дотиків до тіла іншої людини; до участі у дорослих «сексуальних іграх»;
Сексуальне домагання	вуличні домагання («Гей, красуне, як щодо розважитися?»); дотики і притискання у громадському транспорті, на дискотеці, в черзі; «знаки уваги» водіїв таксі, незнайомих людей у ліфтах, у купе потяга; вульгарні жарти, зауваження, непристойні жести;
Сексуальна експлуатація	примус до занять проституцією; систематичне використання однією людиною іншої для задоволення сексуальних потреб (надання сексуальних послуг).

 

 

Зменшити ризик потрапити в ситуацію, коли може відбутися сексуальне насильство, дітям і підліткам допоможуть такі поради:

знайомте з батьками своїх друзів, завжди говоріть батькам, куди і з ким ідете; уникайте проводити час з людиною, з якою почуваєтеся незручно або некомфортно; пам’ятайте, що відвертий одяг і надто розкута поведінка можуть спровокувати нездоровий інтерес; двозначні натяки, багатозначні погляди, дотики можуть створити враження, що ви не проти інтимних стосунків; уникайте їздити «автостопом», не підтримуйте розмову з малознайомими і нетверезими людьми, не беріть гроші або подарунки від незнайомців, не погоджуйтеся зайти до когось додому, коли там більше нікого нема; здебільшого замах сексуального характеру на дітей / підлітків скоюють знайомі їм люди. Якщо хтось зі знайомих приділяє надто багато уваги, робить подарунки, потрібно розповісти про це батькам або іншому дорослому, якому довіряєте; не погоджуйтеся на пропозицію друга або подруги провести час із незнайомими хлопцями або дівчатами, наприклад, у чиїйсь квартирі; ніколи не заходьте в ліфт з незнайомою людиною, не сідайте в машину до незнайомців (навіть якщо за кермом жінка), не розмовляйте з незнайомими людьми на вулиці; не залазьте в підвали і на горища; уникайте безлюдних і неосвітлених місць; якщо вас переслідують на вулиці, не заходьте в незнайомі будинки і двори, біжіть туди, де багато людей і просіть по допомогу; якщо вас схопили, переконайтеся, що насильник не озброєний (інакше будь-який опір може виявитися марним і небезпечним), кричіть і чиніть опір. При цьому краще кричати «Пожежа»—це відразу приверне увагу людей. Якщо вам затискають рот рукою, вкусіть за руку, постарайтеся вирватися і втекти.

 

Список використаних джерел:

1. Мастерс У. Основи сексології / У. Мастерс, В. Джонсон, Р. Коллодні.– К.:Світ, 1998.
2. Рада Європи (2011), Доповідь про дискримінацію на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Європі.— 2-ге видання.—Париж, Рада Європи.
3. Відповідні заходи системи освіти на буллінг, викликаний гомофобією.— ЮНЕСКО, 2012 р.
4. Сайт для підлітків "Дорослішаємо разом" [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://sexualeducation.org.ua/My_Rights/Defence_violence/index.html

3.10 Загальний і статевий розвиток підлітка

Зміст

Розвиток і зрілість людини

Статеве дозрівання

Статева система дівчат і хлопців

 

 

Розвиток людини — це якісні фізіологічні та психологічні зміни, що тривають від народження до досягнення зрілості (або до кінця життя). Розвиток людини відбувається у процесі:

• росту — фізичні зміни (зросту, ваги, пропорцій тіла);
• дозрівання – біологічні зміни, запрограмовані генетично (наприклад, статеве дозрівання);
• навчання — відносно стабільні зміни, що відбуваються у процесі набуття досвіду.

Виокремлюють три складники зрілості: фізіологічний (біологічний), психологічний, соціальний (мал.).

 

 

 

Фізіологічна (біологічна) зрілість настає із припиненням росту та розвитку всіх систем організму, зокрема й репродуктивної (статева зрілість). Якщо дитина живе в нормальних побутових умовах і добре харчується, фізіологічне дозрівання відбудеться само собою і завершиться приблизно у 20 років. Ознаками фізіологічної зрілості є:

• завершення фізичного росту;
• формування статури за жіночим або чоловічим типом;
• набуття здатності зачати і народити дитину.

Статева зрілість настає дещо раніше, ніж біологічна. З цим пов’язані ризики підліткових вагітностей як для матері, так і для дитини.

Статеве дозрівання є складником біологічного дозрівання. Воно починається зі значним виробленням в організмі статевих гормонів. У статевому дозріванні дівчинки вирішальну роль відіграють гормони естроген і прогестерон, а хлопця — тестостерон.

Першою фізичною ознакою статевого дозрівання є швидкий ріст, який називають «стрибком росту». Дитина, яка до цього щороку виростала на кілька сантиметрів, тепер за рік може витягнутися на кільканадцять.

Першими починають видовжуватися кістки: спочатку в долонях і стопах, а згодом у кінцівках. Цим пояснюється деяка незграбність, з якою підлітки тримають предмети, а також їхня «журавлина» хода і те, що вони нерідко перечіпляються за свої ноги. Один хлопець якось поскаржився, що це "наче підбирати монети бейсбольною рукавичкою і ходити в ластах".

Змінюється й форма обличчя — воно втрачає дитячу пухкість, збільшується чоло, загострюються вилиці та підборіддя.

Згодом з’являються вторинні статеві ознаки. Загалом статура хлопців розвивається за чоловічим типом, а дівчат — за жіночим (мал.).

• У хлопців ширшають плечі, грубшає голос — настає мутація, коли кажуть, що голос «ламається», на шиї з’являється кадик, починає рости волосся на обличчі.
• У дівчат збільшуються грудні залози, тоншає талія, окреслюється лінія стегон, статура стає гнучкішою і жіночнішою.

Строки і темпи статевого дозрівання.

У середньому статеве дозрівання у дівчат починається на один-два роки раніше, ніж у хлопців. Тому дівчата у п’ятому-шостому класі, як правило, вищі й старші на вигляд ніж хлопці. Проте це тимчасово. За два-три роки більшість хлопців наздоженуть і переженуть дівчат. Строки і темпи статевого дозрівання можуть як надати деяких переваг, так і спричинити проблеми в підлітків обох статей.

Хлопці, які дозрівають раніше за своїх однолітків, отримують несподівані переваги у зрості та фізичній силі. Це деякий час найбільше цінується у підлітковому середовищі й допомагає їм стати лідерами.

Хлопці, які дозрівають пізніше, можуть деякий час почуватись аутсайдерами, але це навчає їх жити в умовах конкуренції і спонукає до формування характеру та вольових якостей.

У дівчат дещо інша ситуація. Ті, хто розвивається раніше, випереджають у розвитку не лише хлопців, а й більшість своїх однокласниць. Це іноді породжує відчуття самотності. Однак така ситуація тимчасова. Досліджено, що дівчатка, які починають розвиватися пізніше, згодом виростають вищими за тих, у кого статеве дозрівання почалося раніше.

