http://multycourse.com.ua/ 0 0 ua 90 16 dfb836b1b6396fb80823e5b903a23da4 93

УВАГА!

Не обрана стать. Вам необхідно перейти до профілю, обрати стать та зберегти внесені зміни.

Перейти до профілю
Закрити вікно
 
При натискані на цю кнопку ви потрапите на головну сторінку сайта
 
Це кнопка активації глосарія
   
Ця кнопка дозволяє скопіювати курс для офлайн проходження
 

Фон

color1 color2 color3
Дозволяє замінити колір фону робочої зони

Текст

Вибір мови:

Модуль 2. Психосоціальний розвиток дітей і підлітків
Індикація модуля, в якому знаходиться користувач

2.1 Розвиток і вікова періодизація дітей та підлітків

Поняття розвитку і віку

Вікова періодизація

Стадії розвитку за Еріком Еріксоном

Закономірності дитячого розвитку за Виготським

Провідна діяльність та періодизація за Ельконіним

Стадії когнітивного розвитку за Піаже

Визначення ООН щодо підліткового віку і юності

 

 

Поняття розвитку і віку

 

 
 

Розвиток – це процес формування і зміни внутрішніх якостей людини.

 
   

 

Виокремлюють кілька аспектів розвитку, а саме: біологічний, психічний, соціальний і духовний (моральний).

Біологічний розвиток виявляється в дозріванні анатомо-фізіологічних структур, у зміні функцій різних систем і органів людини.

Психічний розвиток виражається в ускладненні психічних процесів і здібностей -–почуттів, відчуттів, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, в ускладненні таких психічних утворень, як здібності та мотиви діяльності, потреби й інтереси, ціннісні орієнтації.

Соціальний розвиток – це поступове входження людини в різні види відносин – економічні, правові, суспільні, виробничі. Людина стає членом суспільства, засвоюючи всі ці види відносин і за допомогою їх – свої функції.

Духовний (моральний) розвиток виявляється в осмисленні людиною життєвого призначення.

 

 
 

Вік – це категорія, що слугує для позначення характеристик індивідуального розвитку.

 
   

 

Виокремлюють поняття хронологічного, біологічного, психологічного та соціального віку.

Хронологічний вік виражається кількістю календарних років, місяців і днів від моменту народження.

Індивідуальні відмінності біологічного, психологічного та соціального розвитку від середніх показників стали підставою для введення понять: «біологічний вік», «психологічний вік», «соціальний вік».

Біологічний вік визначається станом обміну речовин і функцій організму порівняно із середньостатистичними показниками.

Психологічний вік встановлюють співвіднесенням рівня психічного (інтелектуального й емоційного) розвитку індивіда з відповідним нормативним рівнем.

Соціальний вік вимірюється за допомогою співвіднесення рівня соціального розвитку людини (наприклад, володіння певним набором соціальних ролей) з тим, що статистично нормально для її однолітків.

Оскільки ріст і розвиток мають індивідуальні особливості, то та чи та фаза біологічного, психічного або соціального розвитку дитини може початися раніше або пізніше порівняно з середніми показниками для популяції. Трапляються діти, біологічний, психологічний або соціальний розвиток яких значно випереджає хронологічний (паспортний) вік, або, навпаки, значно відстає. Наприклад, різниця між хронологічним і біологічним віком може сягати 5-ти років.

У XX столітті простежується тенденція до прискорення темпів біологічного розвитку дітей і підлітків, а також до збільшення абсолютних розмірів тіла дорослих. Це явище отримало назву акселерації. Вона виявляється у більш ранньому статевому дозріванні й більш ранньому досягненні віку шкільної зрілості (в середньому в 6 років).

 

Вікова періодизація

 

 
 

Вікова періодизація – це спроба виокремити загальні закономірності, яким підпорядковується життєвий цикл людини.

 
 

 

 

Поділ життєвого шляху на періоди дає змогу краще зрозуміти закономірності розвитку і специфіку окремих вікових етапів.

Фізіологічна періодизація, ухвалена на Міжнародному симпозіумі з вікової фізіології у 1965 році, виокремлює сім періодів розвитку в дитинстві та юнацтві:

  • період новонародженості (з 1-го по 10-й день після народження);
  • грудний вік (з 11-го дня до року);
  • раннє дитинство (з 1-го року до 3-х років);
  • перший період дитинства (від 3-х до 8-ми років);
  • другий період дитинства (у хлопчиків з 8 до 12 років, у дівчаток – з 8 до 11 років);
  • підлітковий вік (у хлопчиків з 13 до 16 років, у дівчаток – з 12 до 15 років);
  • юнацький вік (у юнаків від 17 до 21 року, а у дівчат - від 16 до 20 років).

