Модуль 5. Моніторинг та оцінка результатів

Індикація модуля, в якому знаходиться користувач

Принципи і критерії оцінювання рівня та прогресу навчальних досягнень учнів

Оцінювання ефективності впливу програм за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ»

Умови застосування інструментів оцінювання

Види інструментів оцінювання

Релевантність інструментів оцінювання

Базові принципи оцінювання.

Оцінка навчальних досягнень учнів, які навчаються за превентивними програмами, є однією з найважливіших і водночас найскладніших проблем. З одного боку, завжди треба пам'ятати, що справжню оцінку з цього предмета дитині поставить життя, з другого— оцінка була і є одним з дієвих інструментів у руках учителя.

Чимало проблем, традиційно пов'язаних з оцінкою у навчанні здорового способу життя, виникло через незрозумілі цілі і неправильно визначені вимоги до результатів навчання, застосування невідповідних інструментів та ігнорування інших, крім учителя, суб'єктів оцінювання. Внаслідок цього учні сприймають таке навчання як «нудьгу і примус».

Викладаючи превентивні програми, курси, шкільні предмети, оцінювати потрібно не лише теоретичні знання учнів, а й їхню поведінкову (соціально-психологічну) компетентність, яка передбачає баланс знань, умінь, ставлень (психологічних установок) та поведінки (або намірів). При цьому оцінювання має грунтуватися на таких принципах:

Критерії адекватного оцінювання.

Щоб бути адекватним і мотивуючим, оцінка знань учнів має відповідати таким критеріям:

• мати у своїй основі чіткі і зрозумілі вимоги до навчальних результатів;
• дозволяти легко досягти і перевищити ці результати;
• давати змогу показати свої досягнення різними способами;
• заохочувати учнів апробувати моделі поведінки без ризику отримати за це негативну оцінку;
• розвивати позитивне ставлення до самого себе, впевненість у своїх здібностях і можливостях;
• використовувати самооцінку і взаємну оцінку як важливий елемент навчання;
• надавати зворотний зв'язок учням і вчителеві.

Учителі, батьки і керівники системи освіти зацікавлені отримати аргументовану відповідь на запитання: «Які реальні зміни в поведінці учнів зумовив цей предмет, курс чи програма?» Для цього потрібні об'єктивні дані, які б підтвердили або не підтвердили наявність реальних змін у детермінантах поведінки.

Такі дані можна отримати на базі тестування «ДО» і «ПІСЛЯ». Суть цієї процедури в тому, що перед початком навчального курсу і після його завершення проводиться анонімне опитування за спеціально розробленим тестом. Наприклад, він може складатися з чотирьох частин, які дають змогу оцінити складники поведінкової компетентності учнів:

• Частина 1. Базові знання.
• Частина 2. Психологічні установки (виявляються у ставленнях і позиціях).
• Частина 3. Наміри (показник, близький до поведінки).
• Частина 4. Опорні вміння.

Порівнюючи результати вхідного та вихідного опитування, визначають величину змін. Що більша відмінність між оцінюванням «ДО» і «ПІСЛЯ», то істотніші позитивні зміни у складників поведінки, що зумовлені запровадженням програми, курсу чи предмета.

Для виключення впливу інших чинників і визначення, що саме допомогло учням – цей курс чи, наприклад, інформаційна кампанія у ЗМІ,— отримані дані порівнюють із результатами контрольної групи, яка не навчалася за цим курсом. При цьому контрольна група має бути подібною за кількістю, складом та умовами навчання до тієї групи, що проходила навчання.

З прикладами використання процедури «ДО» і «ПІСЛЯ» можна ознайомитися за посиланням http://autta.org.ua/ua/Advocacy/.

Існує величезна кількість інструментів, які можна використовувати для оцінки компетентності учнів на рівні детермінант поведінки (знань, ставлень, умінь і поведінки). Застосовуючи ці інструменти для оцінки рівня і змін у детермінантах поведінки, потрібно враховувати таке:

• Використання тільки одного з інструментів не дає змоги зробити висновку про вплив навчання на всі складники поведінкової компетентності учнів. Тому варто застосовувати не менше чотирьох інструментів, кожен з яких є найбільш адекватним для оцінки відповідного об'єкта знань, ставлень, умінь, намірів і поведінки.
• Одні види інструментів краще підходять для оцінки знань, другі — для оцінки ставлень, треті —вмінь або поведінки Треба також враховувати, що учні природно використовують властиві їм домінантні стилі сприймання і навчання: візуальний, слуховий і тактильний. Варто пам’ятати, що в учнів різною мірою розвинені базові компетентності: лінгвістична, логічна, музична, візуально-просторова, кінестетична, персональна, міжособистісна. Тому відібрані вчителем інструменти мають бути релевантними об'єктам оцінки й індивідуальним особливостям учнів.
• Щоб зробити суб’єктивні висновки, дуже важливо отримувати інформацію від різних груп (суб'єктів оцінювання): вчителів, самих учнів, їхніх ровесників та інших осіб. Кожна така група може мати дещо різні погляди на те, що є ефективними поведінковими навичками, що впливає на зміну поведінки або як саме інтерпретувати різні уявлення. Облік інформації з різних джерел є класичною вимогою сучасного оцінювання (так званий тріангуляційний метод підвищення надійності). Крім того, самооцінка розвиває в учнів здатність до самоаналізу, цілепокладання та аналізу власних досягнень. Спочатку учень визначає, чого він хотів би досягти, проміжні результати (етапи досягнення), а в кінці — оцінює, як йому вдалося це здійснити.Якщо оцінюють однолітки, то акцент робиться на спостереженні й отриманні зворотного зв'язку. Сучасна концепція оцінювання передбачає, що тільки 20 % оцінки здійснює вчитель, 50% — сам учень, а 30 % відбувається через взаємооцінювання однолітками.