Насправді кожен має свій біологічний «календар розвитку». Він запрограмований генетично, і цим календарем підлітки більше схожі на своїх батьків, ніж на однокласників чи інших однолітків.

 

 

Головна відмінність між статями — у будові статевих органів, які формуються ще до народження малюка і визначають можливість у майбутньому стати матір’ю чи батьком. Так, у яйниках новонародженої дівчинки вже містяться від 40 000 до 500 000 незрілих яйцеклітин. Деякі з них згодом дозріють, а кілька (за відповідних обставин) започаткують нове життя.

Репродуктивна система дівчат.

Репродуктивна система дівчат складається із молочних залоз і статевих органів. Молочні залози розташовані на грудній клітці дівчини. Жіночі груди унікальні за формою і розміром і можуть змінюватися впродовж усього життя. Одна молочна залоза може бути трохи більша за іншу — це цілком нормально.

До зовнішніх статевих органів (геніталій) належать: лобок, великі і малі статеві губи, клітор.

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби і яйники (яєчники).

Лобок - нижня частина живота, шкіра якої у підлітковому віці починає вкриватися волоссям. Нижче лобка розташовані м'які шкірні складки, які закривають статеву щілину — великі статеві губи, верхня частина яких також покрита волоссям. Під ними знаходяться малі статеві губи, які догори звужуються і сходяться біля клітора. Така анатомічна будова й оволосіння призначене для захисту організму від потрапляння в нього інфекції. Піхва (вагіна) – м'язовий орган у вигляді еластичної трубки завдовжки 5-9 см, верхнім кінцем охоплює шийку матки, а нижнім кінцем відкривається у статеву щілину. У дівчат отвір входу в статеву щілину закрито, так званою дівочою плівою, яка має, як правило, невеликий отвір. При першому статевому акті пліва зазвичай розривається, при цьому спостерігається невелика кровотеча. З піхви бувають виділення. Це нормальне явище. Ці виділення зазвичай прозорі або трохи молочно-білі і можуть бути злегка жовтуватими, коли висихають на трусиках. Це натуральне мастило зберігає піхву здоровою. Під час овуляції виділень може бути більше. Шийка матки становить м'язовий орган, розташований на дні піхви. У центрі шийки матки у вигляді точкового отвору розміщений вхід у канал, що веде в порожнину матки. Сперматозоїди по каналу потрапляють з піхви в порожнину матки і далі в маткову трубу, прагнучи з'єднатися з яйцеклітиною. Через цей канал з порожнини матки виділяється менструальна кров. Матка — порожнистий м'язовий орган розміром з маленьку грушу. Під час вагітності плід ( майбутня дитина) знаходиться в порожнині матки, де проходить весь шлях розвитку від заплідненої яйцеклітини до зрілого плоду. Матка в міру зростання плоду розтягується і збільшується в розмірах. Якщо запліднення не відбулося, то внутрішня поверхня матки щомісяця змінюється і виходить під час менструації. Маткова (фалопієва) труба – парний орган, який з'єднав яйники і матку. Як тільки з яйника виходить яйцеклітина, вона спускається вниз по матковій трубі до матки. При заплідненні сперма і яйцеклітина зазвичай зустрічаються у фалопієвій трубі. Яйники— дві статеві залози розміром 2,5х3 см, розташовані в порожнині малого таза по обидва боки від матки. Коли у дівчини починаються менструації, її яйники починають виробляти по одній яйцеклітині на місяць. Процес дозрівання і виходу яйцеклітини з яйника називається овуляцією. В результаті злиття яйцеклітини зі сперматозоїдом (запліднення) може розвинутися новий організм. Крім того, яйники виробляють гормони, що відповідають за нормальне функціонування репродуктивних органів, і вторинні статеві ознаки (голос, розвиток молочних залоз, оволосіння за жіночим типом та ін.). Діяльність яйників залежить від віку і стану організму жінки.

 

Менструальний цикл.

Менструальний цикл — це період від першого дня менструації до першого дня наступної. Нормальними вважаються менструальні цикли тривалістю від 20 до 35 днів. Перша у житті менструація називається менархе.

У першій половині менструального циклу відбувається менструація. Вона триває від 3 до 7 днів. У яйнику тим часом дозріває нова яйцеклітина. На 14-й день відбувається її овуляція — вихід з яйникового фолікула до фалопієвих труб.

У другій половині менструального циклу яйцеклітина рухається по фалопієвих трубах до матки. У яйнику паралельно відбувається розвиток і деградація залишків яйникового фолікула, а в матці нарощується слизова оболонка, готуючись прийняти запліднену яйцеклітину.

Якщо запліднення не відбулося, на початку наступного циклу знову відбувається менструація і слизова оболонка матки вимивається з кров’ю. Відео «Чому в жінок відбувається менструація?» можна переглянути тут  або в додаткових матеріалах до теми.

Репродуктивна система хлопців.

Репродуктивні (статеві) органи юнаків складаються із внутрішніх та зовнішніх.

До зовнішніх статевих органів належать статевий член і мошонка, до внутрішніх — яєчка, передміхурова залоза, сечовипускальний канал і сім'явивідні протоки.

Мошонка – це шкірний мішечок, в якому розміщені яєчка та їх придатки. Мошонка розташована зовні тіла не випадково: для дозрівання сперми потрібна температура нижча за температуру тіла. Висока температура (вище 38 ° С) знижує активність сперматозоїдів. Коли холодно, мошонка може зменшуватися в розмірах, тобто зморщуватися, а коли тепло — її шкіра стає гладкою. Статевий член (пеніс) має канал для виведення сечі і сперми. У статевому члені розрізняють корінь, тіло і головку. Головка статевого члена покрита тонкою рухливою шкірною складкою (крайня плоть). При сексуальному збудженні відбувається посилений приплив крові до статевого члену, і одночасно зменшується відплив крові від нього, в результаті чого він твердне і збільшується. Такий стан називається ерекцією. Яєчко — статева залоза, в якій відбувається утворення чоловічих статевих клітин (сперматозоїдів) і яка виділяє у кров чоловічі статеві гормони (тестостерон). У чоловіка є два яєчка, одне може бути розташоване трохи нижче за інше. Передміхурова залоза (простата) розміщена за сечовим міхуром. У ній виробляється рідина, яка допомагає сперматозоїдам активно рухатися. Сечовипускальний канал (уретра) — трубка, яка виходить із сечового міхура, проходить через передміхурову залозу і статевий член. Через нього виводяться сеча і сперма. Сім'явивідні протоки – тонкий трубчастий парний орган. Він слугує для транспортування сперматозоїдів із придатка яєчка. Сперма (насіннєва рідина) — рідина, яка виділяється зі статевого члена при еякуляції (сім'явиверженні). Вона складається зі сперматозоїдів і рідин, які сприяють рухові сперматозоїдів і збагачують її поживними речовинами.