Психологічні періодизації залежно від критерію виокремлюють різні періоди в житті людини. Однак, незважаючи на різні критерії періодизацій розвитку, більшість теорій виокремлюють схожі вікові етапи.

 

Стадії розвитку за Еріком Еріксоном

 

Американський психолог Ерік Еріксон (1902-1994) виокремив кілька психосоціальних стадій розвитку особистості.

  • Немовля (від народження до кінця 1-го року). У цей період завдяки материнській турботі закладаються основи здорової особистості у вигляді загального почуття довіри, «впевненості», «внутрішньої визначеності». Людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до своєї матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з'являються, якщо мати ненадійна, відштовхує дитину.
  • Раннє дитинство (від 1-го до 3-х років). Дитина починає самостійно діяти (наприклад, стояти, ходити, вилазити, вмиватися, одягатися, їсти). Ідентичність дитини на цій стадії може бути позначена формулою: «Я сам» і «Я – те, що я можу». Розумна дозволеність сприяє становленню автономії дитини. У разі постійної гіперопіки або ж, навпаки, коли батьки очікують від дитини надто багато з того, що виходить за межі її можливостей, у неї виникають сумнів і невпевненість у собі, виробляється слабка сила волі.
  • Вік гри (від 3-х до 6-ти років). У дошкільному періоді розпалюється конфлікт між ініціативою і провиною. Діти починають цікавитися різними видами діяльності, пробувати нове, контактувати з однолітками, залюбки піддаються навчанню і вихованню. Це вік, коли головним почуттям ідентичності стає: «Я — те, що я буду». Заохочення починань дитини сприяють становленню ініціативності, розширенню меж незалежності, розвитку творчих здібностей. За надмірного контролю і обмеження діяльності у дітей виникає сильне почуття провини. Діти, охоплені цим почуттям, пасивні, скуті і в майбутньому мало спроможні до продуктивної  праці.
  • Шкільний вік (від 6 до 12 років). У цьому віці дитина виходить за межі сім'ї і починається систематичне навчання. Діти прагнуть дізнатися, що з чого виходить і як воно діє. Ідентичність дитини тепер виражається так: «Я – те, чого я навчився». Навчаючись у школі, діти долучаються до правил усвідомленої дисципліни, активної участі. Небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або у статусі серед однолітків.
  • Юність (від 12-13 до 19-20 років) – найважливіший період у психосоціальному розвитку людини. Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток стикається з новими соціальними ролями і пов'язаними з ними вимогами. Він оцінює світ і ставлення до нього, здійснює стихійний пошук нових відповідей на важливі запитання: «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності, душевного розладу і безцільності, іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності, делінквентної (відхиленої від норми) поведінки. Криза ідентичності, або рольова плутаність, призводить до неспроможності вибрати професію або продовжити освіту, іноді до сумнівів у власній статевій ідентичності. Позитивна риса, пов'язана з успішним виходом із кризи періоду юності, – це здатність зробити власний вибір, знайти свій шлях у житті і залишатися вірним узятим на себе зобов'язанням, прийняти суспільні принципи і дотримуватися їх.

 

Закономірності розвитку дитини за Виготським

 

Відомий психолог Л. С. Виготський (1896-1934) встановив чотири основні закономірності, або особливості дитячого розвитку:

Циклічність. Розвиток має складну організацію в часі, темп і зміст розвитку змінюються впродовж дитинства. Піднесення, інтенсивний розвиток змінюються уповільненням, згасанням. Цінність місяця в житті дитини визначається тим, яке місце він займає в циклах розвитку: місяць у дитинстві не тотожний місяцю в підлітковому віці.

Нерівномірність розвитку. Різні якості особистості, зокрема психічні функції, розвиваються нерівномірно. Є періоди, коли функція домінує, зокрема, це період її найбільш інтенсивного, оптимального розвитку, а інші функції опиняються на периферії свідомості і залежать від визначальної функції. Кожен новий віковий період характеризується перебудовою міжфункціональних зв'язків – щоразу домінує інша функція.