Існують різні види інструментів оцінювання впливу навчання на знання, уміння, ставлення і поведінку учнів.

1. Закриті запитання — тести, розроблені вчителем, або стандартизовані переліки запитань на кшталт:

• «так / ні / не знаю»;
• «згоден / частково / не згоден»;
• доповнення пропозицій;
• установлення відповідностей;
• вибір правильних або неправильних відповідей тощо.

Закриті запитання ефективні в оцінюванні рівня знань, оскільки вчителеві легко сформувати кількісні показники, за якими можна порівнювати навчальні результати учнів. Однак цей вид запитань не дозволяє оцінити вміння застосовувати знання.

Цей метод також застосовують для оцінки вмінь, ставлень і намірів. Але якщо у процесі тестування не забезпечується анонімність, треба бути дуже обережним в інтерпретації отриманих результатів, особливо щодо ставлень та намірів. Річ у тому, що учні намагаються відповідати так, як від них очікують, а не так, як вони думають і роблять насправді. Тому рекомендується анонімне тестування з подальшим опрацюванням результатів в узагальненому вигляді для цілого класу.

2. Відкриті запитання дають змогу з'ясувати вміння учня не тільки згадувати, а й застосовувати знання і обгрунтовувати свою відповідь. Крім того, відкриті запитання застосовують для з'ясування вмінь і ставлень учнів до певної проблеми, об'єкта чи явища.

3. Шкали — найкорисніший інструмент для оцінки ставлень. Для цього учням пропонується вказати ступінь своєї згоди або незгоди з конкретним твердженням. Наприклад, учням пропонується твердження: «Вживати пиво в підлітковому віці небезпечно для здоров'я». Своє ставлення пропонується висловити, вибравши один із варіантів відповідей: «абсолютно не згоден», «не згоден», «не впевнений», «згоден», «цілком згоден». Шкали застосовують також для оцінки учнями своїх поведінкових умінь і навичок, враховуючи при цьому рівень їхньої впевненості у здатності діяти в обраний спосіб.

4. Поведінкові наміри — учневі пропонується оцінити ймовірність того, як він буде поводитися відповідно до того, що сказано у запитанні. Наприклад, для відповіді на запитання: "Я не хочу мати статевих стосунків на цьому етапі свого життя" учень має вибрати один із варіантів відповіді: “повністю погоджуюся”, “частково погоджуюся”, “частково не погоджуюся”, “повністю не погоджуюся”. В інших варіаціях цього методу наводиться конкретна життєва ситуація та перелік можливих варіантів поведінки. Учневі пропонується вибрати той варіант поведінки, який найбільш прийнятний для нього. Численні дослідження свідчать, що існує тісний взаємозв'язок між намірами і реальною поведінкою. Тому цей метод є найкращим для оцінки впливу навчання на реальну поведінку за умови, якщо тестування проводять в анонімній формі.

Інтерв'ю — відповіді на запитання у структурованій або неструктурованій формі. Застосовуються для оцінки знань, умінь і ставлень. Відрізняються від тестів тим, що вчитель під час інтерв'ю отримує інформацію і невербальними каналами. Недоліком є те, що інтерв'ю вимагає набагато більше часу.

6. Рольові ігри і моделювання —корисний інструмент як для відпрацювання поведінкових умінь, так і для їх оцінки.

7. Спостереження дає надійну інформацію про знання, ставлення, поведінкові вміння і реальну поведінку, але вимагає більше часу.

8. Дебати дають змогу оцінити ставлення до певної проблеми, а також уміння дискутувати з повагою до опонента, навички самоконтролю, толерантність, логічне і творче мислення.

9. Презентації, проекти демонструють знання змісту і здатність логічно мислити, аналізувати, доводити, мотивувати. Проекти можуть бути теоретичними (науково-пошукові роботи, дослідження) або практичними (випуск наочної агітації, розробка фото- і відеопрезентацій, рольові ігри, сценічні вистави, виступи агітбригад).

10. Творчі методи, або стимулювальні активності, – спосіб оцінити знання, ставлення, вміння, навички учнів, використовуючи їх творчий потенціал. Це можуть бути:

• портфоліо — збірник творчих робіт учня за певний період. Наприклад, у портфоліо можна включити аналіз статті, відповіді на листи, есе на задані вчителем теми;
• плакати у вигляді символів або піктограм, які, наприклад, свідчать про знання прав дитини;
• тематичний колаж або альбом, виготовлений з ілюстрованих журналів, картки з тестами або ситуаціями для інтерактивних ігор;
• пам'ятка із вивченої теми;
• вірш, пісня, сценарій гри або вистави, які стосуються теми заняття.

Наведена нижче таблиця ілюструє найчастіше використовувані інструменти оцінювання та їх релевантність для оцінки знань, умінь, ставлень і поведінки. Великий знак «Х» означає, що інструмент є найбільш корисним для оцінки відповідної складової поведінкової компетентності, а знак «х»—що він просто корисний.