 

Ерекція і полюції.

Під час ерекції кров припливає до пеніса, він твердішає і його розмір збільшується. Якщо у розслабленому стані його довжина 3 — 12 см, то у стані ерекції він збільшується до 14 — 18 см.

Найчастіше ерекції відбуваються під впливом сексуального подразника. Та у підлітків вони іноді несподівано виникають у найнезручніший час, до прикладу, коли хлопець відповідає біля дошки.

Полюції — мимовільне сім’явиділення (еякуляція), не пов’язане зі статевим актом. Вони діють як клапан для попередження застою сім’яної рідини в організмі. Полюції бувають денними і нічними.

Нічні полюції — нормальне явище для статевозрілого юнака. Вони відбуваються 1 — 2 рази на тиждень або рідше до початку регулярного статевого життя. Також трапляються і в дорослих чоловіків у період утримування або якщо їхня сексуальна активність не відповідає потребам.

Денні полюції бувають адекватними і неадекватними. Неадекватні полюції можуть виникати під впливом несексуальних подразників — від хвилювання, страху або, навпаки, від радості чи сміху. Це може трапитись у транспорті, під час занять спортом. Часті неадекватні полюції — привід для негайного візиту до лікаря.

Інтимна гігієна.

У підлітковому віці потрібно більше уваги приділяти питанням чистоти і гігієни. Треба щодня обмивати зовнішні статеві органи, стежити за чистотою шкіри обличчя і тіла загалом, частіше приймати душ і користуватися дезодорантом, бажано щодня міняти нижню білизну, шкарпетки або панчохи і колготки.

Дівчатам про гігієну підмивайтеся тільки теплою водою, в напрямку від лобка до анального отвору й обов'язково чистими руками. У критичні дні не приймайте ванну, намагайтеся не купатися в басейні і тим більше у відкритому водоймищі, навіть якщо ви користуєтеся тампоном; не використовуйте для інтимної гігієни губки, оскільки вони можуть пошкодити ніжну слизову оболонку, що загрожує занесенням різних інфекцій; під час гігієнічних процедур не варто проводити спринцювання (промивання піхви). Через це вимивається природне мастило, що може спровокувати сухість і подразнення тканин піхви; користуйтеся окремим м'яким рушником для інтимної гігієни. Він завжди має бути чистим. У період місячних: омивайте зовнішні статеві органи кілька разів на день, при цьому змінюючи прокладку; коли прокладка для менструації заповниться на третину, її потрібно замінити на нову. Прокладки також рекомендується міняти після кожного випорожнення кишківника, а в середньому за добу – не рідше чотирьох-п'яти разів; тампони потрібно міняти не рідше, ніж один раз на 2-4 години. Однак надто часта зміна тампона може призвести до подразнення і сухості у піхві; не залишайте тампон усередині тіла на ніч —у нічний час краще користуватися прокладками; якщо дівчина не мала статевих контактів, користуватися тампонами їй не бажано. Якщо отвір дівочої пліви (через яку і виходить менструальна кров) занадто вузький, то користуватися тампоном може бути незручно, є невелика ймовірність пошкодити пліву.

 

Юнакам про гігієну стежте за тим, щоб залишки сечі не потрапляли на нижню білизну. Для цього можна використовувати м'який туалетний папір, вологі серветки для інтимної гігієни; щодня приймайте душ, мийте пахову ділянку. При цьому потрібно оголювати головку статевого члена й ретельно змивати залишки сечі і сперми (виділень), які накопичуються у складках крайньої плоті. Це допоможе уникнути неприємного запаху і зменшить ризик появи у чоловіка запалення статевих органів. Після водних процедур треба насухо витерти статевий орган м'яким рушником або серветкою. Рушник має бути особистим, і його потрібно використовувати тільки для інтимної зони; чоловіча білизна має бути легкою і зробленою з повітропрохідної бавовняної тканини. Використання трусів з синтетики, а також моделей, які щільно прилягають до тіла, перешкоджатиме нормальній циркуляції повітря в паховій ділянці і як наслідок – підвищення температури, що особливо небезпечно для яєчок.

 

Список використаних джерел:

1. Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / под ред. А.М. Куликова.–СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.
2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016.
3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016.
4. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017.
5. Для тебе. Дівчатам від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.–К.: Алатон, 2003.
6. Для тебе. Хлопцям від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.

Додаткові Матеріали

Чому в жінок відбуваються менструації?

Спільною ознакою деяких ссавців нашої планети є наявність менструального циклу. Люди входять до невеликої групи тварин, які мають менструацію. Так в чому ж сенс цього рідкісного процесу?

 

3.11 Репродуктивне і сексуальне здоров'я

Зміст

Репродуктивні і сексуальні права людини

Небезпека ранніх статевих сосунків

Вагітність, пологи і наслідки аборту в підлітковому віці

Загальні відомості про методи контрацепції

Планування сім'ї і профілактика вроджених вад

 

 

Репродуктивні і сексуальні права належать до базових прав людини. Вони означають право людини ухвалювати без дискримінації, погроз і насильства самостійні рішення про своє репродуктивне здоров'я. Репродуктивні і сексуальні права людини включають, зокрема, право на:

найвищий досяжний рівень сексуального здоров'я, включаючи доступ до послуг з охорони сексуального і репродуктивного здоров'я; пошук, отримання і передачу інформації, що стосується сексуальності; сексуальну освіту; повагу фізичної недоторканності; свободу у виборі партнера; самостійне ухвалення рішення бути сексуально активним чи навпаки; вступ у статевий зв'язок за взаємною згодою; вступ до шлюбу за взаємною згодою; самостійне ухвалення рішення мати дітей чи ні; вільний вибір часу народження дітей; безпечне і приємне статеве життя.

 

До повноліття підлітки не можуть скористатися всіма репродуктивними і сексуальними правами повною мірою. Міжнародна федерація планованого батьківства визначила ті права, якими може користуватися молодь, а саме:

право на інформацію про сексуальні стосунки, контрацепцію, інфекції, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ-інфекцію, а також на інформацію про те, що становить собою насильство на сексуальній основі і як йому протидіяти; право на захист від небажаної вагітності, інфекцій, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ-інфекцію, від сексуального насильства і примусу до сексуальних стосунків; право на доступні і якісні медичні послуги, які гарантують конфіденційність і повагу; право брати участь у заходах, пов'язаних із репродуктивними правами молоді, а також брати участь у формуванні політики щодо сексуальної освіти; право на вільне ухвалення власних рішень, свободу самовираження, забезпечення власної безпеки, ухвалення рішення вступати чи не вступати у шлюб (після досягнення шлюбного віку).