За Виготським, рушійна сила (чинник) психічного розвитку – це навчання. Не кожне навчання виконує роль рушійної сили розвитку, може трапитися і таке, що воно виявиться даремним або навіть загальмує розвиток. Щоб навчання було розвивальним, воно повинно орієнтуватися не на завершені вже цикли розвитку, а на ті, що виникають, на зону найближчого розвитку дитини. Зону найближчого розумового розвитку Виготський визначає як різницю, «відстань» між рівнем актуального розвитку дитини і рівнем її потенційного розвитку. Рівень складності завдань, що їх вирішує дитина самостійно, визначає актуальний рівень розвитку. Рівень складності завдань, що їх вирішує під керівництвом дорослого, визначає потенційний рівень. У зоні найближчого розвитку є психічний процес, що формується у спільній діяльності дитини і дорослого; після завершення етапу становлення він стає формою актуального розвитку самої дитини.

Лев Виготський поділяє періоди розвитку дитини відповідно до психологічного віку, який визначається до початку кожного вікового періоду соціальною ситуацією розвитку – своєрідним, специфічним для даного віку, особливим ставленням дитини до навколишнього середовища, способом життя дитини, її «соціальним буттям».

Дедалі накопичуючись, психологічні новоутворення – продукти вікового розвитку і водночас передумови подальшого розвитку – поступово заходять у суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, ведуть до її зламу і побудови нових взаємин, які відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді. Так відбувається зміна психологічних вікових груп. Л. Виготський розрізняв два типи вікових періодів, що змінюють один одного,— стабільні і критичні (кризи).

Періодизація, запропонована Виготським, включає такі періоди:

  • криза новонародженості;
  • дитинство (від 2-х місяців до 1-го року);
  • криза 1-го року;
  • раннє дитинство (від 1-го року до 3-х років);
  • криза 3-х років;
  • дошкільний вік (від 3-х до 7-ми років);
  • криза 7-ми років;
  • шкільний вік (від 8-ми до 12-ти років);
  • криза 13-ти років;
  • пубертатний вік (від 14 до 17-ти років);
  • криза 17-ти років.

 

Провідна діяльність та періодизація за Ельконіним

 

Відомий психолог Д. Б. Ельконін (1904-1984) використовував поняття “провідна діяльність”, розроблене російським психологом A.Н. Леонтьєвим (1903–1979), як критерій виокремлення психологічних вікових груп. У кожному віці є система різних видів діяльності, але провідна посідає особливе місце в ній. Провідна діяльність проходить тривалий шлях становлення, розвитку (під керівництвом дорослих), а не виникає в готовій формі. Провідна діяльність – це не та діяльність, яка займає у дитини найбільше часу. Це головна діяльність за значенням для психічного розвитку. Д. Ельконін асоціює різні періоди розвитку дитини із провідними видами діяльності.

  • Вік немовляти з безпосередньо-емоційним спілкуванням дитини і дорослого.
  • Ранній вік (від 1-го року до 3-х років) з предметною діяльністю.
  • Дошкільний вік (від 3-х до 7-ми років) з рольовою грою.
  • Молодший шкільний вік (від 8-ми до 12-ти років) з навчальною діяльністю.
  • Підлітковий вік (від 11 до 15 років) з інтимно-особистим спілкуванням з однолітками.
  • Юність.

Усередині провідної діяльності виникають і розвиваються так звані психологічні новоутворення. При заміні однієї провідної діяльності іншою (коли, наприклад, ігрова діяльність дошкільного віку заміщається іншою провідною діяльністю – навчальною, характерною вже для молодшого шкільного віку) відбувається криза. Залежно від змісту виокремлюють кризи взаємин (3 роки і 11 років) і кризи світогляду (1 рік, 7 і 15 років).

 

Стадії когнітивного розвитку за Піаже

 

Швейцарський і французький психолог Жан Піаже (1896-1980) за основу вікової періодизації взяв стадії когнітивного (інтелектуального) розвитку. Кожна з цих стадій характеризується певним стилем мислення і способом вирішення поставлених завдань.

Сенсомоторна стадія (до 2-х років)

Дитина в цей період навколишній світ сприймає відносно своїх відчуттів. Вона живе «тут і тепер». Іграшка існує тільки тоді, коли дитина її бачить, чує, торкається її. Коли іграшка зникає з поля відчуттів — для дитини її не існує, вона її не шукає. Після закінчення цього періоду дитина починає розуміти об’єктивний характер навколишнього світу (наприклад, що речі можуть існувати навіть тоді, коли вона їх не бачить), а також усвідомлювати найпростіші причиново-наслідкові зв’язки (наприклад, що отримає десерт, якщо з’їсть основну страву).