 

 

 

У віці 15–16 років завершується період статевого дозрівання, і молоді люди починають відчувати увагу до себе протилежної статі. У цей час формується й особливе відчуття — статевий потяг (лібідо), внаслідок чого деякі підлітки починають статеве життя.

Раннє статеве життя загрожує інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Серед них — гонорея, трихомоноз, сифіліс, хламідіоз, генітальний герпес, вірус папіломи людини, а також гепатити В і С та ВІЛ. Існує близько 40 видів ІПСШ. Деякі з них (гонорея, хламідіоз) за вчасного виявлення піддаються лікуванню, однак буває, що захворювання протікає безсимптомно і негативно позначається на репродуктивному здоров’ї. Інші види ІПСШ можуть залишатися в організмі на все життя (генітальний герпес, вірус папіломи людини, гепатити В і С). Особливо небезпечною є ВІЛ-інфекція, адже її безсимптомний період іноді триває понад десять років.

 

 

Вагітність — це фізіологічний процес розвитку в жіночому організмі заплідненої яйцеклітини. Починається із зачаття і закінчується народженням, триває приблизно 40 тижнів. Після зачаття у жінки припиняються менструації. Для визначення вагітності у домашніх умовах використовують спеціальні тести. Як вони працюють, можна побачити  тут.

Зважуючись на статеві стосунки, дівчата-підлітки ризикують завагітніти, хоча ще не готові до цього ні фізично, ні морально, ні матеріально. Оптимальний вік для народження дитини — 20–35 років. Коли вагітність настає раніше чи пізніше, ризик різноманітних ускладнень зростає у кілька разів.

Вагітність до 18 років, коли репродуктивна система дівчини ще не повністю сформувалася, створює великий ризик її здоров'ю і здоров'ю дитини.
За даними ВООЗ, вагітність, її переривання і пологи в підлітковому віці є одними з основних причин материнської і дитячої смертності у світі.

Частота ускладнень після абортів і материнська смертність у підлітків вища, ніж у жінок старших за 20 років. Імовірність мертвонародження і смертності новонароджених у матерів підліткового віку в 1,5 раза вища, ніж у жінок 20-29 років. Діти, народжені матерями підліткового віку, з більшою ймовірністю мають низьку масу тіла при народженні.

Аборт (штучне переривання вагітності) загрожує жіночому здоров'ю, особливо коли проводять методом хірургічної операції. Сучасні методи дозволяють переривати вагітність за допомогою лікарських препаратів (медикаментозний аборт), однак і тут можливі ускладнення.

Короткострокові та віддалені наслідки аборту включають: ушкодження внутрішніх статевих органів (матки, шийки матки); занесення інфекції і наступні запальні захворювання статевих органів; кровотечі і порушення менструацій; гормональні порушення; підвищена загроза викиднів і позаматкових вагітностей; більш висока ймовірність неправильного розвитку дитини в утробі матері і захворювань у новонароджених; підвищений ризик утворення пухлин матки, її шийки і грудей; безпліддя.

 

 

Кожна дівчина і хлопець незалежно від того, коли вони планують розпочати сексуальне життя, повинні бути обізнаними з сучасними методами регулювання зачаття. Найпоширеніші серед них такі:

бар’єрні — чоловічі і жіночі презервативи, які перешкоджають потраплянню сперми в матку; хімічні (сперміциди) — свічки, гелі, мазі, губки, що вбивають сперматозоїди; гормональні — таблетки, які містять комбінацію гормонів і тимчасово припиняють овуляцію; внутрішньоматкові — введення в матку спеціальної спіралі чи петлі, яка запобігає імплантації заплідненої яйцеклітини; довгострокова гормональна контрацепція — введення в організм препаратів, які запобігають вагітності на термін від трьох місяців до п’яти років; посткоїтальна контрацепція — засоби, які використовують у перші 3 — 5 днів після статевого акту (найчастіше їх застосовують у випадках зґвалтування); природні методи запобігання вагітності — утримання від фізичної близькості в певні дні менструального циклу; перерваний статевий акт — коли сім’явиділення відбувається поза статевими органами партнерки.

Останній через низьку ефективність (усього 40 — 50 %) офіційно навіть не визнаний методом контрацепції. Та й природні методи запобігання вагітності часто підводять. У таблиці наведено порівняльні характеристики переваг і недоліків різних методів контрацепції.

Контрацептив	Надійність	Застосування	Спосіб дії
Чоловічий презерватив (кондом)	88%. Зростає при спільному застосуванні кондомів і сперміцидів	Одягається на статевий член у стані ерекції	Не пропускає сперму у статеві органи жінки
Гормональні контрацептиви	99%	Використовувати відповідно до інструкції	Містять гормони, які перешкоджають овуляції і потраплянню сперми в матку
ВМС (спіраль)	97,5%	Вводиться в матку і вилучається лікарем	Перешкоджає імплантації заплідненої яйцеклітини в матці
Сперміциди	75%. Зростає при застосуванні разом з кондомом або діафрагмою	Свічки, гелі, мазі вводяться у вагіну перед статевим актом	Містять речовини, які вбивають сперматозоїди
Підшкірний імплантант	99,5%	Шість капсул вводять під шкіру на плече. Виконують у лікарні	Упродовж 5 років виділяється гормон, що перешкоджає овуляції і потраплянню сперми в матку
Жіночий презерватив (діафрагма)	82%	Укритий сперміцидом гумовий ковпачок одягають на шийку матки за кілька годин до статевого акту. Після нього не рекомендується знімати ще протягом шести годин	Перешкоджає потраплянню сперми в матку
Посткоїтальна (аварійна) контрацепція	99%	Пігулки, ін'єкції, ВМС. Застосовуються у перші години (дні) після незахищеного статевого акту	Перешкоджають імплантації заплідненої яйцеклітини в матці

 

 

Контрацептив	Переваги	Недоліки
Чоловічий презерватив (кондом)	Захищає від вагітності і більшості ІПСШ. Надійний, доступний, недорогий, можна завжди носити з собою	Може порватися чи сповзти внаслідок неправильного використання
Гормональні контрацептиви	Дуже надійні, доступні. Зменшують чи припиняють менструальні болі, знижують ризик захворювань статевих органів — яйників і матки	Не захищають від ІПСШ. Іноді спричиняють зменшення сексуального потягу, зміни настрою. Обов'язкова консультація лікаря! Мають протипоказання
ВМС (спіраль)	Безпечна, надійна, непомітна. Встановлюється на термін до 5 років. Можна встановлювати і жінкам, які ще не народжували	Не захищає від ІПСШ. Утруднює лікування запальних процесів. Встановлюється здоровим жінкам. Приблизно у 20 % жінок менструації тривають довше, дехто відчуває біль
Сперміциди	Продаються без рецепта. Забезпечують додаткове змащення. Ефективні проти багатьох ІПСШ	Як протизаплідний засіб ненадійні. Не захищають від деяких ІПСШ. Можуть викликати свербіння і сухість, збільшується ризик запалення сечового міхура
Підшкірний імплантант	Дуже надійний засіб для жінок, які впевнені, що не хочуть вагітніти впродовж найближчих 5 років	У деяких жінок можливе виникнення головного болю, зайвої ваги, зниження статевого потягу. Не захищає від ІПСШ
Жіночий презерватив (діафрагма)	Певною мірою захищає від ІПСШ. Дає можливість займатися сексом під час менструації	Незручний при випадкових сексуальних контактах
Посткоїтальна (аварійна) контрацепція	Дають змогу уникнути небажаної вагітності у разі згвалтування чи за інших критичних обставин	Доволі токсичні, мають багато побічних ефектів. Не призначені для регулярного використання. Не захищають від ІПСШ. Застосовуються під наглядом лікаря

 

 

Планування сім'ї дозволяє: мати тільки бажану кількість дітей; регулювати інтервали між вагітностями; контролювати вибір часу народження дитини залежно від віку батьків; зберегти здоров'я матерів і дітей.

 

На допомогу майбутнім батькам Всесвітня організація охорони здоров’я розробила декалог (десять правил) для профілактики вроджених вад.

Підготовку до майбутньої вагітності подружжю найкраще починати за три місяці до зачаття. Це значно знизить ризик вроджених вад. Плануючи народження дитини, батькам варто переглянути свій спосіб життя, перевірити стан здоров’я і вжити потрібних профілактичних заходів.

Перегляд способу життя Передусім треба перевірити масу свого тіла. Недостатня вага може спричинити дефіцит поживних речовин в організмі матері й дитини, надлишкова — ускладнення перебігу вагітності на пізніх термінах, підвищення артеріального тиску, додаткове навантаження на суглоби й посилення таких симптомів, як болі у спині й задишка. Зростає й ризик виникнення так званого діабету вагітних. Обмежувати харчування під час вагітності не рекомендують, тому бажано нормалізувати масу тіла до початку вагітності. Потрібно відмовитись і від малорухливого способу життя. Прогулянки на свіжому повітрі, гімнастика для вагітних, плавання допоможуть жінці легше перенести вагітність, підготуватися до пологів і зберегти поставу. Дуже важливо обом батькам позбутися шкідливих звичок. Рішення батька кинути палити і відмовитися від алкоголю — найкращий подарунок дружині і майбутній дитині. Треба врегулювати режим праці та відпочинку, максимально знизити стресові навантаження обох батьків, визначити, чи не впливають на них шкідливі чинники на робочому місці (хімічні речовини, гази, випромінювання від рентгенологічного обладнання). Вагітним не рекомендують працювати в місцях великого скупчення людей, фізично і психологічно перенапружуватися, переохолоджуватись і перегріватися. Сучасні дослідження не виявили негативного впливу випромінювання дисплеїв на плід, але краще обмежити час перебування за комп’ютером.

 

Перевірка стану здоров’я Консультація терапевта або сімейного лікаря потрібна для з’ясування, чи були в минулому проблеми з виношуванням дитини, генетичні патології, захворювання, що передаються статевим шляхом, хронічні захворювання, такі як бронхіальна астма, підвищений тиск. У багатьох жінок із хронічними захворюваннями вагітність проходить нормально, але для зменшення ризику можливих ускладнень це питання варто також обговорити з лікарем. Якщо близькі родичі мали спадкові захворювання, потрібно пройти тестування на наявність генів цих захворювань. Для цього достатньо обстежити когось одного з подружжя. За наявності у нього такого гена обстежують і другого з подружжя. Якщо носієм гена спадкового захворювання є лише один із подружжя, то це не загрожує дитині. Доцільно заздалегідь відвідати стоматолога для уникнення рентгенологічного дослідження під час вагітності. Варто також пройти рекомендоване лікарем лабораторне обстеження: визначити групу крові та резус-фактор, наявність імунітету до вірусу краснухи і токсоплазмозу.

 

Профілактичні заходи Тим, у кого нема імунітету до вірусу краснухи, потрібно зробити щеплення. Однак після вакцинації варто утримуватися від зачаття впродовж трьох місяців. Краснуха — інфекція, що передається повітряно-крапельним шляхом. Її збудник може призвести до тяжких вад розвитку плода (глухота, сліпота, вади серця, нервової системи, скелета), особливо якщо жінка перенесла краснуху на ранніх строках вагітності. Токсоплазма — паразит, який може міститися в недостатньо термічно обробленому м’ясі, котячих екскрементах і зараженій землі. У здорової дорослої людини токсоплазмоз, спричинений токсоплазмою, виявляється як грипоподібний синдром. Однак під час вагітності він може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода, викидня або народження дитини з вадами розвитку. Якщо немає імунітету до токсоплазмозу, не варто прибирати котячий туалет, треба ретельно мити руки після кожного контакту з котом, а на присадибній ділянці працювати в рукавичках. До рекомендованих профілактичних заходів належить і приймання жінкою фолієвої кислоти та вживання обома партнерами вітамінно-мінеральних комплексів за три місяці до планованого зачаття. Клінічні дослідження довели, що вживання фолієвої кислоти у підвищених дозах протягом 12 тижнів до і після зачаття знижує ризик народження дитини із вродженими вадами розвитку. Фолієва кислота належить до вітамінів групи В і міститься у злаках, цитрусових, бобових, зелених овочах, зелені, молочних продуктах.

 

Список використаних джерел:

1. Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / под ред. А.М. Куликова.–СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006.
2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон, 2016.
3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.–К.: Алатон, 2016.
4. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.– К.: Алатон, 2017.
5. Для тебе. Дівчатам від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.
6. Для тебе. Хлопцям від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.

Додаткові Матеріали

Як працюють тести на вагітніть?

Тести на вагітність, що продаються у кожній аптеці, видають результати, що здатні назавжди змінити життя, з доволі високим рівнем точності. Але як саме вони працюють? Тьєн Нґуєн пояснює, що кожен тест - це науково точний, багатоетапний експеримент, хід якого ви зможете побачити у цьому відео.

 

3.12 Інфекції, що передаються статевим шляхом

Зміст

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)

Захворювання на ВІЛ-інфекцію

Права людей, які живуть з ВІЛ

Стигматизація і дискримінація людей, які живуть з ВІЛ

 

 

Збудники й ознаки ІПСШ. Одним із можливих наслідків ризикованої статевої поведінки є інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Деякі з них передаються і в інший спосіб (наприклад, через кров), але у статистичному плані основний шлях інфікування — статевий. Ці інфекції найпоширеніші серед сексуально активної молоді і призводять до небезпечних ускладнень:

• ІПСШ збільшують ризик інфікування ВІЛ у десятки разів.
• ІПСШ можуть мати серйозні наслідки для репродуктивного здоров’я чоловіків і жінок (наприклад, проблемна вагітність, безпліддя, рак шийки матки).
• ІПСШ також можуть спричинити ураження серця, головного мозку і навіть смерть.
• Деякі з них особливо небезпечні для немовлят, народжених інфікованими матерями.