Доопераційна стадія (2—7-ми років) складається із двох підстадій:

  • Передпонятійної (2—4 роки). Дитині важко усвідомити, що існує безліч речей з однаковими характеристиками (що іграшка в руках іншого малюка така сама, як у неї, а не та, що у неї вдома).
  • Інтуїтивної (4—7 років). Дитина здатна вирішити багато завдань інтуїтивно, але її мислення все ще грунтується більше на сприйманні, ніж на логіці.

Стадія конкретних операцій (7—11(12) років. На цій стадії поступово формуються основи логічного мислення. Однак зберігається здатність розв’язувати задачі, які легко уявити.

Стадія формальних операцій (12—14(15) років). Формується спроможність оперувати абстрактними поняттями, логічно мислити, аналізувати наслідки і робити висновки. Зверніть увагу, що лише після завершення цієї стадії дитина здатна самостійно робити свідомий вибір(!) і відповідати за його наслідки. Це враховано у кримінальному та цивільному законодавстві, яке підходить до правопорушень дитини інакше, ніж до правопорушень дорослої людини. Адміністративна і кримінальна відповідальність настає у16 років, за деякі особливо важкі злочини —у 14 років. До цього віку дитина вважається не повністю дієздатною, тобто такою, що не може усвідомлювати і керувати своєю поведінкою, а отже, й нести відповідальність за її наслідки.

 

Визначення ООН щодо підліткового віку і юності

 

Через відсутність загальноприйнятого визначення підліткового віку і юності Організація Об'єднаних Націй (ООН) відносить до підлітків осіб віком 10-19 років, а до молоді — осіб віком 15–24 років для цілей статистичного обліку без шкоди для інших визначень, що їх використовують держави – члени ООН. Разом підлітків і молодь позначають терміном «молоді люди», до яких належать особи віком 10-24 років. Конвенція про права дитини визначає дітей як осіб віком від народження до 18 років [3].

 

Список використаних джерел:

  1. Реан А. А . Психология и педагогика /А. А. Реан, Н. В. Бордовская, С. И. Розум. —СПб .: Питер, 2002. — 432 с .: ил. — (Серия «Учебник нового века»).
  2. Шаповаленко И.В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология)/И. В. Шаповаленко.— Москва, 2005[Електронний ресурс].—[Режим доступу]: http://www.alleng.ru/d/psy/psy014.htm
  3. ЮНФПА. Підліткова і молодіжна демографія. Огляд [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://www.unfpa.org/webdav/site/global/shared/factsh. (Англійською мовою)

Перевір себе

1) Згідно з Виготським, навчання, орієнтоване на зону найближчого розвитку дитини:

2) Встановіть відповідність між психосоціальними стадіями розвитку особистості за Еріксоном та їх основними характеристиками:

  • Немовля (від народження до кінця 1-го року)
  • Раннє дитинство (від 1 до 3 років)
  • Вік гри (від 3 до 6 років)
  • Шкільний вік (від 6 до 12 років)
  • Юність (від 12-13 до 19-20 років)
  • в цей період у разі надмірної опіки або ж, навпаки, надмірних вимог з боку дорослих, у неї виникає сумнів і невпевненість в собі, формується слабка сила волі.
  • у цей період людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з'являється, якщо мати ненадійна, неспроможна, відкидає дитину.
  • в цей період діти відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності, душевного розладу і безцільності, іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності, делінквентної (відхиленої від норми) поведінки.
  • при надмірному контролі і обмеженні діяльності в цей період, у дітей виникає сильне почуття провини, вони стають пасивними, скутими і в майбутньому мало здатні до продуктивної праці.
  • небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або в статусі серед однолітків.

3) Організація Об’єднаних Націй (ООН) позначає терміном «молоді люди» осіб у віці:

4) Інтимно-особистісне спілкуванням з однолітками – є провідною діяльністю дітей в період (за Ельконіним):

5) Визначте аспекти розвитку:

6) Кількістю календарних років, місяців, днів від моменту народження виражається:

Закінчити тест
Скролінгована робоча зона розкриття змісту тем модуля. Містить тексти, зображення, аудіо та відео матеріал.