Збудниками більшості ІПСШ є бактерії і віруси.

Бактеріальні ІПСШ створюють серйозні проблеми для інфікованих людей і для новонароджених. Найпоширеніші бактеріальні ІПСШ — гонорея, хламідіоз і сифіліс.

Вірусні ІПСШ — найнебезпечніші, оскільки не існує ліків, здатних знищити вірус в організмі. Трапляється, що вірус знищує імунна система (як, наприклад, у разі захворювання на грип). Однак часто він залишається в організмі на все життя. Найпоширенішими збудниками ІПСШ є вірус генітального герпесу, вірус папіломи людини (ВПЛ), вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

ІПСШ різняться ознаками, формами перебігу, можливими наслідками і методами лікування. Одні з них невиліковні, нерідко спричиняють важкі патології і навіть смерть. Від інших можна вилікуватись. Однак у багатьох випадках ліки знищують збудника інфекції, але не можуть подолати наслідків ураження. Тому за перших ознак ІПСШ  потрібно негайно звернутися до лікаря. Доцільним є одночасне лікування обох партнерів, інакше можливе подальше інфікування одне одного.

Загальні ознаки ІПСШ: висипки, виразки, пухирці, бородавки навколо статевих органів; свербіння і печія статевих органів; часте сечовипускання, що іноді супроводжується болем і печією; болі внизу живота (у жінок); незвичні виділення зі статевих органів; неприємний запах виділень; підвищення температури тіла; набрякання лімфовузлів.

 

Збудники і симптоми ІПСШ

Захворювання	Збудники	Симптоми
Бактеріальні ІПСШ
Гонорея	Гонококові бактерії. Уражують слизові оболонки.	Біль при сечовипусканні, гнійні виділення зі статевих органів. У чоловіків симптоми часто більш виражені. У половини жінок виразних симптомів не простежується.
Хламідіоз (у чоловіків має назву «негонококовий уретрит»)	Хламідії. Уражують слизові оболонки. Третина осіб, уражених гонококом, хворі також і на хламідіоз.	Після інфікування людина відчуває дискомфорт при сечовипусканні, а через 2—3 дні з’являються водянисті виділення зі статевих ор­ганів. У жінок цих симп­томів часто нема.
Сифіліс	Бліда спірохета. При контакті зі шкірою чи слизовою оболонкою збудник «просвердлює» поверхню й проникає в організм. Інфекція може передаватися при будь-яких контактах, навіть через поцілунок або спільний рушник.	Первинний сифіліс — відкрита виразка (шанкр). Може з’явитися на губах, у роті, навколо статевих органів. Вторинний сифіліс — підвищена температура тіла, висипка на шкірі, біль у м’язах, великі генітальні бородавки.
Вірусні ІПСШ
Генітальний герпес	Вірус герпесу простого. Існує два його види. Один спричиняє лихоманку на губах, другий — ІПСШ: висипання і виразки на статевих органах людини. Обидва типи вірусу передаються при безпосередньому контакті.	Біль, свербіння, виділення зі статевих органів. Навколо них з’являються пухирці, які че­рез 10—12 днів вкриваються кіркою і зникають. Повторні висипки тривають до п’яти днів. У половини інфікованих їх нема, але вірус залишається в організмі.
Генітальні бородавки	Вірус папіломи людини (ВПЛ) — збудник захворювання на генітальні бородавки. Поширене серед сексуально активної молоді.	Бородавки різної форми навколо статевих органів. Інкубаційний період (час, що минає з моменту інфікування до появи симптомів захворювання) — від двох місяців до кількох років.
ВІЛ-інфекція	Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).	ВІЛ-інфекція може перебігати безсимптомно аж до початку стадії СНІДу. На цій стадії з’являються симптоми різних захворювань, що виникають на тлі імунодефіциту.

 

 

 

Наслідки і профілактика ІПСШ

Захворювання	Наслідки	Профілактика
Бактеріальні ІПСШ
Гонорея	У жінок гонорея може спричинити запалення органів малого таза, яке в 17 % є причиною безпліддя, у 10 % — позаматкової вагітності.	Утримання від статевих стосунків. Взаємна подружня вірність,а також сексуальних партнерів. Використання презервативів.
Хламідіоз (у чоловіків має назву «негонококовий уретрит»)	Як і при гонореї, у жінок може спостерігатися запалення органів малого таза. Якщо інфікована жінка народжує дитину, існує ризик розвитку в немовляти пневмонії або запалення очей.	Те саме, а також для захисту новонародженого — повідомити лікарів.
Сифіліс	За тиждень чи два шанкр може сам собою загоїтися, і хворий думає, що він здоровий. Однак у наступні 2—3 місяці розвивається вторинний сифіліс. Ця стадія також минає, але інфекція продовжує руйнувати організм. Через деякий час настає третя стадія хвороби, яка вражає життєво важливі органи й може спричинити смерть.	Те саме з дотриманням правил особистої гігієни у побуті.
Вірусні ІПСШ
Генітальний герпес	Загальновизнано, що генітальний герпес особливо небезпечний для новонароджених, які були в контакті з вірусом під час пологів. У них можливі запалення очей, шкіри, центральної нервової системи, а в окремих випадках настає смерть.	Утримання від статевих стосунків. Взаємна подружня вірність, а також сексуальних партнерів. Використання презервативів. Для захисту малюка — повідомити лікарів. Зазвичай матерям з активною формою герпесної інфекції призначають кесарів розтин
Генітальні бородавки	Це захворювання особливо небезпечне для жінок. Вважають, що ВПЛ (вірус папіломи людини) спричиняє рак шийки матки, адже у крові 90 % жінок з таким діагнозом виявлено ВПЛ.	Те саме. Рання діагностика і лікування бородавок допомагають запобігти утворенню злоякісних пухлин. За перших ознак захворювання треба негайно звернутися до лікаря. На жаль, у 80 % випадків бородавки з’являються знову, тому регулярний медичний огляд для інфікованих жінок має особливе значення.
ВІЛ-інфекція	ВІЛ-інфекція — невиліковне захворювання. Існують препарати, що стримують розмноження вірусу і зменшують вірогідність його передачі від матері до дитини. Без цих препаратів ВІЛ-інфекція є смертельним захворюванням.	Утримання від статевих стосунків. Взаємна подружня вірність, а також сексуальних партнерів. Використання презервативів. Уникання контактів із кров’ю інших людей. Для захисту дитини потрібне спеціальне лікування і штучне вигодовування.

При всіх ІПСШ важливо звернутися до лікаря в перші дні після появи симптомів захворювання. Вчасно призначене лікування сприяє одужанню. Якщо цей час упущений або займаються самолікуванням, захворювання переходить у хронічну стадію. Дуже важливе одночасне лікування обох партнерів, щоб уникнути повторного зараження.

 

 

ВІЛ - це збудник захворювання ВІЛ-інфекції; вірус імунодефіциту людини, який викликає хронічне, довготривале інфекційне захворювання, яке називається ВІЛ-інфекцією. ВІЛ вражає тільки людський організм.

Вірус - мікроорганізм, який можна побачити тільки під електронним мікроскопом. Імунодефіциту - нездатність імунної системи захистити організм від інфекцій і злоякісних пухлин. Людини - організм, в якому розмножується вірус.

 

СНІД - остання стадія захворювання на ВІЛ-інфекцію:

Синдром - тому що у людини виникає безліч різних симптомів і захворювань. Набутого - тому що він не передається у спадок. Імунного - тому що вражається імунна система організму. Дефіциту - тому що імунна система ослаблена і не здатна захищати організм.

ВІЛ — підступна і небезпечна інфекція. Водночас це дуже нестійкий вірус. Він може існувати лише в деяких рідинах організму. Щоразу, коли ці інфіковані рідини потрапляють у кров або на слизові оболонки іншої людини, є ризик інфікування. Шкіра зазвичай є надійним бар’єром для проникнення ВІЛ, але лише за умови її цілості, відсутності порізів, проколів, ранок, виразок.

Шляхи інфікування ВІЛ:

Статевий — під час незахищених статевих контактів. Че­рез кров: при ін’єкційному введенні ліків чи нар­ко­тиків спільною голкою і шприцом; при переливанні інфікованої крові; під час виконання медичних, косметичних чи гігієнічних маніпуляцій нестерильними інструментами, які колють або ріжуть. Від інфікованої матері до дитини — під час вагітності, пологів, вигодовування грудним молоком.

Зараження ВІЛ-інфекцією відбувається при потраплянні в організм людини крові, сперми, вагінальних виділень або грудного молока від людини, яка живе з ВІЛ.

Інфекції, що передаються статевим шляхом, називають «воротами для ВІЛ-інфекції», адже для тих, хто має ІПСШ, ризик ВІЛ-інфікування у десятки разів більший. Це тому, що поблизу слизової оболонки концентруються уразливі для ВІЛ клітини імунної системи.

Як ВІЛ не передається. Багаторічний досвід епідемії свідчить, що вірус імунодефіциту людини НЕ передається через:

 

ВІЛ нестійкий у зовнішньому середовищі. Він гине у висохлих рідинах (крові, спермі або грудному молоці), не витримує нагрівання і обробки будь-яким дезінфекційним засобом, у тому числі спиртом, перекисом водню, йодом.

Знаючи шляхи зараження та умови інфікування ВІЛ, можна навчитися оцінювати рівень ризику інфікування у щоденних ситуаціях.

• Ризику нема — коли нема контакту з інфікованими рідинами або коли їх концентрація дуже низька (як при потраплянні інфікованої крові у басейн).
• Ризик низький (або теоретичний) — за незначного контакту з інфікованою кров’ю чи іншими рідинами організму, які містять ВІЛ.
• Ризик високий — за значного контакту з інфікованою кров’ю чи іншими рідинами організму, які містять ВІЛ.

Інфікування ВІЛ можна попередити, якщо:

використовувати презерватив при кожному статевому контакті; утриматися від статевого контакту, коли нема змоги використовувати презерватив; мати одного вірного неінфікованого партнера і зберігати йому вірність; не вживати ін'єкційних наркотиків; не користуватися чужою бритвою, зубною щіткою, манікюрним приладдям;ё використовувати тільки стерильні голки, шприци та інші предмети, які колють або ріжуть.

 

Тестування на ВІЛ. За зовнішнім виглядом неможливо визначити, інфікована людина ВІЛ чи ні. Дізнатися свій ВІЛ-статус можна тільки пройшовши тестування на ВІЛ. Найпоширеніший метод тестування – імуноферментний аналіз (ІФА) виявляє наявність у крові антитіл до ВІЛ, які утворюються впродовж 1-3 місяців після інфікування. Тому обстежитися таким методом можна через кілька місяців після передбачуваного зараження. Проте зараз методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) можна визначити наявність вірусу в крові набагато раніше. На аналіз забирають невелику кількість крові з вени. Аналіз зазвичай буває готовий через кілька днів. Крім того, існують методи швидкого обстеження на ВІЛ, так звані експрес-тести, результати яких бувають готові через 20-30 хвилин. У цих тестах використовують зразки крові або слини чи сечі.

Обстеження на ВІЛ можна пройти у Центрах СНІДу, у спеціальних лабораторіях, поліклінках за місцем проживання. За бажанням на ВІЛ можна обстежитися анонімно.

До і після тестування на ВІЛ проводиться консультування, під час якого людині пояснюють, які можуть бути отримані результати, що вони означають і що робити, якщо у неї буде діагностовано ВІЛ-інфекцію. Результати тестування повідомляють тільки особисто.

Як ВІЛ вражає організм. Потрапивши в організм людини, ВІЛ може уразити тільки клітини, які мають на поверхні своїх оболонок специфічну білкову молекулу CD4 (сі ді чотири). Така молекула є на оболонці Т-лімфоцитів — клітин крові, що відповідають за мобілізацію імунної відповіді організму (для боротьби із захворюваннями) на входження в нього збудників різних інфекцій. Т-лімфоцити також називають CD4-лімфоцитами, або клітинами CD4. Проникаючи в ці клітини, вірус використовує їх для власного розмноження. Нові віруси виходять із клітин, руйнуючи їх, і проникають в інші клітини. Процес повторюється: все більше клітин CD4 гине і все більше вірусів накопичується в організмі людини. Організм дорослої людини, інфікованої ВІЛ, здатний упродовж кількох років успішно чинити опір вірусу та іншим хвороботворним мікробам. Однак поступово ВІЛ руйнує так багато клітин CD4, що організм не в змозі їх відновити, і його імунітет слабшає.

Перебіг захворювання на ВІЛ-інфекцію. Захворювання на ВІЛ-інфекцію охоплює три стадії: «період вікна», безсимптомний період і стадію СНІДу.

СНІД. У людини, інфікованої ВІЛ, тривалий час може не виявлятися жодних симптомів захворювання. ВІЛ руйнує імунну систему людини поступово і з часом (у більшості людей через 5-10 років) викликає стан, який називається “синдромом набутого імунодефіциту” (СНІД).

СНІД по-різному виявляється у різних людей. В одних простежуються виражені симптоми інфекцій верхніх дихальних шляхів, хвороб шлунково-кишкового тракту, в інших з'являються онкологічні захворювання та шкірні інфекції. Часто на тлі СНІДу люди починають хворіти на туберкульоз.

ВІЛ і народження дітей. Якщо не виконувати профілактичних заходів, ВІЛ передається від матері до дитини під час вагітності, пологів і при грудному вигодовуванні приблизно в 30-35 випадках зі 100. При своєчасно розпочатих і правильно проведених профілактичних заходах ризик інфікування немовляти можна звести до 1-2 %. Щоб вірус не передався дитині, вагітній жінці призначають спеціальні ліки, такі самі ліки дають новонародженому, а грудне молоко замінюють молочними сумішами. Повна відмова від грудного вигодовування з моменту народження дитини дає змогу унеможливити передачу ВІЛ через грудне молоко.

Лікування. Для підтримання нормального функціонування імунної системи людям з ВІЛ призначають спеціальні ліки — антиретровірусні препарати (АРТ – антиретровірусна терапія), які пригнічують розмноження вірусу в організмі. Своєчасний початок застосування АРТ дає змогу відновити імунітет й істотно уповільнити розвиток ВІЛ-інфекції і таким чином продовжити повноцінне життя людини на довгі роки.

 

 

Права ВІЛ-інфікованих забезпечує Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (2011 р.). Зокрема:

Стаття 4. Держава гарантує забезпечення: 1) пріоритетності в профілактиці поширення ВІЛ-інфекції інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням щодо принципів здорового та морального способу життя, духовних цінностей і відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків; 2) пропаганди здорового способу життя; 4) доступності та належної якості тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції, у тому числі анонімного, з наданням попередньої та подальшої консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки тестування для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить; 5) регулярного інформування населення, у тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, важливість здорового та морального способу життя для запобігання зараженню ВІЛ-інфекцією, заходи та засоби профілактики захворювання на ВІЛ-інфекцію, а також про можливості діагностики та лікування; 6) включення питань щодо профілактики ВІЛ-інфекції, здорового та морального способу життя, духовних цінностей, відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, традиційних сімейних цінностей, лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, а також щодо неприпустимості дискримінації таких людей та необхідності формування толерантного ставлення до них до відповідних навчальних програм для середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів; 9) інформаційно-роз’яснювальної та реабілітаційної роботи, у тому числі із залученням представників громадських, благодійних та релігійних організацій, серед осіб, які вживають наркотичні засоби та психотропні речовини ін’єкційним способом, з метою протидії поширенню ВІЛ-інфекції; 11) вільного доступу до послуг з профілактики передачі ВІЛ-інфекції від ВІЛ-інфікованих вагітних жінок їхнім новонародженим дітям; 13) реалізації послідовної політики, спрямованої на формування толерантного ставлення до людей, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з ВІЛ; 15) соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних, соціальних та інших працівників, зайнятих у сфері запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, необхідної медичної допомоги та соціальних послуг; Стаття 14. Рівність перед законом та заборона дискримінації людей, які живуть з ВІЛ, та осіб, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ. 1. Люди, які живуть з ВІЛ, та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України. 2. Держава гарантує надання всім людям, які живуть з ВІЛ, та особам, які належать до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, рівних з іншими громадянами можливостей для реалізації їхніх прав, зокрема в частині можливості адміністративного та судового захисту своїх прав. 3. Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ-інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія або бездіяльність, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ, або дає підстави віднести особу до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ. Стаття 24. Порушення законодавства у сфері запобігання поширенню ВІЛ-інфекції тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.

 

 

Стигма (тавро) — уявлення, що існує в суспільстві, згідно з яким певні якості людей або їхня поведінка є ганебними й аморальними. Про СНІД склалося уявлення, що це хвороба тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, працівників секс-бізнесу і гомосексуалів. Тому коли дізнаються, що хтось є ВІЛ-позитивним, до нього можуть ставитися з підозрою.

Однак це не лише хибна позиція, а й небезпечна. Адже частину людей, особливо на початку епідемії, було заражено під час переливання інфікованої крові або через нестерильні медичні інструменти. Діти інфікуються здебільшого ще до свого народження. Багато людей заразилися, перебуваючи у шлюбі і зберігаючи подружню вірність.

Найбільша небезпека стигми в тому, що людина може подумати: «Я не вживаю наркотиків і не працюю у секс-бізнесі. Мене це не стосується, мені нічого не треба знати про ВІЛ і СНІД». Але це не так! Найбільше ризикують люди, не обізнані зі шляхами передачі ВІЛ і методами захисту від нього або ті, які не хочуть застосовувати ці знання на практиці.

Стигма у дії — це вже дискримінація (порушення або позбавлення людини будь-яких її прав через колір шкіри, стать чи стан здоров’я). Дискримінація ВІЛ-позитивних людей має різні форми і прояви: від вимог ізолювати їх від суспільства до звільнень із роботи, неприйняття до школи, погроз і образ на їхню адресу.

Дехто вважає, що людей із ВІЛ треба ізолювати, як, наприклад, хворих на дизентерію. Проте, як уже зазначалося, ВІЛ — це інфекція, шляхи передачі обмежені, і тому в ізоляції хворих нема потреби. Ізоляція такої кількості людей була б жорстокою, а головне — безглуздою, оскільки не дала б жодних позитивних результатів. Якщо люди перенесуть відповідальність за свою безпеку на державу, а самі не захищатимуться (наприклад, під час статевих контактів), вони дуже ризикуватимуть. ВІЛ не має специфічних симптомів, наприклад таких, як висипка або інші зовнішні ознаки. Людина може багато років жити з ВІЛ, на вигляд бути цілком здоровою та, нічого не знаючи про це, інфікувати інших.

Причини стигми і дискримінації: недостатня обізнаність; міфи про шляхи передачі ВІЛ; обмежений доступ до лікування; безвідповідальні повідомлення у ЗМІ; поширеність соціальних страхів; табу, пов’язані з сексуальністю, хворобами, смертю.

 

Наслідки стигми і дискримінації: негативний вплив на здоров’я ВІЛ-пози­тивних людей (низька самооцінка, депресія, відчай, зниження функції імунної системи); ігнорування людиною свого реального або потенційного ВІЛ-статусу; порушення прав і свобод людини у сфері охорони здоров’я, праці, освіти; послаблення зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

 

Стигма і дискримінація сприяють поширенню епідемії. Ці ганебні явища вбивають ВІЛ-позитивних людей у прямому значенні цього слова. Адже їхнє здоров’я залежить від стану імунної системи, а зневажливі висловлювання не лише принижують гідність людини, а й ослаблюють уражений вірусом імунітет. Це науково доведений факт.

Список використаних джерел:

1. Що потрібно знати про репродуктивне здоров'я?—Режим доступу: http://reprohealth.info/ http://reprohealth.info/for/teenagers/growing/features
2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016.
3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016.
4. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017.
5. Для тебе. Дівчатам від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.
6. Для тебе. Хлопцям від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2003.